Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій - страница 88

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 

14. Ishikawa K. What is Total Quality Control? The Japanese Way. Englewood Cliffs l K. Ishikawa. - New York: Prentice-Hall Inc., 1985. - 103 p.

15. Деминг Э. Выход из кризиса: Новая парадигма управления людьми, системами и процессами l Э. Деминг. - М.: Альпина Бизнес Букс,

2007. - 370 с.

16. Taguchi G. Introduction to Offline Quality Control l G. Taguchi, Yu-in Wu. - Negaya, Japan: Central Quality Control Association, 1979. - P. 2.

17. Фейгенбаум А. Контроль качества продукции:[сокр. пер. с англ. авт. предисл. и науч. ред. А.В. Гличев] l А. Фейгенбаум. - М.: Экономика, 1986. - 471 с.

18. Гличев А.В. Основные положения методики комплексной экономической оценки повышения качества продукции l А.В. Гличев, В.П. Панов. - М.: Знание, 1976. - 64 с.

19. Juran J.M. Juran's Quality Handbook l J.M. Juran, A.B. Godfrey. - New-York: McGraw-Hill, 1998. - 1730 p.

20. Управление качеством продукции. Основные понятия. Термины и определения: ГОСТ 15467-79. - Государственный комитет СССР по стандартам, 1979. - 34 с.

21. Управление качеством и обеспечение качества. Словарь: ISO 8402-94.

22. Системи управління якістю. Основні положення та словник термінів. (ISO 9000:2005, IDT): ДСТУ ISO 9000-2007. - К.: Держспоживстандарт України, 2008. - 38 с.

23. Кросбі Ф. Управление качеством [Електронний ресурс] l Ф. Кросбі. - Режим доступу: http:llqualitypro.org.ualindex.phplguru-kachestvalfilip-krosbi

24. Попова Т.Д. Учет и калькуляция себестоимости в управлении качеством продукции: автореф. дисс. на соиск. уч. степени канд. экономич. наук / Т.Д. Попова. - М., 1980. - 23с.

25. Харрингтон Дж. Управление качеством в американских корпорациях / Дж. Харрингтон; [сокр. пер. с англ]. - М.: Экономика, 1990. -271 с.

26. Хамдамов З.Ю. Совершенствование учета и анализа качества продукции: автореф. дисс. на соиск. уч. степени канд. экономич. наук / З. Ю. Хадамов. - М., 1984. - 14 с.

27. Руководство по экономике качества. Часть 2. Модель предупреждения, оценки и отказов: ГОСТ Р 52380.2-2005. - М.: Федеральное агенство по техническому регулированию и метрологии, 2005. - 16 с.

28. Демиденко Д.С. Управление затратами при формировании качества промышленной продукции: автореф. дисс. на соиск. уч. степени канд. экономич. наук / Д. С. Демиденко. - СПб, 1996. - 31 с.

29. Рахлин К. М. Методология классификации затрат на качество / К. М. Рахлин, Л. Е. Скрипко // Стандарты и качество. - 1997. - № 3. -

С. 49-52.

30. Шоттмиллер Джон. Затраты на качество стимулируют процессы непрерывного совершенствования / Джон Шоттмиллер // Методы менеджмента качества. - 2003. - № 2. - С. 62-65.

31. Руководство по экономике качества. Часть 1. Модель затрат на процесс: ГОСТ Р 52380.1-2005. - М.: Федеральное агенство по техническому регулированию и метрологии, 2005. - 24 с.

32. Малова И.В. Развитие управления затратами в системе менеджмента качества предприятия: автореф. дисс. на соиск. уч. степени канд. экономич. наук: спец. 08.00.05 «Экономика и управление народным хозяйством» / И.В. Малова. - Саратов, 2005. - 34 с.

33. Горбашко Е.А. Управление качеством: Учебное пособие / Е.А. Горбашко. - СПб.: Питер, 2008. - 384 с.

УДК 349.417 : 346.12

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОВОДЖЕННЯ ІЗ ЗЕМЛЯМИ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ (НА ПРИКЛАДІ МІСЦЬ

ПОХОВАНЬ)

Гриценко Г.М., к.ю.н., доц. каф. господарського права Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля '

Виділення, розширення земель, задіяних під кладовища та аналогічні об'єкти масових поховань відбувається без системної участі держави на рівні відповідних загальнодержавних програм. Гостроти ця проблема набуває у великих містах (зачасту - обласних центрах), де в межах міських територій майже не залишилось вільних місць. Сусідні територіальні одиниці не йдуть на співпрацю з містами в цьому питанні вимагаючи значні суми за вирішення питань відводу земель, зміну їх цільового призначення. Питання контролю та встановлення правил господарювання на землях кладовищ також до останнього часу не було вирішено. Ситуація почала виправлятись із прийняттям Закону України «Про поховання та похоронну справу» від 10 липня 2003 р. № 1102-ІУ [1].

Правові питання розпорядження такими специфічними об' єктами комунальної власності як місця поховань останнім часом набуло актуальності на фоні безприпинних розмов щодо або передання кладовищ у концесію, або їх приватизації, численних скандалів щодо виділення земельних ділянок під кладовища для окремих національних меншин або релігійних громад. Занадто «загальне» регулювання діючим законодавством цього питання, можна сказати, наносить шкоду не тільки законним правам територіальних, національних, релігійних громад, а і окремих громадян. І не тільки їх. Непоодинокими є приклади монополізації надання ритуальних послуг у містах збоку окремих суб' єктів господарювання, встановлення занадто високих цін, спекуляції навколо виділення місць та ігнорування встановлених законом гарантій для окремих категорій соціально незахищених громадян поряд із відсутністю дієвого контролю з боку власників кладовищ - органів місцевого самоврядування.

Той факт, що майже кожен рік Міністерством з питань житлово-комунального господарства України створюється робоча група з вивчення проблем організації похоронної справи та опрацювання пропозицій щодо внесення змін до Закону України «Про поховання та похоронну справу» (серед питань, що виносяться на опрацювання групи основними були і є два: правовий режим земель на особливості здійснення господарської діяльності на території кладовищ) свідчить про недосконалість базового Закону, в який, до речі, вже 6 раз вносилися зміни та доповнення.

Для з' ясування поставленого питання необхідно дослідити правовий режим земельної ділянки, відведеної для організації кладовища, крематорію або колумбарію, основні правила ведення господарської діяльності на цих територіях та можливі шляхи удосконалення відповідного законодавства з метою уточнення компетенції органів місцевого самоврядування, приведення діяльності господарюючих суб' єктів не тільки у відповідність до чинного законодавства, а і у відповідність до національних традиції поховання та організації місць для цього, порядності такої діяльності та забезпечення права на гідне увічнення пам' яті померлих з боку держави, територіальної громади та окремих громадян.

Як можна спостерігати, в таких випадках Кабінет Міністрів України приймає індивідуальні рішення про поховання видатних осіб на закритих кладовищах. Нерідко такі рішення приймають органи місцевого самоврядування, на території яких знаходяться кладовища, де масові поховання припинено за вичерпністю вільних земельних ділянок. В інших випадках дії щодо поховання є незаконними.

Однак, господарська діяльність здійснюється як на діючих кладовищах, так і закритих. Різниця лише в тому, що на діючих кладовищах здійснюється діяльність як із експлуатації (безпосередньо здійснення поховань) кладовища, так і щодо його упорядкування, а на закритих - лише здійснення нагляду за станом кладовища (поховань, зелених насаджень) та деякі інші види господарської діяльності, які випливають визначення поняття «поховання», тобто діяльності відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у межах повноважень, визначених цим Законом, а також суб'єктів господарювання, спрямована на забезпечення належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого, забезпечення права громадян на захоронення їхнього тіла відповідно до їх волевиявлення, якщо таке є, створення та експлуатацію об'єктів, призначених для поховання, утримання і збереження місць поховань, організацію і проведення поховань померлих та/або загиблих, надання ритуальних послуг, реалізацію предметів ритуальної належності. Останній напрям і складає найбільшу цікавість з огляду зв' язку земельних ділянок під кладовищами та господарською діяльністю, дозволеною на них. При цьому центральним є все ж питання про правовий режим таких земель спеціального призначення.

Дослідження щодо специфіки правового регулювання поводження із землями спеціального призначення, наданими під розміщення кладовища, особливостей і проблематики щодо правового забезпечення упорядкування господарської діяльності на засадах конкурентності і повнішого задоволення потреб людей щодо віддання шани померлим майже не розглядались у науковій літературі не дивлячись на явну актуальність цих питань.

Метою цієї статті є дослідження правового режиму земель, виділених під розміщення кладовищ у зв' язку із видами господарської діяльності, дозволеної на таких специфічних об' єктах.

Дослідимо спочатку правовий режим земель, виділених під кладовища. Кладовище - відведена в установленому законом порядку земельна ділянка з облаштованими могилами та/або побудованими крематоріями, колумбаріями чи іншими будівлями та спорудами,

© Гриценко Г.М., 2012призначеними для організації поховання та утримання місць поховань (ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу»). Окрім кладовищ існує ще декілька груп об'єктів, призначених для організації масових поховань. Так, зазначений Закон України від 10 липня 2003 р. № 1102-ІУ виділяє також колумбарії - сховища для урн із прахом померлих, і колумбарні ніші - спеціально обладнані місця на колумбарії для поховання урн із прахом померлих, що облаштовуються в мурованих стінах або на підготовлених ландшафтних ділянках. В межах кладовищ можуть розміщуватись ще й об' єкти, призначені для організації поховання та утримання місць поховань (крематорії, допоміжні споруди, адміністративні будинки, культові споруди). До речі, питання розміщення культових споруд на території кладовищ є досить проблемним питанням (про це далі).

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ), землі за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, землі рекреаційного призначення, землі історико-культурного призначення, землі лісогосподарського призначення, землі водного фонду і землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони [2]. Хоча у наведеному переліку немає земель, які відведено під поховання (розміщення відповідних споруд, колумбаріїв і ін., але він не є вичерпним. Лише ст. 83 ЗКУ серед земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, визначає майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо (землі загального користування населених пунктів).

До речі, за змістом ЗКУ землі кладовищ - землі загального користування населених пунктів, не можуть перебувати у приватній та державній власності.

Діюче законодавство України в сфері поховання та похоронної справи прямо не визначає правовий режим кладовищ як об' єктів прав власності, крематоріїв та колумбаріїв. Однак, відповідно до ст. 23 Закону України «Про поховання та похоронну справу» для розміщення місця поховання рішенням уповноваженого органу в установленому законом порядку відповідному спеціалізованому комунальному підприємству, установі, організації в постійне користування надається земельна ділянка. Цією статтею визначено коло суб'єктів -землекористувачів земельних ділянок, які відводяться для організації кладовища, крематорію, колумбарію. При цьому таке коло є обмеженим лише підприємствами комунальної форми власності. Однозначну відповідь на питання про правовий режим земельної ділянки не знаходимо і у частині 2 згаданої статті Закону України «Про поховання та похоронну справу», яка встановлює, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад забезпечують планування та впорядкування території місць поховання згідно з генеральними планами забудови відповідних населених пунктів та іншої містобудівної документації з дотриманням обов'язкових містобудівних, екологічних та санітарно-гігієнічних вимог. Як бачимо, про виділення земельної ділянки жодного слова.

Однак, кладовище як правило територіально знаходиться в межах міста, села, селища, тож необхідним є звернення до норм земельного законодавства. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР [3] до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься вирішення питань регулювання земельних відносин (п. 34).

Ст. 7 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 р. № 1457-ІУ [4] встановлює, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності. Відповідно до цієї норми у комунальну власність було передано землі у межах сел., селищ та міст, на яких розташовано кладовища. До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-ІІІ віднесено розпорядження землями територіальних громад.

У ст. 19 Земельного кодексу України перелічено склад земель, в якому, нажаль, не виділено землі, відведені під кладовища, крематорії або колумбарії як окремої категорії земель.

Щодо розпорядження крематоріями та кладовищами існує неоднозначна ситуація. Відповідно до Переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, передача в оренду яких не допускається [5] кладовища та крематорії заборонено передавати в оренду. Однак за логікою відсутності заборони щодо приватизації у Законі України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 7 липня 1999 р. № 847-ХІУ [6] кладовища або крематорії, що знаходяться у державній власності можна приватизовувати? А розпорядження кладовищами, крематоріями або колумбаріями комунальної власності взагалі знаходиться поза правовим полем, і можна сказати, що це питання регулюється лише загальними нормами земельного та господарського законодавства. Розвиток законодавства про концесію об'єктів комунальної власності зовсім не відбувається, хоча міські (сільські, селищні) кладовища можливо і варто передати в концесію. Вже сьогодні потрібно звернути увагу на питання врегулювання створення та функціонування приватних кладовищ.

Питанню надання ритуальних послуг присвячено Наказ Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства «Про затвердження нормативно-правових актів щодо реалізації Закону України «Про поховання та похоронну справу» від 19 листопада 2003 р. № 193 [7], яким затверджено Типове положення про ритуальну службу в Україні та Примірний договір про надання ритуальних послуг. Однак, на практиці учасники відносин в сфері надання ритуальних послуг регулюється Інструкцією про порядок поховання, утримання кладовищ і організацію ритуального обслуговування в населених пунктах України, затвердженою наказом Держжитлокомунгоспу України від 16 грудня 1991 р. № 126 [8], яке визначає організацію роботи підприємств ритуального обслуговування, організацію роботи бюро ритуальних послуг, улаштування кладовищ, організація територій, озеленення, спорудження кладовищ них будівель і споруд, правила обладнання та експлуатації території кладовища, порядок введення в експлуатацію, закриття і ліквідацію кладовищ.

Як бачимо, діюче законодавство встановлює монополію комунальних підприємств щодо обслуговування кладовищ виключаючи із суб' єктів інших юридичних осіб. До того ж, вважаємо недоцільними непоодинокі пропозиції про ліцензування такого виду діяльності як діяльність щодо надання ритуальних послуг та послуг, пов' язаних із цим.

Неоднозначно у законодавстві закріплені права окремих національних меншин або релігійних груп на звернення до органів місцевого самоврядування щодо виділення окремої земельної ділянки для організації місця поховання виключно за певними традиціями у незаборонний законодавством спосіб (способи поховання встановлені у ст. 26 Закону України «Про поховання та похоронну справу»).

Вважаємо за необхідне встановлення правил господарювання на території кладовищ, крематоріїв або колумбаріїв органом місцевого самоврядування. Це відповідатиме поняттю людяності та гідного відношення до традицій поховання різних народів, окремих релігійних груп громадян України. Відповідно і контроль у такому разі необхідно покласти на органи місцевого самоврядування, надати право накладати стягнення на порушників земельного та господарського законодавства у цій сфері у спрощений спосіб. Необхідним також вважаємо внести зміну до ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо прямого закріплення компетенції сільських, селищних, міських рад приймати рішення про створення кладовищ, крематоріїв або колумбаріїв за поданням територіальної общини, національних меншин, що проживають на відповідній території, а також за запитом релігійних громад із наданням відповідної земельної ділянки та встановленням порядку функціонування такого кладовища та особливостей здійснення господарської діяльності на таких об' єктах.

Окрім спеціально створених місць поховань на територіях є і історичні кладовища, та ті, що представляють культурну або релігійну цінність. Специфіка поводження та господарювання в межах таких об' єктів зовсім не врегульована спеціальним законодавством, що не відповідає реаліям сьогодення у, наприклад, великих містах, де не поодинокими є численні скандали щодо виявлення незаконних поховань та об' єктів будівництва, що мають ознаки самочинних.

Діюче законодавство жодним чином не регулює питання організації місць поховань на території земель, відведених під культові споруди, монастирі, церкви і таке інше. Однак, кожен з нас може спостерігати, що фактично такі поховання відбуваються і мають доволімасовий характер. Так само напрям удосконалення відповідного законодавства можна сформулювати і у напрямку впорядкування розміщення культових споруд на території кладовищ враховуючи неоднозначний склад релігійних уподобань громадян України та прагнення держави до створення сприятливих умов щодо задоволення потреб у відправленні всіх релігійних обрядів щодо померлих, які не виходять за межі розумного, релігійно-догматичного та припинення діянь, які кваліфікуються як правопорушення або злочини.

РЕЗЮМЕ

В статті розглянуто питання правового забезпечення поводження із земелями спеціального призначення (на прикладі місць поховань), визначено правові засади здійснення господарської діяльності на цих землях, окреслено напрямки подальшого удосконалення відповідного законодавства.

Ключові слова: кладовище, землі спеціального призначення, місце поховання, розпорядження РЕЗЮМЕ

В статье рассмотрены вопросы правового обеспечения обращения с земелями специального назначения (на примере мест захоронений), определены правовые основы осуществления хозяйственной деятельности на этих землях, очерчены направления дальнейшего совершенствования соответствующего законодательства.

Ключевые слова: кладбище, земли специального назначения, место захоронения, распоряжение SUMMARY

The questions of legal maintenance treatment of land for special purposes (for example, burial sites), setting out the legal framework for the implementation of economic activities on these lands, outlines areas for further improvement of legislation. Keywords: cemetery land for special purposes, burial, disposal

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Про поховання та похоронну справу: Закон України від 10 липня 2003 р. № 1102-IV ІІ Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 7. -

Ст. 47.

2. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-III ll Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 3-4. - Ст. 27.

3. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. № 280І97-ВР ІІ Відомості Верховної Ради України. - 1997. -

№ 24. - Ст. 170.

4. Про розмежування земель державної та комунальної власності: Закон України від 5 лютого 2004 р. № 1457-IV ІІ Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 35. - Ст. 411.

5. Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається: Декрет Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. № 26-92 ll Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 11. - Ст. 96.

6. Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації: Закон України від 7 липня 1999 р. № 847-XIV ІІ Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 37. - Ст. 332.

7. Про затвердження нормативно-правових актів щодо реалізації Закону України «Про поховання та похоронну справу»: наказ Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 19 листопада 2003 р. № 193 ll Офіційний вісник України. - 2004. - № 36. - Ст. 2444.

8. Інструкція про порядок поховання, утримання кладовищ і організацію ритуального обслуговування в населених пунктах України, затверджена наказом Держжитлокомунгоспу України від 16 грудня 1991 р. № 126 ll ІАЦ «Ліга», ЛІГАБізнесІнформ, 2011.

УДК 346.54

ЗАХИСТ НАЦІОНАЛЬНОГО ТОВАРОВИРОБНИКА У СФЕРІ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ

Груцинова В.К., аспірант Інституту економіко-правових досліджень НАН України '

На сьогодні в умовах поглиблення міжнародної інтеграції України, активної реалізації політики постійного зниження та усунення бар'єрів у торгівлі, постає питання про можливі засоби захисту та підтримки національних товаровиробників, стратегічно важливих галузей економіки держави. Одним із таких засобів є система державних закупівель, яка може використовуватися для стимулювання економічного розвитку країни, створювати гарантований ринок збуту для вітчизняних суб'єктів господарювання.

В Україні зростає необхідність посилення державного регулювання сфери державних закупівель, адже мова йде про мільярди грн. державного та місцевих бюджетів, що повинні витрачатися тільки цільовим чином, за призначенням. Так, за даними Державного комітету статистики України обсяг державних закупівель у 2011 р. становив майже 22 % ВВП [1]. І такий значний ринок є дуже привабливим для іноземних держав, що шукають додаткові джерела збуту для своїх товарів, а головне - можливі шляхи доступу до них. На сьогодні одним із них виступає Угода Світової організації торгівлі (далі - СОТ) про державні закупівлі (далі - УДЗ), що закріплює основне зобов'язання Сторін забезпечувати іноземним постачальникам режим не менш сприятливий ніж вітчизняним. 30 серпня 2012 р. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України ініціювало приєднання до УДЗ. Однак, експерти побоюються, що на першому етапі відкриття ринку держзакупівель ускладнить становище українських виробників, які поставляють свою продукцію державі [2].

Внаслідок цього постає питання про доцільність повного та безперешкодного відкриття найбільшого та стратегічного сегменту економіки нашої країни для іноземних постачальників, відтоку значних сум державного та місцевих бюджетів за кордон та щодо наслідків членства України в УДЗ для національних товаровиробників.

Актуальності даному питанню додає розроблений Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) проект "Про схвалення Концепції Державної цільової економічної програми імортозаміщення на період до 2015 р.", який передбачає створення сприятливих умов вітчизняним підприємствам при виробництві товарів, які заміщують імпорт [3]. Адже в останній час наголошується на проблемі щорічного погіршення сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами, починаючи з 2005 р., а з 2006 р. утворення його негативного значення. І саме державні закупівлі можуть виступати одним із основних засобів реалізації політики імпортозаміщення, формування умов для розвитку виробництва саме українськими товаровиробниками. Прикладом цього є досвід Китайської Народної Республіки (далі - КНР), яка використовує державні закупівлі для реалізації програм розвитку та підтримки певних галузей виробництва. У КНР було посилено протекціоністську політику в області вітчизняних інноваційних розробок. У зв'язку з цим лише незначна частина продукції, що вироблена іноземними компаніями, може брати участь у торгах. Наприклад, у 2006 р. було опубліковано середньо - та довгостроковий план розвитку науки та техніки (2006-2020 рр.), який зобов'язав урядові установи провінцій КНР купувати товари, які перераховані у спеціальному каталозі державних закупівель. До нього входять виробники, які кваліфіковані в якості розробників вітчизняних інновацій. Лише декілька видів товарів, які вироблені підприємствами за участі іноземного капіталу, були класифіковані в якості "внутрішніх" інновацій, що підходять для державних закупівель, і внесені у відповідні місцеві каталоги [4].

© Груцинова В.К., 2012

Отже, метою даної статті є обґрунтування пропозицій стосовно захисту та підтримки вітчизняних товаровиробників під час здійснення державних закупівель. Для реалізації вказаної мети у статті вирішуються наступні задачі: по-перше, це встановлення можливих наслідків для вітчизняних товаровиробників, виходячи із намірів України приєднатися до УДЗ; по-друге, це розгляд законодавчих пропозицій щодо захисту та підтримки вітчизняних товаровиробників під час здійснення державних закупівель.

Питанням захисту національних товаровиробників під час здійснення державних закупівель та приєднання до УДЗ присвячено праці вітчизняних авторів, таких як В. Зубар [5], О. Бабанін [6], а також відомих зарубіжних авторів: С. Арроусмітта [7, с.3-58], Р. Андерсена [8] та Дж. Лінареллі [9, с.773-803]. Однак, питання захисту та підтримки вітчизняних товаровиробників у контексті намірів України приєднатися до УДЗ не знайшло детального розгляду.

На сьогодні Закон України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.10 р. № 2289 - VI (далі - Закон України «Про здійснення державних закупівель») не дозволяє встановлювати преференції, закріплюючи принцип недискримінації, який полягає в участі у процедурах закупівель на рівних умовах як іноземних, так і вітчизняних учасників [10]. Таким чином, державні замовники не повинні надавати будь-яким окремим постачальникам або групам постачальників (сформованим за національною або іншою ознакою) пільгових умов отримання державних замовлень.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 


Похожие статьи

Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій