Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 74

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

Натомість сильно постраждали держави (Україна зокрема), в яких економіка будувалася на використанні сировини й де не модернізувалися технології. Саме через це ми так важко переживаємо кризу. Системний інноваційний розвиток - це пріоритет кожної технологічно розвинутої країни, як, наприклад, Японія, Данія, Нідерланди чи Німеччина.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам інвестиційно-інноваційного розвитку промислових підприємств в умовах глобалізації приділяється багато уваги з боку як вітчизняних, так і провідних зарубіжних науковців, серед яких Б. І. Адамов, А.І. Амоша, М.Т. Пашута, Б.Санто, В.П. Семиноженко, Д.М. Черваньов та інші. Але публікацій за вказаною проблематикою в умовах кризи є небагато, оскільки само по собі питання дискусійне та вимагає подальшого розгляду.

Виділення невирішеної проблеми. Світова криза - це предмет наукових досліджень, а саме: наскільки вона ще затягнеться, чи буде друга її хвиля, який буде її алгоритм. Єдиної авторитетної точки зору з цього приводу ще немає. Але очевидним стає той факт, що сама світова фінансово-економічна криза показала: ті галузі економіки, ті підприємства і загалом країни, які зробили свого часу ставку на інноваційність, у більшості своїй кризи не відчули або потерпіли менше. Криза може стати певним шансом для науки. Про свідчить досвід багатьох країн. Нашим завданням є цей досвід розглянути та проаналізувати можливість його застосування в українських реаліях.

© Криворучко Н.В., 2O1O

Мета статті. Розглянути вплив світової фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр. на інвестиційно-інноваційний розвиток економіки України, а також досвід інших країн по цьому питанню.

Результати дослідження. Світова фінансово-економічна криза - це, беззаперечно, негативний фактор інвестиційно-інноваційного розвитку національної економіки. Але, заради справедливості, зазначимо, що процес «розвалу» інноваційного потенціалу розпочався задовго до 2008-2009 рр. Світова криза - це нагода виправдати довгі роки байдужості до технологічного розвитку та небажання налагоджувати та вміло керувати процесом залучення інвестицій у цей напрямок. Це легко можна підтвердити наступними даними.

Попри позитивні тенденції економічного зростання у 2006-І півріччі 2007 рр., рейтинг України за індексом глобальної конкурентоспроможності Світового економічного форуму (СЕФ) загрозливо знижується - з 69-го місця серед 117 країн у 2005 році, 78-го серед 125 країн у 2006 р. поряд з іншими важливими субфакторами зниження глобального індексу (інституційного - зниження з 92-го місця до 104-го, макроекономічних показників), які можна покращити у середньостроковому періоді, особливо небезпечним є зниження оцінок інноваційності з 54-го на 73 місце. Забезпечення зростання фактора інноваційності економіки, як «набутої» переваги конкурентоспроможності національної економіки, вимагає набагато більше часу, фінансових і організаційних ресурсів, інституційних та структурних змін, ніж інших факторів. Причому таке зростання повинно відбуватися на всіх рівнях ієрархії управління економікою, у тому числі на рівні підприємств, як ключової ланки національної інноваційної системи.

Якщо 1990-го року в Україні 36% усіх підприємств були інноваційними, у 1994-му таких було 26%, то в 2009 році їх вже тільки 13%. На початку 90-х років Україна входила в сімку інноваційних та інтелектуальних держав. Зараз він зменшився мінімум вдвічі.

В країнах Європейського Союзу мінімальний показник інноваційної активності має Португалія - 26%, Греція - 29%, але й тут вони є вдвічі більшими, ніж в Україні. А якщо взяти Данію, то це - 71%, Ірландію - 74%, Нідерланди - 62%, Австрію - 67%. Кількість винахідників за час незалежності у нас зменшився у 20 разів. Якщо на початку 1990 років в Україні нараховувалося 313 тисяч вчених, то на кінець 2008 року їхня чисельність скоротилася в 3,3 рази до 94,1 тисяч осіб.

У рамках Європейського Союзу прийнято орієнтир для визначення обсягів фінансування розвитку інноваційної складової, який до 2010 року повинен становити не менше 3% від національного ВВП. Слід зазначити, що це надскладне завдання в умовах кризи навіть для ЄС, оскільки у 2006 році середній показник фінансування ЄС становив 1,7%.

Незважаючи на постанову Верховної Ради України №73/94 «Про стан науки та її роль в економічному розвитку України» від 01.07.94р., Указу Президента України від 13.01.97р. №1-147/97 та Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», прийнятого в грудні 1998 р., бюджетне фінансування за розділом «Фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу» на рівні 1% від ВВП так і залишилося нездійсненим. Навпаки, відбулося подальше зниження частки витрат держави на розвиток науки. У державному бюджеті України вже і 1995 році вона становила 0,62%; у 1996 р. - 0,64%; у 1997 р. - 0,57% у 1998 р. - 0,53%, а у 1999 р. -лише 0,4% від ВВП. Лише в 2000-2001 рр. на науку було передбачено 1,4% від ВВП країни [1].

Для України у 2007 році рівень фінансування у сфері інновацій склав тільки 0,85% від ВВП. Бюджет же 2009 року передбачає кошторис Державного агентства України з інвестицій та інновацій у розмірі 29,7 мільйона гривень, що значно менше навіть показника 2008 року - 329,4 мільйона гривень. Але ця сума існувала тільки на папері. Оскільки звіт агентства за 2008 рік свідчить, що з передбачених бюджетом коштів витрачено всього 27,3 мільйона гривень. При чому, з цієї суми 96,4% припадає на сплату комунальних послуг та зарплату, а безпосередньо на розвиток інновацій - лише 3,6% або 982,8 тисяч гривень. З 13,3 мільйона гривень, передбачених бюджетом 2008 року на проведення досліджень, витрачено тільки 7%. Капітальні трансферти організаціям не здійснено взагалі, а це 13,1 мільйона гривень. Також не було спрямовано жодної копійки з 160 мільйона гривень внутрішніх кредитів до інноваційних підприємств. Можна сказати, що у 2008 році фінансової підтримки інноваційного розвитку з боку держави не було.

Однією з причин низького рівня інноваційності економіки України є домінування великих підприємств «старопромислових» галузей, які забезпечують економічне зростання періоду 2000-2007 рр., у поєднанні з фактичною відсутністю інноваційно активних підприємств у секторі малих та середніх підприємств (МСП).

У середньому по країні тільки 6% промислових малих та близько 16% середніх підприємств є інноваційно активними (наприклад, у Польщі - понад 30%). І ця тенденція розпочалася задовго до кризи 2008-2009 рр. [2].

Зазначимо, що у розвинених країнах, де частка інноваційних підприємств досягає 70%, виробництво і експорт наукоємної продукції забезпечує до 80-90% приросту ВВП [3]. Головною причиною відставання нашої країни за цими показниками є суперечлива інноваційна політика, несприятливий інвестиційний та інноваційний клімат. Продовжується практика призупинення дії окремих статей законів, які стосуються фінансування інноваційної діяльності, прийняття нових законодавчих актів і нормативно-розпорядчих документів без належного аналізу і оцінки виконання попередніх. Ця тенденція також розпочалася задовго до фінансово-економічної кризи. Ось деякі з таких прикладів:

1. Закон України «Про інноваційну діяльність» №40-ІУ від 04.07.2002 зі змінами та доповненнями передбачає низку заходів щодо державного регулювання інноваційної сфери. Так, стаття 6 цього Закону декларує «фінансову підтримку виконання інноваційних проектів, встановлення пільгового оподаткування суб' єктів інноваційної діяльності». Разом з тим, у вказаному Законі існують істотні протиріччя щодо забезпечення фінансування інноваційної діяльності за кошти державного бюджету. У статті 13, п. 10 йдеться про те, що «державна реєстрація інноваційного проекту не передбачає будь-яких зобов'язань щодо бюджетного кредитування його виконання чи іншої державної підтримки», а статт21 і 22, що передбачають пільгове оподаткування та митне регулювання інноваційної діяльності, у 2005 р. взагалі вилучені із Закону.

2. З метою створення умов для кооперації суб' єктів господарювання прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» та інших законів України» №3333- IV від 12.01.2006 р., яким частково відновлено спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків, а також збільшено кількість технопарків. Зарубіжний досвід показує, що технопарки починають давати фінансовий прибуток через 12-15 років після їх створення; українські ж технопарки виявилися набагато ефективнішими і вже протягом 2002-2004 рр. випустили інноваційної продукції на суму 3,8 млрд. грн. - 11% всієї інноваційної продукції України [4]. Проте у 2004 році було скасовано пільговий режим інвестиційної та інноваційної діяльності технопарків, що завдало їм значних втрат. Відновлення пільгових умов функціонування технопарків забезпечило реалізацію інноваційної продукції на 1,69 млн. грн. за три квартали 2006 р., що свідчить про істотний вплив інституційного середовища на ефективність інноваційної діяльності.

3. Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» №°143^ від 14.09.2006 р. передбачено низку заходів щодо стимулювання підприємств, які здійснюють передачу технологій та впроваджують інновації: мінімальна ставка винагороди особам, які здійснюють трансфер технологій; цільове субсидіювання трансферу технологій на суми податку на прибуток підприємств, одержаного від впровадження технологій, та суми ввізного мита при ввезенні в Україну для реалізації проектів трансферу технологій устаткування, обладнання та комплектуючих, що не виробляються в Україні; надання державних гарантій щодо погашення кредитів комерційних банків, наданих для придбання технологій та їх складових, підприємствам, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, Національної та галузевих академій наук.

4. Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 квітня 2006 року «Про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України» №606/2006 від 11.07.2006р. передбачено цілу низку регуляторних заходів, спрямованих на створення, вдосконалення та забезпечення функціонування інноваційної інфраструктури. Набуття Указом чинності не спричинило вагомих змін у даній сфері, оскільки ключові його положення залишаються не реалізованими. А саме, не розроблено концепцію розвитку національної інноваційної системи, не підготовлено законопроект «Про стимулювання інноваційної діяльності та виробництва високотехнологічної продукції в Україні» і про внесення змін до Законів України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», «Про інноваційнудіяльність», у Законі Україні «Про державний бюджет України на 2007 рік» не передбачено видатки на фінансову підтримку інноваційних підприємств та діяльності технологічних парків згідно відповідних Законів. 5.     Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007р. №749 затверджено Положення «Про Державне агентство України з інвестицій та інновацій». Агентство бере участь у визначенні обсягу бюджетних коштів для надання фінансової підтримки суб' єктам інноваційної діяльності, які реалізують інноваційні та інвестиційні проекти; вивчає світовий досвід залучення інвестицій та запровадження механізмів стимулювання інноваційного розвитку; подає в установленому порядку пропозиції щодо створення інноваційної інфраструктури в регіонах, забезпечує її розвиток. На сьогодні залишається багато невирішених проблем, до яких відносяться низький рівень патентної активності, відсутність ефективних механізмів стимулювання підприємств та організацій, особливо бюджетних, до комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності та обліку і введення їх в господарський обіг, тенденції до неконтрольованої передачі за кордон новітніх розробок українських вчених, які створено за державні кошти.

Так, з 2004 року по 2008 рік кількість поданих заявок на винаходи за національною процедурою від національних заявників зменшилася з 4085 до 2823 у 2008 році, або на 30,9%. Найбільш суттєве зменшення числа поданих заявок у порівнянні із попереднім роком (на 18%) мале місце у 2008 році внаслідок збільшення діючих ставок зборів за патентування винаходів та корисних моделей, які відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. № 1148 (постанова вступила в дію 16 травня 2008 р.) збільшені до 35 разів. У цілому патентна активність національних заявників у поданні заявок на видачу патентів на винаходи та у видачі патентів на винаходи (на 1 млн. населення) в Україні в останні 3-4 роки приблизно у 2 рази нижче, ніж в Російській Федерації. Відставання України за показником патентної активності від розвинутих країн ще значніше.

Не відповідає потребам забезпечення технологічної безпеки держави та її конкурентоспроможності формування бази чинних патентів на винаходи, оскільки за станом на 1 січня 2009 р. кількість 20-річних патентів складала всього 23153 шт., причому із загальної їх кількості національним заявникам належить не більше половини, або всього приблизно 210-220 патентів на 1,0 млн. населення [5].

Внаслідок неврегульованості питань комерціалізації та введення в господарський обіг результатів інтелектуальної діяльності з урахуванням оптимального поєднання інтересів їх творців, бізнесу та держави обсяги нематеріальних активів не перевищують 1,5% вартості основних засобів, що значно нижче середніх показників в країнах ЄС, де їх обсяги дорівнюють 50-80% балансової вартості підприємств та організацій.

До речі, в 2008 році на авторитетному Всесвітньому економічному форумі в Женеві Україна серед 154-х країн зайняла в сфері вищої освіти 46-те місце, у сфері інноваційного розвитку - 52-ге, за оснащеністю сучасними технологіями - 65-те, а у сфері захисту прав інтелектуальної власності - 114-те. Нині ми за інноваційністю та конкурентоспроможністю - між Уругваєм та Гватемалою, на 166-му місці, разом з Кенією.

В умовах глобалізації великого значення для позиціювання країни на високому рівні інноваційного розвитку має використання можливостей міжнародного співробітництва. Серед таких факторів надзвичайно важливим є залучення зарубіжних інвесторів до розвитку вітчизняної інноваційної сфери. Вирішення проблеми залучення зарубіжних інвесторів має здійснюватись наступними заходами:

1. поліпшення загальних умов для інвестицій в економіку України;

2. створення законодавчих норм, ідентичних для вітчизняних та зарубіжних інвесторів;

3. розробка єдиних критеріїв оцінки інвестиційної привабливості інноваційних програм і проектів.

На жаль, фінансово-економічна криза вносить свої корективи в ці процеси. У таблиці 1 видно, як змінювалися обсяги капітальних інвестицій в Україну.

Таблиця 1

Капітальні інвестиції, млн. грн. [6]

 

Роки

 

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

січень-червень 2009

Всього

46563

59899

89314

111174

148972

222679

272074,1

65961,7

у тому числі за напрямками:

 

 

 

 

 

 

 

 

Інвестиції в основний капітал

37178

51011

41885

93096

125254

188486

233081,0

54081,7

Більшість управлінців в умовах кризи намагалися подолати її наслідки за допомогою зменшення інвестицій в основний капітал, скорочення персоналу та використання аутсориснгу. Однак не можна стверджувати, що такий сценарій розвитку подій є правильним. Доцільніше, на нашу думку, є спрямовувати значну частку фінансових ресурсів з отриманих прибутків на проведення інноваційних розробок, які, в свою чергу, забезпечать в майбутньому скорочення витрат. На користь такого варіанту розвитку свідчать результати дослідження Фраунхоферської групи з Німеччини, що охопило 1600 українських промислових підприємств. Воно виявило позитивний зв'язок між цілісністю виробничого процесу та продуктивністю праці.

Демотивація до промислового і комерційного використання об' єктів інтелектуальної власності, недооцінка підприємствами інтелектуального капіталу призводить до спрямування ресурсів фінансової сфери на інвестування підприємств «старопромислових галузей», а не до інноваційно активних підприємств чи науково-дослідних розробок. Так, за даними Держкомстату у 2006 році частка коштів інвесторів у загальних обсягах фінансування інноваційної діяльності становила лише 2,8% [6].

Висновки. Розглянувши всі перераховані аргументи, доцільно зауважити, що фінансова-економічна криза не спричинила різких негативних явищ в інноваційних процесах в Україні. Всі негативні тенденції в цій царині розпочалися задовго до 2008-2009 років. Криза лише виявила їх та заставила, нарешті, замислитися над подальшим станом інноваційної сфери в Україні. Її вплив був відчутнішим в сфері залученні іноземних інвестицій в основний капітал. Але і це питання заслуговує на подальше дослідження, адже несприятливий інвестиційний клімат та нестабільна політична ситуація в Україні не перший рік. А це також вплинуло на скорочення рівня капітальних інвестицій в цілому, та інвестицій в основний каптал, зокрема.

Криза - це шанс переосмислити, врахувати світовий досвід. Інакше ми втратимо надії на конкурентоспроможність держави та економіки. Якщо не звернути увагу на існуючі проблеми зараз, то через рік-два державні та недержавні інститути, які формували інноваційний потенціал, можуть просто зникнути.

РЕЗЮМЕ

В статті розглянуто вплив світової фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр. на інвестиційно-інноваційний розвиток економіки України, а також досвід інших країн по цьому питанню

Ключові слова: світова економічна криза, інноваційний розвиток, інвестиційний розвиток РЕЗЮМЕ

В статье рассмотрено влияние мирового финансово-экономического кризиса 2008-2009 годов на инвестиционно - инновационное развитие экономики Украины, а также опыт других стран по этому вопросу.

Ключевые слова: мировой экономический кризис, инновационное развитие, инвестиционное развитие

In this article is opened the role of international finance and economic crisis to the innovation and investment development of Ukrainian economic. Keywords: world economic crisis, innovative development, investment development

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Мартиненко В.Я., Федишин Б.П. Інноваційний розвиток промислових підприємств в сучасних умовах // Регіональна економіка. -2003 - №3. - С.174-178.

2. www.parp.gov.pl.

3. Россоха В. Інноваційні процеси економічного розвитку в контексті інституційного забезпечення // Актуальні проблеми економіки. -2006. - №6. - С.119-129.

4. www.mon.gov.ua /science/innovation

5. www.dkrp.gov.ua

6. www.ukrstat.gov.ua

ПОНЯТТЯ ПОДАТКОВИХ ПІЛЬГ ЯК ЗАСОБУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Н.Г.Лукова

В період, коли держава поставила перед собою завдання подолати негативні наслідки фінансової кризи та забезпечити стабільне економічне зростання, посилюється роль регулюючої функції оподаткування. Одним з найбільш ефективних засобів державного регулювання господарської діяльності та стимулювання економічних процесів у суспільстві є податкові пільги.

Постановка проблеми. Не зважаючи на широке використання в теорії та на практиці поняття «податкові пільги», до цього часу не сформувався однозначний підхід до розуміння вказаного явища, а також його специфіки як засобу державного регулювання господарської діяльності. Відсутність єдиного розуміння наведеного поняття породжує низку проблем при застосуванні норм податкового та господарського права та перешкоджає реалізації регулюючого потенціалу податкових пільг стосовно господарської діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Слід зазначити, що проблемам державного регулювання господарської діяльності приділяється багато уваги, свідченням чого є роботи таких відомих вчених, як В.К. Мамутов, М.Г. Чумаченко [1]. Окремі аспекти пільгового оподаткування у вітчизняній науковій літературі також висвітлені достатньо широко. Серед науковців, які досліджували ці питання, доцільно виділити праці Д.А. Кобильника, О.Н. Пакової, Г.А. Арцер, А.М. Соколовської, І.О. Луніної, Н.П. Кучерявенка та ін. Однак, податкові пільги як засіб державного регулювання господарської діяльності не ставали предметом жодного наукового дослідження.

Формування цілей статті. Метою цієї статті є встановлення поняття податкових пільг як засобу державного регулювання господарської діяльності. Відповідно до вказаної мети було поставлено та вирішено такі завдання: проаналізовано чинне законодавство України, що регламентує відносини з надання податкових пільг суб' єктам господарювання; виявлено загальні ознаки податкових пільг та специфічні риси вказаного явища як засобу державного регулювання господарської діяльності.

Виклад основного матеріалу. Для того, щоб відокремити податкові пільги від інших засобів державного регулювання господарської діяльності та від загальних правил оподаткування, необхідно з' ясувати, що саме слід розуміти під цим терміном. На сьогодні правова регламентація надання податкових пільг суб' єктам господарювання здійснюється переважно нормами податкового права, а саме, окремими податковими законами (Закони України «Про систему оподаткування», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», «Про плату за землю» тощо). Перелік податкових пільг, передбачених законами України, міститься у Довіднику пільг, наданих чинним законодавством по сплаті податків, зборів, інших обов'язкових платежів, який затверджується Державною податковою адміністрацією України щоквартально. Треба зазначити, що незважаючи на поширеність податкових пільг, в українському законодавстві відсутнє визначення цього поняття. Вказане створює проблеми застосування законодавства про податкові пільги, перешкоджає здійсненню обліку податкових пільг суб'єктами господарювання та державними органами. Немає на сьогодні єдиного підходу до визначення терміну «податкові пільги» й серед науковців.

Для вірного та точного визначення поняття «податкові пільги» слід звернутись до словників. Слово «пільга» походить від давньоруського «льгота», поряд з яким використовувалось українське - «льго», «вільго», білоруське - «ільго» - легкий, свобода, воля. Усі ці слова позначали особливі права, переваги перед іншими, більшу свободу, пізніше стали вживатися у значенні звільнення від данини, податків, робіт. Так, слово «пільга» у Великому тлумачному словнику української мови визначається як «переважне право звільнення від певних обов' язків, право користування будь-чим, яке надається як виняток з загальних правил, встановлених законом». В тлумачному словнику Ожегова наводиться аналогічне поняття: пільга - це «переважне право, полегшення, що надається як виняток з загальних правил». У Великому Енциклопедичному словнику пільга визначена як надання будь-яких переваг, часткове звільнення від виконання встановлених правил, обов' язків або полегшення умов їх надання [2].

Таким чином, загальним для вказаних визначень є підхід до пільг як до чогось виключного, того, що надається лише певній категорії суб' єктів. Як зазначає Г.М. Филюк, пільга надається не всім, якщо якесь переважне право надати всім, то це вже не пільга, - це правило [3, с. 61]. Отже, однією з ключових ознак податкових пільг є обмеженість кола суб'єктів, яким вони надаються.

Аналізуючи визначення податкових пільг, які наводяться у вітчизняній і російській юридичній літературі, необхідно констатувати, що не всі з них є вичерпними та коректними. Автори, як правило, підкреслюють одну або кілька ознак поняття «податкова пільга», залишаючи інші його особливості без належної уваги. Отже, за необхідне видається проаналізувати визначальні ознаки даного поняття.

Так, деякі науковці пропонують визначати податкові пільги як зменшення обсягів податків, які сплачуються до бюджету, що не повністю відповідає вимогам вичерпної повноти характеристики вказаного явища [4]. Подібні визначення дозволяють віднести до податкових пільг також і те, що не може кваліфікуватися як пільги. Зокрема, оптимізація податкових платежів та ухилення від сплати податків також забезпечують зменшення суми сплачених податків, хоча й не є податковими пільгами. Крім того, такий підхід не враховує усіх форм надання привілеїв, які можуть бути пов' язані з оподаткуванням. Так, збільшення тривалості податкового періоду (розстрочення або відстрочення сплати сум податкового боргу) при тій самій загальній сумі податкових зобов'язань дає змогу платникові розподілити в часі податкові платежі й знизити адміністративні витрати, пов' язані з декларуванням.

Характер інших визначень свідчить про те, що автори розглядають податкові пільги як «пом'якшення податкового навантаження», «звільнення від виконання встановлених правил та обов'язків або полегшення умов їх виконання» [5]. Однак, названий підхід також не позбавлений певних вад. Формулювання «пом' якшення податкового навантаження» видається дещо загальним, зважаючи на те, що ані законодавство України, ані наукова література не містять обґрунтованого визначення поняття «податкове навантаження». Отже, вказане формулювання не може забезпечити єдність у розумінні ознак і сутності податкових пільг, дозволяючи вільно інтерпретувати це поняття. «Звільнення від виконання встановлених правил та обов' язків або полегшення умов їх виконання» також не можна визнати вдалим формулюванням, оскільки при наданні пільг суб' єктам господарювання ці правила не скасовуються, а лише змінюються на інші. Так, при наданні відстрочення по сплаті податку обов' язок суб' єкта господарювання погасити суму узгодженого податкового зобов' язання у встановлений законом термін трансформується в зобов' язання укласти з податковими органами договір про відстрочення, надавати фінансову звітність та сплатити суму податкового боргу у строк, встановлений договором про відстрочення (ст. 14 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181 та п. 3

© Лукова Н.Г., 2O1O

Порядку розстрочення та відстрочення податкових зобов'язань платників податків, затвердженого Наказом ДПА України від 18.09.2001 №

378) [6].

Найбільш обґрунтованим видається тлумачення поняття «податкова пільга» як переваги, яка надається певним категоріям платників податків порівняно з іншими. По-перше, такий підхід є етимологічно виправданим, а по-друге, вказане поняття відображає правову природу податкових пільг, охоплюючи усі форми їх надання. Пільга - це привілей, відступлення від загальних правил на користь окремих осіб або соціальних груп. На необхідності визначення поняття «податкові пільги» як певних переваг справедливо наголошують такі вчені як П.Т. Геге, Л.М. Доля та ін. [7]. Слід підкреслити, що Податковий кодекс Російської Федерації визначає податкові пільги саме як передбачені законодавством про податки і збори переваги (у тому числі, можливість не сплачувати податок або збір або сплачувати їх у меншому розмірі), що надаються окремим категоріям платників податків і зборів порівняно з іншими [8].

Як справедливо вказує А. Соколовська, іншою важливою ознакою податкових пільг є те, що до них можна віднести лише переваги, які передбачені нормами чинного податкового законодавства при наявності об' єкта оподаткування. Дана ознака набуває суттєвого значення з огляду на судову практику, яка склалася у сфері застосування окремих видів податкових переваг. Так, пільги, передбачені Законом України «Про Збройні Сили України», які полягають у звільненні Збройних сил від сплати усіх видів податків, неможливо застосувати на практиці, оскільки вказаний закон не є актом податкового законодавства. Відповідно до ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2009 р. у справі № 22-а-5482/08 за позовом Старокостянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області до Військової частини А-2502, «оскільки Закон України «Про Збройні Сили України» не є актом податкового законодавства, то відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про систему оподаткування», пільги визначені у ст.14 Закону України «Про Збройні Сили України» не можуть поширюватись на платників податків. Враховуючи, що Закон України «Про систему оподаткування» є спеціальним Законом про оподаткування, та виходячи із правил співвідношення загальної і спеціальної норм у разі їх конкуренції, його норми підлягають застосуванню при вирішенні спору, зокрема, щодо пільг з оподаткування у випадку встановлення таких пільг іншими законами, крім законів про оподаткування. Оскільки Закон України «Про Збройні Сили України» не є законом про оподаткування, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність законних підстав для звільнення суб' єкта господарювання Збройних Сил України від сплати податків». Виходячи із аналізу вищезазначених норм права, пільги, передбачені іншими (неподатковими) законами України, не можуть бути застосовані у разі, якщо не були внесені відповідні зміни до законів про оподаткування. Аналогічна позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2009 року № 22-а-26089/08, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2007 р. № К-7853/06, постанові Господарського суду Сумської області від 29.03.2007 р. № АС16/75-07 тощо [9].

Однак, вказані характеристики видаються недостатньо повними для ідентифікації податкових пільг, оскільки не дозволяють відмежувати їх від податкової оптимізації. Думається, що уточнити визначення наведеного поняття можна, вказавши в ньому, яким чином відбувається надання переваг, що можуть розглядатись як податкові пільги.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків