Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій - страница 90

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 

17. Держзакупівлі Китаю ll Редукціон. - 2011. - №3. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:llprocurement.in.ualrulpagesl572l.

18. Танасійчук О. Китайським чиновникам заборонили купувати іноземні речі. - 2012 р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:llwww.ukrinform.ualukrlnewslkitayskim_chinovnikam_zaboronili_kupuvati_inozemni_rechi_1729740.

19. Observers - WTO members. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:llОшибка! Недопустимый объект гиперссылки..

УДК: 631.151:330.341.1:330.131.5

ПЕРСПЕКТИВИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА

Денисенко І.А., к.е.н, доцент кафедри економічної теоріі та маркетингу Луганського національного аграрного університету '

Постановка проблеми. У століття інтенсивного науково-технічного прогресу інноваційні технології стають основою не лише розвитку, але і виживання підприємств. Тільки на основі інноваційних технологій можна успішно розвиватися в умовах запеклої конкурентної боротьби між підприємствами за ринки збуту своєї продукції.

Умови діяльності підприємств ускладнюються тим, що зовнішнє середовище динамічно змінюється, зростають чинники ризику. Керівникам підприємств доводиться працювати в умовах невизначеності, пристосовуватися до несприятливих чинників, діючих на ринках збуту. Тому багато підприємств, які не витримують конкурентної боротьби, гинуть, виникає багато нових підприємств, деякі підприємства, що успішно розвиваються, збільшують збут своєї продукції, інші об'єднуються, утворюючи великі монополії.

Аналіз останніх досліджень. Однією з причин відставання розвитку інноваційної сфери підприємств України від підприємств розвинених країн, на думку багатьох сучасних економістів, полягає у відсутності ефективної системи управління, яка б відповідала національним особливостям формування та забезпечувала ефективність подальшого розвитку інноваційного потенціалу підприємства [1,2].

Формування мети статті. Дослідження присвячені розкриттю сутності механізму управління інноваційним потенціалом на підприємстві АПК.

Основний матеріал дослідження. Покращення діяльності підприємств АПК прямо визначаються розвитком і ефективністю матеріального виробництва. Звичайно його успіхи пов'язують із науково-технічними інноваціями, такими як освоєння розвиток нових технологій, автоматизація виробництва й іншими. Але при цьому, як правило, допускається дуже розповсюджена помилка - серед джерел успіхів не називається такий фактор, як розвиток методології й практики управління виробництвом в частині інновацій.

На даний час більшість українських підприємств усвідомила, що необхідні інноваційні, принципово нові методи управління персоналом та організацією в цілому. Інновації необхідні в організаційній, виробничій, фінансовій, науковій сферах, оскільки саме в комплексі вони приносять найефективніший результат [3].

Насправді інновації несуть у собі величезний потенціал в цій сфері. Однак теоретичні й методичні прориви не так помітні на тлі досягнень у матеріальній сфері. Їхній вплив на реальне поліпшення життя людей помітити складно і проявляється воно не відразу. Але, маючи у своєму розпорядженні навіть найкращі матеріали, технології, робочі кадри, суспільство може одержати в результаті своєї виробничої діяльності досить жалюгідні результати, якщо воно не розвиває й не використовує на практиці адекватні методи управління [3].

Управління у сучасній ринковій економіці можна вважати успішним, якщо воно забезпечує конкретній виробничій системі досягнення конкурентних переваг.

Сучасна наукова література визначає управління як «свідомий, цілеспрямований вплив з боку суб'єктів, органів на людей і економічні об'єкти, здійснюване з метою направлення їхньої дії й одержання бажаних результатів» [4].

Управління - це насамперед вплив суб'єкта управління на об'єкт управління. Необхідна послідовність управлінських дій являє собою процес управління. Усяке управління характеризується наявністю системи, причинного зв'язку між її елементами, наявністю керуючої і керованої підсистем, динамічним характером системи. Роль управління у виробництві двояка. З одного боку, управління покликане підтримати нормальний процес виробництва, забезпечити стабільність і повторюваність. Це - стабілізуюча роль управління. З іншого боку, управління покликане забезпечити розвиток виробництва, його вдосконалювання, впровадження у виробництво технічних, технологічних, організаційних і інших нововведень. Це - інноваційна роль управління. Ці два аспекти тісно взаємозалежні.

Одним з основних засобів керованого розвитку підприємства є інноваційний потенціал (ІП). Але не всі сільськогосподарські підприємства володіють значною інерційністю, тому що нововведення звичайно викликають змішання рівноваги в них і непередбачені наслідки. Із цього приводу М.Крозьє відзначає, що здатність сучасних підприємств до інновацій залежить насамперед від наявності таких правил гри, які винагороджують кооперативну, конструктивну й новаторську діяльність замість того, щоб прагнути до збереження

© Денисенко І.А., 2012рівноваги, гармонії й консервації існуючих відносин. Ніяка формальна демократія й ніякі правові обов'язки не допоможуть створити клімату, що сприяє інновації, якщо не здійснюються глибокі зміни в правилах політичної гри в рамках даного організованого цілого [5].

Продуктові

Нововведення

Технологічні

Технічні

Маркетингові

Організаційні

Екологічні

Соціальні

Інноваційна політика

Оцінка

поточного стану

Визначення перспективних

цілей

Виробничі

Відповідність

ресурсам підприємства

Формування альтернативних

варіантів

Оцінка

ефективності і

вибір

найкращого

варіанту

Ресурси

Фінансові

Сировинні та енергетичні

Інформаційні

Організаційні

Інтелектуальні

Кадрові

Впровадження

Аналіз й внесення коректив

Рисунок 1. Схема розробки інноваційної політики на підприємстві

Усяке нововведення веде до порушення стабільності організації, викликає в ній внутрішнє напруження. Отже, між метою інновації й стабільністю організації виникає протиріччя, що можна називати інноваційним. Подолання або ослаблення даного протиріччя пов'язане з управлінням інноваційним потенціалом, яке спрямоване на максимальне його використання й розвиток. За допомогою управління знімаються протиріччя між новинами, нововведеннями й об'єктивними закономірностями, реальними можливостями, цілями й умовами діяльності підприємства.

Управління потенціалом, в основі якого лежить системний підхід до забезпечення розвитку, набагато ефективніше одиничних заходів, спрямованих найчастіше на вдосконалювання технологічних відносин.

Управління інноваційним потенціалом є одним з елементів стратегії управління підприємством, тому під управлінням інноваційним потенціалом агарних підприємства варто розуміти процес впливу зацікавленого суб'єкта на сукупність матеріально-технічних, кадрових, інформаційних і фінансових ресурсів, спрямованих на формування й розвиток інноваційного потенціалу з метою досягнення й отримання підприємством конкурентних переваг.

Тому вибір стратегії є запорукою успіху інноваційної діяльності. Підприємство може опинитися в кризі, якщо не зуміє передбачати обставини, що змінюються, і відреагувати на них вчасно.

На основі сформованої інноваційної стратегії на підприємстві розробляють інноваційну політику, основною метою планування якої є об'єднання всіх учасників інноваційної діяльності на виконання комплексу робіт для досягнення кінцевого результату.

У цьому зв' язку, інноваційна політика - це програма, що встановлює черговість впровадження інновацій залежно від наявних ресурсів і поставлених завдань. Завданням інноваційної політики є забезпечення погодженості якісних і кількісних зв'язків всіх елементів інноваційної діяльності. При розробці інноваційної політики широко використовують економіко-математичні моделі. Успішно реалізована інноваційна політика забезпечує постійний зв'язок між всіма етапами здійснення інновацій і погодить дії служб підприємства, що безпосередньо беруть участь в інноваційному процесі.

На рис. 1 представлена схема розробки інноваційної політики на підприємстві.

Таким чином, механізм розробки інноваційної політики містить у собі ряд послідовних етапів, основними з яких є: дослідження попиту на продукцію підприємства, визначення місткості ринку й перспектив його розвитку;дослідження ринків необхідних ресурсів; планування й організація інноваційної діяльності; кадрове забезпечення інноваційної діяльності;

комплексний аналіз ефективності впровадження нововведень і пов'язаних з ними ризиків.

Функції управління інноваційним потенціалом підприємства

В залежності

від

конкретизації

процесу

управління

 

функціональн

завдання

спеціаль

і підсистеми

управлінн

ні

управління

я

функції

функції

загального предметно

орієнтованого управління

й

функціональні підсистеми забезпечення управління

Рисунок 2. Функції управління інноваційним потенціалом підприємства

Визначення оптимального строку інноваційної діяльності теж є актуальною науковою проблемою, рішення якої має величезне практичне значення. Зволікання із впровадженням інноваційних проектів може привести підприємство до втрати певного сегмента ринку. Наслідком же інноваційних перетворень через необгрунтовано короткий час буде збільшення інвестиційних видатків, втрати від недовикористання потенціалу попередньої технології й, в остаточному підсумку, зниження прибутку підприємства [6]. Тому значимість встановлення конкретних строків впровадження інноваційних проектів є одним з головних завдань управління інноваційною діяльністю на підприємстві.

Взаємодія інноваційних і інвестиційних факторів на рівні підприємства вирішально впливає як на поточний результатодержання прибутку, так і на рівень його нагромадження. Для розвитку інноваційної діяльності у вітчизняному підприємництві необхідним є об'єднання під єдиним управлінням інноваційної й інвестиційної функцій. Інноваційно-інвестиційний процес, що поєднує в єдиному циклі й під єдиним управлінням інноваційний і інвестиційний процеси дозволить усунути багаторазові витрати, що виникають звичайно через розділення функцій інновацій і інвестицій, що забезпечуватиме прискорення процесу створення об'єкта інновації [7].

Управління реалізується через виконання ряду управлінських дій, що одержали назву функцій управління. Функції управління є управлінськими інструментами, що дозволяють найбільш ефективно реалізовувати заходи щодо управління інноваційним потенціалом в умовах конкретного підприємства з обліком його інноваційних можливостей і ресурсів (рис. 2).

Світовий досвід показує, що стійкий розвиток виробництва у довгостроковому періоді залежить не стільки від ресурсних можливостей, скільки від інноваційного характеру підприємництва в конкретній сфері. Більшість прогресивних нововведень знаходить реальне втілення у створенні наукомісткої й конкурентоспроможної продукції, що є одним з важливих результатів інноваційної діяльності.

Економічна криза, що відбулася у світовій економіці, змусила задуматися як керівників підприємств, так і керівників держав про перспективи традиційних методів розвитку економіки. Стало очевидним, що розвиватися екстенсивно або зберігаючи, здавалося б, адекватне відношення до науково-технічного прогресу, уже неможливо. Внаслідок цього стали з'являтися дослідження, впроваджувані більшою мірою не самими дослідниками, а практиками, основна мета яких складалася у визначенні методів підвищення інноваційної активності підприємств.

Кінцевою метою інноваційного процесу є освоєння нової продукції, і її рентабельне масове виробництво. Це досягається в тих випадках, коли дослідження й розробки із самого початку орієнтовані на виробництво, коли існує реальна можливість збільшення капіталовкладень у необхідне устаткування, можлива уніфікація окремих стадій науково-виробничого циклу й заздалегідь визначена відповідність нової продукції попиту ринку й потребам покупців.

Це приводить до встановлення стійких зв'язків між виробником і покупцями, коли виробник стає не просто постачальником певної продукції, а учасником маркетингової діяльності, орієнтованої на запити кінцевого споживача.

Таким чином, необхідними умовами ефективного управління інноваційною діяльністю на підприємстві є:

створення сприятливого середовища, що стимулює пошук і освоєння нововведень;

визначення пріоритетних напрямків інноваційної діяльності відповідно до установок стратегічного плану; націлювання всієї інноваційної діяльності на потреби ринку;

реорганізація системи управління підприємством з урахуванням розвитку інноваційних структур. При всьому позитивному значенні диверсифікованості, підприємству недоцільно занадто далеко виходити за рамки своєї сфери діяльності, обмежуючись тією областю, у якій воно має експертні знання. Якщо інновації занадто відмінні від сфери діяльності підприємства, то варто створювати дочірні інноваційні структури;

збільшення швидкості реакції підприємства на вимоги ринку.

Організація й методи управління інноваційним потенціалом на підприємствах АПК удосконалюються повільними темпами, це приводить до явної невідповідності між рівнем розвитку науки й техніки й застосовуваними методами управління. Слідством цього є недостатньо ефективне використання трудових і фінансових ресурсів, виробничих потужностей, а також збільшення строків розробки й комерціалізації нової конкурентоспроможної продукції, збільшення її вартості.

Висновки та пропозиції. Виявлені недоліки вказують на невідповідність управління інноваційним потенціалом на сільськогосподарських підприємствах принципам оптимальності й ефективності, комплексності, перспективності й плановості, збалансованості й динамічності, гнучкості й еластичності. Тому очевидна необхідність пошуку напрямків удосконалювання управління аграрними підприємствами на основі формування й використання інноваційного потенціалу, бо вдосконалювання управління інноваційним потенціалом є по суті вдосконалюванням управління підприємством. У цьому зв' язку актуальним завданням подальшого дослідження є аналіз факторів й методичних підходів щодо оцінки інноваційного потенціалу підприємства, що дасть змогу більш ефективно його формувати й використовувати.

РЕЗЮМЕ:

В статье рассмотрены перспективы повышения эффективности управления инновационным потенциалом аграрных предприятий Предложена схема разработки инновационной политики на предприятии и функций управления инновационным потенциалом предприятия.

Ключевые слова: инновационный потенциал, стратегия, управление, инновационная политика

РЕЗЮМЕ:

У статті розглянуто перспективи підвищення ефективності управління інноваційним потенціалом аграрних підприємств Запропоновано схему розробки інноваційної політики на підприємстві та функцій управління інноваційним потенціалом підприємства Ключові слова: інноваційний потенціал, стратегія, управління, інноваційна політика .

SUMMARY

In the article the prospects of increase of efficiency of management of agrarian enterprises innovative potential are considered the chart of development of innovative policy on an enterprise and functions of management of enterprise innovative potential is оffered Keywords: innovative potential ,strategy, management, innovative policy

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Герасимчук В. Г. Стратегічне управління підприємством. Графічне моделювання: Навч. посібник. К.: КНЕУ, 2000. — 360 с.

2. Власенко В. В. Концептуальні засади формування організаційної структури підприємства, що веде інноваційну діяльність ll Экономика развития. - 2004. - № 6. - с. 110 -113.

3. Макаров В. М. Инновационная сущность диверсификации планирования производства с учетом динамичного спроса ll Инновации. -2002. - № 10. www.mag-innov.ru

4. Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь. 3-е изд., доп. и перераб. М.: ИНФРА-М, 2000.

- 478 с.

5. Крозье М. Блокированное общество. - Нью-Йорк, Лондон, 1989.

6. Jorde. Thomas M. Teece David J. Antitrust, Innovation and Competitiveness. N-Y: Oxford University Press, 1992. p.48.

7. Стюарт А. Розенфельд. Территориально-производственные сгущения в США ll Politeconom. - 1997. - №2. - с.83 - 96.

УДК 016 : 330.322

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ КЛІМАТ ЯК ПЕРЕДУМОВА ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ АГРОПРОМИСЛОВИХ

ПІДПРИЄМСТВ

Деркачова В.В., доцент кафедри економічної теорії і маркетингу Луганського національного аграрного університету '

Постановка проблеми у загальному вигляді. Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в Україні залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежать соціально-економічна динаміка, ефективність залучення у світовий поділ праці, можливості модернізації на цій основі національної економіки.

Аналіз досліджень і публікацій останніх років. Питання щодо формування та оцінки інвестиційного клімату знайшли відображення у роботах вітчизняних науковців: О.Барановського, О.Гаврилюка, Д.Лук'яненка, В.Мельника, О.Носової, А.Пересади, А. Поручника, В.Савчука, А.Філіпенка та інших.

Невирішені частини загальної проблеми. Інвестиційний клімат розглядають на рівні держави, регіону, галузі, підприємства. На кожному з цих рівнів діють відповідні чинники, за сукупністю яких оцінюють сприятливість інвестиційного клімату. Незважаючи на велику кількість наукових праць вітчизняних і зарубіжних авторів щодо проблем формування інвестиційного клімату, необхідно зауважити, що чинники, які його формують на різних рівнях, є недостатньо адекватно систематизованими.

Мета статті полягає у обгрунтуванні теоретичних та практичних засад формування інвестиційної привабливості на вітчизняних агропромислових підприємствах, з метою створення сприятливого інвестиційного клімату.

Основні результати дослідження. Під поняттям «інвестиційний клімат» розуміють ступінь сприятливості ситуації, що складається в тій чи іншій країні (регіоні, галузі), для ймовірного надходження інвестицій у цю країну (регіон, галузь).

Привабливість інвестиційного клімату визначається з допомогою інтегральної оцінки дій суспільних чинників, які характеризують адаптованість політико-економічної системи до реформування та вірогідний рівень інвестиційних ризиків, що враховуються потенційними інвесторами [1].

Щоб дати оцінку інвестиційного клімату, треба охарактеризувати п'ять найбільш важливих складових: політичне середовище, правове середовище, макроекономічні чинники, податкове оточення, регуляторний вплив.

Політичне середовище характеризується такими показниками, як стабільність політичної системи, наявність/відсутність конфліктів між політичними опонентами, частота зміни урядів, кількість політичних скандалів, ступінь довіри до влади тощо.

Правове середовище характеризується наявністю стабільного законодавства, конституційних законів, кодексів, законів, що захищають права власності та права інвесторів, їх несуперечливістю, простотою та чіткістю, що передбачає наявність прямої дії і механізмів виконання, а також ефективністю судової системи.

Економічні чинники характеризуються динамікою грошово-кредитної сфери, банківської системи та інших складових інфраструктури економіки, експортно-імпортних операцій, рівнем інфляції, стабільністю національної валюти, станом внутрішнього ринку та його довгостроковим потенціалом, рівнем ресурсної забезпеченості та інвестування, показниками фінансової стабільності, наявністю вільних трудових ресурсів, рівнем їх професійної кваліфікації та вартості тощо.

Податкове оточення характеризується розподілом податкового тиску, рівнем податкового навантаження, наявністю податкових стимулів до інвестування.

Регуляторний вплив характеризується прозорістю та послідовністю державної політики, здатністю досягати поставлених стратегічних цілей і дотримуватися поточних зобов' язань, рівнем впливу на інвесторів із боку органів державної влади різного рівня у вигляді вимог стосовно реєстрації, ліцензування, сертифікації підприємницької діяльності тощо [2].

Виняткову роль у створенні сприятливого інвестиційного клімату відіграє держава, яка повинна підпорядкувати єдиній меті поточні завдання, фактори і потенціал, обмежуючи або стимулюючи у певні періоди розвиток окремих видів діяльності, галузей, регіонів. Важливим аспектом формування інвестиційного клімату є законодавче узгодження національних правових актів у інвестиційній сфері з міжнародними щодо захисту прав власності іноземних інвесторів.

Розглянемо послідовно етапи, які є основними складовими комплексного аналізу в процесі прийняття інвестиційних рішень.

Початковим етапом передінвестиційних досліджень є загальноекономічний або макроекономічний аналіз для визначення інвестиційного клімату країни. Стан економіки аналітик оцінює з урахуванням статистичних даних стосовно темпів зростання валового національного продукту, доходів на душу населення, рівня зайнятості, темпів інфляції, рівня відсоткових ставок, валютного курсу тощо. Додатково він визначає фіскальну й монетарну політику уряду, її вплив на функціонування ринку цінних паперів. На підставі цих досліджень надається загальна оцінка інвестиційного клімату країни.

На другому етапі здійснюється індустріальний аналіз, який передбачає комплексний підхід до аналізу функціонування певних галузей. На підставі дослідження ділового циклу в економіці здійснюють відповідний розподіл галузей за рівнем ділової активності, а також за стадіями розвитку з метою з' ясування їхньої інвестиційної привабливості.

Наступний етап — аналіз конкретного емітента — підприємства, фірми, корпорації, передбачає встановлення стадії життєвого циклу й аналіз фінансового стану компанії (підприємства) на підставі визначення фінансових коефіцієнтів, оцінювання платоспроможності й фінансової стійкості, визначення ціни фірми тощо, а також дослідження перспектив розвитку менеджменту, організаційних і комерційних умов функціонування.

Підсумковим етапом є прогнозування (моделювання) ринкової ціни цінних паперів з метою прийняття інвестиційного рішення.

Інвестиційний рейтинг країни узагальнює оцінку її інвестиційного клімату. Інвестиційний клімат визначається як сукупність політичних, правових, економічних і соціальних умов (передумов), що забезпечують і сприяють (або перешкоджають) інвестиційній діяльності вітчизняних і закордонних інвесторів. Інвестиційний клімат характеризується, зокрема, сукупністю інвестиційних ризиків (тобто непередбачуваних фінансових втрат капіталу і доходів).

З метою визначення загальних пріоритетів інвестування здійснюють також галузевий (індустріальний) аналіз, безпосередньо пов'язаний із власно макроекономічним аналізом. Ціни на більшість фінансових інструментів змінюються відповідно до ринкової кон' юнктури. Слід зважати на те, що в разі загального зниження ринкових цін найбільше падає курс акцій тих галузей (підгалузей, виробництв), які мають слабку виробничу базу або потужні конкурентні виробництва. Галузевий (індустріальний) аналіз виявляє внутрішні галузеві тенденції й прогнозує відповідні відхилення від змін загальної ринкової кон' юнктури. Саме ця частина аналізу надає інформативну базу для класифікації галузей стосовно рівня ділової активності й за стадіями життєвого циклу.

Галузевий аналіз передбачає детальне дослідження дохідності галузі та її перспектив. Він починається з розгляду галузі як найагрегованішої системи, вивчення якої дає змогу в загальному вигляді визначити перспективи галузі, зокрема передбачувані доходи та необхідні інвестиції для підтримування або підвищення дохідності. Відбір галузей для портфельного інвестування здійснюють з огляду на мету інвестора щодо отримання доходу за цінними паперами і/або примноження капіталу.

Якщо інвестор зацікавлений у стабільних високих дивідендах, пріоритет надаватиметься галузям, підприємства яких виплачують такі дивіденди постійно. Схема такого відбору полягає у виявленні найбільш дивідендоємних галузей, а в межах таких галузей — компаній-лідерів, які тривало стабільно виплачують високі дивіденди.

© Деркачова В.В., 2012

За такого підходу всі галузі класифікують за типами: галузі, що тільки формуються; галузі, що зростають (характеризуються постійним і випереджувальним порівняно з іншими галузями зростанням темпів обсягів продажу і прибутку); стабільні галузі (обсяги продажу й прибутку відносно стабільні); циклічні галузі (з особливою чутливістю до фаз ділового циклу); спекулятивні галузі (про їхню активність відсутня достовірна інформація); галузі, що відмирають (із застарілою технологією й неконкурентною продукцією).

Галузевий аналіз передбачає специфічні дослідження, щоб з'ясувати, на якій стадії розвитку перебуває галузь. Виокремлюють п'ять стадій розвитку галузі (рис. 1).

Рис. 1. Стадії розвитку галузі

Перша стадія символізує початковий розвиток. Вона характеризується розробкою і впровадженням на ринок принципово нових видів продукції. Потреба в них викликає створення нових виробництв, що формують підгалузь (виробництво), а згодом — уведення нових спеціалізованих підприємств, які відокремлюються у самостійну галузь. Нова галузь привертає до себе і поглинає значні інвестиції. На цій стадії від підприємницької діяльності зазвичай ще немає прибутку.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106 


Похожие статьи

Л С Ляхова - Ефективність раціонального використання та відтворення рекреаційно-туристичних територій