Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 96

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

Під час обговорення нової Конституції знову загострилась політична боротьба між партіями національно-демократичного напрямку та соціалістично спрямованими партіями. Це було найбільш показовим під час обговорення проекту Конституції України від 11 березня 199б року, де передбачалось право Президента України видавати Універсали, які б мали статус закону [12]. Але ж в остаточному варіанті право видавати Укази було обмежено тільки 3 роками.

Таким чином, внаслідок зміни повноважень, політичних дискусій та низки компромісів між політичними партіями Верховна Рада стала демократично обраним, професійним і постійно діючим органом з меншим кількісним складом та без Президії, більш політично структурованим. При цьому вона з вищого державного органу перетворилась у єдиний законодавчий.

Саме завдяки цим серйозним трансформаціям Верховна Рада України піднялася до рівня парламентів країн європейської демократії, що значно підвищило авторитет України в очах світового співтовариства. Ці зміни вплинули на стан розвитку законодавчої бази та реалізації її на практиці.

РЕЗЮМЕ

Стаття присвячена вивченню проблеми участі українських політичних партій у перетворенні Верховної Ради України наприкінці 80-х -

першій половині 90-х років XX століття Український парламент був трансформований з вищого державного у винятково законодавчий

орган при особистій участі різних політичних сил.

Ключові слова: політичні партії, парламент, законодавчі органи

РЕЗЮМЕ

Статья посвящена изучению проблемы участия украинских политических партий в преобразовании Верховной Рады Украины в конце 80-х - первой половине 90-х годов XX века Украинский парламент был трансформирован из высшего государственного в исключительно законодательный орган при непосредственном участии различных политических сил. Ключевые слова: политические партии, парламент, законодательные органы

SUMMARY

This article deals with the problem of the participation of Ukrainian political parties in the reform of the Supreme Soviet of Ukraine at the end of 80s and at the beginning 90s. Having the broad scope of the sources and the literature, the author of this article comes to the conclusion that the Parliament of Ukraine was transformed from the highest body of the state power to the exceptional legislative power with the direct participation of the different political forces.

Key words: political parties, parliament, legislature СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Назаренко С. До питання про конституційну реформу державної влади України ІІ Право України. - 199б. - № 10. - С. З-10.

2. Рябов С. Політичні вибори. Словник-довідник. - К.: Вид-во Україн.ресн. партії. - 1994. - 2б7 с.

3. Новачев Д. Принцип разделения власти в конституциях государств Восточной Европы ІІ Конституционные реформы в государствах содружества. - М., 1993. - 2б7 с.

4. Литвин Володимир Політична арена України: дійові особи та виконавці. - К.: Абрис, 1994. - 478 с.

З.     Конституція Української РСР: прийнята позачерговою сьомою сесією Верховної Ради Української РСР дев'ятого скликання 20 квітня 1978 року. - К.: Політвидав. України, 1978. - 47 с.

6. Десята сесія Верховної Ради Української РСР одинадцятого скликання. Бюлетень № 3. - К.: Видання Верховної Ради Української РСР, 1989. - С. ЗО.

7. Відомості Верховної Української РСР. - 1989. - № 4З (додаток).-С. 120З-121б.

8. Відомості Верховної Ради України.- 1993. - № 3. - С. З9-ЗЗ.

9. Огляд подій ІІ Комуніст. -199б. - № 1б.

10. Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 42. - С. 1011.

11. Виступ Голови Верховної Ради України О.О. Мороза перед заступниками голів районних Держадміністрацій ІІГолос України. - 199б. - 8 лютого.

12. Конституция Украины. Проект, одобренный Конституционной комиссией 11 марта 199б года ІІ Макеевский рабочий. - 2 апреля.

13. Виступ лідера КПУ П.Симоненка на сесії Верховної Ради України про проект Конституції України ІІ Комуніст. - 199б. - № 17.

14. Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 4б. - С. 1322.

1З.   Проект Конституції Української РСР, розроблений фракцією комуністів у Верховній Раді ІІ Голос України. - 199З. - 27 липня.

16. Товариш. - 199З. - № 4З.

17. Архів Верховної Ради України. З сесія Верховної Ради України 12 скликання. Бюлетень № 2. - С.

ДО ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ВІД КАТУВАНЬ В УКРАЇНІ

Руднєва О.М., кандидат юридичних наук

Одним з найбільш важливих прав людини є право на фізичну і психічну недоторканість і безпеку. У ст. 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно з ч. 2 ст. 38 Основного Закону ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Проблема катувань попри її латентний характер є надзвичайно актуальною в Україні. Як вказується у доповіді «Міжнародної амністії» в Україні продовжуються випадки катування та жорстокого поводження з людьми, яких утримують під вартою в міліції. Факти, які привернули увагу організації, свідчать про те, що катування можуть бути спрямовані як проти підозрюваних, свідків, будь-яких осіб, причетних до слідчого процесу, так і проти сторонніх осіб. Працівники правоохоронних органів вибивають зізнання та свідчення із затриманих із застосуванням сили, а іноді вдаються до катувань [1].

Як слідує з доповіді уряду України про візит Європейського Комітету з питань запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню та покаранню в Україну люди, позбавлені волі міліцією, мають значний ризик зазнати фізичного жорстокого поводження під час затримання або протягом утримання під вартою. Комітет також повідомив, що в багатьох випадках поводження, за повідомленнями, було таким жорстоким, що може вважатися катуванням [2].

У звіті Харківської правозахисної групи про дотримання Україною Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання висловлюється велика стурбованість щодо наявності в Україні таких проблем, як безкарність у випадках застосування катувань, недосконалість правоохоронної системи, що утруднює ефективне розслідування випадків катувань, рутинна практика порушення права на свободу і прав затриманих, практика масового застосування насильства в установах виконання покарань. Відсутність цілісної системи попередження катувань і поганого поводження підриває значення конституційних гарантій. Крім того, ряд рис національної правової системи побічно сприяють практиці застосування катувань і поганому поводженню. Ці недоліки правової системи допускають та/або заохочують катування [3].

Про істотні порушення прав людини, зокрема застосування катувань в Україні свідчать і данні, отримані в результаті соціологічного дослідження у рамках проекту «Кампанія проти катувань і жорстокого поводження в Україні», що проводився Національним університетом внутрішніх справ та Харківським інститутом соціальних досліджень [4, с. 23].

Попри свою беззаперечну актуальність проблема захисту від катувань в Україні недостатньо досліджена на науковому рівні. У більшості випадків ця проблематика розглядається не вченими - правниками, а громадськими діячами та правозахисниками. Окремі статті, присвячені захисту від катувань, зустрічаємо у А.П. Бущенка, Ю. Зайцева, Є. Захарова, К.Б. Левченко, І.Ю. Ліщини, В. Лутковської, М.М. Мінаєва, М.Ф. Романова тощо.

Метою цієї статті є дослідження правового регулювання захисту від катувань в Україні, визначення відповідності національного законодавства з цієї проблематики міжнародним стандартам з прав людини, аналіз існуючих механізмів захисту від катувань.

Як вірно вказують А. Шульга та В. Павликівський заборона катувань або нелюдського чи такого, що принижує гідність людини, видів поводження чи покарання - надзвичайно важлива справа сучасної соціальної правової демократичної держави [5]. Тому на виконання згаданих вище конституційних положень про заборону катувань до Кримінального кодексу України було включено ст. 127, яка передбачає кримінальну відповідальність за катування. Так, під катуванням у значенні КК України розуміється умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб. У ч. 2 ст. 127 КК України передбачається кваліфікований склад за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.

Слід зауважити, що довгий час ст. 127 КК України фактично не відповідала сутності катування, оскільки її редакція не дозволяла порушувати кримінальні справи проти посадових осіб, які застосовували катування як засіб отримання зізнання чи іншої інформації від підозрюваного, обвинуваченого, свідка тощо. Проте, починаючи з 2005 року до цієї статті було внесено низку змін, що сприяли зближенню вітчизняної та міжнародної дефініцій катування.

Частиною національного законодавства України щодо боротьби з катуванням є також міжнародні договори, що ратифіковані Україною. У ст. 5 Загальної декларації прав людини закріплено, що жодна людина не може бути піддана катуванням або жорстокому поводженню. Після прийняття цієї декларації було ухвалено цілу низку міжнародних та регіональних законодавчих актів з питань прав людини включаючи заборону катування. Згідно зі ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод забороняється застосування катувань та жорстокого поводження.

Окрім загальних актів з захисту прав і свобод людини, в яких передбачається заборона катувань, існують також спеціальні документи, що стосуються безпосередньо катувань та жорстокого поводження. Так, у 1972 р. Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята Декларація про захист від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання.

Однак, декларативний характер цього міжнародного документу зумовлював недостатню його ефективність. Через це Організація Об' єднаних Націй довгий час займалася розробкою базового міжнародного договору, який би присвячувався викоріненню катувань, захисту всіх громадян від тортур та іншого жорстокого та нелюдського чи принижуючого честь та гідність особи поводження чи покарання [6, с. 43]. Окремі положення, спрямовані на захист від катувань, закріплювалися в багатьох конвенціях та угодах. Однак 10 грудня 1984 року в рамках ООН було прийнято уніфікований акт - Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. 26 січня 1987 року вказану Конвенцію було ратифіковано із застереженнями Указом Президії Верховної Ради УРСР №3484-ХІ. 05 листопада 1998 року Україною було знято всі застереження щодо Конвенції.

Вже у першій статті Конвенції надається визначення терміну «катування», який означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди [7].

В цей термін не включаються біль або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково.

Як бачимо, визначення катування, надане у ст. 1 Конвенції, містить низку важливих ознак, які необхідно враховувати при кваліфікації того чи іншого діяння як катування. В першу чергу слід звернути увагу на особливості суб' єктного складу цього правопорушення - спеціальним суб' єктом є державна посадова особа чи інша особа, яка виступає як офіційна. З суб' єктивної сторони, виходячи з використання у дефініції катування слова «навмисне», катування характеризується умисною формою вини. Як прямо вказано у Конвенції, якщо біль або страждання заподіяні випадково, то складу катування не буде.

© Руднєва О.М., 201Зі вказаної статті також прямо слідує, що участь спеціального суб'єкта можлива як у ролі безпосереднього виконавця протиправних дій або підбурювача, що передбачає його активні дії, такі з його відома чи за його мовчазної згоди, тобто шляхом бездіяльності.

Обов'язковим елементом об'єктивної сторони катування є наявність негативних наслідків таких дій, а саме заподіяння сильного фізичного чи морального болю або страждань, Якщо постраждала особа не відчувала болі чи страждання, то протиправні дії проти неї не можуть бути кваліфіковані як катування.

Безперечно, негативні наслідки, що виникли для постраждалої особи, повинні бути викликані безпосередньо та неминуче діями або бездіяльністю державних посадових осіб чи інших осіб, які виступають як офіційні. Тобто між діянням винної особи та негативними наслідками, що виникли по відношенню до постраждалої особи, повинен існувати прямий причинно-наслідковий зв'язок.

Необхідно також звернути увагу на те, що Конвенція детально врегулювала перелік мотивів, з якими вчинюване протизаконне діяння може визнаватися катуванням. Так, катування вчинюється щоб:

1) отримати від особи, які заподіюється біль, або від третьої особи відомості чи визнання. Для змісту катування не має значення, якого характеру мають бути вказані відомості чи визнання;

2) покарати особу за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється;

3) залякати чи примусити її або третю особу;

Перелік мотивів катування, закріплений у ст. 1 Конвенції, не є вичерпним. Катування може здійснюватися і з будь-якої іншої причини, якщо воно Грунтується на дискримінації будь-якого виду.

Така детальна дефініція катування відіграє важливе значення для одноманітного її розуміння в усіх країнах та ефективної діяльності держав з метою недопущення вчинення подібних дій. Усі держави-учасниці, що приєдналися до Конвенції, взяли на себе зобов' язання вживати ефективних законодавчих, адміністративних, судових та інших заходів для запобігання актам катувань на будь-якій території під її юрисдикцією. З цією метою держави-учасниці визнали, що жодні виключні обставини, якими б вони не були, стан війни чи загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи будь-який інший надзвичайний стан не можуть бути виправданням катувань.

Кожна держава-сторона забезпечує розглядання всіх актів катування згідно з її кримінальним законодавством як злочини. Те саме стосується спроби піддати катуванням та тих дій будь-якої особи, що являють собою співучасть у катуванні.

Стаття 17 Конвенції передбачає заснування Комітету проти катувань. Комітети ООН традиційно відносяться до універсальних міжнародних механізмів з прав людини [8, с. 21].

Конвенція наділяє Комітет низкою повноважень, спрямованих на ефективний захист проти катувань. Відповідно до ст. 19 Конвенції держави-учасниці подають Комітету через Генерального секретаря ООН доповіді про вжиті ними заходи щодо здійснення їх зобов'язань. Такі доповіді подаються раз на чотири роки.

Генеральний секретар ООН надсилає ці доповіді всім державам-учасницям. Кожну доповідь розглядає Комітет, який може зробити такі зауваження загального характеру щодо доповіді, які він вважатиме за доцільні, і надсилає їх відповідній державі-учасниці. Зокрема Комітет може вказати, що держава-учасниця не виконує певні зобов' язання, взяті на себе згідно положень Конвенції. Така держава-учасниця може у відповідь подати Комітету будь-які зауваження, які вона вважає за доречні.

При розгляді доповіді Комітет може також користуватися альтернативною інформацією, отриманою від органів ООН, міжурядових регіональних та неурядових організацій з консультативним статусом тощо.

Наступним механізмом, за допомогою якого Комітет здійснює моніторинг дотримання вимог Конвенції, є можливість проведення розслідування. У ст. 20 Конвенції встановлено, що якщо Комітет одержує вірогідну інформацію, яка, на його думку, містить цілком обГрунтовані дані про систематичне застосування катувань на території якої-небудь держави-учасниці, то він пропонує цій державі-учасниці співробітничати у розгляді цієї інформації і з цією метою подати свої зауваження щодо даної інформації.

Важливими ознаками процедури розслідування:

1) направленість на співробітництво;

2) конфіденційність;

3) факультативний характер.

Остання ознака означає, що будь-яка держава-учасниця, яка ратифікує Конвенцію, може прийняти застереження і не визнати повноважень Комітету проводити розслідування. Таке застереження, як уже вказувалося, було прийнято і при ратифікації Конвенції УРСР, проте пізніше воно було скасовано.

Комітет може призначити одного або кількох своїх членів для проведення конфіденційного розслідування й термінового подання Комітетові відповідної доповіді, якщо прийме рішення про доцільність таких дій. За згодою держави-учасниці таке розслідування може включати відвідання її території.

Після розгляду результатів проведеного членом або членами розслідування, Комітет надсилає відповідній державі-учасниці результати розслідування разом з будь-якими зауваженнями чи пропозиціями, які здаються доцільними у даній ситуації.

Згідно зі ст. 21 Конвенції Комітет вправі одержувати й розглядати повідомлення, що стосуються заяв однієї держави-учасниці про те, що інша держава-учасниця не виконує своїх зобов'язань за Конвенцією. Такі повідомлення можуть прийматися й розглядатися виключно відповідно до встановленої у Конвенції процедури. Важливою ознакою цього моніторингового механізму є те, що Комітет вправі розглядати такі заяви лише в тому разі, якщо вони подані державою-учасницею та щодо держав-учасниць, які зробили заяву про визнання щодо себе компетенції Комітету. Комітет не розглядає повідомлень, якщо вони стосуються держави-учасниці, яка не зробила такої заяви.

Ще одним механізмом захисту від катувань, що передбачається Конвенцією, є право Комітету одержувати й розглядати повідомлення осіб, що перебувають під юрисдикцією держави-учасниці Конвенції, які стверджують, що вони є жертвами порушення положень Конвенції. Держава-учасниця повинна визнати таке повноваження Комітету.

Заява передбачуваних жертв Конвенції повинна відповідати вимогам прийнятності. Неприйнятними є будь-які повідомлення, що є анонімними або, на думку Комітету, є результатом зловживання правом на подання таких повідомлень, або несумісне з положеннями Конвенції. Крім того, Комітет не розглядає жодних повідомлень від будь-якої особи, якщо він не переконається, що це саме питання не розглядалося й не розглядається за якою-небудь процедурою міжнародного розслідування чи врегулювання. До вимог прийнятності також відноситься необхідність вичерпання всіх наявних внутрішніх заходів правового захисту. Виключенням з цього правилу є випадки, коли застосування цих заходів невиправдано затягує допомогу й навряд чи надасть ефективну допомогу особі, яка є жертвою порушення цієї Конвенції.

Комітет доводить будь-яке повідомлення передбачуваної жертви катувань до відома держави-учасниці Конвенції, яка нібито порушує ті чи інші положення Конвенції. Протягом шести місяців держава, що одержала повідомлення, подає до Комітету письмові пояснення або заяви, що уточнюють питання й будь-які заходи, які могли бути прийняті цією державою.

Комітет на закритих засіданнях розглядає одержані повідомлення у світлі всієї інформації, представленої йому даною особою-заявником або від її імені та відповідною державою-учасницею. Комітет подає свої думки відповідній державі-учасниці й даній особі.

Таким чином можна зробити наступні висновки:

1. Законодавство України не в повній мірі відповідає вимогам міжнародних договорів з прав людини щодо визначення дефініції катування. Ст. 127 КК України практично не застосовується до дій, вчинених правоохоронними органами.

2. Закріплена у ст. 127 КК України дефініція катування містить вказівку на «насильницькі дії». Це звужує сферу застосування статті порівняно з визначенням статті 1 Конвенції ООН проти катувань, яка визнає катуванням «будь-яку дію», «що завдає сильний біль або страждання».

3. Положення Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання не тільки детально визначає, що є катуванням, та покладає на держави-учасниці зобов' язання з їх недопущення, але йзапроваджує низку механізмів, спрямованих на моніторинг та ефективне виконання положень Конвенції. Вказані механізми інтегровані до правової системи України, тож можуть використовуватися громадянами України для захисту своїх порушених прав.

РЕЗЮМЕ

У статті досліджуються проблеми визначення терміну катування, його законодавчого закріплення. Аналізуються механізми захисту від катувань, що існують в межах ООН та є частиною внутрішнього права України. Ключові слова: катування, права людини, ООН РЕЗЮМЕ

В статье исследуются проблемы определения термина пытки, его законодательного закрепления. Анализируются механизмы защиты от пыток, которые существуют в рамках ООН и являются частью внутреннего права Украины. Ключевые слова: пытки, права человека, ООН

SUMMARY

The problems of definition of the term of torture, its legislative regulation are researched. Mechanisms of protection against tortures which exist in the United Nations and are a part of the internal law of Ukraine are analyzed. Key words: torture, human rights, United Nations Organization

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Україна - час діяти: Катування та жорстоке поводження із затриманими в міліції (Доповідь міжнародної організації «Міжнародна амністія). [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:Hwww.amnesty.org

2. Доповідь уряду України про візит Європейського Комітету з питань запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню та покаранню в Україну. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:llprava.kiev.ualzб.php

3. Звіт Харківської нравозахисної групи про дотримання Україною Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання (2007). [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:llwww.helsinki.org.ualindex.php?id= 1177338182

4. Проти катувань. Українське законодавство та практика в світлі стандартів КПК. І Харківська нравозахисна група; Худож.-оформлювач Б. Є. Захаров. - Харків: Права людини, 2007. - 2Зб с.

З. Шульга А., Павликівський В. Деякі питання кримінальної відповідальності за катування ІІ Юридичний радник. - З (7). - 200З.

6. Лищина И. Ю. Международные механизмы защиты прав человека І Харьковская правозащитная группа. - Харьков: Фолио, 2001. - 112 с.

7. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10.12.1984. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:llzakon.rada.gov.ual cgi-binllawslmain.cgi?nreg=995_085

8. Калініченко О. Міжнародні контрольні механізми щодо реалізації прав, свобод та обов' язків людини і громадянина ІІ Економіка, фінанси, право І О. Калініченко. - №1. - 2001. - С. 21 -

ПРАВОВЫЕ И ЭКОНОМИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ АУДИТА НЕМАТЕРИАЛЬНЫХ АКТИВОВ

Сидюк О.В., к.э.н., доц. Донецкий национальный университет Чернышев А.А.

Масштабные перемены в экономике свидетельствуют о трансформации постиндустриального общества в общество знаний, где интеллектуальный капитал как совокупность нематериальных активов начинает играть важную роль. С конца 80-х годов прошлого столетия в динамике роста материальных и нематериальных активов прослеживается серьезный разрыв, вследствие которого наличие нематериальных активов в составе ресурсов компании стали рассматривать как серьезный фактор увеличения ее рыночной стоимости, повышения инвестиционной привлекательности. Отсюда совершенно очевидной становиться потребность сделать финансовую отчетность более согласованной с экономическими реалиями путем включения в нее информации о нематериальных активах. Вместе с тем нематериальная природа, сложности идентификации и оценки затрудняют процедуру их бухгалтерского признания и подтверждения достоверности отчетных данных. Отсюда многие вопросы учета и аудита нематериальных активов носят дискуссионный характер и требуют дальнейшего своего развития.

В работах известных отечественных и зарубежных ученых: Ф.Бутынця, Н.Дорош, В.Рудницкого, С.Быковой, В.Подольского, В.Скобары [1,2,3,4,5] не уделяется достаточного внимания рискам, связанным с правовым режимом объектов нематериальных активов. С нашей точки зрения, разрабатывая последовательность действий аудитора, необходимо в равной степени исходить из правовых и бухгалтерских норм.

Цель данной статьи заключается в исследовании правовых и бухгалтерских аспектов аудита нематериальных активов и разработке программы их проверки.

В основе алгоритма профессионального суждения аудитора применительно к нематериальным активам, подлежащим отражению в финансовой отчетности, лежат особенности правовой и экономической природы нематериальных активов, условия их признания в бухгалтерском учете, методы их оценки, представления и раскрытия. Экономическая природа бухгалтерской категории нематериальные активы заключается в длительном характере использования объектов, не имеющих материально-вещественной формы, но обладающих стоимостью и способностью приносить доход. Функционирование этой экономической категории проявляется через посредство юридических норм, какими в частности являются бухгалтерские нормативы. Так, на протяжении девяти лет, с момента признания нематериальных активов в качестве объектов бухгалтерского учета, их перечень подвергался уточнению и в настоящее время он включает: права пользования природными ресурсами (право пользования недрами, другими ресурсами природной среды, геологической и другой информацией о природной среде); права пользования имуществом (право пользования земельным участком, строением, право на аренду помещения); права на коммерческие обозначения (права на торговые марки (знаки для товаров и услуг), коммерческие наименования); права на объекты промышленной собственности (права на изобретения, полезные модели, промышленные образцы, сорта растений, породы животных, топографии интегральных микросхем, коммерческие тайны, в том числе ноу-хау, защита от недобросовестной конкуренции); авторское право и смежные с ним права (право на литературные, художественные, музыкальные произведения, компьютерные программы, видеограммы, передачи и др.); незавершенные капитальные инвестиции в нематериальные активы, другие нематериальные активы (право на продолжение деятельности, использование экономических и других привилегий). Существенные характеристики и правовой режим каждого из этих объектов регулируется специальным законодательством: Гражданским [6]и Хозяйственным [7] кодексами Украины, кодексом Украины о Недрах, Земельным и Водным кодексом, Законами Украины «Об авторском праве и смежных правах», «Об охране прав на знаки для товаров и услуг», «Об охране прав на изобретения и полезные модели» и другими нормативно-правовыми актами (в частности, регулирующими процедуру оформления, регистрации объектов, размеры пошлин и др.). Необходимо особо подчеркнуть, что правовая сторона в значительной мере является определяющей, при выяснении может ли объект быть отнесен к нематериальным активам, т.к. напрямую связана с идентификацией и контролем над активом со стороны субъекта хозяйствования. Требование идентифицируемости считается выполненным, если нематериальные активы возникают из договорных или

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків