Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій - страница 27

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 

РЕЗЮМЕ

В статті розроблені методичні положень щодо формування та розвитку інноваційно - кадрового потенціалу, запропоновані методи мотивації персоналу до здійснення інноваційної діяльності. Дані рекомендації апробовані в господарствах Луганської області. Ключові слова: інноваційно - кадровий потенціал, інноваційний потенціал, мотивація, сільське господарство.

РЕЗЮМЕ

В статье разработаны методические положения относительно формирования и развития инновационно - кадрового потенциала, предложены методы мотивации персонала к осуществлению инновационной деятельности. Представленные рекомендации апробированы в хозяйствах Луганской области.

Ключевые слова: инновационо - кадровый потенциал, инновационный потенциал, мотивация, сельское хозяйство.

SUMMARY

In the articles worked out methodical positions in relation to forming and development innovative - skilled potential, offered methods of motivation of personnel to realization of innovative activity. The offered recommendations are approved in the economies of the Luhansk area. Key words: innovative and skilled potential, innovative potential, motivation, agriculture.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Активізація інноваційної діяльності: організаційно-правове та соціально-економічне забезпечення: Монографія / О. І. Амоша, В.П. Антонюк, А.І. Землянкін та ін. / НАН України. Ін-т економіки промисловості. - Донецьк, 2007. - 328 с.,

2. Міжнародні стратегії економічного розвитку: підручник / Макогон Ю.В., Лук'яненко Д.Г., Пахомов Ю.М. й ін. - Київ: «Освіта України»,

2009. - 420 с.

3. Антонюк В. П. Формування та використання людського капіталу в Україні: соціально-економічна оцінка та забезпечення розвитку: монографія / НАН України. Ін-т економіки промисловості. - Донецьк, 2007. - 348 с.

4. Басаков М. И. Управление персоналом. Конспект лекций. Пособие для подготовки к экзаменам / М.И. Басаков. Изд. 4-е. - Ростов н/Д: Феникс, 200б. - 1б0 с.

5. Лукьянченко Н. Д. Механизм формирования и использования трудового потенциала высших учебных заведений: монография / Н.Д. Лукьянченко, А.М. Рыбников. - Донецк, ДонНУ, 2010. - 21б с.

6. Крушельницька Я.В. Фізіологічні аспекти відтворення людського капіталу організацій / Я.В. Крушельницька // Формування ринкової економіки: Зб. наук. праць. Спец. вип. Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практики. - Т. 2. - К.: КНЕУ, 2005. - С. 12б

- 133.

7. Богиня Д. П. Інноваційна праця в умовах трансформації економіки / Д. П. Богиня // Вісник Донбаської державної машинобудівної академії

- 2008. - № 2 (12). - С. 40 - 43.

8. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів / Авт.-упоряд.: Г.О. Андрощук, І.Б. Жиляєв, Б.Г. Чижевський, М.М. Шевченко.— К: Парламентське вид-во, 2009. — 632 с.

9. Ядранський Д. М. Мотивація праці як складова економічної стратегії підприємства / Автореферат дис. канд. екон. наук за спец. 08.02.03 - організація управління, планування і регулювання економікою. - Дн-ськ: Дніпропетровський ун-т економіки та права, 2004. - 18 с.

10. Єськов О. Л. Розвиток механізму мотивації праці в системі виробничого менеджменту великого підприємства / Автореферат дис. доктора. екон. наук за спец. 08.09.01 - демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика. - Донецьк: Інститут економіко-правових досліджень НАН України, 2006. - 35 с.

11. Бунтовський С. Ю. Формування системи соціально-економічного управління інноваційною працею / Дис. канд. екон. наук за спец. 08.00.07 - демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика. - Донецьк: Донецький національний ун-т, 2009. - 193 с.

УДК 331.25 (477)

РОЛЬ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У ФОРМУВАННІ КОШТІВ СОЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Кондратенко М.О., здобувач кафедри управління персоналом і економіки праці Донецького національного університету

В усіх країнах світу намітилася яскрава тенденція збільшення ролі соціальної функції держави. Тому тема взаємної відповідальності держави і особи стає особливо актуальною. В умовах макроекономічної нестабільності загострюється питання реальності виконання повноважень держави у сфері соціальної політики, а також питання удосконалення процесу бюджетування і програмно-цільового планування використання фінансових ресурсів для реалізації завдань соціальної політики [1, с.88]. Одним з основних державних цільових фондів соціального призначення є Пенсійний фонд України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України.

Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування [2].

Питання про фінансове забезпечення соціального розвитку держави досліджувалося зарубіжними ученими, такими як Т. Аткинсон, П.Самуельсон, М.Фрідмен і ін. А також проблемам формування і розвитку соціальної політики приділялася особлива увага в роботах таких українських учених як - Н. Балтачеєва, Л.Логачева, О.Новікова та ін.

Мета статті полягає в аналізі результатів і оцінці перспектив діяльності Пенсійного фонду України, а також впровадження другого рівня пенсійної системи.

Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими законодавчими актами України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Бюджет Пенсійного фонду формується за рахунок:

1) страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, окрім частини внесків, що направляється до накопичувального фонду;

2) інвестиційного доходу, що отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах;

3) коштів державного бюджету і цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених діючим законодавством України;

4) сум від фінансових санкцій, нарахувань і сплати страхових внесків і використання коштів Пенсійного фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до закону на посадовців і громадян за ці порушення;

5) благодійних внесків юридичних і фізичних осіб;

6) добровільних внесків та ін.

Основним джерелом доходів Пенсійного фонду є податок на обов'язкове державне пенсійне страхування. Платниками збору є:

1. Суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників [3].

Варіанти зміни структури відрахувань коштів підприємств і громадян до Пенсійного фонду сприяють скороченню дефіциту бюджету Пенсійного фонду. Так, з 01 січня 2011 року в Україні набув чинності "Закон України "Про збір і облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464 - VI від 8 липня 2010 року", згідно з яким в Україні замість раніше існуючих чотирьох обов'язкових державних соціальних зборів, введено єдиний соціальний внесок. Роботодавці сплачують єдиний соціальний внесок, виходячи з класів професійного ризику на виробництві. Всього існує 67 класів. Розміри ставок збору встановлено в межах: від 36,76% (для 1 класу) до 49,7% (для 67 класу). Для договорів цивільно-правового характеру встановлена ставка у розмірі 34,7%. Відповідно, мінімальна ставка для підприємців складає 34,7% мінімальної заробітної плати. Максимальна величина бази оподаткування єдиного соціального внеску на кожну фізичну особу встановлена у розмірі 15 прожиткових мінімумів в Україні. Для бюджетних установ єдиний внесок встановлюється у розмірі 36,3 % визначеної бази нарахування [4].

2. Філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на іншій території;

3. Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу;

4. Суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння сплачують 5% від об'єкта оподаткування;

5. Підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі, що підлягають державній реєстрації (перереєстрації) в підрозділах Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, крім випадків забезпечення легковими автомобілями інвалідів згідно із законодавством та успадкування легкових автомобілів відповідно до закону сплачують 3% від вартості автомобіля;

6. Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, сплачують 1% вартості нерухомого майна за договором купівлі-продажу;

7. Підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв'язку, а також оператори цього зв'язку, які надають свої послуги безоплатно сплачують 6% вартості отриманих послуг.

© Кондратенко М.О., 2012

У 2010 році загальна кількість пенсіонерів становила 13,7 млн. чоловік. Забезпечено фінансовими ресурсами в повному обсязі у всіх регіонах України було 13,6 млн. пенсіонерів, тобто 100 тис. чоловік не отримали допомоги. До Пенсійного фонду України в 2010 році надійшло 183 565,2 млн. грн. При цьому, власні надходження склали 119 342,7 млн. грн. Надходження коштів за додатковими зборами на виплату пенсій, які зараховуються до спеціального фонду Державного бюджету України, склали 4 138,2 млн. грн. В загальному обсязі цих надходжень найбільше коштів надійшло з послуг операторів стільникового рухомого зв'язку - 1 358,0 млн. грн., або 32,8% загального обсягу надходжень, з операцій по відчуженню легкових автомобілів надійшло 1 279,1 млн. грн., або 30,9%, з операцій купівлі-продажу валюти - 1 005,1 млн. грн., або 24,3%. З Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття надійшло 24,4 млн. грн., з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України - 111,6 млн. грн. Обсяг видатків на виплату пенсій та грошової допомоги, а також пов'язаних з ними адміністративних видатків, у порівнянні з минулим роком зріс на 25 743,4 млн. грн. і склав 191 472,7 млн. грн. Витрати, які передбачено проводити за рахунок власних коштів, становили 154 754,9 млн. грн., або майже 80,8% загального обсягу видатків у 2010 році. Видатки за рахунок коштів Державного бюджету України становили 36 296,1 млн. грн.

У 2011 році до Пенсійного фонду України з усіх законодавчо визначених джерел фінансування надійшло 197 553,6 млн. грн. При цьому, власні надходження становили 139 055,6 млн. грн., що на 16,5%, або 19 712,9 млн. грн. більше ніж в 2010 році і складають 70,4% бюджету. З Державного бюджету України на фінансування пенсійних програм протягом року було виділено 58 317,2 млн. грн., що на 5 769,3 млн. грн. менше від фактичних обсягів в 2010 році і складають 29,5% бюджету Пенсійного фонду. Із загального обсягу виділених асигнувань 40 562,1 млн. грн. - дотація на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, а 17 755,1 млн. грн. - кошти на покриття дефіциту Пенсійного фонду України для виплати пенсій. З Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття надійшло 90,6 млн. грн., з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України - 90,2 млн. грн.. Пенсійний фонд України був забезпечений фінансовими ресурсами на виплату пенсій та грошової допомоги 13,7 млн. пенсіонерів.

Сума видатків на пенсійні виплати у 2011 році сягнула 210 714,4 млн. грн., що на 19241,7 млн. грн. більше ніж в 2010 році . На збільшення видатків вплинули додаткові витрати, пов' язані із виконанням судових рішень за позовами одержувачів пенсійних виплат. У 2011 році до судів подано 3,1 млн. позовів до органів Пенсійного фонду України на загальну суму 9,4 млрд. грн.; за судовими рішеннями протягом року було проведено виплат на суму 5,9 млрд. грн., що зумовило зростання дефіциту коштів Фонду. З урахуванням вищезазначеного сума дефіциту коштів Фонду у 2011 році сягнула 30,1 млрд. грн., з яких 17,7 млрд. грн. покривалися за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на цю мету Законом України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" [5]. Видатки за рахунок коштів Державного бюджету України становили 46 400,2 млн. грн. (рис.1).

Рис.1 Дефіцит коштів Пенсійного фонду України

Поточний дефіцит бюджету Пенсійного фонду в довготривалій перспективі порушить баланс доходів і витрат і виникне дифицит стратегічний, такий, що супроводжуватиме не лише не періодичними коливаннями величини доходів і витрат, а їх повною непорівнянністю. Тому потрібним є реформування пенсійного забезпечення, яке сприятиме оздоровленню, стабілізації і зміцненню фінансового стану бюджету фонду.

Проаналізувавши діяльність Пенсійного фонду України можна зробити висновок, що основною проблемою є хронічний дефіцит бюджету, а також зростаюча залежність бюджету Пенсійного фонду від коштів державного бюджету. Значні обсяги його доходів і видатків вимагають затвердження бюджету Пенсійного фонду не постановою Уряду, а відповідним законом, що посилить контроль за ефективністю управління коштами загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Але необхідно також відмітити позитивну зміну, що з'явилася тенденція до його зменшення в 2011 році. Отже, держава поступово починає підходити до впровадження обов'язкової накопичувальної системи пенсійного страхування, при якій важливим моментом є дефіцит бюджету.

Висновки. Проблема соціального захисту населення по-різному вирішується у рамках певної соціально-економічної формації, конкретної країни. В Україні в умовах перехідного періоду основний вантаж соціального захисту лягає на державу. Стан діючої пенсійної системи вимагає невідкладного реформування.

Заходи, що здійснювалися в Україні впродовж останніх років для збереження і розширення трудоресурсного потенціалу як основи розвитку загальноекономічних процесів суспільства і базового потенціалу для забезпечення та збалансованості бюджету Пенсійного фонду, були неефективними. А крім того, порушення принципів економічної залежності видатків споживання від отриманих доходів та внутрішнього валового продукту при формуванні бюджету Пенсійного фонду зумовило значні обсяги його дефіциту та спричинило суттєву зміну структури доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду.

З цією метою передбачається ввести другий рівень пенсійної системи - обов'язкову накопичувальну систему пенсійного страхування і збалансувати діючу солідарну пенсійну систему. Впровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування дозволить різноманітити джерела доходів майбутніх пенсіонерів і забезпечити більш високий рівень пенсій.

В той же час збалансування бюджету Пенсійного фонду і реформування солідарної пенсійної системи дозволить ліквідовувати існуючі проблеми - забезпечити стовідсоткову виплату пенсій із солідарної системи і ліквідовувати диспропорції в розмірах пенсій призначених в різні роки.вісник донецького університету, сер. в: економіка і право, спецвип., т.1, 2Ol2

Для стабілізація фінансового стану Пенсійного фонду потрібне швидке здійснення пенсійної реформи, а також раціональне планування витратної частини бюджету Пенсійного фонду; своєчасне попередження випадків нецільового використання коштів Пенсійного фонду у зв'язку з недостовірністю представлення документів для призначення пенсій про стаж і заробітну плату; посилення контролю за правильністю призначення і виплати соціальних пенсій, надбавок на непрацездатних членів сім'ї, доплат непрацюючим пенсіонерам; перетворення Пенсійного фонду України на функціонально збалансовану фінансову інституцію, яка забезпечує увесь комплекс заходів по функціонуванню загальнообов'язкової системи пенсійного страхування, починаючи зі збору страхових внесків і закінчуючи виплатою пенсій.

РЕЗЮМЕ

У статті розглянуто джерела формування Пенсійного фонду України, проаналізовано виконання його бюджету. Виявлено недоліки існуючої пенсійної системи, розроблено пропозиції щодо її удосконалення. Ключові слова: пенсійний фонд , бюджет пенсійного фонду, пенсійна система.

РЕЗЮМЕ

В статье рассмотрены источники формирования Пенсионного фонда Украины, проанализировано выполнение его бюджета. Выявлены недостатки существующей пенсионной системы, разработаны рекомендации по её совершенствованию. Ключевые слова: пенсионный фонд, бюджет пенсионного фонда, пенсионная система.

SUMMARY

In the article considered sources of forming of pension fund of Ukraine, implementation of his budget is analysed. The lacks of the existent pension system are educed, recommendations are worked out on her perfection Keywords: pension fund, budget of pension fund, pension system.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Желюк Т. Фінансове забеспечення соціального вектора розвитку національної економіки. І Т. Желюк Світ фінансів ІІ- 2009 - 3(20). -

С.88

2. Указ Президента України № 384/2011 "Про Положення про Пенсійний фонд України" від 6 квітня 2011 р.ІІ Верховна Рада України [Електронний ресурс ] http:ІІzakon2.rada.gov.uaІlawsІshowІ384І2011Іprint1329894120234848

3. Закон України № 400І97-ВР "Про збір на обов' язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.97 ІІ Верховна Рада України [Електронний ресурс ]. - Режим доступу: http:ІІzakon1.rada.gov.uaІlawsІshowІ400І97-вр;

4. Закон України № 2464-УІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 І/ Верховна Рада України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:ІІzakon1.rada.gov.uaІlawsІshowІ2464-17 ;

5. Звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України за 2011 рік І Пенсійний фонд України [Електронний ресурс ]. - Режим доступу: http:ІІОшибка! Недопустимый объект гиперссылки.

6. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава Програма економічних реформ в Україні на 2010 - 2014 роки»ІІ Комітет з економічних реформ при Призедентові України - С.79 [Електронний ресурс ]. - Режим доступу:http:ІІzakon.rada.gov.uaІsignalІ0004100.pdf

7. Дані про кількість пенсіонерівІ Державна служба статистики України [Електронний ресурс ]. - Режим доступу: http:Hwww.ukrstat.gov.ua

8. Симоненко В. Звіт про результати аналізу формування та виконання бюджету Пенсійного фонду України.І В.Симоненко Рахункова палата України/ІК.: 2010 [Електронний ресурс].- Режим доступу: http:ІІОшибка! Недопустимый объект гиперссылки.

УДК 336.763.2 : 332.1 : 35

ПІДГОТОВКА КАДРІВ У ГАЛУЗІ ЕКОНОМІЧНИХ НАУК ДЛЯ ОСВІТИ, ПРОМИСЛОВОСТІ І ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ:

АНАЛІЗ АТЕСТАЦІЙНОЇ МЕРЕЖІ

Кондрашихін А. Б., завідувач кафедри Державних та місцевих фінансів Академії муніципального управління

Постановка проблеми. Трансформаційна модель розвитку суспільства народжує безліч проблем та завдань, що потребують для свого вирішення ретельного аналізу, залучення наукових кіл, використання дослідницьких методів та підходів, узагальнення статистичних даних, практичного досвіду тощо. Вирішальне значення при цьому грає вітчизняна наука та система вищої освіти, які почерпають живий матеріал з перебігу суспільних процесів, зокрема, в економічному житті. Громадське уважне ставлення до наукових результатів знаходить державну підтримку через бюджетне фінансування наукових пошуків, розвиток мережі наукових та науково-освітніх установ, надання соціальних гарантій вченим.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Важливе значення має державна система атестації наукових кадрів, яка багато років функціонує у вигляді спеціальної мережі центрів з присудження наукових ступенів доктора та кандидата наук у відповідній галузі знань [1, 2]. Останнім часом простежується тенденція зростання конкуренції між центрами атестації - вишами, окремими спеціалізованими вченими радами [3, 4]. Яскравим підтвердженням глибоких дискусій з цього приводу стає складне прийняття нового закону з питань вищої освіти, у той час поки освітні установи змушені функціонувати на застарілих засадах організації навчально-наукового процесу [5]. Але закономірності суспільного відтворення переконливо свідчать про високу ймовірність переродження форм неконтрольованої конкуренції у хаотичні, навіть руйнівні процеси, що перешкоджає майбутньому економічної освіти, стримує підготовку кадрів для промисловості, державної служби та інших сфер господарства.

Виділення раніше не вирішених питань. Не відстороненими від цього роду небезпеки стають також події щодо атестації наукових кадрів для потреб вищої економічної освіти, державного управління, господарського комплексу. Послаблення керуючих впливів миттєво викликає порушення відтворювальних пропорцій, гостру нестачу осіб відповідного ступеню (доктора чи кандидата наук) у певній навчальній установі, брак фахових знань у найскладніших проблемах господарського розвитку, оподаткування, подолання негативних економічних явищ. Загрозливими є й зворотні тенденції, коли простежується перевиробництво кадрів з кандидатськими дипломами у певному регіоні чи в окремій навчальній установі на тлі зменшення контингенту абітурієнтів, обсягу державного замовлення, недофінансування бюджетних наукових програм.

Доцільним у таких випадках виглядає посилення уваги держави до відтворювальних процесів в системі атестації наукових кадрів. Однак державний вплив часто-густо обмежується реєстраційними та контрольними функціями, залишаючи поза увагою «державного ока» суттєві сторони атестаційного процесу: спроможність спеціалізованих вчених рад функціонувати у точній відповідності із суспільними потребами стосовно фахівців певного галузевого напряму та спеціальності, узгодженням темпів відтворення із фінансовими можливостями навчально-наукових установ, суб' єктів господарювання та державними вимогами щодо доплати за наукові ступені, вчені звання.

© Кондрашихін А.Б., 2O12

Метою статті є аналіз поточного стану національної мережі з атестації наукових кадрів, що робиться у галузі економічних наук, з відміткою регіональних особливостей по кількісних показниках.

Результати дослідження. Сучасна мережа центрів з атестації наукових кадрів країни уходить коріннями у радянську добу, коли спеціалізовані вчені ради створювалися переважно у провідних вишах та наукових установах. Особливістю того часу слід вважати обмежені спроможності особистості щодо отримання наукового ступеню рівнем кандидата наук, зарегламентованість атестаційного процесу, концентрацію атестаційних центрів у великих містах. Ще однією відмінністю від сучасних процесів була орієнтація атестаційної мережі на технічні галузі знань.

Сьогоденна атестаційна мережа у сфері науково-технічної діяльності складається з мережі спеціалізованих вчених рад, що відповідають за присудження наукових ступенів кандидата та доктора наук, а також вчених рад навчальних закладів освіти, які мають повноваження щодо присудження наукових звань доцента та професора. Гармонічно вписуються у мережу центри з присудження вченого звання старшого наукового співробітника - провідні наукові установи Національної академії наук (НАН) України та національних академій наук по галузях. Передача функцій державного управління у сфері атестації наукових кадрів від колишньої Вищої атестаційної комісії (ВАК) України до Департаменту атестації кадрів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (МОНМСУ) має сприяти підвищенню якості кадрової підготовки, відповідності атестаційних процесів вимогам суспільного та економічного розвитку.

Прозорість атестаційного процесу забезпечується насамперед відкритим характером заходів з атестації, доступністю інформації стосовно змісту дисертацій, наукових публікацій здобувачів наукового ступеню, регулярною інформацією в офіційних виданнях. Починаючі з 1997 р. видається Бюлетень ВАК України, з осені 2011 р. - Атестаційний вісник МОНМСУ. Офіційна інформація дає можливість здійснювати наукове спостереження атестаційного руху в країні, відстежувати особливості атестації за усіма науковими галузями. До аналізу узято спецради, що присуджують науковий ступень доктора чи кандидата економічних наук, функціонують за спеціальностями економічних наук з шифрами 08.00.01 - 08.00.11, а також спеціальностями з економічної безпеки: 21.04.01 - економічна безпека держави та 21.04.02 - економічна безпека суб'єктів господарювання.

Первинним критерієм оцінки активності атестаційного процесу виступає показник кількісного розподілу спеціалізованих вчених рад. Так, у галузі економічних наук існує 11 спеціальностей. За усіма з них створено та функціонує 127 спеціалізованих вчених рад, з них 89 (70,1%) - докторські, 38 - кандидатські. Усереднене співвідношення кількості докторських спецрад сі до кількості кандидатських к оцінюється коефіцієнтом кількісного співвідношення:

кіік = а / к, (1) який для національної атестаційної мережі загалом складає величину 2,34.

Протягом 2005-2009 кількість спеціалізованих вчених рад збільшувалася, трансформувався статус від кандидатської - у докторську (26 випадків) та навпаки (1 випадок). Було ліквідовано 2 спецради у зв'язку із ліквідацією наукової установи.

З числа функціонуючих спецрад більшість створена при державних вищих навчальних закладах (ДВНЗ) освіти - провідних вишах, національних університетах загальнодержавного та обласного рівнів. В установах НАН України функціонує 13 спецрад економічного профілю (10,2%), Національної академії аграрних наук України (НААНУ) - 3 (2,4%). За установами, що підпорядковані органам державної влади (окрім Національного банку й Міністерства аграрної політики та продовольства України) закріплено 6 спецрад або 4,7% їхньої кількості. Навчальними закладами приватної форми власності (ПВНЗ) створено 13 спецрад (10,2% від загальної кількості).

За регіональною ознакою кількісний розподіл спеціалізованих вчених рад такий - табл. 1.

Таблиця 1

_Показники кількості спеціалізованих вчених рад з економіки за регіонами_

Регіон, область

Загальна кількість, од.

Обсяг у загальній кількості, %

Докторські, од.

Обсяг у загальній кількості, %

Кандидатські, од.

Обсяг у загальній кількості, %

Співвідношення докторських до кандидатських

м. Київ

43

33,9

38

42,7

5

13,2

8,6

м. Севастополь

0

0

0

 

0

 

 

Автономна республіка Крим

4

3,1

2

2,2

2

5,3

1,0

Вінницька

1

0,79

1

1,1

0

0

-

Волинська

1

0,79

1

1,1

0

0

-

Дніпропетровська

8

6,3

2

2,2

6

15,8

0,33

Донецька

9

7,1

8

9,0

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 


Похожие статьи

Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій