Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 109

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

- бухгалтерські дані про наявність, розмір заборгованості із заробітної плати, коло осіб, яким вона не сплачена, період, на протязі якого вона утворилася;

- бухгалтерські дані щодо періоду та розміру надходження грошових коштів до банківський рахунків та до каси підприємства;

- довідка з відділу кадрів про період роботи на підприємстві керівника, щодо якого вирішується питання про порушення кримінальної справи, наказу про його призначення або звільнення з посади тощо, його функціональні обов' язки;

- накладні, касова книга та інші документи бухгалтерського обліку, що містять інформацію про надходження коштів до підприємства;

- статистична звітність підприємства про стан заборгованості із заробітної плати;

- матеріали документальної ревізії щодо фінансово-господарської діяльності підприємства, в ході проведення якої повинно встановити, яка сума коштів надійшла до підприємства за певний період та яким чином та на які цілі їх було витрачено;

- пояснення посадових осіб підприємства (керівника, головного бухгалтера, працівників бухгалтерії) щодо наявності заборгованості із заробітної плати на підприємстві; за який період часу вона виникла; причини виникнення; заходи, що вживались до її зменшення; достовірність даних, внесених у статистичну звітність;

- пояснення працівників, яким не сплачувалася заробітна плата (розмір заборгованості, період, на протязі якого вона не сплачена, чи зверталися вони з цього приводу до адміністрації, чим було мотивовано відмову у її виплаті тощо);

- пояснення працівників територіальної державної інспекції праці щодо проведення на підприємстві перевірок дотримання законодавства про виплату зарплати, їх наслідки; матеріали перевірок.

При наявності необхідних підстав орган дізнання або слідчий повинен винести постанову про порушення кримінальної справи за відповідною частиною статті 175 КК відносно конкретної особи, на що також вказує Верховний Суд України [2, с. 779].

На початковому етапі розслідування з метою ефективного збирання та дослідження доказів необхідно створити слідчо-оперативну групу під керівництвом слідчого. При цьому передусім необхідно колегіально обговорити та скласти план проведення оперативно-слідчих заходів, направлених на встановлення об'єктивної істини по справі. Як зазначає В. Коновалова, «під плануванням розслідування розуміють визначення шляхів розкриття злочинів, окреслення обставин, які підлягають з' ясуванню, а також встановлення найдоцільніших строків проведення необхідних слідчих та оперативно-розшукових заходів [4].

Початковим етапом планування розслідування злочину виступає визначення його завдань. При цьому необхідно ретельно ознайомитися з діючим кримінальним законодавством про невиплату заробітної плати, слідчою та судовою практикою з цього напрямку, аналізом матеріалів дослідчої перевірки та визначити загальні перспективи досудового розслідування кримінальної справи.

На другому етапі планування необхідно разом із органом дізнання сконструювати слідчі версії, направлені на всебічне, повне та об' єктивне з' ясування обставин, що входять до предмету доказування, проаналізувати їх та визначити обставини, які потрібно встановити. Для досягнення цієї мети необхідно спланувати процесуальні дії, які направлені на отримання доказів, що обґрунтовують факт події злочину, наявність в діях особи складу злочину, розмір заподіяної шкоди, визначення причин та умов, що сприяли його вчиненню,

© Педан В.І., 201вивчення особи злочинця та з' ясування інших обставин, які мають суттєве значення для вирішення справи у відповідності із законом. При цьому слід враховувати здобуті під час дослідчої перевірки дані документальних ревізій, перевірок а також наявну оперативну інформацію.

На третьому етапі планування треба визначити види процесуальних дій та оперативних заходів, необхідних для встановлення фактичних даних по справі. Робота в цьому напрямку потребує ретельного дослідження та аналізу наявних даних, узгодження проведення заходів з іншими учасниками слідчої - оперативної групи. Треба мати на увазі, що окрім загальних процесуальних дій доцільно також використовувати доказі, отримані внаслідок проведення судових експертиз (бухгалтерської, почеркознавчої, технічної експертизи документів, комп' ютерної техніки та програмних продуктів тощо).

Проведення досудового слідства з кримінальних справ цієї категорії має деякі особливості. Так, у якості безпосереднього об' єкту цього злочину виступають трудові права громадян. Потерпілими при розслідуванні цих справ повинно признавати конкретних фізичних осіб, яким цим злочином заподіяно шкоду. На цю обставину також вказує Верховний Суд України в ухвалі по кримінальній справі відносно [2, с. 592-594].Предметом злочину, згідно ст.1 Закону України «Про оплату праці» (далі Закон) виступає заробітна плата - винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу [5]. Видами заробітної плати є основна та додаткова зарплата, а також інші заохочуючи та компенсаційні виплати. Загальна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу у відповідності із встановленими нормами праці, яка встановлюється у виді тарифних ставок і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за роботу понад встановлених норм, за трудові досягнення, винахідництво та особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, премії). Інші заохочуючи та компенсаційні виплати - це виплати за підсумком роботи за рік, премії за спеціальними положеннями, компенсаційні та інші виплати) [6, с. 396]. Тому при доказуванні обставин, що стосуються об'єкта даного злочину, треба провести виїмку необхідної бухгалтерської документації, що стосується наявності, розміру та періоду заборгованості із цих видів заробітної плати, а також документи щодо підстав цих виплат (накази, розпорядження тощо). Крім того, необхідно визначити розмір цивільного позову до відповідачів, а саме до юридичних осіб (підприємств, установ, організацій) з боку потерпілих. Відповідно до цього вказані юридичні особи повинні бути визнані у якості цивільних відповідачів по справі.

При доказуванні обставин об' єктивної сторони злочину, слідчому треба ретельно досліджувати факти, які входять до її змісту. В описовій частині постанови про притягнення особи у якості обвинуваченого ці обставини повинні бути конкретно викладені. При цьому необхідно встановити, чому невиплата зарплати була саме безпідставною, тобто здійснена при наявності коштів на її виплату та при відсутності поважних причин для її невиплати. Верховний Суд вказує, що «безпідставною треба вважати таку невиплату заробітної плати, яка вчинена за наявності об' єктивної можливості здійснити виплату, а для з' ясування такої можливості необхідно перевіряти фінансово-економічний стан підприємства, установи чи організації, де виявлено невиплату, а також мету використання коштів, які надходили на їхні рахунки»[2, с. 782]. при цьому треба враховувати, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину виступає час його вчинення - невиплата зарплати більш ніж за один місяць. Тому при розслідування справи треба поставити на вирішення судової -бухгалтерської експертизи питання щодо визначення періоду часу, на протязі якого безпідставно не була сплачена заробітна плата.

При кваліфікації цього злочину за частиною другою статті 175 КК треба встановити ознаку об' єктивної сторони злочину у виді нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, а саме їх використання на інші цілі, пов' язані із діяльністю підприємства (сплата податків, комунальних послуг, придбання меблів, оргтехніки тощо). У цьому випадку необхідно з' ясувати, яким чином формується фонд заробітної плати на підприємстві, як використовуються кошти, що надходять на рахунок підприємства. З цією метою в необхідно вилучити бухгалтерську документацію, що вказує на рух коштів на підприємстві; товарні накладні на придбання рухомого майна; прибутково - розхідну документацію, угоди, контракти, договори та інші види зобов'язань з реалізації товарів, виконанню робот, послуг, банківські дані з руху коштів на рахунку підприємства; ділову переписку з метою встановлення комерційних угод, іншу документацію, які підтверджують факт фінансово - господарської діяльності на підприємстві та наявності коштів на виплату заробітної плати. При цьому треба керуватися положенням ч.3 Закону, відповідно до якого оплата праці працівників підприємства здійснюється у першочерговому порядку [5].

Суб' єктивна сторона даного злочину характеризується лише умисною формою вини. В ході розслідування кримінальних справ виникають деякі труднощі з доказуванням вини посадових осіб у разі їх посилання на наступні обставини: скрутне фінансове становище підприємства; відсутність фінансування з боку держави; наявність значної заборгованості по зарплаті внаслідок вини попереднього керівника; необхідність сплатити податки, збори (обов' язкові платежі), а також погасити банківські кредити; спрямування коштів на поточні невідкладні потреби підприємств для забезпечення виробничої та господарської діяльності або попередження банкрутства [2, с. 180]. Для встановлення наявності вини з боку посадових осіб треба встановити, внаслідок саме чиїх дій склалося скрутне фінансове становище на підприємстві, чи залежали вони від волі цих осіб. На ці обставини можуть вказувати укладання сумнівних угод, факти корупції з боку посадових осіб та інше. Але якщо фінансові труднощі на підприємстві виникли з об' єктивних причин, внаслідок чого керівник не мав коштів на виплату заробітної плати (зміни в податковому законодавстві, порушення зобов' язань з боку партнерів та ін.), складу зазначеного злочину в його діях не буде.

Найчастіше особи, що притягуються до кримінальної відповідальності, обгрунтовують свої дії щодо невиплати зарплати робітникам внаслідок господарської необхідності направлення коштів на потреби підприємства (придбання пального, техніки, ремонту, впровадження нових технологій тощо). При вирішення цих питань слідчому слід мати на увазі, що згідно вимог ст.15 Закону виплата заробітної плати здійснюється в першочерговому порядку. Крім того, доцільно враховувати також положення статті 39 КК щодо вчинення цих дій внаслідок крайньої необхідності.

При визначенні суб' єкта цього злочину слід мати на увазі що ним є посадова особа, яка діє без доручення від імені підприємства, установи, організації, має повноваження щодо розпорядження його майном та здійснювати інші право чини, приймати на роботу та звільняти працівників або фізична особа - суб' єкт підприємницької діяльності. У випадках, коли на підприємстві є декілька керівників (генеральний директор, голова правління та ін.) треба визначити, яке саме особа володіє вказаними повноваженнями. Таким чином, суб'єкт даного злочину має ознаки спеціального. Ним можуть виступати керівники будь - якого підприємства, органів державної влади, робітники органів пенсійного фонду, соціального захисту населення, керівники банківських установ, особи підприємці, які використовують найману працю та інші. Тому в будь - якому разі в ході розслідування необхідно проводити виїмку документів щодо повноважень вказаних осіб.

На завершальному етапі розслідування треба, підсумувавши зібрані докази, дати їм належну оцінку. В постанові про притягнення особи у якості обвинуваченого ці доказі повинні бути ретельно викладені з метою усунення всяких сумнівів щодо доведеності вини особи. При цьому також необхідно вияснити причини та умови, які сприяли вчиненню злочину та направити відповідне подання до установи, де безпосередньо вчинено злочин та до вищого органу.

Якісному розслідуванню кримінальних справ цієї категорії перешкоджають й інші причини. Як зазначалося, необхідною умовою при розслідуванні є проведення судової - бухгалтерської експертизи. Але на практиці слідчі працівники прокуратури внаслідок об' єктивних умов зустрічаються з певними труднощами до її організації (визначення експертів, оплата їх праці та ін.). Пропонується обов' язкове введення в штатний розклад співробітників НДЄКЦ міськрайвідділів ОВС посад експертів з бухгалтерського обліку з метою оперативного їх залучення до проведення відповідних експертиз по кримінальним справам. Окремо у цій статті треба сказати про підвищення професійного рівня слідчих при розслідуванні даних справ. З цією метою необхідно в процесі їх службової підготовки застосовувати курси бухгалтерського обліку та основ господарської діяльності, вивчення видів та порядку складання документів фінансової звітності. Треба на рівні прокуратур області узагальнювати слідчу та судову практику із розробленням методичного матеріалу з цього напрямку.

Висновки: Внаслідок певних труднощів, які виникають при розслідуванні кримінальних справ про невиплату заробітної плати, якість судового розгляду цих справ має недостатній рівень. Викладення у цій статті окремих методичних положень має на меті дати практичним працівникам певні орієнтири у побудуванні версій та якісному збиранню, закріпленню і оцінці доказів на стадії досудовогорозслідування. Крім того, визначення загальних правил розслідування цих кримінальних справ сприятиме подальшому науковому дослідженню у цьому напрямку.

РЕЗЮМЕ

У статті, на підставі наукових досліджень і матеріалів судової практики, розглядаються питання вдосконалювання методики розслідування злочинів про невиплату заробітної плати. РЕЗЮМЕ

В статье, на основании научных исследований и материалов судебной практики, рассматриваются вопросы совершенствования методики расследования преступлений о невыплате заработной платы.

SUMMARY

In the article, on the basis of scientific researches and materials of judicial practice, the questions of perfection of method of investigation of crimes about inviolate of wages are examined.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Уголовный кодекс Украины. Харьков «Одиссей» 2008.-272 с.

2. Практика судів України з кримінальних справ 200б-2007. За загальною редакцією В.В.Сташіса. Київ. Юрінком Інтер, 2008. - 880 с.

3. Практика розгляду судами кримінальних справ про невиплату заробітної плати, стипендій, пенсій чи інших установлених законом виплат. Вісник Верховного Суду України. - 200б. - № 10, - С. 1З-21.

4. Коновалова В.Е., Сербулов А.М. Следственная тактика: принципы и функции. - К.: РИО МВД УССР,198З.-1З2 с. З.     Закон України «Про оплату праці». ВВР, 199З. № 17, ст.121.

6.     Уголовный кодекс Украины. НПК. Ответственный редактор С. С. Яценко. - Киев. А.С. К., 2003. - 1088 с.

ДО ПИТАННЯ ПРО ПОНЯТТЯ НЕКОМЕРЦІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

В.Ю. Поляков

Україна обрала курс на побудову демократичної, правової, соціальної держави, головним завданням якої є забезпечення добробуту кожного її громадянина. Задекларована у Конституції та законах соціальна спрямованість має реалізовуватись на практиці, однак на даний час суспільна функція держави здійснюється повільно та неефективно. У зв' язку з наведеним, суспільству доводиться брати на себе виконання цього важливого та необхідного завдання.

У ситуації, що склалась, дієвим інструментом задоволення соціальних потреб виступають саме некомерційні організації, які виявили свою ефективність у забезпеченні конституційних прав та свобод громадян на задоволення своїх культурних, духовних та інших потреб. Вказане підтверджується зростанням кількості некомерційних організацій у нашій державі в останні роки.

Проблемам правового регулювання діяльності некомерційних організацій приділяється багато уваги серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, доказом чого є роботи С.О.Левицької, Е.Н. Дорошевої, В.І. Пащенка, М.В. Алімана, В.В. Гончаренка, О.М. Могильного тощо. Однак, на сьогоднішній день серед вчених досі не сформувався єдиний підхід до визначення поняття некомерційних організацій, їхнього правового становища, співвідношення з неприбутковими та непідприємницькими організаціями, що створює труднощі при здійсненні некомерційними організаціями господарської та інших видів діяльності.

Метою даного дослідження є визначення поняття та ознак некомерційних організацій. У статті були поставлені та виконані такі завдання: проаналізовано нормативно-правові акти, які регулюють діяльність некомерційних організацій в Україні та за кордоном, надано власне визначення некомерційних організацій, виявлені ознаки, властиві вказаним організаціям як суспільним інститутам та суб' єктам господарювання, встановлено відмінності між некомерційними та неприбутковими організаціями.

Як зазначалось вище, законодавство України не містить визначення некомерційних організацій, через що виникають проблеми при визначенні виду тієї чи іншої господарської організації та її правового становища. Отримання господарською організацією статусу некомерційної надає їй право на державну підтримку, стимулювання її діяльності, отримання грантів, дотації та допомоги у здійсненні господарювання, також позитивне ставлення з боку суспільства. Однак, часом досить важко визначити, чи отримує суб' єкт господарювання прибуток або доход, а також, чи має він право на податкові пільги. Вказане призводить до створення юридичних осіб, які не відповідають ознакам некомерційних організацій та здійснюють комерційну діяльність, яку приховують за правовим статусом неприбутковості. Відсутність єдиного підходу до розуміння поняття некомерційної організації створює проблеми при визначенні господарських організацій, які мають право на отримання зазначеного статусу.

Здійснення некомерційної господарської діяльності врегульовано нормами глави З Господарського кодексу України. Відповідно до положень ст. З2 вказаного кодексу, некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб' єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб' єктами господарювання державного або комунального секторів економіки в областях (видах діяльності), у яких заборонено підприємництво, на основі рішення відповідного органа державної влади або місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватись також іншими суб' єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва заборонено законом [1, с. 174].

Як зазначалось вище, питання щодо юридичної природи некомерційних організацій у вітчизняній літературі висвітлено недостатньо, проте, мали місце окремі спроби сформулювати визначення вказаного поняття. Так, російські вчені П. Савченко, М. Федорова, Е. Родченкова вважають, що некомерційними організаціями є юридичні особи, метою діяльності яких є не отримання прибутку та його розподіл, а вирішення соціальних, благодійних, культурних, освітніх, наукових і управлінських завдань [2, с. 8б]. Проте, при детальнішому аналізі даного визначення можна звернути увагу на те, що не всі види некомерційних організацій підпадають під це поняття, зокрема, релігійні організації, спортивні організації тощо. Такої ж думки дотримується Н.А.Бардашевич, яка справедливо зазначає, що релігійні організації мають особливу мету і з вирішенням соціальних, благодійних, управлінських та інших завдань пов'язані вельми опосередковано чи не пов'язані зовсім [3, с. 277]. Думається, що визначення поняття некомерційних організацій через надання вичерпного переліку видів некомерційної діяльності є недоцільним. Соціальна сфера є досить динамічною, тому цілком імовірна поява нових видів вказаних організацій, які можуть бути позбавлені права на державну підтримку за формальними причинами (у разі відсутності їх у легальному переліку видів некомерційних організацій).

На думку Є. В. Булатова, некомерційна організація характеризується тим, що не передбачає членства, наділена правами юридичної особи, створена одним або декількома власниками (засновниками) для реалізації управлінських функцій, виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, надання соціально-культурних послуг або здійснення іншої діяльності негосподарського характеру, що фінансується засновниками повністю або частково; майно закріплюється за установою власником (власниками) на праві оперативного управління [4, с. 4]. Перш за все, важко погодитись з відсутністю у визначенні такої важливої ознаки як неможливість розподілу прибутку між засновниками. Це означає, що організація, здійснюючи реалізацію управлінських функцій, виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, надання соціально-культурних та інших послуг, може отримувати прибуток та податкові

© Гавриляко Я., 2G1Gпільги, формально задекларувавши мету у вигляді досягнення соціально корисних результатів. Крім того, вказане визначення не дає змоги відмежувати такі організації від комерційних, які теж отримують прибуток та розподіляють його між засновниками.

Необхідно враховувати, що особливість некомерційних організацій полягає не у відсутності прибутку та намірів його одержання, а в обмеженні способів його надходження та напрямів використання. Так, відповідно до ст. 52 ГК України, некомерційне господарювання не має на меті одержання прибутку, однак це не означає, що такий прибуток або дохід не може бути отриманий в результаті здійснення вказаної діяльності. З огляду на викладене вище, видається доцільним законодавчо закріпити таку ознаку некомерційних організацій як відсутність розподілу (а не одержання) прибутку між засновниками господарської організації. Думається, що прибуток некомерційних організацій доцільно реінвестувати, тобто використовувати для розвитку організації: розширення масштабів і диверсифікації діяльності, створення робочих місць, оплати праці тощо. А нерозподілення отриманого доходу видається основним доказом відсутності мети отримання прибутку засновниками некомерційної організації. Слід зазначити, що подібна позиція отримала відображення у законодавстві багатьох держав. Так, відповідно до положень ст. 2 Федерального Закону Російської Федерації «Про некомерційні організації», некомерційною є організація, яка не має отримання прибутку в якості основної мети своєї діяльності та не розподіляє отриманий прибуток між учасниками [5, с. 86]. Таке визначення видається вдалим, оскільки вказує на можливість одержання, але не розподілу між учасниками вказаних організацій прибутку, надаючи можливість організаціям залучати додаткове джерело доходів для власного розвитку.

За законодавством США, некомерційною вважається організація, чистий дохід якої не розподіляється серед її членів або осіб, причетних до контролю над нею. Це обмеження на розподіл доходів не виключає можливості отримання прибутку від комерційної діяльності організації, але вимагає, щоб цей прибуток був спрямований на розвиток організації або розподілений серед осіб, які не мають до неї відношення. Деякі західні вчені вважають такі організації гібридом приватноприбуткових і державних організацій. Частка даного сектору економіки в США поступово зростає. Одна з причин зростання кількості неприбуткових організацій - це пільги, якими вони користуються. Держава активно регулює діяльність некомерційних організацій, використовуючи інструменти податкової політики, державних витрат і адміністративно-законодавчого механізму. Зокрема, при розробці податкової політики певна роль відводиться службі внутрішніх доходів, яка розробляє так званий шифр доходів, тобто перелік тих чи інших видів діяльності, заняття якими дає право неприбутковим організаціям на ті чи інші пільги [3, с. 277]. Таким чином, законодавець закріплює як визначальну ознаку відсутність основної мети отримання прибутку, що визначається в засновницьких документах суб'єкта господарювання, а не сам факт його отримання або неотримання. Даний підхід видається обгрунтованим та економічно виправданим.

Слід також звернути увагу на таку важливу ознаку некомерційних організацій як специфічність мети їхньої діяльності. Так, на відміну від підприємницьких організацій, основною метою некомерційних організацій є не отримання прибутку, а досягнення соціально корисних цілей. Найбільш поширеними організаційно-правовими формами некомерційних організацій є: громадська організація, профспілка, благодійна організація, політична партія, релігійна організація, фонд, установа, недержавний пенсійний фонд, споживчий кооператив, асоціація (союз) юридичних осіб, торгівельно-промислова палата, біржа, об'єднання власників багатоквартирних будинків, садівницькі, городницькі і дачні некомерційні об'єднання.

У міжнародних нормативно-правових актах організації, які в нашому розумінні є некомерційними, згадуються як неприбуткові (non-profit) або неурядові організації (non-governmental organization) і мають абревіатуру «NGO», яка широко використовується у світовій практиці [6]. Найбільш фундаментальним джерелом, де йдеться про неурядові організації, є Статут Організації Об'єднаних Націй (надалі ООН), а саме стаття 71, в якій вказується: „Економічна та Соціальна Рада уповноважена проводити належні заходи для консультації з неурядовими організаціями з питань, які входять до їх компетенції" [7]. Треба зазначити, що Статут ООН не дає визначення неурядових організацій, а тільки вказує на те, що поняття включає міжнародні та національні організації. Економічна та Соціальна Рада, починаючи з 1946 року приймає декілька резолюцій відносно консультативних відносин з неурядовими організаціями. Проте жодна з прийнятих резолюцій не дає визначення „неурядової організації". З найбільш пізніх можна виділити Резолюцію 1996/31 від 1996 року. Пункт 12 Резолюції дає роз'яснення, що під «NGO» для цілей Економічної та Соціальної Ради розуміється організація, яка не заснована будь-яким державним органом або на основі міжурядової угоди і задовольняє таким умовам, а саме: має представницьку структуру; має в своєму розпорядженні відповідними механізмами звітності перед своїми членами; її члени здійснюють ефективний контроль над її політикою та діяльністю шляхом використання права голосу і через інші відповідні демократичні і транспарентні процеси прийняття рішень [8].

Сутність некомерційних організацій проявляється, перш за все, у їхній діяльності. З огляду на це, на особливу увагу заслуговує позиція Е.Н. Дорошевої, відповідно до якої некомерційні організації мають право здійснювати тільки ті види діяльності, які відповідають цілям їх створення. Правове призначення інституту спеціальної правоздатності в даному випадку виступає у двох аспектах. Перший полягає в тому, що обмеження правоздатності неприбуткової організації має на меті захист інтересів засновників та учасників неприбуткової організації, що об'єдналися для досягнення певних суспільно корисних цілей. Другий полягає в тому, що держава, надаючи певні форми підтримки неприбутковим організаціям, повинна мати правові інструменти запобігання їхнього використання поза тих цілей, для досягнення яких така підтримка надається [9, с. 266].

Аналізуючи особливості здійснення неприбутковими організаціями господарської діяльності, варто мати на увазі й те, що суспільно корисна мета їх створення може бути досягнута лише за допомогою обмеженого кола видів діяльності. Такі напрями діяльності є обов'язковими для неприбуткової організації, в той час як інші мають допоміжний характер [9, с. 268]. Наприклад, обслуговуючий кооператив реалізує мету створення шляхом надання послуг своїм членам, релігійна організація - надаючи обрядові послуги. Разом з тим, і обслуговуючий кооператив, і релігійна організація можуть продавати листівки, буклети, журнали і книги відповідного змісту, що є необов'язковим, але сприяє реалізації цілей їх створення.

Законодавець для визначення цільової, обов'язкової діяльності організацій використовує термін "основна діяльність", який слід розуміти як діяльність неприбуткових організацій з надання благодійної допомоги, просвітніх, культурних, наукових, освітніх та інших подібних послуг для суспільного споживання, зі створення систем соціального самозабезпечення громадян (недержавні пенсійні фонди, кредитні спілки та інші подібні організації). До основної діяльності також включається продаж неприбутковою організацією товарів (послуг), які пропагують принципи та ідеї, для захисту яких було створено таку неприбуткову організацію, та які є тісно пов'язаними з її основною діяльністю, якщо ціна таких товарів (послуг) є нижчою за звичайну або коли така ціна регулюється державою. До основної діяльності не включаються операції з надання товарів (послуг) окремими видами неприбуткових організацій особам іншим, ніж засновники (члени, учасники) таких організацій (абз. 3 п. п. 7.11.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») [10].

Основна діяльність некомерційної організації у значній частині має характер не тільки проведення зборів, обговорень, спільного проведення часу, а є і господарською діяльністю, тобто діяльністю з виготовлення товарів, виробництва робіт, надання послуг. Так, для некомерційної організації в галузі фізичної культури основний вид діяльності може здійснюватися шляхом надання фізкультурних послуг, для громадської організації в області захисту навколишнього середовища - шляхом надання послуг зі збору та розповсюдження інформації про стан навколишнього середовища, консультування з питань дотримання норм забруднення, викидів і скидів забруднюючих речовин, розробки рекомендацій щодо покращення екологічної обстановки. У неприбуткової організації, створеної для надання послуг, господарська діяльність і основна діяльність за складом і обсягом, як правило, збігаються. За допомогою господарської діяльності і реалізується їх основна діяльність. Тому здатність того чи іншого виду діяльності приносити дохід, бути джерелом формування майна неприбуткової організації не означає, що така діяльність не може бути основною.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків