Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 105

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

Поняття «цінність», «оцінка» і «ціннісне ставлення» не є тотожними. Під цінністю розуміється об'єктивна значимість явища або процесу, на якій заснована оцінка. За своєю природою цінність об' єктивна, а оцінка суб' єктивна. Ціннісне ставлення будується на взаємозв' язку суб' єкта й об' єкта і припускає їх оцінку.

Поняття «ціннісна орієнтація» - доволі складне утворення, що відображає різні рівні й форми взаємодії суспільного та індивідуального в особистості, певні форми усвідомлення особистістю навколишнього світу, свого минулого, сучасного і майбутнього. Ціннісна орієнтація виступає своєрідним регулятором соціальної поведінки особистості. Стабільними орієнтирами для неї є певні цінності й норми, які виражають сутність ціннісної орієнтації (схема 1).

Ціннісними орієнтаціями в літературі називають систему матеріальних і духовних благ, які людина та суспільство визнають як владну силу, котра визначає думки, вчинки і взаємовідносини людей. Ідеали, ціннісні орієнтації людини окреслюють, визначають її справжню духовну серцевину. Життя суспільства залежить переважно від того, які переконання й ідеали сповідує освічена частина суспільства, що вона вважає найвищою цінністю на шкалі ціннісної ієрархії [2, с.234].

Цінності набувають соціального змісту, реалізуються і впливають на свідомість і поведінку людей лише в тому разі, коли глибоко усвідомлюються і сприймаються ними як ціннісні орієнтації [3, с.23-24].

Суспільство, у якому досягнуто консенсусу стосовно того, що є моральним, що вважати цінністю, а що ні, може розглядатися як стабільна система, оскільки ліквідується головне джерело протиріч, які породжують нестабільність, катаклізми, потрясіння [4, с.6-7,9].

Аксіологічна обгрунтованість права сприяє тому, що мотивом дотримання норм права виступає не погроза примусу, а ціннісно-позитивне ставлення до нього особистості. Тим самим право перетворюється з «чужого», що походить від зовнішнього стосовно адресатів норм права авторитету, у «своє» право, що відповідає інтересам і оцінкам суб'єктів. Таким чином, цінність не можна змішувати й ототожнювати з оцінкою: цінність - щось об'єктивне, у той час як оцінка є суб'єктивне людської свідомості, суб'єктивне відображення об'єктивно існуючої цінності. Шляхом оцінки суб'єкт сприймає що-небудь як цінність або нецінність.

Власне, під цінністю права прийнято розуміти його здатність слугувати метою та засобом для задоволення соціально справедливих потреб індивідів та суспільства загалом, стверджувати справедливі та гуманні засади у взаємовідносинах особистості та влади, виступати силою, яка протистоїть свавіллю. Соціальна цінність (корисність) права полягає в тому, що воно надає діям людини організованості, стійкості, погодженості, забезпечує їх підконтрольність. Право тим самим вносить елементи порядку в суспільні відносини, є засобом їх цивілізованості. Цінність права також полягає в тому, що воно є вираженням та визначенням (масштабом) свободи особистості в суспільстві. При цьому право означає не свободу взагалі, а визначає межі, міру цієї свободи. Воно протистоїть несвободі, сваволі, безконтрольності окремих індивідів та груп. Тобто право є формальною свободою. Цінність права, таким чином, полягає в тому, що воно пройняте гуманними засадами: відкриває особистості доступ до благ, виступає діючим засобом її соціальної захищеності [5, с.274].

Отже, соціальна цінність і призначення права характеризуються такими ознаками:

1) право визначається як міра свободи й недоторканості людини, окреслює межі свободи, скеровується на виключення з соціального життя свавілля, безконтрольності та беззаконня; 2) воно об'єднує в собі загальну волю учасників суспільних відносин, впливає на поведінку й діяльність людей через узгодження їх специфічних інтересів; 3) цінність і призначення права полягає в тому, що воно є виразником соціальної справедливості, виступає критерієм правильного розподілу матеріальних благ, утвердженням рівності та правового статусу людини в суспільстві; 4) право являє собою джерело оновлення суспільства, виступає в демократичному громадянськомусуспільстві як чинник прогресивного соціального розвитку; З) як явище культури й цивілізації воно має планетарний характер і забезпечує вирішення проблем міжнаціонального та міжнародного значення.

Таким чином, право як соціальний регулятор суспільних відносин забезпечує регулювання найбільш важливих потреб та інтересів між людьми як у межах певної країни, так і на землі у взаємовідносинах усього світового співтовариства.

Специфіка сучасного розвитку права полягає в тому, що у центрі його знаходиться окрема людина з її інтересами і потребами, її свобода. Звісно, свобода людини історично опосередковується всебічним розвитком суспільства, найважливіших його сфер - духовної, економічної, політичної. Однак, саме в праві і через право свобода закріплюється і доводиться до кожної людини, до кожної організації.

Викладене дає підстави зробити висновок, що право має загальносоціальну сутність, служить інтересам кожної людини, забезпечує організованість, упорядкованість, стабільність і розвиток соціальних зв'язків. Коли люди вступають у взаємовідносини між собою як суб'єкти права, це означає, що за ними стоїть авторитет суспільства і держави, і вони можуть діяти вільно.

Загальносоціальна сутність права конкретизується в його розумінні як вираження загальнонародної волі, розуму, моральних засад і міри свободи. У межах своїх прав людина впевнена і вільна у своїх діях, суспільство в особі держави стоїть на захисті цієї свободи. Таким чином, право не просто свобода, а свобода, гарантована від посягань, захищена свобода. Добро захищено від зла. Завдяки праву добро стає нормою життя, зло - порушенням цієї норми [б, с.119].

Слід зазначити, що цінності в праві слід сприймати як шкалу виміру самого права. Цінність у праві - це те сутнісне, що дозволяє праву залишатися самим собою.

Стверджуючи принципи свободи і справедливості, право набуває глибокого особистого значення, стає цінністю для окремої людини, конкретної групи та суспільства в цілому, відкриває особі доступ до благ і виступає дієвим засобом її соціальної захищеності. Як писав український мислитель Б. Кістяківський, «право лише там, де є свобода особи». У цьому проявляється гуманістичний характер права. Саме через свою власну цінність право входить до арсеналу загальнолюдських цінностей, що виробляються поколіннями людей протягом історії [7].

У філософії права серед найпоширеніших цінностей можна назвати справедливість, рівність, свободу, людську гідність, природні невід'ємні права людини, практичну розумність, здоровий глузд тощо. Ідеї свободи, рівності та справедливості є фундаментальними ідеями-принципами для права. Задекларовані як основні постулати кожної правової системи, вони набувають специфічного змістовного забарвлення в різні історичні епохи [8, с.171].

Зокрема, визначення юридичних цінностей є предметом юридичної аксіології. Можна виділити основні види цінності права: соціальна, інструментальна, власна.

Соціальна цінність права полягає у тому, що воно, втілюючи загальну, групову та індивідуальну волю (інтерес) учасників суспільних відносин, сприяє розвитку тих відносин, у яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому. Воно вносить стабільність і порядок у ці відносини. У суспільстві, в умовах цивілізації, немає такої іншої системи соціальних норм, яка змогла б забезпечити доцільне регулювання економічних, державно-політичних, організаційних та інших відносин, реалізуючи при цьому демократичні, духовні та моральні цінності. Забезпечуючи простір для упорядкованої свободи і активності, право служить чинником соціального прогресу.

Інструментальна цінність права — один із проявів його загальносоціальної цінності — полягає у тому, що право є регулятором суспільних відносин, інструментом для вирішення різних завдань, у тому числі для забезпечення функціонування інших соціальних інститутів (держави, соціального управління, моралі та ін.) та інших соціальних благ. Як інструмент право використовується різними суб'єктами соціального життя — державою, церквою, громадськими об'єднаннями, комерційними організаціями, громадянами. У цивілізованому суспільстві саме право є одним із головних інструментів, здатних забезпечити організованість і нормальну життєдіяльність, соціальний мир, злагоду, зняття соціальної напруженості.

Власна цінність права як соціального явища полягає у тому, що право виступає як міра: а) свободи та б) справедливості. У цій якості право може надавати людині, комерційним і некомерційним організаціям простір для свободи, активної діяльності й у той же час виключати свавілля, тобто служити гарантом вільного, гідного та безпечного життя. Соціальна свобода, не пов'язана правом, поза правом, може переростати у свавілля, несправедливість для більшості людей. Право виступає силою, яка в змозі протистояти беззаконню.

Таким чином, зрозуміти соціальну цінність права — означає усвідомити, розкрити його позитивну роль для особистості та суспільства. Вказані види цінностей права мають рівне значення, оскільки кожна з них виникає із практичного ставлення індивіда до дійсності, відповідає розвитку сучасного українського соціуму.

Юридична теорія і практика пов'язані з людиною, її особистісними якостями, а також їх проявами у суспільному житті. Особистість посідає важливе місце у процесі правотворчості як «творець права», що дає підставу для виділення серед правоутворюючих людського фактору.

Розуміючи право як форму суспільної свідомості, що відображена в нормативно-правових актах держави, які покликані відобразити міру свободи людини, соціальну справедливість, рівність та інші соціальні цінності, можна стверджувати, що «держава — виключний творець законів, однак не права» [9, с.З88].

Як слушно з цього приводу зауважував В. Селіванов, держава як політична організація суспільства є лише винятковим законотворцем. Однак це не виключає видання нею несправедливих нормативних актів, особливо за умови антидемократичних режимів [10].

Дійсно, будь-яке право для того, щоб бути відображеним у суспільних відносинах, як правило, проходить через діяльність та свідомість людини. Також прийняття та реалізація (застосування) будь-якого нормативно-правового акту цілком залежить від волі й свідомості відповідних осіб.

Вітчизняний науковець О.Костенко, досліджуючи проблеми співвідношення конституції та ідеології людей, вказує, що законодавство - це ніщо інше, як інструмент (хороший чи поганий) у руках людей, що його застосовують (або повинні застосовувати). Згідно з цією концепцією вчений робить такі висновки: 1) закон діє лише тоді, коли його застосовують люди; 2) закон діє лише так, як його застосовують люди.

Як люди будуть застосовувати закон залежить від стану їхньої волі й свідомості. Цей стан визначається соціальною культурою людей, під якою слід розуміти міру узгодженості їхньої волі й свідомості із природними законами соціального життя. Однією із найважливіших складових соціальної культури людей є ідеологія, тобто їх уявлення про закони матері-нрироди, відповідно до яких упорядковуються їхні воля і свідомість. Правова ідеологія - це уявлення про закони природного права, відповідно до яких упорядковуються воля і свідомість тих, хто, зокрема, застосовує законодавство. Отже, без ідеології неможливе застосування чого-небудь, і яка ідеологія -таке і застосування. Зокрема, протиприродні правові уявлення, тобто такі, що суперечать законам природного права, породжують у людей так званий комплекс сваволі й ілюзій, який виявляється у вигляді зловживання при застосуванні законодавства [11, с.88].

Далекосхідна концепція права свідчить, що китайці, наприклад, не відчували глибокої поваги до нрава. В їх уявленнях мирне життя в суспільстві гарантується не правом, а етикою. На їх думку, кожен повинен поводитися так, щоб не порушити природний порядок. Конфуцій стверджував: «Якщо люди управляються за правовими нормами і дисциплінуються покаранням, то вони будуть безсоромно шукати шляхів, щоб обійти й те, й інше. Якщо ж вони будуть управлятися доброчинністю і дисциплінуватися традиціями, то вони пізнають сором і справедливо поводитимуться» [12, с.З29].

Сучасні дослідження у сфері психології довели, що у забезпеченні підкорення юридичним нормам, зокрема кримінальним, такі чинники, як довіра, чесність, правдивість, почуття причетності тощо, іноді бувають більш важливими, ніж просто примус.

Зокрема, вивчення та аналіз результатів анкетування на тему «Цінність права: мої думки і позиції», проведеного авторкою роботи у листопаді-грудні 2009 року (в анкетуванні взяли участь 200 осіб з Донецької, Луганської, Харківської областей, серед яких школярі-старшокласники,  студенти,  представники працюючого  (зайнятого) населення (вчителі  шкіл,  шахтарі,  викладачі  ВНЗ, продавці,

З6Зприбиральники, бухгалтери, юристи тощо), пенсіонери) свідчать про те, що 86% опитаних осіб вважають, що при вихованні особистості краще використовувати метод переконання, 11% обрали метод матеріального заохочення, 3% - метод примусу. І в той же час, досвід радянської політичної й юридичної практики нагадує про часи, коли державні інтереси, за якими фактично приховувалися інтереси партійної верхівки, розглядалися як пріоритетні відносно народних, не говорячи про індивідуальні, коли без реальних змін в економіці й правосвідомості намагалися, зокрема, скоротити злочинність, насамперед за рахунок організаційно-адміністративних заходів.

Отже, в умовах формування громадянського суспільства, коли дійсні правові цінності починають слугувати інтересам людини, відбувається поступовий перехід від формальної законослухняності до ціннісно-поважного ставлення до права, позитивних явищ юридичної дійсності. Правоповага стає не лише елементом, станом психологічного світу особистості, а й закономірністю, цінністю громадянського суспільства. Правоповага тісно пов'язана з усіма правовими цінностями громадянського суспільства, насамперед - з природним правом та правовим законом як його проявом. Передумова правоповаги полягає в реальному функціонуванні правового закону в суспільстві [13, с.14-15].

Зазначене особливо стосується посадових осіб, залучених до правотворчості та правозастосовчої діяльності, яка передбачає значний вплив суб'єктивного фактора, до якого включаються інтелект, ідеологія, свідомість, менталітет тощо.

Практика доводить, що раціонально-розумова діяльність людини задовольняє тільки невелику частину потреб її життя. І дивитися на це життя, зокрема, правову, політичну або управлінську діяльність тільки крізь призму юридичного оформлення і офіційно визнаних таким чином свідомих актів — це заздалегідь обмежувати об'єктивну реальність і тим самим закладати потенційну помилку в правове регулювання суспільних відносин. Тобто спроба державного управління і законодавчого регулювання суспільних відносин на основі й за допомогою лише свідомо ухвалених юридичних актів за умови ігнорування моральних і правових меж не завжди є благом для людини і суспільства в цілому. Не випадково нині актуальною є проблема розроблення і ухвалення не просто юридичних законів держави, а правових законів, що відповідають потребам розвитку людини і усього суспільства [14].

Отже, у правотворчості, як і в законотворчості, мають бути відображені основні ідеї природного права, в якому поєднані усі найважливіші людські цінності [15, с.78].

Вітчизняне правознавство визнає необхідність існування закону, правового за своїм змістом та сутністю. Сучасне розуміння права передбачає визнання людини найвищою соціальною цінністю, а забезпечення та реалізацію невід'ємних прав і свобод людини і громадянина - головною метою діяльності державної влади, яка реалізує свою компетенцію тільки в межах Конституції та законів України.

Сутність правового закону зумовлює його соціальну цінність, яка полягає у тому, що правовий закон є основою розвитку цивілізації й культури певного суспільства та впливає не лише на поведінку, а й на свідомість, психіку, волю людей. Правовий закон є формальним закріпленням права, заснованого на гуманістичних та прогресивних поглядах, максимальною реалізацією суспільних ідей розвинутого громадянського суспільства, демократичної та правової держави.

Для перетворення закону на правовий законодавець покликаний реалізовувати гуманістичні принципи права адекватно суверенній волі всього народу як результату усвідомлення загальнолюдських цінностей [16, с.7-10].

Таким чином, соціальна цінність права реалізується в соціальній цінності окремих юридичних законів. Закон має соціальну цінність, коли він відповідає праву. Правовий закон відповідає вимогам права і втілює справедливість. Проте будь-який закон, правовий чи неправовий, належним чином прийнятий, підлягає виконанню, доки він не скасований. У країнах з демократичним режимом ця вимога не поширюється на явно злочинні розпорядження та накази (ст. 60 Конституції України). У країнах із тоталітарним режимом неправових законів, постанов, наказів було і є чимало. До того ж, правотворчості притаманний свій ціннісно-правовий аспект, а її продукт - юридична норма - є своєрідним втіленням органічної єдності цінності права як соціального феномену та інструментальної цінності права.

Слід підкреслити, що аналіз соціологічного опитування, проведеного авторкою цього дослідження, показав наступні результати. На питання: чи були ви свідками неефективної дії права (випадки, коли право не змогло вас захистити) - 46 % опитаних дали позитивну відповідь, 29 % - не були свідками такого, 25 % - вагались дати оцінку зазначеному. Отже, на основі даних соціологічного дослідження можна зробити попередній висновок, що на сучасному етапі українці (більша частина опитаних) вважають, що сучасні закони не є достатньо правовими в тій мірі, яка задовольняла би потреби населення.

Таким чином, доволі поширеним явищем у сучасному суспільстві є те, що суспільні цінності не стають цінностями окремої особи. Саме це є величезним підґрунтям того, що навіть найсправедливіший і правовий закон може залишитися лише прокламацією, якщо його цінність змісту та мети не збігаються з внутрішнім переконанням особи, не оживають у її свідомості. Отже, аморальний стан свідомості може «вбити» право, яке «бажає жити» або тільки-но народилося у вигляді певного нормативно-правового акта.

Саме тому величезна увага державних органів, які творять та застосовують право, і науковців, які досліджують державно-правові явища, має приділятися «зламові» старих і відкинутих стереотипів, які ще існують з часів радянської доби, коли людина існувала для держави. Якщо цього не відбуватиметься, то усі зусилля України досягти європейських стандартів будуть марними. Слід змінити стиль мислення та поглядів, здійснити переоцінку пріоритетів у власній свідомості, перш ніж намагатися усвідомити і прийняти нові, дієві та дійсно цінні стандарти, якими живе увесь цивілізований світ.

Таким чином, результат даного дослідження полягає в тому, що здійснено комплексний аналіз права як аксіологічного феномену, а ціннісна природа права розглядається як необхідна умова його ефективного функціонування. Тобто у цьому контексті правове регулювання суспільних відносин постає у вигляді цілісного пізнавального процесу, інтенсивність і ефективність якого значною мірою зумовлює ціннісну реалізацію права.

Зважаючи на викладене вище, слід зазначити, що під цінністю слід розуміти об'єктивну значимість явища або процесу, на якій заснована суб'єктивна оцінка. В свою чергу, загальнолюдські цінності є важливими умовами формування права, а також підґрунтям для реалізації ним своїх основних соціальних функцій.

Дослідження основоположних правових цінностей дозволяє стверджувати, що право, виступаючи у суспільстві формою і загальною мірою його свободи, обумовлює її самодостатню цінність, зміст і значущість якої становлять сутність і зміст самого права, основна цінність якого - справедливість - означає для індивідів діяти у відповідності з правами й обов' язками, що забезпечують умови для реалізації потенцій, здібностей і талантів кожного члена суспільства.

Зокрема, зважаючи на результати авторського соціологічного дослідження, можна зробити попередній висновок, що більшість опитаних не відчувають соціальної цінності права. Звісно, спираючись на погляди лише невеликої частини населення, не можна робити однозначні висновки. Проте, думку людей, які взяли участь в анкетуванні, не слід ігнорувати, оскільки у цієї частини населення також формуються свої ціннісні орієнтації (в тому числі на право), які в подальшому стають частиною суспільної свідомості. Тому, щоб цінність права беззаперечно сприймалася громадянами України, юридичні норми повинні правильно застосовуватися, тобто для громадян важливими є не лише прийняті закони, але й адекватна їх реалізація у повсякденному житті.

До того ж, необхідно підкреслити, що правотворчості притаманний свій ціннісно-правовий аспект, а її продукт - юридична норма - є своєрідним втіленням органічної єдності цінності права як соціального феномену та інструментальної цінності права. Необхідним є вдосконалення права як одного з дієвих засобів суспільної самоорганізації шляхом взаємоузгодження правових та загальнолюдських цінностей.

Отже, знання і максимальне використання ідей і категорій аксіології права сприятимуть гармонізації усього комплексу сутнісних характеристик правової діяльності, прогресивному розвитку системи права, приведенню її до рівноваги більш високого рівня порівняно з попереднім, тобто до більш повної відповідності юридичної теорії правовій реальності, до вищої ефективності законодавства та його реалізації з міркувань прогресивного розвитку людства.

РЕЗЮМЕ

У роботі досліджено ціннісну природу права як складової соціокультурної системи, що діє як у межах соціального організму в цілому, так іу формі самодостатньої, самогенеруючої правової системи. Охарактеризовано загальносоціальну цінність права, визначено його ціннісне значення у суспільстві та у сучасному українському соціумі, розвиток якого підтверджує необхідність вдосконалення права як життєво необхідної цінності. РЕЗЮМЕ

В работе исследуется ценностная природа права как составная часть социокультурной системы, которая действует как в границах социального организма в целом, так и в форме самодостаточной, самогенерирующей правовой системы. Охарактеризированно общесоциальную ценность нрава, определено его ценностное значение в обществе и в современном украинском социуме, развитие которого подтверждает необходимость усовершенствования права как жизненно необходимой ценности.

SUMMARY

The valued nature of law is a subject of this paper. The law is researching as a part of the socio-cultural system, which operates as a social and selfgenerating legal system. The valued nature of the law characterises as the significance for the modern Ukrainian society, development of which is confirmed by the improvement law as a necessary value.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Андрєєва Т.О. Від феномена людини до феномена людства І Т.О.Андрєєва. - Донецьк: ДонНУ, 2002. - 237 с.

2. Права людини: соціально-антропологічний вимір: колект. монографія І Ред. П. М. Рабінович. - Львів: Світ, 200б. - Серія І. Дослідження та реферати. - Вин. 13. - 432 с.

3. Патерило І. В. Право як ціннісна категорія: дис. ... канд. юрид. наук:12.00.01 І Патерило І. В. - К., 2006. - 209 c.

4. Шайгородський Ю. Суспільна мораль як система цінностей І Ю. Ж. Шайгородський, К.П.Меркотан ІІ Правові засади захисту особистісних цінностей та суспільної моралі: Зб. нормативних актів України. - К.: Укр. центр політ. менеджменту, 2007. - 440 с.

З. Оніщенко Н. М. Сприйняття нрава в умовах демократичного розвитку: Монографія І Н.М.Оніщенко. - К.: ТОВ «Вид-во «Юрид. думка», 2008. - 320 с.

6. Теория государства и права: Учебник для вузов І Отв. ред. д.ю.н., проф. В.Д.Перевалов. - М.: Норма, 200б. - 49б с.

7. Права людини і громадянина в афоризмах та прислів'ях: Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України І Редкол.: П.М.Рабинович та ін. - К.: Атіка, 2001. - 112 с.

8. Дубровский Д.И.Проблема идеального І Д.И.Дубровский. - М.: Мысль, 1983.-230 с.

9. Марченко М. В. Проблемы теории государства и нрава І М.В.Марченко. - М.: Прогресс, 2001. - 640 с.

10. Селіванов В. Нетотожність нрава і закону (методологічний аспект) І В.Селіванов ІІ Право України. - 200З. - № З. - С.7-11.

11. Костенко О. М. Конституція і ідеологія: проблема співвідношення І О.М.Костенко ІІ Конституційні засади державотворення і нравотворення в Україні: проблеми теорії і практики: Зб. наук. статей. - К.: Ін-т держави і права їм. В.М.Корецького НАН України, 2006. -С. 87-93

12. Саидов А. X. Сравнительное правоведение (основные правовые системи современности) І А.Х.Саидов. - М.: Юристъ, 2000. - 441 с.

13. Воронова І. В. Правоповага як ціннісне явище громадянського суспільства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.01 І І.В.Воронова. - Харків, 2006. - 20 с.

14. Селіванов В. Раціональне та ірраціональне в пізнанні правової дійсності І В.Селіванов ІІ Вісник Академії правових наук України. - 2003. - № 2-3. - С. 67-82.

1З. Занік Ю. Інтелектуальна культура юриста: філософсько-психологічне обґрунтування І Ю.Занік. - Львів: БаК, 2002. - 784 с.

1б. Грищенко А. В. Правовий закон: питання теорії та практики в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид.

наук:12.00.01 І А.В.Грищенко. - К., 2002. - 18 с.

ЗАХИСТ ІНТЕРЕСІВ ПІДПРИЄМСТВА ВІД ДІЙ КОНКУРЕНТІВ ЗА ДОПОМОГОЮ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ

Н.В. Васильченко, асистент Бердянський університет менеджменту і бізнесу

Важливою складовою життя людини, яка дає змогу задовольняти матеріальні та моральні потреби є праця. Ефективність даних суспільних відносин повною мірою залежить від їх правового регулювання. Специфіка норм трудового права полягає в тому що правовідносини регулюються ними як на державному рівні, так й на договірному. Одними з провідних принципів трудового права є принцип договірного регулювання. В поєднанні його з принципом стабільності трудових відносин ми бачимо тенденцію щодо надання більш вагомої сили факультативним умовам трудового договору.

З розвитком економіки, збільшенням суб' єктів господарювання, різних видів підприємництва збільшились обсяги інформації, а саме інформації, яка містить дані про конкурентоспроможність підприємства. Крім того в умовах кризових економічних явищ, коли підвищується конкуренція, актуальним стає питання захисту суб' єкта господарювання в тому числі в галузі захисту інформації. З цим ми пов' язуємо нове для української практики включення у трудові договори умов, що захищають підприємство від недобросовісної конкуренції, від розголошення комерційної таємниці, від втрати секретів виробництва та технологій.

Такі умови у трудових договорах західного зразка закріплюють вимоги до працівника стосовно конкретної моделі поведінки, змісту та характеру діяльності і зайнятості під час та після (ймовірного) припинення трудових відносин із даним роботодавцем, спрямовані на захист інтересів останнього у комерційних, виробничих та трудових відносинах. Крім того, такі положення, що включають метод заохочення і санкцій, мають на меті стабільну роботу працівника саме на конкретному підприємстві і спрямовані проти трудової міграції та переманювання цінних працівників компаніями-конкурентами. [1 ]

Умова трудового договору щодо запобігання розголошення комерційної таємниці може забороняти працівнику: розголошувати відомості під час дії трудового договору, тобто передавати їх конкуренту, працювати у нього на будь-якій посаді за сумісництвом, а також працювати на конкурента і після розірвання трудового договору.

Якщо в країнах з розвинутою ринковою економікою комерційна таємниця захищається законодавством як цінний товар, то в Україні дотепер відсутній повноцінний правовий механізм захисту інформації, що складає комерційну таємницю

До окремих проблем комерційної таємниці зверталися вчені-юристи: О.А. Городов, Н.С. Гуляєва, С.Е. Жилінський, С.А. Кузьміна, В.Н. Лопатін, С.А. Паращук, О.А. Підопригора, О.О. Підопригора, економісти: Е.Соловйова, В.Рубанова, В.Чаплигіна та ін. Питання договірного регулювання праці досліджували: Г. Чанишева, Н. Болотіна, В. Прокопенко, І. Кисельов, С. Іванов, П. Рабинович, М. Феськов. Однак, застосування при укладанні трудового договору умов, які передбачають захист від конкурентів, є для українського законодавства новим і недостатньо дослідженим. Багато правових аспектів комерційної таємниці залишилися поза полем зору вчених.

Мета статті - проаналізувати відповідність норм деяких нормативно - правових актів, що регулюють відносини в сфері конкуренції трудовому законодавству України та надати пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання даних правовідносин.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків