Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 118

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

По-друге, необхідно не тільки обмеження імпорту в певних сферах економіки, але й розвиток інших, насамперед перехід до цілеспрямованого імпорту оснащення, необхідного для розвитку загальних стратегічних проектів і програм, орієнтованих на постіндустріальні технології. Такого роду оснащення повинне не стільки стати засобом для виробництва готових виробів, скільки орієнтуватися на заповнення такого вакууму, що утворився в Україні за постсоціалістичної економіки між видобутком, переробкою й виробництвом базисних видів оснащення (у важкій промисловості, машинобудуванні), а також у фундаментальному й прикладному наукомісткому дослідженнях.

Незалежно від методологічних й аксіоматичних концепцій конкурентноздатність тримає піраміду соціально-економічних потреб суспільства, відображає національний економічний розвиток і дає можливість знаходити оптимальні рішення в сфері соціальної політики.

Представник консалтингової компанії "Хетч" (Канада) — Таньян Н.

ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ КАПІТАЛІВ

У світі є три основних центри з вивчення конкурентоспроможності країн. Перший з них - це Інститут стратегії та конкурентоспроможності при Гарвардському університеті (США), два інші центри розташовані у Швейцарії. Один з них - це Всесвітній економічний форум у Давосі, а інший - Міжнародний інститут розвитку менеджменту (Лозанна). Всесвітній економічний форум оприлюднив висновки та рейтинги, що Грунтуються на показниках 2004-2005 рр. по 117 країнах світу. Перші п'ять місць посіли Фінляндія, США, Швеція, Данія і Тайвань. Україна у цій ієрархії посіла 84 місце поряд з Молдовою та Грузією.

Як показує ретельний статистичний аналіз у 2006 та 2007 рр. ситуація суттєво не змінилась. Значно погіршились показники двох з чотирьох складових загального індексу конкурентоспроможності, а саме - макроекономічна ситуація та бізнес-середовище. Найбільш проблемними чинниками для розвитку сталого конкурентного середовища, що має сприяти національному бізнесу та активізації міжнародного співробітництва у 2007 році підприємці визнали: податкові закони - 18%, корупцію - 20%, доступ до фінансів - 15%, рівень оподаткування - 13%, політичну нестабільність - 8%, інфляцію - 5% та бюрократизм урядовців і неадекватність інфраструктури, зокрема, недосконалість регулятивної політики - 5%.

Негру І.К., к.е.н., доцент Молдавської економічної академії, Кишинів, Молдова

Слід зазначити, що в сучасних умовах розвитку конкурентного середовища доцільним є аналіз не тільки конкурентоспроможності нації як сукупності якісних показників, що задовольняє національні та світові вимоги, і при цьому збільшує доходи своїх громадян та забезпечує власну стратегічну безпеку, а й регіонів. З огляду на це процеси розробки регіональних стратегій розвитку конкурентного середовища мають здійснюватись за результатами діагностування природно-ресурсного потенціалу та оцінювання ефективності повного комплексу організаційно-економічних механізмів всього господарського комплексу території, що наразі, дасть сукупний кумулятивний ефект для національної економічної системи.

Загострення конкурентної боротьби у світі, що глобалізується, закономірно висунуло на перший план проблеми конкурентоспроможності, яка має реалізовуватися на засадах відповідної регуляторної політики. Формування регуляторної політики розпочалось ще з 2000 року, потім було створено Департамент регуляторної політики Держкомітету з регуляторної політики та підприємництву, у 2005-2007 рр. було переглянуто більш ніж 9 тис. регуляторних актів, з яких понад 50% було скасовано або змінено. Існує ланцюг з наступних етапів щодо реалізації регуляторного акта: після етапу оприлюднення останнього з комплексом додаткових документів на протязі 1-3 місяців здійснюється обговорення цього регуляторного акту, а потім приймається остаточне рішення. Якщо це обговорення не відбулось або було організовано не ефективно, то це визначає, регуляторний процес відбувся без урахування суспільної думки та думки суб' єктів господарювання.

Писаренко С.М., д.г.н, професор, Львівський національний університет імені Івана Франка

Слід визначити деякі державні інституції, які найбільш повно враховують суспільну думку, а саме Державну податкову адміністрацію, Міністерство економіки та Фонд державного майна та ті, що організовують відповідну роботу не достатньо ефективно -Міністерство аграрної політики, Державний комітет з земельних ресурсів. Крім того, слід зазначити, що лише з Туреччиною, Білоруссю,

Ізраїлем, Азербайджаном, Киргизією та Швейцарією існують відповідні правові документи щодо регламентації регуляторної політики України у відповідності до міжнародних угод.

В якості заходів щодо поліпшення регуляторної політики в Україні слід: по-перше, уніфікувати надання проектів регуляторних актів із відповідними документами на \теЬ-сайтах міністерств та відомств, по-друге, необхідно здійснювати роз'яснення та тренінги для представників органів державної влади проведення відповідних процедур, по-третє, налагодити дієвий механізм відповідальності за виконання та невиконання принципів держаної регуляторної політики, по-четверте, слід здійснювати подальший перманентний моніторинг реалізації принципів державної політики та, нарешті, врахувати помилки попередніх етапів.

РЕГІОНАЛЬНІ Й ГАЛУЗЕВІ АСПЕКТИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ, НАСЛІДКИ СВІТОВОЇ КРИЗИ

З огляду на існуючі структурні диспропорції та досягнутий рівень індустріалізації розвиток економіки має йти по шляху нарощення передусім технологічного рівня капіталомістких галузей, де високий ступінь зношеності основних виробничих фондів. Це, зокрема, енергетика, металургія, хімічна промисловість, машинобудування, транспорт та ін.

Тому слід акцентувати свої зусилля створенні відповідних умов для постійного зростання обсягів виробництва й споживання металопродукції, збільшення обсягів експортно-імпортних операцій у вартісному вираженні; ресурсозбереження й зниження екологічного впливу на тлі світового підвищення вартості енергоресурсів і вимог до охорони навколишнього середовища; вихід підприємств галузі на ІРО, що має забезпечити необхідні джерела фінансування інноваційної діяльності; придбання компаніями активів суміжних галузей й об'єктів інфраструктури (енергетичні потужності, порти й т.д.); підвищення якісних характеристик продукції й удосконалювання її сортаменту; укрупнення компаній-виробників і вихід їх за межі своїх країн в руслі глобалізації світової економіки.

1. Для хімічної промисловості визначною проблемою є значна залежність від цін на імпортний природний газ, який є одночасно й сировиною, й паливом. Відповідними напрямами діяльності є проведення науково-дослідних й експериментальних робіт із пріоритетних напрямків: з створення нових перспективних матеріалів для мікро- і наноелектроніки, полімерів і компонентів на їхній основі, матеріалів зі спеціальними властивостями, надтвердих матеріалів, біосумісних матеріалів, каталізаторів, мембран; проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з нових технологічних рішень у галузях економіки на базі хімічних технологій майбутніх поколінь, лазерних, мембранних технологій, технологій реабілітації навколишнього середовища, модульних технологій виробництва масової продукції, гнучких технологічних систем; стимулювання інноваційної й інвестиційної активності в хімічній і нафтохімічній промисловості; здійснення митно-тарифної політики з метою захисту вітчизняних товаровиробників на внутрішньому й зовнішньому ринках.

2. Системна проблема машинобудування України полягає в дисбалансі між структурою виробничих потужностей, технічним рівнем продукції машинобудування та попитом на його продукцію. Головною проблемою є значна питома вага імпортних машин та устаткування, що не сприяє формуванню інвестиційних джерел для проведення відповідної НДДКР на підприємствах. В якості основних джерел залучення інвестицій у галузь є: залучення приватних інвестицій у розвиток підприємств; розміщення облігацій на фінансових ринках і залучення інвестиційних кредитів кредитних організацій; реалізація окремих проектів у галузі на принципах державно-приватного партнерства.

Шабурішвілі Ш., доктор Тбіліського державного університету, Грузія

3. Зробити повну масштабну реструктуризацію економіки України, зберегти існуючу спеціалізацію і при цьому перейти на новий рівень технологічного розвитку. Від цього залежать водночас і напрямок, і ступінь розвитку вітчизняних науково-технічних та фундаментальних наукових знань, які мають бути пов' язані передусім з процесом структурних трансформацій. Точками зростання повинні стати технологічні парки, технополіси та інкубатори бізнесу. Перші технопарки в Україні з' явились ще у 2000 році, але вони були дещо відокремлені від реального сектору економіки, друга хвиля технопаркового руху - січень 2006 року. Попри те, що в нашій державі діяльність технопарків на деякий термін була обмежена через відсутність законодавчого поля, інноваційна діяльність таких структур за участю української сторони все ж тривала: три технопарки з КНР (провінціях Хейлунцзян та Шаньдун) та Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона виконують проекти з високих технологій у галузі зварювання.

4. В умовах зростаючої конкурентності економіки, високої її залежності від енергетичних ресурсів та технологічних рішень бізнес і держава повинні вкладати кошти туди, де є або буде забезпечене суттєве збільшення продуктивності і конкурентності виробництва. Проте водночас слід забувати про зростання залежності інноваційної сфери України від зовнішнього чинника.

Враховуючи значну залежність вітчизняного виробника від зовнішнього фактора слід зосередити увагу на створенні умов для формування внутрішнього платоспроможного попиту та підвищенні якості продукції та послуг на засадах використання національних технічних надбань. Для цього слід активізувати формування ринкових, комерційних відносин у ланцюгу «влада - наука - освіта - бізнес

РЕЦЕНЗІЇ

РЕЦЕНЗІЯ НА ПІДРУЧНИК МАКОГОНА Ю.В., ЛУК'ЯНЕНКА Д.Г., ПАХОМОВА Ю.М., ПИВОНОСОВА М.Ю, ФІЛІПЕНКА А.С. «МІЖНАРОДНІ СТРАТЕГІЇ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ»

В.М. Гончаров, завідувач кафедри економіки підприємства і управління трудовими ресурсами Луганського національного аграрного університету, доктор економічних наук, професор

М.В. Зось-Кіор, завідувач кафедри менеджменту і права Луганського національного аграрного університету, канд. екон. наук, доцент

Положення про матеріальну єдність світу є загальноприйнятим. Воно випливає з єдності й вічності матерії як об'єктивної реальності. Матерія є тією першоосновою, субстанцією, що поєднує все суще в єдине ціле. Матеріальна єдність поширюється на Всесвіт у цілому. Галактику, планету Земля. Фізична цілісність світу проявляється також в існуванні єдиної теорії поля в результаті сильних, слабких і електромагнітних взаємодій. Про економічну єдність можна говорити лише в планетарному масштабі, її передумови формувалися протягом тисячоріч і тільки тепер, спочатку XXI ст., прорисовуються обриси цього синтезу.

Традиційна економічна наука описує механізми функціонування різних економічних систем, найчастіше залишаючи без уваги їхній розвиток, динаміку. Саме такі дослідження дуже важливі в перехідний період, щоб за допомогою чітко визначених джерел, ресурсів і механізмів якнайшвидше перебороти існуюче депресивне становище і вийти на траєкторію стабільного господарського просування. Це обумовлює неабияку цінність і видання зазначеного підручника.

Слід наголосити надто суттєвий висновок авторів підручника, що економічний, соціально-політичний, культурний розвиток останньої чверті XX ст. відбувається під зростаючим впливом глобалізації. Її економічна складова пов'язана насамперед із джерелами, факторами, формами господарської ходи. Мова йде про інвестиції й технології, робочу силу, інтелектуальні і фінансові ресурси, менеджмент й маркетинг й т.п. Формами прояву цих процесів є зростання міжнародної торгівлі й інвестицій, небачена дотепер диверсифікованість світових фінансових ринків і ринків робочої сили, відчутне збільшення ролі транснаціональних корпорацій у світових господарських процесах, загострення глобальної конкуренції, поява систем глобального, стратегічного менеджменту.

Незважаючи на існуючу розмаїтість і багатоваріантність розвитку складових частин світового господарства, відмічають автори, його майбутній розвиток буде характеризуватися зростаючою єдністю й підвищенням рівня інтегрованості. Майбутнє світове господарство буде єдиною системою, інтегрованою на глобальній інноваційно-інформаційній і грошовій основі. У його розвитку буде зростати роль загальних світових економічних інтересів, під якими вони розуміють глобальні економічні інтереси всього людства. Поряд із цими новими тенденціями розвитку світової економіки відбувається прискорення розвитку продуктивних сил і подальше посилення взаємозалежності національних економік. Доречним є висновок, що в економічно розвинутих країнах вимальовується тенденція до трансформації із суспільних продуктивних сил, як результату екстенсивного розвитку, у спільні продуктивні сили як результат інтенсивного економічного розвитку. Ці спільні продуктивні сили будуть, на думку авторів, базуватися на творчому інтелекті людини як носія нових виробничих відносин, заснованих на інтелектуальній власності, адекватних характеру спільних продуктивних сил. З роботи випливає, що на цій економічній основі почнеться формування нової глобальної цивілізації постіндустріально-інформаційного типу.

З цих точок зору авторського колективу, доречним вважається структура підручника, що складається зі вступу, семи розділів, списку літератури, додатків.

Зокрема перший розділ розкриває сутність середовища формування стратегій розвитку: основи економічної єдності світу; найважливіші елементи глобальної економіки.

Другий - варіативність сучасних макроекономічних політик: динамічна рівновага й структурна збалансованість економіки; державна промислова політика; типи й інструментарій державної промислової політики в період ринкової трансформації; досвід, проблеми й результати промислової політики Європейського Союзу ТНК і сучасна антитрестовська політика; міжнародна інформаційна безпека й національні стратегії розвитку; механізми й стратегії впливу на циклічність розвитку економіки.

Третій - особливості національних стратегій розвитку: трансформації перехідних економічних систем і господарських структур; особливості процесу постсоціалістичної трансформації в країнах Центральної й Східної Європи; трансформація економічної ролі держави й державної економічної політики в країнах з перехідною економікою.

Четвертий - особливості інтеграційних стратегій: міжнародна економічна інтеграція як вищий рівень розвитку світогосподарських зв'язків; світові макроекономічні угруповання: принципи формування, стратегія й проблеми розвитку.

П' ятий - міжнародну координацію економічної політики: міжнародні механізми регулювання світової економіки; МВФ, Всесвітній банк. СОТ як суб'єкти міжнародної координації економічної політики; взаємодія України з окремими міжнародними інститутами; співробітництво України з міжнародними інститутами: національна стратегія економічного розвитку.

Шостий - глобалізаційні процеси й стратегії розвитку: поняття глобалізації; форми розвитку економічної глобалізації; нове індустріальне суспільство: проблеми й перспективи; забезпечення сталого розвитку як найважливіше завдання державної; економічної політики в умовах глобалізації; імперативи стратегії економічного й соціального розвитку України.

Восьмий - цивілізаційні виміри економічного розвитку: природа цивілізаційних змін і їх зв'язок із глобальними економічними процесами; людина - центр цивілізаційної перспективи; поліцивілізаційний світ; принципи індустріального й постіндустріального розвитку.

Акцентуючи на гуманістичній логіці світового еволюційного процесу, на тому, що в його основі лежить розвиток людини-особливості, що вісь відповідних трансформацій визначається саме цим розвитком, автори зазначають, що людство, тим самим, допустили б принципову методологічну помилку, якби стали на шлях механічного заперечення технічних і технологічних факторів. Зрозуміти світ, що змінюється, без урахування цих факторів неможливо. Принципові уточнення цього питання повинні бути зв'язаними, з одного боку, з обгрунтуванням підпорядкованості суспільного процесу цілям і інтересам саморозвитку людини, збагачення його особистості, з іншого боку - зрозумінням техніки й технічного (технологічного) прогресу, не тільки як продукту людської праці, втілення нагромаджених знань і інтелекту людини, а і як її безпосередня продуктивна сила, енергетичний потенціал, як основна детермінанта, що визначає ступінь свободи, яке суспільство може забезпечити людині.

Лише з урахуванням таких уточнень автори підручника представляють свою точкою зору, відповідно до якої перехід від одного рівня світової цивілізації до іншого здійснюється шляхом глобальних технологічних революцій, які відображають, з одного боку, зміни в продуктивності виробництва, а з іншого боку - і це головне - якісний стрибок в розвитку суспільно-продуктивної сили людини, її свободи й способу взаємодії із природою й суспільством.

На думку рецензентів представлений підручник вельмишановного авторського колективу з величезною кількістю посилань, діаграм, табличного матеріалу, міжнародних співставлень, прогнозів, методик і моделей, а головне-практичних прикладів, має замалий наклад і може бути виданий на російській і англійській мові з метою розширення аудиторії розповсюдження.

ГЛОБАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ ЯК НАУКОВИЙ ФЕНОМЕН І ПЕРСПЕКТИВА ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ПРОГРЕСУ

Т.В. Орєхова, професор кафедри «Міжнародна економіка» Донецького національного університету, д.е.н.

Якісно нові прояви транснаціоналізації і економічного регіоналізму, уніфікація середовища життєдіяльності на основі всеохоплюючої інформатизації та регулятивної гармонізації свідчать про формування глобально інтегрованої економічної системи. За таких умов потребується пошук нетрадиційних методологічних підходів у дослідженні інтернаціоналізацій них процесів, що домінували протягом останніх десятиліть.

Автором рецензованої монографії[26] запропоновано цілісну концепцію інтернаціоналізації як структурованого і стадійного процесу, з виділенням її мікро- та макрорівнів, екстернальних та інфернальних шляхів, внутрішніх і зовнішніх проявів. Обгрунтовано початковий, локальний, інтеграційний, глобальний етапи інтернаціоналізації як підтвердження пропонованої Лук'яненком Д.Г. ще у 1990-і роки гіпотези стосовно глобальної еволюції процесів міжнародної економічної інтеграції[27].

Структурно монографія включає чотири розділи, де у логічній послідовності: розкрито інтегративну природу світо господарського розвитку; виявлено і детерміновано імперативи економічного глобалізму; висвітлено проблему національної конкурентоспроможності у глобальному вимірі; обгрунтовано пріоритети розвитку України в умовах глобалізації.

Зрозуміло, що в пропонованій читачеві у 2008 р. монографії дослідницький інтерес професора Д.Г.Лук'яненка акцентується апріорі на глобалізаційній проблематиці економічного розвитку. Трактуючи глобалізацію як процес, що виводить цивілізацію на вищий рівень розвитку із системною інтернаціоналізацією умов і сфер людської життєдіяльності, він аналізує політичні, економічні, соціальні, екологічні, науково-технологічні та інші її складові.

Вперше на системно-категоріальному рівні досліджено феномен формування глобальної економіки - як суб' єктно, функціонально та інституційно структурованої багаторівневої системи, основним елементом якої автор визначає глобальний ринок - самовідтворювальний механізм врівноваження глобального попиту і глобальної пропозиції. Разом із тим показано, що насьогодні мова не йде про досконалість глобальної економічної системи, а про: глобальну доступність ресурсів та інновацій; глобальний характер факторної мобільності; глобальну ринкову уніфікацію; регуляторну гармонізацію на оновлюваній інституціональній основі; глобальну корпоратизацію та становлення глобального менеджменту; синхронізацію темпів та рівнів економічного розвитку; демократизацію та соціалізацію економічних взаємовідносин.

Методологічно важливо, що глобальні економічні асиметрії (фінансово-інвестиційні, виробничі, торговельні, інфраструктурні), розглядаються у контексті асиметрій технологічних та інформаційних, що у неоднорідному соціокультурному середовищі дійсно обумовлюють геополітичні і між цивілізаційні асиметрії. На основі фундаментального кількісного і якісного аналізу доведено, що різношвидкісний рух факторів виробництва з безпрецедентно випереджаючою динамікою міжнародного капіталообміну деформує глобальні відтворювальні процеси, дискредитуючи традиційні теоретичні уявлення стосовно макроекономічних пропорцій, стабільності, ефективності, конкуренції. Загалом, виявлення і оцінку «дискредитаційного» потенціалу економічної глобалізації можна вважати принципово новим авторським підходом у сучасній вітчизняній економічній думці.

Виходячи із дуалістичного світоглядного бачення цивілізаційного прогресу, автор ще раз акцентує увагу на тому, що глобалізація, з одного боку, є джерелом і стимулятором конкуренції, надаючи нові можливості розвитку, а з другого боку - породжує суперечності, конфлікти і кризи. Окреслюючи схематично кризовий характер глобальної економіки, автор монографії вочевидь не «реагує» на сучасну кон'юнктуру міжнародних економічних досліджень, а узагальнено викладає результати власного аналізу криз (1994 р., 1997 р., 1998 р., 2001 р., 2006-2008 рр.)[28], котрі мали переважно національні витоки, міжнародні наслідки і потенційно глобальний характер із підтвердженням руйнівної ролі фінансової глобалізації у їх виникненні та поширенні. Розроблена автором і представлена в монографії модель розвитку фінансової кризи та антикризового регулювання базується на обгрунтованих методологічних засадах: 1) кризові явища і процеси за умов глобалізації є перманентними за умов, коли світ залишається теоретично і практично не готовим здійснювати системні антикризові заходи, адекватно реагувати і відповідати на сучасні глобальні виклики і «шоки»; 2) у сучасних умова кризи вже не можуть розвиватись автономно, вони взаємодіють, продукуючи синергічний ефект. Доведено, що глобальна криза може мати політичні, економічні, екологічні чи інші передумови, але не може через свою природу бути функціонально чи географічно детермінованою. Свого осмислення, на наш погляд, потребує висновок автора стосовно того, що гіпотетично глобальна криза у її системному розумінні матиме лише дві альтернативи вирішення - якісне оновлення світу у всіх компонентах або світова (планетарна) дезінтеграції. Тут, як нам здається, професор Д. Г. Лук' яненко застерігає вчених-економістів, політиків, бізнесменів від популяризованого використання новітніх термінів і понять -глобалізація, глобальність, глобальна перспектива, глобальна економіка, глобальний менеджмент тощо. З одного боку, дійсно потребується виділення нових фундаментальних понять щодо об'єкту та предмету аналізу глобалізації, а з іншого - наукова коректність в їх продукуванні, виходячи із філософської сутності і цивілізаційної семантики.

Ідеям, узагальненням і висновкам монографічного дослідження притаманна, на наш погляд, «проглобалізаційна» орієнтація із позитивним сприйняттям сучасних реалій світо господарського розвитку, оскільки, як вважає автор, оптимістичний сценарій глобальної економічної інтеграції конструктивної альтернативи не має. Це аргументовано: орієнтацією технологічних інновацій на прогресивні потреби людства; зростаючим освітнім рівнем суспільства в умовах всеохоплюючої комунікативності; неможливістю привласнення загальних (планетарних) ресурсів частиною людства; алогічністю продукування і реалізації підходів, що можуть призвести до руйнації середовища життєдіяльності людей; історичним досвідом конфронтаційного розвитку. Одночасно, за умов все більш очевидного нееквівалентного розподілу вигід економічної глобалізації, несправедливості нав' язаного країнами-лідерами міжнародного економічного порядку, автор зосереджує увагу і на достатньо грунтовній характеристиці антиглобалізаційних тенденцій і рухів. У окремому підрозділі розкрито витоки антиглобалізації, її різнопланову мотивацію, прояви, форми організації, для чого розроблена відповідна авторська методологія аналізу. Перспективи розвитку економічної антиглобалізації, її впливу на подальший світогосподарський розвиток автор обгрунтовано пов' язує як із методологічною ідентифікацією антиглобалізації як об' єктивного прояву дуалістичної природи глобалізації, так із виявленням і оцінкою інтелектуальної складової економічного антиглобалізму. Принципово важливим є пошук конструктивного діалогу антиглобалістів з ідеологами, носіями і провідниками економічної глобалізації - політико-економічною елітою світових країн-лідерів, топ-менеджментом міжнародних фінансових організацій тощо.

Показово, що у рецензованій монографії, з одного боку, узагальнюються багаторічні дослідження професора Д.Г.Лук'яненка актуальних проблем міжнародної інтеграції, а з другого - пропонуються читачеві нетривіальні ідеї та новаторські методологічні концепції у новітній парадигмі розвитку. Разом із тим, показано, що сучасна глобалістика не має і, очевидно, не матиме у близькому майбутньому якоїсь єдиної парадигми, хоча дослідницьким пріоритетом можна вважати закономірності глобального соціального розвитку, коли у центрі системного аналізу постає людина, її природа, сутність і оболонка, обумовлена фізіологією і духовністю, ментально-культурною мотивацією і поведінкою, залежною від потреб і базованою на здоров' ї, соціальному успіху і статусі. У цьому контексті автором висунуто та обгрунтовано гіпотезу глобальної трансформації традиційних уявлень стосовно умов, факторів, джерел і критеріїв успіху особистостей, малих і великих груп людей практично всіх сфер діяльності, корпорацій, країн, регіонів світу. Підкреслено, що глобальною є не стільки проблема взаємодії людини і природи (автор вважає, що науково-технологічний прогрес вочевидь віднайде ефективні альтернативиприродокористування та енергозабезпечення тощо, виведе людство за межі «глобусу» у задоволенні істинних людських фізіологічних першопотреб), скільки проблема переходу індивідууму на якісно новий рівень суспільної, постінформаційної свідомості. Автор орієнтує читача, насамперед, із молодіжного бізнес-середовища, на феномен формування глобального мислення, коли підприємницька мотивація базується на інновацйності і безпеці розвитку. Це уможливлюється лише за умов гуманізації світогосподарського розвитку, основаної на його інтелектуалізації, соціалізації та екологізації. У майбутньому йдеться про максимальне використання інтегрованого інформаційно-інтелектуального потенціалу світу, про початок формування якісно нової (у сучасному розумінні - глобальної ноосферо-космічної) економіки третього тисячоліття. В дійсно глобальній економіці домінуватиме не глобальний інтерес, а глобальний розум.

Із таким висновком автора монографії «Глобальна економічна інтеграція» проф. Д.Г.Лук'яненка хочеться бути активно солідарним.

МОДЕРНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ МІСЦЕВИМ ЕКОНОМІЧНИМ РОЗВИТКОМ

І.О. Александров, завідувач кафедри менеджменту Донецького національного університету, доктор економічних наук, професор

В. В. Краснова, завідувач кафедри економіки підприємства Донецького національного університету, доктор економічних наук, професор

Забезпечення стабільного економічного й соціального розвитку країни є неможливим без створення умов для розвитку територіальних спільнот базового рівня, що є її найменшими адміністративно-територіальними утвореннями. Існуючі теоретичні та практичні механізми управління розвитком територіальних спільнот базового рівня в Україні використовують переважено радянський адміністративно-управлінський підхід, що не відповідає вимогам ринкової економіки. Тому надзвичайно актуальною проблемою на сьогодні залишається формування теоретичних та практичних засад нової парадигми управління економічним і соціальним розвитком територіальних спільнот базового рівня, що базується на концепції модернізації. У вітчизняній науці домінують дослідження управління розвитком територіальних спільнот базового рівня переважно крізь призму місцевого самоврядування як політично-правового інституту.

Монографія «Модернізаційна парадигма управління економічним розвитком територіальних спільнот базового рівня»[29], підготовлена к.е.н., доцентом, докторантом кафедри державного і муніципального управління Тернопільського національного економічного університету Григорієм Леонардовичем Монастирським, є спробою комплексного дослідження сутності та системи управління розвитком базових адміністративно-територіальних одиниць з позиції економічної науки. Її метою є розкриття теоретичних засад та практичних механізмів забезпечення економічного розвитку первинних територіальних спільнот як складних соціально-економічних систем на основі модернізаційної концепції, що базується на використанні інноваційних технологій менеджменту.

Монографія складається з передмови, п' яти розділів, висновків, списку використаних джерел. Зміст монографії визначається логічністю, грунтовністю, проблемністю та дискусійністю. Наукова праця насичена ілюстративним матеріалом, що посилює репрезентативність авторського підходу.

У 1 розділі «Теоретико-методологічні засади модернізації управління економічним розвитком територіальних спільнот базового рівня» автор розкриває сутність модернізаційної парадигми управління економічним розвитком територіальних спільнот базового рівня, визначає теоретичні моделі організації управління цим процесом та окреслює методологію його дослідження. Автор висуває гіпотезу, яка полягає в розгляді базової адміністративно-територіальної одиниці як економічної системи, що володіє економічними ресурсами для забезпечення свого розвитку. Як видно з тексту роботи, окреслена гіпотеза дає змогу визначити рамки теоретико-методологічної концепції системи технологій управління розвитком муніципальних утворень на принципах економічної ефективності, врахування соціальної компоненти та максимального використання внутрішніх резервів розвитку. Її використання дозволяє: відійти від виключно економіко-географічного й політико-управлінського підходу до дослідження базового територіального рівня; вмонтувати рівень територіальних спільнот базового рівня як невід' ємну складову в регіональну та національну економічні системи; розглядати ці спільноти як суб' єкти економічних відносин, що здійснюють конкурентну боротьбу на регіональному, національному та світовому ринках; спроектувати вплив економічних процесів на соціальний розвиток муніципальних утворень; поглибити розуміння територіальної спільноти базового рівня як корпорації.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків