Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій - страница 40

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 

Так как эконометрические оценки подтвердили значимое влияние на спрос количества работников с высшим и средним специальным образованием, следует обратить внимание на то, что в промышленности Беларуси значительным остается интерес работодателей к квалифицированному труду. Это должно быть информационным полем к решению проблем согласования отраслевого рынка труда промышленности (рынков профессий) и рынка образовательных услуг в национальной экономике Беларуси.

В целях разработки и реализации программ занятости населения и расчета эффективности мер по оптимизации уровня безработицы в национальной экономике Беларуси необходимо учитывать совокупность прямых (изменение фонда заработной платы, изменение средней заработной платы на предприятии, количество созданных и ликвидированных рабочих мест) и косвенных (затраты на рост производительности труда) издержек «приобретения» работников, которые могут оказать значительное влияние не только на стоимость этих мероприятий, но и на успешность их реализации.

РЕЗЮМЕ

У статті викладено результати дослідження принципів формування попиту на працю на макрорівні з боку підприємств промисловості Республіки Білорусь. Доведено, що використання категорії «внутрішній ринок праці» дозволяє виявити основні фактори формування попиту на працю на мікрорівні, пояснити функціональні залежності попиту на працю й визначити різновид витрат праці, які визначають реалізацію попиту на працю за допомогою внутрішнього або зовнішнього найму. Ключові слова: внутрішній ринок праці, найм, виробництво, трудові витрати, попит на працю

РЕЗЮМЕ

В статье изложены результаты исследования принципов формирования спроса на труд на макроуровне со стороны предприятий промышленности Республики Беларусь. Доказано, что использование категории «внутренний рынок труда» позволяет выявить основные факторы формирования спроса на труд на микроуровне, объяснить функциональные зависимости спроса на труд и определить разновидность издержек труда, которые определяют реализацию спроса на труд посредством внутреннего или внешнего найма. Ключевые слова: внутренний рынок труда, найм, производство, трудовые издержки, спрос на труд

SUMMARY

The article presents a study of the principles of the demand for labor at the macro level of the industrial enterprises of the Republic of Belarus. It is proved that the use of the category of "internal labor market" identifies the main factors of the demand for labor at the micro level, to explain the functional dependence of labor demand and labor costs to determine the kind that define the implementation of labor demand through internal or external recruitment

Key words: internal labor market, employment, production, labor costs, labor demand

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Dunlop, S. The task of contemporary wage theory /S. Dunlop // New concepts in wage determination / G. Taylor, F. Pierson. - New York: McGrow-Hill, 1957. - P. 128-131.

2. Doringer, P., Piore, M. Internal labor markets and manpower analysis / P. Doringer, M. Piore. - Lexington: Heath, 1971. - 28 p.

3. Lin, M. Opening the black box: the internal labor markets of company X / М. Lin // Industrial relations. - 2005. - Vol. 44, № 4. - P. 659-706.

4. Holmstrom, B. Internal labor market: too many theories, too few facts/ В. Holmstrom // American economic review. - 1995. - Vol. 2, № 85. - P. 9­25.

5. Уильямсон, О.И. Экономические институты. Фирмы, рынки, «отношенческая контрактация» / О.И.Ульямсон. - СПб.: Лениздат, 1996. -

С.30

6. Никитин, М., Юрко, А. Поисковые теории рынков / М. Никитин, А.Юрко // Вопросы экономики. - 2011. - № 1. - С. 51-64.

7. Смирных, Л.И. Удовлетворенность работой. Кто выигрывает: стабильные или мобильные работники/ Л.И.Смирных. - Москва, 2008. - 48 с. (Препринт / ГУ ВШЭ, WP15 / 2008 / 02 /Научные труды лаборатории исследования рынка труда).

8.Эренберг, Р.Дж., Смит, Р.С. Современная экономика труда. Теория и государственная политик / Р.Дж. Эренберг, Р.С. Смит.- Москва:

Изд-во МГУ, 1996. - 800 с.

9. Рощин, С.Ю., Разумова, Т.О. Экономика труда: экономическая теория труда: учеб. пособие / С.Ю. Рощин, Т.О. Разумова. - Москва:

ИНФА-М, 2000. - 400 с.

10. Гимпельсон, В.Е Дефицит квалификации и навыков на рынке труда: недостаток предложения, ограничения спроса или ложные сигналы работодателей? / В.Е. Гимпельсон. - Москва, 2004. - 28 с. - (Препринт ГУ ВШЭ WP3 / 2004 / 01).

11. Маковская, Н. В. Внутренние рынки труда: методология, формы регулирования и условия эффективного функционирования в Республике Беларусь: моногр. / Н.В. Маковская. - Могилев: УО «МГУ им.А.А.Кулешова», 2008. - 272 с.

12. Мальцева, И.О. Трудовая мобильность и стабильность: насколько высока отдача от специфического человеческого капитала в России? / И.О. Мальцева. - Москва, 2007. - 48 с. - (Препринт / ГУ ВШЭ WP 15 / 2007 / 01).

13. Matt E., Barugh Y. Managing staff selection and assessment in Russian and Polish companies // International journal of management studies,

2000. - Vol. 9, № 71. - P. 18-35.

14.Segalla M., Jacobs-Belschak., Muller C. Cultural influences on employee termination decisions: firing the good, average or the old? // European management journal. - 2001. - № 19. - P. 3-14.

15. Segalla M., Rouzies D., Flory M. //Culture and career advancement in Europe: promoting team players vs fast trackers // European management journal. - 2006. - № 19. - P. 24-41.

16. Segalla M., Sauquet A., Turati C. Symbolic vs functional recruitment: cultural unfluences on employee recruitment policy // European

management journal. - 2001. - № 2. - P. 11-23.

17.Stem E., Beets G. Leaderships styles of Russian entrepreneurs and managers // Journal of management, 2000. - Vol. 4, № 21. - P. 10-16.

18. Труд и занятость в Республике Беларусь: стат. сб. / М-во статистики и анализа Респ. Беларусь; редкол.: Г.И. Гасюк [и др.]. - Минск, 2008.

- 375 с.

19. Промышленность Республики Беларусь: стат. сб. / Национ.стат.комитет Респ.Беларусь; редкол.: В.Г.Михно [и др.]. - Минск, 2009. - 280с.

УДК 338.1

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ДОХОДІВ НАСЕЛЕННЯ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК КРАЇНИ

Малишев О.В., аспірант кафедри УПіЕП Донецького національного університету

Диференціація доходів населення - це різниця в доступі до власності та влади різних класів, соціальних груп та верств населення в межах певної економічної системи, що відображається в рівні їх доходів. Головна причина такої різниці в сучасному суспільстві -економічна система, заснована на приватній, колективній та державній власності, що сприяє відчуженню більшості населення від отриманих доходів, можливості управління виробництвом та управління розподілом результатів виробничої діяльності.

В деякій мірі диференціація має об'єктивні причини, якими є різні фізичні та розумові здібності членів суспільства, рівень освіти та професійної підготовки, нерівність володіння власністю, здатність до ризику, монополізм на ринку товарів та послуг, кількість членів родини та її віковий склад. Але основною причиною диференціації є відсутність справедливої соціальної політики держави, неспроможність профсоюзів захищати інтереси як працюючих, так і соціально незахищених верств населення. Поляризація доходів населення призводить до соціально-економічних протиріч, що можуть закінчитися соціальним вибухом. З іншого боку, надмірна диференціація доходів підриває стимули до праці, знижує її ефективність, відповідно знижується ефективність суспільного виробництва та знижуються темпи економічного розвитку країни. Тому проблема, що розглядається в даній статті, є актуальною та однією з найважливіших і найсуперечливіших, які стоять перед Україною.

Метою даної статті є виявлення причин диференціації доходів населення та її вплив на економічний розвиток країни.

В системі соціально-економічних відносин в Україні за останні десятиріччя відбулися глибинні трансформаційні зміни всього механізму розподільчих відносин і формування доходів населення. Одна з основних тенденцій у зміні рівня життя громадян за роки незалежності - зростання диференціації доходів. Особливість ситуації в Україні полягає в тому, що, маючи невисокий ВВП та невисокі доходи на душу населення, відбувається небувало висока поляризація доходів.

Показниками диференціації є децильний коефіцієнт та квинтиль. Показник концентрації доходів - індекс Джині розкриває ступінь відхилення фактичного розподілу доходів від рівномірного. Для визначення диференціації доходів використовують також фондовий коефіцієнт диференціації (коефіцієнт фондів) та графічно - криву Лоуренса. Такі показники нерівномірності приховують фактичну величину багатства в руках фінансової олігархії, тому більш точним вважають вимірювання 1% найбільш багатих до загальної суми національного доходу.

Диференціація доходів населення значною мірою обумовлює соціальну диференціацію в суспільстві, характер його соціальної структури. Дослідники цієї проблеми вважають, що швидкому розшаруванню населення за рівнем доходу сприяли такі фактори:

- по-перше, особливості приватизації початку 90-х років;

- по-друге, глибина та тривалість кризи 90-х років;

- фактичне знищення цілих галузей;

- високий рівень інфляції.

Нерівність досить швидко просувалась за трьома напрямками: поява нуворішей, зубожіння бідних, дестабілізація середнього класу.

Для дослідження параметрів розшарування населення необхідно детально оцінити основні тенденції та структурні зрушення найбільш вагомого показника прояву цього процесу, а саме джерел та розміру доходів. На сьогоднішній день основними джерелами доходу населення України є: заробітна плата (40,8%), соціальна допомога та інші соціальні трансферти(40,8%), доходи від підприємницької діяльності та само зайнятості (18,3%) які, як показує досвід інших держав, є суттєвим джерелом доходів[7].

Офіційна оцінка нерівності в Україні не відображає реального стану справ, остільки не враховує не задекларованих грошових доходів, неформальної (тіньової) економіки, рівень якої за даними вітчизняних експертів піднявся з 30- 40% від офіційного ВВП на початку XXI ст. майже до 60% у 2010 році[4]. Оцінити масштаби тіньової економіки досить важко, але в роботі [9] автор пропонує аналізувати розподіл населення по доходам з урахуванням тіньового сектору економіки. В результаті такого аналізу диференціація виявляється на порядок вище, ніж представлена в офіційних джерелах (табл. 1).

Таблиця 1.

_Порівняльний аналіз критеріїв нерівності доходів населення_

І Офіційні дані І Скориговані показники (с урахуванням тіньового сектору) І

Роки

Коефіцієнт Джинні

Децильний коефіцієнт диференціації грошових доходів населення, раз

Децильньїй коефіцієнт фондів, раз

Коефіцієнт Джинні

Децильний коефіцієнт диференціації грошових доходов населення, раз

Децильньй коефіцієнт фондів, раз

А

1

2

3

4

5

6

2002

0,33

4,6

9,2

0,45

10,7

15,1

2004

0,32

4,5

8,7

0,37

8,2

9,6

2006

0,28

4,3

7,2

0,44

10,6

13,0

2008

0,278

4,1

6,4

0,43

7,4

14,7

2010

0,265

4,2

7,1

0,45

7,9

14,2

'"Розраховано за данными джерела 9

Тіньова економічна діяльність в державі веде до значних втрат бюджетних ресурсів, руйнування соціальної сфери, зниження керованості соціально-економічними процесами, підвищення ступеня злочинності у всіх сферах суспільного життя; значної диференціації населення країни. Нерівність доходів в Україні перетворюється з економічного стимулу в фактор депресії.

З проблемою нерівномірного розподілу доходів пов' язана проблема бідності, яка відповідно до концепції ООН кваліфікується як стан вимушеної відсутності необхідних ресурсів для забезпечення задовільного стану життя. Ця проблема пов'язана з низьким рівнем споживання, нестабільністю економічного життя, низькою тривалістю життя, слабкими можливостями реалізації трудового потенціалу, який в Україні в останні роки має тенденцію до звуження. В цьому контексті зростання диференціації доходів населення є особливо небезпечним. Так, в Україні співвідношення між грошовими доходами 10% найбільш забезпечених і 10% найменш забезпечених груп населення перевищує 12 разів, тоді як у більшості високо розвинутих країнах світу цей коефіцієнт значно менший. Наприклад, у Німеччині доходи 10% найбагатших (верхній дециль) перевищують доходи 10% найбідніших (нижній дециль) у 6,9 рази, Білорусії - у 6,9, Канаді та Японії - у 3,7 рази, а в Швеції він є найнижчим і становить 2,7 рази [2].

© Малишев О.В., 2012

Про нерівномірність розподілу доходів свідчать відомості оприлюднені журналом «Фокус» щодо рівня доходів українських мільярдерів, кількість яких збільшилася з 8 осіб в 2009 році до 21 особи у 2011 р. Сукупний статок 200 найбільш багатих людей в Україні перевищує 93 млрд. дол., що дорівнює майже трьом річним бюджетам України [11].

Зростання бідності є особливо небезпечним явищем, оскільки за результатами останніх соціологічних опитувань тільки 2% дорослого населення України вважають себе багатими, майже 8% - зараховують себе до середнього класу, а решта - само ідентифікуються як бідні. При такому рівні бідності (90% громадян) гарантувати збереження стабільності у суспільстві практично неможливо[5]. Для розподілу населення на бідних та небідних та визначення їх чисельності використовується такий інструмент як межа бідності - мінімально допустимий критичний рівень життя, який уряд держави повинен гарантувати своїм громадянам. В Україні такою межею є бюджет прожиткового мінімуму, необхідний для забезпечення життєдіяльності людини та збереження його здоров' я, орієнтований на фізіологічний та соціально-культурний рівень споживання. Диференціація населення на основі бюджету прожиткового мінімуму дозволяє виділити групи з різним рівнем матеріальної забезпеченості: бідні родини; малозабезпечені; забезпечені та багаті родини, середньодушовий дохід яких вище раціонального споживчого бюджету.

Крайнім проявом бідності є убогість. Родини (індивіди) вважаються убогими, якщо їх продовольче споживання не забезпечує 80% мінімального харчового раціону, визначеного Всесвітньою організацією охорони здоров' я, або витрати на харчування перевищують 80% їх сукупних доходів. За статистичними даними в Україні у 2008 р. питома вага домогосподарств, в яких середньодушові доходи були нижче прожиткового мінімуму склали 20,2%, при цьому в сільській місцевості - 33,6%.

При збереженні існуючого стану надмірної диференціації доходів населення посилюється соціальна та політична нестабільність суспільства у найближчій перспективі, тому питання боротьби з бідністю пов' язане з проблемою перерозподілу доходів та забезпечення соціальної справедливості. Невиправдана диференціація доходів викликає скорочення чисельності середнього класу, який пред' являє основний попит на товари та послуги, що послаблює його стимулюючий вплив на економічний розвиток. Бідність та убогість викликають зростання соціальних захворювань, професійну деградацію та погіршення якості людського капіталу. Висока диференціація доходів посилює підприємницькі та інвестиційні ризики. Але при перерозподілі доходів в суспільстві з метою досягнення більшої соціальної справедливості можливе зниження стимулів до активної економічної діяльності членів суспільства, оскільки витрати, пов' язані з реалізацією перерозподільних програм можуть перевищити вигоди від їх здійснення. Тому особливо важливим в таких умовах є формування соціальних нормативів, тобто - мінімальних державних гарантій, а саме: прожитковий та неоподаткований мінімум, мінімальні розміри заробітної плати, допомоги, пенсії за віком, співвідношення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, пенсії. Адже одним з головних чинників, що стримують розширення внутрішнього ринку, технологічне оновлення виробництва, формування середнього класу є штучне заниження вартості робочої сили та низький рівень соціальних витрат.

Дуже важливе соціально-економічне значення має забезпечення реального рівня такої соціальної гарантії, як мінімальна заробітна плата. Рівень відповідності мінімальних заробітної плати і пенсії конституційним гарантіям в Україні показано в табл. 2.

Таблиця 2.

Динаміка відповідності конституційним гарантіям мінімальної заробітної плати і пенсії_

Показники

Роки

 

2000

2001

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

Прожитковий мінімум для працездатної особи

287,6

331,1

365

386,7

409

483

525

633

669

869

Мінімальна заробітна плата, грн.

100

118

186,7

210,3

300,3

364,6

430

532,5

573,3

869

Відношення до прожиткового мінімуму мінімальної зарплати

2,87

2,81

1,96

1,84

1,36

1,32

1,22

1,19

1,17

1,0

Прожитковий мінімум для непрацездатної особи

216,6

248,8

268

284,7

300

350

380

470

498

695

Мінімальна пенсія, грн.

79,8

80,8

89,4

156,5

332,0

358,5

403,7

483,0

498

695

Відношення до прожиткового мінімуму мінімальної пенсії

2,75

3,08

3,0

1,8

0,9

1,0

0,9

1,0

1,0

1,0

* Розраховано за даними Держкомстату [4]

У світі існують різні підходи до вирішення проблеми бідності та нерівномірності розподілу доходів населення. Успішне рішення проблеми рівноваги між соціальною справедливістю та економічною ефективністю є скандинавська (соціал-демократична) модель соціальної політики, яка найбільш повною мірою реалізована в Швеції, яка забезпечує право усіх громадян на соціальне забезпечення та отримання широкого спектру соціальних послуг. Консервативна модель соціальної політики, побудована на принципі обов' язкової трудової участі та залежності ступеню соціальної забезпеченості від ефективності та тривалості трудової діяльності, найбільш повно реалізована в Германії. В Великобританії та в Сполучених штатах Америки функціонує ліберальна модель соціальної політики, коли держава забезпечу добробут малозабезпечених верств населення за рахунок стимулювання створення недержавних форм соціального страхування та соціальної підтримки, а також отримання допомоги від держави у вигляді трансфертів за рахунок бюджетів різного рівня. Модель соціальної політики в централізовано керованих економіках передбачає зосередження усієї повноти соціальної політики в руках держави. Так в республіці Білорусь в 1990-ті - початок 2000-х рр. першочерговим завданням політики доходів було подолання малозабезпеченості в країні. Для його вирішення держава свідомо йшла на форсування випереджаючого росту основних доходів в порівнянні з ростом виробництва, при рості у 2001-2008 рр. валового внутрішнього продукту в 1,9 рази, реальні грошові доходи населення збільшилися в 2,7 рази [3]. Високі темпи зростання доходів білоруських громадян дозволили мінімізувати чисельність малозабезпечених з майже 50% у 1999 до 6,1% в 2008 р. В політиці грошових доходів населення Білорусь керується двома основними підходами: створення таких умов для працездатних громадян, щоб вони могли своєю працею та ініціативою змогли заробити достатні доходи для себе та своїх родин; забезпечення надійного соціального захисту та підтримки непрацездатних та тих категорій громадян, які з об' єктивних причин не в змозі забезпечити мінімально допустимий рівень життя.

За аналогічний період реальні доходи громадян України виросли в 1,5 рази. При цьому середня заробітна плата зросла в 1,83 рази, а ВВП, зростання якого є передумовою росту доходів - в 1,19 рази (з урахуванням інфляції) [7]. На рис. 1 представлено порівняння темпів росту ВВП та темпів росту доходу населення України за 2003-2009 рр. З представленого графіка зрозуміла взаємозалежність цих показників та тенденція до їх зниження за останні роки, що свідчить про нестабільність економічного розвитку країни.

В процесі зниження рівня соціальної диференціації в суспільстві набувають важливості такі фактори як: активне проведення державою перерозподільних заходів, скоординована система соціальних трансфертів, регулювання ринку праці, удосконалення системи розподілу доходів з урахуванням принципів соціальної справедливості та економічної ефективності.

Предметом особливої уваги держави є захист соціально вразливих категорій населення (пенсіонерів, дітей, інвалідів). В Україні кількість пенсіонерів зменшилася з 14529,8 тис. осіб у 2000 р. до 13721,1 тис. осіб у 2010 р. Середній розмір місячної пенсії пенсіонерам, що перебувають на обліку в органах пенсійного фонду, складає 999, 0 грн., в тому числі: за віком - 1039,6 грн., за інвалідністю - 848,8 грн., у разі втрати годувальника - 771,2 грн. Такі розміри виплат забезпечують мінімальний прожитковий мінімум та дещо перевищують його.

І,6 І,4 І,2 І

0,8 0,6 0,4 0,2 0

тем п роста ВВП,% тем п роста доходів,%

2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009

Рис.1. Порівняння темпів росту ВВП та темпів росту доходу населення України за 2003-2009р.р. (побудовано за даними джерела 7)

Одним із важливих напрямів державного впливу на формування доходів населення України є податок з доходів фізичних осіб. Від негараздів справляння податків відчутно потерпає сфера соціального захисту, і з часом це може призвести до дестабілізації суспільно-політичної ситуації в країні. Саме тому, проблема зниження соціальної нерівності і убогості значної частки нашого населення також може бути істотно вирішена методами податкового регулювання. В різних країнах податкова політика різниться, але у більшості розвинених країн механізм стягнення прибуткового податку з населення і податку на прибуток корпорацій будується за прогресивною шкалою. Наприклад, в Німеччині неоподатковуваний щомісячний дохід рівний 638 євро (близько 6440 грн.), а максимальний податок (42 відсотки) береться з доходу, що перевищує 4346 євро (близько 43995 грн.) [1]. А податкові пільги, присутні у французькій фіскальній політиці, поширюються переважно на населення з високими доходами, щоб створити ефективний вплив на споживача [10]. В Україні діюча система пільг та допомоги є надто непрозорою та соціально несправедливою. Вона орієнтована здебільшого на забезпечене населення, що поглиблює диференціацію в доходах.

При формуванні механізму регулювання реального рівня доходів населення важливо передбачити також регламентацію припустимих пропорцій між доходами різних соціальних груп для забезпечення рівня доходу громадян з фіксованим доходом.

Оскільки головною складовою доходів населення є заробітна плата, яка повинна бути надійним джерелом доходів громадян та одночасно найважливішим економічним чинником стимулювання трудової активності робітників, то важливим принципом організації системи оплати праці повинно стати забезпечення рівної оплати за рівну працю, що можливо досягти за рахунок використання тарифної системи. Легалізація доходів населення сприятиме збільшенню доходної частини бюджету та, відповідно, розмірам соціальних виплат та соціальної допомоги. Подальше зростання оплати праці повинно забезпечуватися результативністю роботи усіх галузей економіки, перш за все, підприємств. В їх діяльності акцент потрібно зробити на підвищенні ефективності виробництва та управління, випуску конкурентоспроможної інноваційної продукції, пошуку вигідних партнерських зв' язків, утриманні традиційних та завоюванні нових ринків збуту.

Таким чином, необхідною умовою подальшого зростання доходів населення є підвищення ефективності суспільного виробництва. В свою чергу, підвищення рівня доходів населення сприятиме реалізації споживацького попиту, що стимулюватиме похідний попит на продукцію виробничого призначення, інноваційні розробки та економічне зростання країни. Завдяки заходам вирівнювання доходів громадян Україна повинна стати більш конкурентоспроможною в світовому та європейському економічному просторі.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 


Похожие статьи

Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій