Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 112

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

У статті розглянуто запровадження системи стабілізації та фінансового оздоровлення для всіх кредитних спілок через фонд гарантування вкладів (внесків) членів кредитних спілок, його теоретична та практична сутність, значення та завдання, що сприятиме удосконаленню кредитно - кооперативної системи, а також забезпеченню фінансової надійності кредитних спілок на ринку фінансових послуг. РЕЗЮМЕ

В статье рассмотрены вопросы, касающиеся сущности и значения современных механизмов финансового обеспечения кредитных союзов, а именно фонд гарантирование вкладов (взносов) членов кредитного союза..

SUMMARY

The article is devoted the questions of modern mechanisms of the financial providing of credit unions. The fundamental analysis provides studying activity of fund guaranteing the deposit of members of credit union.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Гамбург А. Системна підтримка ліквідності для кредитних спілок І А. Гамбург, С. Хоружий ІІ Вісник кредитної кооперації. - 2008. - № б

(9). - С. 18-20.

2. Оленчик А.Я. Проблеми стабільності кредитних спілок в Україні ІІ [Електронний ресурс] І А.Я. Оленчик. - Режим доступу: http:llwww.ier.kiev.ua.

3. Тавасиев А.М. Антикризисное управление кредитными организациями: учеб. пособие І А.М. Тавасиев. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2006. - 480 с.

4. Хорунжий С. Міжнародний досвід формування системи гарантування вкладів для членів кредитних спілок (уроки для України) І С. Хорунжий, К. Хорунжий ІІ Вісник кредитної кооперації. - 2008. - № 3 (6). - С. 20-26.

З.  Банковское дело: учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. І под ред. О.И. Лаврушина. - М.: Финансы и статистика, 2000. - б72 с.

6. Коваленко М. А. Операції сучасного комерційного банку: навч. посіб. І М.А. Коваленко, В.М. Білінкіс, Л.Є. Сухомлин. - Херсон: Олді -

плюс, 2007. - 472 с.

7. Башкатов О. Програма стабілізації та фінансового оздоровлення: кредитні спілки беруть ініціативу в свої руки І О. Башкатов, І. Вишневський ІІ Вісник кредитної кооперації. - 2007. - № 2. - С. 8-10.

8. Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб: Закон України від 20 вересня 2001 р. № 2740-ІІІ ІІ Відомості Верховної Ради України. -2002. - Nstf. - Ст. ЗО.

9. Підсумки розвитку ринку кредитних спілок станом на 30.09.2008 року [Електронний ресурс] І Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. - Режим доступу: http:llwww.dfp.gov.ua.

10. Мазур Т.В. До проблеми реформування правового режиму фонду гарантування вкладів фізичних осіб в Україні І Т.В. Мазур ІІ Міжнародна наук.-практ. Інтернет-конференція: Правова держава: напрямки та тенденції її розбудови в Україні [Електронний ресурс]. -Режим доступу: http:llwww.lex-linecom.ua.

11. Орлюк О. Правові аспекти функціонування системи страхування вкладів І О. Орлюк ІІ Право України. - 2004. - № 11. - С.29-32.

12. Директива 94І19 ЕС Європейського Парламенту і Ради «Щодо схем гарантування депозитів» від ЗО травня 1994 року (із змін. та донов.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:llwww.zakon.rada.gov.ua.

13. Хорунжий С. Міжнародний досвід формування системи гарантування вкладів для членів кредитних спілок (уроки для України) І С. Хорунжий, К. Хорунжий ІІ Вісник кредитної кооперації. - 2008. - № 3 (6). - С. 20-26.

14. Про Фонд гарантування вкладів членів кредитних спілок: Проект Закону України ІІ Вісник кредитної кооперації: аналітично-інформаційний додаток. - 2008. - № З (8). - С. 2-9.

1З. Про затвердження Положення про Фонд гарантування внесків (вкладів) членів кредитних спілок на депозитні рахунки: Проект Постанови Кабінету Міністрів України ІІ Вісник кредитної кооперації: аналітично - інформаційний додаток. - 2008. - № 3 (6). - С. 2-З. 1б. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12 червня 2001 р. № 2бб4-ІІ ІІ Відомості Верховної Ради України. - 2002. - №1. - Ст. 1.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ БУДІВЕЛЬНИХ РОБІТ

Трофуненко Н.В., юрисконсульт ТОВ «ЗОДЧИЙ»

Якість будівельних робіт залежить від багатьох чинників, у тому числі й від стану сучасного законодавства, яким відносини у сфері будівельної діяльності опосередковуються. Вчені-юристи Г.М. Гриценко, О.О. Квасніцька, Н.С. Кузнєцова, І.М. Миронець відмічають, що більшість нормативно-правових актів у цій сфері є неефективними, оскільки не узгоджуються між собою. Норми щодо якості будівельних робіт містяться у зазначених актах розрізнено, при цьому спостерігається дублювання одних положень у різних законах з незначними відмінностями [1, с. 12]. Відсутність єдиного підходу до регламентації якості будівельних робіт, а також необхідність усунення колізій в даній сфері законодавства обумовлюють важливість подальших досліджень з цієї тематики.

Метою цієї статті є обґрунтування пропозицій щодо удосконалення законодавчих та локальних актів, за допомогою яких забезпечується якість будівельних робіт.

Норми щодо якості будівельних робіт містяться у Цивільному та Господарському кодексах України, законах України «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про планування і забудову територій», «Про будівельні норми», актах Кабінету Міністрів України «Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві», «Про порядок прийняття в експлуатацію завершених будівництвом об' єктів» та інших. Аналіз зазначених нормативно-правових актів дозволяє

© Трофуненко Н.В., 2G1Gдійти висновку про відсутність системного правового регулювання вимог якості будівельних робіт: ці акти опосередковують окремі групи відносини (при здійсненні архітектурної діяльності, плануванні і забудові територій, містобудуванні) та містять положення щодо якості робіт в окремих сферах будівництва. Поняття «якість будівельних робіт» в них не формулюється, а критерієм якості робіт є їх відповідність будівельним нормам та проекту. При цьому спостерігається дублювання одних положень з незначними відмінностями. Наприклад, у Законах України «Про планування і забудову територій» (ст. 20) та «Про архітектурну діяльність» (ст. 27) міститься норма про обов' язковість Державних будівельних норм при виконанні будівельних робіт. Крім цього, у кожному з цих законів закріплюється положення щодо відповідності проектної документації вимогам будівельних норм і правил. Так, у ст. 1 Закону України «Про архітектурну діяльність» зазначається, що проект — це документація для будівництва об' єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розрахунків, які визначають містобудівні, об' ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показники конкретного об' єкта архітектури, та відповідає вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил. Ст. 28 Закону України «Про планування і забудову територій» визначає, що проектна документація на будівництво об' єктів містобудування розробляється згідно з вихідними даними на проектування з дотриманням вимог державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови. Ст. З Закону України «Про основи містобудування» також вказує на необхідність дотримання Державних будівельних норм при розробці містобудівної документації.

Аналізуючи законодавчу базу, що регулює господарську діяльність у сфері будівництва, доходимо висновку про необхідність систематизації нормативного матеріалу, адже таким чином вдасться згрупувати норми щодо якості будівельних робіт. Одними авторами наголошується на необхідності прийняття Закону України «Про основи містобудування» у новій редакції, іншими — пропонується прийняти Закон України «Про основи будівельної діяльності», у якому визначити правові основи здійснення будівельної діяльності, чітко регламентувати правовий статус учасників будівництва [2, с. б88]. Окремі автори вказують, що з огляду на неоднорідність правовідносин у будівельній галузі необхідним є запровадження розробки законопроектів і проектів підзаконних нормативних актів єдиним спеціалізованим органом із урахуванням вимог загальнодержавної програми розвитку галузі [3, с. 18].

Наступна група правників вважає, що доцільним є прийняття кодифікованого акту [4, с. 82]. Проект такого акту біло розроблено відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Містобудівного Кодексу України» № ЗЗб-р від 18.07.2007 року. У розробленому проекті Містобудівного Кодексу України якості будівельних робіт приділяється недостатньо уваги, термін «якість» у ньому зустрічається лише чотири рази. На підставі аналізу ст. 1 проекту Містобудівного Кодексу можна зробити висновок про те, що якісні будівельні роботи повинні відповідати проектній документації. Ст. 21 проекту Містобудівного Кодексу визначає, що якісні та кількісні граничні показники забудови з урахуванням соціальних, природно-кліматичних, гідрогеологічних, екологічних та інших умов встановлюються у Державних будівельних нормах. Ст. 127 проекту Містобудівного Кодексу передбачає, що технічний нагляд за якістю будівельних робіт здійснюється протягом усього періоду будівництва об' єкта.

На думку автора, для регулювання відносин у сфері будівництва необхідним є прийняття кодифікованого акту. Доцільним є закріплення у ст. 1 проекту Містобудівного Кодексу понять «якість будівельних робіт», «безпечність будівельних робіт»: якість будівельних робіт — сукупність їх властивостей (функціональних, конструктивних, екологічних, естетичних, ергономічних, властивостей щодо безпечності), які закріплені договором, проектом, нормативними документами; безпечність будівельних робіт — їх властивість забезпечувати відсутність ризику завдання шкоди фізичним та юридичним особам, навколишньому середовищу.

Також важливим є визначення на законодавчому рівні прав та обов' язків усіх учасників будівельного процесу щодо якості робіт. Окремі права та обов' язки замовників та підрядників розкриті у Загальних умовах укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві. Однак забезпечення якості є необхідним не лише при виконанні робіт, пов' язаних із створення капітальних споруд, а й при виконанні будь-яких будівельних робіт. Тому у проекті Містобудівного Кодексу мають бути закріплені такі обов' язки:

- для інвесторів, замовників, забудовників — встановлювати рівень якості, якого необхідно досягти при проектуванні і будівництві, на основі нормативних документів, а також міжнародних норм та стандартів; одержувати дозволи, необхідних для виконання робіт; здійснювати технічний нагляд на протязі усього будівельного процесу самостійно або через залученого спеціаліста;

- для проектних організацій — здійснювати проектні роботи лише на підставі ліцензії; забезпечувати відповідність проектів і робочих креслень нормативним документам і умовам договору; проводити авторський нагляд; усувати невідповідності та дефекти, допущені у проектній документації;

- для підрядних організацій — виконувати будівельні роботи лише на підставі ліцензії, у відповідності з ДБН (іншими документами, що регламентують якість); повідомити замовника про недоліки та невідповідності у проекті з метою їх усунення; здійснити експертну перевірку, випробування робіт, матеріалів, конструкцій виробів, обладнання тощо, які використовувалися для виконання робіт та повідомляти про це замовника; своєчасно попередити замовника про те, що дотримання його вимог стосовно способу виконання робіт погрожує їх якості; своєчасно усувати допущені недоліки будівельних робіт;

- для власників споруд — своєчасно здійснювати капітальний та поточний ремонти; виконувати роботи щодо перебудови, добудови, розширення, розбирання будівлі лише на підставі розробленого проекту у відповідності з чинним законодавством;

- для підприємств, що проводять дослідницьку діяльність в галузі будівництва та випробування будівельної продукції — проводити теоретичні та прикладні дослідження для обґрунтування прийняття нормативних документів у будівництві; випробування нових технічних рішень щодо виробництва будівельної продукції та способів виконання будівельних робіт; надавати достовірні технічні висновки щодо якості будівельних робіт та матеріалів;

- органів Державної архітектурно-будівельної інспекції та їх посадових осіб — здійснювати контроль за якістю будівельних робіт, що включає їх відповідність договору, проекту, будівельним нормам і правилам.

Таким чином, прийняття Містобудівного кодексу України сприятиме вирішенню двох основних проблем з якості будівельних робіт: закріпленню основоположних понять та визначенню прав та обов' язків усіх учасників будівельного процесу щодо якості робіт. А це у свою чергу створить умови для функціонування чітких механізмів контролю за якістю будівництва та підвищення відповідальності за недоліки будівельних робіт.

Крім законодавчих актів, якість будівельних робіт також забезпечується локальними нормативними актами підприємств. До таких актів відносяться Керівництва для забезпечення якості будівельних робіт (далі — Керівництва). Основою для розробки цих Керівництв є національні та міжнародні стандарти: ДСТУ ISO 9000-2001 «Системи управління якістю», ГОСТ Р ИСО 9001-9б «Системи якості. Модель забезпечення якості при проектуванні, розробці, виробництві, монтажу і обслуговуванні», ГОСТ Р ИСО 9002-9б «Системи якості. Модель забезпечення якості при виробництві, монтажі та обслуговуванні», ГОСТ Р ИСО 9003-96 «Системи якості. Модель забезпечення якості при остаточному контролі і випробуваннях» [З, с. 8]. Для будівельних підприємств Керівництво з якості має бути розроблене з урахуванням також ДСТУ ISO 9001-9З «Системи якості. Модель забезпечення якості при проектуванні, розробці, виробництві, монтажі та обслуговуванні».

У науковій літературі відзначається, що потреба у локальних нормах або доцільність їх прийняття виникає з таких підстав: 1) для уточнення та конкретизації норм законів, встановлення механізмів їх реалізації; 2) для запровадження інших моделей регулювання відносин порівняно з передбаченими у законі, якщо це припускається законом; 3) для заповнення прогалин у законодавстві; 4) внаслідок спеціальних приписів законодавства про передання тих чи інших питань до компетенції недержавних організацій — для їх належного здійснення, що потребує відповідного регулювання [б, с. 18]. На разі, чинним законодавством не регламентуються окремі питання щодо якості будівельних робіт: строки початку приймання виконаних будівельних робіт після повідомлення підрядником; порядок фіксування сторонами недоліків робіт; порядок залучення незалежної організації для підтвердження неякісного виконання будівельних робіт. Для підвищення рівня практичного застосування Керівництв доцільно додавати тексти таких локальних актів у якості додатків до господарських договорів.

Керівництва визначають основні правила і порядок діяльності підприємства з підготовки, контролю, виконання робіт та їх приймання, взаємодію структурних підрозділів, планування, встановлюють відповідальність всіх працівників у забезпеченні вимог діючої системи управління і контролю якості згідно з договором та положеннями нормативних документів. Керівництва включають: характеристику нормативних актів з якості, обов'язки посадових осіб щодо забезпечення якості, порядок здійснення контролю за якістю будівельних матеріалів, порядок прийняття виконаних робіт за якістю, проведення їх випробувань, планування та документування систем якості.

Важливість прийняття Керівництв на будівельних підприємствах полягає у тому, що у них можуть бути закріплені положення, недостатньо врегульовані чинним законодавством. Наприклад, у Керівництві доцільно визначати строки початку приймання виконаних будівельних робіт (окремого етапу робіт) після повідомлення замовника. Практичне значення має також закріплення у цьому акті положення щодо порядку врегулювання відносин між замовником та підрядником (субпідрядниками) у разі виявлення недоліків робіт: строки повідомлення про недоліки робіт, обов' язковість присутності представників сторін при фіксуванні зазначених недоліків, неприпустимість необґрунтованої відмови замовника від підписання акту виконаних робіт з недоліками, порядок залучення незалежної експертної організації.

Підсумовуючи, можна дійти таких висновків:

1. Здійснення систематизації законодавства у сфері будівництва є необхідною передумовою ефективного реформування законодавства щодо якості будівельних робіт. Аналіз чинної правової бази вказує на необхідність прийняття Містобудівного Кодексу, у якому мають бути закріплені основні поняття та визначені права та обов' язки усіх учасників будівельного процесу щодо якості робіт.

2. Важливість розробки на будівельних підприємствах локального акту Керівництва для забезпечення якості будівельних робіт обумовлюється тим, що за допомогою цього акту можна конкретизувати норми чинного законодавства, підвищити ефективність регулювання відносин та запобігти виникненню конфліктів між суб' єктами господарювання.

РЕЗЮМЕ

У статті проаналізовані нормативно-правові та локальні правові акти, за допомогою яких забезпечується якість будівельних робіт. Внесені

пропозиції щодо удосконалення проекту Містобудівного кодексу України.

РЕЗЮМЕ

В статье проанализированы нормативно-правовые и локальные правовые акты, с помощью которых обеспечивается качество строительных работ. Внесены предложения по усовершенствованию проекта Градостроительного кодекса Украины.

SUMMARY

In article is analyzed normative-legal and local legal acts which provides quality of construction-works. The proposals on the improvement of project Building code of Ukraine are offered.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Квасніцька, О.О. Містобудівне законодавство України: проблеми та перспективи розвитку І Ольга Квасніцька ІІ Підприємництво, господарство, право. — 2008. — № 7. — С. 12-14.

2. Хозяйственное право: Учебник І В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, В.В. Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В.К. — К.: Юринком Интер,

2002. — 897 с.

3. Миронець, І.М. Теоретичні основи адміністративно-правового регулювання у сфері будівництваІ Ірина Міронець ІІ Віче. — 2010. — №2. — С. 18-19.

4. Гриценко, Г. М. Щодо відповідальності за порушення у сфері містобудування. Відповідальність у сфері господарювання: сучасний стан і перспективи розвитку: Зб. наук. праць І наук. ред. В.К. Мамутов; НАН України, Інститут економіко-правових досліджень. — Донецьк:

Юго-Восток, 2009. — С. 7б-8З.

З. Макаров, О. В. Современные правовые проблемы предпринимательской деятельности в строительстве ІІ Современное право. 2004.

№ 12.   С. 2-10.

б. Тичкова, О.Ю. Локальні корпоративні норми у цивільно-правовому регулюванні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.03 «цивільне право і цивільний процес; сімейне право» І О. Тичкова; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2009. — 20с.

СПЕЦІАЛЬНІ НОРМИ, ЩО РЕГУЛЮЮТЬ ПРИПИНЕННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН, ЯК СКЛАДНИК ГАЛУЗЕВОГО ІНСТИТУТУ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ: ПРОБЛЕМИ ТЕРМІНІЗАЦІЇ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ЇХНЬОЇ

ПРАКТИЧНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

В. С. Ярчук

Актуальність даного дослідження зумовлена тим, що із прийняттям нової Конституції Україна вступила в новий етап розбудови демократичної, соціальної, правової держави. За сучасних умов «відбувається корінне переосмислення основ правознавства, розробка філософсько-правового рівня методологічних проблем правової науки набуває особливого значення. Завдяки таким дослідженням відбувається реалізація методологічної функції філософії права стосовно правознавства в цілому, тобто здійснюється більш глибокий і систематичний розгляд методологічних проблем права» [1, с. 40]. Як слушно зауважує В. Опришко, - Конституція України є своєрідним «юридичним паспортом» держави, з одного боку, а із другого - «серцем», ядром подальшого розвитку і вдосконалення всієї правової системи [2, с. 48]. Вельми важливими для сучасної юридичної науки є належне теоретичне обґрунтування розпочатих процесів реформування, у тому числі й шляхом кодифікації, правової системи держави. Одне із чільних місць серед кодифікаційних актів, що буде розроблено в найближчому майбутньому, займає новий Трудовий кодекс України.

Правова реформа, яка проводиться на Україні, призначена забезпечити верховенство закону у всіх сферах життя суспільства, підпорядкованість йому дій державних, громадських організацій, трудових колективів, усіх посадових осіб та громадян. У демократичній державі не тільки громадяни несуть відповідальність перед державою, але й держава повинна нести її перед громадянами за виконання своїх обов'язків. Усе це в повній мірі відноситься і до сфери правового регулювання праці різних категорій працівників. Конституція України (ст. 43) проголошує і вказує, що кожен має право на працю, яке передбачає можливість заробляти на життя працею, яку він свідомо обирає чи на яку він вільно погоджується. Держава створює умови його здійснення шляхом удосконалення законодавства, насамперед, - трудового, яке в умовах ринкової економіки, на жаль, ще не повною мірою відповідає своєму призначенню, вимогам часу. А тому зараз перед наукою трудового права постало важливе завдання щодо розробки та створення дієвого механізму правового регулювання, який забезпечив би реалізацію цього важливого конституційного права.

Реформування трудового законодавства України закономірно передбачає побудову цілісної системи галузі трудового права та, відповідно, її складників - правових інститутів, одним з яких є інститут трудового договору. Останній, як відомо, посідає центральне місце в системі галузевих

© Ярчук В.С., 2G1Gінститутів, оскільки за фактом укладення трудового договору особа набуває статусу найманого працівника й на неї поширюється дія інших інститутів Особливої частини трудового права, серед іншого оплати та дисципліни праці, робочого часу та часу відпочинку, охорони праці тощо.

Аналіз наукової літератури в галузі трудового права свідчить, що дослідженню інституту трудового договору приділялась увага як ученими колишнього Союзу РСР, так і вченими України. Так, це питання було предметом розгляду у працях М. Г. Александрова, В. С. Андрєєва, М. Й. Бару, О. Т. Барабаша, Г. С. Гончарової, В. С. Венедіктова, Л. Я. Гінцбурга, С. О. Іванова, С. С. Каринського, Р. З. Лівшиця, Л. А. Муксінової, В. І. Нікітинського, Ю. П. Орловського, А. Є. Пашерстника, О. С. Пашкова, О. І. Процевського, В. М. Скобєлкіна, О. В. Смирнова, О. І. Ставцевої, Л. О. Сироватської, В. М. Толкунової, Н. В. Хуторян та ін. На сучасному етапі значний внесок у цій царині науки трудового права було зроблено, зокрема, О. В. Лавріненком [3-14], В. В. Лазор [15-17] та П. Д. Пилипенком [18]. Окремі питання аналізувалися і автором цієї наукової статті [19­21]. Незважаючи на ґрунтовні й численні наукові дослідження, які становлять науково-теоретичну базу цього дослідження та, зрозуміло, ніякою мірою не зменшуючи вклад перелічених дослідників у розробку галузевого вчення про трудовий договір, варто наголосити, що в зв' язку із завершенням тривалого процесу розробки нового Трудового кодексу України, значною актуалізацією багатогранного процесу адаптації законодавства України до міжнародних, серед іншого і європейських, правових стандартів у сфері найманої праці, означені питання об' єктивно потребують подальшого дослідження.

Метою даного дослідження виявлення наявних вад термінологічного характеру в чинному законодавстві України про працю, визначення правових колізій, які виникають під час застосування спеціальних норм, що регламентують порядок та умови припинення трудового договору, та напрацювання пропозицій щодо вдосконалення механізму їхньої практичної реалізації з метою підвищення рівня ефективності правового регулювання в цій сфері.

Трудовий договір, як форма найму робочої сили, широко використовується в усіх країнах із ринковою економікою. Як конкретний юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення трудових правовідносин, відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, він уявляє собою угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов' язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник або уповноважений ним орган зобов' язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 43 Конституції України передбачено гарантію захисту громадян від незаконного звільнення, що підкреслює її неабияку важливість. Безумовно, ця юридична гарантія включає й судовий захист від посягань на трудові права громадян, зокрема, захист їх від незаконного звільнення. Підставами припинення трудового договору є такі обставини, що визначаються законом як юридичні факти для припинення трудового договору. Трудове законодавство України встановлює єдині загальні підстави припинення трудового договору (ст. 36 і 37 КЗпП України). Для деяких категорій працівників у законодавстві встановлено ряд додаткових підстав (наприклад, ст. 41 КЗпП України). Відзначимо, що окрім підстав, передбачених КЗпП України, окремими законодавчими актами встановлені низка додаткових підстав припинення трудових правовідносин з окремими категоріями найманих працівників. Зокрема Законом України «Про державну службу» передбачено сім додаткових, порівняно із КЗпП України, підстав: порушення умов реалізації права на державну службу; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставка державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; відмова державного службовця від прийняття або порушення Присяги; неподання або подання неправдивих відомостей щодо його доходів. Своєю чергою Закон України «Про статус суддів» передбачає такі підстави для припинення повноважень судді, як: закінчення строку повноважень, відставка або звільнення за власним бажанням, досягнення суддею 65-річного віку, втрата суддею громадянства та інші.

Правове регулювання, як відомо, є інструментом соціального управління, і покликане впорядковувати суспільні відносини, забезпечуючи реалізацію законних інтересів суб' єктів. У рамках цього процесу зустрічаються різноманітні перепони, що без своєчасного їхнього усунення знижують ефект правового регулювання. Перепоною «можна рахувати той фактор, який заважає процесу впорядкування соціальних зв' язків і діє в протиріччі із правовими цілями й принципами. Перепони - це природні та штучні труднощі, бар' єри, що гальмують із тих чи інших причин управлінський процес, і заважають задоволенню правомірних інтересів громадян і організацій. Перепони можна класифікувати за різними підставами... перепоною є не тільки те, що заважає (що є в наявності), а й те, чого не вистачає (що відсутнє)» [22, с. 371-372]. Саме тому слід звернути увагу на те, що в теорії трудового права термін «припинення трудового договору» вважається найбільш широким за обсягом і таким, що охоплює всі випадки закінчення дії трудового договору, серед іншого й за угодою сторін, через вибуття зі складу підприємства в зв' язку зі смертю тощо. Натомість термін «розірвання трудового договору» використовується лише стосовно випадків, коли трудовий договір припиняється за згодою, або за ініціативою однією з його сторін, а «звільнення» - використовується для характеристики власне процедури технічного оформлення вже припинених трудових відносин. На наш погляд, означена термінологічна система та наявний у науці підхід до характеристики їхнього співвідношення було б доцільно нормативно структуризувати (відобразити) у відповідних нормах майбутнього Трудового кодексу України. Реалізація означеного, як на нас, упорядкує спеціальну нормативну лексику та розставить крапки над «і» в царині наукової доктрини, а також правозастосовній практиці. Керуємося наразі загальнотеоретичними сентенціями про те, що норми права «утворюють цілісну систему правових приписів, реалізація кожної з них складає необхідний елемент загальної картини правопорядку... » [23, с. 45] та розглядаються «в якості універсальної категорії, яка втілює в собі все багатство інтелектуально-вольового змісту та юридичної форми» [24, с. 37].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків