Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 38

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

Ключевые слова: образовательный и научный потенциал, наукоемкие технологии, инновационное развитие

SUMMARY

It is considered and appraised the organizational mechanism of the use of educational and scientific potential, first of all higher educational establishments, in the field of of informatively-communications, science intensive technologies by enterprises and organizations in a scientific and

technical collaboration in space industry, found out bottlenecks and suggestions are done on the improvement of the state of separate innovative constituents.

Keywords: educational and scientific potential, high technologies, innovative development СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми на 2008-2012 рр, [Електроний ресурс].-Режим доступу: htpp://www.nkau.gov.ua.

2. Проект концепції реалізації державної політики України у сфері космічної діяльності на період до 2030 року. [Електроний ресурс].-Режим доступу :http://www.nkau.gov.ua/nsau/newsnsau.nsf.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ М'ЯСОПРОДУКТОВОГО ПІДКОМПЛЕКСУ В СИСТЕМІ АПК УКРАЇНИ

П.Р. Пуцентейло, Тернопільський національний економічний університет

Вступ. Вирішення продовольчої проблеми в Україні - одне з пріоритетних завдань стратегічних орієнтирів економічного і соціального розвитку країни. Його вирішення, головним чином обумовлюється рівнем розвитку АПК і його складових - продуктових підкомплексів. Підвищення економічної ефективності агропромислового виробництва, раціональне використання природних умов і місцевих виробничих ресурсів, поліпшення забезпечення населення продуктами харчування у значній мірі залежить від того, наскільки науково обгрунтовано будуть функціонувати, як окремі агропромислові підкомплекси, так і АПК країни в цілому.

У науковій літературі дослідження питань щодо сутності і функціонування АПК висвітлені в працях Б.М.Данилишина, П.Т.Саблука, М.Й.Хорунжого, П.С.Березівського, Є.Й.Майовця, М.К.Пархомця, В.М.Трегобчука. Розкриттю теоретичних і практичних проблем функціонування продуктових підкомплексів АПК присвячені наукові праці В.Я.Месель-Веселяка, О.В.Мазуренко, Н.Н.Жерноклеєва, Р.В.Логоша М.Я.Мойси, Н.М.Бурдейної. Водночас хоча ці наукові розробки мають вагому значимість, вони ще недостатньо висвітлюють вирішення проблеми формування, розвитку й ефективного функціонування АПК і м'ясопродуктового підкомплексу в сучасних ринкових умовах.

Метою представленої статті є формування цілісної концепції функціонування м' ясопродуктового підкомплексу в системі АПК України.

Основний розділ. В економіці України однією із найбільших і найважливіших галузей є сільське господарство, від рівня розвитку і стабільності функціонування якого залежить зростання зовнішнього і внутрішнього ринків, матеріальний добробут, та продовольча безпека держави. Крім того, воно сприяє розвитку інших галузей, що постачають засоби виробництва та споживають продукцію сільського господарства як сировину, а також надають транспортні, торговельні та інші послуги. Сільське господарство включає дві взаємозв' язані великі галузі - рослинництво і тваринництво, які поділяються на підкомплекси, галузі та підгалузі. Його частка в народному господарстві країни за загальноприйнятими макроекономічними показниками є високою. Сільське господарство України - друга за значимістю галузь після промисловості в структурі формування ВВП і проміжного споживання. На думку В. В.Попової, це становище підтверджується тим фактом, що в економічних показниках сільського господарства спостерігаються ті ж тенденції, що й у цілому по народному господарству України. Тісний взаємозв' язок показника ВВП й економічних параметрів аграрного сектору дає змогу виявити низку закономірностей системного характеру. У першу чергу слід зазначити низький рівень прибутковості сільського господарства, що вимагає активного державного втручання [1, c.132].

У процесі еволюційного розвитку сільського господарства виникають і формуються певні інтегровані системи, які включають у себе міжгалузеві відносини з різним ступенем зв' язків, що є закономірним явищем ринкового механізму господарювання і характеризується нерівномірністю розвитку різних галузей суспільного виробництва. В результаті взаємодії сільського господарства з переробною промисловістю та завершеністю усіх технологічних процесів агропромислової інтеграції в нашій країні був організаційно сформований агропромисловий комплекс (АПК). Сільське господарство є первинною ланкою агропромислового комплексу, а разом із харчовою і окремими галузями легкої промисловості становить його основу. Під впливом інтеграційних процесів змінюється сам характер виробництва - переважно галузеве виробництво перетворюється в єдиний виробничий процес. Сукупність різних за організаційно-правовою природою агропромислових формувань є складовими агропромислового комплексу, який є логічним завершенням процесу агропромислової інтеграції та організаційним оформленням міжгалузевих зв' язків, що виникають між сільським господарством та іншими галузями, підприємствами та установами і перетворюється в єдиний виробничий процес. Методологічною базою функціонування АПК є об' єктивна закономірність поєднання сільськогосподарського і промислового виробництв. АПК України є важливою складовою економіки нашої держави та головним чинником подальшого розвитку трансформаційних процесів, що відбуваються на етапі входження у світові продовольчі структури.

Окремі дослідники вважають, що становлення АПК стало можливим завдяки науково-технічному прогресові на певному етапі розвитку економіки країни, коли в його комлексоформуючих сферах була створена матеріально-технічна база, необхідна для функціонування усіх його складових. Органічний взаємозв' язок сільськогосподарського і промислового виробництва є необхідною умовою функціонування АПК. Комплексне поєднання основних та допоміжних галузей і виробництв в АПК відповідає вимогам об' єктивних закономірностей економічного розвитку і спрямоване на підвищення продуктивності праці в усіх його ланках [2, с.8]. Слід зазначити, що аграрна галузь в Україні має загальнонаціональний статус і питання відносно її розвитку варто розглядати як пріоритетне для економічної науки [1, с.132]. П.Т.Саблук вважає, що агропромисловий комплекс України - це велике міжгалузеве утворення, органічна частина економіки країни, яка включає сукупність галузей, пов' язаних між собою процесом відтворення, основне завдання якого - забезпечення продовольчої безпеки країни, оптимальних норм харчування населення України, створення експортного потенціалу сировини і продовольства. Важливою складовою АПК є сільське господарство, одиниця валової продукції якого створює умови для виробництва більше десяти її одиниць в інших галузях економіки країни [3, с.4]. На думку М.Й.Хорунжого, національний АПК - це інтегрована органічна система, частина всього народного господарства, яка базується на взаємодії відтворювального процесу в тих сферах і галузях, які мають пряме відношення до задоволення потреб суспільства в продовольчих і непродовольчих товарах, одержаних із сільськогосподарської сировини [4, с.38]. Інші автори, під АПК розуміють сукупність галузей і видів діяльності народного господарства, які на основі планомірного поділу праці забезпечують виробництво продуктів харчування та інших споживчих товарів сільськогосподарського походження, а також засобів виробництва і послуг для сільського господарства і переробних галузей промисловості. Це інтегрована органічна система, частина всього народного господарства, яка базується на взаємодії відтворювального процесу в тих сферах і галузях, які мають пряме відношення до задоволення потреб суспільства в продовольчих і непродовольчих товарах, одержаних з сільськогосподарської сировини [5, с.18]. АПК - це сукупність галузей національної економіки, зайнятих виробництвом продукції, її зберіганням, переробкою і доведенням до споживача [6, с.27].

Отже, послідовна індустріалізація, інтеграція та інтенсифікація аграрного виробництва, посилення його внутрішніх і міжгалузевих зв'язків, зокрема зміни у виробничо-технологічних і економіко-організаційних зв'язках, у формах і глибині економічних відносин сільського господарства і промисловості об' єктивною мірою призвели до формування національного АПК.

© Пуцентейло П.Р., 201П.Т.Саблук вважає, що метою концепції розвитку АПК в довгостроковій перспективі має стати визначення основних напрямів формування ефективного і стійкого агропромислового виробництва відповідно до параметрів світового рівня, здатного забезпечувати продовольчу безпеку країни, насичення внутрішнього ринку доступним для всіх груп населення якісним продовольством, а промисловості - сільськогосподарською сировиною, вирівнювання доходів та інших соціальних параметрів сільськогосподарських товаровиробників з подібними показниками в середньому по економіці країни. АПК України повинен виходити на світовий ринок з конкурентоспроможною сільськогосподарською продукцією [7, с.14]. На основі цього М.К.Пархомець робить висновок, а ми поділяємо його думку, що формування і розвиток АПК мають відбуватися як цілісна органічна система, невід'ємна частина народного господарства країни. Водночас АПК на національному і регіональному рівнях об'єднує продуктові підкомплекси, розвиток яких, як законодавчо визнаної пріоритетної сфери економіки, спрямовується на гарантування продовольчої безпеки країни та зростання її експортного потенціалу [8, с.11]. Формування та подальший розвиток АПК та його складових значною мірою залежить від досягнутого рівня виробництва сировинних ресурсів, їх збалансованості з потужностями переробної і харчової промисловості. Саме тому, найважливішою проблемою сучасної аграрної політики є зупинення спаду агропромислового виробництва в усіх без винятку галузях, який за останні роки економічної кризи зазнав величезних втрат, вирішення продовольчої проблеми держави та досягнення раціональних норм споживання продуктів на душу населення. Для цього необхідно створити організаційно-економічні передумови для швидкого виходу галузі з системної кризи. В.М. Трегобчук зазначає, що в останнє десятиріччя в Україні "між різними сферами АПК відсутні раціональні організаційно-виробничі взаємозв'язки взаємозбалансовані економічні інтереси. Агропромислове виробництво не розглядалось і поки ще не розглядається як єдиний соціально-економічний процес інтеграції та координації діяльності підприємств і галузей, що здійснюють виробництво, переробку та реалізацію агропродовольчої продукції [9, с.32].

Таким чином, АПК України є сукупністю різних за структурним підходом міжгалузевим формуванням інтегративного типу, де відбувається поєднання сільського господарства з іншими галузями національної економіки, яке працює за схемою "виробництво-переробка-збут-споживання" і знаходиться на перетині важливих соціально-економічних трансформацій. Проведене реформування галузі сприяло становленню ринкових відносин в цій сфері, проте не усунуло остаточно негативних тенденцій, що вимагає подальшої структурної збалансованості й ефективного використання ресурсного потенціалу.

АПК як досить складна виробничо-технологічна і соціально-економічна система складається з множини якісних елементів, частин і процесів, що знаходяться в безперервній взаємодії та взаємозв' язку, створюючи її структуру. Для економічних систем, основу яких складають виробничі елементи, структура служить базисом їх досліджень. З поглибленням економічних взаємозв' язків, структура АПК стає усе більш складною, що дозволяє отримати висновок про неоднорідність розвитку галузей, які формують комплекс. Дане твердження викликане тим, що структурні зміни завжди були важливим фактором розвитку АПК, проте на різних етапах їх роль трансформувалася. На ранніх етапах формування і розвитку АПК структурні зміни виступали як наслідок або еволюційна складова розвитку. В міру поглиблення економічних відносин між АПК та іншими галузями, але й важливим фактором його розвитку. П.С.Березівський і Н.І.Михалюк вважають, що структурну побудову АПК не можна охарактеризувати однозначно. Вони виділяють декілька підходів до характеристики структури АПК: виробничо-технологічний, територіально-виробничий, організаційно-управлінський, соціально-економічний і продуктовий [5, с.23].

Виокремлення структури АПК за різними підходами дає змогу якісно глибше дослідити агропромислове виробництво в науково обґрунтованій системі підкомплексів за певними ознаками. Кожен продуктовий підкомплекс є органічною єдністю або частиною АПК країни і одночасно важливою складовою соціально-економічною системою територіального розвитку, через взаємодію підкомплексу з усією сукупністю галузей АПК і впливом на результати господарської діяльності в країні в цілому і на ефективність економічного і соціального розвитку регіону. Від стану розвитку АПК і його складових - продуктових підкомплексів багато в чому залежить розвиток економіки країни, її національна безпека, життєвий рівень населення. Підвищення конкурентоспроможності агропромислового виробництва, ефективне використання наявних ресурсів, повноцінне забезпечення населення продуктами харчування багато в чому залежить від того, на якому організаційно-методологічному рівні відбувається функціонування галузевих підкомплексів зокрема, так і АПК в цілому. Як відомо, організаційний аспект є визначальним чинником функціонування галузі на шляху досягнення кінцевих результатів діяльності. Важливість глибини і повноти науково-прикладного опрацювання сутності і ролі АПК, його складових зумовлено об' єктивною необхідністю, яка склалася в процесі еволюційного поступу і відіграє величезне значення при вирішенні проблеми конкурентоспроможного розвитку агропромислового виробництва.

Функціонування територіальних АПК як сукупності техніко-технологічних і організаційно-економічних пов' язаних підприємств і об' єднань певної території з метою раціонального поєднання ресурсі споживання і продуктів виробництва на основі спеціалізації сприяє інтеграційним процесам, створенню ефективних виробництв. Різноманітність конкретних форм агропромислової інтеграції є показником якісного поглиблення процесу в даному напрямі, відповідність вимогам ринку. Отже, процеси формування циклу виробництво-переробка-збут сільськогосподарської сировини в окремо взятій галузі в єдину інтегровану систему в межах територіального розвитку, функціонально-галузевої і продуктової структури зумовлює розгляд по окремо взятій (виробленій) структурі зокрема, так і в їх сукупності в цілому, що дасть змогу всебічно розкрити, проаналізувати й дослідити ефективність розвитку підкомплексу і галузі.

На галузевому рівні діють продуктові підкомплекси, які об' єднують підприємства з виробництва якогось одного або низки продуктів, що мають схоже економічне призначення. Виділення продуктових підкомплексів надає можливість на рівні макро і мезорівнів об' єднати зусилля всіх ланок виробничо-організаційного ланцюга у ефективне виробництво сільськогосподарської сировини і конкретного кінцевого продукту харчування на основі інтеграції технологічних зв' язків, міжгосподарській кооперації, концентрації та спеціалізації. Кожен підкомплекс має власну, властиву лише йому функціонально-організаційну структуру з притаманними функціям АПК, які мають конкретну спрямованість на виготовлення продуктів харчування.

Розгляд структури АПК України і виділення основних підходів у формуванні окремих продуктових підкомплексів дозволяє нам чітко простежити єдність галузевої, територіальної і продуктової складових, де відбувається формування спеціалізованих сировинних зон і раціональне розміщення підприємств переробної промисловості, тобто створення на цій основі інтегрованих підприємств з яскраво вираженим синергетичним ефектом у кінцевому підсумку господарської діяльності.

Продуктовий підкомплекс слід розглядати у декількох аспектах. По-перше, як організаційну структуру з взаємодіючими елементами: товаровиробники, споживачі, переробні підприємства, інфраструктура і державні органи влади. По-друге, як регульовану організаційно-економічну систему, від ефективної діяльності якої залежить забезпечення населення продуктами харчування відповідної якості в цілому, і продовольча безпека зокрема.

Таким чином, продуктовий підкомплекс є одним з найважливіших складових АПК України, завдання якого полягає не тільки в забезпеченні внутрішньодержавних потреб у продуктах його переробки, а й у виробництві цієї продукції на експорт. Вирішення цієї проблеми тісно взаємопов' язане і, головним чином, залежить від того, наскільки обґрунтовано функціонуватимуть як продуктові підкомплекси, так і м' ясопродуктовий підкомплекс зокрема.

Розв' язання продовольчої проблеми в Україні найбільше залежить від ефективності функціонування м' ясопродуктового підкомплексу, який є важливою частиною АПК і в певній мірі визначає рівень забезпечення населення м' ясом, а також соціально-економічну ситуацію в країні. Його сутність полягає у взаємопов'язаному та збалансованому функціонуванні сукупності різних галузей складної інтеграційної системи "виробництво м' яса-переробка-реалізація м' ясної продукції". М' ясопродуктовий підкомплекс АПК охоплює галузі, які забезпечують м' ясне скотарство, систему заготівель та м' ясопереробні підприємства засобами виробництва: м' ясне скотарство та кормовиробництво для забезпечення його потреб; галузі, пов' язані із заготівлею, зберіганням, переробкою м' яса і доведенням продукції до споживачів. Наявність технологічних та функціональних взаємозв' язків у підкомплексі, що об' єктивно зумовлює необхідність розвитку інтеграції виробництва, спрямованої на поєднання економічних інтересів виробників сировини, засобів та предметів праці, сфери заготівлі, переробки, зберігання та збуту м' ясної продукції.

На думку В. Я. Месель-Веселяка, м' ясопродуктовий підкомплекс - один з складових агропромислового комплексу. Основою його формування є галузі тваринництва, що займаються вирощуванням худоби та птиці. До них належать сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства й особисті селянські господарства, від ефективності функціонування яких залежить діяльність підкомплексу в цілому. Переробку тварин здійснюють м' ясопереробні підприємства, а готову продукцію (м' ясо та продукти його переробки) реалізують як самі підприємства, так і торговельні організації. Вони юридично не об' єднані між собою, а взаємовідносини будують на основі купівлі-продажу продукції. Отже, м' ясопродуктовий підкомплекс - це неформальне об' єднання сфер вирощування, переробки й реалізації готової продукції в єдиному циклі виробництва сировини, переробки її та доведення до споживачів готової продукції [10, с.3].

П. С. Березівський переконаний, що м' ясопродуктовий підкомплекс - одна з найважливіших продуктових вертикалей з виробництва і переробки продукції тваринництва. Головне функціональне призначення підкомплексу - забезпечення потреб населення в м'ясі та м'ясних продуктах. Він становить досить складну поліпрофільну виробничо-організаційну структуру, між окремими елементами якої існує тісна взаємозалежність: не можна збільшити споживання м'яса та м'ясопродуктів до раціонального рівня без наявності високопродуктивних м' ясних порід, їх повноцінної годівлі, своєчасної і повної переробки живої ваги знятих з відгодівлі тварин і добре організованої оптової та роздрібної торгівлі [5, с.118]. М'ясопродуктовий підкомплекс є однією з наймогутніших економічних систем АПК країни як за виробничо-технічними характеристиками, так і за обсягом фінансово-грошових ресурсів. Ресурсний потенціал підкомплексу має важливе значення для національної економіки країни, забезпечуючи її продовольчу безпеку. Окремі дослідники визначають м'ясопродуктовий комплекс, як систему спеціалізованих галузей, пов'язаних з кормовиробництвом, виробництвом м'яса, його промисловою переробкою, реалізацією кінцевої продукції, виробничою та соціальною інфраструктурою, що обслуговує ці галузі [6, с.31-32]. Окремі дослідники вважають, що від рівня розвитку м'ясопродуктового підкомплексу залежить фінансово-економічний стан сільськогосподарських підприємств, котрі вирощують худобу і птицю, м'ясопереробних підприємств, а отже, надійне забезпечення населення країни м'ясом і м'ясопродуктами - джерелом тваринного білка для задоволення фізіологічних потреб людини. При цьому м' ясопродуктовий підкомплекс країни вирішує важливі народногосподарські завдання: по-перше, виробництво м' яса як високобілкового продукту; по-друге, забезпечення трудової зайнятості населення і, по-третє, є складовою економіки країни [11, с.75-76]. П.С. Березівський вважає, що скорочення виробництва м'яса і м'ясопродуктів одночасно є причиною і наслідком незадовільного функціонування всієї продуктової вертикалі. Причина полягає в стрімкому зменшенні відгодівельного поголів' я та хронічному недовантаженні потужностей переробки. Наслідок зводиться не лише до погіршання споживання населенням м'яса і м'ясопродуктів, а й до скорочення виробництва в галузях АПК, що забезпечують цю продуктову вертикаль необхідними матеріально-технічними ресурсами. Отже, сама структурна побудова м' ясопродуктової вертикалі має розцінюватись як обов'язкова передумова вирішення найважливіших питань, що торкаються проблем міжгалузевої інтеграції [5, с.118].

Починаючи з 90-х років ХХ ст. м'ясопродуктовий підкомплекс опинився у глибокій кризі зумовлений такими головними причинами: загальним кризовим станом української економіки, несприятливим диспаритетом цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, не виваженими заходами держави щодо відходу від регулювання процесу реалізації м' яса, що проявилося у відмові від держзамовлення, відсутність цивілізованого ринку збуту продукції, правова незахищеність сільських товаровиробників. Особливо треба виділити проблему неврегульованості взаємовідносин між тваринницькими господарствами, м' ясокомбінатами і цехами. Істотно підвищилися матеріальні й трудові витрати на одержання продукції тваринництва, внаслідок чого її виробництво збиткове, що в кінцевому підсумку замикає коло всіх негативних проблем, які склалися у галузі.

Слушною є позиція Р.В. Логоша, який відзначає, що основними причинами зниження виробництва м'яса можна визначити такі: відсутність мотивації у виробників м'ясної продукції, невиправдані майбутні очікування цін і доходів від виробництва та реалізації м'ясної продукції, низький рівень державної підтримки й складний процес сертифікації м'ясної продукції при здійсненні експортної діяльності [12, с.121].

Однією з основних проблем, котра постала перед м' ясопродуктовим підкомплексом - це зниження обсягів і збитковість виробництва продукції. Особливо складною є ситуація щодо вирощування великої рогатої худоби. Саме ця галузь вимагає високих капітальних витрат для відновлення й організації виробництва (відновлення стада, будівель, обладнання тощо). Враховуючи зростаючі ціни на сільськогосподарську продукцію на світових ринках і збільшення споживання м' яса та м' ясопродуктів у країнах, що розвиваються, виробництво продукції тваринництва може стати одним із найприбутковіших секторів національної економіки.

М'ясопродуктовий підкомплекс не задовольняє достатньою мірою потреби населення в м'ясопродуктах. Щорічно імпорт м'ясо продукції в Україну з різних країн становить 350-400 тис. т і не завжди кращої якості. В більшості аграрних підприємств в останні роки зменшилося виробництво м' яса в зв' язку зі скороченням кількості поголів' я, незадовільною селекційно-племінною роботою і ціновою політикою. Питання збільшення виробництва вітчизняної м' ясопродукції можливо вирішити протягом 3-5 років за умови співпраці державних структур, аграрних підприємств, особистих селянських і фермерських господарств та переробних підприємств [13, с.18-19].

Україна має сприятливі природно-кліматичні умови для виробництва сільськогосподарської продукції. У сучасних умовах м' ясопродуктовоий підкомплекс в Україні та світі є одним із основних виробників важливих білкових продуктів, які відзначаються біологічною повноцінністю для організму людини. Сучасний етап розвитку виробничих відносин у м' ясопродуктовому підкомплексі вимагає розробки дійєвих механізмів і підходів, які б дали змогу підвищити ефективність виробництва, опрацювати і впровадити принципово нову модель функціонування цього сектора, з метою стабілізації виробництва, створити сприятливі інвестиційні умови, забезпечити конкурентоспроможність на споживчому ринку, забезпечити населення м' ясною продукцією на рівні раціональних норм споживання.

Пріоритет прискореного розвитку м' ясної промисловості зумовлений метою переробки м' яса - виготовлення високоякісної продукції широкого асортименту з максимально можливим продовженням терміну зберігання. Реалізація цієї мети дає змогу вирішувати соціально-економічні питання на регіональному та державному рівнях. Зокрема, задовольняти різнобічний попит споживачів; розширювати ринки збуту м' ясної продукції; створювати запаси продовольства; поглиблювати територіальний поділ праці; поповнювати оборотні кошти як м' ясопереробних, так і сільськогосподарських підприємств; сприяти оптимальному режиму роботи всіх ланок технологічного процесу інтегрованого виробництва м' яса і м' ясної продукції. Ми вважаємо, що ефективний розвиток м' ясопродуктового підкомплексу можливий лише в умовах злагодженої роботи всіх підприємств, пов' язаних із виробництвом, переробкою, реалізацією м' яса.

Головним завданням м'ясопродуктового підкомплексу України є забезпечення внутрішньої потреби держави м'ясом виключно за рахунок власного виробництва: нарощування його обсягів, збільшення експорту та повна відмова від ввезення імпортного м'яса для внутрішніх потреб. Нині необхідно об'єднати зусилля держави в особі її керівних органів, а також безпосередніх суб'єктів - виробників м'яса, регіональні структури управління та відповідні господарські відомства, пов'язані технологічно з м'ясопродуктовим підкомплексом у напрямі досягнення єдиної мети - відродження й виведення м'ясної галузі на передові позиції в світі. Одним з дієвих кроків виходу з затяжної кризи є конкурентоспроможний розвиток м' ясопродуктового підкомплексу.

Формування конкурентного середовища в м' ясопродуктовому підкомплексі України можливе лише за умови збалансованості всіх його складових, а саме:

- підвищення ефективності виробництва (зростання приросту живої ваги (маси) та пошук напрямів зниження його собівартості;

- модернізація виробництва вирощування тварин;

- пошук традиційних і альтернативних джерел фінансування і кредитування галузі;

- вирішення проблеми взаємовідносин між постачальниками та переробниками сировини;

- політика протекціонізму держави стосовно вітчизняного виробника та стимулювання експорту;

- визначення єдиних "правил гри" для всіх учасників ринку м' яса.

Визначаючи стратегію і тактику ефективного функціонування АПК і м' ясопродуктового підкомплексу зокрема, необхідно враховувати нові досягнення НТП в агропродовольчій сфері, екологічні й економічні вимоги, особливості сучасної матеріально-технічноїбази агропромислового виробництва. Як свідчить світовий досвід, важливим напрямком удосконалення економічних відносин та забезпечення еквівалентності товарообміну в м' ясопродуктовому підкомплексі є вертикальна інтеграція, тобто створення інтегрованих формувань та професійних об' єднань товаровиробників (асоціацій, спілок тощо). Вони дозволяють суб' єктам господарювання знаходити різноманітні способи колективного впливу на ринкову ситуацію, проводити єдину цінову політику в інтересах усіх учасників по ланцюгу: виробництво - заготівля - переробка - торгівля. Важливим фактором формування конкурентоспроможного м' ясопродуктового підкомплексу України є розвиток ринку м' яса, що передбачає самостійність виробників і створення умов для конкуренції учасників ринку. Збільшення обсягу пропозиції м' яса на внутрішньому і зовнішньому ринках за рахунок нарощування його виробництва дозволить поліпшити забезпечення населення м' ясом і високоякісними м' ясними продуктами, задовольнити потребу в сировині переробної і харчової промисловості, галузей тваринництва в концентрованих кормах, підвищити рівень фінансового самозабезпечення м' ясопродуктового підкомплексу України.

Cучaсний стан розвитку м'ясопродуктового підкомплексу вимагає змін у підходах до розв'язання назрілих проблем, опрацювання і впровадження принципово нової ефективної моделі функціонування сектора, що забезпечить у короткий термін стабілізацію виробництва і подальші передумови розвитку галузі. Для підтримки стабільного виробництва необхідна мобілізація внутрішнього потенціалу підкомплексу та обґрунтоване втручання держави у виробничий процес. Шобхаднють такого регулювання доведена вітчизняними науковими розробками й досвідом країн з розвинутою економікою. Поряд із державними заходами щодо стабілізаційних процесів в AПК важливе значення має регіональна інтеграційна спрямованість процесів у м' ясопродуктовому підкомплексі.

Висновки з даного дослідження. Таким чином, національний AПК це одне з найбільших міжгалузевих утворень, що виступає в різноманітних організаційних формах і є гарантом забезпечення продовольчої безпеки країни, важливе місце в цьому процесі посідає м'ясопродуктовий підкомплекс. Ефективність виробництва м'ясної продукції, рівень забезпеченості нею населення значною мірою залежать від розвитку інтеграційних процесів у м'ясопродуктовому підкомплексі, основою яких є раціональна організація закупівель сировини, задоволення економічних інтересів галузей, пов' язаних тісними технологічними та функціональними взаємозв' язками. Особливої уваги потребують взаємовідносини сільськогосподарських підприємств із сферою переробки, і зокрема у напряму організації закупівель, оскільки протиріччя між суб'єктами господарювання останніми роками поглибилися і стали серйозною проблемою на шляху подолання кризових явищ в AПК. Ha сучасному етапі розвитку стратегічний курс м'ясопродуктового підкомплексу повинен чітко визначати його цілі, а також методи й засоби їх досягнення за допомогою встановлених законодавчих актів державних органів влади з виробниками продукції та переробниками сировини. Головною метою стратегії повинна бути стабілізація м'ясопродуктового виробництва та подальший його розвиток.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків