Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 107

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

Згідно з законом соціальне страхування на випадок безробіття - система прав, обов' язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов' язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Страхування на випадок безробіття здійснюється за принципами: надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав; обов' язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю; цільового використання коштів страхування на випадок безробіття; солідарності та субсидування; паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців та інше.

Закон України «Про загальнообов' язкове державне соціальне страхування у зв' язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 року [[10]] відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, організаційні та фінансові основи загальнообов' язкового державного соціального страхування громадян на випадок тимчасової втрати працездатності, у зв' язку з вагітністю та пологами, у разі смерті, а також надання послуг із санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованим особам та членам їх сімей.

Матеріальне забезпечення та соціальні послуги, що надаються за цим Законом, є окремим видом загальнообов' язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Отже, соціальні страхові фонди - це юридичні особи, які мають ознаки як юридичних осіб приватного права, так і юридичних осіб публічного права. Особливостями правового статусу соціальних страхових фондів як юридичних осіб є цільовий характер їхньої діяльності, некомерційність, самоврядність та позабюджетність.

РЕЗЮМЕ

У статті проведене дослідження адміністративно-правового статусу соціальних страхових фондів в Україні з розглядом відповідних повноважень зазначених органів.

ВІСНИК ДОНЕЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ, СЕР. В: ЕКОНОМІКА І ПРАВО, ВИП.1, 2G1G РЕЗЮМЕ

В статье проведено исследование административно-правового статуса социальных страховых фондов в Украине с рассмотрением соответствующих полномочий отмеченных органов.

SUMMARY

In article research of administratively-legal status social insurance funds is carried out Ukraine with consideration of corresponding powers of noted bodies.

МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ПРАВ ТА СВОБОД ЛЮДИНИ І МЕХАНІЗМИ ЇХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ЗАХИСТУ

Кирпичов О. А., старший викладач кафедри цивільного та державного права Бердянського університету менеджменту і бізнесу

Міжнародні стандарти прав та свобод людини встановлюються міжнародним співтовариством в межах міжнародних організацій для їхнього забезпечення та захисту як на міжнародному рівні, так і в межах окремих держав.

У сучасному світі дотримання та захист прав людини є досить актуальним питанням, з огляду на те що існує багато держав в яких відбувається порушення основних прав та свобод людини. З одного боку більшість держав закріплюють в своїх конституціях та законах певний перелік прав та свобод людини, але на практиці часто відбувається так, що знаходяться такі держави які вважають права людини чимось декларативним і необов' язковим для виконання або забезпечують дотримання прав вибірково, ігноруючи ті які є «незручними» для того або іншого правлячого режиму.

Метою цієї статті є визначення та аналіз міжнародних стандартів прав та свобод людини, а також визначення та характеристика механізму забезпечення та захисту прав та свобод людини у сучасному міжнародному праві.

Як правило міжнародні стандарти прав та свобод людини закріплюються в міжнародних угодах, конвенціях або пактах, які базуються на всесвітньому досвіді та втілюють сучасні потреби і тенденції соціального прогресу. Основними міжнародними конвенціями, які містять міжнародні стандарти прав та свобод людини є наступні: Загальна Декларація прав людини 1948 р., Пакт про громадянські та політичні права 19бб р., Пакт про економічні, соціальні та культурні права 19бб р., Хартія економічних прав та обов' язків держав 1974 р., Конвенція про захист прав людини та основних свобод 19З0 р., Європейська соціальна хартія 19б1 р.

Міжнародні стандарти прав та свобод людини виконують певні функції, а саме: визначають перелік прав та свобод, які відносяться до категорії основних та обов' язкових для всіх держав-учасниць відповідних міжнародних угод або конвенцій; формулюють головні риси змісту прав та свобод, які повинні втілюватись у відповідних конституційних та інших нормативних положеннях окремих держав; встановлюють зобов' язання держав щодо визнання та забезпечення проголошених прав та свобод, а також встановлення на міжнародному рівні гарантій, необхідних для реалізації і захисту прав та свобод; фіксують умови щодо застосування прав та свобод людини, одночасно із законними обмеженнями цих прав та свобод [1, с. ЗЗ8-ЗЗ9].

Формування та нормативне закріплення міжнародних стандартів прав та свобод людини відбувалося поступово спочатку на рівні ООН, а потім на регіональному рівні - в межах регіональних міжнародних організацій.

Ще в Статуті ООН 194З року було зазначено що Організація Об' єднаних Націй сприяє всебічній повазі та дотриманню прав людини та основних свобод для всіх. Таким чином, Статут ООН покладає на держави зобов' язання не тільки поважати, але й дотримуватися прав та свобод людини.

Першим комплексним документом, який на міжнародному рівні закріпив основні права та свободи людини стала Загальна Декларація прав людини 1948 року, яка хоча і має рекомендаційний характер, визначила основні стандарти для держав в гуманітарній сфері. Більшість демократичних держав імплементували основні положення Загальної Декларації прав людини до свого національного законодавства. В Декларації проголошено, що всі народи і всі держави повинні сприяти поважанню та забезпеченню прав і свобод людини, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів.

Основними стандартами прав і свобод людини, які закріплені в Загальній Декларації прав людини є наступні: всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах; кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність; ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані; ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання; кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб' єктност; всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом; кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом; ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання; кожна людина, для визначення її прав і обов' язків і для встановлення обгрунтованості пред' явленого їй кримінального обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом; кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду; ніхто не може бути засуджений за злочин на підставі вчинення будь-якого діяння або за бездіяльність, які під час їх вчинення не становили злочину за національними законами або за міжнародним правом; ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію; кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави; кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком; кожна людина має право на громадянство; чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім' ю; кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими; кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; кожна людина має право на свободу мирних зборів і асоціацій; кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників; кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні; кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях; кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття; кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю; кожна людина має право на відпочинок і дозвілля; кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров' я і добробуту її самої та її сім' ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини; кожна людина має право на освіту; кожна людина має право вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами.

Загальна Декларація прав людини закріплює також положення про те що кожна людина має обов' язки перед суспільством, і вказує що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Подальший розвиток стандартів прав та свобод на міжнародному рівні відбувся з прийняттям у 19бб році двох пактів, а саме: Пакту про громадянські та політичні права та Пакту про економічні, соціальні та культурні права. Ці обидва пакти характеризуються закріпленням зв' язку між правовим статусом особи та правом народів на самовизначення, в силу якого вони вільно встановлюють свій

© Кирпичов О.А., 2G1Gполітичний статус та вільно забезпечують свій економічний, соціальний та культурний розвиток. У той же час вказані пакти мають певні розбіжності щодо механізмів реалізації проголошених прав, так відповідно до Пакту про громадянські та політичні права кожна держава зобов' язується «поважати та забезпечувати права» закріплені в цьому пакті, а відповідно до Пакту про економічні, соціальні та культурні права кожна держава зобов' язується «прийняти у максимальних межах наявних ресурсів заходи для того, щоб поступово забезпечити повне здійснення прав» які містяться у відповідному пакті.

Розбіжності у реалізації прав та свобод людини, які закріплені у Пакті про громадянські та політичні права та у Пакті про економічні, соціальні та культурні права пов' язані з тим, що забезпечення громадянських та політичних прав з боку держави не потребує значного фінансування, а що стосується забезпечення економічних, соціальних та культурних права, то все залежить від фінансово-економічних, соціальних та культурних можливостей кожної окремої держави. Таким чином, навіть при наявності бажання, держави з різним рівнем соціально-економічного та культурного розвитку не можуть на рівних забезпечити у повному обсязі найвищі стандарти у сфері економічних, соціальних та культурних прав людини.

Пакт про громадянські та політичні права містить такі стандарти прав і свобод людини: право на життя є невід' ємним правом кожної людини (це право охороняється законом; ніхто не може бути свавільно позбавлений життя; кожен, кого засуджено до смертної кари, має право просити про помилування чи про пом' якшення вироку; смертний вирок не виноситься за злочини, вчинені особами, молодшими за вісімнадцять років, і не виконується щодо вагітних жінок); нікого не може бути піддано катуванню чи жорстокому, нелюдському або принижуючому гідність поводженню чи покаранню (зокрема, жодну особу не може бути без її вільної згоди піддано медичним чи науковим дослідам); нікого не можуть держати в рабстві (рабство і работоргівля забороняються в усіх їх видах; нікого не можуть держати в підневільному стані); нікого не можуть приневолювати до примусової чи обов' язкової праці; кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність (нікого не може бути піддано свавільному арешту чи триманню під вартою; нікого не може бути позбавлено волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлено законом; кожному заарештованому повідомляються при арешті причини його арешту і в терміновому порядку повідомляється будь-яке пред' явлене йому обвинувачення); всі особи, позбавлені волі, мають право на гуманне поводження і поважання гідності, властивої людській особі; ніхто не може бути позбавлений волі на тій лише підставі, що він не в змозі виконати якесь договірне зобов' язання; кожному, хто законно перебуває на території будь-якої держави, належить, у межах цієї території, право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання; кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну; іноземець, що законно перебуває на території будь-якої держави-учасниці Пакту про громадянські та політичні права, може бути висланий тільки на виконання рішення, винесеного відповідно до закону; всі особи є рівними перед судами і трибуналами (кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред' явленого йому, або при визначенні його права та обов' язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону); кожен обвинувачений в кримінальному злочині має право вважатися невинним, поки винність його не буде доведена згідно з законом; ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону і кримінально-процесуального права кожної країни; ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні будь-якого кримінального злочину внаслідок якоїсь дії чи упущення, що, згідно з діючим на момент його вчинення внутрішньодержавним законодавством або міжнародним правом, не були кримінальним злочином; кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб' єктності; ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його життя або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію; кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії (це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень); кожна людина має право на безперешкодне дотримання і вільне вираження своїх поглядів; кожна людина має право на мирні збори, право на свободу асоціації з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів; сім' я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства і держави; за чоловіками і жінками, які досягли шлюбного віку, визнається право на одруження і право заснувати сім' ю; жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються; кожна дитина без будь-якої дискримінації має право на такі заходи захисту, які є необхідними в її становищі, як малолітньої, з боку її сім' ї, суспільства і держави; кожна дитина повинна бути зареєстрована негайно після її народження і повинна мати ім' я; кожна дитина має право на набуття громадянства; кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації і без необгрунтованих обмежень право і можливість брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників, голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби; всі люди є рівними перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист закону.

Окрім того у Пакті про громадянські та політичні права на кожну державу, яка бере участь у цьому Пакті, покладено зобов' язання поважати і забезпечувати відповідні права всім особам, які перебувають у межах її території та під її юрисдикцією, без будь-якої різниці щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини, а також забезпечити всякій особі, права і свободи якої порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.

У Пакті про економічні, соціальні і культурні права закріплені наступні стандарти прав і свобод людини: право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується; право кожного на справедливі і сприятливі умови праці (зокрема: право на винагороду, справедливу зарплату, умови роботи, що відповідають вимогам безпеки та гігієни, право на відпочинок, дозвілля і розумне обмеження робочого часу та оплачувану періодичну відпустку тощо); право кожної людини створювати для здійснення і захисту своїх економічних та соціальних інтересів професійні спілки і вступати до них на свій вибір; право професійних спілок утворювати національні федерації чи конфедерації; право професійних спілок функціонувати безперешкодно без будь-яких обмежень, крім тих, які передбачаються законом; право на страйки при умові його здійснення відповідно до законів кожної країни; право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування; сім' ї, яка є природним і основним осередком суспільства, повинні надаватися по можливості якнайширша охорона і допомога; особлива охорона повинна надаватися матерям протягом розумного періоду до і після пологів (протягом цього періоду працюючим матерям повинна надаватись оплачувана відпустка або відпустка з достатньою допомогою по соціальному забезпеченню); особливих заходів охорони і допомоги має вживатися щодо всіх дітей і підлітків без будь-якої дискримінації за ознакою сімейного походження чи за іншою ознакою (дітей і підлітків має бути захищено від економічної і соціальної експлуатації); право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім' ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло, і на неухильне поліпшення умов життя; право кожної людини на свободу від голоду (для реалізації цього права держави повинні вживати відповідні заходи); право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров' я; право кожної людини на освіту (при цьому початкова освіта повинна бути обов' язкова і безплатна для всіх, середня освіта в її різних формах, включаючи професійно-технічну середню освіту, повинна бути відкрита і зроблена доступною для всіх, вища освіта повинна бути зроблена однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного); право кожної людини на участь у культурному житті, на користування результатами наукового прогресу та їх практичне застосування, на користування захистом моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв' язку з будь-якими науковими, літературними чи художніми працями, автором яких вона є.

Держави, які беруть участь у Пакті про економічні, соціальні і культурні права, зобов' язуються забезпечити рівне для чоловіків і жінок право користування всіма економічними, соціальними і культурними правами, передбаченими в цьому Пакті; при цьому держави-учасниці цього Пакту можуть встановлювати тільки такі обмеження цих прав, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це є сумісним з природою зазначених прав, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.

Певним доповненням та подальшим розвитком основних положень Пакту про економічні, соціальні і культурні права є Хартія економічних прав та обов'язків держав 1974 року. Ця Хартія, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН, закріплює основи міжнароднихекономічних відносин держав, а також економічні права та обов'язки держав. Досить важливим є положення, закріплене у ст. 7 Хартії економічних прав та обов' язків держав, про те що кожна держава несе основну відповідальність щодо сприяння економічному, соціальному та культурному розвитку свого народу. Окрім того, згідно зі ст. 9 Хартії, на всі держави покладено обов' язок співробітничати у економічній, соціальній, культурній, науковій та технічній галузях з метою сприяння економічному та соціальному прогресу всіх країн світу.

Слід відзначити, що в міжнародному гуманітарному праві відкидеється поділ прав та свобод за ступінню їх значущості для людини. Так, у Віденській декларації Всесвітньої конференції з прав людини 1993 року відзначається, що всі права людини є універсальними, неподільними, взаємноповязаними та взаємозалежними. Тому міжнародне співтовариство повинно ставитися до прав людини глобально, на справедливій та рівній підставі, з однаковим підходом та увагою.

Ще до прийняття Пакту про громадянські та політичні права та Пакту про економічні, соціальні та культурні права комплексне закріплення міжнародних стандартів прав та свобод людини відбулося на регіональному рівні в межах Європейського континенту. Підтвердженням чого є такий документ як Конвенція про захист прав людини та основних свобод, яку було прийнято у 1950 році Радою Європи.

Конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 р. містить такі права і свободи як: право на життя, право на свободу та особисту недоторканність, право на справедливий судовий розгляд, право на повагу до приватного і сімейного життя, свобода думки, совісті і віросповідання, свобода вираження поглядів, свобода зібрань та об'єднання, право на шлюб, право на ефективний засіб правого захисту, захист права власності, право на освіту, право на вільні вибори, свобода пересування, право на оскарження у кримінальних справах, право не бути притягненим до суду або покараним двічі, рівноправність кожного з подружжя. Окрім того, в Конвенції про захист прав людини та основних свобод міститься зобов' язання поважати права людини, заборона катування, заборона рабства та примусової праці, заборона дискримінації, заборона зловживання правами, обмеження щодо політичної діяльності іноземців, обмеження у застосуванні обмежень на права, заборона ув' язнення за борг, заборона вислання громадян, заборона колективного вислання іноземців, скасування смертної кари.

Досить важливим положенням Конвенції про захист прав людини та основних свобод є створення Європейського суду з прав людини. Юрисдикція Європейського суду з прав людини поширюється на всі питання, які стосуються тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї і які передаються йому на розгляд.

Специфікою Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод є те, що її власний текст органічно поєднується з текстами протоколів до неї, які були прийняті у різний час (зараз їх одинадцять). Ці протоколи у своїй більшості є самостійними юридичними документами, які публікуються у вигляді доповнень та конвенцій, але їх положення розглядаються як додаткові статті Конвенції. За своїм змістом Конвенція та Протоколи до неї являють собою цілісний нормативний комплекс.

З метою розвитку прав та свобод у соціальній сфері, які були закріплені в Конвенції про захист прав людини та основних свобод, Рада Європи у 1961 році прийняла Європейську соціальну хартію, яка була переглянута та доповнена у 1996 році.

Особливістю Європейської соціальної хартії є те, що значна кількість її статей та пунктів має декларативний характер, до здійснення яких держави лише мають прагнути. Так, із тридцяти однієї статті ІІ частини Хартії держави можуть обрати для себе у якості обов'язкових не менше шістнадцяти статей. Окрім того, держави можуть самі обрати лише шість із дев'яти статей ІІ частини Хартії, які будуть для них обов' язковими (ст. 1 - право на працю, ст. 5 - право на створення організацій, ст. 6 - право на укладання колективних договорів, ст. 7 - право дітей та підлітків на захист, ст. 12 - право на соціальне забезпечення, ст. 13 - право на соціальну та медичну допомогу, ст. 16 - право дітей та підлітків на соціальний, правовий та економічний захист, ст. 19 - право трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей на захист і допомогу, ст. 20 - право на рівні можливості та рівне ставлення при вирішенні питань щодо працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі). Таким чином, держави можуть на свій розсуд обрати для себе той перелік прав та свобод у соціальній сфері, який отримає правову та фінансову підтримку з боку відповідної країни. Це є досить гнучким підходом з огляду на різні фінансово-економічні, соціальні та політичні можливості окремих держав.

Окрім таких комплексних документів як Загальна Декларація прав людини, Пакт про громадянські та політичні права, Пакт про економічні, соціальні та культурні права, Конвенція про захист прав людини та основних свобод, на міжнародному рівні було прийнято значну кількість конвенцій, які присвячені окремим категоріям прав людини. Особа увага приділяється правам найменш захищених категорій населення, перш за все, правам жінки та дитини. Значна кількість конвенцій спрямована на припинення злочинів проти прав людини - це конвенції про заборону геноциду та апартеїду, про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, про заборону рабства і таке інше.

Найбільш важливим у захисті та дотриманні міжнародних стандартів прав та свобод людини є наявність та дієвість міжнародних механізмів їх забезпечення. У тих випадках, коли державний механізм не здатен забезпечити реалізацію прав та свобод людини, міжнародне право передбачає можливість застосування міжнародних механізмів з метою забезпечення та захисту прав та свобод людини.

Комплексну систему забезпечення та захисту прав та свобод людини передбачають відповідні міжнародні пакти, угоди та конвенції, які приймаються як на рівні ООН, так і на рівні регіональних міжнародних організацій. Так, значна кількість конвенцій з прав людини укладено не тільки на універсальному рівні в межах ООН але й на регіональному рівні в межах таких організацій як Рада Європи, Організація з безпеки та співробітництва в Європі, Європейський Союз, Організація американських держав, Африканський Союз.

Відповідно до положень міжнародних договорів склалася певна система міждержавних органів, які наділені функціями міжнародного контролю за діяльністю держав у сфері забезпечення прав людини.

Так, в межах ООН функціями міжнародного контролю за дотриманням прав людини наділені Генеральна Асамблея ООН, Економічна та Соціальна Рада ООН, Секретаріат ООН та інші органи та організації ООН. Економічна та Соціальна Рада ООН наділена правом надавати державам рекомендації з дотримання прав людини. Під керівництвом Економічної та Соціальної Ради ООН діє Комісія з прав людини, яка розглядає будь-які гуманітарні питання та надає Економічній та Соціальній Раді відповідні доповіді і пропозиції. Допоміжним органом Комісії з прав людини є Підкомісія з попередження дискримінації та захисту меншостей. У складі Секретаріату ООН діє Центр з прав людини, а за рішенням Генеральної Асамблеї ООН створена посада Верховного комісара ООН з прав людини [2, с. 37].

Окрім того, створення спеціальних органів з прав людини передбачено окремими конвенціями. Так, Комітет з прав людини створено на підставі Пакту про громадянські та політичні права, Комітет з прав дитини - на підставі Конвенції з прав дитини, Комітет з ліквідації расової дискримінації - на підставі Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Комітет проти тортур - на підставі Конвенції проти тортур та інших жорстоких, нелюдських або тих що принижують гідність видів поводження та покарання. І хоча Пактом про економічні, соціальні та культурні права не було створено спеціального органу але за рішенням Економічної та Соціальної Ради ООН у 1985 році було створено Комітет з економічних, соціальних та культурних прав.

Держави, які приймають участь у різноманітних пактах та конвенціях з прав людини, взяли на себе зобов' язання на регулярній основі надавати у відповідні комітети, які контролюють дотримання прав людини, доповіді про стан в галузі прав людини та про застосовані заходи з метою сприяння прогресу в реалізації прав людини.

У свою чергу відповідні комітети вивчають доповіді, надані державами, обговорюють їх на своїх засіданнях та надсилають державам свої зауваження щодо дотримання прав людини. Комітети, які контролюють дотримання прав людини, також можуть отримувати та розглядати повідомлення держав, які інформують про невиконання якоюсь державою своїх зобов' язань щодо відповідного пакту або конвенції, та після вивчення відповідного питання робити рекомендації.

Особливістю міжнародних пактів та конвенцій з прав людини є то, що вони, з одного боку, фіксують зобов' язання держав щодо застосування національних засобів захисту прав людини, а з іншого - застосовують та прямо регламентують міжнародні засоби захисту цих прав.

Як на універсальному рівні, так і на регіональному застосовуються три основні засоби контролю за дотриманням прав людини, а саме: по-перше, розгляд періодичних доповідей держав; по-друге, процедури розгляду спорів про тлумачення та здійснення конкретних угод; по-третє, розгляд індивідуальних петицій.

Найбільш розвинутою системою контролю за дотриманням прав людини є система Ради Європи, основу діяльності якої складають Європейська комісія з прав людини та Європейський суд з прав людини [3, с. 48З].

Першою інстанцією в межах Ради Європи виступає Європейська комісія з прав людини, в яку може звернутися відносно порушення прав людини як держава-учасниця Ради Європи, так і фізична особа. Європейська комісія з прав людини приймає до розгляду індивідуальні петиції за умови вичерпання місцевих (внутрішньодержавних) засобів правого захисту.

Європейська комісія з прав людини, будь-яка зацікавлена держава, а також індивід, який подав петицію, після надання доповіді Комітету міністрів Ради Європи, може представити справу на розгляд Європейського суду з прав людини. Розгляд питань забезпечення виконання рішень з прав людини віднесено до компетенції Комітету міністрів Ради Європи.

Але міжнародні засоби контролю за дотриманням прав людини неможна розглядати як касаційну інстанцію по відношенню до внутрішньодержавних рішень. Їх завдання в іншому, а саме - на конкретних випадках продемонструвати належне відношення до прав людини і тим самим впливати на правотворчу та правозастосовну політику держав.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків