Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій - страница 19

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 

Виділення невирішеної проблеми. Значна увага у дослідженнях з розвитку персоналу приділяється практичним питанням, в той же час фундаментальні основи розвитку персоналу розкриваються недостатньою мірою.

Мета статті - виявити онтологічні підґрунтя прескриптивної методології розвитку персоналу.

Результати дослідження. Однією з сучасних парадигм економічної науки є критичний реалізм, згідно з яким світ, який є об'єктом наукового дослідження, складається не тільки з подій, даних нам в досвіді або в сприйнятті, а й з (таких, що не зводиться до них) структур, механізмів, рушійних сил і тенденцій, які хоч і не є безпосередньо спостережуваними, але тим не менш лежать в основі реальних подій, управляють ними або полегшують їх здійснення [8]. В рамках даної парадигми світ складається в тому числі і з об'єктів, які структуровані й структуровані не транзитивно, тобто, по-перше, не зводяться до подій (які можуть бути присутніми, а можуть і не бути присутніми в нашому досвіді) і, по-друге, існують незалежно від їх ідентифікації [8]. Таким чином, виділяються три області реальності: емпірична (досвід і сприйняття), неемпірична, реально існуюча (події та стану речей) і "глибинна" (структури, механізми, рушійні сили і тенденції), причому ці три області онтологічно не зводяться одна до одної й не є "синхронними", тобто досвід не збігається у часі з подіями, дозволяючи нам порівнювати і переглядати сприйняття того чи іншого явища, а події не збігаються у часі з тими механізмами, які ними керують [8]. Метою економічної теорії стає виявлення структур, які керують цією діяльністю, умов, в які вона занурена, які полегшують її і трансформуються через неї, ці пояснення тягнуть за собою розуміння певних практик, аналіз невідомих раніше умов їх здійснення, неусвідомленої мотивації, що стоїть за ними, неявних навичок, що використовувалися в рамках цих практик, і їх ненавмисних наслідків [8]. Незважаючи на те, що суспільство й економіка - продукт діяльності економічних агентів, вони певною мірою залишаються непрозорими для цих агентів, таким чином, завданням економічної теорії виявляється опис всього, що має відбуватися (що усвідомлюють або ні залучені в ці процеси агенти), щоб деякий виділений соціальний феномен, набір практик або дій став можливим [8].

Згідно з критичним реалізмом наукою є виявлення і дослідження структур і механізмів, що лежать в основі подій досвіду, а завдання науки полягає в осягненні реальності на її глибинному рівні, тобто виявленні онтології. У класичному розумінні найбільш загальним описом певної предметної області є онтологія, яка складається з множини об' єктів предметної області, зв' язків між ними та функціональних інтерпретацій. Розглянемо онтологічну структуру світу.

Світ за своєю природою є складним та неергодичним, тобто таким, що має змінну в часі структуру [9], яка не піддається точному розрахунку та прогнозуванню змін. Це призводить до принципової неможливості точного передбачення стану світу та наслідків діяльності людини в ньому. Але людина для організації своєї діяльності стикається з необхідністю планувати майбутні дії на підставі набутого досвіду. Усвідомлення минулого, його опанування відносяться до ретроспективної діяльності людини. Планування майбутніх дій відбувається в рамках проспективної діяльності людини. Проте, і ретроспективна, і проспективна діяльність стикаються з невизначеністю як принциповою неможливістю точного опису як минулих, так і майбутніх подій. Невизначеність минулого полягає у неповноті інформації щодо людини, суспільства та світу. Непередбачуваність майбутнього, очевидно, є принциповою властивістю світу. Людина прагне до зменшення невизначеності, і минуле вона намагається структурувати за допомогою розширення уявлень про світ, що складає зміст навчання, а потреба у визначеності щодо майбутнього проявляється в інтенціональності мислення, що втілюється у спроможності людини будувати та виконувати плани власних дій на базі набутих у процесі навчання знань, навичок та вмінь.

Розглянемо шляхи вирішення протиріччя між невизначеністю світу та потребою у визначеності його картини для людини як суб' єкта системи економічних відносин. По відношенню до минулого це протиріччя знімається за допомогою знань (абстрактних конструкцій, які породжуються у процесі навчання), системи їх створення, збереження та відтворення, а також засобів інтерпретації і оцінювання знань, що у сукупності можна назвати інфраструктурою знань.

Теорії, які є результатами навчання, можна поділити на такі види: логіко-конструктивістські теорії, які описують світ; когнітивні теорії, які пояснюють процес мислення людини; соціологічні, економічні, політичні та культурологічні теорії, об' єктом яких є суспільство. Відповідно до цього поділу, сьогодні в методології економічної науки існують два ключових напрями досліджень, які можна назвати логіко-когнітивістським та соціально-конструктивістським [З]. Перший напрям тяжіє до прескриптивної (нормативної) методології, що має фундаменталістський характер, другий - до дескриптивної (позитивної) методології релятивістського спрямування.

Протиріччя між невизначеністю світу та прагненням до визначеності щодо майбутнього вирішується шляхом створення інфраструктури, яка забезпечує сталий характер взаємодії між суб' єктами економічних відносин, тобто інститутів. За аналогією з інфраструктурою знань, інститути складаються з відносин між економічними акторами, системи створення, збереження та відтворення цих відносин та засобів їх інтерпретації і оцінки.

© Д'яенко Ю.Ю., 2O12

Методологія досліджень економічних аспектів цих взаємодій визначаються новою інституційною та неоінституційною теорією; культурологічні аспекти досліджуються за допомогою методологій структуралізму та культуралізму.

Фізичний, людський та соціальний капітал формуються відповідно у межах взаємопов' язаних матеріальної інфраструктури, інфраструктури знань та інфраструктури відносин. Дослідження цих сфер виконуються в межах системного підходу та структурного аналізу.

Поряд із сферою економіки у сфері людській діяльності можна виділити сфери освіти та науки; техніки, мистецтва, політики, мови, спорту, держави та права, моралі та етики, історії, релігії, які разом складають культуру.

На думку Д. Норта, «способи переробки інформації людською свідомістю не тільки є основою існування інститутів, а й ключем до розуміння того, яким чином неформальні обмеження виконують важливу роль у формуванні набору виборів в коротко- і довгостроковій еволюції суспільства» [10, с. 64]. За твердженням Ж. Дельоза, «виробництво як процес виходить за межі всіх ідеальних категорій і утворює цикл, який співвідноситься з бажанням як іманентним принципом» [11, с. 17]. Таким чином, можна припустити, що джерелом еволюційного формування суспільства є бажання людини.

Психічна діяльність людини може бути поділена на підсвідомість, свідомість та самосвідомість. Підсвідомі бажання людини відносно часового проміжку можна поділити на пов' язані із минулим (побудови картини світу), з сучасним (задоволення потреб) та з майбутнім (визначеності майбутнього). Ці бажання формують у свідомості людини відповідно знання, які формалізують отриману у минулому інформацію, інновації як нові шляхи для задоволення потреб та плани майбутніх дій. Рефлексія як спосіб і форма діяльності самосвідомості є однією з фундаментальних здатностей людини та дає змогу аналізувати власні думки та дії.

Фундаментальною складністю економічної науки є непередбачуваність людської поведінки внаслідок властивій людині свободи волі. За І. Кантом, свобода волі можлива внаслідок вільності мислення людини від часової детермінованості [12, с. 338]. Абстрактне недетерміноване мислення людини можливе в разі взаємодії на квантовому рівні фізичних структур мозку, на базі яких відбувається мислення у формі самосвідомості, свідомості та підсвідомості - нейронів [13].

Вищеперелічені об' єкти, взаємодії між ними та їх інтерпретації складають онтологію нашого світу, частиною якого є економіка, дослідження якої виконуються в рамках певної методології. Онтологія описує реальні об'єкти, методологія - ідеальні припущення щодо реального світу.

Дослідження певного предмету спирається на онтологічні уявлення та методологічні правила. На думку Платона, «не допускаючи постійно тотожної собі ідеї кожної з існуючих речей, людина не знайде, куди направити думку, і тим самим знищить саму можливість міркувань» [14, с. 357], тобто, «рішення його онтологічне, йому здається, що людина буде правильно міркувати,... якщо буде знати, як влаштована справжня реальність... і потім в міркуванні буде виходити з цього знання» [15, с. 22]. Аристотель «ставить завдання створення регулярної процедури побудови наук, розуміючи під цим, з одного боку, способи побудови знань про певний предмет, засновані на застосуванні сформульованих ним правил і категорій, з іншого - пошук того, що Аристотель називає «началами», тобто «істинними знаннями, що задають сутність досліджуваного предмета» [15, с. 29].

Поєднання методологічного та онтологічного підходів, на нашу думку, можливе у вигляді системного підходу, на чому наголошував ще І. Кант: «Розглядаючи всі наші розумові знання в усьому їх обсязі ми знаходимо, що те, що розум особливо має в своєму розпорядженні і що він прагне здійснити, - це систематичність пізнання, тобто зв'язок знань відповідно до одного принципу. Ця єдність розуму завжди передбачає ідею, а саме ідею про форму знання як цілого, яке передує певного знанню частин та містить в собі умови для апріорного місця всякої частини і відносини її до інших частин» [16, с. 553-554]. На думку В. Розіна, «Кант розуміє системний підхід, перш за все, як особливу методологічну стратегію, що забезпечує не просто об'єднання різних елементів метафізики, а дозволяє надати всій побудові органічність, обумовлену їхньою приналежністю до розуму. В ідеї науки, що розуміється як система, сходилися два важливі моменти - наукове пояснення світу як цілого, тобто як системи природи, і пояснення самої науки як продуманої (влаштованої «систематично») інтелектуальної конструкції» [15, с. 20]. Тобто, методологія виконує прескриптивну роль у науковому дослідженні згідно з системними уявленнями на підставі емпіричних даних.

На думку В. Розіна, при конструюванні системи ми аналізуємо не реальні об' єкти в контексті предметної області, а їх моделі, і «кажучи про систему, зв'язки, підсистеми та інші системо-структурні уявлення, ми завжди користуємося онтологічними образами-конструкціями,.. характеристики їх отримані при знятті низки властивостей відповідних вихідних предметних областей, переведених у властивості ідеальних об'єктів системо-структурної мови» [15, с. 41]. При цьому система є не об'єктом вивчення, а методологічною конструкцією, яка задає характер, структуру та послідовність дослідження. Таким чином, виявлення характеру дійсності складається в результаті поєднання онтологічного та методологічного підходів.

На підставі вищевикладеної онтології світ-людина-культура з урахуванням моделі Б. Латура [17] розглянемо структуру прескриптивної методології наукового дослідження, спираючись на онтологію критичного реалізму.

Згідно з позицією критичного реалізму, тришарова структура онтології складається з реального, дійсного та емпіричного. Реальне існує саме по собі, незалежно від наявності суб'єкта, що пізнає та доступності реальних об'єктів для спостереження; емпіричне - це реальність, як вона представлена в досвіді і доступна спостереженню; дійсне - проміжний онтологічний рівень, відповідний реальності як впорядкованої послідовності подій або станів [8].

Функцією науки є формування наукового знання щодо оточуючого світу, людини та суспільства. Формування наукового знання, на нашу думку, є циклічним процесом, який має включати наступні стадії. Наукові ідеї в рамках певної культурної парадигми висуваються дослідниками під впливом емпіричних даних, одержаних з досліджень та спостережень оточуючого світу. У статусі дійсних, тобто таких, що відображають погляди суспільства на світ, ці ідеї вносяться науковцями на розгляд до культурного середовища, де інші науковці піддають ці ідеї критиці, апелюючи до реального як об' єктивної картини світу. Для вирішення суперечок проводяться нові експерименти, у яких уявлення, що сформувались у культурі, зіставляються з світом і результат цих дій експериментатори отримують у вигляді емпіричних відповідей (рис. 1).

Рисунок 1. Схема формування наукового знання

До вищерозглянутого знання можна віднести і інформацію щодо стану структури персоналу підприємства та потреб у її зміні, тобто розвитку персоналу. Тобто, розглянута прескриптивна методологія наукового дослідження може бути застосована як основа для розробки прескриптивної методології прийняття рішень щодо зміни структури персоналу підприємства, тобто розвитку персоналу. В цьому випадку під людиною ми розуміємо менеджерів, які приймають рішення щодо розвитку персоналу; з онтологічного шару культури виокремлюється підприємство, і світ обмежується зовнішнім середовищем підприємства. В якості ідей ми висуваємо пропозиції щодо розвитку персоналу, які обговорюються, критикуються та модифікуються при прийнятті рішень щодо розвитку персоналу. Власне розвиток персоналу як сукупність певних дій є аналогом наукового експерименту у вищерозглянутій методології (рис. 2).

Питання щодо методології навчання персоналу є неоднозначним та вирішується в рамках певної парадигми економічної науки. В методології сучасної економічної науки панує плюралізм концепцій [18; 19]. Методологи пропонують більш-менш вдалі інтерпретації тих чи інших особливостей економічної науки, експериментуючи з різними ідеями (насамперед з філософії науки та соціальної філософії). Зокрема, теорія практик [20; 21] з 70-х років ХХ ст. намагається замінити уявлення про структурно-функціональну, культурну чи економічну детермінованість діяльності людей більш "гуманістичною" картиною соціальної реальності, підкреслюючи активну роль колективної людської діяльності у відтворенні і зміні соціальної системи [22, с. 9]. Ця концепція характеризується наявністю трьох основних компонентів, які в сукупності характеризують смисловий зміст цього поняття [23, с. 8-9]: регулярна повторюваність певних дій; поділ цього регулярно відтворюваного способу дій певною спільнотою (єдність якого є простором комунікації і, отже, виробництва і відтворення практик); наявність смислової підстави, «ядра» практик, що пояснює той спосіб, яким виявляються і «закріплюються» соціальні практики тому, що за кожною практикою стоїть певний сенс, який може бути об'єктивованим і відображає особливості структури та функціонування суспільства як складної соціально-економічної системи.

На думку А. А. Дьякова, введення концепції практик в поле досліджень соціальних наук носить методологічний характер [23, с. 9]. Теорія практик стверджує, що певні соціально-економічні утворення є сукупністю практик або схем поведінки, що повторюються. Тому управління соціально-економічними об' єктами, яке спирається на розуміння механізмів суспільно-економічних процесів, має базуватись на ретельному дослідженні всіх аспектів їх функціонування шляхом вивчення повсякденної практичної діяльності [24]. Теоретичні схеми мають будуватись на узагальненнях вже існуючих практик і, як правило, можуть бути застосовані лише для певної сукупності практик, тобто мають локальний характер.

З іншого боку, за теорією практик загальний механізм навчання полягає в тому, що оволодіння певним навиком або інструментом означає переключення уваги з частин або дрібниць, з яких складається діяльність, на ціле - її мету і сенс [21, с. 77]. Таким чином, навчання, зокрема, персоналу промислових підприємств має на меті забезпечити працівникам підприємства усвідомлення та управління цілями їхньої діяльності.

Теорія практик у руслі постмодернізму не вимагає додержання певної апріорної теоретичної схеми, останні породжуються при вивченні сукупностей практик, характерних для певних місця та часу. В рамках постмодернізму, за твердженням одного з його фундаторів Ж.-Ф. Ліотара [25], «наше життя виявляється приреченим на зростання продуктивності. Оптимізація робочих характеристик системи, її ефективність стають критеріями її легітимності». Якщо в минулі часи легітимізація знання здійснювалася за допомогою загальноприйнятих наукових парадигм, то з останньої третини ХХ ст., недовіра до таких фундаментальних уявлень, оцінка їх як відносних, призвела до легітимізації знання через його операціоналізацію, прагматизацію та технологізацію. Критерієм істинності, в тому числі й знання, у сучасному суспільстві стає ефективність. Операціоналізація знання пов' язана також і з розповсюдженням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Іншою особливістю знання у сучасній економіці, є його "екстеріоризація" відносно суб'єкта, знаходження шляхів до одержання, зберігання та розповсюдження знань з мінімальною участю людини [25]. Метою цього процесу є збільшення ефективності виробництва, тому що все більший обсяг знання в сучасній економіці виробляється, обмінюється та споживається, стаючи товаром. Суб'єкти економіки прагнуть збільшення ефективності використання знань, тому остаточне рішення щодо змісту, обсягу та форм навчання приймається за критерієм максимальної ефективності (в її широкому розумінні) навчання. При цьому також мають бути враховані і суспільні наслідки та впливи навчання. Основні вигоди від навчання розглядаються як для підприємства, так і для працівника.

Висновки та пропозиції. При побудові системи розвитку персоналу мають враховуватись ментальні особливості працівників і корпоративна культура підприємства з метою ефективного набуття знань та формування належних навичок і вмінь, у залежності від посадових обов' язків працівника.

РЕЗЮМЕ

В статті розглянуто побудову нормативних методологічних підходів до розвитку персоналу підприємств на основі онтології економіки.

Ключові слова: методологія, онтологія, розвиток персоналу, навчання персоналу.

РЕЗЮМЕ

В статье рассмотрено построение нормативных методологических подходов к развитию персонала предприятий на основе онтологии экономики.

Рисунок 2. Схема прескриптивної методології розвитку персоналу.

Ключевые слова: методология, онтология, развитие персонала, обучение персонала.

SUMMARY

In the paper considered the building of the normative methodological approaches to staff development of enterprises based on the ontology of the economy.

Keywords: methodology, ontology, staff development, staff training.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Савченко В.А. Розвиток персоналу. - К.: КНЕУ, 2008. - 512 с.

2. Грішнова О. А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки. - К.: Знання, 2001. - 254 с.

3. Лукьянченко Н.Д., Шульга В.Г., Шаповалова Е.В. Управління рухом робочих кадрів на внутрішньому ринку праці. - Донецьк: ДонНУ,

2007. - 207 с.

4. Бузько І.Р., Д'яченко Ю.Ю. Формування методологічних основ розвитку персоналу ІІ Актуальні проблеми економіки. - 2012. - № 3. -

С. 8-12.

5. Болдырев И.А.   Экономическая  методология  сегодня:   краткий  обзор  основных  направлений ІІ  Журнал  Новой экономической

ассоциации. - 2011. - № 9. - С. 47-70.

6. Гутнер Г.Б. Методология, онтология и возвратное движение мысли ІІ Вопросы философии. - 2011. - № 7. - С. 1бб-173.

7. Наука: от методологии к онтологии І Рос. акад. наук, Ин-т философии; Отв. ред.: А. П. Огурцов, В.М. Розин. - М. : ИФ РАН, 2009. - 287 с.

8. Лоусон Т. Современная «экономическая теория» в свете реализма ІІ Вопросы экономики. - 200б. - № 2. - C. 77-98.

9. Норт Д. С. Понимание процесса экономических изменений. - М.: Изд-во ГУ ВШЭ, 2010. - 254 с.

10. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики. - М.: Начала, 1997. - 240 с.

11. Делёз Ж., Гваттари Ф. Анти-Эдип: Капитализм и шизофрения. - Екатеринбург: У-Фактория, 2007. - б72 с.

12. Кант И. Критика чистого разума. - М. Мысль, 1994. - 591 с.

13. Пенроуз Р. Новый ум короля. О компьютерах, мышлении и законах физики. - М.: Эдиториал УРСС, 2003, - 384 с.

14. Платон Парменид ІІ Платон. Сочинения в 4 томах. Том 2. - М.: Мысль, 1993. - 528 с.

15. Розин В.М. Конституирование и обоснование философско-методологических систем ІІ Наука: от методологии к онтологии. - М.: ИФ

РАН, 2009. - 287 с. - С. 7-42.

16. Кант И. Критика чистого разума ІІ Кант И. Сочинения в шести томах. Том 3. - М.: Мысль, 19б4.

17. Латур Б. Дайте мне лабораторию, и я переверну мир ІІ Логос. - 2002. - № 5-б(35). - С. 211-242.

18. Блауг М. Методология экономической науки, или Как экономисты объясняют. - М.: Журнал «Вопросы экономики», 2004. - 41б с.

19. Davis J.B. Economic Methodology Since Kuhn ІІ A Companion to the History of Economic Thought І Samuels W.J., Biddle J.E., Davis J.B. (eds.). - Oxford: Blackwell, 2003.

20. Bourdieu P. Outline of A Theory of Practice. Trans. R. Nice. - Cambridge: Cambridge University Press, 1977.

21. Волков В.В., Хархордин О.В. Теория практик. - СПб.: Издательство Европейского университета в Санкт-Петербурге, 2008. - 298 с.

22. Волков В.В. О концепции практик(и) в социальных науках ІІ Социологические исследования. - 1997. - № б. - С. 9-23.

23. Дьяков А.А. Теория практик: социально-философский потенциал концепции ІІ Изв. Сарат. ун-та. Новая сер. Сер. Философия. Психология. Педагогика. 2011. - Т. 11, вып. 1. - С. 8-12.

24. Шириков А. Рецепты из черного ящика ІІ Компьютера. - 2005. - № 42. - С. б8-71.

25. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна. - М.: Институт экспериментальной социологии; СПб.: Алетейя, 1998. - 1б0 с.

УДК 331.105

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ЛІДЕРСЬКИХ КОМПЕТЕНЦІЙ МЕНЕДЖЕРА

Дяків О. П., к.е.н., доцент

Прохоровська С. А., к.е.н., викладач Тернопільський національний економічний університет '

Постановка проблеми дослідження. З моменту дослідження проблем лідерства фахівці пробували визначити межі компетенцій ефективного лідера. Це дало б змогу відповісти на запитання: яким чином має діяти ефективний лідер, що він мусить уміти і знати, якими навичками володіти?

На сьогодні особистісні компетенції лідера посідають провідне місце у практичній діяльності організацій, оскільки важливо не те, ким є лідер як особистість, а те, що він робить, і як себе поводить у колективі. Загально відомо, що саме від компетенцій, якими володіють менеджери, визначається успіх бізнесу загалом. У зв'язку з цим надзвичайно актуальними є дослідження лідерських компетенцій менеджера.

Аналіз останніх джерел публікацій. Теоретичним і прикладним аспектам дослідження понять «лідерство», «компетенції» присвячені праці таких відомих зарубіжних і вітчизняних науковців: Ричарда Д. Дафта, Р. Пино, Т. Бендаса, Девід МакКлеланда, Патриція Маршалла, Лайли та Сайна Спенсерів, Стіва Уіддетта, Дж. Уейтмена, Сари Холліфорд, С. Іванової, Є. Ксенофонтової, І. Петрової, Л. Скібіцької та ін.

У сучасних умовах потреба системного та комплексного вивчення проблеми лідерських компетенцій менеджера значно посилюється. Це пов' язано зі зростанням ролі лідера в діяльності сучасних організацій.

Мета дослідження полягає у вивченні лідерських компетенцій менеджера в сучасних умовах.

Виклад основного матеріалу дослідження. Менеджер - це людина, яка володіє особливими повноваження й несе своєрідну відповідальність за результати діяльності інших. Ефективний менеджер привносить порядок і послідовність у роботу, яку виконує. Лідер надихає людей і вселяє ентузіазм у працівників, передаючи їм своє бачення майбутнього і допомагаючи їм адаптуватися до нового, пройти етап змін. Поняття «менеджер» і «лідер» часто вживають як синоніми, вони схожі за значенням, але не тотожні. Менеджер - це керівник, який займає офіційну посаду. Лідер формується стихійно, спонтанно. Він займає домінуюче становище у колективі, але у штатному розписі установи, підприємства такої посади немає. Тому вплив і авторитет лідера має загалом неформальний характер.

Лідером менеджер стає тоді, коли володіє певними рисами характеру, що відповідають загальній ситуації і підкріплені відповідним рівнем спеціальних знань та досвідом. Це дає йому змогу виконувати необхідні функції, скеровувати інших людей (колектив) на досягнення визначених завдань; формувати єдність колективу; забезпечувати раціональні пропорції внесків кожного працівника в загальну справу. Успішні компанії світу приділяють велику увагу розвитку лідерських якостей у менеджерів.

Лідерство - це поняття, що здавна привертало увагу людей. Разом із цим, до початку XX ст. найчастіше йшлося про політичних лідерів. На думку Річарда Л. Дафта, лідерство - це «. взаємовідносини між лідером і членами групи, що роблять вплив один на одного, спільно прагнуть до реальних змін, досягнення результатів та виражають спільні цілі» [1, с. 20].

© Дяків О.П, Прохоровська С.А., 2O12

Важливий аспект лідерства - вплив на людей, що змушує їх об' єднатися навколо загальної концепції розвитку організації. Таким чином, лідерство впливає на оточення, в результаті чого люди прагнуть до змін, спрямованих на досягнення бажаних результатів у майбутньому.

Таблиця 1

Оцінювання рівня розвитку лідерських компетенцій менеджера з персоналу в банківських установах Тернопільської області(за 5-

бальною шкалою)

Індикатори компетенції

Рівень розвитку ком-петенцій менджера з персоналу відділом корпоративного бізнесу

Рівень розвитку компетенцій мене-джера з персоналу кадровою службою

 

1 234512345

1

2              3456789         10 11

Особистісні компетенцій:

 

Працьовитість і наполегливість

 

 

 

 

+

 

 

 

 

+

Харизматичність

 

 

 

 

+

 

 

 

+

 

Авторитетність

 

 

 

+

 

 

 

 

 

+

Чесність

 

 

 

+

 

 

 

 

 

+

Порядність

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 


Похожие статьи

Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій