Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 26

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

Міста у складі району є первинним і тому найважливішим рівнем концентрації і відтворення всіх визначальних ресурсів розвитку: культурних, кадрових, інтелектуальних, фінансових, виробничих, та осередками соціально-економічних перетворень. Тому територіальна організація виробництва у взаємозв'язку з комплексним розвитком регіонів, це самовідтворюючі соціально-економічні та екологічні системи [9].

Істотним фактором, що безпосередньо позначився на розвитку вузькопрофільного виробництва, є наявність і розміщення корисних копалин. Їхнє народногосподарське використання в багатьох випадках відбилося на виникненні монофункціональних міст і спеціалізації трудової діяльності зайнятого населення.

Україна багата різноманітними корисними копалин-кам'яне вугілля, залізні й марганцеві руди, численні нерудні ресурси. Особливо слід зазначити наявність Донецького вугільного басейну, будівництво шахт у якому привело до формування цілої системи гірничих міських поселень із вузько сегментованою спрямованістю трудової спеціалізації населення (шахтарські міста).

Водні ресурси (моря, ріки) також є важливими факторами розвитку монофункціональних міст. Судноплавність сприяє розвитку спеціалізованого виду діяльності людей, пов'язаного з портовим господарством, а використання рибних ресурсів і морепродуктів на розвиток спеціалізованого виду діяльності, пов'язаного з їхньою переробкою.

Наявність сприятливих кліматичних і інших умов сприяє формуванню міст зі спеціалізованою рекреаційною сферою зайнятості

людей.

Таким чином, наявність різноманітних природних умов і ресурсів а також сприятливої соціально-економічної обстановки сприяє утворенню міст і їхніх систем з вузькопрофільним виробництвом і сферою зайнятості населення.

Сила впливу природних і економічних умов на формування містоутворюючої бази, як головної сфери розподілу праці, у кожному конкретному випадку була своєрідною. Однак вона була домінуючою у визначенні трудової спеціалізації людей і згодом породжувала комплекс проблем, пов'язаних із соціально-трудовими відносинами в таких містах. Це випливає з того, що міста не є статичними утвореннями. Вони перебувають у постійному й динамічному розвитку, змінюється містоутворююча база, трансформуються функції в системі розселення й територіальної організації виробництва. Це вимагає зміни сукупності процесів життєдіяльності людей і насамперед відповідних змін в області трудової діяльності й зайнятості населення.

Нинішній етап будівництва ринкових економічних відносин загострив багато проблем соціально-трудових відносин у монофункціональних міських поселеннях. При цьому рівень цього загострення в різних типах міст різний. Саме цей аспект дослідження дії містоутворюючих факторів і формування міст вимагає їхньої систематизації й насамперед функціональної типології міст, оскільки місце й роль окремого поселення, а звідси й всієї життєвості населення, залежить від виконуваних їм функцій.

Якщо згрупувати монофункціональні міста України за ознакою їх профільної орієнтації та місцерозташування, то можна визначити групи міст із схожими соціальними проблемами та ареалами їх розташування [10, с. 18].

Карлова О.А. та Гуляк Р.Е. виділяють проблеми функціонування міста, як складної соціально-економічної системи. Вони підкреслюють, що місто як соціально-економічна система знаходиться в постійній зміні, причинами якої є внутрішні суперечності. Форми змін міст можуть бути різними, проте під розвитком розуміється лише та форма змін, при якій існує відмова від старої форми функціонування підсистем міста і перехід на нову, таку, що супроводжується якісними змінами. Іншими словами, розвитком є багатовекторний процес, пов'язаний з реорганізацією та переорієнтацією всієї соціально-економічної системи міста[11].

Інтеграція економіки України в загальноєвропейський ринок, необхідність підвищення економічної ефективності суспільного виробництва і ринку послуг, формування територіально-виробничих комплексів, розвиток науки і техніки, освіти і культури, сфери послуг стимулюють взаємозалежне підвищення рівня концентрації виробництва і розселення, появу нових і розвиток існуючих груп міст і селищ з високим рівнем розвитку інфраструктури міського господарства.

Формування групових систем розселення дозволяє підвищити ефективність використання виробничої, транспортної, інженерної і соціально-культурної інфраструктур, збільшити доступну розмаїтість вибору місць праці, культурного дозвілля, побуту і відпочинку для населення міст і сільських поселень, створює для працюючих малих і середніх населених місць широкі можливості підвищення рівня освіти і кваліфікації; дозволяє зберегти й ефективно використовувати природні ресурси. Саме в групах міст виникають оптимальні умови для кооперування виробництв, розвитку великих наукових і навчальних комплексів, інформаційних центрів, створення великих інженерних систем життєзабезпечення міс та, спеціалізованих рекреаційних районів, найбільших вузлів залізничного і повітряного транспорту.

Аналіз зарубіжних досліджень свідчить, що в основу структурного формування міст були покладені підходи, які враховують ефекти концентрації, локалізації та урбанізації. У основі ефекту локалізації покладено три головні ознаки: ефект масштабу виробництва, ефект проміжних складових виробництва, ефект формування єдиного ринку праці та ефект використання знань. Систематизовані засади формування продуктивних сил у містах можуть використовуватись при вирішенні наукового завдання щодо реформування економіки монофункціональних міст.

РЕЗЮМЕ

У статті розглянуто основні фактори та об'єктивні умови, що сприяли формуванню монофункціональних міст. Ключові слова: монофункціональне місто, містоутворюючий фактор, соціально-економічна система.

РЕЗЮМЕ

В статье рассматриваются основные факторы и объективные условия, которые способствовали образованию монофункциональных городов.

Ключевые слова: монофункциональный город, градообразующий фактор, социально-экономическая система. SUMMARY

Basic factors and objective conditions which were instrumental in forming of monofunctional cities are considered in the article. Keywords: monofunctional city, urbanization factor, socio-economic system

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст: Закон України від 4 березня 2004 року № 1580-IV [Електронний ресурс] ll- Офіц. видання. - Режим доступу до документу: http:lluazakon.com - Заголовок з екрану.

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 березня 2000 р. № 521 „Основні напрями забезпечення комплексного розвитку малих монофункціональних міст" ll Офіційний вісник України. - 2000.- № 12. - с. 112 - 119.

3. Гаврилов А.И. Региональная экономика и управление: Учеб.пособие для вузов.ІА.И. Гаврилов - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002.- 239с.

4. Кононенко О. В. Специфіка економічного середовища монофункціональних міст України. ІО.В.Кононенко II Вісник Донецького національного університету. Серія В Економіка і право, 2009. - №1, с. 214-219.

5. Лаппо Г.М. Города на пути в будущее. ІГ.М. Лаппо - М.: Мысль, 1987. - 23б с.

6. Бахарев И. Моногорода - источник взрыва. [Електронний ресурс]! И.Бахарев II «Газета.пі. Серия Экономполитика» - (24.12.08 г.) -Режим доступу до статті : http:llwww.gazeta.rulbusinessl2008l12l24l2917453.shtml - Заголовок з екрану.

7. Тургель И.Д, Крючина Л.И. Тенденции и проблемы формирования системы моногородов России [Электронный ресурс] ІИ.Д. Тургель, Л.И. Крючина II Чиновник. 2005. №б. - Режим доступа к статье : http:IIchinovnik.uapa.ruImodernIarticle.php?id=б27 — Заголовок з екрану.

8. Трушков В.В. Город и культура ІВ.В. Трушков. - Свердловск: Средне-Уральское кн. Изд-во, 197б.- 111с.

9. Карлова О. А. , Покусай С.С. Місто як складова територіально-господарської системи регіону [Електронний ресурс] l О.А. Карлова, С.С. Покусай II - Режим доступу до статті: http:llwww.rusnauka.com - Заголовок з екрану.

10. Монофункціональні шахтарські міста: регулювання розвитку. : Монографія [О.Ю. Лебединська, О.І. Васильєва, О.М. Єгоров та ін]. -Ужгород: Патент, 2002. - 2б3 с.

11. Карлова О. А., Гуляк Р.Е. Функціонування міста, як складної соціально-економічної системи.! О. А. Карлова, Р.Е. Гуляк II Коммунальное хозяйство городов, научно-технич. сборник, Выпуск 80, Экономические науки.: К, «Техника», 2008. - с. 3-12.

БЕЗПЕРЕРВНА ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ

М.О. Кримова,аспірант ДонНУ

В сучасних умовах стрімкого розвитку економіки та суспільства, інститут освіти став найголовнішим фактором, який впливає на процес формування людського капіталу. Враховуючи ту обставину, що людський капітал є специфічною формою капіталу та йому притаманні всі характеристики фізичного капіталу, для нього є характерною й схильність до морального зносу. В умовах швидких змін форм і методів досліджень, різкого скорочення термінів впровадження у виробництво нових наукових відкриттів і технічних винаходів, гострою стає проблема морального старіння знань, отриманих випускниками всіх навчальних закладів, а отже, і людського капіталу в цілому. До того ж необхідно врахувати той факт, що процес розгалуження наук веде до появи нових професій, а одного разу придбані знання дуже швидко застарівають. Вважається, що випускники вищих навчальних закладів, які не поповнюють свої знання, щорічно втрачають майже 10% отриманої інформації, а для того щоб підтримувати свою кваліфікацію, необхідно отримувати 20% нових знань. Період застарівання знань відрізняється в залежності від галузі діяльності, у металургії це 3,9 року, у машинобудуванні 5,2 року, а у хімічній промисловості 4,8 року [1]. Тому в сучасних умовах актуальним постає питання щодо необхідності мобілізації освітньої системи, яка передбачає управління процесом перепідготовки фахівців відповідно до сфери наукових знань, що постійно розширюється, та втілення в життя системи безперервної професійної освіти.

Вивченням проблем сучасної освіти займається широке коло науковців та державних діячів як в Україні так і за кордоном. Серед них можна виокремити таких вчених як В.І.Астахова, О.В. Босак, Н.І. Верхоглядова, О.А. Грішнова, О.В. Даринський, О.Л. Загорський, Л.О. Кохонова, Е. І. Огарева, В.Г. Онушкін та інші. Більшість дослідників освітньої проблематики, погоджуються з тим, що втілення в життя системи безперервної підготовки кадрів є вкрай необхідним та перспективним в сучасних умовах розвитку економіки.

Метою статті є вивчення поняття безперервна професійна освіта, визначення його ролі та функцій в сучасному процесі підвищення якості людського капіталу та виокремлення і аналіз мотивів, що спонукають особистість до постійної професійної освіти.

Поняття безперервна освіта є достатньо розвинутим в сучасній економічній літературі. В більшості роботах під безперервною освітою розуміється довічне навчання та вдосконалення людини в будь-якому віці, починаючи з процесу навчання дитини рідній мові, коли дитина вчиться говорити і, закінчуючи різними формами навчання пенсіонерів, включаючи формальний і неформальний обмін інформацією, самоосвіта та інше [2]. Однак слід розрізняти поняття безперервної освіти та безперервної професійної освіти. Безперервна професійна освіта, є процесом, що починається після здобування загальної освіти в навчальному закладі будь-якого типу та пов'язано зі

© Кримова М.О., 2O1Oвступом індивіда до професійної діяльності. Ця професійна діяльність включає програми професійної підготовки, які забезпечують надбання нових професій, розвиток наявних навичок, вмінь та знань, що полегшує доступ на ринок праці. Безперервна професійна освіта також може розглядатися як освіта впродовж всього життя, проте, вона повинна забезпечити безперервне оновлення професійних знань та навичок. Слід зазначити, що таке поняття є близьким до поняття додаткова професійна освіта, оскільки воно так само включає регулярне підвищення кваліфікації і професійну перепідготовку. Відмінність полягає в тому, що додаткова професійна освіта повинна співвідноситися з основною, тоді як безперервна професійна освіта робить акцент на постійність процесу навчання в професійній сфері. Дана відмінність є істотною відносно побудови професійної кар'єри. Так, наприклад, в додатковій освіті професійна кар'єра має лінійний характер і пов'язана з лінійним розвитком технологій. А в безперервній професійній освіті професійна кар'єра не носить лінійного характеру і обумовлена швидкою зміною технології, необхідністю для працівника постійно змінювати сферу діяльності, професії або спеціальності неодноразово впродовж професійного життя.

Будучи типовим елементом безперервної освіти, професійна освіта включає в себе мережу освітніх закладів, що забезпечують відтворення всіх сфер суспільного, матеріального та духовного виробництва, сприяючих економічному, політичному та культурному становленню індивіда. У структуру професійної освіти входять такі компоненти, як: початкова професійна, середня професійна, вища професійна і додаткова професійна освіта. Дані рівні професійної освіти будуються на ієрархії рівнів професійної підготовки, що будуть затребувані в тій або іншій сфері діяльності людини.

Провідною метою початкової професійної освіти є підготовка працівників кваліфікованої праці (робітників та службовців) за всіма основними напрямами суспільно-корисної діяльності. Середня професійна освіта включає освітні заклади підвищеного типу, в яких реалізуються поглиблені програми середньої професійної освіти за індивідуальними навчальними планами, що забезпечують економіку держави фахівцями з підвищеним рівнем кваліфікації. Вища професійна освіта - це освіта на базі середньої (повної) загальної або середньої професійної освіти, що здійснюється у вищому навчальному закладі за основними професійними освітніми програмами у відповідності зі встановленими стандартами. Завданням вищої освіти є забезпечення підготовки висококваліфікованих фахівців та відповідальних громадян, здатних задовольняти не тільки свої особисті, але і соціальні потреби у всіх сферах людської діяльності шляхом надання їм можливості набувати відповідної кваліфікації (включаючи професійну підготовку), що поєднує знання і навики високого рівня; використовувати для такої підготовки курси та навчальні програми, суспільство, що постійно адаптуються до сучасних і майбутніх потреб.

Вищевказані елементи професійної освіти є базовою професійною освітою, яка необхідна людині як стартова основа для того, щоб продовжити свою освіту незалежно від його рівня, ступеня. Це дозволяє людині приступити до кваліфікованої праці на відміну від некваліфікованої, що не вимагає професійної підготовки, і відповідно, на відміну від малокваліфікованої праці, приступити до якого дозволяє професійна підготовка. Вища освіта також відноситься до базової професійної освіти.

Таким чином, базова професійна освіта включає систему початкової, середньої і вищої професійної освіти. Разом з тим, одна з найважливіших підсистем професійної освіти - це додаткова професійна освіта, яка включає підготовку фахівців, підвищення кваліфікації, професійну перепідготовку та самоосвіту. Вона виступає основою формування специфічного людського капіталу, реалізовуючи потреби особи до саморозвитку. Додаткова професійна освіта дозволяє вирішувати проблему адаптації певної частини населення до умов, що змінюються: навчання та перенавчання військовослужбовців, безробітних, випускників навчальних закладів, спеціальності яких мають обмежений попит на ринку праці.

Система додаткової професійної освіти включає такі елементи як: додаткові професійні програми, які розробляються на основі державних вимог до мінімального змісту та рівня підготовки фахівців для отримання додаткової кваліфікації; освітні установи та організації, що здійснюють діяльність в області додаткової професійної освіти, наукові та методичні ради; органи управління додатковою професійною освітою, підвідомчі ним підприємства, установи та організації. Отже, вся система професійної освіти інституціонально може бути представлена: системою освітніх закладів, а також підприємствами та установами, що здійснюють підготовку та перепідготовку фахівців.

Таким чином функціональна модель безперервної професійної освіти може бути представлена: базовою професійною освітою; додатковою професійною освітою;

системою взаємопов' язаних елементів: мереж освітніх установ, що реалізують програми різноманітного рівня (базових і додаткових); спеціальних структур (державних та приватних), що координують розвиток освітніх процесів; науково-дослідних центрів та фірм, що займаються розробкою та впровадженням інноваційних освітніх технологій (рис.1).

По закінченню певного етапу освітньої траєкторії перед кожним індивідом постає питання вибору подальшого накопичення і розвитку людського капіталу. Ця проблема вибору обумовлена системою мотивів. Мотивація до навчання відображає рівень сформованості мотивів, що визначає поведінку індивіда у сфері інвестицій в освіту. На мотивацію до навчання та його подальше продовження впливають такі інститути як:

1. Сім'я закладає початкові «адаптивні» характеристики індивіда, які мобілізують ресурси саморозвитку людини. Сім'я забезпечує фінансування даного процесу, прямо оплачуючи багато необхідних витрат і покриваючи податками відповідні витрати держави. Раціональні сім'ї вкладають засоби перш за все в освіту дітей у зв'язку з вищою нормою віддачі від даних вкладень. Оскільки велика частина людей орієнтована на майбутнє, отже, розглядають освіту не як споживче благо, а як джерело довготривалих вигод.

2. Державні органи влади мають два напрями залучення людини в освіту: 1) опора на закон, що вимагає отримання всіма громадянами основної загальної освіти, оскільки згідно Конституції України обов'язковою є тільки загальна освіта, а «решта» всієї освіти можлива тільки за бажанням самого індивіда; 2) створення сприятливих умов для залучення людей до освітнього процесу на інших рівнях освіти. Якщо перший напрям є вимогою закону і обов'язковим до виконання, то друге формується в рамках освітньої і соціальної політики, що реалізується. При цьому загальна освіта є суспільним благом, а в деяких розвинених країнах обов' язковою є навіть вища освіта. Забезпечуючи обов'язкову загальну освіту, держава створює рівні можливості для отримання необхідного освітнього рівня для створення стартових можливостей в подальшій професійній діяльності. Проте скорочення чисельності бюджетних місць в системі вищої професійної освіти України і розвитку платного сектора освіти призводить до соціально-економічної диференціації, обумовленої різним рівнем доходів населення, що знижує можливість ефективності накопичення людського капіталу.

3. Освітні установи загальної освіти, проводять роботу з профорієнтації у напрямі тих або інших спеціальностей.

4. Основним інструментом підприємств та установ у мотивації до навчання є: навчання фахівців за рахунок власних засобів, яка не вимагає від громадянина, що скористався даними послугами, ніяких матеріальних витрат. Мотивація до професійної діяльності з боку установи може включати також гарантований соціальний пакет (система пільг, гідна оплата праці, горизонтальне та вертикальне кар'єрне зростання, сприятливі умови).

5. Засоби масової інформації дають уявлення про рівень заробітної платні в певних сферах професійної діяльності. Так, при ухваленні рішення про продовження освіти основним чинником виступають очікувані вигоди. Звідси розумно припустити, що сильний вплив на рішення індивіда мають середні доходи осіб з відповідним рівнем освіти. При збільшенні заробітної платні на певну спеціальність відбувається зростання попиту на неї і згодом зростання пропозиції випускників цієї спеціальності. Зниження ж заробітної плати викличе зменшення числа випускників з різницею в 3-4 роки, оскільки для тих, хто вже почав навчання, відмова від нього означала б втрату інвестицій.

6. Безпосередньо сама людина за допомогою своєї особистої мотивації до саморозвитку. До особистих мотивацій відносяться: самооцінка наявного рівня освіти і ступінь його відповідності професії (спеціальності); самооцінка достатності рівня освіти; самооцінка необхідності підвищення рівня кваліфікації.

Прагнення до безперервної професійної освіти, закладається більшою мірою на індивідуальному рівні. На рівні підприємства можна лише використовувати націленість індивіда на постійне самовдосконалення і враховувати особливості кожної особи як мотивованою, так і невмотивованою на навчання.

Так, протягом життя у кожної людини формується індивідуальна особиста освітня траєкторія, що припускає цілеспрямований процес отримання потрібного рівня знань і є планомірним або стихійним рухом до навчання в залежності від схильностей, здібностей та вимог кар'єри.

Сі Гі

Освітній результат (отримані вдосконалені знання, вміння та навички)

Рис. 1. - Модель безперервної професійної освіти

У концепції безперервної професійної освіти траєкторія повинна проходити через повний життєвий цикл людини, включати формальне (технікуми, коледжі, університети), неформальне (на робочому місці і в домашніх умовах) та приховане навчання (у сім'ї та суспільстві). При цьому формальна освіта підтримується неформальною, до якої відноситься і самоосвіта.

Формальна і неформальна освіта повинні бути рівноправними учасниками процесу, таким чином результати освіти, отримані в будь-яких формах як набір індивідуальних компетенцій повинні не тільки враховуватися, але і взаїмодоповнювати один одного. В деякому розумінні можна стверджувати про встановлення додаткових горизонтальних зв'язків у формуванні системи безперервної освіти. Такий підхід дозволяє громадянам отримувати доступ до знань по мірі необхідності або власного бажання.

Таким чином, виходячи з вище викладеного, можна зробити висновок, що безперервна професійна освіта - це інституційна забезпечена система навчання, яка адаптована до нових соціально-економічних умов і направлена на вдосконалення знань, вмінь та навичок людини впродовж всієї її професійної діяльності, головним чинником якої є особиста мотивація і різні освітні ресурси. До освітніх ресурсів відноситься: наявність необхідної мережі установ, які мають можливість здійснювати освітню діяльність; наявність нормативно визначеної матеріальної бази, що відповідає вимогам до освітньої діяльності та кадрового потенціалу, здатного цю діяльність здійснювати; наявність програм, методичних матеріалів, навчальних посібників та необхідної матеріально-технічної бази.

РЕЗЮМЕ

В статті розглянуто сутність, роль, особливості та основні складові функціонування системи безперервної професійної освіти. Доведено відмінність між безперервною освітою та безперервною професійною освітою. Запропоновано модель безперервної професійної освіти. Розглянуто вплив широкого кола інститутів на мотивацію до навчання та його подальше продовження. Ключові слова: безперервна освіта, професійна освіта, освітня траєкторія, мотивація, людський капітал. РЕЗЮМЕ

В статье рассматривается сущность, роль, особенности и основные составляющие функционирования системы непрерывного профессионального образования. Определено различие между непрерывным образованием и непрерывным профессиональным образованием. Разработана модель непрерывного профессионального образования. Рассмотрены методы воздействие разнообразных институтов на мотивацию к обучению и его дальнейшему продолжению.

Ключевые слова: непрерывное образование, профессиональное образование, образовательная траектория, мотивация, человеческий капитал.

SUMARRY

The essence, a role, the features and the basic components of те continuous professional education functioning are considered in the article. The distinction between continuous education and continuous professional education was analyzed. The model of continuous professional education was developed. The methods of influence of various institutes on motivation to education and its continuation are considered. Keywords: continuous education, trade education, educational trajectory, motivation, human capital..

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Гимпельсон В.Е. Спрос на труд и квалификацию в промышленности: между дефицитом и избытком/В.Е. ГимпельсонІІ Экономический журнал ВШЭ. - 2007. - № 2. - С. 1бЗ-199.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків