Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 81

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

Начиная с 1999г. в Украине отмечается тенденция к постепенно нарастающему увеличению техногенной нагрузки на атмосферный воздух. Основной вклад в загрязнение атмосферного воздуха остается за промышленным сектором, однако его удельный вес в общем объеме выбросов сократился до 66,7/ в пользу передвижных источников загрязнения. Состояние воздушного бассейна является одной из наиболее острых проблем в Украине. Наибольшими загрязнителями остаются предприятия угольной промышленности, черной металлургии, тепловые электростанции. В 2007 г. от них в атмосферный воздух поступило 91 / всех вредных веществ. Значительным источником загрязнения атмосферного воздуха являются транспортные средства, выбросы загрязняющих веществ от которых имеют тенденцию к росту. На передвижные источники загрязнения приходиться почти каждая девятая тонны выбросов. В Украине по-прежнему актуальна проблема сброса загрязненных сточных вод, объем которых к 2007 г. увеличился на 27,4/ по сравнению с уровнем 1990 г. Существенно ухудшилось качество воды в водоемах, предназначенных для хозяйственно-бытового водоснабжения. В 1990 г. удельный вес проб, не отвечающих гигиеническим нормативам, не превышал 7 / (по санитарно-химическим показателям) и 4 / (по микробиологическим показателям). К 2007 г. 50/ проб воды в водных объектах в местах водоснабжения населения не отвечали нормативам по санитарно-химическим показателям и почти 35 / - микробиологическим. Уровень отходонакопления в местах организованного удаления в Украине за 1990-2007 гг. сократился в 2 раза - на 20711,5 тыс.т., из них 99 / обусловлено утилизацией и обезвреживанием (уничтожением) накопленных отходов в соотношении 5:1 и лишь 1 % - общим сокращением объемов отходообразования (на 2370,6 тыс.т).

Существующая экологическая ситуация в стране в совокупности с периодически возникающими авариями на предприятиях неизбежно приведет к отрицательным изменениям в окружающей природной среде. Такие причины всегда существуют, поэтому неопределенность будущей ситуации делает экологический риск неизбежным.

Экологический риск- это вероятность возникновения отрицательных изменений в окружающей природной среде, или отдалённых неблагоприятных последствий этих изменений, возникающих вследствие отрицательного воздействия на окружающую среду. Управленческие решения по риску во многом зависят от степени достоверности его оценки. Степень риска может быть различна: допустимый риск; критический риск; катастрофический риск [3]. Для анализа степени риска используют статистический, экспертный и комбинированный методы [4].

В Украине нет единой концепции управления экологическими рисками, в то время как во многих западных странах такая концепция давно оформлена законодательно. Так, например, правительство США расходует на программы и проекты по защите и восстановлению окружающей среды более 30 млрд. долл. в год. Возможность количественных оценок обусловлена тем, что современный анализ экологического риска базируется на двумерном определении риска, по которому он является произведением оценки тяжести последствий экологически опасного события на величину вероятности осуществления этого события. В США разработаны рекомендации по приоритизации расходов на природоохранные (экологические) проекты. Эти рекомендации имеют общий характер, они включают одиннадцать признаков, которыми должен характеризоваться каждый из рассматриваемых проектов [10]. Для каждого признака устанавливаются три степени приоритизации — высокая, средняя и низкая, причем для количественной оценки этих степеней устанавливаются соответствующие интервалы численных коэффициентов. Выбор конкретного значения каждого коэффициента должен проводиться группой экспертов.

Предложенная методология по защите окружающей среды обладает важными достоинствами предусматриваемые признаки учитывают широкий спектр экологических рисков и четко формулирует критерии учета каждого из признаков. В качестве недостатков этой методологии можно выделить неясность выбора конкретных значений коэффициентов; стоимость проекта не рассматривается в качестве самостоятельного фактора; не учитывается остаточный риск.

В США разработана и методология ранжирования экологических проектов, получившую название модели приоритизации рисков. Модель устанавливает шесть категорий последствий экологически неблагоприятных событий и четыре ранга частоты таких событий [10].

© Половян Н.С., 2O1O

Согласно этой модели наибольшим весом могут обладать категории «безопасность и здоровье людей вне зоны объекта», «безопасность и здоровье персонала в зоне объекта» и «защита окружающей среды». Вместе с тем эти категории характеризуются весьма широкими интервалами значений весов, что дает определенную свободу экспертам, в задачу которых входит оценить количественным образом вклад каждой категории. Категория «безопасность и здоровье людей вне зоны объекта» предусматривает потенциально вредное воздействие рассматриваемого события на жителей местности, прилегающей к данному объекту. Категория «безопасность и здоровье персонала в зоне объекта» касается потенциально опасного влияния события на постоянный персонал объекта и временных посетителей.

Категория «согласованность с законодательством» учитывает наличие в юридическом документе, относящемся к рассматриваемому событию, возможных противоречий с существующими законами и нормативными актами различных уровней. Категория «воздействие на работу объекта» характеризует возможное негативное влияние рассматриваемого события на функционирование объекта. Категория «учет соотношения между стоимостью и выгодой в управлении риском» отражает связь возможных материальных потерь в результате осуществления опасного события с затратами на мероприятия по снижению соответствующего риска. Категория «защита окружающей среды» включает всевозможные виды ущерба, причиняемого рассматриваемым событием среде обитания и природным ресурсам.

Каждая категория характеризуется своим весом, для которого установлен диапазон значений. Конкретное значение должно быть выбрано командой экспертов, включающей специалистов разных профилей. Для учета частоты опасных событий вводятся коэффициенты, каждый из которых представляет собой произведение веса категории на вероятность рассматриваемого события. Полная оценка представляет собой сумму этих коэффициентов.

Концепция экологического риска внедряется в природоохранное законодательство США не без проблем. Противники использования концепции риска в природоохранном законодательстве выдвигают целый ряд доводов [10]:

-концепция слишком сложна и поэтому ею можно манипулировать для достижения чисто политических целей. По данной причине процесс принятия решений становится якобы менее демократическим;

-ученые, подсчитывая вероятности смерти и опасных заболеваний в результате воздействия тех или иных неблагоприятных факторов, не могут доказать справедливость сопоставления соответствующих рисков.

В Великобритании также существует руководство по оценке и управлению факторами риска с целью охраны окружающей среды, которое основано на следующих положениях.

В Украине не разработан действенный механизм управления экологическими рисками. В Украине управление экологическими рисками рассматривается только через призму экологического страхования. В Донецкой области с 1996 года ведется работа по формированию системы экологического страхования предприятий, которые являются источниками повышенной опасности.

Концепция экологического страхования в Донецкой области содержит следующие разделы: Методологические особенности страхования риска загрязнения окружающей природной среды. Объекты экологического страхования. Экологический аудит в обеспечении экологической безопасности. Принципиальные положения методики обследования экологически опасных предприятий Донецкой области.

Этих методических разработок по страхованию риска загрязнения окружающей среды недостаточно для эффективного управления экологическими рисками, поэтому целесообразно разработать концепцию такого управления (рис.1). Эта концепция должна предусматривать анализ риска, позволяющий оценить целесообразность принятия решения и предусмотреть защиту от возможных потерь. Такой анализ должен проводится по двум взаимодополняющим направлениям: качественному и количественному.

На основании предложенной концепции можно разработать основные виды мероприятий по преодолению риска: избежание риска; сокращение риска и его регулирование.

Для эффективного управления рисками необходимо проводить исследования причин возникновения рисков и анализ рисков и на основе полученных результатов принимать соответствующие управленческие решения. Такой анализ выполняет оценочную, диагностирующую и поисковую функции.

Согласно этой концепции задачи системы управления экологическими рисками включают два уровня: разработку проектов нормативно-методических документов и инструкций для реализации экологического страхования и экспериментальную апробацию принципов обязательного экологического страхования. Первый из предложенных уровней подразумевает:

1. Разработку методов квалиметрического моделирования оценки уровня опасности промышленных объектов, включающую: методику оценки экологической опасности предприятий и производств, проявляющейся в аварийном загрязнении атмосферы, и инструкции по ее применению; методику оценки экологической опасности предприятий и производств, проявляющейся в аварийном загрязнении водных источников, и инструкции по ее применению

2. Разработку методики исчисления убытков, причиняемых третьим лицам в результате аварийного загрязнения атмосферы и водных источников.

3. Предложение рекомендаций по расчету и экономическому обоснованию тарифных ставок, страховых взносов и страхового возмещения при страховании ответственности предприятий - источников повышенной опасности за аварийное загрязнение окружающей природной среды

4. Подготовку перечня объектов области, подлежащих обязательному экологическому страхованию. Второй уровень состоит из:

1. Рекомендаций по организации обязательного экологического страхования в регионе.

2. Положений о порядке проведения экологического аудирования для целей экологического страхования на региональном уровне.

3. Порядка создания и использования специального гарантийного фонда экологического страхования.

4. Проектов типовых правил и порядка проведения обязательного экологического страхования Этапами выявления рисков являются:

1. Необходимость подобрать команду высококвалифицированных специалистов, хорошо знающих рассматриваемую область деятельности и способных разработать перечень возможных внешних и внутренних рисков.

2. Подготовка необходимого инструментария для проведения исследования по выявлению рисков: программу исследования, вопросник для проведения опроса экспертов, методику, ключ к обработке и оценке его результатов, перечень необходимых для этого технических средств и программного обеспечения.

3. Создание группы экспертов, которые методом "мозгового штурма" осуществляет сбор и генерацию идей. Здесь необходимо соблюдение следующих основных условий:

• для высказывания как можно большего количества идей, мнений, оценок относительно потенциальных рисков стимулируется максимальная активность экспертов;

• в адрес высказываемых идей не допускается никакая критика.

4. Утверждение перечня потенциальных рисков и работа по анализу рисков и разработке программы по предупреждению, минимизации или устранению последствий рисков.

Существующие методы управления рисками можно разделить на четыре основные группы, которые включают в себя следующие элементы:

^ Уклонение от риска: отказ от ненадежных партнеров; отказ от рискованных проектов; страхование хозяйственных рисков; поиск гарантов.

^ Локализация рисков: создание венчурных предприятий; создание специальных структурных подразделений для выполнения рискованных проектов.

S Диссипация рисков: диверсификация видов деятельности зон хозяйствования; диверсификация сбыта и поставок; диверсификация инвестиций; распределение ответственности между участниками; распределение риска во времени.

S Компенсация рисков: стратегическое планирование деятельности; прогнозирование внешней обстановки; мониторинг социально-экономической и правовой сферы; создание системы резервов; активный целенаправленный маркетинг.

Основные факторы риска можно разделить на внешние, внутренние, объективные и субъективные, каждый из которых имеет свою внутреннюю классификацию (рис.2).

Обобщенную дифференциацию степеней риска можно представить, как: низкая, приемлемая и полная.

По выявленному риску на основе анализа принимаются управленческие решения. Процесс принятия решения состоит из нескольких этапов:

производится сбор информации и ее обработка. Затем анализируют возможность возникновения рисков, выявляют наиболее вероятные риски, способные оказать наиболее существенное влияние на принимаемое решение. на основе полученных результатов подготавливаются варианты управленческого решения. анализируются последствия, которые могут наступить при принятии каждого из рассматриваемых вариантов. дается сводная количественная оценка риска.

на основании результатов проведенного анализа принимается окончательное управленческое решение. Выводы

1. Количественная оценка целесообразности принятия решения в условиях рынка осуществляется по критериям вероятности, затрат и прибыли. Однако наиболее сложным является выбор такого из них, в котором совокупное значение этих показателей отклонения окажется оптимальным.

2. Избежание риска - наиболее простой метод, однако он означает отказ от каких-то операций. Регулирование риска выражается рядом методов: проверка платежеспособности клиента и текущий контроль; страхование риска, использование залога; разделение риска; рассеивание риска; ограничение риска посредством определенных нормативов.

3. Результативное регулирование риска связано с определением степени риска; с контролем за минимизацией риска в выделенной зоне; с финансированием риска. Финансирование риска требует определения, за счет каких средств должна производиться работа по минимизации риска: создания специальных резервов; поиска источников покрытия риска; разработки механизма стимулирования работников, снижающих риск.

4. Указанные направления регулирования позволяют оптимизировать соотношения между прибылью, риском и в конечном счете прогнозировать будущее развитие хозяйственной деятельности. Однако при этом не следует забывать о том, что риск это величина переменная во времени, то есть с учетом волатильности окружающей среды, риск меняет все свои характеристики.

РЕЗЮМЕ

У статті проаналізовано досвід створення концепції управління екологічними ризиками в західних країнах. Виявлено позитивні моменти існування такої концепції. Запропоновано комплекс управлінських дій і способів впливу на суб'єкти господарювання, який забезпечує максимально широкий обхват можливих ризиків, обґрунтовано ухвалення і доведення їх впливу до оптимально можливих меж для зниження вірогідності настання стохастичних негативних дій і нейтралізації їх наслідків. Ключові слова: екологічний ризик, вірогідність ризику, управління ризиками

РЕЗЮМЕ

В статье проанализирован опыт создания концепции управления экологическими рисками в западных странах. Выявлены положительные моменты существования такой концепции. Предложен комплекс управленческих действий и способов влияния на субъекты хозяйствования, который обеспечивает максимально широкий охват возможных рисков, обоснованное принятие и доведение их влияния до оптимально возможных границ для снижения вероятности наступления стохастических негативных действий и нейтрализации их последствий.

Ключевые слова: экологический риск, достоверность риска, управление рисками

SUMMARY

In the article experience of creation of management ecological risks conception is analysed. The positive moments of existence conception are exposed. The complex of administrative actions and methods risk management is offered. Such complex is provided by the maximally wide scope of possible risks. This complex is provided by taking of influence of risks to the optimum possible scopes. Keywords: ecological risk, reliability of risk, management of risks

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ

1. Балабанов И. Т. Риск-менеджмент. М.: Финансы и статистика,1996.

2. Ваганов П. А. Применение концепции экологического риска в природоохранном законодательстве США /П. А. Ваганов.//Правоведение. -2001. - № 5. - С. 84 - 94

3. Витлинский В.В., Верченко П. І. Аналіз, моделювання та управління економічним ризиком. - К.: КНЕУ, 2000. - 292с.

4. Маккримонк К.Р., Вехрунг Д.А. Риск: менеджмент неопределенности. - ЄКО. - 1991. - №10

5. Найт ФХ. Риск, неопределенность и прибыль/ Пер. с англ. М: Дело, 2003. - 360 с.

6. Пикфорд Д. Управление рисками. Москва, Вершина, 2004

7. Рєдхєд К., Xьюис С. Управление финансовыми рисками. - М.: ИНФРА - М, 1996. - 288с.

8. Тэпман Л. Н. Риски в экономике / Под ред. В. А. Швандара М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. — 380 с.

9. Управління підприємницьким ризиком / За ред. Д. А. Штефанича. — Тернопіль: Економічна думка, 1999. — 224 с.

10. Човушан Э.О., Сидоров М.А. Управление риском и устойчивое развитие. М.: РЭА, 1999

11. Шапкин А.С., Шапкин В.А. Теория риска и моделирование рисковых ситуаций. - М.: «Дашков и К», 2006

КОНЦЕПЦІЇ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ

Ростовська Г.В., аспірант, Донбаська державна машинобудівна академія

Постановка проблеми. В Україні відбуваються глибокі економічні перетворення, що не може не вплинути на діяльність основного суб' єкту ринкової економіки - підприємство. В умовах ринкових відносин збільшується рівень самостійності підприємств, а також їх економічна і юридична відповідальність. Досить різко зростає значення фінансової стійкості суб' єкта господарювання.

Все це потребує удосконалення практики управління витратами виробництва з урахуванням особливостей сучасного стану економіки України та міжнародного досвіду, що дозволить підприємству протистояти в конкурентній боротьбі, максимізувати прибуток та мінімізувати витрати, забезпечити рентабельність своєї діяльності.

© Ростовська Г.В., 2O1O

Перехід до ринкових відносин призвів до радикального переосмислення змісту, методів та інструментарію управління витратами. Але незмінними залишились витоки процесу управління витратами, тобто концепції, на базі яких було створено сучасний механізм управління цією важливою складовою діяльності підприємства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок в дослідження сучасних концепцій управління витратами зробила Г.І. Хотинська [1]. І вже на основі роботи даного автора подальшим дослідженням цієї теми займались такі фахівці в сфері економіки, як А.В. Череп, Г.В. Козаченко, Ю.С. Погорелов, Л.Ю. Хлапьонов, Г.А. Макухін, М.Г. Грещак, Н.В. Гришко, В.І. Несвет, В.С. Шишкова, Р.П. Лизогуб. Також необхідно відмітити праці зі стратегічного управління витратами таких авторів, як О.К. Нєженцева, Л.М. Христенко, Т.М. Адаменко.

Мета статті - огляд й узагальнення існуючих концепцій управління витратами та аналіз умов їх застосування.

Результати дослідження. Термін «концепція» (сопсергіо) перекладається з латинської мови: по-перше, як система поглядів, те чи інше розуміння явищ, процесів; по-друге, як єдиний, визначальний задум, провідна думка якого-небудь твору, наукової праці тощо. [2, с. 33]

Концепція - це певний спосіб розуміння, тлумачення яких-небудь явищ, основний погляд, керуюча ідея їхнього висвітлення, провідний задум, конструктивний принцип тієї чи іншої діяльності. [3, с. 43] До базових концепцій в управлінні витратами відносяться наступні:

■ концепція витратоутворюючих чинників;

■ концепція доданої вартості;

■ концепція ланцюжка цінностей;

■ концепція альтернативних витрат;

■ концепція трансакційних витрат;

■ концепція АВС;

■ концепція стратегічного позиціонування.

Концепція витратоутворюючих чинників, як теоретична основа управління витратами, була сформульована на Заході у 80-ті роки ХХ століття. На думку більшості фахівців з управління витратами [2, 3,4], «ця концепція є традиційною для більшості видів підприємницької діяльності і знаходить використання і у стратегічному, і в оперативному управлінні витратами».

Ця концепція базується на існуванні стохастичної або факторної залежності величини повних витрат підприємства від різноманітних чинників, вплив яких представлено сукупністю показників, і передбачає аналіз витратоутворюючих чинників в їхньому взаємозв'язку і взаємовпливу. Знання витратоутворюючих чинників і ступеня їхнього впливу на величину витрат підприємства, а також залежностей між чинниками дає змогу через вплив на чинники формування витрат впливати на саму величину витрат підприємства.[3, с.

43]

Як відмічає В.І. Несвет, «...витратоутворюючі чинники розглядаються більш широко, їх перелік далеко не вичерпується носіями витрат, що відповідають певним етапам бізнес-процесів й елементам діяльності. Витратоутворюючі чинники також залежать від стратегічної орієнтації підприємства, що полягає у виборі: бути лідером у власній галузі або прямувати слідом за лідером». [5, с. 110]

Розрізняють дві групи чинників, що мають вплив на рівень витрат: структурні та функціональні (див. рис. 1).

Масштаб інвестицій

Ступінь вертикальної інтегрованості підприємства

Досвід виконання необхідних видів діяльності

Використовувані технології

Складність виробів, що випускаються

Комплексне управління якістю продукції

Якість робочої сили

Раціональне викорис-тання виробничих потужностей

Ефективність планування

Наявність тісних зв'яз-ків з постачальниками та замовниками

Рис. 1. Витратоутворюючі чинники

Слід зауважити, що структурні чинники не вимірюються пропорційно показникам діяльності підприємства, тобто для кожного із них «більше» не означає «краще». Функціональні чинники навпаки - вимірюються, тобто для них «більше» означає «краще».

Аналіз витратоутворюючих чинників дає змогу не тільки розглянути кількісні залежності між різними показниками діяльності підприємства і величиною витрат, а і якісні дескриптивні залежності, що, в свою чергу, дозволяє встановлювати змішаний вплив якісних чинників на величину витрат підприємства в довгостроковому періоді. Це розширює можливості управління витратами, оскільки за результатами такого аналізу з' являється інформація про те, які чинники і як впливають на рівень витрат підприємства. Така інформація дає змогу планувати витрати підприємства в стратегічному діапазоні з урахуванням саме тих чинників, що впливають на їхній рівень, витрати стають більш передбачуваними і керованими, і, крім того, з' являються додаткові можливості їх зменшення.

Перевагою аналізу витратоутворюючих чинників є виявлення залежності, часто неявної, між показниками діяльності підприємства і величиною його витрат. Однак його застосування викликає певні труднощі, зумовлені складністю формалізації впливу різноманітнихчинників на формування повних витрат підприємства, навіть якщо ці чинники відомі, та складністю виокремлення саме домінантних чинників, тобто чинників, які переважно визначають величину витрат. Крім того, не завжди є можливість впливати на чинники, що навіть відомі. На практиці застосування аналізу витратоутворюючих чинників виправдане тоді, коли підприємство здійснює стратегічний вибір, розпочинає великий інвестиційний проект, проводить масштабну реорганізацію діяльності, тобто здійснює великі зміни.[3, с. 43]

Провідна ідея витратоутворюючих чинників полягає у тому, що при аналізі витрат необхідно піднятися на більш високий рівень причин їх виникнення. Саме за таких умов ухвалення вірного стратегічного рішення на вищому рівні (наприклад, зміна організаційної структури управління підприємством, зміни в технологічному процесі виготовлення продукції) надасть потенційну можливість позбавитися від великої кількості факторів нижнього рівня. Однак серйозне стратегічне рішення призводить, як правило, до великого обсягу інвестиційних витрат, і в кожному конкретному випадку це рішення необхідно ретельно перевіряти й обргунтовувати.

Концепція доданої вартості, на думку Н.В. Гришко, відіграє ключову роль в управлінні витратами. Згідно з цією концепцією усі види діяльності, які призводять до витрат, поділяються на такі, що приносять підприємству додаткову вартість (тобто їх наявність є виправданою), і такі, що не приносять підприємств додаткової цінності. Саме останні витрати, в даному випадку, розглядаються як найбільш перспективні з точки зору зниження витрат.

В рамках концепції доданої вартості складові витрат розглядаються на всіх стадіях додавання вартості, починаючи із закупівель сировини й матеріалів і закінчуючи реалізацією власної продукції, робіт, послуг. Ключовим моментом такого підходу до управління витратами є максимізація різниці (доданої вартості) між закупівлями і реалізацією. Однак, за таких умов, зі сфери уваги аналітиків випадає велика частина матеріальних витрат, що є важливим для матеріалоємних виробництв. [4, с. 21]

«Такий підхід звужує сферу впливу операційних витрат на загальні, і аналітичні оцінки з цих позицій навряд чи можуть бути вичерпними в матеріалоємних видах діяльності. Що ж до не матеріалоємних робіт і послуг, то підхід до аналізу поведінки витрат з позиції доданої вартості може бути цілком виправданим» - відмічає Череп А.В.

Слід також зауважити, що з позицій стратегічного позиціювання ця концепція розглядається як дуже вузька і небезпечна, оскільки:

> з одного боку, починається надто пізно і не дозволяє використовувати в своїх інтересах зв'язки з постачальниками, оскільки багато управлінських рішень може бути зведено нанівець через їх неузгодженість з ланцюжком цінностей постачальників;

> з іншого боку, закінчується дуже рано і відкидає всі можливості використання зв'язків з клієнтами, оскільки для успішного позиціювання на ринку необхідно враховувати не тільки власні витрати, але і витрати споживача після купівлі товару або отримання послуги. [4, с.21]

Концепцію ланцюжка цінностей вперше було сформульовано М. Портером у 1985 році. З гідно з М. Портером, під ланцюжком цінностей слід розуміти узгоджений набір видів діяльності, що створюють цінність для підприємства, починаючи від вихідних джерел сировини до готової продукції, доставленої кінцевому споживачу, включаючи післяпродажне обслуговування (див. рис. 2).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків