Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій - страница 61

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 

58,8

Зб,б

3б,7

2,9

у тому числі:

 

 

 

 

 

 

ANFA

2б,1

1б,5

14,2

28,б

10,3

13,4

GFA

55,7

13,4

б4,9

37,4

40,7

1,4

Наявний дохід (CIN)

52,9

52,0

52,0

Зб,б

32,5

25,9

Якщо брати до уваги розподіл ДГ за їх кількістю, що для ДГ роботодавців, самостійно зайнятих, найманих працівників і одержувачів трансфертів, відповідно, становила 0,7; 9,5; 47,3 і 42,5% від кількості всіх ДГ, то розподіл витрат між домогосподарствами залишався нерівномірним: частка витрат ДГ роботодавців у 2010 р. у 3-4 рази перевищувала їх кількість; частка витрат як ДГ самостійно зайнятих, так й ДГ найманих працівників тільки трохи перевищувала їх кількість (у 2009 р. частка витрат становила 10,7 проти 9,5% кількості ДГ самостійно зайнятих; аналогічно, 53,7% витрат проти 47,3% кількості ДГ найманих працівників). Найнижчою залишалася частка витрат для ДГ одержувачів трансфертів та інших доходів: 33% всіх витрат проти 42,5% кількості таких ДГ. Із порівняння виходить, що при розподілі витрат між домогосподарствами порівняно з їх кількістю найбільша частка витрат припадала на ДГ роботодавців, найменша — на ДГ одержувачів трансфертів.

Нерівність між ДГ спостерігалася й при розподілі витрат на споживання. Частка витрат на придбання товарів та послуг у ДГ найманих працівників та одержувачів трансфертів перевищувала їх частку наявного доходу, тобто різниця між споживанням і наявним доходом цих ДГ компенсувалася соціальними трансфертами у натурі, допомогою родичів, надходженнями з ОПГ, іншими доходами.

Частка споживчих витрат на придбання товарів і послуг ДГ роботодавців і самостійно зайнятих мала тенденцію до зниження, причому різниця між частками наявного доходу і споживчих витрат для таких ДГ у 2005-2010 рр. завжди залишалася додатньою. У розподілі між категоріями ДГ частка витрат на споживання у ДГ роботодавців знизилася з 3,3 до 1,5% у 2009 р. (і до 1,4% у 2010 р.), у ДГ самостійно зайнятих - до 8-8,6% у 2008-2009 рр. і зросла до 9,7% у 2010 р., тобто їх частка витрат на придбання товарів і послуг стала нижчою, ніж у попередні роки, і такі домогосподарства мало сприяли розвитку внутрішнього споживчого ринку.

Із розподілу частки поточних податків на доходи і майно, сплачених соціальних внесків виходить, що у ДГ роботодавців і самостійно зайнятих вона була найнижчою за таку частку у ДГ найманих працівників. Частка податків, відповідно, становила: 1,4-1,1% у 2005-2009 рр. і 0,6% у 2010 р. для ДГ роботодавців; 1,8-3,5% і 2,5 у 2010 р. для ДГ самостійно зайнятих проти 86,5-84,7 і 86,6% у 2010 р. для ДГ найманих працівників. Нижчою для перших двох категорій ДГ роботодавців і самостійно зайнятих працівників залишалася частка податків разом із внесками на соціальне страхування порівняно з такими частками для ДГ найманих працівників з кількістю таких ДГ. Вища частка витрат на сплату податків, на соціальне страхування у ДГ найманих працівників при розподілі витрат обумовлена вищими процентними ставками оподаткування на дохід фізичних осіб і нарахувань страхових внесків на заробітну плату порівняно із оподаткуванням прибутку і змішаного доходу, доходу від власності та інших доходів роботодавців і самостійно зайнятих.

Суттєва нерівність відслідковувалася і поширена при розподілі поточного приросту заощаджень між ДГ. Їх частка приросту у ДГ роботодавців (при розподілі їх між ДГ) зросла у 2005-2009 р. з 3,8 до 10,6% і до 15,5% у 2010 р.; у ДГ самостійно зайнятих, відповідно, - з 6,8 до 38,9% і спала до 22,9% у 2010 р. Такі домогосподарства нагромаджували багатство у формі нефінансових активів: частка ДГ роботодавців при їх розподілі зросла з 1,4 у 2005 р. до 16,1% у 2009 р. і до 15,3% у 2010 р.; частка заощаджень ДГ самостійно зайнятих - з 44 до 57% у 2009-2010 р. Навпаки, частка чистих заощаджень ДГ найманих працівників знизилася з 53 до 13,8% у 2009 р., а нефінансових активів - з 26 до 16,5% у 2009 р. і до 14,2% у 2010 р. Частка заощаджень ДГ одержувачів соціальних трансфертів майже не змінилася (становила 36,7% у 2009 р.) при значному зниженні їх частки у нагромадженні нефінансових активів з 28,6 до 10,3% у 2009 р. і до 13,4 у 2010 р. Однак частка чистого заощадження у 2010 р. у ДГ одержувачів трансфертів стала мізерною - всього 2,9% і за рахунок значного зниження частки приросту фінансових активів до 1,4% у 2010 р. (табл. 3-4).

Домашні господарства одержувачів трансфертів стали ще біднішими у 2010 р. з точки зору зменшення частки їх витрат (27.6% у 2010 р. порівняно з 34,4% всіх витрат ДГ у 2005 р.), а також використання отримуваних доходів на споживання і заощадження при їх розподілі між ДГ.

Частка приросту фінансових активів при їх розподілі між ДГ для ДГ роботодавців зросла у 2005-2009 рр. у 2 рази, у ДГ самостійно зайнятих - у 12 разів, у ДГ найманих працівників, навпаки, зменшилася майже у 4 рази, у ДГ одержувачів соціальних трансфертів та інших доходів їх частка також знизилася, а у 2010 р. впала до 1,4% всіх фінансових активів. Отже, нерівність за економічними статками між домогосподарствами загострилася, а на приріст заощаджень значною мірою вплинули й зміни у курсовій політиці.

Структура доходів чотирьох категорій вищезазначених домашніх господарств за даними вибіркових обстежень відрізняється від структури доходів ДГ за підсекторами у СНР тим, що у ДГ  (за даними вибіркових обстежень умов життя домогосподарств) вилученосплачені податки та інші поточні соціальні трансферти, а також не враховано величину отриманих соціальних послуг у натуральному вигляді.

На основі залучення нової не використовуваної до цього часу інформації про структуру доходів і витрат домашніх господарств в СНР, їх розподілу серед домогосподарств за основним джерелом доходу виявлено суперечності у формуванні доходів і витрат різних категорій домогосподарств. Зосереджено увагу на диспропорціях у розподілі доходів і витрат у взаємозв' язку «доходи-податки та інші сплачені поточні трансферти», «доходи-одержані соціальні трансферти (у формі грошової допомоги, безготівкових пільг і субсидій тощо)» і обґрунтовано доцільність їх коригування для різних категорій домашніх господарств.

Розподіл доходів (еквівалентних витрат) домашніх господарств між їх підсекторами показав, що ДГ роботодавців, самостійно зайнятих і ДГ найманих працівників у 2010 р. вже відновили і навіть перевищили свою частку доходів порівняно з 2005 р. Винятком є ДГ одержувачів трансфертів, частка доходів яких знизилася у 2010 р. до 27,б% всіх доходів ДГ порівняно з 34,4% у 2005 р. Частка доходів ДГ одержувачів трансфертів не відповідала й кількості таких ДГ, що становила 42,5% всіх ДГ у 2010 р. Отже, якщо у 2010-2011 pp. зростав добробут всіх ДГ з точки зору отримуваних доходів, то в основному за рахунок зменшення частки доходів і витрат ДГ одержувачів трансфертів при розподілі всіх доходів між домогосподарствами. Тому заходи щодо пом' якшення нерівності внаслідок існуючих розподільчих відносин, зокрема, для ДГ одержувачів трансфертів порівняно з рештою ДГ, залишаються основним мотивом здійснюваної соціальної політики, економічного і соціального розвитку України на середньострокову перспективу. Актуальною залишається проблема підвищення частки заробітної плати у доходах домашніх господарств не тільки за рахунок підвищення мінімальної заробітної плати і вирівнювання середньомісячної заробітної плати за видами економічної діяльності, але й внаслідок вищої продуктивності праці зайнятих і забезпечення конкурентоспроможності національних товарів на внутрішньому ринку.

Висновки і пропозиції.

Перспективи подальших досліджень доходів і витрат ДГ пов' язані з оцінкою середньої і граничної схильності різних категорій ДГ до споживання і заощадження, нагромадження багатства.

Доведено, що існуючі розподільчі відносини у формуванні доходів домашніх господарств, основним доходом яких є прибуток, змішаний дохід роботодавців і самостійно зайнятих працівників, оплата праці найманих працівників і домашніх господарств одержувачів соціальних трансфертів, доходів від власності та інших доходів не згуртовують різні прошарки населення, а навпаки, ведуть до поглиблення нерівності і загострення конфліктів у соціально-економічних відносинах.

Перехід до моделі субсидіарної держави означає, що держава забезпечуватиме перерозподіл соціальних витрат на користь найбільш ризикових груп населення при одночасному скороченні соціальних трансфертів забезпеченим сім' ям, тобто скорочення державних соціальних трансфертів повинно привести, по-перше, до перерозподілу цього джерела доходів між домогосподарствами роботодавців, самостійно зайнятих, найманих працівників і одержувачів трансфертів; по-друге, до удосконалення розподільчих функцій держави, корпоративного сектора і громадських організацій. Держава повинна частково зняти з себе зобов' язання по соціальному забезпеченню і соціальній підтримці громадян і перекласти на них самих через високу заробітну плату, отримання інших легальних джерел доходів. Сучасна пенсійна реформа, реформи у системі охорони здоров' я, освіті, у житлово-комунальному господарстві спрямовані на реалізацію таких цілей. Здійснювана підчас кризи система соціальної допомоги частково пом' якшувала соціальну напруженість, але наступні соціальні реформи спрямовані на перехід до субсидіарної держави, що можливий тільки при значному зростанні основних джерел доходів всіх категорій домашніх господарств. Водночас повинна підвищуватися відповідальність корпоративного бізнесу за соціальний захист працівників при формуванні соціального і компенсаційних пакетів в оплаті праці зайнятих.

Щоб досягти в Україні стандартів добробуту високорозвинених країн, що характеризуються високою якістю і комфортними умовами життя переважної більшості населення, і забезпечити на цій основі соціальну стійкість і справедливість у розподілі доходів, необхідно змінити модель управління національною економікою, переорієнтувати її на модернізацію і нововведення у всі сфери людського буття. В умовах глобалізації, вичерпання природних ресурсів, загострення демографічних, соціально-економічних, екологічних та інших проблем модернізація економіки повинна стати на сучасному етапі, з одного боку, як ціллю розвитку, з другого, - засобом для підвищення конкурентоспроможності, створення умов для високого рівня продуктивності праці зайнятих, отримання стабільних доходів як основи матеріального добробуту всіх соціальних прошарків суспільства.

Необхідно удосконалити статистичний облік структури доходів і витрат домогосподарств за основним джерелом доходів на основі введення розподілу за рівнем середньодушового доходу і за децильними групами для чотирьох категорій домашніх господарств за основним джерелом доходу (роботодавців, самостійно зайнятих, найманих працівників, одержувачів трансфертів та інших доходів) за даними вибіркових обстежень домогосподарств Держстатом України з метою обґрунтування більш чіткого структурування домашніх господарств за основним джерелом доходу, що сприятиме визначенню на цій основі умов формування середнього класу в Україні.

РЕЗЮМЕ

Проаналізовано тенденції та диспропорції в розподілі, використанні доходів різних категорій домашніх господарств, для яких визначальним є основне джерело доходу: прибуток, змішаний дохід роботодавців і самостійно зайнятих, оплата праці найманих працівників, одержувачів доходу від власності та трансфертів. Обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення розподільчих відносин і формування субсидіарної держави в Україні.

Ключові слова: розподільчі відносини, домашнє господарство, основне джерело доходу, витрати, нерівність, диспропорції.

РЕЗЮМЕ

Проанализированы тенденции и диспропорции в распределении, использовании доходов разных категорий домашних хозяйств, зависящих от основного источника дохода: прибыли, смешанного дохода работодателей и самостоятельно занятых работников, оплаты труда наемных работников, получателей дохода от собственности и трансфертов. Обоснованы предложения по усовершенствованию распределительных отношений и формирования субсидиарного государства в Украине.

Ключевые слова: распределительные отношения, домашнее хозяйство, основной источник дохода, расходы, неравенство, диспропорции.

SUMMARY

The author analyses the tendencies and the disproportions in the distribution of incomes and of expenditures of different categories of households' depending on their basic source of income: gross operating surplus, mixed income of employers and own-account workers, conpensation of employees, recipients of property and transfer incomes. The proposition for improvement the distributive relations in Ukraine are justified and formation of the subsidiarity state in Ukraine are considered.

Key words: distributive relations, household, basic source of income, expenditure, inequality, disproportions.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Капіталізація економіки України І За ред. акад. НАН України В. М. Гейця, д-ра екон. наук А.А. Гриценка. - К.: Ін-т екон. та прогнозув.,

2007. - 220 с.

2. Шумська С.С. Капіталізація економіки: системний підхід та методологічні напрями дослідження [Текст] І С. С. Шумська ІІ Економічна теорія. - 2012. - № 1. - С. 35-49.

3. Флербе М. За пределами ВВП: в поисках меры общественного благосостояния [Текст] І М. Флербе. - Часть 1 ІІ Вопросы экономики. -2012. - № 2. - С. 52-бб; продолжение: Часть ІІ ІІ Вопросы экономики. - 2012. - № 3. - С. 32-51.

4. Колот А. М. Методологічні аспекти розвитку теорії розподільчих відносин [Текст] І А. М. Колот ІІ Економічна теорія. - 2008. - № 4. - С.

3-18.

5. Лагутін В.Д. Теоретико-методологічні підходи до сучасних проблем оплати праці [Текст ] / В. Д. Лагутін // Економічна теорія. - 2010. -№ 1. - С. 29-38.

6. Поворознюк І. Оплата праці в процесі трансформації постсоціалістичної економіки [Текст] / І. Поворознюк // Україна: аспекти праці. -2012. - № 3. - С. 16-23.

7. Державний бюджет і бюжетна стратегія в умовах економічних реформ: у 4 т. / ДННУ «Акад. фін. управління»; за заг. ред. М.Я. Азарова. - К., 2011. - Т. 4: Державні соціальні видатки: напрями раціоналізації та підвищення ефективності. - 2011. - 608 с.

8. Кваснюк Б.Є. Заощадження як економічна категорія [Текст] / Б. Є. Кваснюк // Економіка і прогнозування. - 2000. - № 1. - С. 13-27.

9. Манків Григорі Н. Макроекономіка [Текст] / Григорі Н. Манків; Пер. з англ.; Наук. ред. пер. С. Панчишина. - К.: Основи. 2000. - 588 с.

10. Національні рахунки України за 2010 рік. [Текст]: Державна служба статистики України. - К.: Держстат України, 2011. - 158 с.

УДК 331.1

КОЛЕКТИВНО-ДОГОВІРНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ПРАЦІВНИКІВ

Соколов Д.Є., аспірант Донецького національного університету '

Постановка проблеми. За останні роки в Україні колективно-договірне регулювання трудових відносин набуло якісно нового значення. Закон України «Про колективні договори і угоди» став правовою основою для подальшого налагодження і поєднання інтересів роботодавців і найманих працівників для «розвитку системи колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин». Колективні договори і угоди фактично є юридичними актами узгодження інтересів сторін, їх співробітництва щодо забезпечення прав і гарантій найманих працівників, досягнення злагоди в суспільстві. Укладення колективного договору значною мірою сприяє регулюванню виробничих і трудових відносин, підвищенню ефективності виробництва та зміцненню трудової дисципліни, поліпшенню умов праці, посиленню соціального захисту працівників та їх сімей, пом'якшує соціально-економічну напругу в колективі. Тому дослідження та вирішення існуючих проблем колективно-договірного регулювання є особливо актуальним в Україні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Найбільш ґрунтовні напрацювання щодо різних аспектів колективно-договірного регулювання здійснювали у своїх дослідженнях вітчизняні вчені - Д. Богиня, О. Грішнова, С. Дорогунцов, А. Колот, В. Куценко, Е. Лібанова, О. Новікова, В. Онікієнко, С. Пирожков, У. Садова, Л. Семів, А. Чухно та інші. Однак, залишається чимало проблем, пов'язаних з ефективністю регулювання соціально-трудових відносин за допомогою колективних договорів і угод.

Метою статті є дослідження окремих аспектів колективно-договірного регулювання трудових відносин в сучасних умовах, аналіз сучасних тенденцій щодо стану укладання колективних договорів та угод за видами економічної діяльності та визначення напрямів щодо його удосконалення.

Результати дослідження. Колективно-договірне регулювання трудових відносин в Україні представлене на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях і здійснюється у формі колективних угод і колективних договорів [1]. Відповідно колективні угоди з огляду на їх суб' єктний склад, сферу дії, зміст та співвідношення між ними поділяються на: генеральну угоду, що укладається на державному (всеукраїнському) рівні; галузеву угоду, що укладається на галузевому рівні; регіональну угоду, що укладається на регіональному (адміністративно-територіальному) рівні.

Аналіз діючих галузевих і регіональних угод свідчить, що учасниками колективних переговорів не завжди враховуються положення Генеральної угоди. Це обумовлюється низкою причин, зокрема: часові рамки колективних переговорів і термін дії угод різних рівнів не співпадають. Наприклад, значна частина галузевих і регіональних угод укладена на 2009-2011 роки, навіть ті, які за терміном дії співпадають з генеральною угодою, тобто на 2010-2012 роки були укладені раніше, ніж генеральна (листопад 2010 року); суб' єкти угод не враховують рекомендації реєструючого органу щодо окремих положень угод, які погіршують умови працівників, порівняно з генеральною угодою.

Таблиця 1

Динаміка кількості працівників за видами економічної діяльності та регіонами_

Регіон / вид економічної / промислової діяльності

Середньооблікова кількість штатних працівників, тис. осіб

 

2000

2008

2009

2010

Усього

13678

11389

10653

10758

Регіони

 

 

 

 

Донецька область

1477

1279

1169

1156

Луганська область

712

584

548

547

Харківська область

825

705

655

664

Київська область

469

391

370

383

Вид економічної діяльності

 

 

 

 

Будівництво

590

497

385

380

Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку

630

947

852

904

Промисловість

4061

3188

2851

2842

Добувна промисловість

615

480

450

446

Добування кам'яного вугілля, лігніту і торфу

418

295

284

282

Переробна промисловість

2917

2192

1886

1884

Хімічне виробництво

159

119

109

109

Металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів

434

407

355

339

Виробництво машин та устаткування

497

293

241

253

Станом на 01.10.2011 року в Україні діє 93 галузеві угоди: 20 із них укладені в секторах промисловості, 10 - в транспорті, 14 - у сфері будівництва, 3 - зв' язку, 7 - агропромисловому комплексі, 10 - оборонний комплекс, 29 - в невиробничій сфері.

За даними статистики кожного року зменшується облікова кількість штатних працівників підприємств, установ і організацій: з 13 678 осіб у 2000 році - до 10 758 у 2010 році [2]. Зокрема, майже вдвічі за десять років зменшилася кількість працівників у таких видах промислової діяльності, як видобуток вугілля, виробництво машин, електронного, електричного та оптичного устаткування, неметалевої продукції, текстильне виробництво; на третину - виробництво готових металевих виробів, транспортних засобів та інші. Водночас,

© Соколов Д.Є., 2012збільшилася кількість працівників у невиробничих сферах, зокрема, в таких, як торгівля, надання послуг, ремонт побутових приладів, діяльність готелів та ресторанів, операції з нерухомим майном, фінансова діяльність, в яких охоплення профспілковим членством є значно нижчим (табл. 1).

Необхідно звернути увагу на те, що галузеві угоди у сфері надання послуг містять низку конкретних норм і положень щодо умов оплати праці, режимів праці та відпочинку, відрізняє їх від угоди в сфері охорони здоров'я і склад суб'єктів сторони власників. Ці угоди містять також рекомендаційні положення для застосування в колективних договорах, що укладаються на підприємствах відповідного виду економічної діяльності.

Галузеві угоди в сфері матеріального виробництва відрізняються від вищезгаданих як за обсягами, так і за змістом. В них відслідковується більш тісний і безпосередній зв' язок з рівнем підприємства, стосовно якого містять положення як рекомендаційного характеру, так і прямі доручення керівникам підприємств, що перебувають у сфері управління суб' єктів сторони власників.

Слід зазначити, що саме «тарифна» частина положень галузевих угод важлива для застосування в колективних договорах на підприємствах, оскільки норми угоди діють безпосередньо. Однак, дані державної статистики свідчать, що в колективних договорах не завжди встановлюються мінімальні гарантії в оплаті праці, передбачені в галузевих угодах (табл. 2).

Як видно із табл. 2, встановлення в колективних договорах норм, нижчих від норм галузевої угоди більшою мірою характерне для підприємств промислової діяльності. Це може бути обумовлено двома причинами: або суб' єкти, що уклали колективний договір не перебувають у сфері дії сторін галузевої угоди, або скористалися правом, наданим Законом України «Про оплату праці» (стаття 14), -тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємств встановлювати норми, що допускають оплату праці нижче, від норм, визначених в галузевій угоді [3].

Таблиця 2

Розподіл працівників за розмірами мінімальної місячної тарифної ставки, встановленої колдоговором та галузевою угодою, за

Регіон / вид економічної / промислової діяльності

Кількість працівників, зайнятих на підприємствах, де мінімальна місячна тарифна ставка (оклад) встановлена колдоговором та галузевою угодою

 

всього, тис. осіб

у % до облікової кількості працівників

у тому числі (у %) розмір мінімальної тарифної ставки (окладу), встановленого колдоговором, по відношенню до встановленого галузевою угодою

 

 

 

нижчий

відповідний

вищий

Усього

8522,9

77,5

4,0

88,5

7,5

Регіони

 

 

 

 

 

Донецька область

1028,0

86,6

7,5

80,6

11,9

Луганська область

508,0

91,2

10,2

84,2

5,6

Харківська область

502,0

74,6

9,9

83,8

6,3

Київська область

230,0

58,9

1,6

91,6

6,8

Вид економічної діяльності

 

 

 

 

 

Будівництво

227,6

64,0

7,5

87,0

5,5

Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку

328,8

34,3

0,3

93,1

6,6

Промисловість

2517,2

86,9

10,6

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 


Похожие статьи

Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій