Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій - страница 74

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 

На необхідність комплексного реформування процесу управління системою професійної підготовки звертає увагу О. Грішнова, виокремлюючи спеціальну підготовку в окремий цілісний сегмент системи освіти [3, с. 102-105]. Професійна підготовка, за її визначенням, це цілеспрямований процес навчання реальних та потенційних працівників професійним знанням та вмінням з мутою набуття навичок, необхідних для виконання певних видів робіт, за допомогою різних форм здобуття професійної освіти, включаючи заклади професійної освіти різних рівнів.

Вирішення проблем системи професійної освіти залежить від багатьох факторів, в тому числі: реальної оцінки її сучасного стану, причинно-наслідкових зв' язків в процесах її функціонування, чинників ефективності розвитку і сфер впливу, обрання оптимальних засобів, напрямів і пріоритетів реформування.

Теорія люського капіталу визначає, що освіта, як джерело знань, формує робочу силу, яка стає більш кваліфікованою і більш продуктивною [4, с. 43]. Але вдосконалення людських здібностей і техніко-технологічний, інноваційний, інформаційний розвиток є взаємообумовленими процесами зі звидкою динамікою.

Під впливом науково-технічного прогресу темпи зміни нових поколінь техніки почали набагато перевищувати темпи зміни поколінь працівників. Протягом активної трудової діяльності (30-40 років) відбувається 5-7 змін поколінь техніки. В цьому процесі, знову ж таки, вирішальна роль належить людині, адже в новій техніці і технологіях матеріалізуються людські знання. Ще К. Маркс підкреслював, що природа не будує ні машин, ні локомотивів, ні залізниць, ні електричного телеграфу тощо, що все це - продукти людської праці, природний матеріал, перетворений в інструменти людської волі, яка має владу над природою. Все це - уречевлена сила знання [5, с. 21].

© Хромов М.І., 2O12

2б9

При цьому, як зазначає О.А. Кратт, на кожному етапі еволюції виробництва зростає потреба у висококваліфікованій робочій силі, що переважно і визначає масштаби і рівень виробництва [6, с. 22].

Важливим чинником формування і критерієм якості людського капіталу є стан ринку праці, який, за визначенням В.Д. Базилевич, представляє собою сукупність економічних відносин з приводу купівлі - продажу товару «робоча сила»; систему економічних механізмів, суспільних норм та інститутів, які регулюють рух робочої сили та її використання [7, с. 139].

Освіта ж, в свою чергу, це галузь, яка покликана задовольнити потреби суспільства у фахівцях, а споживачів своїх послуг в отриманні певної кваліфікації за відповідною професіїю. Тому освіта повинна вирішувати завдання відтворення пропозиції на ринку праці, формуючи освітній та професійно-кваліфікаційний рівень населення, що відповідає потребам суспільно-економічного розвитку.

Освітній та професійний потенціал робочої сили формують основу її компетентності і конкурентоспроможності, результатом чого є готовність робітників до нових видів діяльності, адекватне реагування на зміни в навколишньому середовищі, розвинену спроможність до особистого стилю, в тому числі й в економічній діяльності та більш високий, досконалий рівень виробничої культури [8, с. 26].

Важливість освітньго компоненту у забезпеченні конкурентоспроможності робочої сили виражається у наступному:

1. Використання висококваліфікованої робочої сили є на сьогоднішній день важливим фактором не тільки економічного зростання , а й соціальго розвитку. Це, звісно, стає можливим, коли людина досягає відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, який характеризується ступенем сформованості знань, умінь, навичок та інших ознак якості людського капіталу. Це забезпечує здатність персоналу до виконання завдань та обов'язків певного рівння професійної діяльності.

2. В сучасних економічних умовах виникає потреба в працівниках нового типу, які володіють новітніми знаннями і технологіями. Даний тип працівників повинен бути здатним до продукування своїх ідей та втілення їх у економічній діяльності. Окрім цього він має своєчасно реагувати на зміни обставин та приймати самостійні професійні рішення. Освоєння сучасних знань та здатність їх застосовувати визначає професійну компетентність робітників та впливає на рівень їх конкурентоспроможності.

3. Навчання є фактором соціалізації особистості, її творчої самореалізації в процесі трудової діяльності та впливає на рівень розвитку загальної культури та комунікативності, що також є важливим елементом конкурентоспроможності людини на ринку праці [9, с.

641].

Загальновідомим є той факт, що освіта впливає на ринок праці, адже вона сприяє підвищенню її продуктивності і дозволяє виконувати роботу, яку було б неможливо виконати, не маючи певних знань та навичок. Але, не менш важливим є також її позитивний вплив на ринок праці ще й тому, що вона акумулює потенційно незайняту молодь і відіграє тим самим свої соціальні наслідки [10, с. 91].

В свою чергу, ринок праці повинен впливати на освітню галузь, тому що він має виступати інструментом регулювання процесу освітньої діяльності, адже саме там генерується інформація, необхідна для прийняття рішень щодо спрямованості її розвитку [11, с. 21].

В Україні методика визначення професійно-кваліфікаційної потреби в фахівцях є недосконалою, а якщо висловлюватися більш конкретно, то - методик багато і серед них є непогані, але у практичному використанні немає жодної, тобто підготовка спеціалістів здійснюється поза впливом держави на зазначений процес. З цього приводу, склад та рівень підготовки персоналу, а відповідно і якость людського капіталу, не відповідає вимогам навіть існуючої сфери економічної діяльності, не кажучи вже про потенційний ефективний розвиток держави і критерії конкурентоспроможності вітчизняної економіки.

Абсолютна більшість дослідників з питань розвитку трудового потенціалу, ринку праці, ефективновності функціонування освітньої галузі, акцентують увагу на невідповідністі як професійно-кваліфікаційної структури, так і рівня фаховості трудового потенціалу країни зростаючим потребам економіки у висококваліфікованих кадрах.

Л.В. Шаульська підкреслює, що світові тенденції глобалізації економіки, прогресуючі технологічні зміни, революція в інформаційних технологіях і викликаний ними швидкий темп соціальних змін зумовлюють необхідність формування чіткої парадигми розвитку системи освіти, її модернізації. Особливої уваги потребує реалізація економічної та продуктивної функції системи освіти, що полягає в забезпеченні національної економіки відповідною чисельністю і професійно-кваліфікаційною структурою кадрів [12, с. 1122].

При цьому, за ствердженням В.Г. Федоренко, упродовж останніх десятиліть ринок праці країни характеризується незбалансованістю попиту і пропозиції робочої сили за обсягами і напрямами підготовки. Утворилася надзвичайно складна трудоресурсна ситуація щодо забезпечення економіки висококваліфікованими робітничими кадрами. Якість підготовки випускників не відповідає зрослим сучасним вимогам. Питома вага робітників високої кваліфікації в Україні складає лише 10% (у США - 46%, ФРН - 52%). Як наслідок, провідні галузі промисловості, особливо наукоємні, зазнають значних втрат [13, с. 4].

Такому становищу сприяли, перш за все: руйнація промислового комплексу країни пострадянського періоду в наслідок економічної кризи з наступним скороченням попиту на робітничі кадри; припинення фінансування закладів професійно-технічної освіти; безконтрольність держави в питаннях ліцензування освітньої діяльності, що привело до значних диспропорцій в системі підготовки кадрів за рахунок неефективного впровадження платної освіти.

На протязі 1990-2000 рр. попит на робочу силу різко зменшився, а на робітничі кадри - майже вдвічі. Крім того, абсолютна більшість закладів профтехосвіти (ПТНЗ) у докризовий період фінансувалися здебільшого за кошти підприємств, для яких вони готували робочі кадри. За даних обставин, кількість ПТНЗ було скорочено шляхом їх закриття чи перепрофілювання з відповідним зменшенням чисельності випускників [14, с. 9]. Характерним є також те, що настання періоду економічної стабілізації і зростання попиту на випускників ПТНЗ не вплинули на збільшення обсягів підготовки робітничих кадрів, які продовжили динаміку скорочення. Це обумовлено нестачею державного фінансування для поновлення навчальної бази, а крім того, - падінням престижності робітничих спеціальностей і непрофесійною позицією роботодавців з розуміння їх ролі в питаннях власного кадрового забезпечення. Щодо скорочення всіх показників на протязі 2007-2009 років й, перш за все, попиту на робочу силу, то це вже обумовлено кризовими явищами в економіці зазначеного періоду і не є характерною ознакою змін відносно предмету дослідження.

В цілому по Україні кількість професійно-технічних освітніх закладів за 1990-2009 рр. зменшилася на 22%, а чисельність їх випускників - більше, ніж на треть. Щодо вищої освіти, то динаміка змін мала зворотній характер. Протягом даного етапу відбулося зростання кількості вищих навчальних загладів Ш-ІУ рівнів акредитації в 2,4 раза при зростанні чисельності у них студентів майже у 4 рази. На ринку робочої сили спостерігається дисбаланс між чисельністю молодих дипломованих фахівців із вищою освітою та кваліфікованих працівників. У професійних навчально-технічних навчальних закладах нині готують у 5 разів менше кадрів, ніж у вищих навчальних закладах [15, с. 40]. Так, у перерахунку на 100 тис. чол. населення України у середньому 100 учнів навчаються у професійно-технічних навчальних закладах, 121 - у технікумах і коледжах, 350 - у вищих начальних закладах ІІІ-ІУ рівнів акредитації [16, с. 5].

Звісно, це ненайкращій рівень співвідношення для забезпечення динамічного іноваційного розвитку держави, світовий досвід демонструє більш високу питому вагу вищої освіти. Але, необхідну освітню і професійну структуру підготовки кадрів формує стан та темпи техніко-технологічного розвитку економіки.

На кожного підготовленого кваліфікованого робітника в Україні в середньому було випущено два фахівця з вищою освітою, водночас 80% виявленої на ринку праці потреби припадає на робітничі професії й менше як 20% - на фахівців з вищою освітою [17, с. 27], в тому числі - більше половини з них (10-12%) - становить потреба у фахівцях середньої ланки.

Крім того, сучасний вітчизняний освітній ринок складають переважно спеціальності економічного профілю, загального менеджменту, сфери послуг. Натомість ринок праці за інженерними спеціальностями та високотехнологічні робочі місця практично не заповнені і тому потреба у грамотних технічних фахівцях залишається незадоволеною. В таблиці 1 представлено показники співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці Донецької області робітників за професійними групами та окремими професіями і спеціальностями (за даними обласної служби зайнятості) [18].

Співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці Донецької області робітників за професійними групами та окремими _професіями і спеціальностями_

Професійна група,професія, спеціальність

Кількість вакансій

Чисельність безробітних

Навантаження

Технічні службовці:

 

 

 

оператор комп' ютерного набору

60

297

4,95

секретар

29

294

10,1

адміністратор

28

159

5,67

Працівники сфериторгівлі і послуг:

 

 

 

перукар

55

370

6,72

продавець продовольчих товарів

668

2174

3,25

Кваліфіковані працівники

 

 

 

з інструментом:

 

 

 

прохідник

975

70

0,07

забійник

563

9

0,01

муляр

472

114

0,24

електрогазозварник

553

144

0,26

Робітники з обслуговування

 

 

 

технологічного устаткування:

 

 

 

машиніст екскаватору

170

47

0,27

горновий доменної печі вальцувальник прокатного стану

27

25

3

2

0,11

0,08

Наведені висновки та показники черговий раз демонструють наявність професійно-кваліфікаційного дисбалансу між потребами ринку праці і структурою підготовки кадрів навчальними закладами. Але, крім того, це зумовлює значні непродуктивні витрати державних і особистих коштів громадян в умовах їх нестачі та відповідні моральні втрати [19, с. 17].

Наслідком неефективності існуючої системи професійної освіти в Україні є також створення умов до підготовки ними спеціалістів з низькими характеристиками отриманих знань, навичок, вмінь та іншими ознаками якості людського капіталу.

Як свідчать матеріали опитування (проанкетовано більше 31,5 тис. роботодавців та 183,7 тис. випускників ПТНЗ з 2738 професій), кожен другий респондент зазначив необхідність покращення практичної підготовки кадрів у професійно-технічних навчальних закладах. Майже кожен третій роботодавець визначив рівень підготовки випускників як такий, що частково або повністю не відповідає потребам виробництва [13, с. 4].

Викликає стурбованість, що діюча система професійно-технічної освіти, яка є базовою у поповненні робітничих ресурсів, функціонує як замкнута система, що сама визначає параметри професійної підготовки і сама оцінює результати своєї діяльності, працює на основі застарілих підходів і методик навчання при відсутності належного матеріально-технічного забезпечення і бази практики.

Якість вищої освіти також залишається здебільшого низькою, що не завжди відповідає вимогам сьогодення. Сучасному роботодавцю вкрай важко знайти справжнього фахівця, незважаючи на значну пропозицію, адже більшість випускників - спеціалістів українських ВНЗ мають лише стислі теоретичні знання і в них відсутні професійні навички, придатні для продуктивного практичного використання [20, с. 23].

До того ж, недосконалість запровадженого механізму платної освіти звужує конкурсний відбір найздібніших і найталановитіших абітурієнтів. За таких умов значною мірою вступ до ВНЗ вирішують фінансові можливості батьків. Як відомо, купівля права на знання ще не є самими знаннями. Як зазначив академік І. Лукінов, це спричинює падіння якості знань молодого покоління, а отже і загального рівня інтелекту української нації, з усіма негативними наслідками для сучасного і майбутнього розвитку держави [21, с. 300].

Проведений аналіз демонструє неспроможність сучасної вітчизняної системи професійної освіти повноцінно виконувати покладену на неї функцію формування високої якості фахової складової внутрішньої структури людського капіталу для забезпечення ефективного розвитку і конкурентоспроможності національної економіки. Звісно, єдиним дієвим заходом підвищення ефективності функціонування зазначеного механізму є вдосконалення системи професійного навчання.

Одним з найважливіших факторів ефективного, інноваційного розвитку людського капіталу є науковий потенціал країни. Як засвідчує світова практика, якщо на фінансування науки припадає менше 1% ВВП, вона виконує лише освітню і пізнавальну функцію; якщо ж більше 1% - економічну функцію. У країнах ЄС видатки на розвиток науки в середньому складають 2% (в Україні видатки на наукові дослідження та розробки на протязі останніх років складають в середньому за рік 0,3 - 0,5% ВВП) [22, с. 37].

За останні 15 років чисельність працівників наукових організацій в Україні скоротилася у 2,6 рази. Сьогодні українські вчені (враховуючи професорсько-викладацький склад університетів), більшість науково-дослідних працівників опинилися у скрутному економічному становищі. Вони значною мірою втратили фінансові й матеріальні можливості для здійснення наукових досліджень на сучасному світовому рівні [23, с. 41].

З метою зростання ролі науки як важливої складової механізму професійного розвитку людських ресурсів, для забезпечення потреб та інноваційної спрямованості національної економіки необхідно підвищити соціальний статус наукової діяльності через систему правових, організаційних і економічних заходів; розробити стратегію відтворення науково-кадрового потенціалу країни; удосконалити політику фінансування наукової діяльності тощо [15, с. 41].

Таким чином, управління системою професійного навчання і підготовки кадрів, в цілому розвитком освіти і науки, потребує щонайскорішого реформування, основними напрямами якого мають бути:

- розробка нової концепції розвитку системи професійної підготовки населення;

- перевірка обгрунтованості видачи існуючих ліцензій на здійснення освітньої діяльності професійними навчальними закладами;

- вдосконалення системи прийому до навчальних закладів;

- заходи підвищення престижності робітничих професій;

- повноцінне науково-методичне та фінансове, в тому числі матеріально технічне забезпечення закладів освіти;

- забезпечення навчальних закладів висококваліфікованими кадрами, в тому числі за рахунок підвищення рівня матеріального стимулювання праці викладачів, виробничих майстрів тощо;

- врегулювання питання проходження учнями (студентами) повноцінної виробничої практики і стажування на підприємствах (в організаціях, установах) майбутньої сфери професійної діяльності;

- заходи розвитку наукової діяльності і відтворення науково-кадрового потенціалу країни.

У статті досліджено існуючу систему професійної освіти в контексті визначення її ролі в процесі формування і розвитку людського капіталу. Виконано комплексний, системний аналіз ефективності змін, що відбулися в організації професійного навчання, в тому числі за рахунок впровадження платної освіти і розширення самостійності навчальних закладів. Визначені головні напрями реформування системи професійного навчання і управління процесами взаємодії ринків праці і освітньої діяльності для забезпечення ефективного розвитку і конкурентоспроможності національної економіки.

Ключові слова: професійна освіта, трудовий потенціал, ринок праці, критерії оцінки, людський капітал.

РЕЗЮМЕ

В работе исследована существующая система профессионального образования в контексте определения ее роли в процессе формирования и развития человеческого капитала. Выполнен комплексный, системный анализ эффективности изменений, которые произошли в организации профессионального обучения, в том числе за счет внедрения платного образования и расширения самостоятельности учебных заведений. Определены главные направления реформирования системы профессионального обучения и управления процессами взаимодействия ринков труда и образовательной деятельности для обеспечения эффективного развития и конкурентоспособности национальной экономики.

Ключевые слова: профессиональное образование, трудовой потенциал, рынок труда, критерии оценки, человеческий капитал.

SUMMARY

In this article it is examined the real system of professional education in the context of determining its role in the process for forming and developing the human capital. It is done the complex and systematic analysis of effective changes that they had happened in the orgenization the professional education including the introduction of the paid education and the widen educational independence. It is determined the main directions of reforming the system of professional education and managing the processes of interaction between the labour markets and educational activity for guaranteeing the effective development and competitive ability of national economy.

Keywords: professional education, labour potential, labour market, criterions of estimation, human capital.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Закон України «Про професійно-технічну освіту» // Законодавство України про освіту / Верховна Рада України: Офіц. вид. - К.: Парламентське видавництво, 2007. - 200с.

2. Закон України «Про вищу освіту» // Законодавство України про освіту / Верховна Рада України: Офіц. вид. - К.: Парламентське видавництво, 2007. - 200с.

3. Грішнова О. А. Людський капітал: формування в системі освіти i нрофессійної підготовки / О. А. Грішнова - К.: Т-во «Знання», ТОО,

2001. - 254с.

4. Петюх В. M. Ринок праці та зайнятість / В. M. Петюх - К.: Знання - Прес, 2003. - 287с.

5. Шевчук В. Ринок праці як інструмент регулювання освітньої галузі у сфері підготовки висококваліфікованої робочої сили / В. Шевчук // Україна: аспекти праці. - 2010. - №2. - C. 20-25.

6. Кратт О. А. Cегментaція ринку послуг вищої освіти: використання системного підходу. Mоногрaфія / О. А. Кратт, M. Г. ^оква -Донецьк: ТОВ «Юго - Восток, ЛтД», 2005. - 362с.

7. Економічна теорія: політекономія / За ред. В. Д. Базилевич. - К.: Знання - Прес, 2003. - 378с.

8. Войналович І. А. Освітній компонент конкурентоспроможності робочої сили як інноваційний чинник її підвищення / І. А. Войналович // Вісник Хмельницького національного університету. - 2009. - №5. - Т. 2. - C. 2б-32.

9. Тімашкова О. А. Досвід внутрішньофірмового навчання як фактору розвитку конкурентоспроможності робочої сили в країнах з розвиненою економікою / О. А. Тімашкова // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. - Cборник научных трудов. - Донецк: ДонHУ, 2010. - C. 640-644.

10. Утюж І. Г. Освітній потенціал особистості: монографія / І. Г .Утюж - Запоріжжя: ТОВ «ЮЖ - Альянс», 2007. - 360с.

11. Шевчук В. Ринок праці як інструмент регулювання освітньої галузі у сфері підготовки висококваліфікованої робочої сили / В. Шевчук // Україна: аспекти праці. - 2010. - №2. - C. 20-25.

12. Шаульська Л. В. Формування трудового потенціалу в системі освіти: стан та перспективи / Л. В. Шаульська // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. - Cборник научных трудов. Донецк: ДонHУ,

2007. - C. 788-794.

13. Федоренко В. Г. Вплив економічного розвитку країни на формування системи професійного навчання безробітних / В. Г. Федоренко, Л. M. Капченко, Є. В. Бондаренко, Р. Л. Капченко // Економіка та держава. - 2010. - №3. - C. 4-7.

14. Cолдaтовa І. В. Розвиток професійно-технічної освіти в контексті кадрового забезпечення економіки регіону / Автореферат диссертації на здоб. наук. ступ. к.е.н., спеціальність 08.00.07 / І. В. Cолдaтовa - Донецьк: ДогіТУ. - 2009. - 21с.

15. Кузнецова H. Освіта, наука і виробництво як ключові компоненти механізму формування людських ресурсів інноваційного типу / H. Кузнецова // Україна: аспекти праці. - 2009. - №4. - C. 39-42.

16. Кінах А. К. і перспективи професійного розвитку трудового потенціалу України / А. К. Кінах // Професійно - технічна освіта. -2005. - №3. - C. 2-7.

17. Кривоус В. Європейський освітній простір та інноваційний розвиток України / В. Кривоус // Шука молода. - 2005. - №3. - C. 25-31.

18. &ан зареєстрованого ринку праці у Донецькій області. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: // www.dcz.gov.ua.

19. Данилишин Б. Освіта, наука і виробництво у контексті Болонської декларації / Б. Данилишин, В. Куценко // Вісник HAH України, 2007.

- №3. - C. 14-22.

20. Mельничyк Д. Освітня структура населення: шляхи онтимізації в контексті збереження та розвитку людського капіталу України / Д. Mельничyк // Україна: аспекти праці. - 2009. - №8. - C. 21-26.

21. Лукінов І. Економічні трансформації (наприкінці XX сторіччя) / І. Лукінов - К.: HAH України. Інститут економіки, 1997. - 395с.

22. Драгунова Т. Особливості сучасного формування і розвитку наукового потенціалу України в регіональному вимірі / Т. Драгунова, І. Maйдaник // Україна: аспекти праці. - 2007. - №б. - C. 35-40.

23. Павлюк К. В. Видатки бюджетів на розвиток людського капіталу як чинник економічного зростання / К. В. Павлюк // Фінанси України.

- 200б. - №9. - C. 30-43.

УДК 339.97:658.82

КАДРОВА КОМПОНЕНТА АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В КОНТЕКСТІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

ПІДПРИЄМСТВА

Цвілий С.М., доцент кафедри маркетингу Запорізького інституту економіки та інформаційних технологій

Постановка проблеми. В сучасних умовах поряд з безумовними успіхами щодо розвитку місцевого самоврядування в Україні, необхідно визнати, що таки ще не досягнутий практично прийнятний рівень державного управління економічною безпекою підприємств регіонів і кадрової політики [1]. Проблема, насамперед, пов'язана з так званою «оптимізацією» діяльності великих підприємств, внаслідок чого, без роботи залишаються кваліфіковані співробітники з достатньою здатністю до новаторства. Інноваційне підприємництво означає право і спроможність реальних і потенційних суб'єктів регіонального ринку праці реалізувати свій підприємницький талант, втілити ідеї в готовий продукт або послугу, організувати бізнес. Однак без відповідної підтримки, як з боку державних установ, так і науково-освітніх організацій така можливість саморозвитку та продовження ділової кар'єри є малоймовірною.

Досвід розвинених країн показує, що прискорення соціально-економічного розвитку найефективніше відбувається в результаті реалізації інноваційної моделі. Тому створення національної інноваційної системи розглядається як стратегічне завдання держави у контексті забезпечення економічної безпеки. Вивчення практики функціонування національних інноваційних систем розвинених країн дозволяє виокремити такі закономірності: по-перше, під час становлення інноваційної економіки держави відбувається перехід від прямого до індикативного управління інноваційним розвитком регіонів, галузей та окремих підприємств; по-друге, збільшення обсягу нових знань, розвиток технологій, оптимізація виробництва сприяють створенню виробничих та інноваційних мереж, в основу управління якими покладено принципи підприємництва; по-третє, підвищується роль регіонів у розвитку інноваційних процесів; по-четверте, розвиток національних інноваційних систем відбувається у напрямі інтеграції до наднаціональних інноваційних систем; по-п'яте, реалізація інноваційної моделі розвитку можлива за умов ефективного управління кадрами.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 


Похожие статьи

Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій