Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 99

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

6. Бондаренко Г.П. Адміністративна відповідальність в СРСР І Г.П.Бондаренко. - Львів: Лду, 197З. - 1З0 с.

7. Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України: навчальний посібник І С.Т. Гончарук. - К., 199З. - 208 с.

8. Бондаренко Г.П. Административный штраф, условия и порядок его применения в современный период: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. НаукІ Бондаренко Г П. - Харьков, 19бб. - 80 с.

9. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник І В.К Колпаков, О.В.Кузьменко. - К.: Юрінком Інтер. - 2003. - 289 с.

СПІВІДНОШЕННЯ ФУНКЦІЙ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРАДУВАННЯ

(ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ ПОГЛЯД)

Тужик В.В., аспірант другого року навчання з відривом від виробництва юридичного факультету Київського національного университету імен Тараса Шевченка

Постановка ^облеми. Одним із пріоритетних завдань національної державної політики є забезпечення, як інтересів всього суспільства, так і інтересів кожної територіальної громади (села, селища, міста, області). Реалізація зазначеного можливе за наявності ефективного механізму державного управління, в основу якого, у свою чергу, повинен бути покладений чіткий розподіл, на законодавчому рівні, функцій та повноважень органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Саме побудова ефективної правової моделі співвідношення діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування дозволить уникнути багатьох негативних явищ у соціальній, політичній, правовій та економічній сферах суспільного життя. На сьогоднішній день, і це не є новиною, розмитість, невизначеність, а у деяких випадках і дублювання повноважень, вищезазначених органів, призводить до гальмування соціально-економічного розвитку українського суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню окремих питань даної проблематики були присвячені праці таких вчених -юристів, як: В. Б. Авер' янов, О. В. Батанов, В. І Бороденюк, І. В. Дробуш, В. О. Котюк, В. М.Селиванов, В. М. Шаповал, Ю. С.

Шемшученко та ін.

Виділення нсвіфіїїісііої ^облеми. У зв'язку із вищевикладеним перед сучасною національною юридичною наукою стоїть завдання із розробки дієвого механізму взаємодії виконавчої та місцевої влади. Розробка подібного механізму не можлива без розуміння правової природи функцій, як органів державної влади так і органів місцевого самоврядування, а також і співвідношення цих категорій.

У той же час єдиного погляду на означену проблему в українській правовій науці не вироблено, що і дозволило нам запропонувати свою доктринальну позицію із даного питання.

Мета наукової статті. З метою повного розкриття змісту даного дослідження варто розглянути зміст терміну «функція» та зупинитися на певних теоретичних положеннях.

Результати дослідження. Термін «функція» (від латинського funcio - виконання, звершення) може визначати : 1) діяльність, обов' язок, призначення, тобто є зовнішнім проявом властивостей якогось об' єкта у системі відносин. Іншим поняттям терміну «функція» визначається роль, яку виконує певний інститут або процес по відношенню до цілого [1]. Вказане теоретичне положення у повній мірі відноситься і до державних органів і до місцевого самоврядування, як суспільних інституцій.

Перед будь-якою державою завжди повстає, коло завдань, на вирішення яких вона спрямовує свої матеріальні ресурси, ідеологічні та політичні зусилля. З - поміж усієї сукупності зусиль можна виділити деякі, які виражають сутність держави і без котрих вона не може повноцінно діяти як найважливіша складова частина політичної системи суспільства. Ці основні напрямки діяльності держави, в яких знаходить свій вираз її сутність, завдання і цілі, називається функціями держави [2]. Залишаючи поза межами докладний аналіз функцій держави, зазначимо, що у теорії держави та права, залежно від сфери застосування суспільного життя, функції держави поділяються на дві великі групи: зовнішні та внутрішні функції, а за соціальним значенням функції держави традиційно поділяються на основні та додаткові (неосновні). З точки зору тривалості - постійні та тимчасові.

Зупинимось на зовнішніх та внутрішніх функціях держави, оскільки саме вони у більшій мірі розкривають зміст діяльності держави, її органів та посадових осіб.

Традиційно до внутрішніх функцій держави, які безумовно є різними залежно від сфери суспільного життя, відноситься політична, економічна, соціальна, культурна (духовна), екологічна та інші функції держави. До основних зовнішніх функцій держави відносяться такі: розробка та реалізація єдиного зовнішньополітичного курсу, оборона країни, підтримання миру і міжнародного порядку, міжнародне економічне співробітництво тощо. Варто зазначити, що система функцій держави знаходиться у постійному розвитку і не носить абсолютний сталий характер. Так, функції виникають, змінюються та розвиваються відповідно до завдань, які постають перед державою на даному шляху її розвитку.

Між функціями держави існує діалектичний системний зв'язок, який полягає у тому, що реалізація одних функцій створює умови для успішного виконання інших функцій держави. Загальновизнаним твердженням є те, що кожна держава реалізує належні їй функції через державний апарат, під яким у юридичній літературі розуміють систему органів державної влади і посадових осіб, що наділені державно-владними повноваженнями, від імені держави та у її інтересах беруть участь в реалізації державних завдань та функцій [3]. Подібний доктринальний підхід зумовлений тим, що функції кожної держави не можуть існувати без «матеріального носія» [4]. У даному випадку саме апарат держави, ті його структурні елементи (окремі органи державної влади, посадові особи) і є тим «матеріальним носієм», який і є базою реалізації державних функцій.

© Тужик В.В., 2G1G

Однак, слід зазначити, що функції органів держави та функції держави не є тотожними поняттями. Функції держави - загальні, основні напрямки діяльності держави, якими зумовлюється робота всього державного апарату, тобто всієї системи державних органів. Функції держави знаходять своє закріплення у політико-правових документах прийнятих відповідно до вимог законодавства. Функції окремого органу держави - це конкретно-визначені завдання, цілі та повноваження відносно відокремленої частини держави, що знаходять своє відображення у розпорядженнях, положеннях, інструкціях, наказах, програмах діяльності, які приймаються чи затверджуються у порядку визначеному законом. Кожен орган державної влади, як складовий елемент цілісного державного механізму відіграє у ньому певну, специфічну роль, тобто має суто спеціальне призначення (цілі, завдання) у контексті загальних функцій держави.

У той же час сказане не означає, що функції державних органів носять відокремлений характер по відношенню до функцій держави. Між цими категоріями існує тісний змістовний зв'язок, який полягає в тому, що функції органів держави та їх зміст визначаються функціями держави, це означає, що зміна останніх завжди призводить до зміни завдань та функцій органів держави. По суті це означає, що кожен державний орган, кожної ланки, бере участь у реалізації практично всіх функцій держави. Проте функції одних органів держави можуть прямо пов'язуватися з функціями держави, других - мають опосередкований зв'язок з ними, а третіх - пов'язаних з функціями держави зовсім віддалено [5].Що стосується місцевих органів державної влади, то, на наш погляд, тут варто говорити про змішаний характер функцій. Так, місцевий орган державної влади, як відносно самостійна частина держави, покликаний реалізовувати загальні державні функції безпосередньо на місцях (у межах своїх повноважень). У той же час, місцевий орган держави виконує функції направленні на забезпечення потреб населення певного регіону у різних сферах суспільного життя. Вказане у повні мірі відповідає положенням Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9.04.1999р. N 586-ХІУ (із змінами та доповненнями), зокрема статті 2 «Основні завдання місцевих державних адміністрацій» вказаного Закону.

Так, у зазначеній нормі закріплено, що місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують: 1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня; 2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян; 3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку; 4) підготовку та виконання відповідних бюджетів; 5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм; 6) взаємодію з органами місцевого самоврядування; 7)реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Отже, підсумовуючи викладене можливо дійти таких основних висновків: 1) державні функції (зовнішні та внутрішні) держава, безпосередньо, реалізує через систему державних органів та посадових осіб; 2) зміст функцій держави знаходить своє закріплення у політико-правових документах прийнятих відповідно до вимог законодавства держави; 3) кожен державний орган реалізує, як загальні державні функції так і суто спеціальні, покладені державою виключно на нього; 4) функції одних органів держави можуть прямо пов'язуватися з функціями держави, других - мають опосередкований зв'язок з ними, а третіх - пов'язаних з функціями держави зовсім віддалено; 5) функції місцевих органів державної влади мають змішаний характер.

Розглядаючи питання щодо функцій органів місцевого самоврядування. Слід зазначити, що вказане питання носить доволі дискусійний характер у вітчизняній юридичній літературі. Це пов'язано, як із зміною законодавчої бази такі із зміною політичних поглядів на завдання, функції та роль муніципальних органів у суспільстві. У той же час, саме теоретичне дослідження правової природи муніципальних функцій дозволить у кінцевому результаті визначити суспільно-політичну роль інституту місцевого самоврядування в державному управлінні.

Розглядаючи природу функцій місцевого самоврядування варто зупинитися на деяких наукових поглядах минулого.

Так, за Конституцією УРСР (1978р.) місцеві представницькі органи влади входили до єдиної системи органів державної влади. Отже, деякі науковці, досліджуючи роль місцевої влади у механізмі здійснення функцій соціалістичної держави, вказували на те, що місцеві ради беруть участь у здійсненні більшості основних функцій держави [6]. Тодішня наукова думка дотримувалась тієї позиції, що функції місцевих органів влади є похідними від функцій держави і своїм завданням мають, у першу чергу, виконувати основні функції держави. У зв' язку із зазначеним функції діяльності місцевих рад поділялися за наступними напрямками: функція керівництва господарським будівництвом на підвідомчій території; функція керівництва державним будівництвом; функція керівництва соціальним будівництвом; функція керівництва культурним будівництвом [7].

Здобуття Україною незалежності, а згодом і прийняття Конституції України (28 червня 1996р.), внесення змін до Основного Закону, змінили, як законодавчий так і науковий підхід до розуміння функцій муніципальних утворень.

Так, стаття 7 Конституції України проголошує, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Право на утворення органів місцевої влади, мешканцями певної території, закріплене і у Європейський хартії про місцеве самоврядування, що була ратифікована Верховною Радою України 15 липня 1997року. Відповідно до ч. 1 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об' єднання у територіальну громаду жителів кількох сіл, селища та міста самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.

Отже, як бачимо, Конституція України закріплює гарантії існування та діяльності інституту місцевого самоврядування. Це призвело до появи різних підходів щодо розуміння природи функцій місцевого самоврядування. Мова йде про те, що одні сучасні науковці вважають, що функції місцевого самоврядування випливають лише з колективних потреб територіальної громади, а тому мають громадський, а недержавний інтерес [8]. Інші автори піддають критики вищеозначену точку зору, вказуючи на те, що функції місцевого самоврядування є продовженням функцій держави [9], фактично дотримуючись наукової думки радянського періоду. На наш погляд, у цьому плані найбільш правильною є позиція І. В. Дробиша, який визначає функції органів місцевого самоврядування, як основні напрямки і види муніципальної діяльності, які виражають волю та інтереси територіальних громад та забезпечують вирішення питань місцевого значення при оптимальному поєднанні інтересів певної території з інтересами держави [10].

Зазначене у повній мірі кореспондується із положеннями ч. 1 ст. 2 «Поняття місцевого самоврядування» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. № 280 (із змінами та доповненнями), де задекларовано, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Також, І. В. Дробиш, як на нас, цілком правильно зазначає, що функції органів державної влади зумовлені завданнями держави, тобто мають державницький характер, а більшість функцій органів місцевого самоврядування мають недержавну природу, оскільки основним критерієм визначення функцій є муніципальна природа питань місцевого значення [11].

Одним із важливіших питань є класифікація функцій органів місцевого самоврядування. У цьому плані у юридичній літературі існує декілька підходів. Так, за видами адміністративно-територіальних одиниць, у межах яких функціонують територіальні громади, виділяється система територіальних функцій, до яких відносяться функції відповідних територіальних громад: села і селища; міст і районів у містах; міст обласного значення, міст Києва та Севастополя [12].

За напрямками діяльності муніципальні функції можна поділи наступним чином: 1) інформаційні функції; 2) функції із планування та програмування розвитку певної території; 3) нормотворчі функції; 4) бюджетно-фінансові функції; 5) матеріально-технічні функції; 6) функції соціального забезпечення [13].

На наш погляд, розглядаючи класифікацію функцій місцевої представницької влади слід, також, сказати і про такий критерій поділу, як сфера застосування. У юридичній літературі даному питанню було приділено мало уваги. У той же час, визначення за цим критерієм дозволить отримати повну теоретико-правову матрицю функцій органів місцевого самоврядування.

Ми вважаємо, що функції вищевказаних органів у повній мірі можна розділити, як на зовнішні так і на внутрішні, відповідно до проекції сфери застосування загальнодержавних функцій. Єдина відмінність полягає у тому, що муніципальні внутрішні та зовнішніфункції за своїм значенням не є тотожними до аналогічних державних функцій, а є обмежені на рівні закону. Так, наприклад, стаття ЗЗ Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.0З.1997 р. № 280 (із змінами та доповненнями) закріплює повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі зовнішньоекономічної діяльності. Така діяльність може здійснюватися вказаними органами виключно в межах зазначеної норми.

Висновки та іфопозшмі'. Говорячи про співвідношення функцій державних органів та органів місцевого самоврядування слід розглядати їх через призму діалектичного співвідношення «цілого та частини» [14]. Це означає, що на визначеність функцій місцевих представницьких органів («частина») впливають загальнодержавні функції («ціле»). У той же час, загальнодержавні функції повинні враховувати і інтереси муніципальних утворень («ціле» та «частина»). Зазначене проявляється, наприклад, у забезпеченні комплексного соціально-економічного розвитку відповідної території; забезпечення екологічної безпеки; забезпеченні законності, правопорядку, громадської безпеки, прав та свобод людини та громадянина; соціального захисту населення регіону; сприяння працевлаштування населення та ін.

Роблячи підсумок даного дослідження хотілось би сказати, що дослідження проблематики співвідношення функцій державних органів та органів місцевого самоврядування має не тільки теоретичне значення, а і практичне. Результати такого дослідження повинні лягти в основу законодавчих змін направлених на чітке розмежування функцій державних органів та органів місцевого самоврядування.

РЕЗЮМЕ

В статті розглянуто співвідношення функцій органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Визначено їх суперечності та намічено ряд перспективних шляхів їх подолання.

Ключові слова: державна влада, місцеве самоврядування, функції влади, закон, конституція. РЕЗЮМЕ

В статье рассмотрено соотношение функций органов государственной власти и органов местного самоуправления. Определены их противоречия и разработано ряд перспективных направлений их решений.

Ключевые слова: государственная власть, местное самоуправление, функции власти, закон, конституция.

SUMMARY

In the article was described the correlations of the state and local bodies. Their oppositions was defined and a range of their solutions was appointed. Key words: state bodies, local bodies, functions of power, law, constitution.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Советский энциклопедический словар І Гл. ред. А. М. Прохоров. -М.: Сов. Энциклопедия, 1989. - 1бЗ2 с.

2. Копейчиков В. В. Загальна теорія держави і права І За ред. В. В. Копейчикова. - К.: Юринком, 1997. -171 с.

3. Ромашов Р. А. Теорія держави і права: навчальний посібник І Р. А. Ромашов, Н. М. Пархоменко, С. М. Легша. - К.: Знання,1999. - 400 с.

4. Афанасьєв В. Г. Системность и общество І В. Г. Афанасьєв. - М.: Политиздат, 1980. - 147 с.

З. Борденюк В. І. Місцеве самоврядування та державне управління: конституційно-правові основи співвідношення та взаємодії: монографія І В. І. Борденюк. - К.: Парламентське вид-во, 2007. - 433 с.

6. Погерелко В. Ф. Местные советы в механизмеосуществления функций общенародного социалыстического государства І В. Ф. Погерелко. - К.: Наук. думка, 198б. - 1б9 с.

7. Погерелко В. Ф. Местные советы в механизмеосуществления функций общенародного социалыстического государства І В. Ф. Погерелко. - К.: Наук. думка, 198б. -       С. 81.

8. Батанов О. В. Територіальна громада - основа місцевого самоврядування в Україні: моногр І О. В Батанов. - К.: Ін-т держави і права ім.

8. М. Корецького НАН України, 2001. - 127 с.

9. Борденюк В. Місцеве самоврядування і деякі проблеми децентралізації влади І В. Борденюк ІІ Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах: Зб. наук. статей. - 199б.- Вин. 1. - С.ЗЗ - Зб.

10. Дробуш І. В. Функції представницьких органів місцевого самоврядування в Україні: дис. канд. юридичн. наук 12.00.12 І І. В. Дробуш

- К., 2002. - 192 с.

11. Батанов О. В. Функції територіальних громад як суб'єкт місцевого самоврядування в Україні: дис. канд. юридичн. наук 12.00.12 І О. В. Батанов - К., 2000. - 198 с.

12. Дробуш І. В. Функції представницьких органів місцевого самоврядування в Україні: дис. канд. юридичн. наук 12.00.12 І Дробуш І. В.

- К., 2002. -С. 8.

13. Борденюк В. І. Місцеве самоврядування та державне управління: конституційно-нравові основи співвідношення та взаємодії: монографія І В. І. Борденюк. - К.: Парламентське вид-во, 2007. - 439 с.

САМОЗАХИСТ ПІДПРИЄМСТВ ВІД РЕЙДЕРСТВА

Гавриляко Я.

За умов сучасної фінансово-економічної кризи актуалізувалися питання необхідності стимулювання розвитку середнього та крупного бізнесу, процесів корпоратизації та приватизації, як основних шляхів побудови міцної та потужної економіки, а також наповнення державного бюджету. Досить важливим є залучення коштів у довгострокові промислові, енергетичні та індустріальні проекти, лев' ячу частку яких мають складати іноземні інвестиції, що й зумовлює державу активно та продуктивно діяти задля поліпшення інвестиційного клімату, захисту добросовісних підприємців. Згідно цього, першочерговим кроком в процесі відтворення економічного благополуччя України повинна стати протидія рейдерським захопленням. На сьогодні, за підрахунками світових аналітиків Україна посідає п' ятдесят восьме місце серед сімдесяти країн за критерієм захищеності бізнесу, що свідчить про неефективність та хаотичність діяльності як державних органів у напрямку боротьби із рейдерством, так і самих підприємств у намаганні захистити власні інтереси.

Проблема рейдерства отримала досить широкий резонанс як серед світового, так і серед українського наукового співтовариства. Досить важливим та комплексним є вклад А.В. Смітюха у, перш за все, визначення поняття рейдерства, його основних видів, а по-друге, розгляду рейдерства у світлі корпоративної конфліктології [1, c. 2б-З0]. Не менш важливим є наукові праці І.В. Снасибо-Фатєєвої, в яких також містяться положення щодо класифікації рейдерства, встановлені та систематизовані способи боротьби із протиправними захопленнями підприємств [2, с. 4б-ЗЗ]. Основними публікаціями, в яких започатковано розв'язання даної проблеми є, зокрема, дослідження Г. Паламарчука та Л. Венгера, в якому автори характеризують методи, які застосовують рейдери у своїй діяльності, детально проаналізовано такий, як забезпечення позову. Крім цього, автори висвітлюють засоби захисту від рейдерства, так звані «антирейдерські технології» [3, с. 42-43]. Альтернативний погляд на проблему визначено Ю. Берлачем, який запропонував особливі методи захисту підприємства [4, с. 110-111].

Зважаючи на досить швидке поширення рейдерства в Україні, перепрофілювання його з одиничних юридично незграбних насильницьких нападів на професійну та майже досконалу діяльність із залученням широкого кола схем та механізмів, представники бізнесу та юридична спільнота дедалі активніше шукають шляхи, спрямовані на подолання рейдерства як явища. Проте, важливим кроком

© Гавpиляко Я., 2G1G

34бу боротьбі з рейдерством є визначення вектору політики держави, а також вироблення діючих та актуальних механізмів публічної протидії цьому антисуспільному явищу.

Аналізуючи сучасний стан економіко-правового розвитку нашої держави слід визначити наступні напрями протидії:

- реформація судової системи, яка повинна стати більш прозорою та відповідальною за прийняття рішень;

- вирішення  проблеми  рейдерства на загальнодержавному  рівні  шляхом  прийняття  низки  нормативно-правових актів господарського, господарсько-процесуального та кримінально-правового характеру;

- узагальнення Верховним Судом України та Вищим господарським судом судової практики щодо корпоративних спорів;

- посилення ефективності діяльності міжвідомчих органів з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств;

- створення механізму та інструментарію фінансово-правового самозахисту підприємств від рейдерських нападів;

- підвищення ефективності правоохоронної діяльності;

- створення загальнодоступного реєстру позовних заяв;

- посилення контрою за діями виконавчої служби та нотаріату, які відіграють значну роль у рейдерських захопленнях. Узагальнюючи науковий досвід вивчення зазначеного питання та практичні приклади, можна дати таке визначення, виходячи з

того, що в Україні під рейдерством розуміють досить широкий спектр дій: від звичайного ворожого поглинання підприємства до його бандитського захоплення. Рейдерство - це комплексні різнопланові дії, до складу яких можуть входити заходи встановлення корпоративного контролю над підприємством, силовий вплив (насильство, примус, відкрите захоплення майна та майнових комплексів), фальсифікація актів державної влади, в тому числі судових рішень, а також подальше їх застосування, протиправна чи безпідставна зміна менеджменту, зміна статутних документів підприємства, внесення змін до реєстру акціонерів та інші дії, спрямовані на набуття певною особою прав на майно або контролю над суб' єктом господарювання без згоди власника або особи, яка повноважна здійснювати контроль над суб'єктом господарювання, що відбувається в процесі спланованого конфлікту відповідно до певного сценарію (стратегічного плану), який має правове обґрунтування та мотивацію (дійсні чи уявні) та реалізується з додержанням (або імітацією додержання) встановлених законом процедур.

Для подолання рейдерства важливо не лише розробляти та інтегрувати зміни та доповнення до чинної нормативно-правової бази, тобто здійснювати регулювання на «вищому» державному рівні, але й впровадити антирейдерські технології безпосередньо на підприємствах. На сьогодні самозахист є більш актуальним та розумним з огляду на законотворчу повільність, нерішучість та відсутність політичної волі органів державної влади.

Для цього підприємства слід підготувати до рейдерських вторгнень за допомогою своєчасної розробки та застосування стратегії захисту від рейдерів, конкретних завчасно обміркованих схем, покладенням обов' язків по проведенню таких дій на відповідні органи підприємства, посадових осіб, а також створення таких окремих органів.

По-перше, щодо попередження рейдерських нападів або виявлення процедури загарбання на початкових етапах необхідним заходом є проведення превентивних дій. Стратегічні або превентивні дії мають бути спрямовані на створення надійного корпоративного захисту та мінімізацію ризиків недружнього захоплення. Стратегічні методи захисту від рейдерів передбачають застосування комплексу відповідних заходів. Насамперед, це проведення моніторингу інформаційного середовища навколо підприємства для виявлення до нього небажаного інтересу, яке відображається у ряді характерних сигналів, що дасть його власникам можливість своєчасно вжити необхідних захисних заходів. Такими характерними індикаторами можуть стати спроби скуповування частин акцій компанії, вимоги міноритаріїв про проведення позачергових зборів акціонерів, заперечення акціонерів проти угод компанії, несподівані перевірки підприємства контрольно-наглядовими органами, факти злиттів і поглинань підприємств у даному регіоні або в даній галузі, безпідставні та чисельні судові тяганини за участю підприємства, спроби призупинення діяльності підприємства задля здешевлення його активів та інші дії. Постійний моніторинг факторів, пов' язаних з діяльністю компанії, має здійснюватись її службою економічної безпеки (або економічної розвідки) та юристами.

Для захисту підприємства необхідними є правова діагностика і виявлення його основних слабких місць, якими можуть скористатися нападники. Предмет діагностики - загальна система управління бізнесом, структура органів управління, історія приватизації компанії, структура її статутного капіталу, історія загальних зборів акціонерів і рішень ради директорів, положення статуту та інших корпоративних документів щодо обрання органів управління і прийняття ними рішення, основні угоди компанії за останні роки, правовий режим її нерухомості та інших основних активів (майна), кредиторська та дебіторська заборгованості [3, с. 42-43].

Аналіз системи управління бізнесом необхідно розпочати з персоналій, тобто складання списку осіб, які обіймають у компанії посади голови спостережної ради, члена спостережної ради, голови правління, члена правління, голови ревізійної комісії, члена ревізійної комісії, головного бухгалтера, а також визначення ступеню довіри до кожної з цих осіб. Якщо довіра до певної особи не буде абсолютною, то виникає термінова потреба оновлення персонального складу органів управління. У випадку, якщо з тих чи інших підстав це зробити неможливо, необхідно по можливості скасувати відповідні посади або скоротити їхні повноваження до мінімуму, щоб такими повноваженнями не могли скористатися сторонні особи.

Часто найслабкішою ланкою переважної більшості підприємств є топ-менеджмент, тобто органи управління. Наділений великими повноваженнями, директор може сприяти швидкому виведенню майна зі свого підприємства в підконтрольні рейдерові структури. Таким чином, власник товариства залишається з акціями чи долями в статутному капіталі, що нічого не варті. Менеджмент легко може спровокувати фінансові проблеми в товаристві, наприклад, санкціонувати покупку сировини за завищеними цінами або взявши кредит під нереальні відсотки тощо. Крім того, об' єктом уваги рейдерів досить часто стають певні майнові комплекси, як суттєва частина основних фондів підприємства, що можна швидко та вигідно реалізувати, а отже їх метою не є отримання контролю над виробничою діяльністю підприємства. У цьому разі діяльність рейдерів буде спрямована на погіршення ефективності діяльності підприємства, зниження його конкурентоздатності та позицій на ринку як товаровиробника. Атака через менеджмент, як показує практика, найефективніша на державних підприємствах, де відсутній продуктивний контроль за діяльністю з боку власника [5, с. 45].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків