Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій - страница 48

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 

Азія І Тихоокеанський регіон 67% 69% 47% 33% 31%

53%

Латинська Америка 43% 57%

Всі країни світу 6O% 4O%

Джерело:   Д.Воган-Уайтхед.   Минимальная   оплата  труда:   некоторые   вопросы политики Международное бюро труда.

сравнительные результаты.

и

Розробка відтворювального споживчого бюджету працівника галузі передбачає визначення профільної (базової) професії, що максимально відповідає характеру виробничої діяльності галузі та характеризує специфіку її функціонування [1].

Відтворювальний споживчий бюджет працівника профільної професії галузі розраховується виходячи з групи важкості, напруженості, складності та кваліфікації праці, що визначаються на підставі атестації робочих місць. Галузеві стандарти оплати праці також враховують витрати працівника на утримання дітей (сімейне навантаження), що визначаються на основі відповідних відтворювальних споживчих бюджетів дітей різних вікових груп. Окремі методики розрахунку галузевих стандартів оплати праці передбачають врахування регіональної диференціації вартості відтворювальних споживчих бюджетів.

З точки зору витрат на робочу силу, галузевий стандарт оплати праці розглядається як розмір основної (постійної) частини заробітної плати працівника профільної професії, що має регулярний характер. Він враховує елементи тарифних ставок, компенсаційних

© Новак І.М., 2O12виплат, пов' язаних з режимом роботи і умовами праці, доплат та надбавок до тарифних ставок, премій і винагород, що мають систематичний характер. Водночас, вище згаданий стандарт не враховує виплати винагороди за підсумками року, матеріальну допомогу працівника, одноразові премії, заохочувальні виплати та ін. виплати несистематичного характеру [2].

Актуальність галузевої стандартизації в сфері оплати праці в Україні зумовлена, передусім, наявною диференціацією середньої заробітної плати за видами діяльності, що може бути проілюстрована за допомогою коефіцієнта варіації, динаміка якого характеризує збільшення або зменшення розкиду показників середньої заробітної плати за окремими видами діяльності від середнього значення для країни (рис. 1).

Динаміка абсолютних показників середньої арифметичної зваженої заробітної плати за укрупненими видами діяльності свідчить про те, що в останнє десятиліття перша п' ятірка в рейтингу незмінно представлена сектором фінансових послуг і традиційними для України експортно-орієнтованими видами діяльності сировинного характеру - добувною, хімічною промисловістю, металургією, виробництвом електроенергії, газу і води, а також транспортними послугами (табл. 2).

Водночас, машинобудування, освіта й охорона здоров' я, роль і значення яких в технологічному та людському розвитку важко переоцінити, а також легка й харчова промисловість, агропромисловий комплекс, стратегічний вплив яких на розвиток внутрішнього ринку та експортного потенціалу країни не викликає сумнівів, стабільно займають останні місця в рейтингу.

Розробка і впровадження галузевих стандартів оплати праці передбачає аналіз витрат на робочу силу для характеристики розмірів і структури поточного споживання працівників.

%

50,00

40,00

30,00

20,00

10,00

0,00

С^С^с^С^с^ОоООоОоОоОоО

□Коефіцієнт варіації середньої заробітної плати за видами економічної діяльності, % Коефіцієнт варіації середньої заробітної плати за видами промислової діяльності, %

Рис. 1. Динаміка коефіцієнтів варіації середньої заробітної плати в Україні за видами діяльності, 1995-2011 гг.

Джерела: Статистичні збірники «Праця України» Державної служби статистики України, офіційний сайт Державної служби статистики України http://ukrstat.gov.ua/ вкладки «Статистична інформація, Доходи населення, Заробітна плата».

Таблиця 2.

Динаміка середньої заробітної плати за видами діяльності, 2000, 2007, 2010 рр.

Види діяльності

2000

2007

2010

 

грн.

рейтинг

грн.

рейтинг

грн.

рейтинг

Фінансові послуги

560

1

2770

1

4601

1

Добувна промисловість

393

2

1970

2

3539

2

Виробництво електроенергії, газу, води

371

3

1577

5

2843

3

Хімічна промисловість і металургія

356

4

1788

3

2653

5

Транспортні послуги

336

5

1670

4

2726

4

Державне   управління,    комунальні та індивідуальні послуги

267

6

1555

6

2500

6

Будівництво

260

7

1486

7

1754

10

Торгівля,  готелі,  ресторани,  операції з нерухомим майном

246

8

1309

9

2079

8

Легка і харчова промисловість

246

8

1039

10

1707

11

Машинобудування

222

9

1389

8

2261

7

Освіта,    охорона    здоров'я, соціальне обслуговування

148

10

978

11

1777

9

Сільське, лісове, рибне господарство

114

11

770

12

1447

12

Джерело: Статистичні збірники «Праця України» Державної служби статистики України.

Необхідність збирання даної інформації не рідше, ніж один раз на п'ять років закріплена конвенцією МОП №160 «Про статистику праці», прийнятою в 1985 р. і ратифікованою Україною в 1991 р.

Обстеження витрат на робочу силу проводилось Державною службою статистики України в 2001, 2006 та 2010 рр. До складу вибіркової сукупності включались підприємства з чисельністю 10 і більше працівників. Обстеженням не охоплювались окремі види економічної діяльності, такі як сільське господарство, мисливство, лісове господарство, риболовство, рибництво, державне управління та ін.

Показники витрат на робочу силу були сформовані відповідно до положень Резолюції 11-ї Міжнародної конференції зі статистики праці (1966 р.). Згідно цього документу, вартість робочої сили є більш широким поняттям, ніж заробітна плата, і визначається як розмір фактичних витрат роботодавця на утримання робочої сили [3, с. 7-8].

Загальна структура витрат на робочу силу впродовж останніх 10 років не зазнала істотних змін (табл. 3).

Таблиця 3. Динаміка структури витрат на робочу силу в Україні 2001, 2006, 2010 рр., %

Групи витрат на робочу силу

2OO1

2OO6

2O1O

Пряма оплата

58,7

59,8

59,9

Оплата за невідпрацьований час

5,4

5,2

5,3

Премії та нерегулярні виплати

4,2

3,4

3,l

Заробітна плата в натуральній формі, пільги, послуги, допомога в натуральній і грошовій формі

l,O

O,3

O,3

Оплата житла працівників

O,8

O,2

O,l

Соціальне забезпечення працівників

25,5

27,4

27,l

Професійне навчання

O,3

O,2

O,2

Культурно-побутове обслуговування

l,9

l,O

l,3

Інші витрати (податки)

2,2

2,6

2,7

Джерела: Витрати на робочу силу за 2006 рік. Статистичний бюлетень. - К.: Державний комітет статистики України, 2007, с. 69­70. Витрати на робочу силу за 2010 рік. Статистичний бюлетень. - К.: Державний комітет статистики України, 2011, с. 22.

Близько 60% становили витрати на пряму оплату праці. З урахуванням оплати за невідпрацьований час, премій і нерегулярних виплат, а також заробітної плати у натуральній формі, частка виплат, безпосередньо пов' язаних з оплатою праці в структурі витрат на робочу силу наближалася до 70%. При цьому якщо частка прямої оплати мала незначну тенденцію до збільшення (на 1,2% за 10 років), то загальна частка «зарплатної» складової навпаки, зменшилась з 69,3% до 68,6%.

Аналіз структури витрат на робочу силу за видами діяльності в 2010 р. у порівнянні з 2006 р. свідчить про те, що в промисловості та будівництві мало місце зменшення частки «зарплатної» складової, зумовлене зменшенням витрат на пряму оплату, премії і нерегулярні виплати. Водночас, сектор послуг (торгівля, фінансова діяльність, операції з нерухомим майном тощо) характеризувався протилежною тенденцією, безпосередньо пов' язаною зі збільшенням частки витрат на пряму оплату. З урахуванням фінансово-економічної кризи, негативні наслідки якої, в першу чергу, відчули на собі саме фінансовий сектор та внутрішній ринок товарів і послуг, така тенденція може свідчити про відсутність безпосереднього взаємозв'язку результатів господарської діяльності та оплати праці.

Відносно інших елементів витрат на робочу силу, що безпосередньо не відносяться до заробітної плати, слід зазначити, що в 2010 р. витрати на оплату житла працівників мали місце лише на кожному 27-му, а заробітна плата в натуральній формі, пільги, послуги, допомога в натуральній та грошовій формі - на кожному 11-му з обстежених підприємств. Витрати на культурно-побутове обслуговування здійснювали лише чверть, а професійне навчання - лише третина суб'єктів, охоплених вибірковим обстеженням [3, с. 24].

Таким чином, національна практика визначення розмірів заробітної плати не може бути визнана достатньо обГрунтованою як з економічної (витрати роботодавця на робочу силу), так і з соціальної (витрати на відтворення робочої сили) точки зору. Крім того, формування заробітної плати за видами діяльності не має прямого зв' язку з необхідними витратами енергії і групами фізичної активності працівників, рівнем складності та кваліфікації праці, економічними результатами господарської діяльності та ринковою кон' юнктурою.

З огляду на це, галузевий стандарт оплати праці має стати важливою складовою загальної системи стандартів і норм, обГрунтуванням існуючої тарифної системи організації оплати праці, використання яких є необхідною умовою забезпечення конструктивного соціального діалогу при формуванні позицій сторін під час переговорів щодо укладення галузевих угод.

Імплементація галузевого стандарту оплати праці в практику договірного регулювання колективних трудових відносин передбачає вирішення питань:

визначення профільної професії галузі та розрахунок відповідного відтворювального споживчого бюджету працівника цієї професії;

вироблення спільної позиції сторін соціального діалогу щодо співвідношення відтворювального споживчого бюджету працівника профільної професії галузі та галузевого стандарту оплати праці, обГрунтованого рівнем відповідного відтворювального бюджету з урахуванням сімейного навантаження і регіональної диференціації;

узгодження співвідношення витрат на робочу силу та галузевого стандарту оплати праці;

визначення параметрів галузевої тарифної сітки, в основу якої покладено галузевий стандарт оплати праці.

Сторонам соціального діалогу національного рівня, під час ведення переговорів щодо укладення Генеральної угоди на 2013-2014 рр., необхідно розглянути питання про застосування галузевого стандарту оплати праці та методичні засади його розробки і виробити узгоджену позицію щодо їх статусу як нормативно-правового документа (затвердження типової методики розрахунку, розробка документу рекомендаційного характеру тощо).

З урахуванням вище викладеного, перспективи подальших наукових розвідок будуть охоплювати дослідження з питань розробки методичного забезпечення формування галузевих стандартів оплати праці в Україні та їх запровадження в практику договірного регулювання колективних трудових відносин як необхідної передумови формування науково обГрунтованої міжгалузевої диференціації в оплаті праці, забезпечення сталого соціально-економічного розвитку, реалізації концепції гідної праці й корпоративної соціальної відповідальності бізнесу.

РЕЗЮМЕ

Сформульовано основні науково-практичні підходи до формування галузевих стандартів оплати праці та аргументовано актуальність їх запровадження в Україні. Проаналізовано диференціацію середньої заробітної плати за видами діяльності та структуру витрат на робочу силу. Визначено основні напрями імплементації галузевих стандартів оплати праці в національну практику договірного регулювання колективних трудових відносин.

Ключові слова: галузеві стандарти оплати праці, витрати на робочу силу, відтворювальний споживчий бюджет, договірне регулювання колективних трудових відносин.

РЕЗЮМЕ

Сформулированы основные научно-практические подходы к формированию отраслевых стандартов оплаты труда и аргументирована актуальность их применения в Украине. Проанализирована дифференциация средней заработной платы по видам деятельности и структура затрат на рабочую силу. Определены основные направления имплементации отраслевых стандартов оплаты труда в национальную практику договорного регулирования коллективных трудовых отношений.

Ключевые слова: отраслевые стандарты оплаты труда, затраты на рабочую силу, восстановительный потребительский бюджет, договорное регулирование коллективных трудовых отношений.

SUMMARY

The basic scientific and practical approaches to the forming of industry standards of labour payment are formulated and actuality of its implementation in Ukraine is argued. The current situation relating to the differentiation of wage by branches and the structure of labour costs is analysed. The main principles of implementation of industry standards of labour payment to the national practice of contractual regulation of collective labour relations are defined.

Key words: industry standards of labour payment, labour costs, renewal consumer budget, contractual regulation of collective labour relations.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Бобков В.Н. Об опыте и проблемах разработки отраслевых социальных нормативов (на примере оплаты труда) [Электронный ресурс] / В.Н.Бобков, О.И.Меньшикова, Т.Н.Степанова - Режим доступа: http://www.ed-union.ru/cgi-bin/go.cgi?sid=&IІle=doc623.doc.

2. Чащина Т. Потребительский бюджет трудоспособного населения как основа отраслевых социальных стандартов оплаты труда [Электронный ресурс] / Т.Чащина // Кадровик. Кадровый менеджмент. - 2008. - N 12.- Режим доступа: http://www.hr-portal.ru/article/potrebitelskii-byudzhet-trudosposobnogo-naseleniya-kak-osnova-otraslevykh-sotsialnykh-standa.

3. Витрати на робочу силу за 2010 рік. Статистичний бюлетень. - К.: Державний комітет статистики України, 2011. - 75 с.

УДК 332.14:316.334.3

РЕГИОНАЛЬНАЯ И СОЦИАЛЬНАЯ ПОЛИТИКА: ПРОБЛЕМЫ КАЧЕСТВА И ЭФФЕКТИВНОСТИ УПРАВЛЕНИЯ

Новикова О.Ф., зав. отделом ИЭП НАН Украины Дейч М.Е., докторант ИЭП НАН Украины '

Постановка проблемы. Актуальность комплексного решения проблем региональной и социальной политики в Украине возрастает в связи с тем, что наблюдается определенная их изолированность. Региональная политика очень ограниченно включает в перечень направлений управленческой деятельности решение социальных проблем, а в социальной политике государства региональный аспект находит очень ограниченное место. Такое положение требует дифференцированной оценки региональной и социальной политики с дальнейшей перспективой на их эффективное сочетание для достижения социальных целей региона и государства. В Украине идет интенсивный поиск управленческих решений, направленных на совершенствование государственной региональной политики и собственной политики регионов. Поставленная общая цель - обеспечение децентрализации государственной политики и ориентация регионов на саморазвитие, пока остается нереализованной. Препятствием на этом пути является, прежде всего, низкая эффективность и качество государственного управления региональным развитием, что подтверждают оценки Президентом Украины этой ситуации в его Ежегодном послании Верховной Раде Украины в 2012 году [1]. Они сводятся к таким:

законодательной неопределенности государственной региональной политики в системе социально-экономической политики

страны;

несогласованности с современными европейскими институциональными подходами к реализации социальной политики; отсутствию эффективных механизмов регулирования взаимоотношений центральных органов власти с регионами и регионов между собой;

фрагментарностью использования законодательных инструментов стимулирования развития регионов; отсутствием стратегического видения развития регионов, декларативным характером программных документов. Указанные проблемы имеют прямое отношение к социальному развитию, которое реализуется государственной и региональной социальной политикой. Качество государственного управления региональным социальным развитием определяется:

правовой регламентацией региональной и социальной политики и их скоординированностью на государственной и региональном

уровне;

общими целями, обеспечивающими сбалансированность национальных и региональных интересов;

действенными механизмами и инструментами, формирующими условия и возможности достижения целей региональной политики.

Цель статьи - оценить качество и эффективность региональной и социальной политики в соответствии с потребностями общества в социальном развитии и дать предложения по совершенствованию управления в этой сфере.

Анализ состояния проблемы, последний исследований и публикаций. В Украине сформировано несколько успешных научных школ, исследующих проблемы региональной политики. Это львовская, представленная Институтом региональных исследований НАН Украины, киевская - Национальным институтом стратегических исследований, а также донецкая, харьковская, днепропетровская, луганская, крымская и другие, представленные академической и вузовской науками.

Достижением донецкой и львовской научных школ является принятая в 2001 г. в Украине Концепция государственной региональной политики [2], которая является плодом труда представителей региональной науки. Возглавляли руководство и принимали активное участие в её разработке академики НАН Украины Марьян Иванович Долишний и Николай Григорьевич Чумаченко. На момент принятия она была ценным правовым документом, который дал толчок к развитию законодательства Украины по государственной региональной политике. В 2005 г. был принят Закон Украины «О стимулировании развития регионов», а в 2007 г. - Государственная стратегия регионального развития на период до 2015 г. Социальная составляющая в этих документах присутствовала, но она не носила приоритетного характера. В концепции она отражалась в виде общих декларативных положений, а в Государственной стратегии регионального развития на период до 2015 г. была представлена отдельной целью 3 «Развитие человеческих ресурсов».

В 2008 г. в Кабинете Министров Украины разрабатывался проект Концепции государственной региональной политики, который по содержанию был по многим позициям развитием положений Концепции государственной региональной политики 2001 г. Его преимуществом было включение положений, регламентирующих использование показателей человеческого развития в числе оценочных показателей деятельности региональных органов управления. Хорошей также идеей было создание специального научного структурного подразделения, которое бы отслеживало процессы региональной политики и обеспечивало мониторинг социально-экономического состояния. Но проект Концепции (2008 г.) не был принят в окончательном варианте и остается в силе до сих пор проект Концепции (2001 г.).

Были позитивные ожидания, что социальная составляющая найдет свое достойное место в разрабатываемом с 2008 г. проекте Закона Украины «О государственной региональной политике». Его формирование усиленно осуществлял Минрегионбуд Украины. Этот закон, основываясь на положениях проекта Концепции государственной региональной политики 2008 г., имел в числе приоритетных направлений и социальную направленность, а главное предполагал создание региональных фондов развития. Но при совершенствовании проекта закона пропало само содержание региональной политики и осталась форма и способы её поддержания.

26 июня 2012 г. на круглом столе обсуждался в Верховной Раде Украины проект Закон Украины «Об основах государственной региональной политики» (№6462) (представлен народными депутатами В.В. Рыбаком, Ю.С. Сербиным и др.) в Комитете по вопросам строительства, градостроительства, жилищно-коммунального хозяйства и региональной политики. Его содержание только в общих положениях цели (ст.2) государственной региональной политики определяет социальные ориентиры, направленные на повышение уровня жизни населения и предоставления государственных социальных стандартов для каждого гражданина независимо от места его проживания. Больше ничего нет. Все остальное содержание проекта Закона Украины «Об основах государственной региональной политики» посвящено процедурам формирования Государственной стратегии регионального развития (ГСРР) и региональным стратегиям развития (РСР), полномочиям субъектов государственной региональной политики, финансовому его обеспечению и мониторингу.

© Новикова О.Ф., Дейч М.Е., 2012

В первой половине 2012 года началась интенсивная подготовка проекта Государственной стратегии регионального развития Украины на период до 2020 года (ГСРР-2020). В структуру проекта ГСРР до 2020 г. не включена цель 3 «Развитие человеческих ресурсов», которая была в ГСРР-2015 [3]. А имеющий какое-то отношение к социальному развитию подраздел «Развитие интеллектуального капитала, в т. ч. человеческого и социального капитала» оказался обеспечивающим достижение цели по конкурентоспособности региона.

В связи с тем, что цель «Развитие человеческих ресурсов», предусмотренная в ГСРР-2015 не достигнута, её необходимо зафиксировать в ГСРР-2020. Но в утвержденном первым заместителем Министра экономики и торговли Украины Плане-графике Формирования ГСРР-2020 этой цели нет.

К каким последствиям это приведет?

1. С учетом отсутствия Государственной стратегии развития Украины ни человеческое, ни социальное развитие не будет объектом управления в стране.

2. Формирование региональных стратегий развития (РСР) по постановлению КМУ от 16.11.11 №1186 должно осуществляться в полном соответствии с ГСРР-2020. Значит исчезнет блок целей по социальному и человеческому развитию в стратегиях регионов Украины.

3. Из Государственного фонда регионального развития средства не будут направляться на социальное и человеческое развитие.

Не срабатывают и инструменты, и механизмы стимулирования развития регионов, задекларированные в законодательстве Украины о стимулировании развития регионов. Даже в соглашениях регионального развития, где задействованы национальные и региональные интересы по решению общенациональных проблем цели человеческого и социального развития через них не достигаются. Яркий пример -2 Соглашения регионального развития Донецкой области, где эта позиция не проходила несмотря на низкий рейтинг области по человеческому развитию.

Даже наличие статистического мониторинга «Региональное человеческое развитие» [4] не становится предметом и обоснованием для принятия управленческих решений. Сейчас разработана новая методика оценки уровня человеческого развития [5]. А зачем, если эта информация не востребована в государственной структуре регионального развития и по ней не принимаются управленческие решения?

За формирование и реализацию региональной политики в Украине отвечает 2 министерства - Министерство экономики и торговли Украины и Министерство регионального развития и жилищно-коммунального хозяйства Украины, а за социальную политику -Министерство социальной политики Украины.

Оценка содержания региональной политики показала, что она формируется и реализуется без учета социальной политики. Как же социальная политика учитывает региональные проблемы и обеспечивает их решение?

По социальной политике в Украине было 2 правовых документа:

Основные направления социальной политики Украины на 1997-2000 гг. [6];

Основные направления социальной политики на период до 2004 г. [7].

В первом документе, достаточно качественно разработанном, не были затронуты проблемы государственной региональной политики.

А во втором, с подачи ИЭП НАН Украины вошел раздел «Региональная социальная политика», который обозначил приоритетные направления социальной политики, которые должны реализовываться и государством, и регионами.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 


Похожие статьи

Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій