Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 70

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

РЕЗЮМЕ

Визначальною подією в процесі європейської уніфікації стало запровадження євро. Сучасна фінансова криза породжує сумніви з приводу майбутнього Єврозони. Дослідження ґрунтується на тезі про здатність фінансових ринків дисциплінувати європейські країни до виконання Маастриських критеріїв конвергенції.

Ключові слова: валютна інтеграція, Європейський Союз, Єврозона, валютна політика, стабілізаційні програми, кредитні дефолтні свопи.

РЕЗЮМЕ

Определяющим событием в процессе европейской унификации стало внедрение евро. Современный финансовый кризис порождает сомнения по поводу будущего Еврозоны. Исследования основывается на тезисе о способности финансовых рынков дисциплинировать европейские страны к выполнению Маастрихтских критериев конвергенции.

Ключевые слова: валютная интеграция, Европейский Союз, Еврозона, валютная политика, стабилизационные программы, кредитные дефолтные свопы.

SUMMARY

The launch of the euro was a major historical event in the process of European unification.With current financial crisis the economists are extremely skeptical about the prospects of the Eurozone. The article focuses on the notion of financial markets capability to discipline European governments before reaching the Maastricht Treaty limits.

Keywords: currency integration, European Union, Eurozone, currency policy, stimulus programs, credit default swaps. СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Глухарев Л.И. Европа перемен. Концепция и стратегии интеграционных процессов / Л.И. Глухарев - М.: Крафт+, 2006. - 352 с.

2. Козюк В.В. Монетарні проблеми функціонування глобальної фінансової архітектури. Монографія / В.В. Козюк. - Тернопіль: Видавництво Астон, 2005. - 512 с.

3. Мировая финансовая система после кризиса. Оценки и прогнозы / Ответственный редактор В.Р.Евстигнеев. - М.: Маросейка, 2009.

- С. 85-90.

4. Резнікова Н.В. Стабілізаційні програми ЄС як відповідь світовій фінансовій кризі / Н. В. Резнікова, М. М. Відякіна // Культура народов Причерноморья. Научный журнал. - Симферополь: Межвузовский центр «Крым», 2009. - № 172. - С. 182-186.

5. Шишков Ю.В. Европа и процессы глобализации экономики / Ю.В. Шишков // Современная Европа, 2000. - № 1: [Electronic resource]. - Mode of access: http://www.ieras.ru/iournal/iournal1.2000/4.htm.

6. Шмелев В.В. Глобализация мировых валютно-финансовых рынков: монографія / В.В. Шмелев, О.В. Хмыз. - М.: Проспект, 2010. -

200 с.

7. Arestis P. Fiscal Deficits in Monetary Unions: A Comparison of EMU and the United States / P. Arestis, M. Khan, K. B. Luintel // Eastern Economic Journal, 2002. - № 1(Vol. 28). - P. 89-103.

8. Bell S. A. Neglected Costs of Monetary Union: The Loss of Sovereignty in the Sphere of Public Policy / S.A. Bell // [in ed. by S.A. Bell and E.J. Nell]. The State, the Market, and the Euro: Chartalism versus Metallism in the Theory of Money. -Cheltenham (UK): Edward Elgar Publishing, 2003. - P.160-83.

9. Communication for the spring European Council, COM(2009) 114 final, Driving European recovery, Brussels, 4 March 2009: [Electronic resource]. - Mode of access: http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:52009DC0114:EN:NOT.

10. De Grauwe P. Monetary Union and Convergence Economics / P. de Grauwe // European Economic Review, 1996. - № 3-5 (Vol. 40). - P.

1091-101.

11. Default Swap Reforms Roiled as Aiful Tests Settlement (Update1) : [Electronic resource]. - Mode of access: http://www.bloomberg.com/apps/news?pid=20601109&sid=aANN.DJq5h1E.

12. Eichengreen B. Federalism, Fiscal Restraints, and European Monetary Union / B. Eichengreen, J. von Hagen // American Economic Review, 1996. - Vol. 86(2). - P. 134-38.

13. Frenkel A. The Mundell-Flemming Model: A Quarter Century Later / A. Frenkel, A. Razin // National bureau of economic research, 1989. -Working Paper No. 2321: [Electronic resource]. - Mode of access: http ://www.nber.org/papers/w2321.

14. Interim Forecast, Directorate-General for Economic and Financial Affairs / European Commission, Jan. 19, 2009, Brussels: [Electronic resource]. - Mode of access: http://ec.europa.eu/economy_finance/thematic_articles/article13727_en.htm.

15. Jordan J. L. Money, Fiscal Discipline, and Growth / J.L. Jordan. - Speech before the Federal Reserve Bank of Cleveland, September 1, 1997: [Electronic resource]. - Mode of access: http://www.clevelandfed.org/research/commentary/1997/0901.pdf.

16. Mosler W. The Launching of the Euro: A Conference on the European and Monetary Union / W. Mosler. -N.Y.: The Bard Center, 1999. - P. 11-15, 70-75.

17. Ortiz I. Fiscal Stimulus Plans: The Need for a Global New Deal / I. Ortiz // International Development Economics Associates, IDEAs. -March 18, 2009: [Electronic resource]. - Mode of access: http://ssrn.com/abstract=1368404.

18. Quarterly Note on the Euro-denominated Bond Markets / European Commission, 2000. - Issue № 16, Brussels: [Electronic resource]. -Mode of access: www.europa.eu.int/comm/economy_finance/document/financialmrkt/financialmrkt_en.htm.

19. Spiegel M.M. Fiscal Constraints in the EMU / M.M. Spiegel // Federal Reserve Bank of San Francisco, 1997. - Economic Letter № 97.

20. Wray L. R. Understanding Modern Money: The Key to Full Employment and Price Stability / L.R. Wray. - Edward Elgar Publishing,1998. -

208 p.

СВІТОВА ФІНАНСОВА КРИЗА Й ПРОЦЕСИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Т. Ф. Сидорченко, кандидат економічних наук, завідувач кафедри менеджменту та правового забезпечення господарської діяльності Бердянського державного педагогічного університету

Сучасна світова фінансова криза, що є безпрецендентною за масштабами та глибиною, на думку фахівців, продемонструвала кризу ідеології «ринкового фундаменталізму» та ідеї ліберального саморегулювання ринку, викликала необхідність докорінного переосмислення механізмів і моделей державного впливу на економічні і соціальні процеси [1].

Розгляд впливу фінансової кризи на процеси глобалізації світової економіки є метою досліджень багатьох вітчизняних і зарубіжних економістів. Своє бачення цієї проблеми виклали В.Геєць, І.Бураковський, О.Шаров, О.Некіпєлов, В. Бурлачков, О.Барановський, Р.Манделл.

Кожна криза так само, як і кожна революція, великий соціальний перелом, завжди має безліч причин. Загальними причинами бурхливої фінансової кризи, є:

• Циклічність динаміки світової й національної економік розвинених країн і посилення синхронізації цих процесів в основних центрах світової економіки (в «Великій тріаді»).

• Глобалізація світової економіки й світових фінансів на загальному тлі росту політичної нестабільності й погроз збройних конфліктів у різних регіонах світу - це підсилює нестійкість світової економіки й глобальний рух потоків капіталу.

• Специфічний вплив високих цін на нафту на рух позичкового капіталу, «відрив» ціноутворення на цей продукт від «класичного» формування ціни й «тиск» величезних масивів «вільних грошей» на світові фінансові центри, створення «мильних бульок» і відповідно надзвичайний ріст масштабів фіктивного капіталу.

• Формування процесів, що ведуть до знищення конкуренції в сфері великого фінансового капіталу, ріст глобального монополізму, що придушує конкуренцію.

• Зниження ефективності і якості менеджменту в США, ЄС і Японії, невиправдані ризики, що допускаються ними у погоні за надприбутками.

• Криза Бреттон-Вудських фінансових установ, створених ще наприкінці Другої світової війни для регулювання світової фінансової системи, відсутність адекватних сучасній обстановці наднаціональних інститутів регулювання руху фінансових потоків.

• Неадекватність методологічної бази (ліберально-монетарні підходи), що перебуває в основі сучасної фінансово-економічної політики більшості країн миру (розвинених і перехідних економік).

У всій сфері суспільно-економічної глобалізації криза найбільш могутньо втрутилась в сферу міжнародних фінансів, створюючи обставини крайньої нестійкості не тільки самої фінансової системи, але й загальної глобальної економічної системи.

Ознаки «хвороби» стали виявлятися в США ще в 2007 р. у ряді секторів фінансово-банківської системи. Але загальні причини фінансової кризи, безсумнівно, приховані, насамперед, у циклічному русі національної й світової економіки. Час від часу національні фінансово-економічні системи мають потребу в «очищенні» (це стосується ринкової економіки), перебудові агентів ринку, переході на інші інструменти регулювання, нові технології. Це — стала закономірність розвитку, принаймні, з XIX ст.

Питома вага американської економіки й фінансового ринку у світовій економіці дуже велика, тому криза, що вибухнула в США, рикошетом вдарила по економіці практично всіх країн. В умовах, коли долар США залишається основною резервною валютою й головним платіжним засобом у міжнародний розрахунках, різке зниження доступності міжнародних кредитів приводить до аналогічних процесів у національних економіках. У результаті скорочується попит, зменшуються ринки збуту, знижується використання виробничих потужностей, і відбуваються звільнення працівників, що викликає нове зменшення попиту. Припиняється реалізація інвестиційних програм, відкладаються плани розширення виробництва. Адміністрація США в цьому світлі є відповідальною за глобальну кризу. Із цим важко не погодитися. Американська економіка дійсно має борговий характер.

Світовий валовий внутрішній продукт (ВВП) за паритетом купівельної спроможності дорівнює приблизно 60 трильйонів доларів. ВВП США, за їхніми власними оцінками, напередодні кризи наблизився до 14 трильйонів доларів (для порівняння, ВВП Росії становить приблизно 1,3 трильйони доларів, України 0,18 трильйони доларів), а загальний борг США, що включає борги федерального уряду, штатів, муніципалітетів, підприємств і домогосподарств, перевищив 50 трильйонів доларів, з яких чиста зовнішня заборгованість становить 10 трильйонів доларів. Світова економічна система перебуває в ситуації, при якій борг США наближається до розміру всього річного світового ВВП. У силу цього американська економіка гостро реагує на підвищення дисконтної ставки, що викликає подорожчання кредиту, вартість його обслуговування. Величезні борги виплачувати неможливо, США вже відмовилися від цієї ідеї, заборгованість доводиться рефінансувати, перезаймати, а значить - брати зобов'язання виплачувати відсотки. При дисконтній ставці федеральної резервної системи (ФРС), що доходила до 5%, сукупні витрати на обслуговування всього боргу становили 2,5 трильйони доларів або п'яту частину ВВП США. Такі витрати не може витримати ніяка економіка. Отже, США доводиться збільшувати борг. Темпи його росту становлять близько 10% у рік, що в 2,5 рази вище темпів росту американської економіки [2].

Очевидно, що фінансова криза має під собою більш вагомі причини, ніж помилкові дії адміністрації США в сфері фінансової й грошово-кредитної політики, вони полягають в глибоких структурних диспропорціях їхньої національної економіки, кількісній і якісній невідповідності обсягів і структури виробництва й споживання. Високий рівень споживання в США формувався цілеспрямовано, з метою продемонструвати переваги капіталізму перед соціалізмом. Якщо внесок США у світовий ВВП становить 20-24%, то у світовому споживанні їхня частка становить близько 40%. Високий рівень життя американців дотується практично наполовину за рахунок прямих кредитів громадянам, підприємствам і населенню й завищеному курсу долара [3].

Чому криза вибухнула в системі американської іпотеки?

© Сидорченко Т.Ф., 201Індивідуальне житлове будівництво в Америці має особливо важливе значення - і як сектор економіки, і як істотна частина всієї соціальної політики держави. На хвилі досить стійкого розвитку протягом останніх років (втім, як і в попередні два десятиліття) уряд проводив цілеспрямовану економічну політику в цій сфері, забезпечуючи громадян країни порівняно легким доступом до банківських кредитів через систему іпотечних банків. Така політика - найважливіша складова всієї соціальної політики американської держави, спрямована на забезпечення високого рівня життя населення країни.

Насправді ця іпотечна політика була (і є при всіх спадах і депресіях) і продуманою, і відповідальною, вона - складова частина всієї американської соціально-економічної політики, що переслідує серед інших завдання скорочення розриву між багатими й бідними, роблячи доступними іпотечні позики для будь-якої працюючої людини в Америці.

Головні причини кризи перебувають в іншій площині - в сфері загального погіршення відтворювальних умов, в «загасанні» темпів росту економіки, у спекулятивному русі великих мас капіталу й формуванні «мильних бульок», що прямо вибиває колосальні прибутки на біржових спекуляціях цінними паперами. А також, у вичерпаності самої моделі економічної політики, заснованої на неоліберально-монетарній ідеології. Звідси - невідповідність політики новим умовам розвитку сучасного капіталізму в його основних центрах (США - ЄС - Японія).

«Загасання» темпів економічного росту — це загальний індикатор, який формується внаслідок великої кількості свого роду «міні-факторів», що переплітаються між собою, у тому числі випадків порушення бізнес-етики менеджерами в промисловій і банківській сфері, що трапляється все частіше. На ці «епізоди» не можна не звертати уваги, оскільки вони формують потужні імпульси в поведінці основної маси агентів вільного ринку — клієнтів, підриваючи їхню довіру. Падіння довіри людей до фінансових інститутів — це смертний вирок, що власне й відбулося в системі американської іпотеки. Звідси — криза платежів, проблема ліквідності й відповідно банкрутство діючих у сфері іпотеки банківських і інших інвестиційних інститутів. Загибель гігантських «Fannie Mae» і «Freddie Mac» стала потрясінням для всього американського суспільства. Досить відзначити, що сумарні активи цих двох іпотечних банків становили близько 6 трлн дол. і можна тільки уявити собі масштаби нещастя від їхнього банкрутства, якби не державне втручання.

Слід зазначити, що сучасну світову фінансову систему з достатньою умовністю можна називати «системою». Вона складається з різнорідних підсистем, головними ланками якої є найбільші приватні фінансові групи, банки, фінансові сектори промислових, торговельних і інших корпорацій, що діють (і дуже часто) у різнонаправлених векторах, що викликає збурювання в системі. Фінансові спекулянти, що оперують десятками мільярдів дол., діють винятково за мотивами одержання негайного прибутку, перекидаючи гігантські ресурси з одного фінансового центра в іншій, з галузі (сфери) у галузь, наносячи могутні удари по умовній рівновазі самої системи, підводячи її до краю загибелі. Так формуються «фінансові бульки», коли ціни на акції в десятки разів перевищують їхню реальну вартість. Рецесія в реальному секторі економіки розвинених країн світу стає реальністю.

Наведемо історичні паралелі. В 1929 р. вибухнула «велика» світова економічна криза, що тривала до середини 1933 р. і дощенту потрясла всю систему капіталізму. За Марксом ця криза повинна була стати передоднем світової пролетарської революції. На практиці, однак, капіталізм, як суспільний лад на основі приватної власності, устояв. Але криза не пройшла безрезультатно - в Італії, Німеччині, Іспанії, Болгарії, Румунії й Угорщині виникла модифікація капіталізму - фашизм, закамуфльований його ідеологами під яскраве словосполучення - націонал-соціалізм. Насправді ж, у зазначених країнах ніякого соціалізму не було. Під цією вивіскою була збережена приватна власність на засоби виробництва, що є визначальною ознакою капіталізму.

Суспільно-політичному класу США, породженому і вигодуваному капіталізмом удалося висунути видатного суспільного діяча Рузвельта, реформи якого в банківській сфері (по суті, націоналізація банків) дозволили погасити хвилю пролетарського стихійного руху. Однак наслідки цієї кризи вражають. Скоротилося промислове виробництво, відповідно, у США на 46%, у Великобританії на 24%, у Німеччині на 41%, у Франції на 32%. Упали курси акцій промислових компаній, відповідно, у США на 87%, у Великобританії на 48%, у Німеччині на 64%, у Франції на 60%. За офіційним даними, в 1933 р. в 32 країнах ринкової економіки налічувалося 30 млн. безробітних, у тому числі в США 14 млн. Уряди капіталістичних країн, на відміну від їхніх історичних попередників, прийняли безпрецедентне рішення. Замість законодавчого втручання в товарно-грошові відносини усередині окремої держави, в 1944 р. на курорті Бреттон Вудс (Bretton Woods, з 1 по 22 липня 1944 р.) у штаті Нью-Хемпшир, США була укладена угода про міжнародну систему (Bretton Woods system) організації грошових відносин і торговельних розрахунків. Одним з організаторів цієї угоди був Д.М. Кейнс. Відповідно до прийнятої системи виник Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР) і Міжнародний валютний фонд (МВФ). Долар США став одним з видів світових грошей, поряд із золотом. Це був перехідний етап від золотодевізного стандарту до вільної конвертації на основі попиту та пропозиції. Однак система нових золотовалютних відносин не стала ліками від криз. Найчастіше економічні кризи повторювалися в США в 1948-1949, 1953-1954, 1957-1958, 1960-1961, 1969-1971 і 1973-1975 роки, з падінням промислового виробництва відповідно на 17%, 9%, 13%, 7%, 8% і 13% [1].

Перша післявоєнна світова криза почалася наприкінці 1957 р. і тривала до середини 1958 р. Вона охопила США, Великобританію, Канаду, Бельгію, Нідерланди й деякі інші капіталістичні країни. Виробництво промислової продукції в розвинених капіталістичних країнах знизилося на 4%. Армія безробітних досягла майже 10 млн. осіб.

Відносно стабільний економічний розвиток ряду капіталістичних країн в 50-60-х рр. сприяв появі нових буржуазних економічних теорій, які стверджують, що існує нібито можливість безкризисного розвитку капіталізму шляхом удосконалювання методів державного регулювання господарських процесів. Однак на початку 70-х рр. у капіталістичній системі виникла ціла низка порушень процесу відтворення, які привели до розгортання чергової світової кризи, що почалась у США наприкінці 1973 р., а потім в 1974 і 1975 р., що охопила практично весь капіталістичний світ. Ця криза за широтою охоплення країн, тривалості й глибині руйнувань значно перевершила світову кризу 1957-1958 р. і наблизилась до кризи 1929-1933 р.

Особлива глибина й тривалість світової кризи 1973-1975 р., на думку радянських економістів, пояснювалися тим, що вона перепліталась з найсильнішими інфляційними процесами у всіх капіталістичних країнах, з валютною й енергетичною кризами, загостренням продовольчих і екологічних проблем. Саме в цей період лауреат Нобелівської премії Мілтон Фрідмен (Milton Friedman) порадив американському керівництву відмовитися від політики втручання держави в економіку, надаючи учасникам ринку лише гроші, що випускаються державою. Однак, кризи які відбулися після цього й всесвітня сучасна (2008 р.) криза в країнах ринкової економії, показали, що й неомонетаристська (різновид фрітредерскої) політика не виправдала надій громадськості капіталістичного суспільства. Заборгованість США на жовтень 2008 р. склала 19 трлн дол.

Наведена інформація дозволяє зробити висновок про те, що економічні кризи постійно супроводжують капіталістичний спосіб виробництва й розподілу благ. При цьому руйнівні наслідки криз проявляються тим значніше, чим більше часу існує ринковий лад у тій або іншій країні й чим більша кількість країн одночасно втягується в кризу. Отже, цілком обґрунтовано виникає питання про суть і причини економічної кризи в капіталістичних країнах. У сімдесяті роки в радянській економічній науці сформувалась думка, що зазначені кризи являють собою «фази капіталістичного циклу, під час яких відбувається насильницьке відновлення порушених у ході розвитку капіталістичної економіки основних пропорцій відтворення. Економічні кризи проявляються в абсолютному падінні виробництва, скороченні капітальних вкладень, зростанні безробіття, збільшенні кількості банкрутств фірм, падінні курсу акцій і інших економічних потрясінь. Причиною економічних криз є основне протиріччя капіталізму - між суспільним характером виробництва й приватнокапіталістичною формою присвоєння його результатів» [4]. Ці причини не збігаються із причинами зазначеними Марксом [5]. Дійсно, Маркс уважав, що кризи - є наслідком протиріччя між обмеженими можливостями капіталізму з розвитку продуктивних сил суспільства й прагненням розвивати продуктивні сили на тлі цих обмежених можливостей.

Наскільки думка [4] збігається з реальністю, випливає з того, що при капіталізмі із часом у виробництві матеріальних благ бере участь все менша кількість населення. Так у сучасних країнах Заходу в сільському господарстві зайнято не більше 10 відсотків працездатного населення, а в промисловому виробництві предметів споживання зайнято до двадцяти п'яти відсотків того ж самого населення. Отже, із часом все більша частина населення відходить від участі у виробництві предметів споживання. Із цього поглядувиробництво матеріальних благ у капіталістичних країнах із часом стає усе менш суспільним. Одночасно, все більша вироблена кількість благ у цих же країнах розподіляється між людьми, які не являються ні власниками засобів виробництва, ні виробниками життєво важливих предметів споживання. Разом з тим, надбанням історії став той факт, що соціалістичний спосіб виробництва, заснований на загальнонародній власності на засоби виробництва й розподілі благ, що відповідає цьому способу, так само не уник виникнення економічної кризи. Причому ця криза в самій могутній соціалістичній країні СРСР, за порівняно невеликий проміжок часу, призвела до руйнування суспільного ладу. При цьому первинні наслідки економічної кризи при соціалізмі в точності співпадали з наслідками криз капіталістичного способу виробництва.

З викладеного випливає, що економічна криза за ознаками наслідків властива як капіталістичній системі, так і соціалістичній системі виробництва.

Разом з тим, досить логічним є питання про кризи як про явище, що виникає в економічному організмі при будь-якому суспільному ладі. Історія залишила чимало свідчень руйнування всіх без винятку видів суспільного ладу - від первісного до соціалістичного. У всіх відомих формаціях, рано або пізно, наступала криза, руйнівному впливу якої піддавалися відповідні способи виробництва. Як відомо, Велика депресія 1929-1933 р. поклала початок кінцю класичної ліберальної економічної теорії, що проповідує невтручання держави в економічне життя, і відмежувала формування потужної теоретико-методологічної альтернативи - кейнсіанства. Воно стало базою для економічної політики Заходу, аж до кризи 70-х рр., коли на зміну знову «повернулися» неоліберальні підходи.

Кейнсіанство повертається?

Перше десятиліття XXI сторіччя - це, звичайно, не часи Великої депресії, не післявоєнні десятиліття - зовсім інші умови економічного розвитку в порівнянні з ними. Але схоже на те, що при всій своїй величезній міцності приватні фінансово-економічні корпорації не в змозі самостійно впоратися із проблемами глибоких спадів і депресій, що загрожують найсучаснішій капіталістичній системі, без опори на силу держави і її регулюючі можливості. Кейнс виявився прав: знову необхідна активізація економічної функції держави, без чого неможливі не тільки загальний розвиток країни, не говорячи вже про вихід економіки й фінансів із кризового стану, але й збереження існуючої системи.

В умовах, коли процеси глобалізації вторгаються, насамперед, у фінансову підсистему світової економіки, регулювання фінансово-господарських процесів через традиційне розуміння «ринку» (коли передбачається конкуренція) стає ілюзорним. Тут правлять бал могутні фінансові, промислові й інші корпоративні групи, що контролюють активи в трильйони дол., а конкуренція відходить на другий план - не вона визначає їхній прибуток. Традиційна конкуренція діє вже лише в секторах середнього й дрібного підприємництва. Але навіть «великі» виявляються неспроможними при недосконалому менеджменті.

Безперервне зниження податків на корпорації, що відбувається в останні двадцять років у міру розгортання неоконсервативної хвилі, сприяло «поверненню» образів «праздного класу» Торстейна Веблена в американське ділове життя. Менеджмент великих корпорацій, як в Америці, так і в Європі, та й інших країнах, все частіше виявляється підданий корупції й різного роду шахрайським операціям. Це є не випадковим, а, скоріше, закономірним відображенням домінуючих у сучасних капіталістичних суспільствах ідей підпорядкування людської особистості одному всесильному, хоча й Ідолові, - владі Грошей. Це відверто розбещує сучасне суспільство, робить його вразливим у нашому неспокійному світі, у тому числі в тій жорстокій боротьбі, що розв'язана альтернативними глобальними силами по всьому периметрі євроатлантичної цивілізації.

Великі фінансові гравці, виходячи з тільки їм зрозумілих міркувань, всі частіше йдуть на необгрунтовані ризики, легко маніпулюють десятками й сотнями мільярдів доларів, «перекидають» їх з однієї сфери в іншу, часом штучно породжуючи передумови потрясінь на фінансових ринках і банкрутства. Все це перестає бути «приватною справою бізнесу», набуваючи небезпечних для суспільства масштабів, наносячи нищівні удари по рівновазі всієї світової фінансової системи. Цілком очевидно й те, що дані процеси суперечать самому поняттю «ринок», він усе більше «розмивається» поза ринковим поводженням самих агентів ринку. Відповідно формується помітна тенденція до «нейтралізації» ринку як механізму акумуляції й розподілу фінансових ресурсів. Це, зокрема, проявляється в найсильнішій деформації руху позичкового капіталу по міжнародних каналах.

Ще один показовий момент, що впадає в око, коли ми аналізуємо дії уряду США, який намагається блокувати кризу, і реакцію великого бізнесу на ці дії. Американський уряд, що традиційно орієнтується на ліберально-монетарну ідеологію в економічній політиці, змушений у своїх практичних кроках відмовитися від цієї традиції на користь кейнсіанської методології й, зокрема, здійснити націоналізацію цілої групи фінансових компаній.

Всі ці події, підтверджують, що сучасний ринок (а в більше загальному плані - сучасний капіталізм) - це далеко «не саморегулююча система», він не в змозі функціонувати сам по собі, без активного державного втручання. Це ключова ідея Дж. М. Кейнса, що розмежовувала його з ліберальними теоріями. Криза відродила спроби теоретичного осмислення подій які відбуваються не тільки зараз, але й старої «великої суперечки» щодо долі сучасної капіталістичної системи: чи може вона існувати без активного державного втручання? Сучасні неоконсерватори, вважають, що «змушений державний дирижизм» - це тимчасове явище, яке пройде, коли завершиться криза. Протилежна точка зору, якої дотримується значна частина науково-експертного співтовариства й політичної еліти (це сучасні реалісти-неокейнсіанці), досить чітко випливає з думки вичерпності позитивного потенціалу великого капіталу як «саморегулюючої системи». Вона виходить із ідеї неможливості нормального розвитку сучасної економічної системи без активного державного економічного втручання, причому в напрямку досягнення більшої соціальної справедливості.

Уряд США розробив великий план порятунку всієї фінансової системи — це так званий «План Полсона» (по імені міністра фінансів Генрі Полсона). Відповідно до нього він звернувся до конгресу з проханням виділити для цих цілей 700 млрд. дол. У результаті важких дискусій, внесення в «план» істотних змін він був схвалений. Уряд одержав карт-бланш на реорганізацію всієї фінансово-банківської системи країни — через масове державне втручання. Це означає не що інше, як тріумфальне повернення кейнсіанства, дискредитоване в 70-80-і рр., коли його замінила ліберально-монетарна доктрина як методологія економічної політики розвинених країн світу. Таким чином, мова йде про два взаємопов'язані явища-процеси.

Перше. Офіційний кінець неоліберально-монетарної ідеології в економічній політиці США (і інших країн).

Друге. Хоча саме ім'я Кейнса не вимовляється, але змістовна частина всіх антикризових заходів відповідає його відомим рекомендаціям у частині використання потенціалу держави як економічної сили, що рішуче втручається в економіку «вільного ринку».

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків