Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 100

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

Прописуючи повноваження органів управління в статутних документах, необхідно забезпечити автоматичну заміну ключової фігури, без якої діяльність юридичної особи буде паралізовано або таку фігуру можна буде замінити іншою особою. Як правило, таку ключову роль відіграє Голова правління, директор (генеральний директор) чи інший керівник виконавчого органу. На практиці цього можна досягти, передбачивши в статуті посаду першого заступника та прописавши, що у випадку відсутності керівника (відрядження, хвороба та інше) до першого заступника автоматично переходять усі права та обов' язки керівника.

Щодо вищого органу управління (загальні збори), то формуючи з партнерами домовленість щодо спільного ведення справ необхідно уникати розподілу часток у співвідношенні 50/50 %, а також намагатися відображати в статутних документах фактичний розподіл часток, уникаючи номінального закріплення, яке не відповідає партнерським домовленостям фактично. У статутних документах слід уникати положень, які на практиці не працюють і ніколи не використовуються, оскільки саме вони можуть бути найбільш ефективно використані для блокування роботи юридичної особи.

Основним моментом безпеки активів є підтримання в максимально ідеальному стані правовстановлюючих документів на майно, зокрема, на майнові об' єкти, право власності на які підлягає державній реєстрації. Критерієм цього ідеального стану слугує строк, потягом якого можливо зібрати пакет документів, необхідних для укладення угод про відчуження або обтяження такого майна: внесення до статутного фонду, дарування, купівля-продаж, оренда, іпотека тощо.

Що стосується кредиторської заборгованості, працююче підприємство завжди має поточну кредиторську заборгованість, однак необхідно пам' ятати, що відповідно до статті 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено чинним законодавством.

Порушення справи про банкрутство тягне за собою можливість припинення повноважень органів управління та передачу повноважень щодо управління юридичною особою арбітражному керуючому.

Практика показує, що позов про стягнення заборгованості може бути підставою для накладення арешту на активи підприємства в порядку забезпечення позову. Якщо у разі звичайного господарського спору підприємства з кредитором, позивач подає заяву про забезпечення позову, то ухвала суду про арешт майна, рахунку або інші заборони можуть бути першими підготовчими діями рейдерської атаки [б, с. 42-43].

Якщо бізнес має таку організаційно-правову форму як акціонерне підприємство, то з усією впевненістю можна сказати, що найбільш суттєвим є питання ведення реєстру, адже фактично права на управління акціонерами товариством через його вищий орган має лише власник акцій, а право власності на акції виникає з моменту внесення про це запису до реєстру. Крім того, без засвідченого реєстратором реєстру дуже складно провести правомочні загальні збори. Практики радять не зв' язуватись із самостійним веденням реєстру, отриманням ліцензії тощо [б].

Отже, діагностика дозволяє визначити найбільш слабкі пункти діяльності підприємства та розробити щодо них заходи протидії, зокрема такі: реорганізація юридичної особи, оптимізація структури управління, внесення змін до статутних документів, консолідація акціонерного капіталу (викуп акцій у міноритаріїв, додаткова емісія, конвертовані цінні папери), концентрація капіталу в спеціально створеній, більш захищеній компанії. Доцільним є також своєчасне звернення до регулятивних та правоохоронних органів, залучення громадськості.

Відповідно до основних ліній атаки на підприємство, необхідно визначити площину, яка потребує захисту у разі нападу. Складовими такої площини є:

- акціонерний капітал;

- майно компанії;

- органи управління;

- периметр підприємства, за межі якого рейдер увійти не повинен. Для сторони, що обороняється - це самостійний елемент системи захисту.

Щодо посягання на дієвість органів управління, існує три основні загрози відносно органів управління:

- кримінальна (щодо виконавчих органів);

- у порядку трудового законодавства - відсторонення;

- у порядку корпоративного права - через рішення загальних чи зборів інших виконавчих органів (залежно від статусу товариства)

[З, с. 4З].

Яременко Я., аналізуючи тактичні прийоми захисту підприємства, відокремлює такі методи захисту:

- захист активів шляхом їх розподілу - одна компанія володіє всіма активами, інша компанія володіє засобами виробництва, третя веде операційну діяльність а умовах оренди. Тобто для виробництва безпосередньо слід організувати ще одну фірму, яка на орендованому обладнанні та на орендованих площах займається лише виробництвом продукції;

- наявність певних обтяжень на ліквідні активи, що досягається, використовуючи можливості, надані ЦК України;

- постійна наявність підконтрольної кредиторської заборгованості (на випадок банкрутства);

- внесення на депозит суду (за місцем забезпечення позову) коштів у межах ціни позову (якщо це є доцільним) із метою зняття забезпечення. Це передбачено в постанові пленуму ВСУ № 9 від 22.12.200б року;

- введення посад другого та третього заступників.

21.02.2007 року Кабінет Міністрів України прийняв рішення про створення Міжвідомчої комісії з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств. Відповідно до п. 4 Положення про вищеназвану Комісію основними її завданнями є:

- збирання і моніторинг інформації про методи поглинання та захоплення підприємств, про порушення земельного законодавства, що призводить до погіршення інвестиційного клімату в Україні;

- забезпечення взаємодії органів державної влади, зокрема правоохоронних органів і органів державної виконавчої служби, з питань посилення протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств;

- напрацювання комплексу заходів щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств, а також удосконалення механізму регулювання в сфері реалізації корпоративних прав учасників господарських товариств та інвесторів;

- проведення оперативного обміну між органами державної влади та громадськими організаціями відповідною інформацією [7]. Проте, значний проміжок часу через постійну зміну кадрів та штату певних міністерств та відомств, Комісія не була спроможна

ефективно діяти та співпрацювати з добропорядними підприємствами, а останнім часом зовсім не працювала. В кінці березня 2010 року Кабмін прийняв рішення про відновлення діяльності Міжвідомчої комісії з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств, постановою Уряду було визначено її персональний склад.

Зважаючи на це, сьогодні підприємства не можуть ігнорувати можливість повноцінного співробітництва з Комісією задля спільної більш результативної боротьби із рейдерством. Практика дозволяє підприємству звернутися до Комісії із відповідним клопотанням щодо ініціювання перевірок на предмет протиправного поглинання та захоплення підприємства. При проведенні таких перевірок особлива увага приділяється виявленню фактів порушення законодавства та корупційних дій, вчинених державними посадовцями і суддями, а також наявності в діях рейдерів складу адміністративних проступків або кримінальних злочинів.

За таких обставин, доцільним вважається призначення зі складу служби економічної безпеки або юридичного відділу осіб, відповідальних за взаємодію з Комісією задля своєчасного реагування на рейдерські напади, а також відпрацювання практичних моделей такої взаємодії.

Існують також нетрадиційні, але досить дієві способи захисту від рейдерства. Один з цих способів втілюється за допомогою такої схеми: приміщення основного підприємства передається за договором оренди з правом викупу підконтрольній особі (компанії) (залежно від того, де вигідніше розглядати - в господарському чи місцевому суді, оскільки рейдерові необхідно буде визнавати недійсним договір оренди з виплатою штрафів за розрив договору або неустойки тощо).

Іншим способом є застосування таких організаційно-правових заходів: внутрішню фірму, яка найбільше може зацікавити рейдера (володіє нерухомістю, землею чи обладнанням) слід обтяжити кредиторською заборгованістю. Доцільно створити ще одну «кишенькову» фірму, організувати на її розрахунковому рахунку необхідну суму, а потім перевести кошти на розрахунковий рахунок обтяженої фірми, заклавши при цьому все її майно, закріпивши операцію документально [4, с.110].

Велику увагу необхідно приділити безпосередньо судовому розгляду справи, під час якого вірогідною є наявність корумпованих зв' язків між рейдером та суддею. Одним з поширених інструментів в руках рейдерів є подання заяви до суду про забезпечення позову, внаслідок чого судом приймається відповідна ухвала. У цьому випадку, відкинувши будь-які легковажні розрахунки на позитивне врегулювання спору, необхідно повноцінно застосовувати чинні нормативні акти та судову практику, зокрема Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» та «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».

Отже, важливе значення для захисту підприємства має вчасне та ефективне оскарження ухвал по забезпеченню позову. При цьому необхідно пам' ятати положення п. З Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», в якій зазначено, що при розгляді справ, предметом яких є оскаржене рішення загальних зборів господарського товариства, судам необхідно враховувати, що заборона проводити такі збори порушує право на участь у них та управлінні товариством тих його учасників, котрі не оскаржили це рішення, і суперечить змісту заходів забезпечення та меті їх застосування, яка полягає в захисті інтересів учасника процесу, а не в позбавленні (порушенні) прав інших осіб.

Суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які пов' язані із втручанням у внутрішню діяльність господарських товариств (наприклад, забороняти скликати загальні збори товариства, складати список акціонерів, що мають право на участь у них, надавати реєстр акціонерів та приміщення для проведення зборів, підбивати підсумки голосування з питань порядку денного тощо).

У справах про захист трудових чи корпоративних прав не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про звільнення позивача з роботи та зобов'язання відповідача й інших осіб не чинити перешкод позивачеві у виконанні ним своїх попередніх трудових обов'язків, оскільки таким чином фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті.

Розгляд справи судом, у провадженні якого вона перебуває, означає, що розгляд заяви повинен відбуватися в судовому засіданні при секретарі судового засідання з обов' язковим веденням протоколу. Цією нормою дуже часто нехтують, що є підставою для скасування таких ухвал в апеляційному порядку, навіть з формальних міркувань [8, с. 21]. Отже, протидія рейдерству вимагає, в першу чергу, швидкої реакції.

17 листопада 2009 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств», яким встановлено низку нормативних перешкод рейдерству, зокрема, визначено підсудність справ у спорах щодо обліку прав на цінні папери, які сьогодні розглядаються господарським судом за місцезнаходженням емітента [9].

Ефективна протидія рейдерству можлива лише при застосуванні всіх розроблених методів та способів у комплексі. Варто приділяти відповідну увагу захисту підприємства на всіх стадіях та етапах його функціонування, починаючи від моменту самого створення. Власник підприємства не має права нехтувати важливими на сьогодні заходам безпеки на юридичному, організаційному та навіть силовому рівні.

РЕЗЮМЕ

В роботі досліджені та систематизовані практичні способи та методи протидії рейдерству, визначені стратегічні напрямки боротьби з

рейдерством як явищем. Проаналізована судова та організаційно-правова практика протистояння рейдерським атакам.

РЕЗЮМЕ

В работе исследованы и систематизированы практические способы и методы противодействия рейдерству, определены стратегические направления борьбы с рейдерством как явлением. Проанализирована судебная и организационно-правовая практика противостояния рейдерским атакам на предприятии.

SUMMARY

The work includes the characteristics and ordering of counteraction methods and solutions against raid, the strategic directions of protection from raid are defined. Judicial and organizational practice of defending from raid attacks at the enterprise is analysed.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Смітюх А. Корпоративне рейдерство у світі корпоративної конфліктології ІІ Юридичний радник. - 2008. - № 2 (22). - С. 26 - ЗО.

2. Спасибо-Фатєєва І. Рейдерство: розуміння, види, небезпека та способи боротьби ІІ Вісник господарського судочинства. - 2008. - № 4. - С. 46 - ЗЗ.

3. Паламарчук Г, Венгер Л. Особливості рейдерства в Україні та політика його подолання ІІ Економіка України. - 2007. - №№ 9. - С. 38-

4З.

4. Берлач Ю. Організаційні заходи протидії рейдерству в Україні ІІ Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 11. - С. 109-111. З.     Яременко Я. Органи управління підприємством як об' єкти рейдерського впливу. Способи протидії ІІ Юридичний радник. - 2008. - №

2 (22). С. 44- 4б.

6. Музичко Р. Юридична експертиза підприємства як спосіб захисту від рейдерства ІІ Юридичний радник. - 2008. - № 2 (22). - С. 41-43.

7. Про утворення Міжвідомчої комісії з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств: Постанова КМУ від 21.02.2007 № 2З7 ІІ http:llwww.rada.gov.ua.

8. Швайка І. Окремі питання виконання ухвал про забезпечення позову ІІ Юридичний радник. - 200б. - № б (14). - С. 20-22.

9. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств: Закон України від 17.11.2009 № 1720-VI ІІ http:llwww.rada.gov.ua.

ПОРЯДОК ПРИОБРЕТЕНИЯ ГРАЖДАНСТВА УКРАИНЫ И ШВЕЙЦАРСКОЙ КОНФЕДЕРАЦИИ: СРАВНИТЕЛЬНО-ПРАВОВОЙ АНАЛИЗ

Королева-Борсоди Н.В., Крымский центр Европейского университета финансов, информационных систем, менеджмента и бизнеса, Симферополь, Украина

В конце XX-начале XXI вв. для многих европейских стран актуальным стал вопрос роста численности натурализованных иностранных граждан. Например, 39 4184 человек приняли гражданство Российской Федерации в 2009 году, что на 9% больше показателей

2008 года [1], во Франции в 2009 году 137 4З2 иностранных гражданина получили французское гражданство тогда, как в 2007 году эта цифра составляла 132 002 человека [2], в Италии итальянскими гражданами путем пожалования нрава гражданства в 2008 году стали ЗЗ 696 человек, а в 2003 году - 17 20З [3].

Швейцарская Конфедерация и Украина не стали тому исключением. По данным Союзного офиса по статистике в 2009 году швейцарскими гражданами стали 44 948 человек. За прошедшие почти 30 лет численность иностранных граждан, получивших гражданство Швейцарии, возросла более чем в 4-З раз: в 1983 г. их насчитывалось 9 062 человека, в 1990 г. - б 183 человек, а в 2000 г. - ЗО 4З2 человек

[4].

В нервом полугодии 2009 года гражданство Украины приобрели 20 9З2 человека, а в 2008 году - 873 человека [З].

Вопросы приобретения и утраты права гражданства иностранными гражданами в рассматриваемых нами странах регулируются, прежде всего, национальными Конституциями, конституциями субъектов (кантонов), союзными законами Швейцарской Конфедерации, законами Украины и иными нормативно-правовыми актами Украины и Швейцарии.

Так, согласно статье 38 Союзной Конституции Швейцарской Конфедерации от 18 апреля 1999 года (но состоянию на 27 сентября

2009 года) Союз регулирует приобретение и утрату права гражданства в силу происхождения, заключения брака и усыновления. Он регулирует к тому же утрату права на швейцарское гражданство по другим основаниям, а также восстановление в гражданстве. Он издает предписания о минимальных требованиях при натурализации иностранок и иностранцев кантонами и выдает разрешение на натурализацию. Он облегчает натурализацию детей, не имеющих гражданства [б].

Конституция Украины (статья 4) лишь оговаривает, что в Украине существует единое гражданство, а основания его приобретения и утраты определяются законом [7].

Основным законом, регулирующим вопросы приобретения права гражданства в Швейцарии является Союзный Закон «О приобретении и утрате швейцарского гражданства» от 29 сентября 19З2 г., а в Украине - Закон Украины «О гражданстве Украины» от 18

января 2001 г. [8; 9]

© Коpолева-Боpсоди Н.В., 2G1G

Согласно ст. 1 Закона Украины «О гражданстве Украины» гражданин Украины - это лицо, которое приобрело гражданство Украины в порядке, предусмотренном законами Украины и международными договорами Украины [9].

Немаловажное значение среди источников, регулирующих вопросы приобретения и утраты права гражданства в Украине и Швейцарской Конфедерации, также отводится международным нормативным правовым актам, участниками которых выступают Украина и Швейцарская Конфедерация, и международным договорам и соглашениям, заключенным Украиной и Швейцарской Конфедерацией с государством гражданства иностранного гражданина.

В статье 1З Всеобщей декларации прав человека Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций указала, что «каждый человек имеет право на гражданство» и что «никто не может быть произвольно лишен своего гражданства или права изменить свое гражданство» [10].

Одним из основополагающих международных документов, устанавливающим международные стандарты принципы и правила, касающиеся гражданства физических лиц, является Европейская конвенция о гражданстве (принята б ноября 1997 года, ратифицирована Украиной 20 сентября 200б года [11]; однако на данный момент не ратифицирована Швейцарской Конфедерацией). Согласно ст. 2 указанной Конвенции «гражданство» означает правовую связь между отдельным лицом и государством без указания этнического происхождения этого лица [12].

Статья б вышеуказанной Конвенции устанавливает международные правила приобретения гражданства, которым следуют все государства-участники при принятии своего национального законодательства, регулирующего обозначенный вопрос. Так, согласно указанной статье каждое государство-участник предусматривает в своем внутреннем законодательстве возможность приобретения его гражданства «ex lege» следующими лицами:

a) детьми, один из родителей которых в момент рождения этих детей имеет гражданство этого государства-участника, с учетом любых изъятий, которые могут предусматриваться его внутренним законодательством в отношении детей, родившихся за границей. В отношении детей, родительские права на которых установлены на основе признания, распоряжения суда или аналогичных процедур, каждое государство-участник может предусмотреть, чтобы ребенок приобретал его гражданство в соответствии с процедурой, которая определена его внутренним законодательством;

b) детьми, найденными на его территории, оба родителя которых неизвестны и которые в противном случае были бы лицами без гражданства.

Каждое государство-участник предусматривает в своем внутреннем законодательстве возможность приобретения его гражданства детьми, родившимися на его территории, которые не приобретают при рождении другого гражданства. Такое гражданство предоставляется:

a) по рождению «ex lege»; или

b) в последующий период детям, которые остались без гражданства, по представлению в надлежащие органы соответствующим ребенком или от его имени заявления в порядке, предписанном внутренним законодательством этого государства-участника. Такое заявление можно подавать при условии постоянного проживания на законном основании на его территории в течение периода, не превышающего пяти лет непосредственно перед подачей заявления.

Каждое государство-участник предусматривает в своем внутреннем законодательстве возможность приобретения гражданства лицами, на законном основании постоянно проживающими на его территории. При определении условий приобретения гражданства оно не должно предусматривать период проживания, превышающий десять лет перед подачей заявления.

Каждое государство-участник предусматривает в своем внутреннем законодательстве возможности, облегчающие приобретение его гражданства следующими лицами:

a) супругами его граждан;

b) детьми одного из его граждан, подпадающими под изъятие, предусмотренное в подпункте «a» пункта 1 статьи б;

c) детьми, один из родителей которых приобретает или приобрел его гражданство;

d) детьми, усыновленными одним из его граждан;

e) лицами, которые родились на его территории и на законном основании постоянно проживают на ней;

f) лицами, которые на законном основании постоянно проживают на его территории в течение определенного периода времени, начавшегося до достижения ими возраста 18 лет, причем этот период устанавливается внутренним законодательством соответствующего государства-участника;

g) лицами без гражданства и признанными беженцами, на законном основании постоянно проживающими на его территории. Конвенция о гражданстве замужней женщины от 20 февраля 19З7 года (подписана УССР 1З октября 19З7 года, ратифицирована 2З

сентября 19З8 года, вступила в силу 11 августа 19З8 г., ратифицирована Президиумом Верховного Совета СССР 28 августа 19З8 г.) также закрепила ряд положений в отношении приобретения гражданства замужними женщинами. Так, в соответствии со статьями 1-3 указанной Конвенции ни заключение, ни расторжение брака между кем-либо из его граждан и иностранцем, ни перемена гражданства мужем во время существования брачного союза не будут отражаться автоматически на гражданстве жены. Ни добровольное приобретение кем-либо из его граждан гражданства какого-либо другого государства, ни отказ кого-либо из его граждан от своего гражданства не будут препятствовать сохранению своего гражданства женой этого гражданина. Иностранка, состоящая замужем за кем-либо из его граждан, может приобрести по своей просьбе гражданство своего мужа в специальном упрощенном порядке натурализации. Дарование такого гражданства может быть объектом ограничений, устанавливаемых в интересах государственной безопасности или публичного порядка [13, С. 438-442].

В Швейцарии три вида гражданства: гражданство города или коммуны, гражданство кантона и гражданство Швейцарии. Иными словами, каждый гражданин кантона является швейцарским гражданином и может участвовать в союзных выборах и голосованиях по месту своего жительства.

В некоторых кантонах предусмотрен особый порядок получения гражданства кантона. Например, согласно статье 23 КК Цуг право гражданина кантона может быть пожаловано только лицам, которые уже приобрели гражданство коммуны; если такой гражданин не приобретет гражданство кантона в течение 1 года со дня пожалования ему гражданства коммуны, он автоматически его теряет.

Порядок пожалования коммунального гражданства в кантоне Сант-Галлен согласно статьям 102-107 Конституции кантона Сант-Галлен следующий: политическая коммуна и коммуна места проживания лица взаимодействуют при пожаловании права граждан коммуны. Из депутатов Советов политической коммуны и коммуны жителей лица, ходатайствующего о пожаловании гражданства, образуется на паритетных началах Совет по пожалованию права гражданства (председатель Совета политической коммуны председательствует на заседании такого Совета с правом решающего голоса при равенстве голосов). В коммуне, в которой не существует парламента, решение о пожаловании права гражданства коммуны принимают граждане, имеющие право голоса в политической коммуне по предложению Совета по пожалованию права гражданства.

Решение о пожаловании права гражданства кантона принимается правительством после пожалования коммунального гражданства (политической коммуны и коммуны жителей). Швейцарцам право гражданства коммуны и кантона может быть пожаловано, если они проживали не менее З лет в соответствующей политической коммуне, а иностранным гражданам и лицам без гражданства право гражданства кантона жалуется, если они обратились с ходатайством до достижения 20-летнего возраста; проживали в целом не менее 10 лет в Швейцарии, из которых не менее З лет в соответствующей политической коммуне.

Совет по пожалованию права гражданства жалует право гражданства политической коммуны, а с приобретением гражданства политической коммуны такое лицо также получает гражданство коммуны жителей [14 , C. 84-8З].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків