Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 92

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

На сьогодні законодавство України не надає визначення терміна «комерційне найменування». За новими кодексами, як і раніше за Положенням про фірму, одним з основних недоліків у правовому регулюванні відносин щодо набуття, здійснення і захисту прав на комерційні найменування є відсутність визначення зазначеного об' єкта права інтелектуальної власності або принаймні критеріїв, які б дозволяли відносити те чи інше позначення до комерційного найменування суб' єкта господарювання [2]. Таке визначення необхідно внести або до ЦК, або до відповідного закону.

Вважають що комерційне найменування це стійке позначення підприємства (фірми, компанії, концерна) або окремої особи, під імям якої здійснюється його виробнича, торгівельна або інша діяльність.

Правова охорона комерційних найменувань здійснюється ЦК України (ст. 489). Об'єктом комерційного найменування є назва або ім'я, під якими підприємець виступає в цивільному обороті. Зазначена назва підприємства чи ім'я підприємця мають своєю основною функцією індивідуалізацію даної особи в числі інших учасників цивільного обороту. Отже, основним призначенням комерційного найменування (фірми) є індивідуалізація окремих учасників цивільного обороту.

Суб' єктами права на комерційне найменування, є як юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність, так і фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, однак відмінності в їх правовому статусі зумовлюють наявність певних відомостей щодо права на комерційне найменування [3, с. 38].

Структура комерційного найменування складається з двох відносно самостійних частин. Перша частина містить вказівку на організаційно-правову форму підприємства, його тип і предмет діяльності. А в деяких випадках - й інші характеристики. Друга частина ділиться на обов' язкові й факультативні додавання. Обов' язковим додаванням є спеціальне найменування (умовне словесне позначення, власне ім' я, географічна назва тощо) підприємства, його номер або інше позначення, необхідне для відмінності одних підприємств від інших. Тому, у законодавстві України доцільно передбачити вимоги до самого найменування, зокрема до тих слів, з яких може складатись

© Антошкіна В.К., Клочко Г.В., 201комерційне найменування. У цьому випадку можливе врахування досвіду іноземних країн, зокрема Великої Британії. Так, її законодавство передбачає, що включення деяких слів до комерційного найменування особи можливо лише за умови дотримання певних вимог, приміром, отримання дозволу державного секретаря з питань торгівлі та промисловості.

Виходячи з положень ст. 1З9 ГК, комерційні найменування можуть бути повними та скороченими. Однак ані ГК, ані ЦК не визначають, які комерційні найменування є повними, а які скороченими. Крім того, як наголошувалося, комерційне найменування може не співпадати з найменуванням юридичної особи. У деяких країнах, зокрема у Великій Британії, це закріплено законом.

Наказ № бЗ від 09.0б.2004 р. Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва "Про затвердження Вимог щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу" передбачає встановлення загальних вимог щодо написання найменування юридичної особи незалежно від форми власності та організаційно-правової форми суб' єкта господарювання -юридичної особи. Це вимоги щодо:

- структури найменування;

- використання розділових знаків та символів у найменуванні;

- обмеження використання у найменуванні певних слів і словосполучень та інших організаційно-правових форм, крім організаційно-правової форми даної юридичної особи;

- заборони використання у найменуванні найменувань органів державної влади, місцевого самоврядування та історичних державних найменувань, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

- Затвердження вимог щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу дає можливість:

- встановити єдині правила написання найменування;

- обмежити використання у найменуванні деяких слів та словосполучень, які можуть бути використанні тільки юридичними особами певних організаційно-правових форм відповідно до законів;

- заборонити використання у найменуванні деяких символів, розділових знаків та іншомовних слів;

- привести найменування до виду, придатному для введення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;

- полегшити перевірку найменувань на тотожність.

Законом «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено виконання Державним реєстратором відповідних функцій стосовно попереднього погодження юридичною особою свого найменування та можливість резервування такого найменування на визначений строк при виконанні певних процедур.

Так, частиною 2 статті 23 цього закону чітко визначено, що засновник (засновники) юридичної особи має право зарезервувати найменування юридичної особи строком на два місяці, а для відкритих акціонерних товариств строком на дев'ять місяців. При цьому повинно вказуватися у заяві про резервування найменування юридичної особи повне найменування юридичної особи, під яким він (вони) має намір її зареєструвати.

Правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування суб' єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарському обігу. Однак, Цивільний кодекс України визначає, що право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов' язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом.

Фірмове найменування є невід' ємною частиною самого підприємства і об' єктом в якому втілена ділова репутація цього підприємства. А для отримання додаткового доходу від комерційного найменування (репутації) суб' єкт господарювання повинен створити позитивний імідж підприємства шляхом проведення різноманітних рекламних кампаній чи інших заходів. А оскільки права інтелектуальної власності на комерційне найменування охороняється без будь-якої реєстрації, то й охорона цих прав є дещо обмеженою, тобто є підвищений ризик незаконного використання фірмового найменування. А тому власники підприємств найчастіше воліють зареєструвати фірмове найменування як торговельну марку, що не заборонено сучасними українським законодавством. Торговельна марка - це вже інший об' єкт інтелектуальної власності зі своїми властивостями. Отримати вигоду від передачі прав чи їх частини на комерційне найменування за ліцензією, ліцензійним договором чи іншим правовим документом неможливо, тому що згідно з ч. 2 ст. 409 ЦК майнові права на комерційне найменування передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною, тобто права (чи їх частину) на комерційне найменування не можна передати за допомогою ліцензії, ліцензійному договору чи іншого правого документу [4].

Доречно було б також заборонити використовувати комерційне найменування на етикетках та упаковках товарів чи рекламних матеріалів стосовно товарів та послуг або використовувати дрібним шрифтом поряд з реквізитами компанії. А от торгівельну марку, що має обов' язкову реєстрацію навпаки зобов' язати вказувати скрізь і великими літерами. Комерційне (фірмове) найменування без обов' язкової реєстрації призводить до того, що в одному класі може бути багато однакових або подібних до ступеня змішування назв, а от зареєстрована торговельна марка пройшла певні ступені перевірки та захисту.

Підсумовуючи, слід зазначити, що сучасний стан українського законодавства у сфері правової охорони комерційних найменувань не забезпечує їх відмежування від суміжних правових категорій. У зв'язку з наведеним є доцільним прийняття Закону «Про правову охорону комерційних найменувань», в якому сформулювати легальне визначення комерційного найменування як оригінального позначення юридичної особи, що займається підприємництвом, яке дозволяє індивідуалізувати її серед інших осіб та не вводить в оману споживачів щодо справжнього характеру її діяльності. Необхідно закріпити у Цивільному кодексі правовий статус назви підприємства як самостійного засобу індивідуалізації цілісного майнового комплексу, бо право на комерційне найменування є невідчужуваним правом. Однак, це право може перейти до іншої організації разом з майновим комплексом самої комерційної організації, яка є власником цих прав.

РЕЗЮМЕ

Дана робота присвячена проблемі цивільних правовідносин щодо використання поняття комерційного найменування та його законодавчого закріплення. Зазначено, що правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування, однак ані ГК, ані ЦК не визначають, які комерційні найменування є повними, а які скороченими. Надаються пропозиції щодо вдосконалення цивільних правовідносин в сфері використання комерційного найменування.

Ключові слова: цивільні правовідносини, комерційні найменування, господарський кодекс РЕЗЮМЕ

Данная робота посвящена проблеме гражданских правоотношений относительно использования понятия коммерческого наименования и его законодательного закрепления. Указано, что правовой охране подлежит как полное, так и сокращенное коммерческое наименование, однако не ХК, не ГК не определяют, какие коммерческие наименования являются полными, а какие сокращенными. Предлагаеться усовершенствовать гражданские правоотношения в сфере использования коммерческого наименования. Ключевые слова: гражданские правоотношения, коммерческие наименования, хозяйственный кодекс

SUMMARY

Work is devoted to the problem of civil legal relationships the usage of the concept of the commercial name and him legislative fixing. It is marked that subject of the legal security are both fill short commercial name, however neither Civil Law nor Administrative Law determine them, what kind of commercial names are full or short. Suggestions are given in relation to perfection of civil legal relationships in the sphere of the usage of the commercial name.

Key words: civil legal relationships , commercial names, the economic code

ВІСНИК ДОНЕЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ, СЕР. В: ЕКОНОМІКА І ПРАВО, ВИП.1, 2010 СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Козлова О. Проблемні питання визначення кола суб' єктів права на комерційне (фірмове) найменування за чинним законодавством України// Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 5. - С. 12 - 15

2. Сопільняк В. Комерційне найменування: новели правового регулювання.[Електронний ресурс] : Юридична газета - Режим доступу : www.yur-gazeta.com/oarticle/712.

3. Носік Ю. Юридична природа прав на комерційну таємницю в Україні// Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 3. - С. 36 - 39

4. Цивільний кодекс України (від 16.01.03 р. № 435-ІУ). [Електронний ресурс] : Верховна Рада України. - Законодавство України. - Режим доступу : http.zakon.rada.gov.ua

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ З МЕТОЮ ЗАХИСТУ СПОЖИВЧОГО РИНКУ

Звєрєва О.В., к.ю.н., доц.

Значення розвитку правового захисту споживчого ринку на сучасному етапі складно переоцінити. Сьогодні читко вирізняється тенденція збільшення обсягів споживання, що неминуче веде до розвитку споживчого ринку та потребує його відповідного законодавчого врегулювання. Споживчий ринок відіграє важливу роль у забезпеченні відповідного рівня життя населення, а його розвиток є найважливішою передумовою прискорення темпів економічного зростання усієї країни, що обумовлює актуальність обраної теми дослідження.

Окремі економічні та юридичні проблеми функціонування й регламентації споживчого ринку розглядали такі учені як Б.Т.Кліяненко, Н.А.Куценко, А.І.Акмаєв, Н.І.Горячих, П.М.Скріпчук, Д.Міргородський, Е.М.Азарян, А.І.Льовін, А.П.Яркин, А.С. Гальчинський, П.С.Ещенко, Ю.І.Палкин, С.Кузьміна, Л.Р.Левчук та ін., проте вимагають додаткового аналізу питання державного регулювання економіки з метою захисту споживчого ринку.

Мета даної статті полягає в обгрунтуванні необхідності вдосконалення державного регулювання економіки з метою захисту споживчого ринку.

Споживчий ринок є системою взаємин між виробництвом і особистим споживанням, здійснювану безпосередньо, або за участю роздрібних та оптових торгівельних мереж, де знаходять своє задоволення потреби всіх учасників за допомогою відповідних товарів і послуг певної властивості або характеристики. При цьому взаємодія виробника і споживача відбувається в певному зовнішньому середовищі, яке об'єднує середовище економічне, інституційне, технічне, соціально-культурне, природне та правове, як таке яке регламентує взаємини всіх учасників споживчого ринку.

Учасниками споживчого ринку є виробники, продавці і споживачі. Безпосередній взаємозв'язок споживача і виробника в процесі суспільного відтворення здійснюється саме на споживчому ринку. Проте визнана економічна нерівність учасників споживчого ринку (громадянин-споживач традиційно вважається слабкою стороною у взаєминах з більш сильним суб'єктом господарювання) вимагає обов'язкового втручання держави з метою відповідного регулювання виникаючих суспільних відносин.

У літературі висловлювалась думка про те, що економічна нерівність учасників споживчого ринку може бути пом'якшена або взагалі виключена за допомогою системи спеціальних заходів юридичного характеру, направлених на забезпечення прав і законних інтересів споживачів [1,с.33]. Така система заходів має бути передбачена, перш за все на стадії виробництва товарів і послуг та забезпечуватися відповідними господарсько-правовими нормами. Забезпечити такий захист може лише держава.

Роль держави у формуванні та розвитку споживчого ринку бачиться в здійсненні заходів законодавчого і нормативного регулювання, направлених на забезпечення дотримання всіма учасниками ринку економічного правопорядку, захисту їх прав і інтересів, а також інтересів держави та суспільства. Вступ України до СОТ, що забезпечує можливість вільного доступу на споживчий ринок країни всіляких імпортних товарів висуває у якості головної мети державної політики у сфері споживчого ринку підтримку конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників та розвиток конкуренції на внутрішньому ринку, а також захист прав споживачів.

Захищати інтереси споживача як учасника споживчого ринку необхідно, перш за все, у сфері господарювання за допомогою публічно-правових норм. Дослідники вказують, що "діяльність підприємця завжди соціальна, і в розвиненому суспільстві сам підприємець це прекрасно усвідомлює [2,с.38]. Господарська діяльність не може бути цілком віддана на розсуд суб'єктів приватного права, "юридична рівність яких не забезпечує рівності фактичної і інтереси яких можуть суперечити важливим інтересам суспільства [3,с.20]. Останні передачі на телебаченні, а також виступи представників Держпотребстандарту в засобах масової інформації показують, що інтересам споживачів діяльність суб'єктів приватного права суперечить досить часто, інакше в торгівельну мережу не надходили б товари низької якості, з пропущеними термінами реалізації і навіть небезпечні для життя і здоров'я споживача.

Необхідність державної політики, направленої на захист прав споживачів як обов'язкової складової державної політики у сфері споживчого ринку підтверджується тим, що характерною рисою споживчого ринку дослідники називають сукупність соціально-економічних стосунків виробника і споживача, які формуються в процесі купівлі-продажу (оренди) споживчих товарів і послуг для кінцевого (особистого) вжитку [4,с.10]. Особливий соціально-економічний характер споживчого ринку наголошується в контексті завдань побудови соціально-орієнтованої економіки, оскільки він відображає соціально-психологічні стосунки продавця та покупця, а також продавця і виробника, і, кінець кінцем, є індикатором благополуччя суспільства й надійності політики держави.

Сьогодні необхідність державного регулювання ринкової економіки обгрунтовується в багатьох економічних дослідженнях. Так, підкреслюючи, що споживчий ринок має свій механізм функціонування, направлений на забезпечення його рівноваги шляхом саморегуляції, Л. Г.Лігоненко вказує, що ринкова саморегуляція споживчого ринку в умовах збільшення об'ємів і рівня економіки, ускладнення господарського розвитку, посилення протиріч між виробником і споживачем, монополістичних тенденцій і глобалістичних викликів не в змозі забезпечити ефективний і стабільний розвиток споживчого ринку та формування оптимальних соціально-економічних пропозицій [4,с.23]. Свій вивід він обґрунтовує посиланням на думку Л.Г.Саркисяна який справедливо відмічає, що децентралізація системи управління торгівлею, не підкріплена правовою базою державного регулювання, не дала можливості сформувати ефективний споживчий ринок. Надія лише на приватні підприємства і представників зарубіжних торгівельних мереж є помилкою. Держава зобов'язана вивчати закономірності, що характеризують кількісні процеси у сфері виробництва і вжитку, зміни взаємин і участь різних учасників ринку, захищаючи інтереси споживачів, вітчизняних виробників й свої інтереси [5,с.45].

Про необхідність державного регулювання економіки з метою регламентації діяльності суб'єктів господарювання неодноразово вказувалося в дослідженнях в області господарського права [6,7,8,]. Неодноразово говорила про це в своїх роботах і автор даного дослідження, вказуючи, що така регламентація має бути направлена на захист інтересів споживача як "слабкої сторони" в стосунках з більш сильним суб'єктом господарювання [9,10]. Державне регулювання економіки має бути направлене на створення нормальних умов ефективного функціонування споживчого ринку з метою вирішення проблем стійкого розвитку економіки країни і всього суспільства.

Втручання держави в економіку обумовлене необхідністю створення умов для ефективного функціонування ринкового механізму, захисту національних інтересів на внутрішньому і зовнішньому ринку, а також необхідністю здійснення відповідної соціально-економічної політики. Державне регулювання споживчого ринку повинне включати створення економіко-правової й організаційної основи, що забезпечує захист і розвиток підприємництва та конкуренції, правовий захист і розвиток всіх форм власності, рівноправні умови функціонування всіх видів підприємств на ринку споживчих товарів і послуг, захист прав споживачів та їх активний вплив на споживчі

© Звєрєва О.В., 201характеристики та якість товарів і послуг [4,c.24]. При цьому сутність такого регулювання полягає в створенні необхідних правових, організаційних, фінансово-економічних, інституційних й інших умов функціонування споживчого ринку, які у взаємозв'язку зможуть забезпечити досягнення цілей національної соціально-економічної політики, визначеної в Посланні Президента України Верховній Раді України [11]. Згідно даному посланню, основними пріоритетами соціально-економічної політики є: розвиток людського потенціалу нації; економічне зростання як держави в цілому, так і окремих його регіонів; економічна стабільність і соціальна справедливість.

Аналізуючи взаємини держави й економіки, М.Н.Марченко вказує, що держава й економіка - це складні багатогранні явища, що охоплюють сферу не тільки політичного й матеріального життя суспільства, а також здійснюючі великий вплив на усі інші сфери. Існуюча в зарубіжній та вітчизняній літературі думка про те, що держава - це "чисто" надбудовне, а економіка - "чисто" базисне явище, у даному випадку "не спрацьовує". Держава у будь-якій формації є одночасно об'єктом різноманітних - економічних, політичних, соціальних, ідеологічних і т.д. відносин і у цьому аспекті вона не лише надбудовне, але й політичне й економічне й ідеологічне і т.д. явище. Як один з напрямків економічної діяльності держави автор називає розробку соціальної політики та дійових засобів захисту економічних та інших інтересів населення Розглядаючи роль держави в регламентації економіки вказує, що у перехідний період держава не може і не повинна відмовлятися від регулюючих засобів впливу на економіку, від контролю за економікою, але вважає, що у ринковій економіці необхідним є мінімальне втручання держави в економіку з чим неможливо погодитися, так як "держава регулює всі сфери життєдіяльності суспільства" [12,c.397-398], у тому числі і захист споживчого ринку.

Ринкова економіка ніколи не існувала і не може існувати у чистому вигляді - поза суспільством та окремо від держави. Ринкова економіка не може нормально функціонувати без активних дій з боку держави. На думку російський учених, ринок має обмежені можливості для забезпечення рівноваги у економічній системі. Тому однією з найскладніших задач держави є забезпечення балансу між економічною ефективністю та соціальною справедливістю [1З,сбЗ1].

Представляється, що сьогодні особливої актуальності набуває державне регулювання споживчого ринку з метою захисту споживачів, адже "правовий захист інтересів споживачів є однією з основних функцій держави" [13,сб18]. Тому держава зобов'язана докладати зусилля до регулювання відносин на споживчому ринку.

При цьому регулювання відносин на споживчому ринку має бути направлене на створення умов для якнайповнішого задоволення потреб населення; створення умов для виробництва різних товарів вітчизняного виробництва з метою задоволення потреб громадян; підтримку конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника; розвиток конкуренції на споживчому ринку і протидію можливій монополізації ринку; підвищення якості вироблюваних товарів і якості торгівельного обслуговування населення; створення відповідних економічних, технічних, інформаційних й інших передумов, направлених на створення умов для ефективного функціонування споживчого ринку як країни в цілому, так і окремих регіонів.

На сучасному етапі необхідно вести мову про перехід до державного управління й регулювання економіки на базі соціально-економічної стратегії, відповідної потребам всього суспільства. Державне управління має бути направлене на регулювання "всього циклу розширеного відтворення, починаючи з фаз науково-технологічної підготовки відтворення, розподілу і кінцевого вжитку" [14,c.6-7]. Необхідно враховувати, що мета державного управління економікою зводиться до захисту публічного інтересу у сфері матеріального виробництва. Іншими словами держава, регулюючи економічні процеси в країні, зобов'язана забезпечувати права і законні інтереси суспільства в цілому та інтереси кожної конкретної особи - кінцевого споживача. Інтереси останнього повинні забезпечуватися не лише на стадії споживання, але й в перебігу всього циклу розширеного відтворення.

Про необхідність ефективного державного управління економікою й ефективного державного контролю за діяльністю суб' єктів господарювання свідчить і досвід набуваємий у більшості розвинутих країн світу дій щодо виходу із кризи. Світова криза дала змогу особливо чітко усвідомити необхідність державного управління економікою. Уряди більшості країн кажуть про можливість виходу із кризи лише за допомогою методів державного керування економіки [13,сб19-б20]. Говорять про це і представники українського політикуму у світлі передвиборчої компанії, обгрунтовуючі свою позицію необхідністю відродження економіки країни та підвищеною роллю держави в регулюванні цього процесу на сучасному етапі.

Про необхідність посилення публічних засад в регулюванні економіки свідчить і досвід ряду європейських країн. Так, німецькі вчені вважають, що держава зобов'язана сформувати відповідні "правила гри" між суб'єктами ринкових відносин, які повинні не тільки стимулювати підприємницьку діяльність, але й враховувати інтереси особистості й содействовать охороні навколишнього середовища. Виконуючі функцію контролю, держава встановлює відповідні правила поведінки, яких повинні дотримуватися виробники у процесі господарювання та у взаєминах із споживачем [1З,1б].

У конституціях багатьох країн є норми, направлені на визначення економічної системи держави, на встановлення публічних засад державного регулювання. Дослідники, що вивчають конституційне право зарубіжних країн відмічають у своїх дослідженнях публічно-правовий характер норм конституцій різних країн, направлених на встановлення основ регулювання економіки.

Отже, країни з розвиненою ринковою економікою не лише не відмовляються від державного управління, а навпаки, вважають за необхідне удосконалювати контроль у сфері підприємницької діяльності. В даному випадку йдеться про те, що держава повинна впливати на суб'єктів господарювання з метою захисту споживчого ринку в цілому і споживача як його учасника. Така дія можлива виключно за допомогою господарсько-правових норм.

В рамках господарського права мова повинна йти про спеціальні засоби державного регулювання господарської діяльності, вживані для реалізації економічної політики, виконання цільових програм економічного й соціального розвитку, направлених на захист споживчого ринку в цілому та всіх його учасників: виробників продавців і споживачів. Викладене дозволяє зробити наступні виводи:

На сучасному етапі держава повинна регламентувати відносини у сфері економіки з метою захисту споживчого ринку та всіх його учасників.

Сьогодні належного захисту вимагає не лише споживчий ринок в цілому, але й всі його учасники: виробники, продавці та споживачі. Забезпечення такого захисту можливе за допомогою державного регулювання економіки шляхом встановлення відповідних господарсько-правових норм, направлених на захист споживчого ринку в цілому та захист прав та інтересів всіх його учасників, у тому числі споживачів.

Держава, регулюючи економічні процеси в країні, зобов'язана забезпечувати права й законні інтереси суспільства в цілому та інтереси кожної конкретної особи - кінцевого споживача. Інтереси останнього повинні забезпечуватися не лише на стадії споживання, але й в перебігу всього циклу розширеного відтворення.

РЕЗЮМЕ

В статті розглядається проблема державного регулювання економіки на сучасному єтапі. Робиться висновок про необжідність такого регулювання з метою зажисту спожичого ринку та всіх його учасників.

Ключові слова: державне регулювання, державне регулювання економіки, споживчий ринок, захист споживчого ринку. РЕЗЮМЕ

В статье рассматривается проблема государственного регулирования экономики на современном этапе. Делается вывод о том, что такое регулирование необходимо с целью защиты потребительского рынка и всех его участников.

Ключевые слова: государственное регулирование, государственное регулирование экономики, потребительский рынок, защита потребительского рынка.

SUMMARY

In the article the problem of government control of economy is examined on the modern stage. Drawn conclusion about what adjusting is needed with the purpose of defence of user market and all of his participants.

ВІСНИК ДОНЕЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ, СЕР. В: ЕКОНОМІКА І ПРАВО, ВИП.1, 2G1G Keywords: government control, government control of economy, user market, defence of user market. СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Палиюк В. П. О защите прав потребителей. - Николаев, 199б. - Т.1. - 49с.

2. Круглов М.Г. Менеджмент системы качества: учебное пособие. - К.: Изд-во стандартов, 1997. - 2З2с.

3. Чувпило А.А. Правовое регулирование экономических интересов в Европейском Союзе. ІІ Экономика и право, 200б. - № 2. - С. 17-21.

4. Споживчий ринок України: методологія дослідження та регулювання: монографія І за заг. ред. Л.О.Лігоненко. - К.: Київ.нац.торг.-екон.ун-т, 2007. - 379с.

З. Саркисян Л.Г. Формування механізму подолання економічних диспропорцій розвитку внутрішньої торгівлі І Вісн.Львів.комерц.акад. -Вин. 19. - л.: ЛІКА, 200З. - С. 4З-49.

6. Мамутов В.К. Посилення публічних засад у правовому регулюванні господарської діяльності ІІ Право України. - 2009. - № 9. - С. 83-94

7. Знаменский Г.Л. Блеск и нищета современной цивилистики ІІ Экономика и право. - 2004 - №1-2.

8. Грудницкая С. Н. розвиток законодавства про субїєкти господарського праваІ в кн. Напрями оновлення господарського законодавства України: зб.наук.пр. І НАН України Ін-т економіко-правових досліджень; Ред-кол.: Мамутов В.К. (відп.ред.) та ін. - Донецьк: ООО «Юго-Восток, Лтд», 2008. - С.110-134.

9. Зверева Е.В. Обеспечение нрав потребителей в социальном рыночном государстве ІІ Materialy IV mezinauodni vedeco - practica konference «Veda teorie a praxe - 2008». Dil 8. Pravni vedy: Praha. Publishing House «Education and Scienct» s.r.o - 112 stran. - C.93-94

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків