Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій - страница 50

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 

Стадия жизненного цикла

молодые домохозяйства; «средневозрастные» домохозяйства; домохозяйства поздних стадий жизненного цикла

Степень эксклюзии

домохозяйства с высокой степенью эксклюзии; домохозяйства со средней степенью эксклюзии; домохозяйства с низкой степенью эксклюзии

На основе приведенной классификации типов домохозяйств можно сделать вывод о том, что в каждом отдельном случае исследований типология может быть дополнена или модифицирована с учетом их конкретных целей и задач.

Выводы и перспективы исследований. В результате изучения эволюции категории «домохозяйство» было установлено различие между понятиями «домашнее хозяйство» и «домохозяйство», которое состоит в том, что первое входит в состав второго, а само домохозяйство является сложной, многоуровневой и многогранной системой социально-экономических отношений, связанных с воспроизводством человеческих ресурсов.

На основе изучения эволюции и анализа экономической сущности, функций, типов и особенностей домохозяйств, а также с учетом множества существующих определений категории «домохозяйство» предложено авторское ее определение. Анализ подходов к классификации и группировке домохозяйств показал, что домохозяйства очень многогранны и разнообразны, поэтому группировать домохозяйства лучше с учетом конкретных задач и целей проводимого исследования. Дальнейшие исследования домохозяйств должны быть направлены на изучение функций домохозяйств, особенностей их поведения в условиях нестабильной экономики. Особое внимание необходимо уделить оценке уровня развития домохозяйств в разрезе образования, здравоохранения и экономического благополучия.

РЕЗЮМЕ

У статті проведено аналіз еволюції категорії «домогосподарство», уточнено та обґрунтовано відмінність між поняттями «домогосподарство» та «домашнє господарство», розглянуто основні відмінні риси категорій сім'я і домогосподарство, показано функції та класифікаційні ознаки домогосподарств, на підставі проведеного дослідження запропоновано авторське визначення категорії «домогосподарство».

Ключові слова: домогосподарство, домашнє господарство, сім'я, функції домогосподарств.

РЕЗЮМЕ

В статье проведен анализ эволюции категории «домохозяйство», уточнено и обосновано различие между понятиями «домохозяйство» и «домашнее хозяйство», рассмотрены основные отличительные черты категорий семья и домохозяйство, показаны функции и классификационные признаки домохозяйств, на основе проведенного исследования предложено авторское определение категории «домохозяйство».

Ключевые слова: домохозяйство, домашнее хозяйство, семья, функции домохозяйств.

SUMMARY

In article is executed analysed evolutions of category «household», clarified and justified the difference between the concepts of «household» and «housekeeping», considered are the main distinctive features of the categories of family and household, are shown functions and classification signs of households, on the basis of the research proposes a new interpretation of the category «household». Key words; household, housekeeping, family, functions of households.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Ксенофонт. Сократические сочинения. Киропедия. М.: ООО «Издательство АСТ»: «Ладомир», 2003. - 757 с.

2. Cox C. A. Household Interests: Property, Marriage Strategies, and Family Dynamics in ancient Athens І C.A. Cox. P: 1998 — p. 190.

3. Резник, С. Д. Менеджмент в домашнем хозяйстве: учеб. пособие І С. Д. Резник, В. А. Бобров, Н. Ю. Егорова; под общ. ред. С. Д. Резника. - 3-e изд., перераб. и доп. - М. : ИНФРА-М, 2010. - 461 с.

4. Капогузов Е., Латов Ю. Домохозяйство ІІ Энциклопедия Кругосвет. [Электронный ресурс] І Сетевой адрес: http:Hwww.krugosvet.ru І Режим доступа: - http:ІІОшибка! Недопустимый объект гиперссылки. - свободный

5. Лосев, А. Ф. История античной эстетики (в 8 томах). Аристотель и поздняя классика І А.Ф. Лосев. - том IV. - М. : «Фолио», 2000. -

880 с.

6. Губин, В. Д. Философия: Учебник. І В.Д. Губин, Т. Ю. Сидорина, В. П. Филатов. - 2-е изд., перераб и доп. - М. : 2001. - 704 с

7. Макиавелли, Н. Б. Государь І Никколо ди-Бернардо Макиавелли ; пер. с ит. Г. Муравьевой, Р. Хлодовского. СПб.: Азбука, Азбука-

Аттикус, 2011. - 272 с.

8. Смит, А. Исследование о природе и причинах богатства народов І А. Смит. - М.: ЭКСМО, 2007. — (Серия: Антология экономической мысли) — 960 с.

9. Маркс, К. Избранные произведения. В 3-х т. Т. 3. І К. Маркс, Ф. Энгельс. - М.: Политиздат, 1986, - 639 с.

10. Кейнс, Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег І Джон Мейнард Кейнс ; пер. с англ. Н. Любимова под ред. Л. Куракова. - М. : Гелиос АРВ, 1999. - 352с.

11. Беккер, Г. С. Экономика семьи и макроповедение ІІ Гэри Стэнли Беккер. Избранные труды по экономической теории. Человеческое поведение. Экономический подход. - М.:ГУ-ВШЭ, 2003.

12. Ожегов, С. И. «Толковый словарь русского языка» [Электронный ресурс] ІІ Сетевой адрес: http:Hwww.ozhegov.org І Режим доступа: http:ІІОшибка! Недопустимый объект гиперссылки. - свободный

13. Словари и энциклопедии на Академике «Большой Энциклопедический словарь" [Электронный ресурс] ІІ Сетевой адрес: http:Hdic.academic.ru І Режим доступа: http:ІІdic.academic.ruІdic.nsfІenc3pІ268354- свободный

14. Словари и энциклопедии на Академике «Юридический словарь» [Электронный ресурс] ІІ Сетевой адрес: http:Hdic.academic.ru І Режим доступа: http:ІІdic.academic.ruІdic.nsfІlowerІ18159 - свободный

15. Можайкина, Н. В. Социально-экономическая сущность категории домохозяйства ІІ Український науково-теоретичний журнал. - 2008,

- Т. 11. - №1. - С. 45 - 49.

16. Жеребин, В. М. Уровень жизни населения: Основные категории, характеристики и методы оценки І В. М. Жеребин, А. Н. Романов - М.

: Юнити, 2002. - 592 с.

17. Радаев, В. В. Экономическая социология. Курс лекций: учеб. пособ. І В. В. Радаев. — М. : «Аспект Пресс», 1997. — 368 с.

18. Райзберг, Б. А. Современный экономический словарь / Б. А. Райзберг, Л. Ш. Лозовский, Е. Б. Стародубцева. - М. : ИНФРА-М, 2005. -

480 с.

19. Экономико-математический словарь: Словарь современной экономической науки / под ред. Л.И. Лопатникова. - 5-е изд., перераб. и

доп. - М. : Дело, 2003. — 520 с.

20. Калабихина, И. Е. Некоторые аспекты теоретического анализа домохозяйства / И. Е. Калабихина // Вестник Московского университета. - 1995. - № 5. - С. 28-37.

21. Олейник, А. Институциональная экономика: Учеб.-метод. пособ. Тема 12. Домашнее хозяйство и другие организационные структуры // Вопросы экономики. - 1999. - № 12.

22. Валентей, Д. И. Основы демографии: Учебник / Д.И. Валентей, А.Я. Кваша А. Я. - М. : Мысль, 1989.

23. Принципы и рекомендации в отношении проведения переписей населения и жилого фонда. Статистические документы. Серия М.. - № 67.-ООН, Нью-Йорк, 1981. - С. 68.

24. Приложение к приказу Федеральной службы государственной статистики от 27 февраля 2006 г. №18 в целях обеспечения работ по подготовке и проведению Всероссийской переписи населения 2010 года / «Концепции по подготовке и проведению всероссийской переписи населения 2010 года» от 30 .07.2007 г. № 122.

25. Про Всеукраїнський перепис населення: Закон України від 19.10.2000 № 2058-Ш // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - N 51­52

26. Ковалюк О.М. Сімейні господарства України: принципи, механізми, перспективи [Текст]: навчальний посібник / О.М.Ковалюк, Г.А.Лех, С.К.Реверчук; за ред. д-ра. екон.наук, проф.С.К. Реверчука. - К. : Атіка, 2002. - 176с.

27. Шубная, Е. В. Классификация домохозяйств как субъекта национальной экономики // Вісник Донбаської державної машинобудівної

академії. - №1 Е (6), 2006. - С. 225 - 230.

УДК:316.42

ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ НА ПОТРЕБИ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В СОЦІАЛЬНІЙ ПОЛІТИЦІ ДЕРЖАВИ

Панькова О.В., доцент, докторант Інституту соціології НАН України

Постановка проблеми. Стратегічні соціальні орієнтири розвитку держави та необхідність реалізації міжнародних зобов'язань України потребують усвідомлення дій щодо їх сполучення та обгрунтування управлінських рішень з їх запровадження. Нашій країні необхідно закласти новітні концептуальні підходи, які використовуються прогресивними системами соціального управління в розвинених країнах, що виступає одночасно і актуальною проблемою і потребою сучасного розвитку українського суспільства. Перш за все, це Концепція соціального капіталу, яка перебуває в процесі становлення. Вона розробляється з ініціативи уряду Данії починаючи з 1996 р. в рамках соціально-економічних досліджень Світового банку. Її автори виходили з очевидного факту, що соціальні зв'язки, норми і цінності впливають, спрямовують і визначають розвиток економіки.

Сприяння формуванню та накопиченню соціального капіталу повинно бути в полі основних пріоритетів державної політики в усіх її сферах (політичній, соціальній, економічній, екологічній, науково-технічній, трудовій, підприємницькій тощо). Цей процес має відбуватися на усіх рівнях управління і бути безперервним. В залежності від особливостей та характеристик суб' єктів та об' єктів виникнення, накопичення та реалізації соціальний капітал буде модифікуватися в залежності від потреб та переваг його застосування. Різні сфери державної політики формують принципи становлення та розвитку соціального капіталу в залежності від прагнень до досягнення її цілей. А соціальна політика в системі державної політики відповідно має особливу впливову роль на формування, накопичення та розвиток соціального капіталу, бо вона спрямована одночасно на систему суспільних відносин, джерела та умови його виникнення, на потреби розвитку людського потенціалу з поступовим перетворенням його в людський та інтелектуальний капітал.

Теоретико-методологічні засади соціального капіталу є предметом наукових досліджень представників різних наукових сфер. Сутність соціального капіталу досліджують філософи, соціологи, економісти, політологи, фахівці з державного управління, психологи тощо. В основі методологічних підходів лежать нові орієнтири соціально-економічного розвитку, переоцінка цінностей, якості і спрямованості соціальних відносин, формування потреб у реалізації високих стандартів життєдіяльності та життєзабезпеченні людини, регіону, держави. Якісні зміни в системі соціальних відносин на засадах культури, етики відносин, високих моральних принципів -взаємодопомоги, довіри, поваги, самовираження, згуртованості, відповідальності заради досягнення спільних значущих цілей формують міцний соціальних капітал, що стає основою сталого розвитку.

Теоретичне підґрунтя дослідження соціального капіталу становлять роботи П. Бурдьє, Дж. Коулмена, Р.Патнема, Ф.Фукуями та ін.

[1-4]

Серед вітчизняних фахівців, які зробили значний внесок у розвиток теорії соціального капіталу виділяються роботи М. Горожанкіної, О. Грішнової, М. Лесечко, О. Сидорчук, А. Чемерис, А. Бови, Є.Драгомірової та інших . [5-9]. Так, О.Грішнова . [6] у своїх роботах розкриває його сутність, значення та роль в розвитку соціально орієнтованої економіки, взаємозв'язок з іншими формами капіталу (передусім людським та інтелектуальним). М. Горожанкіна [5] розкриває політекономічний аспект соціального капіталу. Феномен соціального капіталу та його витоки (в контексті поглиблення теорії, соціальної експертизи, становлення громадянського суспільства) з позиції соціології досліджували Н.Черниш, О. Стегній, Ю. Привалов, Ю. Саєнко О. Рогожин; В.Степаненко. [10-13] Інші вітчизняні вчені -­М. Лесечко та А. Чемерис . [7] розв'язували проблеми розвитку і оцінки соціального капіталу в контексті підвищення ефективності державного управління; О.Сидорчук . [8] акцентувала увагу на проблемах оцінки та вимірювання соціального капіталу. Н. Тихонова . [12] узагальнювала соціокультурні, економічні та теоретичні, стратифікаційні аспекти соціального капіталу та інші.

Ми будемо наслідувати і розвивати здобутки вітчизняних дослідників соціального капіталу у контексті людського розвитку. Адже перспективи людського розвитку безпосередньо пов'язані з функціонуванням стійких мереж соціальної взаємодії, підґрунтям яких є довіра, взаємна відповідальність, визнання. Тому особливої актуальності набувають проблеми визначення сутності, ролі, індикаторів вимірювання, форм реалізації та наслідків впливу соціального капіталу на систему соціальних відносин суспільства.

Метою статті є розкриття сутності, напрямів забезпечення, місця і ролі соціального капіталу в системі соціальної політики для досягнення цілей людського розвитку України, для модернізації соціальних відносин.

Результати дослідження. Сутнісною ознакою соціального капіталу є його нематеріальна природа в системі соціальної взаємодії -він «розташовується», накопичується, в структурі зв'язків між акторами, характеризує певну упорядкованість відносин між ними на взаємоприйнятних засадах, що дозволяє збалансувати інтереси і отримати взаємовигідний ефект (збільшити економічні, соціальні, організаційні ресурси, поширити шанси на розвиток тощо)

Соціальний капітал за своєю важливістю для розвитку суспільних відносин та досягнення соціальних цілей в структурі соціальної політики повинен займати пріоритетне місце серед напрямів соціальної політики та наскрізь пронизувати її зміст і структуру. Мета соціальної політики передбачає формування, накопичення та розвиток соціального капіталу як важеля удосконалення соціальних відносин,

© Панькова О.В., 2012як сприятливої умови розвитку людського та трудового потенціалу, створення можливостей забезпечення реалізації прав і свобод людини, задіяння принципів демократії для прийняття управлінських рішень тощо.

Принципи реалізації соціальної політики за змістом визначають всебічне використання ресурсів соціального капіталу як змісту принципу, як умови його здійснення, як результату, як обмеження, як основи формування, як фундаменту конструкції, як прагнення до дій тощо.

Серед головних принципів соціальної політики, які визначають використання соціальних ресурсів для досягнення її цілі відносяться:

утвердження соціальної відповідальності;

попередження конфліктності та мінімізація соціальної напруженості; розвиток соціального діалогу та партнерства; ініціація участі громадян в управлінні, громадська активність; формування та зміцнення соціальної солідарності та згуртованості; розвиток культури, поваги до гідності кожної особи; додержання пріоритетності захисту національних інтересів; збалансованість державних, регіональних, місцевих інтересів; гармонізація економічної, соціальної, екологічної політики; забезпечення соціальної справедливості й творчої самореалізації тощо.

Реалізація перелічених принципів соціальної політики неможлива без застосування важелів соціального капіталу, які обумовлюють та впливають на мотивацію й мобільність, додержання цінностей та соціальних норм, реалізацію взаємодії, довіри, досягнення соціальної справедливості та застосування соціальної відповідальності.

Соціальна політика в Україні за відсутності в теперішній час нових концептуальних та правових документів має можливість визначитися та реалізуватися за новітніми міжнародними концептуальними засадами, визнаними світовою спільнотою для застосування в розвинених країнах. Одночасно доцільно залучити на етапі формування правових засад соціальної політики механізмів реалізації соціальних ресурсів для визначення їх місця та можливостей використання для тих концептуальних підходів, які будуть використовуватись при конструюванні соціальної політики. Перш за все основні принципи концепції соціального капіталу мають бути співвіднесені та залучені до реалізації сукупності концепцій, на яких базується соціальна політика. Це - соціальної безпеки, соціальної держави, людського розвитку, людського та інтелектуального капіталу, інноваційного та сталого розвитку. Соціальна безпека може досягатися за умов використання інструментів та механізмів впливу соціального капіталу, які через соціальні норми визначають межу небезпек, через довіру та соціальну взаємодію попереджують ризики економічних, політичних, соціальних, екологічних, демографічних втрат, розвитком соціального діалогу та партнерства переводять конфліктні ситуації до конструктивних дій тощо.

Концептуальні засади соціальної держави визначають напрями застування, використання та розвитку соціального капіталу, а він в свою чергу обумовлює її становлення. Найбільш тісно та впливово цей взаємозв'язок виявляється через визначення та застосування соціальної відповідальності всіх суб'єктів суспільних відносин (від громадянина до держави) щодо формування таких соціально-психологічних характеристик людини, які складають базу соціального капіталу - цінності, соціальні норми, мотивація, мобільність, культура, а також реалізації соціальних відносин з високим рівнем довіри, соціальної взаємодії, соціальної справедливості та відповідальності без обмежень вибору.

Людський капітал включає соціальних капітал як структурну складову і не може формуватися, ефективно використовуватися, не розвиватися без відповідних процесів структурної складової соціального капіталу.

Людський, інтелектуальний і соціальний капітали обумовлюють зростання трудового потенціалу з високими якісними характеристиками, які є джерелом безперервного потоку інновацій та підставою інноваційного розвитку в усіх сферах.

Зв' язок сталого розвитку з соціальною політикою обумовлений саме застосуванням механізмів соціального капіталу, які вимагають залучення соціальної відповідальності нинішнього покоління перед прийдешніми поколіннями за ресурсне забезпечення життєдіяльності людського потенціалу, а також забезпечують взаємоузгоджену та збалансовану економічну, екологічну, соціальну політику.

Таким чином, при формуванні концептуальних, стратегічних, програмних засад соціальної політики необхідно враховувати нові вимоги, що визнані світовим співтовариством для перспектив подальшого розвитку людства, а їх формування та реалізацію спрямувати на користь невитратним соціальним ресурсам, які сприяють становленню та накопиченню соціального капіталу.

За період існування незалежності України було прийнято та реалізовано два правових документа з соціальної політики. Це -Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 рр.[14] та Основні напрями соціальної політики на період до 2004 р. [15]. В теперішній час гострою є потреба в формуванні та прийнятті нового документу в Україні, який би регламентував нові вимоги, пріоритети, напрями та механізми реалізації соціальної політики. Якщо в попередніх правових регламентаціях з соціальної політики не зосереджувалась увага на визначенні, формуванні та використання соціального капіталу, то в інтересах інтеграції в кращі світові соціальні системи та реалізації національних інтересів потребують перегляду ці позиції. Пропонується до структури плануємого для прийняття нового правового документу з соціальної політики включити окремим розділом «Розвиток соціального капіталу».

В структурі цього розділу доцільно виокремити такі підрозділи:

становлення демократичних цінностей та соціальних норм;

зміцнення та розвиток соціальних взаємодій, співробітництва, взаємної довіри;

соціальний діалог та соціальне партнерство;

демократизація суспільних відносин і розвиток громадянського суспільства.

Така структура окремого розділу з розвитку соціального капіталу в основних напрямах соціальної політики може бути модифікована, поширена, поглиблена або укрупнена, але за змістом запропоновані підрозділи доцільно зберегти та наповнити більш детальними заходами, які конкретизують інструменти та механізми реалізації.

Теоретичні узагальнення, визначення, аналіз соціально-економічної динаміки, оцінки організаційно-управлінської діяльності та її ефективності, а також результати соціологічних досліджень Інституту соціології НАН України дозволили сформувати та представити структуру та зміст основних напрямів та заходів з розвитку соціального капіталу.

Пропозиції. В структурі правового документу з соціальної політики зміст, структура та наповнення розділу «Розвиток соціального капіталу» з повинні бути такими:

Становлення демократичних цінностей та соціальних норм передбачає:

визначення національної ідеї на основі потреб та інтересів суспільства, ціннісних орієнтацій населення та ментальних рис, життєвих настанов та архетипів суспільства;

культивування національної ідентифікації, збереження духовної національної ідентичності держави;

формування у громадян демократичного світогляду (неухильне дотримання соціальних норм, законів, патріотизм, позитивне ставлення до громадянської активності, дотримання громадянських прав і свобод);

поширення консолідаційних та інтеграційних тенденцій у масовій поведінці та громадській думці шляхом створення умов для культурного розвитку, поширення культури міжнаціональної, міжконфесійної, міжгрупової та міжособистісної толерантності, формування єдиного соціокультурного простору в державі;

культивування морально-етичної свідомості молоді, підвищення рівня освіченості.

Зміцнення та розвиток соціальних взаємодій, співробітництва, взаємної довіри передбачає:розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод громадян;

забезпечення постійного діалогу та взаємної довіри влади і громади, суспільне обговорення проблем через проведення референдумів, громадських слухань, опитування громадської думки,

забезпечення розвитку соціальних інститутів та відповідного зростання соціальних інвестицій, спрямованих на розвиток людини та суспільства;

визначення національних потреб та інтересів та інформування населення щодо вектору розвитку держави, сприяння міжособистісної взаємодії та консолідації суспільства;

стимулювання активності громадян у забезпеченні добробуту території, регіону, держави через створення відповідних правових, фінансових та організаційних умов;

закріплення солідарної участі суб' єктів соціальної політики у формуванні та досягненні соціального розвитку держави;

надання соціальних послуг за принципами справедливості, законності, доступності та відкритості;

забезпечення модернізації в соціальній сфері та удосконалення соціальних відносин через об' єднання зусиль і ресурсів держави, бізнесу та суспільства;

створення умов для плідної співпраці та взаємодії, координації діяльності і довіри суб' єктів господарювання, соціальних груп населення у межах дотримання чинних та прийняття нових правових і договірних документів;

зниження рівня соціального відчуження й виключення населення і працюючих від суспільства, власності, результатів праці тощо;

створення солідарних умов для подолання бідності серед економічно активного населення, підвищення вартості робочої сили;

створення умов для розвитку середнього класу в Україні, використання для цього демократичних механізмів суспільного розвитку;

формування договірних важелів та механізмів подолання взаємної недовіри між людьми, суб' єктами господарювання, становлення цивілізованих соціально-трудових відносин;

підвищення рівня довіри до влади, формування умов для подолання незадоволення характером відносин у системі «влада-людина»; «держава-суспільство»;

залучення інститутів громадянського суспільства до формування та реалізації державної політики;

забезпечити взаємодії та посередництва інститутів громадянського суспільства (бізнес-асоціацій, ЗМІ, громадських благодійних організацій, наукових установ тощо) між собою;

сприяння активізації соціальної відповідальності бізнесу;

забезпечення солідарної участі ресурсів держави і власників підприємств у забезпеченні конституційних прав громадян щодо достатнього життєвого рівня;

здійснення послідовності та збалансованості реформ в економіці та соціальній сфері;

підвищення ефективності державно-приватного партнерства влади, бізнесу та місцевих громад, поширення ведення діалогу між державою та суспільством з метою прискорення мобілізації внутрішніх ресурсів для реалізації соціальних ініціатив;

забезпечення державою пільгового режиму оподаткування для компаній, що дотримуються вимог соціально відповідального бізнесу та позицій ділової етики (благодійність, ефективне використання енергії, вторинна переробка відходів виробництва тощо);

запровадження ефективних мотиваційних механізмів щодо підвищення соціальної, трудової, підприємницької та інноваційної активності населення, спрямованої на розв' язання соціальних проблем;

забезпечення участі громадських організацій у моніторингу за додержанням стандартів надання соціальних послуг та додержання соціальних гарантій і нормативів.

Соціальний діалог та соціальне партнерство реалізовуватимуться шляхом:

розробки Концепції розвитку та активізації соціального діалогу на всіх рівнях управління із залученням фахівців, представників сторін соціального партнерства, науковців;

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 


Похожие статьи

Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій