Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій - страница 62

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 

71,4

18,0

Добувна промисловість

441,7

98,5

19,3

70,2

10,5

Добування кам'яного вугілля, лігніту і торфу

282,5

98,8

27,3

72,3

0,4

Переробна промисловість

1551,0

80,8

8,9

72,6

18,5

Металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів

303,4

89,4

1,9

65,7

32,4

Виробництво машин та устаткування

224,1

87,3

17,5

67,2

15,3

Рис. 1. Розподіл кількості працівників, промислової діяльності, тис.осіб

які працюють в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, за видами

Найвища питома вага працівників, які зайняті в умовах, що не відповідають встановленим санітарно-гігієнічним нормам, в загальній їх кількості відзначається на підприємствах промислових видів діяльності: з добування вугілля, лігніту і торфу (77,2% облікової кількості штатних працівників даного виду діяльності), виробництва коксу, продуктів нафтоперероблення (61,8%), добування корисних копалин крім паливно-енергетичних (59,5%), металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (51,7%) і відповідно у тих областях, де у структурі зайнятості переважають ці види діяльності - Луганській (46,8% облікової кількості штатних працівників), Донецькій (41,2%), Дніпропетровській (38,7%) (рис. 1) [4].

Найбільш розповсюдженим серед небезпечних факторів виробничого середовища, як і раніше, був підвищений рівень шуму, інфразвуку, ультразвуку. Під дією цього фактору працювали 696,3 тис. осіб або 14,8% працівників (у 2007р. - 768,9 тис. осіб або 14,0%). Значно вищою зазначена частка була на підприємствах з добування вугілля, лігніту і торфу (42,4%), добування корисних копалин крім паливно-енергетичних (41,2%), металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (35,2%) [4].

Кількість працівників, яким встановлено хоча б один із видів пільг та компенсацій, у 2009р. становила 1488,9 тис. осіб, або 31,6% облікової кількості штатних працівників (у 2007р. - 1724,9 тис. осіб, або 31,3%). Найбільше зазначених працівників було зайнято на підприємствах промисловості - 1086,9 тис. осіб (38,2%) й транспорту та зв'язку - 267,5 тис. осіб (28,6%) (табл. 4).

Таблиця 4

Динаміка кількості працівників, яким встановлено хоча б один із видів пільг та компенсацій за роботу зі шкідливими умовами

праці, тис. осіб [4]

 

2005

2007

2009

у % до 2007

Усього

1803,6

1724,9

1488,9

86,3

Сільське господарство та пов'язані з ним послуги

93,3

69,4

57,5

82,8

Промисловість

1328,3

1268,1

1086,9

85,7

Добувна промисловість

369,3

358,8

322,5

89,9

добування вугілля, лігніту і торфу

253,5

241,3

223,8

92,7

добування корисних копалин крім паливно-енергетичних

94,2

93,4

76,0

81,4

Переробна промисловість

764,8

712,3

568,3

79,8

металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів

256,5

243,0

195,0

80,3

Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води

194,2

197,0

196,1

99,5

Будівництво

102,7

108,0

77,0

71,3

Діяльність транспорту і зв'язку

279,3

279,4

267,5

95,8

Кількість працюючих у режимі скороченого робочого дня (тижня) у 2009 р. порівняно з попереднім роком зросла в 1,7 рази, або на 857,5 тис. осіб, і становила 2063,3 тис. осіб (19,4% середньооблікової кількості штатних працівників). Основними видами діяльності, в яких відбулося значне зростання кількості таких працівників, були промисловість (на 331,4 тис. осіб), транспорт та зв'язок (на 171,1 тис. осіб), торгівля (на 99,2 тис. осіб) та будівництво (на 64,9 тис. осіб) (рис. 2) [4].

діяльністьтранспорту та зв'язку

тор гівля та р емонт

будівництво

промисловість

сільське господарство, мисливство

усього

0 10 20 30 40 50 60

□ пр ацю в а ли у р ежимі скор о ч єно го р о б о ч о го дня (тижня) ■ пдіебувалиу відпустках з ініціативи адміністрації

Рис. 2. Рівень вимушеної неповної зайнятості за окремими видами економічної діяльності (у % до середньооблікової кількості штатних працівників відповідного виду діяльності) [4]

Якщо проаналізувати процес укладення галузевих угод за три роки, можна спостерігати активізацію колективно-договірної кампанії на початку року (табл. 3).

Аналіз сучасної системи і механізмів колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин на галузевому рівні свідчить про цілий ряд проблем і перешкод, які знижують ефективність дії галузевих угод: недостатнє інституційне представництво роботодавців та найманих працівників у сферах економічної діяльності, в яких спостерігається тенденція до збільшення кількості працюючих (сфера послуг, торгівля, діяльність готелів та ресторанів); низький рівень охоплення членством профспілок на підприємствах недержавної форми власності; недостатня взаємна інформованість представницьких галузевих організацій про склад суб' єктів, інтереси яких вони уповноважені представляти, і як результат - невизначеність сфери дії галузевих угод; перевантаженість галузевих угод положеннями, що дублюють норми законодавства, також включення до угод положень, що не відповідають чинному законодавству та положенням генеральної угоди; невідповідність структури галузевих організацій соціальних партнерів класифікації видів економічної діяльності [5].

Що стосується угод на регіональному рівні, то вони, відповідно до законодавства, регулюють норми соціального захисту найманих працівників підприємств, включають вищі порівняно з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації та пільги. Правовий статус законодавець не визначає, також, на відміну від колективних угод інших рівнів законодавець не дає переліку питань, з яких проводяться колективні переговори на регіональному рівні, а як зазначено вище, обмежує їх зміст лише регулюванням соціальних гарантій, пільг і компенсацій [6].

Всі діючі регіональні угоди укладені за участю місцевих органів виконавчої влади, організацій роботодавців і профспілок та практично є тристоронніми, оскільки окремо містять зобов' язання органів влади, організацій роботодавців і профспілок. У п' яти областях угоди укладені за участю органів місцевого самоврядування - обласних рад. Станом на 31.12.2011 року в Україні діє 29 регіональних угод (в Автономній Республіці Крим, 24-ох областях, у містах Києві та Севастополі).

Таблиця 3

Кількість зареєстрованих галузевих угод [2]_

Рік / квартал

2009 рік

2010 рік

2011 рік

 

усього

І-ІІ кв.

Ш-ІУ кв.

усього

І-ІІ кв.

ІІІ-ІУ кв.

усього

І-ІІ кв.

ІІІ-ІУ кв.

Зареєстровано нових галузевих угод

18

12

6

19

13

6

27

15

12

Зареєстровано змін і доповнень до угод, укладених в попередні роки

22

12

10

22

15

7

7

5

2

Зміст регіональних угод різниться в залежності від особливостей соціально-економічного розвитку регіону та галузевої структури господарського комплексу. Так, регіональна угода Донецької області, пріоритетною галуззю в якій є видобуток вугілля, містить значну частину положень, які пов' язані із соціальним захистом шахтарів, а також положень щодо забезпечення належних умов праці, враховуючи високий рівень виробничого травматизму та професійних захворювань на підприємствах області. Зокрема, щодо: забезпечення на підприємствах відрахувань на охорону праці не менш, ніж 0,6%, а на підприємствах вугільної промисловості - не менш ніж 3% від суми реалізованої продукції; надання фінансової допомоги інвалідам, що втратили працездатність на виробництві, шляхом оплати вартості їх навчання та перекваліфікації в навчальних закладах професійно-технічної освіти для отримання професії в сумі 1 млн. гривень протягом 2011-2012 років. Крім цього, угода містить додаток, яким визначено критерії встановлення відсотка вини постраждалого від нещасного випадку на виробництві для визначення розміру одноразової допомоги.

У Донецькій області тарифна ставка робітника першого розряду встановлюється у розмірі не нижче 120% мінімальної заробітної плати з урахуванням регіонального коефіцієнта 1,15, який враховує перевищення прожиткового мінімуму в Донецькій області порівняно з встановленим законодавством. Окрім цього угода містить рекомендації підприємствам включати до колективних договорів норми щодо поетапного підвищення тарифної частини основної заробітної плати в загальному розмірі нарахованої заробітної плати до 65-75% та поступового зростання частки витрат на оплату праці у витратах на виробництво продукції до 30-40% [7].

Таким чином, регіональна угода посідає важливе місце у системі колективно-договірного регулювання, оскільки дає можливість встановлювати вищі, порівняно з генеральною угодою, та додаткові соціальні гарантії з урахуванням особливостей регіону.

Колективний договір, що укладається на підприємствах, в установах і організаціях посідає в системі колективно-договірного регулювання найнижчий рівень, однак, він є найважливішою і найпоширенішою формою регулювання соціально-трудових відносин. Що стосується тенденцій стану укладення колективних угод на підприємствах, що належать до різних видів економічної діяльності, протягом 2008-2010 років спостерігається зменшення їх кількості на підприємствах торгівлі і сфери послуг, пошти і зв' язку, в установах, що здійснюють фінансову діяльність, водночас, на підприємствах реального сектору економіки спостерігається щорічне зростання кількості укладених колективних договорів як в цілому (від 9685 у 2008 році - до 11783 у 2010 році), так і за всіма видами промислової діяльності

(табл. 5) [2].

Таблиця 5

_Стан укладання колективних договорів на підприємствах на 31 грудня 2010 року_

Регіон/вид економічної

Кількість укладених та

Кількість працівників охоплених колективними договорами

діяльності

зареєстрованих колективних договорів, одиниць

тис. осіб

у % до облікової кількості штатних

 

 

 

працівників

Україна

105014,0

8967,6

81,6

Регіони

 

 

 

Донецька область

9230,0

1050,0

88,5

Луганська область

4962,0

508,6

91,2

Харківська область

6566,0

601,5

89,4

Київська область

2946,0

245,4

62,8

Види економічної діяльності

 

 

 

Будівництво

4846,0

252,4

71,0

Торгівля, ремонт автомобілів та побутових виробів

7676,0

407,5

42,5

Промисловість

11743,0

2624,0

90,6

Добування кам'яного вугілля, лігніту і торфу

262,0

282,5

98,8

Хімічне виробництво

377,0

102,5

91,5

Металургійне виробництво та

 

 

 

виробництво готових металічних

921,0

311,4

91,7

виробів

 

 

 

Висновки та пропозиції. Аналіз структури, змісту положень, механізмів контролю та стану виконання діючих колективних договорів і угод всіх рівнів свідчить про наступне: сфера дії колективних угод національного, галузевого та регіонального рівнів обмежена складом суб' єктів сторін та їх повноваженнями у вирішенні питань, що віднесені законодавством до сфери колективно-договірного регулювання на певних рівнях; допускається невідповідність умов праці та зайнятості, встановлених в колективних договорах на підприємствах, умовам, визначеним колективними угодами вищого рівня.

На основі проведеного дослідження структури, змісту діючих колективних угод всіх рівнів, пропонується наступне: укладати колективні угоди на рівнях, вищих за підприємство, на тристоронній основі, розмежувавши зобов' язання центральних і місцевих органів влади, як власника підприємств і як органу державної влади, що мають визначені законодавством повноваження щодо формування і забезпечення реалізації державної політики у певних сферах; встановити часові рамки проведення колективних переговорів з укладення угод різних рівнів, а також передбачити укладення угоди у році, що передує року початку її дії; забезпечити доступ роботодавців та трудящих до змісту колективних угод всіх рівнів шляхом розміщення їх в друкованих та електронних засобах масової інформації.

РЕЗЮМЕ

Стаття присвячена дослідженню окремих аспектів колективно-договірного регулювання трудових відносин в сучасних умовах. У статті здійснено аналіз сучасних тенденцій щодо стану укладання колективних договорів та угод за видами економічної діяльності. На основі проведеного аналізу запропоновано напрями щодо удосконалення договірного регулювання соціально-трудових відносин в Україні.

Ключові слова: соціально-трудові відносини, колективно-договірне регулювання, Генеральна угода, регіональна угода, галузева угода,

колективний договір

РЕЗЮМЕ

Статья посвящена исследованию отдельных аспектов коллективно-договорного регулирования трудовых отношений в современных условиях. В статье осуществлен анализ существующих коллективных договоров и соглашений по видам экономической деятельности. На основе проведенного анализа предложены направления но совершенствованию договорного регулирования социально-трудовых отношений в Украине.

Ключевые слова: социально-трудовые отношения, коллективно-договорное регулирование, Генеральное соглашение, региональное соглашение, отраслевое соглашение, коллективный договор

SUMMARY

Article is devoted to some aspects of collective bargaining regulation of labour relations in the modern world. The article is an analysis of current trends on the status of collective agreements and agreements on economic activity. Based on the analysis offered directions to streamline the regulation of social and labour relations in Ukraine.

Keywords: social and labour relations, collective bargaining regulation, the General Agreement, a regional agreement, industry agreement, the collective agreement

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Про колективні договори і угоди: Закон України від 01.07.1993 року №ЗЗ5б-ХП: Законодавство України [Електронний ресурс] -Режим доступу: http:ІІzakon.rada.gov.uaІcgi-binІlawsІmain.cgi?nreg=335б-12.

2. Праця України у 2010 році: Статистичний збірник. - К.: Держкомстат України, 2011. - 324 с.

3. Кодекс законів про працю України ІІ Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - №11-12.

4. Стан умов праці найманих працівників у 2011 році: статистичний бюлетень. - К.: Державний комітет статистики України, 2011. - 2б с.

5. Жуков В. І. Проблеми колективно-договірного регулювання трудових відносин в Україні: монографія І В. І. Жуков, Г. В. Осовий, Ю. О. Привалов. - К.: Ін-т соціології НАНУ, 1999. - С. 87.

6. Павлов В. І. Соціальне партнерство на ринку праці України: монографія І В. І. Павлов, А. М. Колосок. - Рівне, НУВГП, 2009. - 223 с.

7. Шангіна Л. Соціальний діалог як важлива частина «доброчинного кола добробуту» - формування заробітної плати І Л. Шангіна ІІ Національна безпека і оборона. - 2010. - № 7 (118). - С. б1-77.

УДК 37.014.53

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ РИНКОВОГО І ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ

Солдатова І.В., Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

З моменту проголошення незалежності, Україна відчула необхідність у формуванні якісної робочої сили. Кадрове забезпечення галузей економіки з урахуванням реальних потреб ринку праці та вимог до якості робочої сили стало сприйматися як один з найважливіших чинників підвищення продуктивності праці, забезпечення випуску підприємствами, установами і організаціями конкурентоспроможної продукції. Це ставить перед державою завдання розробки ефективного механізму формування кадрового забезпечення та удосконалення відповідної державної політики.

Кадрове забезпечення економіки у відповідності до потреб ринку праці вивчається у наукових дослідженнях провідних вчених: С. Бандур, Д. Богиня, О. Грішнова, Б. Данилишин, М. Долішній, Л. Колешня, А. Колот, Н.Лук'янченко, Е. Лібанова, Л. Лісогор, В. Онікієнко, В. Савченко, Л.Шаульська. Але глибока розробленість проблеми і велика кількість праць не стали підґрунтям для формування єдиного визначення „ринок освітніх послуг", „ринок праці", „ринок робочої сили", не вирішили проблеми прогнозування та регулювання ринку робочої сили та послуг освіти.

Метою статті є дослідження особливостей ринкового регулювання ринку освітянських послуг, оцінка обмежень дії ринкових механізмів та доведення необхідності державного регулювання ринку освітніх послуг.

Функціонування ринку освітніх послуг і реалізація економічної, соціальної, адаптаційної та інших функцій освіти залежить від ступеню урегульованості ринку професійної освіти. Повна відмова від регулювання процесу розвитку системи освіти та надання стихії ринку необмеженої свободи здатні призвести до жорсткої кризи в системі кадрового забезпечення економіки.

В сучасній розвинутій економіці існують два головних інструменти, регулятори її функціонування: ринок і держава.

Розподіл ресурсів в ринковій системі здійснюється децентралізовано на основі вибору споживача, що зумовлює більше, чи менше виробництво послуги. Вибір споживача, який обумовлений фінансово, є основним інструментом регулювання ринку, встановлення балансу між попитом і пропозицією на ньому. Окрім попиту і пропозиції на освітні послуги, основними інструментами ринкового регулювання, що впливають на функціонування ринку освітніх послуг є: ціна на освітні послуги; доход замовників освітніх послуг; фінансові можливості роботодавців для замовлення і підготовки якісної робочої сили, а також для її покупки; розвиненість ринкової інфраструктури; інформація.

З погляду нормативного підходу необхідність державного регулювання будь-якого ринку обумовлюється наявністю на ньому хоча б однієї з чотирьох ситуацій, які мають назву „ринкові невдачі": зовнішніх ефектів, асиметрії інформації, суспільних благ. На ринку освітніх послуг мають місце всі визначені ситуації, тож необхідність його державного регулювання є очевидною [1., с. 38].

Державна участь необхідна для забезпечення громадян більш достовірною інформацією про якість освітніх послуг, для обмеження можливостей виробників освітніх послуг отримувати вигоду від свого монопольного положення, для розподілу ресурсів у сфері освіти з урахуванням зовнішніх ефектів споживання освітніх послуг, для забезпечення доступності освіти усім членам суспільства, а також для усунення деформацій і диспропорцій у функціонуванні системи ринків держави.

Функції держави у розвитку системи освіти:

законодавче регулювання виробництва і споживання послуг освіти, трудових відносин (закони про освіту); розробка і реалізація політики в сфері освіти на різних рівнях, в тому числі на підставі державних програм; виробництво освітніх послуг, які є суспільними благами (державні навчальні заклади); субсидіювання виробників суспільних благ;

субсидіювання споживачів (пільгові ціни, кредити, ваучери, стипендії); купівля освітніх послуг (безкоштовна освіта, державні програми, замовлення);

перерозподіл доходів через систему безкоштовних послуг освіти, пільг для споживачів, цільові освітні програми, підтримка регіонів та окремих соціальних груп;

забезпечення соціальних гарантій та соціального захисту робітників сфери освіти; податкове регулювання.

© Солдатова І.В., 2O12

Обмеження дії ринкових механізмів на ринку освітніх послуг

Таблиця 1

Обмеження

Зміст

1. Монополістичний характер діяльності освітніх закладів

Освітні заклади працюють в умовах монополістичної конкуренції тільки на території крупних міст. У малих містах, населених пунктах є часто лише одна філія ВНЗ, декілька учбових закладів професійно-технічної освіти. Ринок освітніх послуг дуже монополізований.

2. Освіта є галуззю соціальної сфери, для якої характерна інформаційна асиметрія

Конкуренція має на увазі повну інформованість всіх учасників ринкових відносин про властивості товарів та послуг, умови їх виробництва і споживання, про стан ринку. В галузі освіти споживач часто приймає рішення, володіючи інформацією лише стосовно репутації постачальника, а не про якість конкретної освітньої послуги.

3. Державні і муніципальні освітні заклади розподіляють суспільне благо.

Галузь освіти має обмежені можливості комерціалізації і прибуткового ведення діяльності. Для неї характерний специфічний і неоднорідний ринок послуг, що містить два взаємодіючих сектори: державний і приватний. У в зв' язку з тим, що освітні послуги більшою мірою надходять споживачам без грошової компенсації (безкоштовно або за льотними цінами) виникає ілюзія відсутності  ринку  послуг освіти.  Цей факт посилюється помилковим уявленням, що держава одночасно є „виробником" і „покупцем" освітніх послуг, оскільки фінансує заклади освіти. Однак державні кошти формуються за рахунок податків населення, які є платою за ці послуги.

4. Зовнішні ефекти

До неефективності чистого ринку в освіті веде і та обставина, що суспільні блага мають зовнішній ефект. Більш освічені члени суспільства позитивно впливають на зростання продуктивності праці своїх колег, свідомо або несвідомо допомагаючи їм працювати більш ефективно. Інший тип зовнішніх ефектів має на увазі те, що отримуючи освіту людина окрім необхідних навиків, знань та вмінь, професійної підготовки отримує загальну уяву щодо вірних цілей, принципів діяльності. Освіта формує загальну культуру людини, моральні цінності, уявлення про здоровий спосіб життя, політичну свідомість. Однак зовнішні ефекти отримання освіти не враховуються при сплаті освітніх послуг. Деякі види професійної освіти, необхідні суспільству, можуть не мати грошового попиту серед його членів.

5. Соціальне значення освітніх закладів

Рішення соціальних завдань не входить до функцій ринкової системи. Ситуація ускладнюється циклічним характером економічного зростання, коли загострюються соціальні проблеми, як економічно пасивного населення, так і суб' єктів ринку, що залишилися завдяки спаду економіки за його межами. Необхідність державного втручання на всіх рівнях знайшла відображення в концепції „соціальної ринкової економіки", що коректує економічний розвиток соціальними нормами. Даний факт створює передумови рівних можливостей в навчанні, сприяє більш рівному розподілу послуг освіти серед населення, чим це вільний ринок.

Держава може здійснювати регулювання ринку освітніх послуг за допомогою прямих (освітня політика) і непрямих методів регулювання.

До непрямих методів регулювання ринку освітніх послуг відносяться:

регулювання ринку праці;

стимулювання сукупного попиту і пропозиції.

Окрім освітньої політики держава може здійснювати вплив на розвиток системи підготовки кадрів, вибираючи засіб фінансування. Згідно світовому досвіду фінансування державою освітньої діяльності здійснюється в різних формах шляхом прямого та непрямого фінансування освітніх закладів або учнів та студентів [2., с. 46].

Таблиця 2

Форми фінансування державою освітньої діяльності_

Фінансування освітніх закладів

Фінансування учнів, студентів

Пряме Непряме

Пряме

Непряме

Зметне фінансування

Освітні ваучери

Податкові пільги

Блокові субсидії               ^           . .

Гранти

Гарантії кредитів

Податкові пільги

Замовлення Нормативи на одного учня

Кредити

 

Кошторисне фінансування. Держава надає освітнім організаціям бюджетні кошти, розділяючи їх за видами витрат. Даний вид фінансування є домінуючим в Україні. Однак він не є оптимальним, оскільки не сприяє розвитку конкуренції між навчальними закладами.

Блокові субсидії. Дана форма державного фінансування має на увазі виділення бюджетних коштів зі встановленням обмежень, або «блоку», їх використання. Вони націлені на компенсацію певних видів витрат: наприклад, на придбання учбового обладнання і його використання.

Розміщення замовлень. Дана форма використовується при державному фінансуванні закладів професійної освіти. Держава визначає ту кількість учнів та студентів, навчання яких за різними спеціальностями воно має намір профінансувати і встановлює приблизну плату за кожного підготовленого фахівця відповідного профілю. Освітнім організаціям пропонується прийняти участь у конкурсі на виконання цього замовлення за встановленими або нижчими цінами. Дана форма фінансування може стимулювати конкуренцію між освітніми закладами та сприятиме підвищенню ефективності використання бюджетних асигнувань на освіту. Однак ефективність функціонування даної схеми обумовлює необхідність формування механізму високої організації, прозорості проведення конкурсу, встановлення чітких критеріїв відбору переможців. Світовий досвіт використання даної форми фінансування є дуже обмеженим і свідчить про існування загроз зниження ціни на послуги освіти і нечесність проведення конкурсу.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 


Похожие статьи

Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій