Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 71

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

Відзначимо, що всі ці дії, зберігши від руйнування фінансову систему могутньої Америки, не вберегли її від наступаючої рецесії в цілому в економіці країни.

Подолання фундаментальних причин світової фінансової кризи неможливе без чіткої реструктуризації економіки цієї наддержави, але добровільно провести її США не зможуть, не поставивши країну перед загрозою соціально-політичної кризи. Якщо обмежити грошову масу розраховуючи на те, що ринок сам усуне неефективних виробників і споживачів, відбудеться майже дворазове зниження життєвого рівня американців, порівнянне за масштабами з подіями 90-х років у СРСР.

Процес банкрутств фінансово-банківських інститутів швидко перекинувся з Америки на інші країни й континенти, насамперед у Європу — занадто великий ступінь «переплетення» економіки й фінансів у сучасному глобальному світі, їхня взаємозалежність і взаємозв'язок. Це призвело до консолідації зусиль урядів провідних європейських і інших держав. Центральні банки «великої тріади» — Північної Америки, ЄС і Японії — 18 вересня 2008 р. виступили із заявою про те, що вони мають намір здійснити масовану доларову інтервенцію (з метою вирішити проблему ліквідності банків) на загальну суму в 247 млрд. дол.

11-12 жовтня 2008 р. на саміті міністрів фінансів 0-7 у Вашингтоні був прийнятий інший план, що передбачає 5 пунктів:

• Необхідно використати всі наявні засоби, щоб підтримати системно важливі фінансові інститути, не допускаючи їхніх банкрутств.

• Забезпечити прийняття всіх необхідних заходів для розблокування кредитних і грошових ринків, гарантувати вільний доступ банків і інших фінансових інститутів до ліквідності й фінансування.

• Забезпечити банкам можливість залучати капітал, як із приватних, так і з державних джерел у достатніх кількостях для відновлення довіри й поновлення ними кредитування бізнесу й приватних осіб.

• Забезпечити надійність національних програм по страхуванню внесків через систему державних гарантій.

• Вжити додаткових заходів для поновлення діяльності вторинних ринків іпотечних і інших цінних паперів.

Ці загальні принципи, які, однак, виходять далеко за межі Бреттон-Вудських угод, означають перехід всієї фінансової системи на якісно інший вектор розвитку. Головним інструментом регулювання проголошується відтепер не ринок, не його приватні агенти, а держави й рішення їхньої фінансової влади. Це, як було сказано вище, свідчення відмови від неоліберальної доктрини як методологічної бази фінансово-економічної політики, що проводилася на протязі останніх трьох десятиліть.

Потрібні якісь інші, могутніші зусилля, — для створення міжнародної (наднаціональної) системи регулювання глобальних фінансово-економічних процесів. Треба визнати, що Бреттон-Вудські інститути, створені з цією метою, недієздатні в сучасних умовах, і терміново слід розпочати консультації для пошуку нових оригінальних міжнародних механізмів регулювання із чітко вираженим наднаціональним елементом. У протилежному випадку світова фінансова система розлетиться на шматки, підриваючи світову економіку.

Криза існуючих механізмів національного й міжнародного регулювання в досить виразній формі виявилась в ході азіатської кризи 1997 р., коли від «послуг» МВФ відмовилася ціла група азіатських країн, зокрема Малайзія, яка, до речі, першою вийшла зі стану кризи. Але в ті часи на цю найважливішу сторону проблеми у світових фінансових колах і науково-експертному співтоваристві не звернули належної уваги. Проблема ускладнена тією обставиною, що фактично не існує наднаціональних механізмів регулювання руху глобальних фінансових потоків. Відзначимо при цьому й те, що в глибокій кризі перебувають Бреттон-Вудські фінансові установи (Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк), покликані регулювати глобальні фінансові процеси. МВФ так і не «отямився» після поразок у ході азіатської кризи 1997-1998р. Різко звузилася сфера діяльності Всесвітнього банку, керівництво якого, всупереч статутним обов'язкам, порівняно недавно оголосило про те, що його головними функціями стає «боротьба з бідністю в слаборозвинених країнах на ринковій основі» (2003 р.). Звідси - його деградація. Бідність у світі стрімко розширюється, а у зв'язку з настанням світової продовольчої кризи вона стає критичною.

Таким чином, існуючі міжнародні регулюючі інститути фактично нейтралізовані, вони потребують не просто в глибокого реформування, а в заміни їх на реальні наднаціональні інститути, які могли б діяти ефективно, адекватно сучасним умовам, здійснюючи глобальне торгово-економічне й фінансове регулювання.

Уряди країн вживають різноманітних заходів антикризового регулювання. Їхня структура залежить від інституціональних особливостей і стану економіки даної країни, теоретичних концепцій, що панують у її політиці, а також від специфіки підтримуваного сектора економіки. У США для підвищення ліквідності фінансових установ протягом 2008 р. ФРС знизила ставку рефінансування з 3,75 процентних пункти до 1,0%, надала необмежений обсяг короткострокових кредитів для комерційних банків. Результатом стало зниження ставок міжбанківського кредитування з рекордних значень, установлених у вересні-жовтні 2008 р., після краху банку Lehman Brothers. Тримісячна ставка LIBOR упала до 3,0%. Колишній глава ФРС США А. Гринспен визнав, що припустився помилки, вважаючи, що кредитні організації зможуть упоратися із кризою самостійно. У США в 1985-2008 р. сумарний борг держави, корпорацій, фінансових установ і домогосподарств збільшився з 150 до 255% ВВП. Коли ціна закладених під цей борг активів стала падати, державі довелося компенсувати розрив, що утворився. Перші два пакети були спрямовані на підтримку фінансових інститутів і домогосподарств, третій (800 млрд. дол.) - на підтримку автозаводів, малого бізнесу, споживчого кредиту, викуп іпотечних облігацій. Четвертий пакет Б. Обами (більше 1,2 трлн дол.) спрямований на створення нових робочих місць у розбудові інфраструктури, альтернативній енергетиці, соціальній сфері, медичне страхування й соціальну допомогу безробітним. На 275 млрд. дол. за програмою Б. Обами протягом 10 років знижуються податки (184 млрд. одержать домогосподарства, 43 - місцеві адміністрації, 23 - малий бізнес, 21 - інвестори в альтернативну енергетику, 5 млрд -депресивні зони). 550 млрд. дол. державних інвестицій направляється в освіту (навчання й підтримку безробітних (102 млрд.), збереження робочих місць у суспільному секторі й сферу послуг (91 млрд.), модернізацію доріг, мостів, водних комунікацій (90 млрд.), екологічну енергетику (54 млрд.), нові технології охорони здоров'я (24 млрд.), науку й критично важливі технології (16 млрд.) і іншу інфраструктуру (31 млрд. дол.). Нове робоче місце обійдеться в середньому в 100 тис.дол. у рік, у т.ч. 2/3 - за рахунок державних, а 1/3 - приватних інвестицій [6].

Країни ЄС прийняли й свої національні плани порятунку фінансових систем, сконцентрувавши для цього величезні фінансові ресурси: Великобританія — 980 млрд. дол.; Німеччина — 643 млрд.; Франція — 540 млрд.; Італія — 200 млрд.; Іспанія — 150 млрд; Швеція — 120 млрд. дол. Природно, країни ЄС відчувають не менші труднощі в економічному розвитку, ніж США. Їхній ріст також призупинився. Відповідно зростають масштаби соціальних проблем. Їх передбачається вирішувати вже не через всесильний ринок, а через державну політику стимулювання.

Найбільш ефективні системні заходи інституціонального характеру, спрямовані на поліпшення ділового, інвестиційного й інноваційного клімату, створення нової архітектури глобального фінансового ринку. Однак вони вимагають реформи права, правозастосування, зміни норм поведінки господарських суб'єктів.

Особливо гострі дискусії в економічній літературі пов'язані з вибором об'єкта антикризового регулювання, однак їхнє протиставлення невиправдано, пріоритети багато в чому визначаються інституціональною специфікою й фазою кризи.

Потенційні можливості економіки полягають у створенні великих сучасних корпорацій за прикладом тісно інтегрованих з державою південнокорейських економічних гігантів, що забезпечили Південній Кореї лідерство в області автомобільної, суднобудівної, сталеливарної промисловості, виробництві побутової техніки й електроніки. Опираючись на внутрішні фінансові ресурси й не допускаючи їхнього вивезення із країни, Республіка Корея змогла практично «з нуля» побудувати всесвітньо відомі «чеболи», такі як Samsung, LG і Hyundai, підійшовши до подальшого розвитку середнього й дрібного бізнесу. Істотною особливістю цих корпорацій була відсутність фінансової самостійності й повна залежність від держави. Їхнє фінансування здійснювалося через державні банки в обмін на точне дотримання урядових планів розвитку національного виробництва. Особливо примітно, що країна змогла в короткий термін перебороти наслідки фінансової кризи 1997-1998 років, підтвердивши конкурентоспроможність своєї економіки.

РЕЗЮМЕ

В статті аналізуються причини та прояви світової фінансової кризи. Використовуючи історичні явища, було виявлено сутність сучасної економічної кризи, розглянуті її наслідки в контексті глобалізації, заходи щодо боротьби з кризою в різних країнах. Ключові слова: фінансова криза, глобалізація, світова економіка

РЕЗЮМЕ

В статье анализируются причины и проявления мирового финансового кризиса. На основе исторических событий выявлена сущность современного экономического кризиса, рассмотрены его последствия в контексте глобализации, меры борьбы с кризисом в разных странах. Ключевые слова: финансовый кризис, глобализация, мировая экономика

SUMMARY

In this article is opened the role of international finance and economic crisis to the economics of the different countries. Keywords: financial crisis, globalisation, global economy

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. І.Гнибіденко. Вплив світової фінансово-економічної кризи на соціальну сферу України //Економіка України .- 2009. - №7 - С.64-74.

2. http:// www.imf.org.

3. Бекетов М. В. Цикли світової економіки та фінансові кризи // Проблеми сучасної економіки. Міжнародний науково-аналітичний журнал.(СПБ). - 2008. - [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://www.m-economy.ru

4. Экономический кризис - Большая советская энциклопедия.

5. Маркс К., Энгельс Ф. Соч., 2 изд., т.26, ч.3, С 81.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН РИНКІВ КАПІТАЛУ В УКРАЇНІ

А. Л. Галіуліна, аспірант кафедри «Міжнародна економіка», ДонНУ

Характерною рисою світових економічних відносин стає інтенсивний розвиток фінансової глобалізації із залученням національних економік до світового ринку капіталу, посилення їх взаємозалежності. Відображенням цих процесів стало виникнення єдиного інформаційного простору, інтернаціоналізація та швидке зростання ринків капіталу. Інтенсифікація міжнародного обміну товарами, послугами та капіталом призводить до появи нових тенденцій у сфері фінансових відносин. Тому стратегічно важливим напрямом є розробка ефективної національної політики в області ринку капіталів.

Істотний внесок у вивчання цих питань зробили російські та українські вчені-економісти: С. Боринець, О. Гаврилюк, В. Геєць, Б. Губський, О. Киреєв, Л. Красавіна, Ю. Макогон, А. Махмудов, В. Новицький, Т. Орєхова, О. Рогач, Є. Савельєв, М. Савлук, С. Якубовський, а також західних вчених Д. Блейка, Л. Вальраса, Дж. К. Ван Хорна, Д. Едмістера, Л. Ерхарда, Дж. Кейнса, М. Портера, С. Фішера.

Метою даної статті є дослідити сучасний стан та заходи, щодо державного регулювання ринків капіталу в Україні.

Український ринок прагне до інтеграції у світовий фінансово-економічний простір і претендує на статус ринку, що розвивається. За класифікацією Standart&Poor's, його віднесено до групи граничних (незначних) ринків (Frontier markets) в яку, крім України, входять ще 20 країн (Румунія, Словенія, Словаччина, Хорватія, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва та ін.), і де, як показано в таблиці 1, Україна посідає чільні місця як за темпами зростання, так і за обсягами капіталізації.

Таблиця 1

_Показники розвитку фондового ринку країн, що входять до групи Frontier Markets, 2005-2007 рр._

Країна

Капіталізація, млн. дол. США

Середньомісячний обсяг торгів, млн. дол. США

Місцевий індекс: зміна, %

 

 

2OO5                2OO6 2OO7

2OO5             2OO6 2OO7

2OO5          2OO6 2OO7

1

Україна

24975,6          42869,7 111756

54,99           99,91 383,9

35,7          41,3 135,3

2

Румунія

20587,9          32784,3 44925

283,21         354,99 758,4

50,9          22,2 22,05

3

Хорватія

12918           29005,6 65977

66,52          151,91 416,1

27,6          60,7 63,24

4

Словенія

7898,9           19181,7 28963

65,68           84,92 300,3

-5,59         37,9 78,13

5

Литва

8812,8           10198,6 -

61,71          174,47 -

52,97         9,28 -

6

Естонія

3495,1            5963,3 -

206,52          80,98 -

47,97         23,9 -

7

Болгарія

5085,6             10325 21793

115,7          125,75 770,9

 

8

Латвія

2527,2            2704,9 -

8               9,29 -

63,5          -3,09 -

Фінансовий ринок забезпечує механізми для створення та обміну фінансових активів. Ринки капіталу є ринками довгострокових фінансових активів. Фінансовий ринок може бути також визначений як система економічних та правових відносин, пов'язаних із купівлею-продажем або випуском та обігом фінансових активів. [1, с. 11]

Існування будь-якої держави з ринковою економікою неможливе без ефективного функціонування розвинених ринків капіталу. Зарубіжна практика переконливо свідчить про те, що створення та розвиток таких ринків саме на першому етапі є неможливим без втручання держави, її всебічної підтримки. Практика державного втручання в організацію торгівлі цінними паперами і нагляду за операціями показує, що однією з її основних цілей є захист прав інвестора.

На даний час внутрішні ринки фінансових інструментів капіталу в Україні не сформовані на рівні, здатному забезпечити достатній рівень захисту прав інвестора та їх конкурентоспроможність відносно ринків країн Східної Європи. Пріоритетний і випереджаючий розвиток ринку державних цінних паперів порівняно з корпоративними, незавершеність розбудови інфраструктури призвели до вкрай низьких темпів формування цих ринків як дієвого засобу мобілізації фінансових ресурсів та їх перерозподілу.

Про це красномовно свідчать два останні показники ринку корпоративних цінних паперів - капіталізація і ліквідність. До 1998 року капіталізація ринку (тобто, обсяг сукупної вартості корпоративних цінних паперів - акцій і облігацій підприємств) становила близько 2 млрд. доларів США (близько 12% ВВП), тобто в середньому 40 доларів на одного середньостатистичного громадянина країни. В 2003 році капіталізація ринку становила 15,3 млрд. доларів (понад 300 доларів на одиницю населення). Для порівняння: капіталізація у США оцінювалася у ці роки у 9 трлн. доларів (близько 90% ВВП, або 33 тис. доларів на особу). В 2005 році капіталізація ринку становила 24,98 млрд. доларів, в 2006 році - 42,87 млрд. доларів, та в 2007 році вже понад 111, 75 млрд. доларів.

Ліквідність українського ринку в 2009 році була значно менша, ніж в 2008 році. Наприклад, офіційний об'єм торгів на двох найбільших українських біржах (ПФТС, УБ) склав порядка 8 млрд. грн., знизившись на 40% в порівнянні з рівнем 2008 рока. З врахуванням позабіржових операцій скорочення об'ємів торгів було ще істотнішим, що пов'язане з відходом багатьох іноземних інвесторів з нашого ринку з початком фінансової кризи.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 976-р від 8 листопада 2007 затверджена Концепція Державної цільової економічної програми модернізації ринків капіталу в Україні. Триває процес підготовки заходів з реалізації державної програми, покликаної суттєво реформувати ринки капіталу, які визначаються як група взаємозв'язаних ринків, на яких формується попит, пропозиція та ціни на фінансові інструменти (у тому числі базовим активом яких виступають енергетичні та товарно-сировинні ресурси).

Таким чином, згідно з визначенням, наведеним у Концепції державної програми, ринки капіталу включають у себе ринки цінних паперів (фондовий ринок) та інших фінансових інструментів, за винятком інструментів грошового ринку. Виходячи з окресленого програ­мою об'єкта реформування (модернізації), можна дійти висновку, що йдеться про правову, інституційну та технологічну перебудову сфери довгострокового інвестування економіки, тобто про те, що Конституцією України визначається як інвестиційний ринок.

Конституцією України визначено, що засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків встановлюються виключно законами України. Отже, основним Законом України передбачене одночасне функціонування «фінансо­вого», «грошового», «кредитного» та «інвестиційного» ринків, що не зовсім співпадає з міжнародне визначеною класифікацією сегментів недержавного фінансового сектору економіки.

Не заперечуючи факту, що всі ці ринки дійсно існують, треба зазначити, що з позиції регулювання та нагляду за діяльністю учасників зазначених ринків (особливо професійних) в Україні історично склалися дещо інші принципи поділу (сегментації) недержавного фінансового сектору економіки. Зокрема, регулятором банківської системи є Національний банк України, який визначає грошово-кредитну політику держави, відтак формує грошовий та кредитний ринки. Отримали свого державного регулятора і ринки цінних паперів (окрім державних цінних паперів, які вважаються інструментами грошового ринку і регулюються Національним банком України). Таким органом стала утворена у 1995 р. Державна комісія з цінних паперів та. фондового ринку (далі - ДКЦПФР). [2, с. 20]

У 2001 р. внаслідок введення у дію Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», попри всі недоліки зазначеного Закону, в правовій системі України з'явилося поняття «фінансова послуга», яке, починаючи з 1986 р., є

© Галіуліна А.Л., 2O1Oзагальновживаним в Європейському Союзі. Введення поняття «фінансова послуга» допомогло визначитися з іншими дефініціями -«фінансовий ринок» та «ринки капіталу». Причому питання дефініцій в даному випадку є суто практичним, адже у Конституції України зазначаються «фінансовий» і «інвестиційний» ринки, а не «фінансові послуги». Новий Закон запропонував підхід, згідно з яким в Україні є фінансові установи, що надають різноманітні фінансові послуги.

Унаслідок прийняття нового Закону була утворена Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України ( Держфінпослуг). Закон розмежував повноваження Національного банку, ДКЦПФР і Держфінпослуг, причому не за видами послуг чи типом операцій, а по установах.

Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики. Є також Рада Національного банку, що розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Суттєві (хоча і дещо розпливчасті) повноваження мають також Мінекономіки, Мінфін, безпосередній вплив на ринки капіталів справляє Антимонопольний комітет України, але немає жодного органу, що відповідав би за цілісність, прозорість і ліквідність довгострокових інвестицій та хеджування ризиків на оптових товарних і фінансових ринках.

ДКЦПФР, поклала на себе більшу частину повноважень не тільки з регулювання, а й щодо розвитку основного сегменту ринків капіталу - випуску та обігу емісійних цінних паперів господарських товариств. Міжбанківські грошово-кредитні ринки (в тому числі валютний) регулює Національний банк України.

Узагальнення показників і відпрацювання рекомендацій для уряду провадить Мінекономіки, проте урядові можливості щодо прямого впливу на приватний капітал, природно, вкрай обмежені. Внаслідок цього реальний сектор самофінансується сам по собі, а рух капіталів відбувається на ринках сам по собі.

Основним недоліком такої диверсифікованої моделі державного регулювання є, у підсумку, її невідповідність вимогам Конституції України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.2000 № 1620 при Кабінеті Міністрів України було створено постійно діючий орган - Координаційну раду з питань політики фінансового сектору. Основними завданнями зазначеної Ради стало призначення місця і ролі фінансового сектору та окремих його складових у розвитку національної економіки, а також узгодження програм розвитку, комплексів заходів і завдань окремих сегментів фінансового сектору.

Відсутність вертикальної централізації системи регулювання і нагляду за фінансовим сектором економіки нині компенсується горизонтальними зв'язками. Зокрема, між Національним банком України, ДКЦПФР і Держфінпослуг укладений Меморандум про співпрацю та координацію діяльності, підписана Угода про обмін інформацією між Національним банком і ДКЦПФР.

Серед найважливіших завдань, вирішення яких передбачене Концепцією Державної програми модернізації ринків капіталу, одне з чільних місць посідає реформування системи державного регулювання ринків капіталу. Реформа полягає у вертикальній консолідації системи державного регулювання ринками капіталів.

Порівняльний аналіз досвіду 73 країн свідчить, що у світовій практиці регуляторні органи наділені різними повноваженнями та функціями. Зокрема, у 35 країнах функціонують окремі регулятори для кожного виду діяльності, у 3 країнах - об'єднані (цінні папери та страхова діяльність), у 9 країнах - об'єднані (банки та цінні папери), у 13 - об'єднані (банки та страхова діяльність), у 7 країнах функціонує єдиний регулюючий орган, у 3 країнах ці функції покладені на центральний банк. Вертикальна консолідація є помітною тенденцією на світових ринках капіталу, яка поступово поширюється і на країни, що розвиваються. [2, с. 22]

Спостереження за процесами, що відбуваються в країнах з перехідною економікою, свідчить, що реформа системи державного регулювання триває там поетапно і синхронно з консолідацією національних ринків капіталу, не випереджаючи їх розвиток.

Належним чином сформовані та організовані ринки капіталу в Європі та світі мають ряд наступних переваг:

- є кращим посередником між постачальниками і користувачами капіталу, ніж кредитні посередники;

- забезпечують широку участь інвесторів у всіх секторах економіки (приватному, державному і індивідуальному);

- спрямовують капітал в інноваційні проекти, що збільшує ринкову вартість підприємств та стимулює подальші

інвестиції;

- запобігають відпливу інвестицій в офшорні зони (створюючи інвестиційні можливості для пенсійних фондів) і залучають іноземні інвестиції;

- визначають ціни на товарні і фінансові активи всередині країни, а не за її межами;

- є середовищем, яке створює фінансове і інтелектуальне багатство з перевагами, які матимуть наслідки для інших сфер економіки, що є важливим економічним мультиплікатором;

- спрямовують кошти на створення добробуту, а не в інфляцію;

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків