Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 50

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

0,45

0,29

0,34

0,37

На підставі отриманих даних будується профіль ефективності діяльності єврорегіону. Він дозволяє визначити напрямки у формуванні цілей і пріоритетів розвитку.

За розрахунковими даними вище отримуємо наступний профіль ефективності аналізованих єврорегіонів.

ТР

Эко Eco

ЭР

ED

СХ

ЧР

AD

HR

Рис. 1. Профіль ефективності діяльності єврорегіонів.

Отже, можна зробити висновок, що єврорегіон А має найбільшу ефективність з порівнюваних єврорегіонів в області транспортного розвитку, єврорегіон В - у розвитку сільського господарства, єврорегіон С - у галузі розвитку людських ресурсів і трохи випереджає єврорегіон В в екологічному напрямі. По економічному розвитку єврорегіони А і В знаходяться практично на одному рівні.

При наявності такого профілю ефективності для кожного з єврорегіонів можна визначити пріоритетні цілі розвитку: для єврорегіону А - це, по-перше, розвиток екологічних проектів: залучення коштів для реалізації заходів щодо екологічної ситуації (інші показники мають найбільше або наближене до середнього значення); для єврорегіону В - людські ресурси: проекти повинні бути

А

В

Сспрямовані на підвищення зайнятості населення або перекваліфікації і т.д.; єврорегіон С з даних порівнюваних єврорегіонів найбільш слабкий і йому треба підвищувати ефективність діяльності відразу в 3-х напрямках: сільське господарство, економічний розвиток і транспортний розвиток.

Таким чином, основними перешкодами для ефективного функціонування єврорегіонів на території України є:

- відсутність системного і перспективного підходу до організації єврорегіональної співпраці;

- низький рівень залучення прикордонних територій в діяльності і реалізації цілей єврорегіонів (немає єдності у розумінні змісту і характеру транскордонного співробітництва);

- неправильний розподіл цілей та пріоритетів розвитку єврорегіону;

- неправильний підхід до ініціативи впровадження проектів (очікування вказівок «зверху» замість власної ініціативи регіональних властей);

- відсутність сталого фінансового забезпечення (кошти виділяються з різноманітних джерел, але в жодному бюджеті (місцевому, регіональному, центральному) такі витрати не передбачаються);

- недостатньо опрацьовані і впроваджуються відповідні організаційні методи, інструменти, принципи, процедури, структури і правове регулювання співпраці, що дало б можливість більш ефективної участі української сторони у єврорегіональній співпраці.

Європейська конвенція трактує транскордонне співробітництво як спільні дії в контексті розвитку добросусідських відносин між територіальними общинами або органами влади, які здійснюють свої функції в межах місцевості або регіону і визначаються як такі внутрішнім законодавством відповідної держави. Таким чином, йдеться про взаємні відносини між органами місцевого самоврядування або місцевими органами державної влади. Ця обставина є принциповою при оцінці стану та визначення шляхів подальшого розвитку транскордонного співробітництва.

Плануючи шляхи майбутнього розвитку зв'язків прикордонних областей на міжрегіональному рівні, необхідно також враховувати нові політичні та економічні реалії, а відтак і застосування положень законодавства, торгових режимів і стандартів, введення спрощеного візового режиму по всіх боках кордону. При ефективному використанні переваг від єврорегіональної співпраці єврорегіони є засобом для наведення мостів між сусідніми державами та полегшення процесу інтеграції країни до світового господарства.

Серед завдань, успішне вирішення яких має першорядне значення і може забезпечити економіці країни, що розвивається, досягнення істотних позитивних соціально-економічних наслідків розвитку прикордонного співробітництва, реалізацію відповідних пріоритетів, важливе місце займає підвищення конкурентоздатності національних товаровиробників.

Найбільш високий рівень інституціоналізації серед усіх форм регіонального транскордонного співробітництва на рівні місцевих органів влади мають єврорегіони. Особлива роль у розвитку інтеграційних процесів промислового потенціалу прикордонних регіонів відведена інвестиційної діяльності, організації спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, технопарків і т.п. Важливе значення мають наукові зв'язки, у тому числі і з метою наукового забезпечення, рішення назрілих задач прикордонного співробітництва, взаємного використання відповідних наукових результатів, інтеграції наукових потенціалів.

Наприклад, у США місцеві відділення міністерства торгівлі функціонують у тісному контакті з центральним апаратом, активно проводячи зовнішньоторговельну політику уряду: з них 35% співробітників працюють у столиці, близько 64% - на місцях, у провінції, і лише ледве більш 1% за кордоном. Особливо активізувалася діяльність місцевих відділень зовнішньоекономічного відомства в 90-і роки. В останнє десятиліття необхідні заходи активно проводяться місцевими урядами США й інших великих держав; ними випробувані багато форм і методи заохочення місцевих експортерів, найбільш популярними з яких є [5]:

- організація інститутів партнерства місцевої влади і підприємницьких структур;

- участь місцевого уряду в регіональній і міжрегіональній торгових асоціаціях (групах);

- публікація місцевим урядом міжнародного торгового бюлетеня;

- надання консультаційних послуг з питань експортної діяльності;

- здійснення програми інформації місцевих постачальників про іноземні замовлення;

- здійснення територіальних довгострокових програм пошуку місцевих постачальників для іноземних імпортерів;

- проведення семінарів і конференцій;

- підготовка кадрів в сфері міжнародної торгівлі;

- організація консультативного органу при главі місцевого уряду для розробці рекомендацій із зовнішньоторговельної політики;

- здійснення фінансового сприяння місцевому експортеру;

- організація зовнішньоторговельних корпорацій, торгових візитів і виставок, закордонних торгових представництв.

При функціонуванні єврорегіонів необхідно створити організаційно-економічний механізм перерозподілу повноважень між центром і регіонами з метою найбільш ефективного вирішення місцевих і загальнонаціональних проблем, вироблення системи загальнодержавних і регіональних пріоритетів у розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

Світовий досвід останніх десятиліть показує, що задачі економічного росту успішно вирішені тільки тими державами, що проводили структурну перебудову національного господарства разом зі стабільною, довгостроковою політикою всілякого заохочення експорту товарів і послуг. Так зробили Японія, Туреччина, нові індустріальні країни Південно-Східної Азії і Латинської Америки, так роблять зараз Мексика і Китай, а також держави Східної Європи. Усі вони використовували експорт (спочатку сировини і напівфабрикатів, іноді робочої сили, потім готових товарів малої і середньої технологічної складності і, нарешті, високотехнологічних виробів і послуг) як один із ключових факторів економічного і соціального прогресу [3].

Економічно вигідно в рамках єврорегіонів створювати філії підприємств і організацій інших країн на території країн-учасниць єврорегіону. Експорт капіталу дає можливість, по-перше, закріпитися на території тієї чи іншої країни, по-друге, скористатися перевагами єдиного ринку (якщо мова йде про інтеграційні угрупування), обійти нетарифні і тарифні обмеження, полегшити просування капіталів і товарів на ринки більш розвинених країн.

Малий бізнес, що діє в конкурентному середовищі, може зіграти важливу роль у збільшенні обсягу виробництва, розширенні асортименту товарів і послуг, підвищенні якості продукції. Малі підприємства надають людям можливість реалізувати свої творчі здібності, заповзятливість, ініціативу. Вони виступають також як засіб абсорбування надлишкової робочої сили, питома вага якої зростає, принаймні в початковий період економічних перетворень і структурно-технологічної перебудови виробництва.

Визначальним напрямком підвищення економічної ефективності транскордонного співробітництва є будівництво об'єктів прикордонної інфраструктури, особливо транспортної мережі прикордонних територій. Розвиток транспортно-дорожнього комплексу, у свою чергу, вимагає залучення підприємств різних форм власності, особливо малих форм господарювання, іноземних інвесторів до розвитку національних транспортних комунікацій, упровадженню світових стандартів і взаємовигідного співробітництва з міжнародними організаціями і послідовної інтеграції в міжнародну транспортну систему. Пріоритетним напрямком розвитку цієї галузі економіки і прикордонних регіонів стане збільшення обсягів міждержавних перевезень, особливо через прикордонні території, збільшення обсягів транзитних перевезень вантажів автомобільним транспортом і входження вітчизняної інфраструктури автомобільних і залізниць у міжнародну систему транспортних коридорів.

Завданнями подальшого розвитку за участю регіонів України єврорегіональних об'єднань є [6]:

- підтримка взаємовигідних зв'язків із сусідніми країнами;

- здійснення заходів для поступового усунення перешкод (адміністративних, правових), що стримують розвиток транскордонної взаємодії;

- приведення українського законодавства з питань регіонального співробітництва у відповідність з міжнародними нормами. Відповідно до визначеної мети до основних напрямів державної програми сприяння розвитку транскордонного співробітництва та

функціонуванню єврорегіонів віднесено:

- розроблення і реалізацію регіональних та місцевих програм розвитку єврорегіонів;

- координацію виконання державних галузевих, регіональних та цільових програм з метою ефективного використання ресурсів державного та місцевих бюджетів;

- удосконалення законодавства України у сфері транскордонного співробітництва та розвитку єврорегіонів;

- створення системи моніторингу, контролю, інформаційного забезпечення розвитку єврорегіонів;

- створення умов для розвитку транспортної, митної, прикордонної інфраструктури тощо.

Основною метою подальшого розвитку та функціонування єврорегіонів на території України та транскордонного співробітництва має бути створення сприятливих умов для розвитку і засвоєння потенціалу прикордонних регіонів по обидва боки кордонів, вирівнювання існуючих відмінностей в соціально-економічному положенні різноманітних зон. Для цього повинні бути чітко окреслені заходи в інституційній, гуманітарній, підприємницькій сферах, розвитку інфраструктури.

Всі ці заходи повинні сприяти не тільки вже існуючим єврорегіонам та районам, що мають спільний кордон із країнами Європейського Союзу, але й регіонам північної та східної України, великі потенційні можливості яких у сфері транскордонного співробітництва досі залишаються незадіяними.

Стратегічний характер трансграничних відносин буде багато в чому визначати майбутнє обличчя України в Європі. Прикордонна транспортна інфраструктура є одним із ключових пунктів у цьому процесі. Максимально використовувати можливості шляху до держав -«сусідів», не втрачаючи при цьому позицій рівноправного партнера, повинне стати основним завданням зовнішньоекономічної політики і діяльності, як прикордонних регіонів, так і України в цілому.

Вивчення досвіду взаємодії європейських політичних, владних інститутів є важливою умовою з точки зору вироблення та застосування єдиної методики, оптимальної структури своєрідних регуляторів регіональних та державних взаємовідносин - як пошуку компромісів між локальними та загальними інтересами в Україні. Концептуальна розробка єврорегіональної політики в нашій країні є реальною умовою та об' єктивною необхідністю з уваги на активну участь України в європейському регіональному співробітництві у ХХІ столітті.

РЕЗЮМЕ

Стаття присвячена дослідженню особливостей розвитку транскордонного співробітництва та функціонування єврорегіонів на території України. Проаналізовані та розглянуті основні підходи сприяння транскордонної співпраці, виявлено рівень впливу визначення цілей та пріоритетів діяльності єврорегонів на ефективність їх діяльності, запропоновано шляхи до подолання завад до розвитку єврорегіональної співпраці в Україні.

Ключові слова: транскордонне співробітництво, єврорегіон, профіль ефективності діяльності єврорегіону.

РЕЗЮМЕ

Статья посвящена исследованию особенностей развития трансграничного сотрудничества и функционирование еврорегионов на территории Украины. Проанализированные и рассмотренные основные подходы содействия трансграничного сотрудничества, выявлен уровень влияния определения целей и приоритетов деятельности еврорегионов на эффективность их деятельности, предложены пути к преодолению помех к развитию еврорегионального сотрудничества в Украине.

Ключевые слова: трансграничное сотрудничество, еврорегион, профиль эффективности деятельности єврорегіону.

SUMMARY

The article is devoted to the peculiarities of development of transborder cooperation and euroregions' functioning on the territory of Ukraine. The main approaches to the creation of favorable circumstances for transborder cooperation development are analyzed, the level of impact of targets' and activity priorities definition on the euroregion effectiveness are defined, the methods aimed on overcoming the obstacles for euroregion cooperation development in Ukraine are suggested.

Key words: transborder cooperation, euroregion, the profile of the euroregion's effective functioning.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Амоша А. И. Перспективы развития приграничного сотрудничества промышленных регионов ІІ Проблемы и перспективы развития сотрудничества между странами Юго-Восточной Европы в рамках ЧЭС и ГУУАМ. - Сборник научных трудов. - Донецк: ДонНУ, 2003. -

C.45-51.

2. Братута О.Г. Реформування державної регіональної політики в Україні з урахуванням досвіду економічно-розвинутих країн ІІ Регіональна економіка. - 2002.- №1. - C.57-65.

3. Горбенко И.В. Мировой опыт международного регионального сотрудничества ІІ Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций. - Сборник научных трудов. - Донецк: ДонНУ, 2003. - с.658-663.

4. Долішній М.І. Перспективи розвитку єврорегіональної співпраці в Україні І М.І. Долішній, Н.А. Мікула ІІ Проблемы и перспективы развития сотрудничества между странами Юго-Восточной Европы в рамках ЧЭС и ГУУАМ. - Сборник научных трудов. - Донецк: ДонНУ, 2003. - C.61-65.

5. Макогон Ю.В. Формы и направления межрегионального трансграничного экономического сотрудничества І Ю.В. Макогон, В.И.

Ляшенко - Донецк: ДонНУ, ИЭП НАН Украины, 2002. - 281 с.

6. Мікула Н.А. Науковці обговорюють проблеми транскордонного співробітництваІ Н.А. Мікула, В.В.Демченко ІІ Регіональна економіка. - 2002.- №4. - С.329-333.

7. Мікула Н. А. Основні методичні підходи до оцінки діяльності єврорегіонів ІІ Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций. - Сборник научных трудов. - Донецк: ДонНУ, 2003. - C.584-587.

8. Студенніков І. Транскордонне співробітництво як крок до визначення концепції регіональної політики [Електронний ресурс] ІІ На шляху до Європи. Український досвід єврорегіонів. - К: Інститут Схід-Захід. - 2000. - 1 електрон. опт. диск (CDROM). - Систем. вимоги: Pentium; 32 Mb RAM ; Windows 95, 98, 2000, XP; MS Word 97-2000. - Назва з екрану.

9. Шушкин М.А. Оценка конкурентоспособности предприятий с дивизиональной структурой управления [Электронный ресурс]І М.А. Шушкин, М.Н.Забаева ІІ Менеджмент в России и за рубежом [сайт] - 2006. - №1. - Режим доступа к статье: http:IIwww.mevriz.ruIarticlesI2006I1I4212.html (12.03.2010) - Загл. с экрана.

10. Cross-border Cooperation Programme Factsheets II Interact: Sharing Expertise [сайт] - Режим доступу: http:IIwww.interact-eu.netIcbc programme factsheetsI166 (12.03.2010). - Назва з екрану.

ІНОЗЕМНЕ ІНВЕСТУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ГЛОБАЛЬНИХ

ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Медведкіна Є.О., к.е.н., доцент кафедри "Міжнародна економіка", Донецький національний університет, с.н.с. РФ НІСД в м. Донецьк

Актуальність теми дослідження. Сьогодні важливою умовою подолання недоліків сучасного соціально-економічного стану України більшістю вчених-економістів і практиків визначено забезпечення залучення Україною розширених потоків іноземного капіталу. Основою досліджень, що стосуються розв' язання вітчизняних проблем, є пошук можливостей поліпшення інвестиційного клімату і

© Медведкіна Є.О., 2O1Oпожвавлення ділової активності. Разом з тим найпоширенішим є підхід до розгляду України як реципієнта іноземного капіталу, що значною мірою обумовлює результати досліджень і обмежує ефективність їх впровадження.

З урахуванням об'єктивних законів розвитку економічних систем, які визначають розвиток процесів інтернаціоналізації та лежать в основі міжнародного розподілу факторів виробництва, принциповим є розуміння того, що участь національної економіки в процесах іноземного інвестування повинна розглядатися не тільки з позицій ввезення капіталу, але й в контексті необхідності забезпечення вигідної для національної економіки вільної міжнародної міграції капіталу, що припускає забезпечення передумов для вільного вивозу капіталу у тісному зв'язку з принципами національної соціально-економічної і політичної безпеки. Саме тому важливим є розгляд питань іноземного інвестування національної економіки в умовах розвитку глобальних трансформаційних процесів із позицій інтеграції, що у числі іншого передбачає досягнення системності іноземного інвестування, зокрема: упорядкованості і сталості операцій по іноземному інвестуванню; показу їх як безупинного причинно-наслідкового ланцюга, і, отже, єдиного процесу.

Разом з тим розширення взаємодії між національними економіками в розподілі капіталу є об'єктивною основою їх загальноекономічної інтеграції. Така взаємодія може стати основою повномасштабної загальноекономічної інтеграції. Через це всебічне вивчення економічно ефективної інтеграції національної економіки до процесів іноземного інвестування, вектору і меті розвитку держави, напрямам загальноекономічної інтеграції, є найважливішою основою ефективного використання потенціалу України. Отже, дослідження питань іноземного інвестування національної економіки в умовах розвитку глобальних трансформаційних процесів є дуже актуальними для сучасної України.

Україна, як нова ринкова економіка для забезпечення сталого економічного розвитку потребує млрд. дол. іноземних інвестицій. Іноземні інвестиції є джерелом капіталу, який компенсує недостатність внутрішніх заощаджень і є джерелом фінансування, що не створює боргових зобов' язань для країни-реципієнта, при цьому ризик інвестування беруть на себе іноземні компанії, що є важливим для східноєвропейських країн.

Необхідною передумовою дослідження проблеми іноземного інвестування в національну економіку в сучасних умовах є з' ясування переваг та недоліків, що їх зазнають країна-резидент та країна-реципієнт інвестицій.

Для країни-резидент, яка здійснює інвестування в об'єкти розташовані в інших країнах до основних переваг від інвестицій слід віднести:

- зростання прибутку інвестицій за рахунок перерозподілу капіталу з країни в більш прибуткові проекти за кордоном

- збільшується експорт товарів, устаткування, технологій, що повинно стимулювати виробничий процес;

- стимулює інноваційний процес

У той же час поряд з перевагами участь країни-резидент в інвестуванні (експорті інвестицій), містить і ряд недоліків, серед яких слід виділити:

- високий ступінь ризику;

- зниження темпів вітчизняного виробництва;

- міграція робочої сили;

- уповільнення темпів економічного росту й розвитку країни через переміщення капіталу за кордон.

Для країни-реципієнта іноземних інвестицій (імпортера інвестицій) основні переваги полягають, у тому, що:

- у країні-реципієнті стимулюються темпи росту національної економіки

- до країни-реципієнта надходять сучасні технології, техніка, устаткування

- створюються додаткові робочі місця

- підсилюється конкуренція усередині країни

Країна-реципієнт іноземних інвестицій (імпортер інвестицій), разом з тим, зазнає і певного негативного впливу від іноземного інвестування, а саме:

- прибуток інвестора - частина ВВП - надходить у країну-резидент, знижуючи темпи економічного росту країни-реципієнта;

- до країни-реципієнта надходять не нові технічні засоби, технології;

- іноземне інвестування створює загрозу демпінгу;

- іноземне інвестування створює загрозу високих цін;

- стримується інноваційний процес;

- при іноземному інвестуванні оплата праці нижче світового рівня;

- недостатня конкурентоспроможність приводить до знищення національних товаровиробників;

- знижується роль і значення країни на світовому ринку 1).

Можна побачити певні суперечності, але це пояснюється тим, що на різних етапах іноземного інвестування воно здійснює різний вплив на економіку.

Для України у сучасних умовах залучення іноземних інвестицій має певні переваги і порівняно з використанням зовнішніх кредитних ресурсів, а саме: на відміну від кредитів, сплата дивідендів з іноземних інвестицій залежить від одержаного прибутку, що пов' язано з кінцевим результатом та з ефективністю капіталовкладень; репатріація іноземного капіталу або доходів регулюється приймаючою країною, на відміну від конкретних умов надання кредиту і процентних ставок міжнародного грошового ринку, які коливаються за різних змін світової ситуації; більшість ТНК реінвестують частину своїх прибутків, у зв' язку з чим трансфер прибутків від іноземних інвестицій у кількісному вигляді нерідко є значно меншим, ніж виплати з обслуговування зарубіжного кредиту; на відміну від банківських кредитів, особливо короткострокових, матеріально-майнові інвестиції ТНК, як правило, не ведуть згодом до раптового вилучення іноземних інвестицій, оскільки матеріальні активи є втіленими в будівлі, обладнання тощо; іноземні інвестиції не збільшують заборгованості, а навпаки, стимулюючи експортні доходи, створюють умови для зменшення боргу. З огляду на вказані переваги, країни -нові ринкові економіки намагаються створити найсприятливіші умови для заохочення та найбільш ефективний механізм використання іноземних інвестицій.

Хоча окремі науковці стверджують, що на сучасному етапі в умовах гострої конкуренції на глобальному ринку вільного капіталу іноземні інвестиції не здатні справити імпульсний ефект на економіку України і стати поштовхом до кумулятивного розгортання внутрішніх капіталовкладень, якщо для цього не сформувалися ендогенні чинники, критерієм зрілості яких можна вважати активізацію процесів внутрішнього інвестування, і з огляду на це найбільший ефект у сфері відтворення виробничого потенціалу досягається завдяки поєднанню активного використання внутрішніх інвестиційних ресурсів і національних переваг з імпортом іноземного капіталу, що генерує синергічний ефект у вигляді прискореного росту та посилення міжнародної конкурентноздатності національного господарства 2).

Водночас, як свідчить досвід промислово розвинутих країн, найбільший ефект досягається завдяки поєднанню високої інвестиційної активності економіки та іноземного капіталу, що генерує синергетичний ефект у вигляді зростання національної економіки й посилення її конкурентоспроможності. Проте значні обсяги іноземного капіталу вдається залучати країнам, де розвивається внутрішнє інвестування та визріли ендогенні чинники для припливу іноземних інвестицій. Формування ефективної взаємодії національних та іноземних інвестицій вимагає мобілізації внутрішніх ресурсів та використання національних переваг, що є умовами економічного розвитку.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків