Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій - страница 21

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 

2. Друкер Питер Ф. Задачи менеджмента в XXI веке І П. Друкер. - М.: Вильямс, - 2007. - 286 с.

3. Иванова С. Д. Развитие потенциала сотрудников І С. Иванова, Д. Болгодоев. - M.: Альпина Бизнес Букс, 2008.- 288 с.

4. Колесніков Г.О. Менеджерський словник: навчально-довідкове видання І Г. Коле-сніков. - К. : «ВД «Професіонал», 2007. - 288 с.

5. Питерс Т. Лидерство - еще та задачка. [Електронний ресурс]. ІТ. Питерс - Режим доступу: http:llwww.lambre-online.comlpublicationslambrelsuccesslleadertask.html

6. Скібіцька Л. І. Лідерство та стиль роботи менеджера: навч. посіб. І Л. І. Скібіцька. - К. : центр учб. л-ри, 2009. - 192 с.

7. Чайка Г. Л. Організація праці менеджера : навч. посіб. І Г. Л. Чайка. - К. : Знання, 2007. - 420 с.

УДК 369 (478)

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ У СКЛАДІ НАЦІОНАЛЬН БЕЗПЕКА СУСПІЛЬСТВА

Зарецька Є. В. здобувач кафедри управління персоналом і економіка праці Донецький національний університет

Постановка проблеми. У 90-ті роки ХХ ст. у зв'язку з кардинальною перебудовою економіки і політичної структури українського суспільства предметом пильної уваги вчених і практиків стала система державного соціального страхування. Будучи за своєю природою однією з форм соціального захисту населення, вона ставала все менш ефективною і неадекватною новим потребам суспільства, зумовленим переходом до ринкової економіки, суспільства. Причина тому - генетичний зв'язок цієї системи з адміністративно-плановою економікою радянської епохи, слабка адаптованість її до ринкових соціально-економічним і похідних від них реалій. У нових умовах господарювання це об'єктивно заводить у безвихідь усю систему соціального захисту населення, що, як показує історичний досвід, породжує загрозу соціальній стабільності суспільства.

При цьому кожен уряд впроваджував різні ланки. У результаті практика соціального реформаторства характеризувалася і понині характеризується концептуальною еклектикою, що прирікає її на малоефективність. Ці та ряд інших обставин і породжують актуальність дослідження концептуальних моделей державного соціального страхування як форми соціального захисту населення та забезпечення соціальної стабільності суспільства, вироблення концепції її найбільш адекватною потребам сучасного періоду.

Незважаючи на те, що у світовому співтоваристві дійсно існують цікаві та ефективні моделі соціального страхування, соціологічні дослідження та практика вже неодноразово показували неспроможність прямого перенесення чужого соціального досвіду на український грунт. Причина тому - великі відмінності в національних та історичних коренях різних суспільств. Разом з тим деякі закладені в зарубіжній практиці ідеї мають загальнолюдський характер і тому можуть бути врахованими при розробці власної концептуальної моделі.[1]

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Питаннями становлення та вдосконалення соціального страхування займаються В. Новікова, Н. Балтачеєва, Н. Лук'янченко, Н. Борецька, Н. Вєтрова, У. Садова та ін. Усі дослідження націлені на визначення теоретико-методологічних основ системи державного соціального страхування, як основної форми організації соціального захисту населення в пореформеній Україні з урахуванням особливого динамізму і напрямів економічного і політичного реформування суспільства. Необхідно впроваджувати нові методи вдосконалення та розвитку соціального страхування з урахуванням усіх недоліків української системи соціального страхування.

Метою наукової статті є розробка рекомендацій щодо удосконалення соціального страхування, як складової системи соціального захисту населення, спрямованої на підвищення національної безпеки в Україні.

Результати дослідження.

Протягом тривалого часу безпека в нашій країні розумілася вузько, виключно, як захист держави від загрози ззовні. Більш того, вона розглядалася переважно в політичному або військовому аспектах. В даний час відбувається переосмислення поняття національної безпеки з урахуванням світового досвіду, складних процесів, що протікають всередині українського суспільства, і тенденцій у розвитку світового співтовариства. Загрозу суспільній стабільності можуть мати не тільки зовнішні фактори, але і деструктивні явища внутрішнього характеру, які проявляються в результаті проведення державних реформ.

Дійсність яка оточує людину - це величезний світ небезпек, які необхідно систематично відслідковувати, осмислювати і класифікувати. У зв'язку з цим безпека являє собою певну сукупність заходів, систему гарантій, що забезпечує захист об'єкта (особистості, суспільства, держави) від потенційно можливих і реально існуючих внутрішніх і зовнішніх небезпек, які можуть зашкодити його життєво важливим інтересам.

Проблема забезпечення національної безпеки сьогодні дуже актуальна. Однак і донині відсутня її чітко розроблена концепція, що включає систему принципів і форм діяльності щодо її досягнення, єдиний документ довгострокової дії, що забезпечує повноцінну і взаємообумовлену життєдіяльність особи, суспільства і держави в інтересах усього суспільного розвитку.

Роль закону «Про основи національної безпеки» сьогодні в період суспільних перетворень дуже велика. За своїм значенням він може дорівнювати до Конституції. На сучасному етапі суспільного розвитку він може виконувати навіть функцію деякого «фільтра» по відношенню не тільки до нормативних актів, що випливають з нього але і до системи законодавства в цілому.[2]

При створенні системи національної безпеки важливо задіяти вже сформовану в суспільстві організаційну структуру по забезпеченню безпеки, доповнивши її діяльність виконанням нових функцій, а також створити мережу нових організацій, включаючи науково-дослідницькі колективи. Вирішення питань національної безпеки має розповсюджуватися всю людську діяльність, певною мірою

© Зарецька Є.В., 2O12бути критерієм її ефективності на благо людини, суспільства і держави. Таким чином, безпека кожного об'єкта захисту - держави, суспільства, людини повинна забезпечуватися в економічній, політичній, соціальній та духовно-культурній сферах суспільства з урахуванням зовнішніх і внутрішніх загроз і середовища їх виникнення. Соціальна безпека цих суб'єктів, вирішуючи питання відтворення їх соціальної життєдіяльності, неминуче включатиме економічні, політичні та духовно-культурні компоненти.

Проблема безпеки України, ще ніколи в її історії не стояла так гостро, як в наприкінці ХХ ст. Тому при розробці її концепції повинні бути найбільш повно враховані всі реалії складаються що всередині країни, і за її межами. Необхідно чітко усвідомити, що сьогодні для України означає забезпечення національної безпеки і визначити які її аспекти слід виділити як пріоритетні.

Сучасний світ настільки складний, що в ньому постійно виникають протиріччя, у світовому співтоваристві виникають все нові національно-етнічні, релігійні, територіальні та інші конфлікти. На місце жорсткого протистояння двох держав приходять численні локальні осередки напруженості, що можуть перерости в глобальні конфлікти і навіть війни.

Однак Україна, незважаючи на втрату колишньої могутності, продовжує залишатися найбільшою державою світового співтовариства і впливати на його розвиток, тому для неї зберігаються небезпеки глобального масштабу. Концепція національної безпеки України насамперед повинна будуватися з урахуванням існуючих і потенційно можливих загроз глобального масштабу, власного становища в міжнародному співтоваристві. Від того, наскільки адекватними будуть ці оцінки в першу чергу, залежить забезпечення життєво важливих інтересів не тільки держави, а й суспільства, і особистості.

Сьогодні вже очевидно, що не можна недооцінювати і такі види безпеки як соціокультурна та інформаційна. Фахівці в цих областях прогнозують поступове переміщення зовнішніх загроз з військової і навіть матеріальної сфер в інтелектуальну й духовну.

Соціальні проблеми суспільства багато в чому обумовлюються економічними і політичними реформами, тому внутрішня безпека України в соціальній сфері пов'язана насамперед із вирішенням проблем у цих сферах. Істотні загрози для стійкості розвитку українського суспільства мають масове зубожіння населення, безробіття і невиплати зарплат, знецінення українських грошей, відсутність дієвої захищеності не тільки природних і невід'ємних прав і свобод людини, але і діяльності різних соціальних утворень.

При цьому і система соціального забезпечення, і система соціального страхування все більш активно використовується як високоефективний механізм соціального захисту всіх громадян незалежно від внесків або тривалості їхнього трудового стажу, хоча ці чинники продовжують грати помітну роль при визначенні розмірів окремих допомог, що перевищують основний мінімум. Формування ідей, доктрин, а згодом і механізмів соціального захисту, заснованих на принципах соціальної справедливості, дозволяє країнам Заходу поширювати матеріальну підтримку на широке коло осіб, виходячи скоріше з їх потреб, ніж з придбаних ними прав на допомогу.[3]

Необхідність при цьому інтерпретується досить широко і пов'язується з рівнем доходів (при встановленні рівня допоміг по інвалідності та безробіттю), або виходячи з деяких загальноприйнятих прав на соціальну допомогу (медичне обслуговування, освіту).

Державна система соціального захисту будується у двох формах: соціальне забезпечення та соціальне страхування. Соціальне страхування є однією з форм загальної системи соціального захисту, характеризується своєю специфікою. Воно повинно мати форму взаємної відповідальності (у широкому сенсі) для всіх її основних суб'єктів, а саме: застрахованого, підприємства і держави. Соціальне страхування - це система повноправної участі кожного із суб'єктів соціального захисту, а також взаємного страхування.

Поступово системи соціального страхування та забезпечення розширили свою діяльність, переставши обмежуватися лише тими, хто має повну зайнятість у державному або приватному секторах. Системи стали охоплювати інші соціальні групи (практично всіх трудящих і громадян) - трудящих, які працюють неповний робочий час, а також не мають постійного місця роботи, працюють самостійно. Такий підхід дозволив розвиненим країнам звернути увагу на потреби й інших категорій населення, наприклад, безробітної молоді, яка не має доходу, а також надати матеріальну допомогу батькам-одиначкам; охопити медичним обслуговуванням осіб, які не користуються системами медичного страхування; надати можливість дострокового виходу на пенсію безробітним трудящим похилого віку та надавати медичне обслуговування більш тривалий час у порівнянні з тим, яке передбачене в рамках системи, що Грунтується на внесках.

Розширення сфери застосування систем соціального страхування і забезпечення виходить за рамки прямої залежності між внесками та посібниками і підводить суспільство до розуміння того, що вона повинна нести відповідальність за своїх незаможних членів, які з різних причин відчувають необхідність. Ця відповідальність вимірюється швидше реальними потребами, ніж набутими правами.

«При усіх недоліках, властивих системам соціального страхування в західних країнах, необхідно зазначити, що принципи, концепція цих систем у великій мірі відповідають цілям і завданням, поставленим в деклараціях про права людини. Розвинені країни, в яких впроваджено такі системи, сьогодні наближаються до критеріїв, сформульованим у конвенціях і рекомендаціях Міжнародної Організації Праці, Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я та МАСО.

Зростання витрат на соціальні потреби як у формі безпосередніх грошових виплат, так і у формі соціального обслуговування стало можливим в результаті бурхливого та стійкого економічного зростання і високого рівня зайнятості, які були характерними для розвинених країн до середини 70-х років. Пізніше зростання витрат на соціальні потреби сповільнилося, програми соціального захисту досягли високого рівня зрілості. Виникли і нові проблеми, і перш за все був зроблений пошук нових ефективних регуляторів взаємодії між соціальними програмами, економікою та ринком праці, а також нових форм і способів функціонування соціальних служб. У США, наприклад, плани широкого розповсюдження приватних індивідуальних пенсій деякими колами відкрито розглядаються в якості альтернативи державній пенсійній системі, яку пропонується поступово демонтувати, передавши практично все соціальне страхування у руки приватного страхового бізнесу» [4]

Як показує досвід розвинених країн, наявність збалансованих систем соціального страхування та соціального забезпечення як базових елементів соціального захисту трудящих і всього населення розширює і зміцнює трудові ресурси країни, посилює національний потенціал економічного зростання, є необхідною умовою проведення реформ, а також сприяє політичній та економічній стабілізації суспільства.

Поняття соціального захисту, її складових, було дано ще в 1952 р. у Конвенції про мінімальні норми соціального забезпечення, ухваленої Міжнародною Організацією Праці (МОП). Конвенція встановила 9 видів соціального захисту: медичне обслуговування, допомога по безробіттю, по виробничому травматизму, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника, по вагітності та пологах, по хворобі, сімейні допомоги та пенсія по старості.

На базі Конвенції фактично формувалися національні законодавства у багатьох країнах. Законодавство в соціальній сфері є найбільш розвиненим у країнах Північно-Західної Європи, найменш - у США, де «центр ваги вирішення соціальних питань переноситься на колективні угоди, систему арбітражу і т. п.

«Різниця в підходах до побудови системи соціального захисту безсумнівно обумовлена національними особливостями суспільства, сформованим менталітетом. Так, для населення США найбільш характерним є прагнення до особистої ініціативи і самореалізації, до відповідальності людини за свої успіхи, за своє життя, своє майбутнє, тому держава надає допомогу тим, хто не зміг в силу об'єктивних причин подбати про себе сам.

Принципово інший підхід відзначається в такій країні, як Швеція: так званий солідарний підхід припускає, що в інтересах суспільства повинна бути виключена сама можливість злиднів, так як це може викликати зростання соціальної напруженості, а також зажадає великих економічних вкладень. Податкова система в цій країні побудована так, щоб звести до мінімуму соціальне розшарування громадян за доходами.» [5]

Одним з важливих принципів, що забезпечують існування та розвиток системи соцстраху, має стати особиста відповідальність кожного громадянина за збереження свого добробуту, яка забезпечується його участю як у фінансуванні, так і в управлінні системою. Для ринкової економіки, а значить, і для соціального страхування, принцип особистої відповідальності є основним. Згідно з цим принципом кожна людина повинна самостійно приймати рішення яким чином вона бере участь в економічному житті суспільства і як вона облаштовуєсвоє життя. Особиста свобода поєднується з особистою відповідальністю за прийняття рішень.

Система соціального страхування характеризується також принципом солідарності, що означає: розмір внесків залежить від величини доходів застрахованого, а одержувані за системою соціального страхування послуги - від стану його здоров'я і відповідних потреб. Важливо підкреслити: соціальне страхування фінансується за рахунок страхових внесків як працюючих за наймом, так і підприємців, і лише в деяких випадках можуть залучатися кошти держбюджету. У той же час соціальна допомога будується виключно на використанні держбюджетних коштів; із них виплачуються допомоги нужденним, тоді як у страхуванні організуються спеціальні страхові фонди.

Висновки

Потреба в соціальному страхуванні виникає на певному історичному етапі економічного і соціального розвитку суспільства. Аналіз історії розвитку соціального страхування в Україні показав, що його форми і завдання змінюються відповідно до соціально-політичної та економічної ситуації в суспільстві. Це відноситься в рівною мірою і до нинішнього перехідного етапу розвитку країни.

В даний час, швидше за все, неможливо розробити таку модель соціального страхування, яка могла б бути застосовна в майбутньому українського суспільства. Сьогодні можна говорити тільки про модель соціального страхування перехідного періоду, чітко вказуючи межі її використання та можливості. Це не тимчасова модель, а модель, яка повинна відповідати саме даному відтинку часу і вирішувати свої специфічні завдання. При цьому ні зарубіжний, ні вітчизняний досвід не може бути використаний, принаймні повною мірою, оскільки кожна країна завжди перебуває в унікальній ситуації і тому будує свою власну, більшою чи меншою мірою відмінну від інших країн, систему соціального страхування.

Ще зовсім недавно багато вчених стверджували, що саме роздержавлення системи соціального страхування і віддача її на відкуп ринковій стихії зроблять її більш сучасною. Але саме перехідний період вимагає безумовно більшої участі держави в соціальному страхуванні, саме у перехідний період держава виступає найголовнішим страхувальником. Сьогодні це вже зрозуміло. І тільки те, що держава сьогодні зберегла великий вплив, у тому числі і фінансовий, на систему соціального страхування в країні, допомогло системі в цілому більш-менш успішно вирішувати свої завдання. Звичайно, при цьому не можна закривати очі і на ті великі витрати, які допускаються при державному регулюванні системи соціального страхування та на які цілком слушно вказують багато вчених і публіцистів.

Соціальне страхування має специфічну особливість, яка визначається природою страхування, а саме: створення механізму відшкодування збитку при виникненні страхового випадку та забезпечення доходу, непоправного іншими способами. Але це не просто соціальна виплата, як при соціальному забезпеченні. Відшкодування передбачається лише при настанні страхового випадку та участі громадянина в системі соціального страхування.

Найважливішим у реформуванні соціального страхування є створення законодавчої бази соціального страхування, сучасної нормативно-правової бази, яка регулює правові, економічні та організаційні засади державного соціального страхування, та відповідної системи управління. Сьогодні майже повністю змінилися принципи розподілу суспільного продукту, і в зв'язку з цим змінилася і роль держави в діяльності системи соціального захисту, і все в меншою мірою її діяльність забезпечується за рахунок держбюджету. Держава, в особі уряду, має право безпосередньо контролювати діяльність фонду. Але обов'язків у нього значно більше: проведення єдиної політики в галузі соціального страхування, надання підтримки системі соціального страхування, здійснення її судового захисту, відрахування в систему соціального страхування коштів з держбюджету.

Соціальне страхування, охоплює переважно працездатне населення, що веде до обмеження кола людей, які отримують підтримку. Повинна бути добре розвинена система соціального захисту, яка включала б ще один важливий елемент - надання послуг і виплат у рамках соціальної допомоги. Тільки за ефективної роботи цих двох форм соціального захисту і може бути досягнута мета, заради якої вони створюються. Але необхідно чітко уявляти, що соціальні допомоги, або допомоги, і соціальне страхування це різні форми соціального захисту населення, як працездатного, так і незайнятого. Відповідно, в рамках цих форм по-різному вирішується багато питань соціальних гарантій, у тому числі і фінансові.

РЕЗЮМЕ

У статті розглядаються проблеми соціального захисту особистості, які характеризуються статусом національної безпеки і від того як

побудована ця система буде залежить соціальне відтворення населення.

Ключові слова: соціальний захист, національна безпека, суспільство, держава, концепція.

РЕЗЮМЕ

В статье рассматриваются проблемы социальной защиты личности, которые характеризуются статусом национальной безопасности и от

того, как построена эта система будет зависит социальное воспроизводство населения.

Ключевые слова: социальная защита, национальная безопасность, общество, государство, концепция.

SUMMARY

The problems of social protection of personality that characterized the status of national security and on how built this system will depend on the social reproduction of the population.

Key words: social protection, security, society, state, concept.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Плиса В.Й. Стахування: Підручник. - ІІ . Плиса В.Й . - К.: Каравела, 2010. - С.472.

2. Закон України «Про основи національної безпеки України» від 13.06.2012 ІІ ВВР. — 2003. - № 39.

3. Внукова Н.М. Соціальне страхування: Навч. посіб.ІІН. Внукова,Н. Кузьминчук. К.: Центр Учбової літератури, 2009. - С. 412.

4. Ветрова Н.С. Система социального страхования и государственной помощи ІІ Ветрова Н.С. - М., 1999.

5. Фильев В.И. Социальное страхование в России и зарубежных странах. Практическое пособие.ІІ Фильев В.И. - М. - 1998.

УДК 339.91

ТЕНДЕНЦИИ РАЗВИТИЯ БЕЗРАБОТИЦЫ НА РЫНКЕ ТРУДА США

Калинина С.П., профессор кафедры «УПиЭТ» Донецкого национального университета

Одним из направлений интернационализации экономики является становление международного рынка труда, формирование которого обусловлено развитием интеграционных процессов, глобальным характером перемещения рабочей силы, развитием науки, техники, информационных систем [1, с.146-147]. В данном контексте выделяется ряд стран-лидеров, задающих темпы мирового экономического развития, среди которых выделяются, прежде всего, Соединенные Штаты Америки.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 


Похожие статьи

Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій