Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 79

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

Національні держави, незважаючи на процеси глобалізації світової економіки, все ще володіють достатнім простором для маневру і проведення своєї економічної політики. Інституційні структури окремих держав, зокрема центральні банки, працюють свого роду як «фільтри» в процесі глобалізації, навіть попри намагання держав до тіснішого співробітництва та наднаціональної координації зусиль щодо подолання певних загроз. Тому в контексті глобалізаційних процесів важливого значення набуває посилення регулятивної ролі держави, оскільки саме державні інституції, що виступають формами державної активності на внутрішньому ринку та міжнародних ринках грошей і капіталів, здатні протистояти викликам глобалізаційних процесів і мінімізувати для національної економіки загрози глобалізації. Применшувати роль держави та її основної інституції в сфері грошово-кредитного регулювання економіки, регулювання банківської та фінансової систем у цілому - центрального банку, за сучасного розвитку світової економіки є помилковим. Позаяк саме через створення чи удосконалення правової основи діяльності суб' єктів господарювання, через правове регулювання стабільності фінансової системи, забезпечення безперебійності та надійності роботи банківської системи, ефективне регулювання діяльності парабанківських установ -страхових й інвестиційних компаній, пенсійних фондів, розвитку фондового ринку держава може забезпечити ефективний розвиток національної економіки і протистояти кризовим явищам на фінансових ринках, а також забезпечити як стабільність ринків, так окремих їх учасників.

Враховуючи вищесказане, необхідно наголосити, що в умовах розвитку кризових явищ на світових фінансових ринках, у період рецесії в економіці багатьох держав, в період спаду виробництва в більшості галузей народного господарства банківська система країни повинна відігравати чи не найважливіший стабілізаційний вплив щодо запобігання негативним явищам і процесам в економіці. Такий вплив повинен передбачати, з однієї сторони, безперебійність платежів суб' єктів господарювання та їх впевненість щодо стабільної діяльності банків, а з іншої, - можливість доступу до кредитних ресурсів банківської системи.

Можна з впевненістю сказати, що практично у кожній країні світу органи державної влади суттєво втручаються у діяльність банківського сектору економіки. Можна виділити два основні компоненти впливу держави на функціонування банківських установ. З однієї сторони, держава намагається забезпечити стабільність банківської системи та безпеку діяльності банків, що проявляється у створення державної системи гарантування вкладів громадян, підтримці ліквідності, безперебійності роботи банківської системи через належне виконання функції «кредитора останньої інстанції» центральним банком держави. З іншої, держава здійснює вплив як на окремі банки, так і на банківську систему у цілому через механізм пруденційного регулювання діяльності банків, встановлюючи вимоги щодо підтримки необхідного рівня капіталу банків, показників ліквідності, максимальних розмірів ризиків у діяльності банку, а також надаючи органам банківського нагляду повноваження щодо застосування заходів впливу до банків, діяльність яких є надто ризиковою.

Таким чином, основний вплив держави як регулятора макроекономічних процесів на банківську систему здійснюється через центральний банк, який виступає головним органом державного регулювання макроекономічних процесів за допомогою грошово-кредитних методів. Діяльність центрального банку має вирішальний вплив на стабільність національної валюти, надійність банківських установ, дієвість платіжно-розрахункового механізму, активізацію ринкової кон' юнктури, вирівнювання платіжного балансу, що загалом визначає ефективність функціонування всієї економіки країни. Зазначені обставини обумовлюють актуальність дослідження проблем, пов' язаних із визначенням ролі центрального банку в економіці країни, сфер його функціонування, оскільки розвиток інституту центрального банку та його місце в системі регулятивного впливу на перебіг основних макроекономічних процесів багато в чому визначає хід та напрямок економічного розвитку країни.

Питанням дослідження ролі та значення центрального банку в економіці держави та пошуку ефективних методів та механізмів забезпечення стійкості банківської системи в умовах глобалізації світової економіки присвячено значну кількість наукових праць, зокрема фундаментальні дослідження провідних зарубіжних вчених (Ф. Мішкін, Я. Міркін, С. Моісєєв, Дж. Сакс, Дж. Сінкі, В. Усоскін, С. Фішер, М. Ямпольський та ін.). Належне місце в розробці цієї проблематики займають праці відомих українських економістів, до яких належать А. Гальчинський, О. Дзюблюк, В. Міщенко, А. Мороз, К. Раєвський, М. Савлук та ряд інших. Водночас, незважаючи на значні здобутки в дослідженні теоретичного обґрунтування функцій та регулятивного впливу центрального банку в сфері забезпечення стійкості банківської системи, дискусійними залишаються окремі аспекти регулятивної діяльності НБУ в умовах посилення впливу процесів фінансової глобалізації на розвиток банківської системи держави. Власне це й визначає актуальність і практичну цінність дослідження дій Національного банку, факторів та чинників впливу на стійкість банківської системи в період фінансово-економічної кризи в Україні з

О Адамик Б.П., 201метою мінімізації негативних наслідків кризи і забезпечення безперебійного та стабільного функціонування системи банківських установ загалом та окремих банків зокрема.

Метою статті є аналіз основних чинників та факторів впливу на стабільність банківської системи держави, аналіз регулятивних дій Національного банку України в період розгортання кризових явищ в економіці України та розробка пропозицій щодо підвищення дієвості заходів НБУ щодо забезпечення стабільності банківської системи.

Основний розділ. Центральному банку відведено важливу роль у регулюванні економіки. Така роль визначається статусом центрального банку як монопольного органу щодо постачання суспільства грошовими коштами. Незважаючи на те, що в останні десятиріччя значущість емісійної активності центрального банку суттєво знизилась, виклики сьогодення, основою яких є нестабільність фінансових ринків і розвиток кризових явищ в світовій економіці, зумовлюють підвищення ролі емісійної функції центрального банку. Це пов'язано з тим, що у порівнянні з казначействами, діяльність яких обмежена рівнем дохідної частини бюджету і бюджетного дефіциту, центральні банки володіють більшим ступенем свободи, оскільки можуть випускати в обіг необхідну кількість грошей. Це означає, що при виникненні кризових ситуацій вони у змозі надати дієву підтримку суб' єктам господарювання та уряду шляхом створення резервного фонду платіжних засобів для попередження їх банкрутств. У більшості країн надання такої підтримки суворо регламентоване законами про центральний банк і проводиться згідно з рішенням державних органів управління економікою. Наприклад, хоча більшість розвинених країн забороняє безпосереднє надання емісійних кредитів центрального банку уряду, а потреби уряду у додаткових коштах вирішуються через покриття дефіциту державного бюджету за рахунок внутрішніх чи зовнішніх державних запозичень, не виключено, що цінні папери уряду (при обігу на вторинному ринку) осідають в портфелі центрального банку і фактично призводять до «завуальованого» покриття дефіциту державного бюджету за рахунок емісійного каналу центральним банком.

Проте емісійна функція є далеко не основною, що визначає роль і значення центрального банку в сучасній економіці. Важливими сферами діяльності більшості центральних банків промислово розвинутих країн є: регулювання цінності національної валюти; проведення грошово-кредитної політики всередині країни; забезпечення кредитними ресурсами комерційних кредитних організацій (кредитор останньої інстанції для комерційних банків); підтримка курсу національної валюти на міжнародному фінансовому ринку; виконання фінансових доручень уряду.

Цей широкий діапазон функціональних повноважень центральних банків підтверджує важливість їх регулятивної діяльності та впливу в системі сучасної фінансової архітектоніки. У країнах з розвинутою ринковою економікою центральний банк є єдиним емісійним органом, що "наповнює" грошима та регулює найважливішу складову ефективного функціонування господарства країни - банківську систему. Проте ринкова банківська система не в змозі працювати ефективно без розвинутого фінансового ринку, оскільки вплив грошово-кредитної політики центрального банку передається економіці через механізми грошового, валютного та фондового ринків. Тому від ефективності функціонування фінансового ринку залежить дієвість грошово-кредитної політики центрального банку, ступінь його незалеж­ності у прийнятті та реалізації своїх рішень.

Центральні банки відіграють ключову роль у фінансовій та економічній політиці різних країн світу. Такою ж мірою це стосується й України. Тому вибір моделі побудови, ролі та місця Національного банку також має відбуватися з урахуванням світового досвіду. Тут особливу роль відіграє раціональне співвідношення економічних реформ, стратегії і тактики розвитку економіки та наявність приватних інтересів, що при цьому враховуються. Саме від вибору ступеня самостійності НБУ та можливостей його впливу на розвиток економічних процесів значно залежить соціально-економічне становище держави, її економічний і політичний суверенітет.

Статус і принципи діяльності НБУ визначені у Конституції - основному законі держави. Статті, що стосуються функціонування Національного банку, вміщені у двох розділах, присвячених законодавчій та виконавчій владі. Це не випадково, оскільки мова йде про центральний банк держави, що очолює її національну фінансово-кредитну систему. За своїм правовим статусом НБУ є однією з найважливіших інституцій держави, не входячи при цьому до жодної з гілок влади. На наш погляд, помилковим було внесення змін до статті 93 Конституції України наприкінці 2004 року, що стосувалися скасування права Національного банку України законодавчої ініціативи. Такі зміни дещо послабили незалежний статус НБУ і негативно позначаються на розвитку банківської системи держави - для ефективної діяльності якої необхідно не лише вдосконалювати чинне банківське законодавство, а й приймати значну кількість нових законів. Актуальним є прийняття дієвого законодавства в сфері процесу кредитування, щодо належної регламентації прав та обов' язків учасників кредитного процесу, належних законодавчих гарантій як для кредиторів, так і для позичальників. Маючи право законодавчої ініціативи, Національному банку України було б значно легше активізувати даний процес і наблизити банківське законодавство України до критеріїв провідних країн світу, надійніше захистити інтереси як банківських установ, так і суб' єктів господарювання і населення.

Важливість дискусії про роль та місце Національного банку України в системі органів влади актуалізувалася наприкінці 2008 року -в період розгортання світової фінансової кризи. Виникло багато запитань і проблем навколо діяльності НБУ, шляхи розв' язку яких знайти було доволі складно. Основні питання стосувалися вибору моделі поведінки Національного банку в період розгортання кризових явищ в економіці, зокрема щодо: належного виконання НБУ своєї основної функції - підтримки стабільності національних грошей (внутрішньої і зовнішньої), спрямування емісійних коштів на підтримку банківського сектору, поведінки регулятора на валютному ринку, чіткої позиції щодо діяльності проблемних банків, механізмів взаємодії з урядом в сфері запобігання кризовим явищам в банківському секторі та економіці держави загалом.

На протязі 2009 року ми спостерігали вкрай негативну ситуацію для фінансової системи держави - практично не було забезпечено партнерських відносин між Національним банком України та урядом держави, внаслідок чого не було забезпечено не лише координацію грошово-кредитної і бюджетно-податкової політики, а й проявлялися в монетарному режимі риси суттєвого фіскального домінування. Основним проявом такого домінування було законодавчо закріплене у статті 84 Закону України «Про державний бюджет на 2009 рік» [1] зобов' язання НБУ щодо обов' язкового викупу облігацій внутрішньої державної позики за їх номінальною вартістю упродовж трьох днів з дня надходження пропозиції від банків. Стаття 85 вищезгаданого Закону дозволяла уряду при недоотриманні доходів бюджету здійснювати державні запозичення понад гранично встановлені обсяги для забезпечення виконання видатків захищених статей державного бюджету. Такі положення Закону фактично обмежують незалежність НБУ в сфері грошово-кредитного регулювання економіки і допускають можливість прямого емісійного фінансування видатків державного бюджету.

Таким чином, питання місця і ролі Національного банку України в системі органів держави, а також регулятивного центру, який скеровує банківську і кредитну систему, все ще виступає сьогодні важливим фактором формування і розвитку всієї грошово-кредитної політики в країні.

Вибір стратегії діяльності НБУ та пошук шляхів виходу з кризового стану в Україні дедалі більше привертають увагу до аналізу стану існуючої банківської системи, її впливу на процеси фінансово-грошової стабілізації. З одного боку, ми спостерігаємо прорахунки в рецептах монетаристів, які намагалися будь-якими засобами стабілізувати національну валюту, а вже потім братися за піднесення економіки. З іншого, нормальний економічний розвиток неможливий в умовах високої інфляції. Отже, стабільність грошово-кредитної сфери значною мірою визначається тим економічним середовищем, у якому вона функціонує. За цих умов теоретичні посилання на можливі швидкі темпи переходу української економіки до ринку, створення стабільної та ефективної банківської системи (яка виконує в широкому розумінні свої основні функції - платіжний кліринг і фінансове посередництво), видаються мало реальними в умовах, коли криза ліквідності у банківському секторі спричинила неможливість окремих банків вчасно погашати поточні зобов' язання, економічна криза, зменшення доходів населення і суб' єктів господарювання, суттєва девальвація національних грошей утруднили погашення позичальниками в першу чергу валютних кредитів тощо. Ці явища є умовним фактором сучасного економічного стану в країні.

Виходячи з того, що в Україні найбільш розвинутим сектором фінансової системи є банківська система, фондові ринки залишаються недостатньо розвиненими, а діяльність парабанківської системи характеризується низькою капіталізацією і перебуває на початкових етапах свого формування, ми поділяємо точку зору С.І. Юрія щодо розвитку фінансової системи України як банківсько орієнтованої, на противагу розвитку світової фінансової системи, яка "... дедалі більше стає окремим, розвинутим і незалежним секторомекономіки" [2, с. 354]. При цьому банківська система, незважаючи на поточні негаразди, залишається найбільш розвинутою частиною фінансового сектору економіки. На наш погляд, саме банківська система як основний фінансовий посередник на чолі з Національним банком є основним джерелом та розпорядником фінансового капіталу, необхідного як для здійснення ефективних реформ, так і для довгострокового розвитку економіки.

Недооцінка важливості стабільної та безперебійної діяльності банків у період кризових процесів у економіці може призвести до катастрофічних наслідків - позаяк банки приймають участь практично в усіх грошових потоках в економіці, характеризуються багатоманітністю інституційних та ділових стосунків з усіма суб' єктами економіки, включаючи населення. Тому забезпечення стійкості банківської системи держави повинно бути пріоритетом в комплексі антикризових заходів НБУ та уряду.

З метою виявлення можливостей покращення ситуації в банківській системі України та розробки ефективних заходів НБУ щодо мінімізації негативного впливу кризових явищ на банківську систему України необхідно здійснити аналіз факторів та основних чинників впливу на банківську систему держави в період розгортання фінансово-економічної кризи.

На діяльність банків та стан банківської системи держави безпосередній вплив мають певні макроекономічні фактори, що визначають середовище функціонування банків. Саме це середовище спонукає банківські установи формувати цілі політики банку, визначати напрями діяльності. При цьому виявлення сукупного впливу зазначених макроекономічних факторів на стан банківської системи дозволяє забезпечити не лише стабільність та надійність діяльності усіх банків України, але й вирішити комплекс основних макроекономічних завдань. Основними з яких в період фінансової кризи є створення бази для стабілізації економіки в цілому, забезпечення безперебійності платежів, активізація кредитування банками економіки та ін. з метою досягнення економічного зростання.

Оскільки специфіка діяльності банків полягає у тому, що левову частину ресурсів (80-90%) банки формують не з власних, а із залучених і запозичених джерел, розподіляючи їх в основному для кредитування суб' єктів господарювання і населення (при цьому терміни залучених депозитів і наданих кредитів зазвичай не узгоджуються належним чином банками), забезпечення стійкості банківської системи можливе лише в умовах, коли в державі забезпечено наступні основні макроекономічні показники та дії:

- існує довіра суб' єктів господарювання та населення до діяльності банків та здійснюваних основних фінансових операцій в економіці;

- банки мають взаємну довіру один до одного і забезпечують безперебійне функціонування міжбанківського ринку (валютного, кредитного, депозитного тощо);

- рівень безробіття в економіці не має тенденції до стрімкого збільшення, що може відчутно вплинути на доходи, і, відповідно, платоспроможність громадян;

- відсутній негативний вплив руху цін на основні реальні активи в економіці, що зазвичай є об'єктами застави за кредитами банків (земля, нерухомість та ін.);

- в державі забезпечується цінова стабільність та стабільність валютного курсу національних грошей.

На наш погляд, без дотримання згаданих макроекономічних показників та дій в Україні забезпечити фінансову стійкість банківської системи може виявитися вкрай проблематичним. Для дотримання вищезгаданих показників та дій необхідно не лише своєчасні та ефективні дії основного регулятора фінансових ринків - Національного банку України, але й виважена та скоординована діяльність різних гілок влади, в першу чергу виконавчої.

На наш погляд, в системі антикризових заходів уряду і НБУ важливим є забезпечення довіри серед суб' єктів господарювання та населення (і в жодному разі недопущення паніки) щодо можливості окремими банками не виконувати свої фінансові зобов' язання. Аналізуючи сучасну ситуацію в банківській системі України та антикризові дії Національного банку, ми спостерігаємо ситуацію, коли дії НБУ не лише не збільшують довіру до банківської системи, але й посилюють паніку серед населення. Наприклад, неефективним і невчасним було запровадження НБУ мораторію на заборону з 13 жовтня 2008 року дострокового розривання вкладів фізичних осіб. В цей період проблеми з неповерненням вкладів та неплатоспроможністю були лише в «Промінвестбанку». Інші ж фінансові установи жодним чином не відчували проблем з поверненням вкладів громадян. Світова фінансова криза в цей період ще також не завдала відчутного «удару» щодо діяльності банків. Запровадивши ж таке «жорстке» обмеження, НБУ фактично спровокував паніку серед населення щодо можливості усіма банками України виконувати депозитні зобов' язання. На наш погляд, рішення щодо дострокового розривання депозитів прийнято було завчасно і призвело до ще більшого відпливу депозитів з банківської системи України через суттєве збільшення недовіри суб' єктів господарювання і населення.

Не сприяла збільшенню довіри до банківської системи і, в першу чергу, до дій НБУ відсутність чіткої юридичної позиції Національного банку щодо мораторію на дострокове вилучення вкладів. У пункті 2.5 постанови Правління НБУ «Про додаткові заходи щодо діяльності банків» Національний банк зобов' язав комерційні банки виконувати свої зобов' язання за всіма типами договорів із залучення коштів у будь-якій валюті лише в разі настання строку завершення зобов' язань, незалежно від категорії контрагентів [3]. Розуміючи невідповідність даного пункту нормам Цивільного кодексу України, Національний банк «завуальовано» заборонив комерційним банкам (згідно постанови Правління НБУ «Про окремі питання діяльності банків») з 5 грудня 2008 року робити дострокове повернення депозитів, оскільки вони вкладені у довгострокові кредити та інші активи [4]. Такі дії регулятора не сприяли підвищенню довіри до діяльності банків і призвели до подальшого вилучення коштів з банківської системи.

Розуміючи важливість забезпечення безперебійної роботи діяльності банків, з метою збереження їх ліквідності Національний банк України у жовтні-грудні 2008 року здійснив масштабне рефінансування банків на загальну суму близько 100 млрд. грн. (рис. 1), хоча населення та підприємства за цей період вилучили з банківської системи держави коштів на загальну суму, що не перевищує 60 млрд. грн. Основною помилкою НБУ при рефінансуванні банків було те, що жодним чином регулятор не прослідковував цільового характеру використання коштів рефінансування, і банки, відповідно, основну частину коштів рефінансування спрямували на міжбанківський валютний ринок, створивши спекулятивний попит на іноземну валюту. Звичайно, згідно чинних нормативних документів НБУ не передбачено за жодним з кредитів рефінансування (окрім стабілізаційного кредиту) вимоги щодо цільового характеру використання кредиту. Проте, в умовах кризи, застосувавши такий жорсткий адміністративний інструмент як мораторій на дострокове погашення депозитів, нами вбачається дивним незастосування змін до політики рефінансування банків з точки зору чіткого контролю за характером використання коштів. Тому механізм рефінансування банків для забезпечення стійкості банківської системи у IV кварталі 2008 року видається нам малоефективним.

Здійснюючи аналіз фінансової стійкості банків зокрема і банківської системи у цілому в січні 2009 року, викликає подив позиція регулятора щодо рефінансування. Якщо у грудні 2008 року було надано понад 30 млрд. грн. кредитів рефінансування банкам (див. рис. 1), то у січні 2009 року - лише 4,7 млрд. грн., з яких близько 3 млрд. грн. було надано 29 і 30 січня, а упродовж всього місяця - лише 1,6 млрд. грн. Фактично Національний банк в січні 2009 року повністю зупинив підтримувати банківську систему держави. Наслідком цього стали затримки клієнтських платежів окремими фінансовими установами, неповернення банками «Надра» і «Укрпромбанк» депозитів, що спричинило паніку серед населення і спровокувало нову хвилю вилучення депозитів з банківської системи. Довіра до банківської системи України в січні-лютому 2009 року була значно нижчою, ніж у жовтні-листопаді 2008 р. Такі різкі зміни в політиці рефінансування банків є яскравим прикладом неефективності антикризових дій уряду та НБУ та можуть призвести до суттєвих проблем щодо забезпечення фінансової стійкості банківської системи України.

Поведінка Національного банку в сфері рефінансування у січні 2009 року була наслідком протистояння НБУ з урядом з питань рефінансування банків і розробки відповідного механізму, що встановлював би: чіткі критерії звернення банків за кредитами рефінансування; єдині правила надання кредитів рефінансування банкам із забезпеченням принципу рівного доступу до рефінансування усіх банків; контроль за цільовим характером використання банками кредитів рефінансування. Враховуючи зазначену ситуацію, позитивом слід вважати прийняття урядом і Національним банком спільної Постанови «Про порядок рефінансування банків у період фінансово­економічної кризи» від 29 січня 2009 року [6], що дозволило розблокувати можливість виконання НБУ функції «кредитора останньої інстанції» і забезпечити підтримку поточної ліквідності банківської системи в період кризи.

Я

І

40000

35000

30000

25000

20000

15000

10000

5000

и -

Q9'Q8

1Q,Q8

11,Q8

12,Q8

Q1,Q9

Q2,Q9

Q3,Q9

Q4,Q9

Q5'Q9

Q6'Q9

Q7'Q9

Q8'Q9

Q9,Q9

1Q'Q9

11,Q9

12,Q9

□ Заг. обсяг наданих НБУ кредитів рефінан­сування банкам

5961,3

2923Q

39647

3Q393

4726,5

15239

1446Q

9596

2831

89Q3

2288

814

7QQ

664

12Q1

2981

□ Обсяг кредитів "овернайт", наданих НБУ банкам

2489,4

12629

18628

6Q78,5

2224

35Q3

2368,7

312,5

1Q9,6

11Q

111,7

39,1

9,2

5Q

Q

Q

Рис. 1. Обсяги кредитів рефінансування, надані Національним банком України банкам упродовж жовтня 2008 — грудня 2009 рр. [5]

Про неефективність і низьку результативність свідчать і заходи Національного банку, спрямовані на регулювання валютного ринку, оскільки таких суттєвих коливань валютного курсу українська гривня ще не знала. Аналізуючи дії НБУ щодо регулювання валютного ринку в період кризи, з метою збалансування попиту і пропозиції на валютному ринку НБУ потрібно було вжити низку адміністративних заходів з метою забезпечення пропозиції іноземної валюти на міжбанківському ринку. Серед основних заходів потрібно було ще в жовтні 2008 року відновити обов' язковий продаж частини валютної виручки експортерів і зменшити термін повернення виручки в Україну з 180 до хоча б 60-90 днів, забезпечивши при цьому стабільність і прогнозованість валютного курсу гривні при помірній його девальвації.

Окремої уваги заслуговує аналіз проведення Національним банком України інтервенцій на міжбанківському валютному ринку, метою яких є підтримка стабільності обмінного курсу національної грошової одиниці, недопущення значних спекулятивних коливань курсу гривні. На наш погляд, дії НБУ на міжбанківському валютному ринку наприкінці 2008 року і в першій половині 2009 року були малоефективними. Проблема участі чи неучасті НБУ у торгах на міжбанківському валютному ринку посилюється тому, що міжбанківський валютний ринок в Україні фактично суттєво залежить від поведінки регулятора. Тому невчасні й невиважені дії Національного банку можуть призвести до значних курсових коливань.

Ми вважаємо, що у період фінансової нестабільності відповідальність регулятора повинна посилюватися і саме НБУ повинен відігравати роль «маркет-мейкера» ринку. При цьому дії Національного банку повинні бути спрямовані на досягнення балансу між попитом і пропозицією на валютному ринку з метою недопущення суттєвих коливань валютного курсу.

Якщо проаналізувати причини різких коливань обмінного курсу гривні, то зауважимо, що в їх основі лежить диспаритет між попитом і пропозицією на валютному ринку. Такі різкі коливання характерні, наприклад, для періоду закупівлі іноземної валюти компанією «Нафтогаз України» для розрахунків за газ з ВАТ «Газпром». Якщо врахувати, що пропозиція іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку, як правило, суттєвих коливань не має, то суттєве збільшення попиту на міжбанківському ринку призводить, зазвичай, до девальвації гривні. Для уникнення цього Національному банку доцільно напряму продавати іноземну валюту НАК «Нафтогаз Україна» за ринковим курсом, встановленим на міжбанківському валютному ринку попереднього дня, або оперативно врегульовувати дисбаланс між попитом і пропозицією на міжбанківському валютному ринку в такі періоди. Координація дій НБУ і уряду з цього приводу повинна бути чіткою.

Позитивним прикладом можливості здійснення таких дій НБУ можемо назвати купівлю Національним банком понад 4 млрд. доларів США напряму, минаючи міжбанківський валютний ринок, при приватизації у жовтні 2005 року комбінату «Криворіжсталь» індійською компанією ««Mittal Steel».

Висновки. Здійснивши аналіз впливу зовнішніх та внутрішніх факторів на банківську систему і проаналізувавши комплекс основних антикризових заходів НБУ, можна сформулювати висновок про обумовленість розвитку банківської системи комплексом процесів, що відбуваються як у зовнішньому середовищі, так і у внутрішньому - в межах самої банківської системи.

З метою покращення ситуації в банківській системі України, недопущення погіршення фінансового стану банків, відновлення довіри громадян та суб'єктів господарювання необхідно:

- відновити та удосконалити механізми рефінансування банків України, в основі яких закласти єдині правила надання кредитів рефінансування банкам із забезпеченням принципу рівного доступу до рефінансування усіх банків; запровадити належний контроль за цільовим характером використання банками кредитів рефінансування; встановити принцип підтримки середньострокової ліквідностібанків, у яких виникають проблеми з наявністю ліквідного забезпечення за кредитами рефінансування НБУ, виключно на умовах викупу пакету акцій банку за теперішньою ринковою ціною;

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків