Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій - страница 102

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 

- державні спеціалізовані структури державного, регіонального та місцевого рівнів;

- банківська система та інші інституційні інвестори (фінансові, інвестиційні, страхові компанії);

- інвестиційні посередники та консультанти.

Третій блок механізму являє собою внутрішньогосподарський механізм залучення інвестицій. Він формується в рамках діючого механізму управління підприємством, регламентуючи ті або інші управлінські рішення з питань залучення та використання інвестиційних засобів.

До інструментів внутрішньогосподарського механізму залучення інвестицій можна віднести: створення сприятливого іміджу підприємства, підвищення прозорості виробничої діяльності, шляхом надання широкого доступу до звітності, проведення РЯ-компаній, впровадження на підприємствах міжнародних стандартів якості і управління.

Ряд аспектів інвестиційного розвитку визначається вимогами статуту та розробленою підприємством стратегією розвитку. Крім цього, на підприємстві може бути розроблений і затверджений комплекс внутрішніх нормативі і вимог за окремими напрямами залучення інвестицій. Система конкретних методів і засобів управління процесом залучення інвестицій повинна бути визначена кожним підприємством з урахуванням специфіки їх функціонування [7].

Висновки: Механізм управління залученням інвестицій в розвиток підприємств ГТС України - це багаторівнева система, в рамках якої реалізується загальна мета та забезпечується узгодження інтересів всіх учасників інвестиційного процесу держави, регіону,інвестора і підприємця. Запропонований механізм є основою для розробки органами управління економікою, регіонами і промисловістю конкретних ринкових та неринкових інструментів залучення інвестицій в розвиток підприємств ГТС України.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Толковый словарь по управлению І Под ред. проф. В.В. Позняков. М.: Аланс, 1994. - 252 с.

2. Тищенко Ю. Український незалежний центр політичних досліджень газотранспортної системи як "великий національний актив": шлях до приватизації І Ю. Тищенко ІІ Економічні реформи. - 2002.- № 24І272.-с17

3. Шандрівська   О.   Управління   газотранспортними   компаніями   на   засадах   маркетингу   та   логістики: дис.канд.екон.наук.: 08.0б.02ІО.Є.Шандрівська-Львів., 2002.-193 с.

4. Денисенко М.П. Організаційно-економічний механізм інвестування І Денисенко М.П. - К.: Науковий світ, 2001 - 414с.

5. Марцин В. С. Організаційно-економічний механізм залучення іноземних інвестицій в економіку України. [Електронний ресурс] -Режим доступа: http:ІІОшибка! Недопустимый объект гиперссылки.

6. Ефремов В. А. Перспективные направления и механизмы стимулирования инвестиций ІІ Экономика Украины - 2003 - №9, - С. 8б-92.

7. Книш М.И. Стратегическое планирование инвестиционной деятельности. - СПб.: Бизнес-пресса, 2007. - 1120 с.

8. Хрущ Н.А. Стратегія компанії: механізм формування й адаптації в сучасному інвестиційному середовищі І Н.А. Хрущ ІІ Фінанси України. - 2008. - №8.

9. Яворський О. А. Залучення іноземних інвестицій як один з пріоритетних напрямків державної економічної політики І О. А. Яворський [Електронний ресурс] - Режим доступа: http:ІІold.niss.gov.uaІTableІStol15І00б.htm

РЕЗЮМЕ

В даній статті розглянуті методи державного впливу на інвестиційні процеси і уточнено зміст механізму залучення інвестицій в розвиток підприємств газотранспортної системи України. Він включає сукупність нормативно-правових, організаційно-методичних, ринкових і внутрішньодержавних методів, засобів та інструментів взаємодії, які використовуються на всіх рівнях управління економікою для підвищення інвестиційної привабливості та притоку інвестицій в галузь.

Ключoвi слoва: інвестиції, інвестиційні процеси, методи державного впливу, механізм залучення інвестицій, газотранспортна система України.

РЕЗЮМЕ

В данной статье рассмотрены методы государственного воздействия на инвестиционные процессы и уточнено содержание механизма привлечения инвестиций в развитие предприятий газотранспортной системы Украины. Он включает совокупность нормативно-правовых, организационно-методических, рыночных и внутригосударственных методов, средств и инструментов взаимодействия, которые используются на всех уровнях управления экономикой для повышения инвестиционной привлекательности и притока инвестиций в отрасль.

Ключевые слoва: инвестиции, инвестиционные процессы, методы государственного воздействия, механизм привлечения инвестиций, газотранспортная система Украины.

SUMMARY

The article is reviewed the methods of state influence on the investment process and specified the content of the mechanism of investment in development of gas transportation system of Ukraine. It includes a set of legal, organizational and technical, market and internal methods, tools and instruments of interaction that are used at all levels of the economy to increase the investment attractiveness and investment flows into the sector. Keywords; investment, investment processes, methods of public exposure, the mechanism of investment, gas transportation system of Ukraine.

УДК 338.21

АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМИ РЕСУРСАМИ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

Ликова Л.М., здобувач кафедри управління персоналом і економіки праці Донецького національного університету '

Постановка проблеми. На сьогодні в Україні спостерігається не просто економічна криза, а крах існуючої моделі економічного розвитку. Економіка України виявилася найбільш вразливою саме до таких глобальних макроекономічних дисбалансів, які виникли в результаті нестабільного зростання світових цін на сировину та існування надлишкової ліквідності на світових ринках капіталу, а також внутрішніх структурних дисбалансів, закладених у докризовнй період. Однією з ключових проблем сучасного соціально-економічного розвитку України є кризові явища с системі управління розвитком людських ресурсів, через посилення ризиків в системі соціально-трудових відносин є небезпека виникнення негативних ситуацій, що викликаються кризами різних масштабів в процесі регулювання якості трудового життя та зайнятості персоналу. Але проблеми антикризового управління людськими ресурсами в умовах впливу глобальної економічної кризи недостатньо досліджені.

Аналіз останніх досліджень. Вагомий внесок у дослідження методичних, методологічних та прикладних питань з управління трудовими ресурсами належить зарубіжним дослідниками У. Петті, А.Кетле, А.Лавуазьє, А.Сміт, Т.Р.Мальтус, Д.Рікардо, Д.С.Мілль та ін. Серед сучасних вчених-економістів суттєвий внесок у розвиток теорії управління людських ресурсів здійснили такі вітчизняні, як Гейць В. М. , Т.Голікова, О.Грішнова, Колот А., Лук'янчено Н.Д., Калініна С.П., Шаульська Л.В. Л.Семів, М.Семикіна, А.Єськов та ін., та російські вчені В.Гойло, Т.Заславська, А.Клепач, І.Майбуров, О.Шкаратан.

Метою статті є розробка антикризових заходів щодо управління людськими ресурсами в умовах виходу з економічної кризи, які ґрунтуються на принципах реструктуризації структури управління та забезпечення адаптації людських ресурсів до викликів глобальної економічної кризи.

Результати дослідження.

Світ переживає одну з найглибших і наймасштабніших криз, що вже отримала власну назву - Велика рецесія. На відміну від попередніх криз (енергетична та фінансова криза 70-80-их, азіатська фінансова криза 1997 р., суверенні дефолти 90-их, біржовий обвал 2001 р.) нинішня Велика рецесія має всі ознаки глобальної системної кризи. Тобто такої, що свідчить про вичерпаність попередньої моделі глобального розвитку і необхідність докорінних змін у світовій фінансово-економічній та геополітичній архітектурі [ 1].

Глибинні причини кризи полягають не в економічній, а в цивілізаційній площині. Вичерпала себе індивідуалістична культура хижацького ставлення до людини і природи, що девальвувала людські цінності і духовну спадщину та призвела до загальної уніфікації та комерціалізації усіх сфер життя людини, тривалий час руйнувала самобутні культури. Шлях до нової глобальної цивілізації виявився набагато складнішим, і першою дала сигнал на «перезавантаження» світоустрою та переосмислення поглядів на майбутній розвиток світова економіка [ 1].

Однією з головних причин нинішньої глобальної економічної кризи стала вичерпаність моделі економічного розвитку на основі розширеного споживання, що тривалий час спонукала до екстенсивного нарощування масового виробництва та прискореного зростання

© Литова Л.М., 2O12фінансового сектору і сектору послуг. В умовах прискореної глобалізації кінця ХХ - початку ХХІ ст. модель розширеного споживання поширилася у світі як універсальний алгоритм побудови успішної економіки. У результаті склалася система міжнародного поділу праці, в якій провідне місце посіли країни з найрозвиненішою фінансовою системою та високою ємністю внутрішнього ринку, зорієнтованого на задоволення потреб споживчого попиту. Вони стали експортерами технологій, фінансових схем, моделей економічної та соціальної організації, а переважна більшість країн світової периферії набули функції товарного та ресурсного забезпечення. Відтак консервація нерівномірності розвитку стала однією з ключових глобальних проблем [2].

Уповільнення темпів інноваційно-технологічного оновлення наприкінці ХХ ст. у провідних країнах посилила дисбаланси у світовій економіці. Прискорене нарощування внутрішнього споживання та консервація технологічних укладів спричинили галопуюче зростання цін на ресурси та поглиблення протистояння за контроль над багатими на природні ресурси регіонами. Проблема ресурсного забезпечення економічного розвитку (території, природні ресурси, земля та продовольство) набула ознак глобальної [3].

Остаточним вироком моделі розширеного споживання став збій фінансово-банківської системи розвинених країн. Нездатність кредиторів обслуговувати непомірні борги призвела до знецінення фінансових інструментів, хвилі банкрутств фінансових установ, тотального обвалу фондових ринків, валютної лихоманки та критичне зниження кредитної активності. Всі вище наведені виклики світової економічної кризи обумовили формування великої кількості ризиків в системі соціально-трудових відносин.

Під сутністю поняття ризиків в системі соціально-трудових відносин є небезпека виникнення негативних ситуацій, що викликаються кризами різних масштабів в процесі регулювання якості трудового життя.

Доцільним є проведення класифікації ризиків в соціально-трудових відносинах, збудована за такими ознаками [ 4, С.150]:

1. За суб'єктами соціально-трудових відносин виділені:

• ризики найнятого робітника, пов'язані з небезпекою розірвання та/або недотримання трудового договору з працедавцем в результаті виникнення розбіжностей з приводу трудової діяльності;

• ризики профспілкових організацій, пов'язані з небезпекою порушення основ представництва і неефективного захисту соціально-трудових прав і інтересів працівників;

• ризики працедавця, пов'язані з небезпекою розірвання трудового договору з найнятим робітником за ініціативою останнього в результаті виниклих розбіжностей з приводу трудової діяльності та/або недотримання працівником укладеного з працедавцем трудового договору;

• ризики органів державної або регіональної влади та місцевого самоврядування. Причому коли органи регіональної, державної, а також місцевій влад представлені в соціально-трудових відносинах в особі працедавця, на них розповсюджуються відповідно ті ризики, які властиві працедавцю. Коли ж органи влади виступають як регулятор трудових відносин, гаранта соціальних прав і соціального захисту населення, миротворця в рішенні трудових суперечок, то з'являється небезпека виникнення негативних ситуацій в їх діяльності.

2. За рівнями соціально-трудових відносин виділені:

• індивідуальні ризики, які можуть виникати при здійсненні тієї частини соціально-трудових відносин, в якій задіяні індивідуальні суб'єкти даних відносин (найнятий робітник - найнятий робітник, найнятий робітник - працедавець, працедавець - працедавець);

• групові ризики, які можуть виникнути при здійсненні тієї частини соціально-трудових відносин, в якій задіяні колективні суб'єкти даних відносин (наприклад, об'єднання працедавців і профспілкові організації, а також працедавець і колектив найнятих робітників);

• адміністративні ризики, які можуть виникнути при здійсненні тієї частини соціально-трудових відносин, в якій відбувається, перш за все, їх регулювання.

3. За предметами соціально-трудових відносин виділені:

• ризики соціально-трудових відносин зайнятості, викликані небезпекою виникнення негативних ситуацій, пов'язаних з участю економічно активного населення в суспільній праці, в рамках об'єктивно існуючих взаємозв'язків і взаємодій суб'єктів соціально-трудових відносин;

• ризики соціально-трудових відносин організації і ефективності праці, обумовлені небезпекою виникнення негативних ситуацій, пов'язаних з регулюванням якості трудового життя, при об'єктивно існуючих взаємозв'язках і взаємодіях суб'єктів соціально-трудових відносин в процесі здійснення ними професійної діяльності; ризики соціально-трудових відносин винагороди за працю, пов'язані з небезпекою виникнення негативних ситуацій, обумовлених з регулюванням тієї частини якості трудового життя, яке пов'язане з проблемами оплати за працю при об'єктивно існуючих взаємозв'язках і взаємодіях суб'єктів соціально-трудових відносин і спонуки їх до професійної діяльності [ 5].

Чинники, які створюють ризикове поле, показують, що антикризове регулювання соціально-трудових відносин може розглядатися як діяльність зі зниження або перенесення ризиків, що має за мету створення умов стійкого розвитку суспільства. У більш широкому розумінні, антикризове регулювання у сфері соціально-трудових відносин слід розглядати як виявлення і оцінку небезпеки виникнення негативних ситуацій, що викликаються об'єктивно існуючими взаємозалежностями і взаємодіями, що виникають між учасниками процесу праці і націленими на регулювання якості трудового життя, а також вживання заходів з запобігання або мінімізації негативних наслідків при виборі одного з альтернативних варіантів можливої дії або ухвалення рішення в цій сфері для досягнення поставленої мети [4].

В цілях підвищення ефективності подібного управління вводиться такий показник, як «сукупний рівень ризику у сфері соціально-трудових відносин», який вимірюється за формулою [ 4, С.63]:

Рсов. = Рн.р + Рц.о. + Рр. + Ро.г.в.м.с. + Рс.т.о.з, + Рс.т.о.о.э.т. + Р стовт

где Рсов. - оцінка сукупного рівня ризику; Рн.р — ризики найнятого робітника; Рц. о - ризики профспілкових організацій; Рр. — ризики працедавця;

Ро. г. в. м. с. - ризики органів державної влади і місцевого самоврядування;

Рс.т.о.з - риски социально-трудовых отношений занятости;

Рс.т.о.о.э - ризики соціально-трудових відносин зайнятості;

Р стовт — ризики соціально-трудових відносин організації і ефективності праці.

Управління соціально-трудовими відносинами в умовах ризику повинне мати чітко регламентований, цілеспрямований порядок підготовки і реалізації управлінських рішень за допомогою наперед розроблених процедур і дій.

Взагалі процес управління ризиками складається з чотирьох етапів: планування процесу управління ризиками; ідентифікація ризиків; планування реагування по заданих параметрах; моніторинг і контроль результатів розвитку сфери соціально-трудових відносин на відповідному рівні.

На рис. 1 наведено механізм регулювання соціально-трудових відносин в умовах кризи. Ризики, виступаючи невід'ємним елементом системи соціально-трудових відносин, формуються і розвиваються під впливом різноманітних чинників - фонових, чинників непрямої дії, прямої дії, внутрішньофірмових чинників. На національному рівні чинниками можуть виступати як внутрішні і зовнішні. Зовнішні чинники ризику в системі соціально-трудових відносин не залежать від поведінки суб'єктів цих відносин: політичні, науково-технічні, соціально-економічні і екологічні чинники.

Внутрішні чинники ризиків виникають в процесі взаємодії суб'єктів соціально-трудових відносин на рівні фірми, регіону, галузі і на національному рівні. З погляду можливості дії на них чинники ризику соціально-трудових відносин можна умовно підрозділити на об'єктивні і суб'єктивні чинники [ 6, С.45].

Ризик в системі соціально-трудових відносин розглядається як сукупність відносин, що виникають в процесі взаємодії суб'єктів соціально-трудових відносин - працівників, працедавців, держави, - в умовах обмеженості інформації про стан мікро- і макросередовища.

Результатом реалізації ризику в даній системі є зниження економічних результатів діяльності суб'єктів трудових відносин, що виявляються у формі нижчого доходу в порівнянні з очікуваним, і недосягнення цілей діяльності суб'єктів соціально-трудових відносин, а також отримання незапланованого доходу. Кількісну і якісну міру упевненості суб'єктів соціально-трудових відносин в досягненні очікуваного результату відображає рівень ризику, що характеризує можливий спектр небажаних подій, вірогідність їх настання і розмір обумовлених ними матеріальних і нематеріальних втрат.

Наведемо класифікацію чинників ризиків в системі соціально-трудових відносин за змістом можливих наслідків[6, С.213]:.

відсутність одноманітності правив і реалізації трудових відносин через галузеву «усічене» структуру економіки;

унаслідок глибокої «анклавізації», де разом з мегаполісами своїм життям живе так звана глибинка;

унаслідок відмінностей етнічних і регіональних культур і традицій та ін.;

формальні, законом встановлені правила трудових відносин повсюдно переплітаються з неформальними, часто міжособовими відносинами між працівником і працедавцем;

працівники в переважній більшості не бачать якого-небудь інституту, що представляє їх інтереси у відносинах з працедавцем;

у конфігураціях менеджменту мають місце всі відомі його форми: автократична, планова, ієрархічна, бюрократична.

З цього виходить, що процес антикризового регулювання соціально-трудових відносин необхідно розглядати з позиції двох аспектів: першим є положення про «вбудованість процесу регулювання соціально-трудових відносин в загальний контекст регулювання економічних відносин відповідного рівня. Тому будь-які регулятивні дії різноманітних суб'єктів (зокрема суб'єктів вищого рівня управлінської структури), направлені на впорядкування (регулювання) загальної системи економічних відносин, впливають і на систему соціально-трудових відносин, змінюючи якість її елементів, тип зв'язку між ними, вектор їх розвитку.

Другим є положення про наявність у системи соціально-трудових відносин свого внутрішнього механізму саморозвитку, відмінного від механізму розвитку загальної системи економічних відносин. Він сприяє формуванню системи соціально-трудових відносин і виступає як реакція на дію численних чинників: економічних, соціальних, психологічних, соціокультурних та інш. При цьому одні елементи системи соціально-трудових відносин можуть змінюватися динамічніше в порівнянні із загальною системою економічних відносин.

Світовий досвід доводить, що поведінка підприємств в період кризи підкоряється цілком певним закономірностям. При цьому кризова реальність принципово відрізняється від всього, до чого звикли керівники вітчизняних підприємств.

Стосовно аналізу поведінки українських підприємств необхідно враховувати специфіку кризового періоду. Саме її вплив є ключовим. Деякі з цих особливостей представлені в табл.1.

Таблиця 1

Порівняльна характеристика економік залежно від умов розвитку_

Параметр порівняння

Економіка кризового періоду

Стабільна або економіка зростання

Рівень диспропорцій між вартісними (грошовими) і матеріально-речовинними потоками

Високий

Низький

Ефективність функціонування економіки

Знижується

Залишається незмінною або підвищується

У економіці, що зростає або є стабільною, підвищення рівня спеціалізації є одним з головних чинників ефективності виробництва. В період економічної кризи, коли руйнуються господарські зв'язки, спеціалізація, навпаки, погіршує життєздатність підприємства.

При ускладненні доступу до зовнішніх елементів, від яких залежить життєздатність підприємства, воно вимушене створювати компенсаторні механізми за рахунок власної структури. Це покликане підвищити адаптаційні можливості підприємства і скоротити негативний вплив зовнішніх умов на його діяльність.

Крім того, нерентабельні у минулому допоміжні і інші виробництва, що погіршували раніше фінансові показники підприємств, в кризових умовах часто виступають свого роду їх «рятувальниками». Подібні вимушені процеси, полегшуючи кризову ситуацію на підприємствах, одночасно ставлять перед ними нові проблеми. У період, передуючий кризі, підвищення ефективності досягалося підприємствами багато в чому за рахунок механізації, зростання фондовоозброєності, упровадження нетрудомістких технологій [ 6, С.33].

У нинішніх кризових умовах вартість робочої сили зростає в набагато меншій мірі, ніж вартість основних фондів і матеріально-технічних ресурсів; знос основних фондів перевищує введення нових виробничих потужностей, а зростання цін на нову техніку випереджає підвищення її продуктивності. Ці і інші обставини об'єктивно ведуть до того, що відбувається невивільнення робочої сили унаслідок впровадження високих технологій, а навпаки, дешева робоча сила витісняє техніку, яка прийшла в непридатний до експлуатації стан [7 , С.62].

Стан соціально-трудових відносин ускладнюється і значними масштабами прихованого безробіття. Саме тому і органи влади на всіх рівнях вимушені миритися з економічно неефективним підходом підприємств до збереження персоналу, значною мірою пов'язаним з різким збільшенням прихованого безробіття.

Дана закономірність зумовлює негативні наслідки для діяльності підприємств:

• при збільшенні частки ручної праці, як правило, повинна знижуватися складність продукції, що випускається, оскільки;

• при збільшенні частки ручної праці ускладнюється процес упровадження західних технологій, які орієнтовані на іншу структуру витрат і мають, перш за все, трудозберігаючий характер. Значні особливості антикризової поведінки підприємств виникають і у галузі фінансової діяльності. У вітчизняних кризових умовах платоспроможний попит, що обмежує зверху рівень цін, знижується на фоні зростання витрат виробництва. Підприємства відповідають на зменшення попиту не зниженням цін, а скороченням об'ємів виробництва.

Одним з вузлових моментів в цьому плані виступає переоцінка ролі прибутку в системі оціночних критеріїв діяльності підприємств. Орієнтація на збільшення прибутку як цільова функція управління може бути реальна тільки в процесі розширеного відтворення. Інструментом покриття збитків або уповільнення падіння рентабельності стають, як свідчить практика, кредити і інвестиції, значна частина яких «проїдається» для вирішення поточних проблем підприємства.

Об'єктивні кризові тенденції рано чи пізно примусять підприємства випускати продукцію під антикризові пріоритети, що ускладнюється повільною структурною перебудовою виробництва і низькою його пристосованістю до падіння платоспроможного попиту.

В цілому аналіз закономірностей поведінки підприємств в умовах кризи дозволяє зробити наступні висновки:

попадання в кризову фазу об'єктивно (незалежно від волі керівників підприємств) примушує застосовувати антикризові методи управління;

антикризова поведінка підприємств часто протилежна тим діям, які ефективні в умовах економічного зростання або стабілізації економіки;

стихійно вже формується антикризова модель діяльності підприємств, необхідно її вивчити, повною мірою визнати і свідомо використати на практиці.

Реалізація антикризового управління повинна активно використовувати програмно-цільовий підхід. На підприємствах можуть розроблятися антикризові програми, що передбачають «розшивання» найістотніших «вузьких місць Цільова ув'язка головних програм по­горизонталі (між самими програмами) і по-вертикалі (між стадіями їх реалізації) забезпечується рішенням ряду взаємозв'язаних задач єдиного процесу антикризового управління. Їх можна розглядати за наступними напрямами:

1. Спеціальний моніторинг і ситуативний аналіз, пов'язаний з визначенням вірогідних джерел і зон ризику. Слід виявити основні чинники ризику, визначивши їх взаємини один з одним і вплив на загальний стан підприємства. Потім важливо обгрунтовано вирішити, які чинники підприємство в змозі витримати, а вплив яких необхідно зменшити. Значну роль тут покликані зіграти прогнози і моделі можливого розвитку кризових ситуацій, що розробляються на підприємствах.

2. Розробка і проведення системи заходів по запобіганню кризовим явищам, завчасному усуненню можливих причин виникнення кризової ситуації (своєчасна відмова від продукції, що не має попиту, закриття енергоємних виробництв і т. п.).

3. Підготовка до дій в умовах неминучих або вірогідних кризових ситуацій при неможливості усунути їх причини (зменшення ризику і ослаблення наслідків за рахунок компенсаційних заходів, зокрема створення запасів і резервів, перепідготовка кадрів і т. п.).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 


Похожие статьи

Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій