Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 90

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

3. Коупленд Том. Стоимость компаний: оценка и бизнес управление: пер. с англ. - 3-е изд./Том Коупленд, Том Колер, Джордж Мурин -М.: ЗАО «Олимп - Бизнес», 2005. - 576 с. - ISBN -

4. Лебедь Наталья Петровна. Оценка имущества и имущественных прав в Украине / Н.П. Лебедь, А.Г. Мендрул, В.Г. Ларцев В.Г - К.: ООО «Информационно-издательская фирма «Принт - Экспресс», 2003. - 715 с. - ISBN -

5. Damodaran Aswath. Valuation Approaches and Metrics: - A Survey of the Theory and Evidence / Aswath Damodaran - Stern School of

Business, 2006. - 77 p.

6. Pratt Shannon. Valuing a Business. The Analysis and Appraisal of Closely Held Companies / Shannon Pratt - The McGraw-Hill Companies, Inc., 2008. - 1098 p.

7. Кочетков В.М. Поняття ринкової вартості банку як ділового підприємства / Володимир Кочетков // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Зб. наукових праць. Т. 14. - Суми: УАБС НБУ, 2005. - с. 60-66. - ISBN -

8. Кочетков В.М. Сутність та методологічні аспекти ринкової оцінки вартості банку /Володимир Кочетков // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Зб. наукових праць. Т. 19. - Суми: УАБС НБУ, 2007. - с. 17-23. - ISBN -

9. Закон України № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 року. -

ISBN -

10. Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» від 10 вересня 2003 року №1440. - ISBN -

11. Національний стандарт №3 «Оцінка цілісних майнових комплексів» від 29 листопада 2006 року №1655. - ISBN -

12. International Valuation standards, the 8th edition, 2007. - ISBN -

13. Introduction to Business Valuation: - American Society of Appraisers, 2007. - 200 p. - ISBN -право

ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ЮРИДИЧНИХ ПРЕЗУМПЦІЙ У ФІНАНСОВОМУ ПРАВІ

Іванський А.Й, доктор юридичних наук, Заслужений юрист України, начальник УДК у м. Одеса

Актуальність проблеми. Проблема функціонального призначення юридичних презумпцій є актуальною у галузі фінансового права, однак її висвітленню приділено не достатньо уваги. Тоді як презумпції у фінансовому праві вже тривалий час суттєво впливають на фінансові правовідносини шляхом реалізації своїх функцій та завдань нормативного регулювання.

При правовому регулюванні будь-яких суспільних відносин, у тому числі і фінансових, метою законодавця є захист певного соціального інтересу, в даному разі, це, переважно, державні інтереси. У ряді випадків найбільш ефективним засобом правового досягнення даної мети є правова презумпція. Тому політичне начало в презумпції є ні що інше як прагнення законодавця добитися певної мети правового регулювання за допомогою презумпції. Ця думка влучно виражена французьким правознавцем Бонньє: «Мотиви, які спонукають законодавця встановлювати ту або іншу презумпцію, частіше стосуються права, аніж факту. Законодавець досліджує, головним чином, не те, що містить в собі відомий факт, достатній для того, щоб зробити вірогідним невідомий факт, а лише те, чи вимагає суспільний інтерес, щоб з констатації одного факту робили висновок про існування іншого факту» [1, с. 198].

Аналіз досліджень і публікацій. В основу написання даної статті покладені наукові погляди вчених дорадянської доби, зокрема, І. Оршанського, Г. Дормідонтова, радянських вчених М. Строговича, В. Бабаєва, а також надбання науковців нашого часу, таких як В. Фенич, Д. Щокін, М. Коржанський.

Постановка проблеми. Не зважаючи на значну кількість наукової літератури з питань фінансового законодавства та фінансових правовідносин у різних сферах, варто відмітити значну науково прогалину дослідження юридичних презумпцій у фінансовому праві. У літературі зустрічається фрагментарне дослідження окремих видів презумпцій. У ряді випадків дається більш широкий аналіз окремої презумпції. Проте системного наукового обгрунтування основних видів юридичних презумпцій у фінансовому праві в науковій літературі не має, що значно звужує можливості фінансового права.

Основний зміст дослідження. У найбільш загальному вигляді в сучасній юриспруденції правові презумпції визначають як закріплене у нормах права припущення про наявність або відсутність юридичних фактів, засноване на зв'язку між ними і фактами та підтверджене досвідом і практикою [2, с. 9].

Традиційно в правовій презумпції прийнято виділяти логічний і політичний (класовий) елементи.

В. К. Бабаєв справедливо відзначав, що правові презумпції завжди носять політичний (класовий) характер, але в одних правових презумпціях політична природа виявляється виразно, в інших вона не настільки яскраво виражена і виявити її можна лише аналізуючи норми та інститути права в цілому [3, с. 42].

Підтвердженням позиції В.К. Бабаєва є укорінена в теорії фінансового права позиція, що імперативний метод регулювання фінансових правовідносин є виключною прерогативою галузі фінансового права. Проте, при аналізі, наприклад, публічних фінансових правовідносин у сфері державних запозичень проявляється зовсім не імперативний характер даних правовідносин. Міжнародними фінансовими організаціями, як правило, висуваються власні вимоги, дотримання яких і дозволяє отримати кредит.

Деякі автори прагнули примирити факт існування правових презумпцій з принципом об'єктивної істини шляхом вказівки на високу вірогідність логічної природи правових презумпцій. Так, радянський теоретик цивільного права В.П. Воложанін вказував, що характерною особливістю юридичних припущень є незвичайно висока міра вірогідності передбачуваних фактів, якої немає і не може бути в праві експлуататорських держав [4, с. 83]. Трактування презумпцій як передбачуваного, і такого, що має високу вірогідність, факту зустрічається і в інших країнах. На думку англійського правознавця початку минулого століття І. Фрейганга, презумпції в англійському доказовому праві мають значну вірогідність, а тому застосовуються відповідно до закону [5, с. 34].

Слід зазначити, що поширена у науковій літературі точка зору про обов'язково високу вірогідність правових презумпцій є дискусійною. Неупереджений аналіз багатьох правових презумпцій засвідчує, що їм не обов'язково властива висока вірогідність. Наприклад, презумпцію знання закону (законодавства) навряд чи можна вважати побудованою на високій мірі вірогідності.

Таким чином, необхідно визнати, що висока вірогідність хоча і властива ряду правових презумпцій, проте не складає ту істотну підставу, на якій побудовані правові презумпції. Підтвердження цієї точки зору знаходимо в наукових роботах ряду дореволюційних авторів.

Ще І. Оршанський у свій час писав, що справжньою стимул-реакцією ряду припущень буває часто не дійсна вірогідність даного висновку від одного факту до іншого, а бажання охороняти ті або інші суспільні інтереси, найбільш важливі на думку законодавця [6, с. 43]. Ф. Дормідонтов відзначав, що деякі законні припущення не мають нічого спільного з висновком про вірогідність [7, с. 38].

Спрямованість правової презумпції на досягнення цілей правового регулювання дозволяє говорити про цільову або телеологічну природу правової презумпції. Таким чином, можна стверджувати, що у фінансовому праві допустимі лише ті презумпції, які відображають звичайний порядок речей і мають високу вірогідність.

Проте, правова презумпція може бути спрямована на досягнення інших цілей правового регулювання: на прерогативний захист тих або інших соціальних інтересів суб'єктів фінансових правовідносин. Яскравий тому приклад - презумпція невинуватості, яка несе в собі мету створення гарантій від необгрунтованого притягнення особи до фінансово-правової відповідальності і не має нічого спільного з високою вірогідністю.

Відносно ряду презумпцій висока вірогідність презумпційних узагальнень узгоджується з метою захисту тих інтересів, які законодавець розглядає як такі, що потребують правової підтримки. Це призводить до утворення презумпцій з високою вірогідністю, наприклад, презумпція обов' язковості сплати податків усіма суб' єктам підприємницької діяльності.

В інших презумпціях мета захисту певних соціальних інтересів узгоджується з вірогідністю лише частково, і в результаті виходять презумпції з більшою чи меншою мірою ймовірності.

Таким чином, правова презумпція у фінансовому праві - це прямо або непрямо закріплене у фінансовому законодавстві і детерміноване цілями правового регулювання обов'язкове твердження, що доводить наявність або відсутність юридичного факту.

Позитивна роль правової презумпції у регулювання фінансових правовідносин полягає у наступному:

1. Презумпція як мотив, з якого виходив законодавець при встановленні тієї або іншої фінансово-правової норми. Пошук мотивів законодавця на основі презумпційного методу дозволяє точніше виявити суть фінансово-правової норми при її тлумаченні, сприяє поглибленню доктринальних досліджень і вдосконаленню фінансового законодавства. Тому виявлення презумпції, покладеної в основу фінансово-правової норми, може бути одним з істотних пунктів будь-якого правового дослідження. Проте навряд чи можна надавати правове значення таким презумпціям в спеціальному розумінні. Вони самі по собі не володіють регулятивною дією на фінансові правовідносини і не можуть, з цієї причини, вважатися правовими презумпціями в точному значенні цього терміну.

© Іванський А.Й., 2012. Презумпція як спільне правило законодавства. Наприклад, вже згадувана нами презумпція обов' язковості сплати податків всіма суб' єктами підприємницької діяльності. На даній презумпції базується все податкове законодавство.

3. Презумпція як твердження про наявність нормативних основ фінансових правовідносин. Мається на увазі відповідність нормативного фінансового акта акту вищої юридичної сили. Іншими словами, презумпція виступає як уявлення про наявність не лише фактичних, але й нормативних підстав для виникнення фінансових правовідносин. Зважаючи на те, що значна частина публічних фінансових правовідносин регулюється підзаконними нормативними актами, така роль правових презумпцій є очевидною.

Таким чином, можна говорити про поняття презумпції у вузькому і широкому значенні. У вузькому значенні правова презумпція є думкою про факт, а в широкому - не лише про фактичні обставини, але й про нормативні підстави виникнення фінансових правовідносин. Правові презумпції, у тому числі й ті, які використовуються у фінансовому праві, можна класифікувати за наступними підставами:

• за фактом правового закріплення: правові і фактичні презумпції;

• за можливістю спростування презумпції: спростовні і неспростовні;

• залежно від ролі в правовому регулюванні: матеріально-правові і процесуальні презумпції;

• за сферою дії: загально правові, міжгалузеві, галузеві.

Можна виділити й інші підстави класифікації правових презумпцій, наприклад, за стадіями правозастосовного процесу, за суб'єктами, на захист інтересів яких спрямовані правові презумпції тощо.

Проаналізуємо деякі класифікації правових презумпцій у фінансовому праві більш детально. Сама постановка питання про виділення фактичних презумпцій при класифікації юридичних презумпцій певною мірою умовна. Правові презумпції - це припущення, які прямо або непрямо закріплені в нормах фінансового права, і тому мають юридичне значення. Відповідно фактичні (природні) презумпції не закріплені у нормах фінансового права і не мають обов'язкового характеру. Фактичні презумпції є певними уявленнями, твердженнями життєвого

досвіду.

Фактичні презумпції взаємодіють з фінансовим правом, як мінімум, за двома напрямками. По-перше, фактичні презумпції, як узагальнення життєвого досвіду, є підставою для прийняття і формулювання ряду фінансово-правових норм (податкові пільги для окремих категорій платників податків, господарська діяльність яких має пріоритетне значення для економіки країни; обмеження вивозу валюти з країни тощо). Іншими словами, фактичні презумпції визначають мотиви законодавця для прийняття фінансово-правових норм. По-друге, фактичні презумпції в судовій практиці використовуються при оцінці доказів. Цікавим прикладом з цього приводу може слугувати практика Європейського суду з прав людини. Так, у справах «Яношевич проти Швеції», «Компанія «Вестберґа Таксі Актіеболаґ» та Вулич проти Швеції» суд зважував на фінансові інтереси держави. Заявники стверджували, що було порушено їхнє право на презумпцію невинуватості, оскільки, за їхніми словами, на них був покладений майже непереборний тягар доведення відсутності потреби встановлювати будь-які податкові штрафи і, зокрема, через те, що рішення податкового управління стосовно податкових штрафів було виконано в примусовому порядку ще до прийняття судом ухвали щодо їхнього обов'язку сплатити такі штрафи. Стосовно першого твердження заявників, Суд погодився з тим, що заявники опинилися перед презумпцією, що неточності, виявлені в оподаткуванні, виникли через непрощенні дії даного платника податку, і що є достатньо підстав для стягнення податкового штрафу як покарання за такі дії. Однак, хоча спростувати таку презумпцію було важко, заявники не були позбавлені засобів для захисту, оскільки вони могли висунути підстави для зменшення штрафів або звільнення від їх сплати і надати підтверджуючі докази. Вирішуючи питання забезпечення рівноваги інтересів, залучених у податкову справу, Суд також зважає на фінансові інтереси держави. Суд зазначив, що система оподаткування, яка головним чином ґрунтується на інформації, яку подає платник податків, не функціонуватиме належним чином без наявності певних санкцій проти подання ним неправильної чи недостатньої інформації, і велика кількість податкових декларацій, які опрацьовуються щороку, разом з інтересами забезпечення передбачуваного і однакового порядку застосування санкцій вимагають встановлення таких санкцій згідно зі стандартними нормами. Дійшовши висновку, що презумпції, які застосовуються в шведському праві стосовно податкових штрафів, розумно обмежені, Суд, однак, зазначив, що такий висновок взагалі вимагає від судів робити диференційну і не занадто обмежувальну оцінку в кожній конкретній справі стосовно того, чи існують підстави для скасування таких штрафів або звільнення від їх сплати [8].

Правові презумпції можуть отримувати як пряме закріплення в законі, так і непряме. У ряді випадків буває досить складно визначити, чи є презумпції судової практики фактичними або правовими, але такими, що мають непряме закріплення. При непрямому закріпленні, презумпції виводяться шляхом тлумачення фінансового законодавства.

Існує також поділ правових презумпцій на загально правові, галузеві і міжгалузеві. Зупинимось на окремих з них.

Презумпція добросовісності найбільш характерна у фінансовому праві для податкових правовідносин. У податковому праві слід виходити з розуміння добросовісності в суб' єктивному розумінні. Поняття добросовісності в об' єктивному розумінні як додатковий критерій виміру поведінки платника податків не знаходить свого застосування в податковому праві. Це пояснюється тим, що кожен зобов' язаний платити податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом - стаття 67 Конституції України. Законна форма податку передбачає високий ступінь формальної визначеності обов' язків платника податків. Кожен повинен чітко знати, які податки, збори, коли і в якому порядку він повинен платити. Сплата податку повинна здійснюватися лише відповідно до закону, без застосування невизначеного критерію добросовісності як зовнішнього мірила оцінки поведінки платника податків. Отже, критерій добросовісності в податковому праві означає певне суб' єктивне ставлення платника податків до здійснюваних ним дій. У зв' язку з цим виникає питання: якщо платник податків використовує свої цивільні права для укладання угод з метою уникнення сплати податків, формально не порушуючи закон, то чи повинні такі дії платника податків визнаватись юридично хибними з причин його недобросовісного ставлення до інтересів бюджету? Такі угоди можна назвати угодами в обхід податкового закону. Ключовим моментом при здійсненні угод в обхід закону є те, що жодна правова норма прямо не порушується, але переслідується мета, яка закону не відповідає. При аналізі угод, укладених в обхід податкового закону, інтерес представляє судова практика щодо угод, укладених із заниженням вартості реалізованого майна, щодо бартерних операцій, підміни трудових договорів договорами підряду тощо.

Так, в одній зі справ, розглянутих Верховним судом України, товариство придбало обладнання за 54 млн. грн. і в той же день продало його за ціною, втричі нижчою від ціни покупки (18 млн. грн.), при цьому витрати на купівлю обладнання були віднесені до валових витрат, а дохід від продажу до валових доходів. Податкова інспекція віднесення витрат на купівлю обладнання до валових витрат не визнала, вважаючи, що товариство штучно занизило ціну продажу, і донарахувала товариству недоїмку з податку на прибуток на суму 9 000 000 грн. та застосувала фінансові санкції на суму 9 000 00 грн.

Рішення податкової інспекції товариство оскаржило і свої дії обґрунтовувало тим, що відповідно до п.1. ст. 23 ЗУ «Про підприємства в Україні», право встановлювати ціну реалізації товару належить лише суб' єктам підприємницької діяльності. Тому воно мало право продавати товар за ціною, нижчою від ціни його придбання. Оскільки відносини купівлі-продажу є цивільно-правовими, то втручання держави в ці відносини неправомірне. Операції з купівлі-продажу товарів є статутною господарсько-фінансовою діяльністю товариства, а тому воно правомірно віднесло до валових витрат затрати на придбання товару і до валових доходів - суму оплати за його продаж. Господарським судом першої інстанції позов товариства було задоволено. Судове рішення обґрунтовано тим, що оскільки суб' єктам підприємницької діяльності надано право самостійно формувати програму господарської діяльності та встановлювати ціни, то товариство правомірно, на підставі пункту 5.1 статті 5 Закону про оподаткування прибутку підприємств, віднесло до валових витрат виробництва та обігу вартість обладнання, що реалізоване за ціною, меншою ціни придбання. Апеляційний господарський суд зазначене судове рішення скасував, а в позові відмовив. Постанова обґрунтована тим, що, реалізуючи товар за ціною, втричі нижчою за ціну придбання, товариство не мало наміру використовувати його у своїй господарській діяльності з метою отримання прибутку, а тому віднесення вартості такого товару до валових витрат виробництва та обігу є неправомірним. Вищим господарським судом, а в подальшому і Верховним судом України постанову Апеляційного господарського суду залишено без змін на тих самих підставах [9].

Презумпція невинуватості. Презумпція невинуватості суперечить твердженню про високий ступінь вірогідності презумпційних узагальнень у фінансовому праві. В літературі робилися спроби усунути протиріччя, що склалося, щоб допустити існування презумпції невинуватості в праві і зберегти тезу про імовірнісну природу презумпцій. Так, наприклад, В. Камінська вважала, що презумпція невинуватості є квазі-презумпцією, а не дійсним узагальненням життєвого досвіду [10, с. 35].

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» [ll], який є спеціальним нормативним актом у сфері оподатковування України, питання презумпції невинуватості платника податку регламентується неоднозначно. Підпункт 3.1.1 пункту 3.1 ст. З Закону № 2181 встановлює, що активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу винятково за рішенням суду. Водночас, підпункт 4.2.З пункту 4.2 ст. 4 Закону № 2181 містить вимогу, відповідно до якої обов'язок доказу того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 Закону (платник податку не представляє у встановлений термін податкову декларацію; дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про завищення або заниження суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях; контролюючий орган в результаті проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки в представленій платником податкової декларації, що призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання) є помилковим, покладається на платника податків, за винятком випадків визначення суми податкового зобов'язання непрямими методами. Крім того, відповідно до частини 3 підпункту 10.1.1 пункту 10.1 ст. 10 Закону № 2181, стягнення безготівкових коштів здійснюється шляхом надіслання банкам, що обслуговують платника, платіжної вимоги на суму його боргу або частини, тобто в безперечному (безакцептному) порядку.

Відсутність в особи, що притягається до фінансово-правової відповідальності, обов' язку доказування невинуватості не означає позбавлення її права на захист. Зазначена презумпція виступає однією з гарантій захисту порушених прав і в цьому аспекті означає неможливість з боку будь-яких владних органів примусити особу давати пояснення. Наявність в фінансовому праві презумпції невинуватості зобов' язує фінансові органи в процесі судового розгляду доказувати не тільки достовірність власних висновків, а й необґрунтованість заперечень особи, яка притягається до відповідальності. Також необхідно враховувати, що презумпція невинуватості розповсюджується тільки на притягнення особи до відповідальності за фінансове правопорушення. Стосовно донарахування, наприклад, податку чи збору, зазначений принцип не застосовується.

Презумпція знання законодавства. Дана презумпція також має дискусійний характер у фінансовому праві, на що звертає увагу сам законодавець. Так, у п. 4.4.1. Закону № 2181 визначено, що у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Крім того, відповідно до підпункту «д» пункту 4.4.2. того ж Закону, не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення (за відсутності податкових роз'яснень з цього питання, що мають пріоритет) або узагальнюючого податкового роз'яснення, тільки на підставі того, що у подальшому таке податкове роз'яснення чи узагальнююче податкове роз'яснення було змінено або скасовано, чи надано нове податкове роз'яснення такому платнику податків або узагальнююче податкове роз'яснення, що суперечить попередньому, яке не було скасоване (відкликане).

Презумпція законності правового акту. Всі правові акти мають бути законними як за змістом, так і за формою та процедурою їх прийняття. Для нормативних актів різного рівня їх законність виражається відповідністю нормативним актам більш високого рівня.

У найбільш загальному вигляді презумпцію законності правового акту можна визначити таким чином: правовий акт вважається законним, поки в передбаченому порядку не встановлене інше.

З огляду на загальноправовий принцип законності, державний орган, що видав нормативний або індивідуальний правовий акт, повинен розглядатися як такий, що діє в рамках закону і своєї компетенції до тих пір, поки інше не буде встановлено у відповідному порядку.

Проте, стосовно цієї презумпції у фінансовому праві існують певні дискусійні питання. Так, п. 2 ст. 1б Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» [12] чітко встановлює перелік фінансових санкцій за порушення валютного законодавства. Проте, п. 22 частини першої ст. 92 Конституції України визначає, що відповідальність за дисциплінарні вчинки, адміністративні правопорушення, діяння, які є злочинами, та засади цивільно-правової відповідальності не можуть бути визначені будь-якими, крім законів, актами. Хоча в цій статті і не йдеться безпосередньо про фінансово-правову відповідальність, однак можливий альтернативний висновок, що фінансово-правові санкції можуть встановлюватися і підзаконними актами, що є некоректним, і не лише через сумнівну відповідність принципу верховенства права.

Висновки. Проведений аналіз юридичних презумпцій у фінансовому праві дозволяє зробити висновок про важливу роль цього прийому юридичної техніки в регулюванні фінансових правовідносин. З огляду на їх специфіку, юридичні презумпції, у ряді випадків, є найбільш оптимальним засобом правового регулювання фінансових правовідносин. Це випливає з того, що юридичні презумпції дозволяють пов' язати виникнення правових наслідків з недоведеним, але передбачуваним юридичним фактом.

Таким чином, використання презумпцій у фінансовому праві доцільно досліджувати на наступних рівнях:

• на техніко-юридичному рівні - як прийом законодавчої техніки, що дозволяє найбільш ефективним чином досягти певних правових наслідків;

• на доктринальному рівні - як підстава для вибору тієї або іншої форми поведінки суб' єктів публічних фінансових правовідносин.

РЕЗЮМЕ

Проаналізовано науково-теоретичні підходи щодо визначення юридичних презумпцій. Визначена позитивна роль правової презумпції у регулюванні фінансових правовідносин. Охарактеризовано критерії диференціації юридичних презумпцій у фінансовому праві та акцентовано увагу на найбільш дискусійних проблемах правового регулювання фінансових правовідносин. Ключові слова: юридична презумпція, фінансові правовідносини, презумпції у фінансовому праві. РЕЗЮМЕ

Проанализированы научно-теоретические подходы относительно определения юридических презумпций. Определенная положительная роль правовой презумпции в регулировании финансовых правоотношений. Охарактеризованы критерии дифференциации юридических презумпций в финансовом праве и акцентировано внимание на наиболее дискуссионных проблемах правового регулирования финансовых правоотношений.

Ключевые слова: юридическая презумпция, финансовые правоотношения, презумпции в финансовом праве.

SUMMARY

The different scientific-theoretical approaches to determination of legal presumption are analyzed. The positive role of legal presumption in regulation of financial legal relationships is determined. The different criteria of differentiation of legal presumption in financial law are characterized and attention is accented on the most debatable problems of the legal regulation of financial legal relationships. Keywords: legal presumption, financial legal relationships, presumptions in financial law.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Строгович М.С. Учение о материальной истине в уголовном процессе І М.С. Строгович. - М-Л., 1947 г. - 328 с.

2. Феннич В.П. Доказові презумпції в цивільному судочинстві І В.П. Фенич: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03. — К., 2009.

— 19с.

3. Бабаев В.К. Презумпции в советском праве / В.К. Бабаев. - Горький, 1974 г. - 284 с.

4. Воложанин В. П. К вопросу о юридических предположениях в советском гражданском праве и процессе // СБ. Вопросы советского гражданского права и процесса. - М. : Госюриздат 1955 г. - С. 81-87

5. Фрейганг И. Английское доказательственное право // Ученые записки МЮИ, 1939 г., вып. 1. - С. 31-39

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків