Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій - страница 63

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 

Фінансування на одного учня. Виділення освітнім організаціям бюджетних коштів здійснюється за нормативами, які розраховані на одного учня. Сума коштів визначається за допомогою множення нормативу на чисельність учнів у закладі. Дана форма використовується для учбових закладів, що фінансуються виключно з державного бюджету. Така система дає можливість учням вибирати місця навчання і повинна стимулювати конкуренцію між навчальними закладами. Дана система широко використовувалася у Великій Британії. Досвід свідчить, що можливість вибору учнями навчальних закладів обмежується недостатньо розвинутою дорожньою інфраструктурою. Зберігається локальний монополізм навчальних закладів внаслідок відсутності бажання або можливостей учнів здійснювати переміщення до інших населених пунктів.

Податкові пільги організаціям. Держава надає пільги навчальним закладам, що здійснюють підготовку кадрів в яких відчуває потребу економіка, звільняючи їх повністю або частково від сплати податків. Це є формою непрямого фінансування держави їх діяльності.

Освітні ваучери. Дана форма фінансування базується на використанні особового документу (освітнього ваучеру), що видається людині, що навчається і є фінансовим зобов' язанням держави сплатити навчання даної людини у розмірі певної суми. Практичний досвід використання освітніх ваучерів є дуже незначним. Однак даний підхід є дуже цікавим оскільки зумовлює ринковий механізм реалізації зобов' язань держави з забезпечення базової і безкоштовної професійно-технічної освіти громадян, що має на увазі розвиток конкуренції між виробниками освітніх послуг. Таким чином дана форма фінансування дає можливість реалізувати принцип «гроші йдуть за учнями». Навчальні заклади, рівень викладання в яких вище, що надають більш якісні освітні послуги, будуть користуватися попитом і отримувати кошти від держави, розширюючи обсяги своїх послуг.

Позитивною рисою даної системи є те, що вона стимулює розвиток конкуренції між освітніми закладами, розширення пропозиції освітніх програм з різними планами і методами навчання, нововведення в освіті. Однак дана форма може бути введена лише в великих і середніх містах, де існує розвинута мережа навчальних закладів і де виробники освітніх послуг не є локальними монополістами. При використанні ваучерної системи може виникнути проблема зростаючих масштабів освітньої діяльності закладів, що користуються попитом населення. На практиці реалізація можливостей розширення освітніх закладів зіткнеться з низкою соціальних, організаційних, економічних труднощів. Таким чином вплив і втручання держави може стати ще більш необхідною умовою функціонування освітньої системи.

Гранти учням. Має на увазі надання учням субсидій (грантів) на відшкодування витрат, що пов' язані з отриманням освіти. Гранти надаються на безкоштовній основі для отримання професійної освіти. Вони можуть надаватися на оплату навчання, покриття витрат на проживання на час навчання, харчування та інше. Формою грантів є стипендії, що надаються студентам і учням. Гранти можуть надаватися не тільки державою, але і приватними підприємствами. Особливість грантів складається в тому, що отримати їх може не кожен учень, а лише той хто отримав певний рівень оцінки знань. Гранти мають забезпечувати доступність професійної освіти для громадян, що мають достатній рівень знань для продовження навчання після школи, обмежити можливість дискримінації дітей з малозабезпечених сімей через неможливість сплатити своє навчання.

Освітні кредити. Кредити для сплати професійного навчання можуть надаватися державою, освітнім закладом, приватними організаціями. В двох останніх випадках держава є гарантом повернення кредитів. Надання кредитів набуло широкого поширення в США, Китаї, Японії, Канаді, Великобританії, Швеції. Дана форма має низку позитивних рис. Перш за все вона не обмежує можливостей отримання освіти громадянами з малозабезпечених сімей, стимулює студента до більш відповідального відношення до навчання, скорочує державні витрати на освіту, стимулює соціальне партнерство між студентами, навчальними закладами, підприємцями, є сприятливою формою прийняття участі підприємств у навчанні, сприяє перерозподілу доходів в бік бідних, є більш справедливою формою, оскільки за освіту сплачує саме той, хто в майбутньому користується нею у власних інтересах.

Податкові пільги учням і студентам. Держава може використовувати і непрямі форми фінансування громадян, що навчаються, за допомогою надання пільг учням і студентам при сплаті податку на доходи. Однак дана система не стимулює малозабезпечені верстви населення для отримання освіти, оскільки вони сплачують низький податок на доход і не можуть дозволити собі витрачати кошти на освіту.

Таким чином, вибір форми фінансування освіти може виступати інструментом регулювання ринку освітніх послуг, стимулятором конкуренції між навчальними закладами, засобом підвищення якості підготовки у них і методом забезпечення відповідності професійної підготовки кадрів потребам ринку робочої сили. Так, необхідність переходу від кошторисної системи фінансування освітніх закладів в Україні до інших форм є очевидним. Даний факт обумовлений нездатністю кошторисного фінансування здійснювати вплив на ефективність функціонування освітніх закладів, веде до порівняння їх між собою, відсутності стимулу до підвищення якості власних послуг, пристосування до вимог ринку і економіки. Цікавою з точки зору використання даної форми в Україні є форма надання освітніх кредитів, зокрема надання кредитів освітніми організаціями. Саме навчальний заклад може точніше визначити здібності виконавців і їх шанси на успішну професійну кар' єру, отже шанси на повернення кредиту. Кредитування навчання підприємствами дасть можливість посилити взаємозв' язок між учнями, навчальними закладами та роботодавцями щодо участі у освітніх процесах, сприятиме орієнтації підготовки кадрів на потреби економіки. Однак дана форма фінансування потребує вдосконалення законодавчого механізму, що має її забезпечувати. Держава має виступати гарантом прав кредиторів щодо вчасного повернення кредитів, та прав осіб, що отримали кредит на вигідні умови його погашення. Що стосується навчальних закладів, що надають свої послуги безкоштовно, то найбільш цікавою формою їх фінансування є фінансування на одного учня або ваучерна система, що сприятимуть реалізації принципу „гроші йдуть за учнями".

Вивчення і оцінка можливостей застосування інструментів державного і ринкового регулювання ринку освітніх послуг дають можливість запропонування механізму державного і ринкового регулювання ринку освітніх послуг, що зображено на рис.1.

Таким чином, держава на відміну від вільного ринку, що функціонує на принципах добровільного обміну і співробітництва, має виключне загальноприйняте право використовувати змушення, щоб схиляти людей до співробітництва. Змушення є сприятливим для суспільства, оскільки забезпечує всім єдиний порядок на основі загальних законів.

Можна зробити висновок, що функції освітніх закладів потребують обов' язкового державного регулювання і в той же час в сфері освіти в сучасних умовах повинні існувати ринкові відносини, що допомагають вирішувати багато проблем (швидке адекватне реагування на умови, що змінюються, своєчасна організація навчання за новими спеціальностям, що потрібні ринку). Ефективна система економічної діяльності освітніх закладів повинна означати збалансованість елементів державного регулювання і ринкових механізмів.

РЕЗЮМЕ

В статті досліджено особливості застосування ринкового та державного регулювання ринку освітніх послуг. Доведено існування обмежень дії ринкових механізмів на ринку освітніх послуг та необхідність обов' язкового державного управління освітнім процесом. Запропоновано інструменти та засоби державного регулювання ринку освітянських послуг.

РЕЗЮМЕ

В статье проведено исследование особенностей рыночного и государственного регулирования рынка образовательных услуг. Доказано существование  ограничений действия рыночных механизмов на рынке  образовательных услуг и необходимость обязательного государственного управления образовательным процессом. Предложены инструменты и способы государственного регулирования рынка образовательных услуг. SUMMARY

The article deals with study of the characteristics of the market and state regulation of the market of educational services. It is proved the existence of the limitations of market mechanisms in the market of educational services and the necessity of mandatory state management of educational process. Proposed instruments and methods of state regulation of the market of educational services.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Вифлесмский А.Б. Экономика образования: Учебное пособие в 2 книгах. Книга 1. М.: Народное образование, 2003. - 3б8 с.

2. Балыхин Г. А. Управление развитием образования: организационно-экономический аспект. - М.: Экономика, 2003. - 427с.

3. Грішнова О.А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки. - К.: Знання, 2001 - 254с.

УДК 658.153

ВПРОВАДЖЕННЯ КРЕАТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ В ПРАКТИКУ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Сочинська — Сибірцева І.М., доцент кафедри економіки праці та менеджменту Кіровоградського національного технічного університету. '

Постановка проблеми. Вітчизняні підприємства сьогодні працюють у динамічному непередбачуваному середовищі, яке створюється нестабільними ринковими відносинами, глобалізацією бізнесу, нестійкими соціальними процесами. Світовий досвід доводить, що рівень і темпи соціально-економічного розвитку країни залежать від стану здоров'я, запасу знань, вмінь, інтелектуальних здібностей, освітньо-кваліфікаційних характеристик, трудової активності та професійної мобільності населення.

Враховуючи сучасні світові еволюційні процеси, що відбуваються в економічній теорії та практиці слід зазначити, що провідним ресурсом і джерелом багатства країни стає випереджаючий інтелектуальний і духовний розвиток нації, носієм якого виступає людина.

Сучасні умови господарювання, вирішення численних проблем адаптації підприємств до економічних, науково-технічних, технологічних, інформаційних і соціальних змін в суспільстві спонукають менеджерів до впровадження креативних технологій управління персоналом на вітчизняних підприємствах.

Аналіз досліджень і публікацій. Теоретичні основи визначення поняття «технологія управління» були закладені у наукових працях закордонних вчених, таких, як Г.С. Альтшуллер, Т.Ю. Базаров, Л. Байєрс, Б.М. Генкін, Ф. Герцберг, Л. Дейвіс, Г. Десслер, П. Друкер, О.П. Єгоршин, О.Я. Кібанов, Е.В. Маслов, М.Х. Мескон, Ф. Тейлор, В.В. Травін, С.В. Шекшня та ін.

Широке коло питань, пов'язаних із характеристикою складових елементів технології управління персоналом, вимірюванням впливу факторів зовнішнього і внутрішнього середовища на систему управління персоналом, розглянуто такими українськими вченими, як О.І. Амоша, Д.П. Богиня, В.Г. Герасимчук, О.А. Грішнова, Г.М. Дмитренко, М.С. Дороніна, А.М. Колот, Н.Д. Лук'янченко, О.Ф. Новікова, Л.М. Фільштейн, Н.Г. Чумаченко, Г. В. Щокін, О.М. Ястремська та ін.

Проте, як свідчить практика діяльності вітчизняних підприємств, в умовах сьогодення спостерігається глибоке протиріччя між потребами підвищення ефективності системи управління людською складовою підприємства і можливостями впровадження ефективних технологій управління персоналом.

За таких умов виникла об'єктивна необхідність у продовженні наукових досліджень у цьому напрямі.

Метою статті є вивчення сучасних технологій управління персоналом, виокремлення найбільш актуальних і значимих складових елементів технології в умовах діяльності вітчизняних підприємств та визначення конкретних інструментів впровадження креативних технологій збереження персоналу.

Результати дослідження. Сучасне підприємство, відповідно теорії систем, можна розглядати як стійку, динамічну систему взаємообумовлених елементів, які спроможні відтворювати свої властивості за рахунок власних системоутворюючих ресурсів. Управління ми визначаємо як функцію організованих систем, яка забезпечує збереження їх визначеної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію конкретних програм і цілей.

Технологія (від грец. - мистецтво, майстерність, уміння) у загальному розумінні цього слова - це комплекс організаційних заходів, операцій і способів, спрямованих на виготовлення, обслуговування, експлуатацію виробу з номінальною якістю та оптимальними витратами, які обумовлені поточним рівнем розвитку науки, техніки і суспільства в цілому[1].

Технологія управління - це послідовність дій, яка приводить до гарантованого отримання результату. Вона складається із інформаційних, обчислювальних, організаційних операцій, які виконуються менеджерами і фахівцями різного профілю за визначеним алгоритмом.

Під технологією управління персоналом ми розуміємо сукупність прийомів, способів і методів впливу на персонал у процесі його найму, використання, розвитку і вивільнення з метою отримання ефективних кінцевих результатів трудової діяльності.

В теперішній час, як ніколи, особливо відчувається взаємозв' язок усіх компонентів технології між собою - всередині системи управління персоналом, а також із зовнішнім середовищем.

Система цілей є основою визначення напрямків і функцій роботи з управління людськими ресурсами на підприємстві. Взаємозв' язок цілей підприємства і складових елементів технології управління персоналом може бути представлений у наступному вигляді (рисунок 1).

Сьогодні вже більшість керівників впевнилися у важливості нестандартного підходу у сфері управління людськими ресурсами, адже завдяки використанню ефективних технологій управління персоналом підприємство може отримати значні конкурентні переваги на ринку. А вдало підібраний і згуртований трудовий колектив, команда однодумців здатні реалізувати серйозні задачі, які стоять перед підприємством.

Людський ресурс - специфічний i найважливіший з усіх видів економічних ресурсів підприємства. Специфіка людських ресурсів порівняно з іншими чинниками економічного розвитку полягає в тому, що, по-перше, люди не лише створюють, а й споживають матеріальні та духовні цінності; по-друге, багатогранність людського життя не вичерпується лише трудовою діяльністю, а отже, щоб ефективно використовувати людську працю, потрібно завжди враховувати потреби людини як особистості; по-третє, науково-технічний прогрес і соціальна орієнтація суспільного життя стрімко збільшують економічну роль знань, моральності, інтелектуального потенціалу та інших особистих якостей працівників, які формуються роками і поколіннями, а розкриваються людиною лише за сприятливих умов.

Креативність (від лат. сгеагіо - створення) - новітній термін, яким окреслюються "творчі здібності індивіда, що характеризуються здатністю до продукування принципово нових ідей і що входять в структуру обдарованості в якості незалежного фактору"[2].

Раніше у літературі використовувався термін "творчі здібності", однак пізніше він почав витіснятися мовним запозиченням з англійської мови (creativity, creative). В російській та українській мовах, на думку професора МДУ І.Мілославського, терміном "креативний" позначається творчість, що "не тільки висуває ідеї, але й доводить їх до конкретного практичного результату. А слово "творчий" залишається зі своїм вихідним значенням, що не розрізняє діяльність результативну й, навпаки, безрезультатну" [3].

Дослідження такого явища, як креативність, до теперішнього часу знаходиться в центрі уваги зарубіжних і вітчизняних науковців. В англомовній літературі, як правило, терміном "creativity" позначають все те, що має безпосередню причетність до створення чогось нового; власне процес такого створення; продукт цього процесу; його суб' єкт; обставини, в яких творчий процес відбувається; чинники, які його обумовлюють тощо, тобто "креативність" трактується як поняття синонімічне "творчості". У Психологічному словнику креативність розуміється з точки зору творчої продуктивності, як "здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації" [4].

Проте, очевидним є той факт, що креативність поза творчістю неможлива. Креативність - це тільки технологія організації творчого процесу, що марна сама по собі, які б задачі перед нею не ставилися. В умовах інформаційного суспільства став можливим синтез творчості і креативності.

В системі сучасного менеджменту найбільшого розвитку отримали наступні типи технологій управління: лінійна технологія управління, управління по відхиленнях, управління по результатах, управління по цілях, управління по ситуації.

© Сочинська- Сибірцева І.М., 2012

Лінійна технологія управління характеризується чіткою послідовністю окремих управлінських фаз, які випливають одна з одної і змінюються у відповідності із заздалегідь ухваленими планами. Головним недоліком такої технології вважають низьку пристосованість підприємства до мінливого оточуючого середовища.

Управління по відхиленнях здійснюється шляхом фіксації відхилень від запланованих дій і впровадження заходів щодо усунення небажаного впливу. Ефект даної технології проявляється у концентрації часу на більш важливих напрямах у сфері управління, фільтрації і розподіленні інформації для прийняття управлінських рішень, підвищенні обґрунтованості прийнятих рішень і скороченні їх кількості, зростанні продуктивності праці персоналу та взаємодії функціональних підрозділів.

Управління по результатах полягає в уточнені наступних управлінських дій в залежності від ступеню досягнення запланованих результатів на попередній фазі. Завдяки даній технології підприємство має гарантію, що всі процеси, продукти і послуги сприяють досягненню бажаних результатів. Управління по результатах ґрунтується на чітко встановленій відповідальності персоналу і потребує систематичного моніторингу всіх процесів на підприємстві.

Управління по цілях характеризується як систематичний та організований підхід, який дозволяє менеджерам сконцентруватися на поставлених цілях і досягненні найкращих результатів. Сам термін «управління по цілях» вперше був введений в теорію і практику менеджменту Пітером Друкером і означав передбачення можливих результатів діяльності та планування відповідних шляхів їх досягнення [5]. Важливим елементом даної технології є вимір і порівняння поточної ефективності діяльності персоналу із прийнятими стандартами.

Управління по ситуації - це оперативне управління, яке здійснюється як доповнення до стратегічного і перспективного. Зміст даної технології полягає у прийнятті управлінських рішень по ходу виникнення проблем у відповідності із ситуацією, що склалася на підприємстві. Використання технології управління по ситуації здійснюється в декілька етапів: аналіз ситуації, в якій опинилося підприємство; оцінка властивостей існуючих моделей управління; вибір прийнятної ефективної моделі в конкретній ситуації.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 


Похожие статьи

Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій