Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 108

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

Створення та реалізація міжнародних стандартів прав та свобод людини, а також міжнародних механізмів їх забезпечення та захисту має особливо важливе значення для міжнародного та регіонального миру і безпеки, для попередження як міжнародних конфліктів, так і внутрішніх, для економічного та соціального розвитку держав.

Дотримання основоположних прав людини та принципів їх забезпечення повинно відбуватися не тільки на міжнародному і регіональному рівнях але й на рівні окремих держав. Ніякі правила національного, культурного або регіонального характеру не повинні обмежувати загальновизнаних прав та свобод людини.

З одного боку міжнародні органи та організації мають переважно контрольні повноваження у сфері дотримання прав та свобод людини з боку держав, а їх рішення, як правило, мають рекомендаційний характер. З іншого боку держави, як учасниці різноманітних міжнародних угод про права людини, мають певні зобов' язання щодо дотримання, забезпечення та захисту прав людини. Таким чином, дієвість механізму забезпечення та захисту прав людини залежить як від міжнародних інституцій, так і від окремих держав, які є учасницями відповідних міжнародних організацій та міжнародних договорів.

РЕЗЮМЕ

У статті аналізуються міжнародні стандарти прав і свобод людини, визначаються та характеризуються механізми забезпечення та захисту

прав і свобод людини у сучасному міжнародному праві.

РЕЗЮМЕ

В статье анализируются международные стандарты прав и свобод человека, определяются и характеризуются механизмы обеспечения и защиты прав и свобод человека в современном международном праве.

SUMMARY

In the international standards of person's rights and freedoms are analysed, mechanism of providing and defence of person's rights and freedoms in modern international law are characterized.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Международное право. Учебник для вузов. Отв. ред. - проф. Г.В. Игнатенко и проф. О.И. Тиунов. - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА, 1999. - З84 с.

2. Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть. Учебник. - М.: Издательство БЕК, 1997. - 410 с.

3.       Международное право: Учебник. Отв. Ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. - М.: Междунар. отношения, 2000. - 720 с.

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ТОВАРІВ, РОБІТ, ПОСЛУГ

Пархоменко М.М., здобувач ІЕПД НАН України

Правове забезпечення якості в Україні знаходиться на досить низькому рівні. Треба відмітити, що за наявності чисельних досліджень проблеми якості в науці і спеціальній літературі не вироблено єдиного поняття цієї категорії. Сучасний стан правових досліджень у цій сфері відзначається накопиченням значного наукового матеріалу, створенням теоретичної концепції права людини на особисту безпеку.

Якість продукції і послуг є одним із важливих чинників успішної діяльності будь-якого підприємства, організації, фірми тощо. Нині в усьому світі значно підвищились вимоги споживачів до якості продукції і послуг. Якість продукції і послуг розвивалась в міру того, як розвивались і збільшувались потреби і вимоги суспільства і зростали можливості виробництва задовольнити ринок. Підвищення вимог до якості продукції супроводжувалось необхідністю постійного вдосконалення виробництва та роботи всього колективу підприємства, без чого взагалі неможливо досягти високих економічних показників підприємства і підтримувати їх.

Науково обгрунтоване забезпечення якості продукції має важливе значення для стандартизації, оскільки дозволяє виявити необхідний мінімум показників, яким повинна відповідати промислова продукція і дає можливість визначати ті чинники, які підлягають оптимізації. Великою є роль єдиного поняття якості продукції для договірної та судової практики.

Актуальність дослідження обумовлено тим, що від правильного визначення поняття "якість продукції" залежить формування відповідних вимог і правил щодо кількісних і якісних показників, яким має відповідати та чи інша продукція.

Теоретично-правові питання технічного регулювання продукції досліджували сучасні вчені, зокрема, В. К. Мамутов [1], В.Ф.Опришко [2], В.М. Огризков [3], В.С.Бєлих [4], О.В.Звєрєва [5] та ін., однак сьогодні потребує додаткового аналізу історія розвитку правового регулювання якості в колишньому СРСР з метою використання накопиченого досвіту у сьогоденні.

Метою статті є аналіз правового забезпечення якості в колишньому СРСР з метою використання накопиченого досвіту у сьогоденні та формулювання поняття «якість продукції».

Терміном «якість продукції» прийнято позначати сукупність властивостей продукції, що задовольняють певним потребам відповідно до її призначення. Узагальнено якість продукції, як правило, розглядалася в радянській юридичній літературі як ступінь відповідності її техніко-економічних властивостей тим соціальним вимогам, які закріплюються в юридичних нормах. Отже, у правових визначеннях якості продукції за основу беруться техніко-економічні властивості продукції, які забезпечують той чи інший ступінь її придатності у використанні за призначенням.

Аналізуючи розвиток правового регулювання якості і безпечності споживчих товарів у країнах СНД, Л. Е. Чапкевич виділяє декілька етапів [6]. На першому етапі поняття «безпечність» не виділялося у самостійну категорію і було тотожним поняттю «якість». Цей етап був характерним для радянського періоду і тривав приблизно з 1923 до початку 90-х років. Саме у 1923 р. були встановлені вимоги до товарів, шо експортувалися, а Постановою СНК СРСР від 15 вересня 1925 р. була встановлена обов'язковість дотримання стандартів для

© Пархоменко М.М., 2G1G

З7Звсіх товарів, шо вироблялися в СРСР. Одним із показників розвитку планової економіки було підвищення якості продукції, а безпечність вироблюваної продукції та продукції, шо імпортувалася радянською державою, презюмувалася[7]. Відмінною рисою того часу було застосування кримінальної відповідальності за виробництво недоброякісної продукції.

У СРСР якості продукції приділялася величезна увага. На XXV з'їзді КПРС 10-а п'ятирічка була визначена як п'ятирічка ефективності та якості, а завдання підвищення якості продукції, шо випускається, було висунуте як всенародна програма [8]. За оцінкою дослідників, у період планової економіки виробництво продукції високої якості було найважливішою складовою роботи із забезпечення матеріального і культурного рівня життя народу.

Вперше законодавче закріплення поняття «безпечність» отримало у Законі України «Про якість та безпечність харчових продуктів та продовольчої сировини», від 23 грудня 1997 р. № 771/97-ВР, де безпечність було визначено як відсутність токсичної, канцерогенної, мутагенної, алергенної або іншої несприятливої для організму людини дії харчових продуктів при їх вживанні у загальноприйнятих кількостях, межі яких встановлюються Міністерством охорони здоров'я України.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про якість та безпечність харчових продуктів і продовольчої сировини" до неякісних належать харчові продукти, продовольча сировина й супутні матеріали, якісні показники та споживчі властивості яких не відповідають зазначеним у декларації про відповідність (нормативному документі чи нормативно-правовому акті), а також такі, якість яких знизилася внаслідок: порушення маркування; пошкодження чи деформування тари й окремих одиниць упаковки (крім бомбажних консервів); наявності сторонніх запахів, ознак замокання, що не становлять загрози для споживачів; наявності сторонніх домішок або предметів, що можуть бути видалені.

Отже, показниками якості вважаються: сукупність корисних властивостей продукції та здатність продукції задовольняти особисті і виробничі потреби.

Практично такі ж ознаки були закладені свого часу в державному стандарті колишнього СРСР: ГОСТ 15467-70. «Качество продукции. Термины». Якість продукції в цьому стандарті визначалася як сукупність властивостей продукції, які обумовлюють здатність задовольняти відповідно до її призначення потреби людей.

В Україні створена нова власна законодавча система, яка забезпечує якість продукції в умовах ринкової економіки. До найважливіших законодавчих актів України в цій сфері насамперед необхідно віднести Декрет Кабінету Міністрів України "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення", а також Декрет від 10 травня 1993 р. № 46-93 "Про стандартизацію і сертифікацію", Закони України від 11 лютого 1998 р. № 113/98-ВР "Про метрологію та метрологічну діяльність" та від 17 травня 2001 р. № 2408-Ш "Про стандартизацію". Ці нормативні акти встановлюють правові основи державного нагляду за дотриманням стандартів, норм і правил суб'єктами підприємництва та відповідальність за їх порушення; правові та економічні основи систем стандартизації і сертифікації, організаційні форми їх функціонування; правові основи забезпечення в Україні єдності вимірювань за допомогою засобів вимірювань за зразками державних еталонів одиниць; правові основи захисту прав споживачів в разі порушення їх права на придбання товару (роботи, послуги) належної якості, тощо.

З правової точки зору якість продукції - це сукупність властивостей, що відображають безпеку, новизну, довговічність, надійність, економічність, ергономічність, естетичність, екологічність продукції і т.п., що додають їй здатність задовольняти споживача відповідно до її призначення. (ст.1 Декрету КМ України "Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил і відповідальності за їхнє порушення " від 8.04.1993 р.) [9]. Юридичне поняття якості продукції не завжди співпадає з його технічним поняттям. Якість як техніко-економічна категорія не залишається незмінною в процесі розвитку виробництва, науки і техніки, воно постійно розвивається і удосконалюється. Наприклад, крім традиційних показників, що характеризують надійність і довговічність виробів, «все частіше знаходять застосування такі показники, які враховують комплекс гігієнічних, антропометричних і психологічних властивостей людини, а також естетичну характеристику продукції» [10].

Закон України "Про захист прав споживачів" дає наступне визначення належної якості товару, роботи або послуги: властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем. Отже, правовий аспект поняття якості товару (послуги) полягає у тому, що: якість як сукупність властивостей продукції (технічних, експлуатаційних, соціальних і ін.) сприяє задоволенню споживача відповідно до призначення продукції (товару), а вимоги до якості товару (послуги) підлягають обов'язковому виконанню в силу діючого законодавства.

У відношенні харчових продуктів і продовольчої сировини, якість - це сукупність властивостей харчового продукту, що визначає його здатність забезпечувати потреби організму людини в енергії, живильних і вкусоароматичних речовинах, безпеку для здоров'я, стабільність складових і споживчих властивостей протягом терміну придатності до вживання (ст.1 Закону України від 06 вересня 2005 р. "Про внесення змін до Закону України "Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини") [11]

Безпечність харчового продукту - це стан харчового продукту, що є результатом діяльності з виробництва та обігу, яка здійснюється з дотриманням вимог, встановлених санітарними заходами та/або технічними регламентами, та забезпечує впевненість у тому, що харчовий продукт не завдає шкоди здоров'ю людини (споживача), якщо він спожитий за призначенням.

Безпечний харчовий продукт - це харчовий продукт, який не створює шкідливого впливу на здоров'я людини безпосередньо чи опосередковано за умов його виробництва та обігу з дотриманням вимог санітарних заходів та споживання (використання) за призначенням.

Важливим фактором у забезпеченні безпечності харчових продуктів для організму людини є відповідність складової харчового продукту вимогам, встановленим відповідною технічною документацією. Невизначеність сучасної науки щодо безпечності застосування у харчових продуктах генномодифікованих організмів робить особливо важливим забезпечення інформації споживача про наявність такої складової у продукті харчування.

17.12.2009 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про внесення змін до Закону України "Про безпечність та якість харчових продуктів" щодо інформування громадян про наявність у харчових продуктах генетично модифікованих організмів. Законом встановлено вимоги до маркування харчових продуктів, що містять генетично модифіковані організми або вироблені з їх використанням. Дія цього закону не поширюється на тютюн і тютюнові вироби та харчові продукти, вироблені для особистого споживання. Згідно із законом, всі харчові продукти, що знаходяться в обігу в Україні, етикетуються державною мовою України та містять у доступній для сприймання споживачем формі інформацію про наявність чи відсутність у харчових продуктах генетично модифікованих організмів (ГМО), що відображається на етикетці харчового продукту написом "ГМО" чи "без ГМО" відповідно.

Вбачається, що досить важливим на сучасному етапі є проведення перевірок правильності інформування споживача про склад харчових продуктів з метою забезпечення його права на якість та безпечність продукції.

Враховуючи особливість сучасної ситуації на продовольчому ринку країни і майбутній вступ України до ЄС, нагальною вимогою часу є прийняття закону "Про продовольчу безпеку". В ньому необхідно визначити як стратегічну мету - забезпечення продовольчої безпеки країни та посилення позицій України на світовому агропродовольчому ринку. Цей закон повинен заповнити існуючу прогалину в чинному законодавстві, пов'язану з комплексним законодавчим забезпеченням безпечного виробництва, збереження, торгівлі і розподілу продовольства. Він має визначати функції виконавчої влади щодо забезпечення продовольчої безпеки держави та її громадян.

Якість продукції регламентується, як відомо, також Цивільним кодексом України. Однак, слід зауважити, що параграф 2 глави 54 «Роздрібна купівля-продаж» не містить вимог щодо якості товару. Тому у даному випадку слід керуватися ст. 673 «Якість товару», що міститься у параграфі 1 глави 54 «Загальні положення про купівлю-продаж». Згідно ст. 673, продавець зобов'язаний передати споживачеві товар, якість якого відповідає договору, а якщо в договорі якість товару не обумовлена - цілям для яких товари такого роду звичайно використовуються, якщо ж для товару передбачені спеціальні вимоги - необхідно передати товар, що відповідає таким вимогам.

Якість товарів, що поставляються регламентується Господарським кодексом України. Згідно ст.268 якість товарів, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщосторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.

Слід відмітити, що у науковій літературі ще за радянських часів відмічалася складність питання про співвідношення понять «зразок» та «еталон». Досить часто в літературі та на практиці зразки та еталони застосовувалися як поняття рівнозначні, між тим у даному випадку не можна вбачити елементів їхповної тотожності.

Якість продукції, як відомо, може бути визначена за допомогою заздалегідь виготовленого або відібраного зразка, який або в цілому характеризує якісні ознаки, або визначає її окремі сторони та властивості.

Еталон — це також зразок, який спеціально відбирають з певної партії або групи продукції. На цій стадії еталон по суті нічим не відрізняється від зразка. Як в тому, так і в іншому випадку відбувається відбір потрібних для виробництва і споживання товарів. На цьому практично й закінчується схожість та тотожність цих понять.

На відміну від зразка, еталон має бути спеціально затверджений компетентними органами, звичайно, тими, що затверджують державні стандарти та технічні умови. Крім того, еталон відбирається з числа вже створеної підприємством продукції [12].

Якщо зразок товару мав значення самостійне і не вимагав, зверх того, позначення ще якихось інших відомостей, які фіксувалися, звичайно, в технічних регламентах, то еталон використовувався поряд зі стандартами або технічними умовами. Без цих показників він не мав юридичного значення і тому не міг бути використаний як регламент якості продукції. Еталон як би стверджував те, що зафіксовано в стандартах або технічних умовах. Кожний раз, коли виникав сумнів з приводу якості продукції, застосовувалися не тільки дані стандартів або технічних умов, але й безпосередньо досліджували еталон.

У цьому відношенні варте уваги одне з рішень арбітражу, яким в позові про стягнення штрафу та вартості тканини поплін «Новость» було відмовлено лише з тієї причини, що спірна тканина за якістю не відповідала затвердженому еталонові [13].

Якщо при позначенні якості товару за допомогою зразка допускалося його збереження безпосередньо учасниками договору, то це, навпаки, виключалося для еталона. Схов зразків товару як еталона і порядок постачання ними зацікавлених організацій здійснювався, як правило, вищестоящою організацією підприємства-виробника або в порядку, що визначався технічною документацією. Вбачається, що вказані відмінності слід враховувати на сучасному етапі при укладанні господарських договорів.

Якість товарів і послуг є, на нашу думку, з одного боку правом учасників господарських правовідношення на придбання, володіння користування, а також споживання товарів і послуг, відповідних розумним і достатнім потребам покупців (замовників), а, з іншого - обов'язком інших учасників забезпечити відповідність матеріальних благ встановленим вимогам, а також виключити ризик спричинення шкоди при їх належній експлуатації або споживанні.

Властивості товарів і послуг об'єктивні, можуть бути зафіксовані і зміряні, але тільки після закріплення в умовах договорів вони придбавають юридичне значення [14]. Показники якості дозволяють кількісно зміряти якість товарів і послуг, тобто відбувається процес віддзеркалення якості в кількісних показниках — процес визначення якості товарів і послуг через кількість. Але на практиці показники якості не завжди адекватно відображають об'єктивні властивості товарів і послуг. Тому, встановлюючи обов' язкові вимоги щодо якості продукції слід, перш за все потурбуватися про забезпечення безпеки споживачів.

Розглянувши усі елементи якості можливо сформулювати наступне поняття якості. Якість продукції — це сукупність властивостей і характеристик продукції або послуг, які надають продукції, послугам здатність задовольняти обумовлені потреби суспільства, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у правових актах і техніко-нормативних документах, та умовам договору із споживачем.

Висновки:

Враховуючи особливість сучасної ситуації на продовольчому ринку країни і майбутній вступ України до ЄС, нагальною вимогою часу є прийняття закону "Про продовольчу безпеку". В ньому необхідно визначити як стратегічну мету - забезпечення продовольчої безпеки країни та посилення позицій України на світовому агропродовольчому ринку. Цей закон повинен бути спрямований на забезпечення безпечного виробництва, збереження, торгівлі і розподілу продовольства. Він має визначати функції виконавчої влади щодо забезпечення продовольчої безпеки держави та її громадян. Вбачається, що досить важливим на сучасному етапі є проведення перевірок правильності інформування споживача про склад харчових продуктів з метою забезпечення його права на якість та безпечність продукції.

Встановлюючі у господарських договорах вимоги до якості продукції, слід враховувати накопичений за часів СРСР досвід щодо визначення показників якості за допомогою зразків та еталонів.

Розглянувши усі елементи якості можливо сформулювати наступне поняття якості. Якість продукції — це сукупність властивостей і характеристик продукції або послуг, які надають продукції або послугам здатність задовольняти обумовлені потреби суспільства, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у правових актах і технічно-нормативних документах, та умовам договору із споживачем.

РЕЗЮМЕ

У статті розглядається правове визначення   якості в колишньому СРСР та в сучасній Україні, акцентується увага на можливість

використання накопиченого досвіду та необхідності забезпечення продовольчої безпеки на сучасному етапі.

Ключові слова: якість продукції, безпека продукції, стандартизація, технічне регулювання, безпека продуктів харчування.

РЕЗЮМЕ

В статье рассматривается правовое определение качества в СССР и в современной Украину, акцентируется внимание на возможности использованного опыта и необходимости обеспечения продовольственной безопасности на современном этапе.

Ключевые слова: качество продукции, безопасность продукции, стандартизация, техническое регулирование, безопасность продуктов питания.

SUMMARY

In clause legal definition of quality in the USSR and in modern Ukraine is considered, the to a focus to opportunities of the used experience and necessity of maintenance of food safety is brought to the present stage.

Keywords: quality of production, safety of production, standardization, technical regulation, safety of food stuffs. СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Мамутов В.К. Экономика и право: Сб.науч.тр. К.: Юринком Интер. - 2003. - 207с.

2. Опрышко В.Ф. Качество продукции: управление и право. К. - 1982. - 231с.

3. Огрызков В.М. Основы правового регулирования качества продукции. - М. Єкономика - 1976. - 213с.

4. Белых В.С. Гражданско-правовое обеспечение качества продукции, работ и услуг Сб.науч.тр. І Отв.ред., сост. к.ю.н. О.А.Герасимов. Екатеринбург: Бизнес, менеджмент и право, 2007. - 300с.

З. Зверева Е. В. О правовых средствах обеспечения качества товаров, работ и услуг в сфере хозяйствования ІІ Экономика и право. - 1 (8). -2004. - С. 28 - 31.

б. Чапкевич Л. Е. Качество и безопасность потребительских товаров : Эволюция правового регулирования ІІ Актуальные проблемі правоведения.- 2003.­7. Звєрєва О.В. Господарсько-правове забезпечення права споживача на безпечність товарів, робіт, послуг ІІ Вісник господарського судочинства, 2008. - № 2. - С.93-99.

8. Материалы XXV съезда КПСС.- М.: Политиздат, 1976. - С. 61.

9. О государственном надзоре за соблюдением стандартов, норм и правил и ответственности за их нарушение: Декрет К М Украины от 8.04.1993 г. ІІ СПП.- 1993.- №7.- Ст.12З;

10. Комаров А.А. Пронина М.Г., Сарникова Э.А. Право и качество продукции // Минск, 1981. - 130с.

11. Про внесення змін до Закону України «Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини»: Закон України " від 06 вересня 2005р // Відомості Верховної Ради України , 2005. - № 50. - Ст. 533.

12 Шелестов В. С. Правові форми регламентації якості продукції. Конспект лекцій. - Харків, 1966. - 35с.

13. Справа № 5/38 за Архів держарбітражу при раді міністрів СССР за 1964 рік.

14. Брославский Л.И. Ответственность за качество. - М.: Юрид.инт-т. - 1987. - 128с.

ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ НЕВИПЛАТОЮ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

Педан В.І., старший викладач кафедри кримінального та адміністративного права Бердянського університету менеджменту і бізнесу

Реалією сьогодення, особливо у зв' язку з негативними явищами світової фінансової кризи, стали масові затримки із виплатою заробітної плати працівникам підприємств, установ, організацій. Заборгованість із її виплатою приводить до суттєвого порушення основних прав громадян, закріплених в статтях 43 та 46 Конституції України та зростання напруженості в суспільстві.

Реалізацією державної політики у галузі боротьби з порушеннями прав громадян на своєчасну оплату праці стало встановлення у діючому кримінальному законодавстві відповідальності за безпідставну невиплату заробітної плати на підставі ст.175 Кримінального Кодексу, згідно з якою за умисну безпідставну невиплату зарплати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам більш ніж за один місяць керівник підприємства, установи або організації незалежно від форми власності чи громадянин - суб' єкт підприємницької діяльності підлягає кримінальній відповідальності [1, с. 95-95]. За даними державної статистики у 2005 році суди України засудили за ст.175 Кримінального кодексу 284 особи, що на 6.3% менше, ніж у 2004 році (303 особи) [2, с. 779]. Найсуттєвішою з причин помилок і недоліків у ході судового розгляду справ про невиплату заробітної плати являється низка якість досудового слідства. Слід зазначити, що кримінально-правовий аспект цієї норми досить широко розглядався в наукових колах з боку таких вчених, як Андрушко П.П., Мельник М.І. В.Топчій, Д. Лобань, але проблеми розслідування цих злочинів на сьогоднішній день не мають достатнього ступеню дослідження, на що вказує недостатня ефективність правозастосовчої діяльності з цього питання. Найбільш повне висвітлення проблематики досудового розслідування та судового розгляду цих справ дав Верховний Суд України у своєму узагальненні практики розгляду судами кримінальних справ про невиплату заробітної плати, стипендій, пенсій чи інших установлених законом виплат [3, с. 15­21]. Вказані аспекти, а також недавні зміни редакції цієї норми вказують на актуальність розроблення окремих рекомендацій щодо удосконалення якості розслідування цієї категорії кримінальних справ.

Метою цієї статті є вироблення загальних положень вдосконалення розслідування кримінальних справ про невиплату заробітної плати а також внесення пропозицій щодо їх забезпечення у практичній діяльності слідчих підрозділів.

Ст.94 Кримінально-процесуального Кодексу України діє вичерпний перелік приводів до порушення кримінальної справи. Згідно з цією нормою, приводами до порушення кримінальної справи про невиплату зарплати можуть бути:

- заяви окремих фізичних осіб з числа працівників підприємств, яким не сплачена заробітна плата;

- матеріали за результатами перевірок з боку державних органів (прокуратури, територіальної державної інспекції праці, контрольно-ревізійних управлінь) щодо додержання вимог законодавства про працю;

- матеріали, які були оприлюдненні у засобах масової інформації (телебаченні, пресі, радіо тощо). Слід зазначити, що цей вид інформації про вчинені злочини сьогодні, на жаль, не має широкого використання з боку правоохоронних органів;

- безпосереднє виявлення працівниками правоохоронних та судових органів ознак цього злочину.

В ході дослідчої перевірки підставами для прийняття законного рішення виступають наступні документи:

- статутні або установчі документи підприємства;

- рішення виконавчого комітету про реєстрацію суб' єкта підприємницької діяльності;

- установчі документи на право заняття фізичною особою підприємницькою діяльністю;

- колективний договір, в якому містяться порядок та строки виплати зарплати;

- бухгалтерську довідку щодо розміру місячного фонду оплати праці на підприємстві;

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків