Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій - страница 3

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 

L y kova   L . Anti-crisis management by human capitals in system of socially-labour relations 372

M e z i n a   O . Principals of aviation insurance 377

Samoylenko A. The legislative control in the area of support and development of tourist attraction 379 Semykin   M.,      Beschastnaya   V.  Regarding the problem of the existence of the criminal procedural rules in

criminal sanctions 382

Sukhoverkhy   V. Role of state-private partnership in forming of infrastructural maintenance agricultural enterprises. 384

Шановні учасники конференції!

Від імені Донецької облдержадміністрації як одного зі співорганізаторів заходу вітаю учасників Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні напрями розвитку маркетингу, логістики та управління людськими ресурсами: теоретичні та прикладні аспекти».

Подальший розвиток нашої держави залежить від ситуації у базових галузях промисловості, які складають основу економіки Донецької області і України. На сьогодні проблематика інтеграції маркетингу та логістики все частіше стає сферою пошуків нових можливостей, а також шансів зростання цінностей і ефектів, пов'язаних із діяльністю підприємств на динамічному ринку.

Діяльність будь-якої організації залежить від конкретних людей. Тому ефективне управління людськими ресурсами - одна з найважливіших умов досягнення успіху організації.

Упевнений, що конференція буде сприяти досягненню поставлених цілей, збільшенню внеску вищої школи в рішення загальносоціальних і загальноекономічних завдань. Бажаю учасникам конференції успішної роботи.

Начальник головного управління розвитку базових галузей промисловості, енергетики та енергоефективності Донецької облдержадміністрації

І.В. Нізов

УДК 364.3

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДОБРОБУТУ НАСЕЛЕННЯ В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО

РОЗВИТКУ

Антонюк В.П., д.е.н., головний науковий співробітник відділу економічних проблем соціальної політики Інституту економіки промисловості НАНУ

Кузнецова Д.В., аспірант Інституту економіки промисловості НАНУ '

Постановка проблеми та ї актуальність. Найважливішим завданням соціальної політики є підвищення добробуту населення, забезпечення зростання рівня та якості життя. В Україні державні стратегії та програми незмінно декларують пріоритетну мету -підвищення рівня життя. Однак в реальній дійсності її реалізація здійснюється надто повільно.

В Україні зростає диференціація населення за соціально-економічними показниками, поширеним явищем є бідність, відсутній потужний середній клас. За якістю життя Україна суттєво поступається розвиненим країнам світу. Наслідком є низька тривалість життя та соціальна нестабільність. Отже, має місце недостатня соціальна відповідальність влади, бізнесу і населення стосовно забезпечення умов підвищення добробуту.

Україна приєдналася до Декларації тисячоліття ООН, однією із головних цілей якої є подолання бідності. В Україні розроблено й прийнято Стратегію подолання бідності (2001 р.), Комплексну програму її реалізації. Але у 2011р. Розрахункова Палата України констатувала її невиконання. Питання підвищення добробуту населення залишається актуальним.

На сучасному етапі відбувається актуалізація теоретичних досліджень з проблем рівня та якості життя. Адже підвищення рівня та якості життя постає першочерговим завданням для Уряду і всього суспільства. Це обумовлено тим, що, по-перше, відбувається активне використання параметрів рівня та якості життя в міжнародних оцінках соціально-економічного розвитку країн світу (людського розвитку, конкурентоспроможності тощо); по-друге, показники добробуту та якості життя все ширше залучаються до оцінки якості державного і регіонального управління соціально-економічними процесами в Україні.

Значна кількість зарубіжних та вітчизняних дослідників займаються проблематикою рівня та якості життя. Незважаючи на це, залишаються невирішеними ряд теоретичних та практичних проблем:

не забезпечено достатньої термінологічної чіткості - досить часто поняття «рівень життя» та «якість життя» ототожнюються, що не сприяє як розвитку даного наукового напряму, так і вирішенню існуючих проблем;

сучасні рівень та якість життя безпосередньо пов'язані з умовами та можливостями сталого розвитку, однак такий взаємозв'язок поки що мало досліджений.

Метою статті є поглиблення теоретичних підходів до визначення рівня та якості життя, соціальної політики в контексті переходу до сталого розвитку України.

Виклад основного матеріалу. Серед сучасних українських вчених проблеми соціальної політики добробуту населення досліджують Е. Лібанова, І. Бондар, В. Мандибура, Т. Кір'ян, І. Манцуров, М. Кизим, В. Пономаренко, В. Онікієнко, Т. Миронова, Г. Тарасенко, В.Олефір, Л. Черенько та багато інших науковців. В результаті їх наукових доробок поглибилося розуміння сутності рівня та якості життя як соціально-економічних явищ, їх якісних рівнів та чинників формування. Існує безліч підходів до визначення рівня та якості життя, серед яких найбільш поширеним є вузький та широкий підхід до трактовки рівня життя, ототожнення та розмежування понять «рівень життя» та «якість життя».

Тривалий час рівень життя розглядається як рівень задоволення особистих потреб і матеріального забезпечення. Як визначає Л. Удотова, рівень життя характеризується рівнем споживання матеріальних і нематеріальних благ, послуг та визначається економічним розвитком, розмірами та розподілом доходів у суспільстві [1, с.240]. Поступово в дослідження вітчизняних та зарубіжних економістів і соціологів для характеристики рівня життя стали залучати соціальні параметри, такі як освіта, стан здоров'я, побут тощо. Відбулося змістовне розширення категорії «рівень життя». Як відзначає В. Жеребін, при аналізі рівня життя набір економічних показників став доповнюватися показниками соціального та соціально-демографічного характеру. Приблизно півтора-два десятиліття тому набір показників рівня життя досяг такого виду, що його лише умовно можна було називати набором показників рівня життя, тому постало питання про необхідність застосування у статистичних розрахунках і оцінках поняття та індикаторів якості життя [2].

Як відзначають В. Онікієнко та Л. Ємельяненко, вже в 60-х рр. стала очевидною певна обмеженість використання категорії «рівень життя», оскільки реальність переконливо доводила, що економічне зростання та досягнення високого рівня споживання не рятують суспільство та держави від глибоких соціальних потрясінь. Зміна механізму всього соціально-економічного розвитку у виникаючих суспільствах з високим рівнем споживання стала основною причиною появи й широкого розповсюдження терміна «якість життя» [3, с. 25­26].

Якість життя - це складна філософо-соціо-економічна категорія, що характеризує весь комплекс цінностей, інтересів та потреб людини, який визначає сенс її існування та ступінь задоволеності людиною всіма аспектами життєдіяльності у відповідності до сформованих цінностей, інтересів і потреб.

Якість життя змістовно є більш широкою категорією порівняно з рівнем життя, окрім задоволення матеріальних потреб вона включає: реалізацію прав і свобод людини, правові гарантії усіх аспектів життєдіяльності; можливості соціального, інтелектуального і духовного розвитку; можливості самореалізації потенціалу людини в економічній і соціальній сферах діяльності; можливості здорового і тривалого життя; рівень комфортності соціально-побутових умов життя; стан навколишнього середовища; рівень соціальної безпеки та захищеності людини; стан соціальної інтеграції суспільства (згуртованості), взаємної довіри та підтримки як між окремими членами суспільства, так і між населенням та владою.

Так, показник якості життя формується під впливом значно більшого кола чинників, серед яких, окрім економічних, важливе значення мають політичні, правові, адміністративно-управлінські, соціально-ментальні, природно-екологічні чинники.

В системі координат розвитку якості життя населення можна виокремити такі ступені: низька якість життя, коли не задовольняється абсолютна більшість інтересів і потреб людини і відбувається деградація суспільства; задовільна якість життя, при якій задовольняються базові інтереси і потреби та забезпечується відтворення існуючого рівня і укладу життя; висока якість життя, яка забезпечує умови людського розвитку і суспільного прогресу.

В сучасних умовах теорія рівня та якості життя має розвиватися на основі нової парадигми економічного розвитку, а саме -концепції сталого розвитку. Під сталим розвитком розуміється такий розвиток суспільства, за якого задоволення потреб у природних ресурсах теперішніх поколінь не повинно ставити під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти в них свої потреби, коли будуть узгоджені екологічні, економічні та соціальні складові розвитку, коли техногенне навантаження не буде перевищувати можливостей навколишнього природного середовища до самовідновлення, а суспільство усвідомить перевагу екологічних пріоритетів над іншими.

Як визначають фахівці зі сталого розвитку наріжним каменем у визначенні сталого розвитку є задоволення потреб людини. При цьому мається на увазі не лише потреби нинішнього покоління, але й усіх наступних поколінь, що має забезпечити необмеженість у часі існування людської цивілізації.

© Антонюк В.П., Кузнецова Д.В., 2012

Сталий розвиток - це процес змін, в якому експлуатація ресурсів, напрямок інвестицій, орієнтація науково-технічного розвитку та інституційні зміни, що погоджені один з одним, та зміцнюють нинішній і майбутній потенціал для задоволення людських потреб і прагнень. Мається на увазі, перш за все, забезпечення неубутної у часі - від покоління до покоління - якості життя людей і природного капіталу [4, с.134].

Слід відзначити, що Конференція ООН по сталому розвитку РІО+20 (20-22 червня 2012 р.) підтвердила важливість забезпечення свободи, миру і безпеки, дотримання усіх прав людини, у тому числі права на розвиток та права на гідний рівень життя, до якого входить право на харчування, принципи верховенства закону, гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок і демонстрації сукупної прихильності щодо побудови орієнтованого на розвиток справедливого та демократичного суспільства [5].

В таких умовах має мінятися само розуміння рівня та якості життя, а також соціальна політика його забезпечення. Задоволення потреб людини, яке визначає рівень життя не може бути необмеженим і нераціональним. Якість життя також має змістити акцент із матеріального благополуччя людства на його духовний розвиток та благополуччя всієї еко-соціо-економічної системи Землі.

Отже, рівень та якість життя є не лише метою, але й умовою сталого розвитку. В сучасних умовах ставиться завдання досягнення гідного рівня життя та високої його якості. Їх формування має відповідати принципам сталого розвитку. Тому важливим є відмова від несталих у користь сталих структур споживання і виробництва, охорона і раціональне використання бази природних ресурсів економічного і соціального розвитку, що являє собою головні завдання та найважливіші передумови сталого розвитку.

Під гідним рівнем життя більшістю дослідниками розуміється такий рівень добробуту, який забезпечує споживання необхідних соціально-економічних благ, включаючи харчування, одяг, житло, медичний догляд, соціальне забезпечення, послуги освіти, культури, достатніх для підтримки здоров'я і забезпечення можливостей людського розвитку та повноцінної життєдіяльності. Виходячи із принципів сталого розвитку, таке визначення необхідно доповнити. Гідним може вважатися такий рівень життя, який на оптимальному рівні задовольняє потреби населення, не завдаючи при цьому руйнівної шкоди екосистемі (у вигляді надмірного і нераціонального використання природних ресурсів - землі, води тощо; у вигляді нагромадження побутових відходів). Тому на Конференції ООН зі сталого розвитку наголошували на необхідності переходу до раціональних моделей споживання і виробництва. Підкреслюється, що для переходу до сталого розвитку в масштабі всього світу необхідно докорінним чином змінити моделі споживання і виробництва, що склалися у країнах [5, с.53].

Вітчизняні науковці також підкреслюють принципову необхідність зміни моделі споживання. Для збереження самовідтворювального потенціалу екосистеми Землі людському суспільству необхідно або призупинити зростання населення планети, або навчитися так якісно трансформувати виробничий процес (заодно, й потреби населення), щоб питоме екологічне навантаження (в розрахунку на одного мешканця), яке впливає на природу планети, скорочувалось хоча б з тією швидкістю (краще - ще швидше), з якою зростає кількість населення Землі [4, с.91].

Раціоналізація споживання можлива різними шляхами, які необхідно більш детально дослідити, що буде здійснено у подальшій розробці. Один із них, це відмова від надмірностей в споживанні, які не лише приводять до неефективного використання обмежених ресурсів, але й не сприяють поліпшенню здоров'я. Проте це не означає заклику до аскетизму та бідності.

При малозабезпеченості, бідності та злиденності населення має змогу здійснювати поточне споживання, задоволення найнеобхідніших потреб, воно практично не має змоги задовольнити культурні, соціальні потреби, робити будь-які заощадження для поліпшення умов життя. Тому тут не може йти мова про гідний рівень життя. Він досягається, лише при умові достатнього задоволення усіх розумних потреб людини та забезпечення його розвитку.

Висока якість життя пов'язана із задоволенням сформованих потреб та інтересів людини як складного біо-соціо-економічного явища, в тому числі і потреби збереження екосистеми. Природа людини являє собою інтеграцію таких її сутностей, які безпосередньо пов'язані з принципами сталого розвитку:

біологічної, оскільки тіло людини є живим організмом, яке функціонує у відповідності до біологічних законів, воно є невід'ємним структурним елементом природного середовища планети Земля. Тому збереження екосистеми є необмінною умовою виживання людини біологічної;

соціальної, як невід'ємної частини людської спільноти. В процесі соціалізації, спілкування з іншими людьми, формується сутність людської істоти, завдяки чого вона виокремилася із тваринного світу. Сталий розвиток спрямований на збереження різноманіття людських культур та збагачення людини соціальної;

духовної, оскільки людська особа має зв'язок з вищою сутністю (Природою, Творцем, Богом), духовні відносини з іншими людьми та володіє певною ментальністю. В становленні людини духовної особливо важливою є роль природи. Адже вона формує критерії краси, надає імпульсу до творчості, заряджає оптимізмом, вчить мудрості, формує моральні устої. Таким чином, повноцінна особистість може сформуватися тільки при умові повноцінного інформаційного контакту з природою. Без цього відбувається духовне зубожіння людини [4, с.74];

економічної, яка проявляється у тому, що людина є: носієм робочої сили і в цій якості виступає чинником виробництва; споживачем виготовлених товарів і послуг; суб' єктом економічних відносин (власності, розподільчих, трудових). Сталий розвиток вимагає, щоб людина як суб' єкт виробництва і споживання не наносила непоправної шкоди природі, в процесі своєї життєдіяльності зменшувала техногенне навантаження на навколишнє середовище.

Сталий розвиток створює якісно нові умови для забезпечення високої якості життя населення (рис.). Основними складовими елементами сталого розвитку є екологічна, соціальна та економічна складові. Системне узгодження економічної, соціальної та екологічної складових є актуальним і складним завданням. Вони мають розвиватися на нових засадах інноваційності, модернізації інституційних та духовно-етичних принципів.

Так, зменшення споживання природних ресурсів та їх відновлення можливе лише на основі техніко-технологічних інновацій. Взаємний зв' язок соціальної та екологічної складових приводить до необхідності збереження рівних прав сьогоднішніх і майбутніх поколінь на використання природних ресурсів. Взаємодія соціальної та економічної складових вимагає досягнення справедливості при розподілі матеріальних благ між людьми та надання цілеспрямованої допомоги бідним прошаркам суспільства. Взаємозв' язок природоохоронної та економічної складових потребує вартісної оцінки техногенних впливів на довкілля. Соціальна складова орієнтована на людський розвиток, на збереження стабільності суспільних і культурних систем, на зменшення кількості конфліктів у суспільстві. Важливим є формування соціальної відповідальності перед майбутніми поколіннями.

Сталий розвиток вимагає раціоналізації моделей споживання і виробництва, формування нових духовно-етичних засад розвитку суспільства, які впливають із розуміння абсолютної взаємозалежності біологічної, соціальної та економічної систем планети Земля.

Забезпечення високого рівня та якості життя населення у відповідності до принципів сталого розвитку потребує модернізації соціальної політики держави. Вона має бути спрямована на забезпечення:

підвищення рівня задоволення потреб населення на засадах оптимізації та раціоналізації споживання шляхом широкого запровадження інноваційних технологій;

пріоритетного розвитку нематеріальних потреб населення (духовних, культурних, соціальних) та створення умов для їх забезпечення;

тісної інтерпретації з екологічною політикою та забезпечення соціально відповідальної екологічної поведінки населення у сфері побуту, спрямовану на зменшення забруднення навколишнього середовища побутовими відходами.

Економічна

ефективне виробництво на основі сучасних високотехнологічних ресурсозберігаючих технологій у відповідності до реальних потреб суспільства

' СОЦІАЛЬНА

утвердження правових та демократичних основ, модернізація потреб та споживання, розвиток творчого потенціалу людини, збереження різноманіття та взаємного співіснування соціальних і культурних систем ^

ЕКОЛОГІЧНА

забезпечення життєздатності та спроможності до відтворення природної екосистеми, неконфліктна інтеграція економічної, соціальноїта екологічної систем

Рис.1. Вплив складових сталого розвитку на якість життя

Висновки. В Україні недостатньо глибоких і комплексних наукових робіт, присвячених аналізу та пошуку шляхів забезпечення гідного рівня і якості життя населення України в умовах переходу до принципів сталого розвитку. Поки що не сформовано достатньої маси наукових результатів, які би стали теоретичним підґрунтям розробки ефективної державної соціальної політики підвищення рівня і якості життя населення у відповідності до обраних стратегій побудови соціальної держави та сталого розвитку.

Тому необхідно:

активізувати наукові дослідження проблем рівня і якості життя шляхом державних і регіональних замовлень на розробку відповідної тематики досліджень;

в рамках Національної академії наук розробити тематику досліджень рівня і якості життя у відповідності до актуальних завдань забезпечення сталого розвитку, побудови соціальної держави, наближення до європейських стандартів, підвищення конкурентоспроможності та інших стратегічних пріоритетів держави;

здійснити розробку і запровадження моніторингу рівня і якості життя населення регіонів України;

здійснити типологізацію регіонів за рівнем і якістю життя населення, визначити пріоритетні напрямки регіональної соціальної політики, спрямованої на підвищення рівня життя за кожним типом регіонів;

забезпечити розробку критеріїв (еталонів) гідного рівня і високої якості життя у відповідності до принципів сталого розвитку;

забезпечити розробку та реалізацію державної стратегії підвищення рівня і якості життя населення України, спрямовану на вирівнювання умов його забезпечення у регіонах України та наближення до стандартів розвинених країн;

забезпечити розробку та реалізацію регіональних програм підвищення рівня життя населення з опорою на принципи збалансованого економічного, соціального та екологічного розвитку;

забезпечити неухильне виконання законів України, норми яких пов'язані із забезпеченням рівня та якості життя, а також експертизу законів на відповідність їх принципам сталого розвитку.

РЕЗЮМЕ

В статті розмежовано поняття рівень та якість життя населення, визначено специфіку їх формування в умовах сталого розвитку.

Обґрунтовано, що соціальна політика має бути спрямована не лише на підвищення рівня задоволення потреб, але й на раціоналізацію

споживання та формування духовно-етичних засад розвитку суспільства.

Ключові слова: добробут, рівень життя, якість життя, соціальна політика, сталий розвиток.

РЕЗЮМЕ

В статье разграничены понятия уровень и качество жизни населения, определена специфика их формирования в условиях устойчивого развития. Обосновано, что социальная политика должна быть направлена не только на повышение уровня удовлетворения потребностей, но и на рационализацию потребления и формирования духовно-нравственных основ развития общества. Ключевые слова: благосостояние, уровень жизни, качество жизни, социальная политика, устойчивое развитие.

SUMMARY

The article deals with definition of the concept of level and quality of life, defined by the specificity of their formation in the context of sustainable development. At the same time, article proves that social policy should be aimed not only by increasing needs, but also to rationalize consumption and formation of spiritual and moral foundations of society.

Keywords: welfare, standard of living, quality of life, social policy, sustainable development.

1. Удотова Л.Ф. Соціальна статистика. Підручник. І Л.Ф. Удотова- К.: КНЕУ, 2002. - 376 с.

2. Жеребин В^. Индикаторы качества жизни населения І В^. Щеребин. - Вопросы статистики. - 2012. - №3. - С.25-36.

3. Онікієнко В.В. Meтoдoлoгiя дослідження проблем якості життя населення в контексті взаємодії соціального капіталу та інноваційної економіки І ВВ. Онікієнко, Л^. Ємельяненко ІІ Зайнятість та ринок праці. - 2010. - Вип. 23. - С. 19-49.

4. Социально-экономический потенциал устойчивого развития: Учебник І Под ред. проф. Л.Г. Meльника (Украина), проф. Л.Хенса (Бельгия). - Суми: ИТД «Университетская книга», 2007. - 1120 с.

5. Будущее, которого мы хотим І Итоговый документ Конференции ООН по устойчивому развитию РИО+20: 20-22 июня 2012 г., Рио-де-Жанейро, Бразилия. - 66 с.

УДК 331.108

ОЦІНКА ПЕРСОНАЛУ МЕТОДОМ «360 ГРАДУСІВ» ЯК СКЛАДОВА МОТИВАЦІЇ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Ахновська І.О., доцент кафедри економіки підприємства Донецького національного університету '

На вітчизняних підприємствах сьогодні робітників здебільшого оцінюють за безпосередніми результатами — продуктивністю праці та складністю виконуваної роботи, в основному враховуючи також їх кваліфікаційний рівень і, подекуди, дисциплінованість та ініціативність, покладаючись при цьому на часто суб' єктивні судження керівників. Попри значні досягнення науковців щодо розробок з оцінювання персоналу, питання удосконалення системи оцінювання працівників часто залишається поза увагою.

Процесу оцінювання персоналу присвячено низку праць вітчизняних та зарубіжних науковців, а саме: О. Варламової [1], І. Зимньої [2], А. Зленко [3], Н. Mазуp [4], Є. Стрельчука [5], П. Уорда [6], Ю. Фуколової [7] та ін. Проте оцінювання персоналу методом «360 градусів» сьогодні залишається темою малодослідженою. Актуальність проблеми, її теоретичне і практичне значення обумовили вибір теми дослідження, його мету і зміст.

Meтoю статті є дослідження особливостей та переваг оцінки персоналу методом «360 градусів».

У загальному вигляді оцінка персоналу є процесом зіставлення якісних характеристик персоналу (його компетенцій) з вимогами посади або робочого місця. Так, оцінка персоналу - це процес визначення ефективності виконання співробітниками організації своїх посадових обов'язків і реалізації організаційних цілей. До того ж, саме оцінка персоналу виступає засобом, що дозволяє визначити реальний кадровий склад в аспекті його сильних і слабких сторін, перспектив подальшого розвитку, ступінь відповідності цілей працівників цілям підприємства. Вона є основою для ухвалення кадрових рішень і виявлення причин успіхів і провалів кадрової політики і діяльності підприємства в цілому.

Оцінка персоналу розглядається як елемент управління і як система атестації кадрів, що вживається в організації в тій або іншій модифікації. Система оцінки персоналу - це результат, що очікується від менеджера з персоналу відразу після освоєння фірмою завдань кадрового діловодства і підбору. У цій статті мова піде не про «атестацію», а про внутрішню корпоративну систему оцінки.

Оцінка є інструментом трьох користувачів: керівництва компанії, менеджера з людських ресурсів (HR) і кожного співробітника. І якщо хоча б один з трьох користувачів не бачить в цьому потреби або не розуміє, яку користь йому приносить цей інструмент, це означає, що він даремний для всіх. Наприклад, якщо інструмент не потрібний співробітникові, які б цінні висновки не робилися за підсумками оцінки, відношення до них буде формальним. Якщо інструмент не потрібний керівництву, оцінку буде неможливо впровадити. Якщо він не потрібний менеджеру з персоналу, оцінка, як система, не існуватиме взагалі. Тому роботу слід починати з виявлення потреби кожного з трьох користувачів.

Для керівництва компанії буде важливою мета існування процедури оцінки, як вона працює на стратегію, за рахунок чого підвищуватиме ефективність співробітників. Для менеджера з людських ресурсів буде важливий результат процедури - як її підсумки допоможуть в управлінні персоналом, як вплинуть на клімат в організації, її корпоративну культуру. Для співробітників буде важливим вплив оцінки на їх роботу і життя в організації.

Цілями оцінки персоналу можуть бути: регулярне підведення підсумків (кварталу, року); розвиток співробітника; ухвалення рішення про перегляд заробітної плати або про розмір премії; зміна корпоративної культури; балансування взаємних очікувань (Psychological Contract) співробітника і працедавця.

міжнародна методологія BSC ранжування МБО вебінари електронні курси ассессмент-центр дистанційне навчання грейдинг оцінка "360 градусів" власна методика посадової оцінки коучінг тестування модель компетенцій KPI

тренінги самостійно

7,5

□ 9,4

□ 14,2

□ 17,9

□ 20,8

22,6

30,2 30,2

31,1 32,1

32,1 38,7

44,3

56,6

69,8

72,6

Рис.1. Технології управління персоналом, % (методи, що застосовуються у компанії) Принципами оцінки персоналу є:

Простота. Процедура повинна бути максимально простою з мінімальним набором критеріїв оцінки, зрозумілою шкалою, найкоротшим шляхом узгодження оцінок.

© Ахновська І.О., 2012

Включеність майбутніх користувачів в розробку. У групі, що займається розробкою процедури, повинні брати участь керівники, які проводитимуть оцінку, і співробітники, для яких проводитимуть оцінку. Вони повинні зробити оцінку максимально зручною.

Гнучкість. Це принцип роботи менеджера з персоналу. Потреби організації змінюються, і процедура повинна змінюватися разом з

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 


Похожие статьи

Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій