Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 52

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

Таблиця 1.

Показники індикаторів фінансового середовища _Глобального індексу конкурентоспроможності ВЕФ_

Ефективність (вага — 50%)

Надійність та впевненість (вага — 50%)

1             Вдосконалення фінансового ринку

1             Міцність банківської системи

2             Фінансового через місцевий ринок нерухомості

2             Регулювання фондових ринків

3            Легкість доступу до позик

Індекс законного права

4            Доступність венчурного капіталу

 

5             Обмеження фінансових потоків

 

6            Сила захисту інвесторів

 

Джерело: [2O].

Розглядаючи генезис економічних трансформацій у країнах з ринками, що формуються, можна стверджувати що держави Центральної та Східної Європи набули істотних результатів у реформуванні банківської діяльності, у тому числі шляхом зниження обмежень у кредитуванні. За період кінця 1990 - початку 2000-них рр. фактично цілком було проведено дерегулювання банківського сектора, що проходило паралельно з розробкою механізмів пруденційного нагляду, створення системи контролю і підвищення мінімальних вимог до банківських інститутів, що займаються активними операціями на ринку і спрямованих на підвищення ефективності функціонування фінансово-кредитної системи.

У сучасних наукових дослідженнях західної економічної школи присутність транснаціональних банківських груп у країнах з ринками, що формуються, як правило асоціюється з макроекономічною стабільністю і стійким економічним зростанням. Однак, на межі ХХ-ХХІ ст. дане твердження являло собою лише екстраполяцію досвіду країн, що розвиваються, а в умовах формування конкурентного середовища країн в період системних трансформацій містить абстрактний елемент "wishful thinking" (благих намірів), що обумовлює певне групування як позитивних наслідків взаємодії експансії транснаціональних банків, так і суперечливих тенденцій, котрі виникають у результаті їх присутності [10; 12].

Значно більший науковий інтерес викликає вплив груп факторів, котрі у сучасних дослідженнях визначаються як суперечливі. Зокрема, не знаходять достатнього підтвердження припущення, що дочірні структури іноземні банки виступають позитивним чинником формування конкурентного середовища фінансових ринків приймаючих країн у період кризи ліквідності, підтримуючи місцевий міжбанківський ринок за допомогою ресурсів материнського банку, а також сприяючи своїми кредитами позитивним зрушенням у галузевій і територіальній структурі економіки [13; 15]. Ще більш суперечливими є результати наукових досліджень, де загострюється увага на негативних наслідках проникнення транснаціональних банківських груп на фінансові ринки, що формуються. Зокрема, заслуговують більш вагомої аргументації твердження проблемАтики акумулювання заощаджень приватного сектора, котрі розміщуються в інших країнах, а також певні виокремлення векторів прагнення транснаціональних банків до максимального збільшення масштабів своєї присутності в економіці, що виступає специфічним, у порівнянні з місцевими банками, чинником впливу на параметри грошового обігу (структуру грошової маси) [4, с.24].

У деяких дослідженнях також обстоюється думка щодо переслідування у своїй діяльності транснаціональними банками неекономічних, а скоріше політичних, ідеологічних і навіть геостратегічних цілей, зокрема, штучне завищення процентних ставок по кредитах для національним підприємств, здійснення цілеспрямованої «кредитної блокади» конкурентноздатних місцевих виробників з метою розчищення ринку збуту для іноземних суб'єктів господарської діяльності, що тим самим підвищує уразливість і нестабільність приймаючої економіки, сприяє доларизації і відтоку капіталу, а також відіграє помітну роль у поширенні валютно-фінансової криз. Не менш суперечливими є обгрунтування щодо провідної ролі транснаціональних банківських груп в активізації міжнародних потоків спекулятивного капіталу та перешкодах проведенню суверенної грошово-кредитної і фінансової політики [7; 9].

Аналіз динаміки основних показників розвитку конкурентного середовища у фінансовому секторі країн у період ринкових трансформацій дозволяє стверджувати про наявність вагомої позитивної кореляції між питомою вагою іноземного капіталу в банківському секторі і значенням цих показників. Участь іноземного капіталу сприяє (чи у всякому разі не перешкоджає) тому, що банківська система стає більш адекватній і розмірній економіці, пропускає через себе левову частку фінансових ресурсів. Зокрема, схема; зростання банківських активів == зростання частки банківські депозитів / ВВП == кредити / ВВП == збільшення ВВП - набуло сталого характеру [16].

Певні представники західної економічної науки приймають за аксіому тезу, що присутність іноземного капіталу в банківському секторі підвищує функціональність банківської системи. Зокрема, А.Міхальські, В.Охел, О.Рон стверджують, що саме у країнах Центральної і Східної Європи відбувається конвергенція із середньоєвропейськими значеннями, і після вступу в ЄС цей процес інтенсифікувався, а дочірні іноземні банки успішно справляються з основними функціями фінансового посередника. Внесок таких банків у підвищення коефіцієнта перерозподілу ресурсів між контрагентами (від материнських банків-нерезидентів до нефінансового приватного сектора приймаючих країн) був більш помітним, ніж у ступені підвищення середнього по банківській системі значення коефіцієнта трансформації ресурсів по термінах. Володіючи доступом до довгострокових, дешевих і стійких джерел фондування, дочірні іноземні банки, проте, проводили консервативну політику у сфері кредитних операцій, особливо на волатильних ринках, і лише поступово збільшували середній термін своїх кредитних активів[17; 18].

Банківські системи більшості нових країн-членів ЄС розвивалися при сприятливих умовах і при бурхливих темпах зростання реального сектора економіки. У таких країнах як Чехія, Словаччина, Польща, Угорщина, Словенія, Мальта, Кіпр, Литва, Латвія й Естонія протягом останніх 2005-2007 рр. відзначався стабільний ріст ВВП рівень, а рівень безробіття істотно скоротився до 12-13%. За цей же період у країнах Балтії, Словенії і Кіпру дефіцит держбюджету не перевищував 3%, що свідчить про стабілізацію економічної ситуації в країнах і поступовій готовності їх до вступу в зону єдиної європейської валюти [14].

Найбільш швидко зростаючою сферою банківського бізнесу в нових країнах членах ЄС стало кредитування приватного сектора, підприємств і компаній, а також споживче кредитування населення. Розвиток фінансового сектора й істотний розвиток приватизації стимулювали інтенсивне зростання співвідношення обсягів наданих усередині країн кредитів і ВВП у таких країнах як Чехія і Словаччина за період 2000-2007 рр. передбачав скорочення цього показника, що був пов' язаний з процесом реструктуризації прострочених позичок. У той же час внески населення складають основну частину накопичених на депозитних рахунках коштів - до 65%, а співвідношення кредитів до депозитів складає 74%. Однак і при гарних темпах розвитку країни ЦСЄ відстають від країн ЄС-15. Це можна пояснити наступними факторами: коротким періодом переходу від центрально-планової економіки до ринкового господарювання, низькі початкові показники розвитку фінансового сектора, відсутністю новітніх технологій досвіду у роботі в інтегрованому банківському секторі.

Також, не виявлено чітких підтверджень того, що саме експансія іноземного капіталу в банківській системі дозволяє успішно мобілізувати приватні заощадження і що місцеві банки не виконали б цього завдання. Перехід банківського сектора у власність нерезидентів збігся за часом з ростом частки приватних депозитів у ВВП країн Центральної і Східної Європи, чиї показники поки нижче середнього рівня по Західній Європі. Питома вага строкових вкладів у загальному обсязі депозитів фізичних осіб побічно відбиває ступінь довіри до банківської системи. Строкові вклади є найбільше коштовним ресурсом для фінансових посередників, оскільки формуютьпотенціал для розвитку інвестиційного довгострокового кредитування, у той час як вклади до запитання поліпшують ліквідність банку, але не приносять користі як джерело фондування інвестиційних капіталовкладень (рис.1).

У періоди кризових потрясінь присутність транснаціональних фінансових груп на ринку банківських послуг, що залежить від руху іноземному капіталу, дозволяє зберегти певну частку депозитної бази в банківській системі. Перекази приватних вкладів у такі установи стають альтернативою «втечі капіталу». Так, в Україні після локальної кризи довіри до комерційних банок восени 2008 р. депозити населення в дочірніх іноземних банках приростали більш високими темпами, ніж у всіх інших установах.

5 тис.євро и50 тис.євреї

 

 

 

 

 

1г-ш Ш—ГИ г-и-

 

III І^г*-

Рис. 1. Середньорічні ставки по депозитах в країнах ЦСЄ у 2009 р., %

Джерело: [3, с. 51].

На думку автора, основною проблемою залишається консервативна кредитна політика іноземних банків на межі ХХ-ХХІ ст.., хоча вона і була раціоналістичною і в цілому відповідала національним інтересам певних країн. Відмовляючи в кредитній підтримці неефективним і збитковим підприємствам, ці банки сприяли реструктуризації промисловості. Однак, банки, будучи найрозвинутішою формою фінансового посередництва в країнах з ринками, що формуються, мали несуттєву питому вагу у фінансуванні реального сектора економіки: 12% у країнах Центральної і Східної Європи і 3-6% у країнах СНД. Підприємства як і раніше змушені фінансувати свої інвестиції переважно за власний кошти, і в цьому плані система комерційних банків поки не є основою і «кровоносною системою» національної економіки, як часто затверджується [20].

Однак, існує протиріччя між ефективністю на мікрорівні і народногосподарській ефективності. У період трансформаційного спаду в економіці в число нерентабельних і заборгованості, що мають непід'ємний обсяг, потрапили багато підприємств, що складають основу і «колір» обробної промисловості. Небажання банків кредитувати такі підприємства через їхню формальну невідповідність вимогам виходило лише з критеріїв мікрорівня. Нестача оборотних коштів і відсутність капітальних вкладень у той період привели в більшості постсоціалістичних країн до деіндустріализації економіки і згортання взаємних коопераційних зв'язків, масштаб яких не був неминучим

[19].

У західній економічній літературі в основному обстоюється твердження того, що присутність іноземних банків на незрілих ринках, що формуються, де мало надійних посередників, зміцнює фінансову інфраструктуру, поліпшує інвестиційний клімат і тому служить фактором, що залучає прямої іноземної інвестиції в інші галузі економіки [11]. Також беззаперечно позитивно оцінюється внесок іноземного капіталу в підвищення ефективності комерційних банків і трансформацію інституціонального середовища, виоермлюється важливе значення для формування національної моделі корпоративного управління, розвитку конкуренції і демонополізацію ринку банківських послуг [2, с. 38].

Але саме сучасна фінансова криза, котра оцінюється провідними економістами як безпрецедентна за масштабами і ймовірними загрозами, дозволила виокремити обсяг проблем, з якими стикається світова економіка і міжнародні фінансові відносини. Загроза банкрутства стала ймовірною для всіх країн Європи, адже фінансова криза не є сукупністю тимчасових проблем у банківській сфері, а являє собою довгострокову економічну загрозу [1, с.10]. Ю.Пахомов і С.Пахомов, активно долучаючись до аналізу суті і перспектив розвитку фінансових систем в умовах світової економічної кризи, наголошують загрозах збереження стабільності кредитно-фінансової систем країн Центрально-Східної Європи, що за умов непередбачуваної поведінки транснаціональних банківських груп має особливе значення. Специфіка розвитку цих країн у попередні роки обумовила появу передумов для особливої вразливості кредитно-фінансової системи країн

ЦСЄ [5, с.13].

Проникнення іноземних операторів дозволило зберегти конкурентне середовище в умовах швидкої консолідації і злиттів між національними кредитними установами. Для того, щоб консолідація не призвела до появи монопольних чи олігопольних структур, лібералізація прямих іноземних інвестицій у банківський сектор повинна супроводжуватися його зовнішньою відкритістю для конкуренції. Однак, на думку автора, це відбувається не відразу, а поетапно: на першому етапі своєї присутності транснаціональні банки мають можливість кредитувати по діючим на ринку високим ставкам, одержуючи надприбутки, що частково компенсується підвищеними ризиками внаслідок неоптимального фінансового стану місцевих позичальників і низькою прозорістю їх діяльності і звітності.

Транснаціональні банки на сучасному етапі експансії на ринки, що формуються (в тому числі і в Україні) уникають цінової конкуренції з національними учасниками і прагнуть перенести її у сферу банківських технологій. Разом з тим, технологічне лідерство дочірніх банків повністю залежить від стратегії материнських структур. Трансферт технологій відбувається по внутрішньофірмовим каналам, і ці технології частіше не стають надбанням інших учасників ринку.

Однак, внаслідок експансії транснаціональних банківських груп країни з ринками, що формуються, отримали систему високопрофесійних і надійних фінансових посередників, що користаються довірою населення і підприємств, здатних залучати ззовні довгострокові дешеві ресурси і правильно розміщати ці ресурси. Іноземний капітал не тільки зміцнив банківські установи приймаючої країни, але і почав надходити набагато більш широким потоком на кредитування нефінансового сектора економіки. Коли кількість і питома вага банків, контрольованих іноземним капіталом, досягло деякої критичної маси, відбулося якісне зрушення у функціонуванні основних економічних інститутів ринкового типу - приватної власності, виконання контрактів, дотримання законів, конкуренції, корпоративного управління та ін.

Хоча, інтенсифікація інтеграції економіки України до глобалізованого фінансового ринку, зокрема, через активізацію її зовнішнього фінансування, потребує впровадження комплексу нормативно-правових та організаційно-економічних заходів, що включає: підвищення законодавчого захисту портфельних інвесторів на фондовому ринку; удосконалення правових засад корпоративного управління, нівелювання інформаційної асиметричності ринку; підвищення капіталізації та інформаційної прозорості банківської системи; становлення системи ризик-менеджменту; удосконалення управління зовнішнім боргом з орієнтацією на запозичення у комерційних кредиторів та активізацію взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями; налагодження дійового контролю за міжнародним рухом капіталу із диверсифікованими підходами до коротко- та довгострокового інвестування; актуалізацію нормативно-правової бази, перегляд принципів внутрішньої економічної політики і законодавства (забезпечення належного рівня захисту прав власності, мінімізація використання адміністративних заходів регулювання економіки, стимулювання реальних інвестицій тощо).

РЕЗЮМЕ

Досліджуються теоретичні та практичні аспекти лібералізації ринків банківських послуг у перехідних економічних системах в умовах експансії транснаціонального фінансового капіталу. В роботі проаналізовані позитивні та негативні інституційно-економічні наслідки експансії транснаціональних банків на фінансові ринки, що формуються, з урахуванням досвіду України.

Ключові слова: транснаціональні банки, фінансова система, конкурентне середовище, механізм регулювання банківської діяльності.

РЕЗЮМЕ

Исследуются теоретические и практические аспекты либерализации рынков банковских услуг в переходных экономических системах в условиях экспансии транснационального финансового капитала. В роботі проанализированные положительные и отрицательные інституційно-економічні следствия экспансии транснациональных банков на финансовые рынки, которые формируются, с учетом опыта Украины.

Ключевые слова: транснациональные банки, финансовая система, конкурентная среда, механизм регулирования банковской деятельности.

SUMMARY

This article argues the issue research of theoretical and practical aspects of liberalization the markets of bank services in transitive economic systems in conditions the transnational financial capital' expansion. In work positive both negative organizational and economic consequences of transnational bank's expansion on the financial markets are analysed, doing experience for Ukraine.

Key words: transnational banks, financial system, the competitive environment, the mechanism of regulation of bank activity.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Гальчинський А. Нас очікує поетапне перетворення існуючої валютної системи, і сьогодні може йтися лише про проміжні рішення ІІ Дзеркало тижня. - 28.03-04.04.2009. - № 11(739). - С. 10.

2. Задувайло Л. Роль фінансового потенціалу при посиленні конкурентоспроможності національної економіки ІІ Л. Задувайло. -

Економіст. - 2009. - №7. - C. 36 - 39.

3. Лавренчук В. Где найти дешевую гривну для бизнеса? ІІ Инвест-газета. -01-07.032010. -№8(2010) - С. 51.

4. Міщенко С. Проблеми реалізації монетарної політики в умовах структурних дисбалансів (на прикладі Ісландії) І С. Міщенко ІІ Вісник

Національного банку України. - 2009. - № 3(157). - С. 22 - 26.

5. Пахомов Ю., Пахомов С. Глобальные истоки и вероятные последствия мирового финансового кризиса І Ю.Пахомов, С. Пахомов ІІ Економічний часопис ХХІ. - 2008. - №11-12. - С. 12-16.

6. Проблеми реформування банківської системи України в контексті європейської інтеграції: інформ.-аналіт. матеріали. Вип. 8 І [В.І.Міщенко, А.В.Шаповалов, В.В.Крилова та ін.]. - К. : Нац. банк України. Центр наук. досліджень, 2007. - 266 с.

7. Фетисов Г. О мерах по преодолению мирового кризиса и формированию устойчивой финансово-экономической системы (предложения для "Группы двадцати" по финансовым рынкам и мировой экономике) І Г.Фетисов ІІ Вопросы экономики. - 2009. - № 4.

- С. 31-41.

8. Філіпенко А. С. Глобальні фінансово-інституційні передумови співпраці України та ЄС. Міжнародний фінансовий ринок як середовище взаємодії України з Європейським Союзом І А. С. Філіпенко ІІ Актуальні проблеми міжнародних відносин: збірник науко-вих праць І КНУ імені Тараса Шевченка, Ін-т міжнародних відносин. - К.: 2008. - Вип. 82, ч. 1. - С. 90 - 95.

9. Швайка М. Світова фінансова криза: причини виникнення та шляхи подолання І М. Швайка ІІ Економічний часопис ХХІ. - 2008. -№11-12. - С. 8-11.

10. Beck T.Creating an efficient financial system: challenges in a global economy ІІ World Bank, Policy research working paper series. - No. 3856,

February 2006.

11. Borio C., Packer F., Upper C., Cecchetti S., Remolona E., Van den Bergh Paul., McCauley Robert., Turner P. International banking and financial market developments, BIS Quarterly Review ІІ BIS Working Papers: 72th Annual Report, December 2009. - Р. 72 - 82.

12. De Haas R. and van Lelyveld I. Internal Capital Markets and Lending by Multinational Bank Subsidiaries. European Bank for Reconstruction and Development, Bank of England, De Nederlandsche Bank ІІ Munich Personal RePEc Archive. - №4. - Januar 2009.

13. Dinger V. Do Foreign-Owned Banks Affect Banking System Liquidity Risk? ІІ Paolo Baffi Centre Research Paper No. 2009-42. - University of

Bonn . - April 2009.

14. Global Financial Stability Report. Financial Stress and Deleveraging, Macrofinancia Implications and Policy. IMF, October 2008. - 227 р.

15. Heisenberg D. From the single Market to the Single Currency І D. Heisenberg ІІ Origins and Evolution of the European Union І Ed. D.Dinan. -N. Y.: Oxford University Press, 2006. - Р. 85-106

16. Levine R. Bank-based or market-based financial systems: which is better? ІІ Journal of Financial Intermediation. - Volume 11. - Issue 4,

October 2002. - P. 398-428.

17. Michalski А. The Elarging European Union І А. Michalski ІІ Oreigins and Evolution of the European Union І Ed. D.Dinan. - N. Y: Oxford University Press, 2006. - Р.271-293.

18. Ochel W. and Rohn O. Ranking of countries - The WEF, IMD, Fraser and Heritage Indices ІІ CESinfo Dice Report Journal for institutional comparisons. - Munich: Center for Economic studies and the Institute for economic research. - 2006. - Vol. 4, N2. - p. 48 - 60.

19. Sengupta R. Foreign Entry and Bank Competition: Research Division ІІ Working Paper Series. 2006-043A. - Federal Reserve Bank of St. Louis.

- July 2006. - 33 р.

20. The Global Competitiveness Report 2008-2009 І World Economic forum: Michael E. Porter, Klaus Schwab. - Geneva, 2008.

МОДЕЛЬ КОМПЛЕКСНОЇ ОЦІНКИ НАПРЯМІВ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ В ГАЛУЗ АТОМНОЇ

ЕНЕРГЕТИКИ

Гужва І.Ю., Міністерство економіки України, к.е.н.

Сучасні процеси інтернаціоналізації економік країн світу обумовлюють специфіку міжнародних економічних відносин в енергетичній сфері, що зокрема стосується енергозабезпечення та енергетичної безпеки. Стрімке та безповоротне скорочення потенціалу

© Гужва І.Ю., 2O1Oсвітових енергоресурсів, а також категоричне зростання попиту на енергоносії обумовлює розвиток т.зв. процесу ядерного ренесансу, сутність якого полягає в якісній активізації розвитку ядерної енергетики.

Наявність ресурсних та технологічних складових ядерного комплексу України виступає головним важелем, що ініціює необхідність визначення форм, методів та напрямів міжнародного співробітництва у цій сфері та формування відповідної стратегії.

Першочерговою проблемою на цьому шляху залишається не до кінця вирішені методичні питання щодо організаційних форм та методів міжнародної співпраці, оцінки ресурсних можливостей потенційних учасників у реалізації проектів та можливих ризиків, пов'язаних з цим.

Мета даної статті полягає в розробці комплексної моделі оцінки потенціалу ведучих країн світу в залежності від можливого напрямку міжнародного співробітництва з Україною та оцінка цього потенціалу. Виклад основного матеріалу

Питання розвитку вітчизняного ядерно-енергетичного комплексу є предметом обговорення та дискусій як у наукових колах так і на рівні керівництва країни. Увага світової спільноти історично прикована до України, відповідно, на рівні профільних міжнародних організацій та окремих країн ведеться уважне спостереження за процесами, що відбуваються в країні, та намірами на перспективу. Прийнята Україною енергетична стратегія в світі розглядається як декларація про наміри забезпечення власних енергетичних потреб через збільшення генерації електроенергії на АЕС, потужності яких передбачається підтримувати за рахунок подовження строку експлуатації діючих реакторів та введення нових додаткових потужностей.

Водночас, пошуки оптимальної стратегії дій України в галузі ядерної енергетики вимагають перш за все економічного обгрунтування. Відзначається актуальність проблеми визначення стратегічного напрямку вирішення проблеми паливозабезпечення України. При цьому потрібно наголосити доцільності оцінки цих напрямків за їх ефективністю для країни. Детальний аналіз різноманітних методик показує, що переважна частина їх стосується підприємства і спирається на торгівельно-посередницькій або відтворювально-інвестиційній моделях. Водночас відсутні методики оцінки міжнародного співробітництва на рівні регіону та країни. Проте загальний методологічний підхід, який використовується для оцінки потенціалу підприємства у міжнародних високотехнологічних інноваційних проектах, можна використати і для оцінки форм та способів міжнародного співробітництва на рівні країни. В загальному методологічному аспекті ця проблема має вирішуватися в наступній послідовності:

1) визначення основних факторів, які характеризують здатність національного кластера щодо участі у створенні міжнародної діяльності;

2) кількісна оцінка факторів та розрахунок показника здатності (потенціалу) до цієї діяльності. Вибір факторів та їх кількісна оцінка можливі лише за допомогою експертних оцінок і відповідних математичних процедур.

Для оцінки обраних напрямків міжнародного співробітництва найважливішим є вибір факторів, які впливають на спільну діяльність в інвестиційній та інноваційній високотехнологічній сфері. Серед основних напрямків міжнародного співробітництва України у галузі ядерної енергетики можна виділити наступні:

- реалізація комплексу заходів, науково-інженерного, організаційно-технічного, фінансово-економічного та нормативно-правового характеру, які пов' язані з продовженням експлуатації поза термінів, що передбачені проектами діючих та введення в експлуатацію нових ядерних енергетичних реакторів;

- забезпечення ядерним паливом вітчизняних АЕС з урахуванням критеріїв енергонезалежності країни;

- створення нових централізованих сховищ відпрацьованого ядерного палива діючих АЕС України;

- забезпечення відповідною правовою, організаційною та фінансовою базою механізму поводження з радіоактивними відходами і створення сприятливих умов для його функціонування;

- створення резерву у АЕС для зняття з експлуатації застарілих ядерних енергетичних установок;

- розвиток системи підготовки кадрів, в тому числі наукових, для потреб ядерної енергетики;

- активізація міжнародного науково-технічного та інвестиційного співробітництва з огляду на необхідність забезпечення енергетичної безпеки України.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків