Б С Панов, О О Кущ, Ю Б Панов - Корисні копалини - страница 32

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50 

Основным потребителем серы является химическая промышленность, здесь она применяется для производства серной ки­слоты, необходимой для производства ми­неральных удобрений и других целей. Мно­го серы расходуется в бумажно-целлюлоз­ном производстве, сельском хозяйстве, производстве резины, в медицине и других областях. Потребление серы быстро растет во всех промышленно развитых странах. В конце ХХв из 59млн.т произведенной в ми­ре серы 41млн.т приходился на самородную серу, более 5млн.т серы получено из пирита и около 13млн.т из других источников. Об­щие запасы самородной серы составляют около 1 млрд. т, они сосредоточены главным образом в Украине (253млн.т), а также Ира­ке, США, Мексике, Польше. Цена 1т серы на мировом рынке в 2004г составляла 23 доллара США [16].

Серные руды представляют собой обыч­но осадочные породы (известковые, песча­ные, глинистые, гипсовые), в которых сера содержится в виде цемента, рассеянных вкраплений, выделений в пустотах и тре­щинах, а также пропластков. В зависимости от содержания серы выделяют среди оса­дочных месторождений бедные руды (серы 5-10%), рядовые руды (10-25%) и богатые руды (серы более 25%). Из богатых руд вы­плавляют в специальных печах и автокла­вах сырую или «комовую» серу. Эту серу затем очищают от примесей путем пере­плавки или химической перегонки и полу­чают, таким образом, рафинированную се­ру. Рядовые и богатые руды предваритель­но обогащаются флотацией. Серная руда добывается карьерами, шахтами, а в ряде стран выплавляется под землей методом Фраша. При открытом способе извлекается 90-95% запасов серы, при подземной вы­плавке около 25-35%.

Все промышленные месторождения се­ногенного, тобто, що утворилися внаслі­док вулканічної діяльності й осадового. Відомі так само невеликі родовища сірки, що виникли внаслідок окислювання су­льфідів. Останнім часом сірку стали ви­тягати з природних газів (Франція, Росія та інші).

Основним промисловим типом є оса­дові родовища сірки. Найбільше ймовір­не утворення сірки цих родовищ відбува­лося біохімічним шляхом. Внаслідок дія­льності так званих анаеробних бактерій, що живуть у безкисневому середовищі, може відбуватися нагромадження сірко­водню в морських і лагунових басейнах. Анаеробні бактерії розкладають не тільки органічні речовини, що знаходяться на дні басейну, але і різні сульфати, голо­вним чином СаБ04, розчинені у воді мо­рів і лагун. За рахунок кисню сульфатів відбувається окислювання органічної ре­човини в СО2, при цьому утворюється нестійкий сульфід лужного чи лужнозе­мельного металу, що легко розкладається при участі вуглекислоти:

СаБ + Н2О + СО2 Сірководень, піднімаючись нагору, попадає в зону вод з вільним киснем, тут він окисляється і дає колоїдну чи вільну порошковату сірку, що утворює на дні басейну хімічні і механічні опади:

2Б + О2 = У зв'язку з великою рухливістю сірки надалі може відбуватися її міграція і пе­рекристалізація. Тому за умовами утво­рення серед осадових родовищ сірки ви­діляють сингенетичні і епігенетичні ро­довища. У сингенетичних родовищах сі­рка рівномірно пропитує породи, і є од­ночасним з ними утворенням. У епігене­тичних інфільтраційних родовищах сірка ры относятся к двум генетическим типам: вулканогенным, т. е. образовавшимся в ре­зультате вулканической деятельности и осадочным. Известны так же небольшие месторождения серы, возникшие в резуль­тате окисления сульфидов. В последнее время серу стали извлекать из природных газов (Франция, Россия и др.).

Основным промышленным типом яв­ляются осадочные месторождения серы. Наиболее вероятно образование серы этих месторождений биохимическим путем. В результате деятельности так называемых анаэробных бактерий, живущих в бески­слородной среде, может происходить нако­пление сероводорода в морских и лагунных бассейнах. Анаэробные бактерии разлагают не только органические вещества, находя­щиеся на дне бассейна, но и различные сульфаты, главным образом СаБ04, раство­ренные в воде морей и лагун. За счет кисло­рода сульфатов происходит окисление ор­ганического вещества в СО2, при этом обра­зуется неустойчивый сульфид щелочного или щелочноземельного металла, легко раз­лагающийся при участии углекислоты: = СаС03 +

Сероводород, поднимаясь вверх, по­падает в зону вод со свободным кислоро­дом, здесь он окисляется и дает коллоидную или свободную порошковатую серу, кото­рая пропитывает образующиеся на дне бас­сейна химические и механические осадки: 2О + Б2

В связи с большой подвижностью серы в дальнейшем может происходить её мигра­ция и перекристаллизация. Поэтому по усло­виям образования среди осадочных место­рождений серы выделяют сингенетические и эпигенетические месторождения. В сингене­тических месторождениях сера равномерно пропитывает вмещающие породы и является одновременным   с ними образованием. Взаповнює тріщини, порожнечі, утворює кірки, тобто вона відкладена після утво­рення породи.

До осадових родовищ відносяться всі найбільшеі родовища світу. В Україні до них належать родовища Прикарпаття (Ра-здольське, Язовське, Немировське та ін.), у Росії - Поволжя (Водинське, Алексеєв-ське та ін.), у Середній Азії (Шор-Су, Ка­ракумське, Гаурдакське) й ін.

Вулканогенні родовища сірки належать до жерл діючих і погаслих вулканів, трі­щинам і порожнечам лав, до туфів. Сірка утворюється тут внаслідок відкладення з газової фази фумарол (сублімаціонні ро­довища), чи з гарячих сірчаних джерел (гідротермальні родовища). Родовища цього типу поширені на сході Росії (Кам­чатка і Курильські острови), у Японії, Чилі, Перу, Нової Зеландії, Італії. Усе бі­льше важливого значення набуває на да­ний час добування сірки з газів, що у 2000р. склала в усьому світі більше 12млн. т. Найбільшими виробниками та­кої сірки є Франція, Канада, США.

Найбільша в СНД Прикарпатська сір­чана провінція розташована на території Львівської й Івано-Франківської облас­тей. Серед численних родовищ самород­ної сірки цієї провінції, одним з головних є Раздольське родовище, розташоване в 45км на південь від м. Львова. Тут на верхньокрейдяних осадових породах за­лягають відкладення неогену, представ­лені гіпсоангідритовим горизонтом, вап­няковим горизонтом і глинистою тов­щею. Сірка відноситься до порід вапня­кового горизонту (мал.4.4). Вона зустрі­чається у вигляді прихованокристалічних і крупнокристалічних різновидів. Сірча-ноносний пласт має потужність до 28м (у середньому 10-15м) і залягає майже гори­зонтально. Середній вміст сірки в шарі эпигенетических инфильтрационных ме­сторождениях сера заполняет трещины, пус­тоты, образует корки, т.е. она отложена пос­ле образования вмещающей породы.

К осадочным месторождениям отно­сятся все крупнейшие месторождения мира. В Украине к ним принадлежат ме­сторождения Прикарпатья (Раздольское, Язовское, Немировское и др.), в России -Поволжья (Водинское, Алексеевское и дру­гие), в Средней Азии (Шор-Су, Кара­кумское, Гаурдакское) и другие.

Вулканогенные месторождения серы приурочены к жерлам действующих и по­тухших вулканов, трещинам и пустотам лав, к туфам. Сера образуется здесь в ре­зультате отложения из газовой фазы фума-рол (сублимационные месторождения), или из горячих серных источников (гидротер­мальные месторождения). Месторождения этого типа распространены на востоке Рос­сии (Камчатка и Курильские острова), в Японии, Чили, Перу, Новой Зеландии, Ита­лии. Все более важное значение приобрета­ет в настоящее время добыча серы из газов, которая в 2000г составила во всем мире бо­лее 12млн. т. Крупнейшими производителя­ми такой серы являются Франция, Канада,

США.

Самая крупная в СНГ Прикарпатская серная провинция расположена на терри­тории Львовской и Ивано-Франковской об­ластей. Среди многочисленных место­рождений самородной серы этой провин­ции, одним из главных является Раздоль-ское месторождение, расположенное в 45км к югу от г.Львова. Здесь на верхне­меловых осадочных породах залегают от­ложения неогена, представленные гипсо-ангидритовым горизонтом, известняковым горизонтом и глинистой толщей. Сера при­урочена в основном к породам известняко­вого горизонта (рис.4.4). Она встречается вскладає 20-25%. Це родовище, що має найбільші запаси самородної сірки, було основним її постачальником. Розробка велася відкритим способом. В Україні вживаються заходи для стабілізації здо­бутку сірки на рівні не менше 600тис. т у рік.

виде скрытокристаллической и крупнокри­сталлической разновидностей. Серносный пласт имеет мощность до 28м (в среднем 10-15м) и залегает почти горизонтально. Среднее содержание серы в пласте со­ставляет 20-25%. Это месторождение, обла­дающее крупнейшими запасами са­мородной серы, являлось основным ее по­ставщиком. Разработка велась открытым способом. В Украине намечены меры по стабилизации добычи серы на уровне не менее 600тыс.т в год.

Мал. 4.4. Геологічний розріз Раздольського родовища (по И.В. Дорохину й ін.): 1 - покривні глини; 2 - вапняки; 3 - сірконосні вапняки; 4 - гіпс і ангідрит; 5 - піски; 6 - підстильні мер гелі. Рис. 4.4. Геологический разрез Раздольского месторождения (по И.В.Дорохину и др.): 1 - покровные глины; 2 - известняки; 3 - сероносные известняки; 4 - гипс и ангидрит;

5 - пески; 6 - подстилающие мергели.

4.2.3 Фосфатна сировина

Фосфатна сировина застосовується го­ловним чином для виробництва штучних добрив (до 95% видобутку), вона також широко використовується в металургії, у хімічній і харчовій промисловості, у ме­дицині і т.д. Промислові родовища фос­фатної сировини представлені двома ти­пами руд: фосфоритами й апатитами. У країнах далекого зарубіжжя основу сиро­винної бази складають родовища фосфо­ритів, найбільше великі запаси яких зосе­реджені на північно-заході Африки (Ту­ніс, Алжир, Марокко) і США. У Росії, що має найбільші у світі ресурси фосфатної сировини, її розвідані запаси розподілені приблизно нарівно між численними ро-

4.2.3 Фосфатное сырье

Фосфатное сырье применяется главным образом для производства искусственных удобрений (до 95% добычи), оно также ши­роко используется в металлургии, в хими­ческой и пищевой промышленности, в ме­дицине и т. д. Промышленные месторожде­ния фосфатного сырья представлены двумя типами руд: фосфоритами и апатитами. В странах дальнего зарубежья основу сырье­вой базы составляют месторождения фос­форитов, наиболее крупные запасы, кото­рых сосредоточены на северо-западе Афри­ки (Тунис, Алжир, Марокко) и США. В России, обладающей крупнейшими в мире ресурсами фосфатного сырья, его разведан­ные запасы распределены примерно поров­довищами фосфоритів і Хібінськими ро­довищами апатитів. Великі родовища апатиту відкриті останнім часом у Схід­ному Сибіру. В Україні також є родо­вища фосфоритів і апатиту, що у даний час не розробляються (Осиковське родо­вище фосфоритів у Донбасі, Новополтав-ське апатит-рідкометальне в Приазов'ї та ін.). Споживання фосфатної сировини як і калійних солей, безупинно зростає в усьому світі і досягло наприкінці ХХст. 151млн.т. Запаси фосфатів усіх закор­донних капіталістичних країн складають близько 45мрд.т, при цьому на фосфо­рити приходиться 93,3%, а апатити -6,7% цих запасів. Виробництво фосфат­них концентратів (Р205 близько 32%) у 2004р. склало (млн.т) у США - 39, КНР -31, Марокко - 21,6, Тунісі - 8,3, Йорданії - 5,5. Росія має у своєму розпорядженні родовища апатиту і фосфоритів із запа­сами близько 12млр.т, здобуток фосфатів у 1998р. склав тут 12,3млн.т. Експортні ціни фосфатних концентратів (Р205 бли­зько 30%) складали на світовому ринку 32-38 доларів за одну тонну в портах від­вантаження.

Більшість фосфатних руд вимагає зба­гачення. Основними методами переробки фосфатів є механічний і хімічний. Збага­чена руда тонко подрібнюється і вихо­дить апатитове чи фосфоритове борошно. Оскільки це борошно погано засвоюється рослинами, його піддають хімічній обро­бці сірчаною кислотою. При цьому вихо­дить суперфосфат, у якому міститься 12­20% Р205 в легко засвоюваній рослинами формі.

Апатит являє собою фосфорнокислу сіль кальцію і має формулу Са5(Р04)3(Б,О). Основним промисловим типом його родовищ є магматичні родо­вища, пов'язані з лужними породами ти­ну между многочисленными месторожде­ниями фосфоритов и Хибинскими место­рождениями апатитов. Крупные место­рождения апатита открыты за последнее время в Восточной Сибири. В Украине так­же имеются месторождения фосфоритов и апатита, которые в настоящее время не раз­рабатываются (Осыковское месторождение фосфоритов в Донбассе, Новополтавское апатит-редкометальное в Приазовье и др.). Потребление фосфатного сырья как и ка­лийных солей, непрерывно растет во всем мире и достигло в конце ХХв 151 млн.т. За­пасы фосфатов всех зарубежных капитали­стических и развивающихся стран состав­ляют около 45мрд.т, при этом на фосфори­ты приходится 93,3%, а апатиты - 6,7% этих запасов. Производство фосфатных концентратов (Р205 около 32%) в 2000г со­ставило (млн.т) в США - 39, КНР - 31, Ма­рокко - 21,6, Тунисе - 8,3, Иордании - 5,5. Россия располагает месторождениями апа­тита и фосфоритов с запасами около 12млр.т, добыча фосфатов в 1998г состави­ла здесь 12,3млн.т. Экспортные цены фос­фатных концентратов (Р205 около 30%) со­ставляли на мировом рынке 32-38 долларов за одну тонну в портах отгрузки.

Большинство фосфатных руд требует обогащения. Основными методами пере­работки фосфатов являются механический и химический. Обогащенная руда тонко из­мельчается и получается апатитовая или фосфоритовая мука. Поскольку эта мука плохо усваивается растениями, её подвер­гают химической обработке серной кисло­той. При этом получается суперфосфат, в котором содержится 12-20% Р205 легко ус­ваиваемой растениями форме.

Апатит представляет собой фосфор­нокислую соль кальция и имеет формулу Са5(Р04)3(Б,С1). Основным промышленным типом его месторождений являются магма­пу нефелінових сієнітів. Апатитові руди таких родовищ представляють собою крайній член диференціації нефелінової магми. До цього типу належать унікальні за своїми запасами Хибинські родовища апатитів, розташовані в центральній час­тині Кольського півострова. Хібінський масив лужних порід девонського віку має форму лаколіту і посідає площу понад 100км . Він складений породами, що є різновидами нефелінових сієнітів: хібіні-тами, фойяїтами, ійоліт-уртитами. З останніми просторово і генетично пов'язані найбільше великі родовища апатитів. Ійоліт-уртити утворюють смугу довжиною близько 40км, вигнуту у ви­гляді дуги з опуклістю на південному за­ході. Хібінські апатито-нефелінові руди представлені лінзоподібними покладами потужністю до 200м і довжиною до 11 км. Апатитові руди поділяються на плямисті із середнім вмістом Р205 від 25 до 30%, смугасті (23-27% Р205) і сітчасті із вміс­том Р205 до 20-15%. На даний час тут ві­домо більше 10 родовищ, деякі з них роз­робляються відкритим і підземним спо­собами. Мінімальна промислова потуж­ність при цьому складає 10м. Апатит мо­же бути також побіжним компонентом при розробці комплексних магнетитових родовищ, генетично пов' язаних з кис­лими магматичними породами. Такі по­клади апатит-магнетитових руд розташо­вані у Швеції. Відомі інші типи ендо­генних родовищ апатиту (контактово-ме­тасоматичні, гідротермальні, метаморфо­генні), що мають, однак, підлегле зна­чення.

тические месторождения, связанные со ще­лочными породами типа нефелиновых сие­нитов. Апатитовые руды таких месторож­дений представляют собой крайний член дифференциации нефелиновой магмы. К этому типу принадлежат уникальные по своим запасам Хибинские месторождения апатитов, расположенные в центральной части Кольского полуострова. Хибинский массив щелочных пород девонского возрас­та имеет форму лакколита и занимает пло­щадь свыше 100км . Он сложен породами, являющимися разновидностями нефелино­вых сиенитов: хибинитами, фойяитами, ий-олит-уртитами. С последними пространст­венно и генетически связаны наиболее крупные месторождения апатитов. Ийолит-уртиты образуют полосу длиной около 40км, изогнутую в виде дуги с выпуклостью на юго-запад. Хибинские апатито-нефелиновые руды представлены линзооб­разными залежами мощностью до 200м и протяженностью до 11 км. Апатитовые руды делятся на пятнистые со средним содержа­нием Р205 от 25 до 30%, полосчатые (23­27% Р205) и сетчатые с содержанием Р205 до 20-15%. В настоящее время здесь из­вестно более 10 месторождений, некоторые из них разрабатываются открытым и под­земным способами. Минимальная промыш­ленная мощность при этом составляет 10м. Апатит может являться также попутным компонентом при разработке комплексных магнетитовых месторождений, генетически связанных с кислыми магматическими по­родами. Такие залежи апатит-магнетитовых руд расположены в Швеции. Известны и другие типы эндогенных месторождений апатита (контактово-метасоматические, гидротермальные, метаморфогенные), имеющие, однако, подчиненное значение.

Фосфорити - це осадові біохімічні породи, збагачені фосфатною речови­ною, що складається з тонкодисперсного апатиту чи мінералів, близьких до нього (курскіту, подоліту та інших). Найбіль­ше розповсюдженими в природі є такі типи фосфоритів:

1. Жовнові чи конкреційні, що пред­ставляють собою скупчення фосфатних конкрецій, які мають як правило розміри від 0,5 до 5см (іноді до 35см). Ці конк­реції, розташовуються переважно серед пісково-глинистих порід, можуть зроста­тися одна з одною і утворювати суцільну масу - фосфоритову плиту. Конкреції складаються з кристалічного чи аморф­ного фосфату кальцію, що цементує різ­ні мінерали (кварц, марказит, гід-роокисли заліза і т.д.) і органічні зали­шки. Вміст Р205 у конкреційних фосфо­ритах складає від 12 до 35%. Їх розроб­ляють при мінімальній потужності плас­та 0,5-1м;

2. Зернисті фосфорити складаються з дрібних пухких стягнень (оолітів) фос­фатів, часто зцементованих глинясто-за­лізистим чи карбонатним цементом. Різ­новидом зернистих фосфоритів є чере­пашкові фосфорити, що представляють собою фосфатні пісковики з фосфатизо-ваними раковинами. Вміст Р205 як пра­вило коливається від 5 до 16%. Мініма­льна  промислова  потужність  шару -

0,3м;

3. Масивні мікрозернисті фосфорити є однорідними темними породами, схо­жими на окременілі вапняки. Вони скла­даються з дрібних зерен фосфатів, зце­ментованих фосфатно-карбонатним чи фосфатно-кременистим цементом. Вміст Р205 26-28%. Мінімальна потужність пластів, придатних до розробки, складає 1 м.

Фосфориты - это осадочные биохи­мические породы, обогащенные фосфатным веществом, состоящим из тонкодис­персного апатита или минералов, близких к нему (курскита, подолита и других). Наибо­лее распространенными в природе являются следующие типы фосфоритов:

1. Желваковые или конкреционные, ко­торые представляют собой скопления фос­фатных конкреций, имеющих обычно раз­меры от 0,5 до 5см (иногда до 35см). Эти конкреции, располагаются обычно среди песчано-глинистых пород, могут срастаться друг с другом и образовывать сплошную массу, называемую фосфоритовой плитой. Конкреции состоят из кристаллического или аморфного фосфата кальция, цементи­рующего различные минералы (кварц, мар­казит, гидроокислы железа и т. д.) и органи­ческие остатки. Содержание Р205 в конкре­ционных фосфоритах составляет от 12 до 35%. Их разрабатывают при минимальной мощности пласта 0,5-1 м;

2. Зернистые фосфориты состоят из мелких рыхлых стяжений (оолитов) фос­фатов, часто сцементированных глинисто-железистым или карбонатным цементом. Разновидностью зернистых фосфоритов являются ракушечниковые фосфориты, ко­торые представляют собой фосфатные пес­чаники с фосфатизированными раковинами. Содержание Р205 обычно колеблется от 5 до 16%. Минимальная промышленная мощ­ность пласта - 0,3м;

3. Массивные микрозернистые фосфо­риты являются однородными темными по­родами, похожими на окремнелые из­вестняки. Они состоят из мелких зерен фосфатов, сцементированных фосфатно-карбонатным или фосфатно-кремнистым цементом. Содержание Р205 высокое 26­28%. Минимальная мощность пластов, при­годных к разработке, составляет 1 м.

Найбільше важливе промислове зна­чення з усіх генетичних типів фосфорит­них родовищ мають морські осадові ро­довища. Вони поділяються на геосинклі­нальні і платформні.

Родовища геосинклінального типу відносяться до вузьких витягнутих дис­локованих зон. Складчасті пласти фос­форитів перешаровуються з карбонат­ними чи кременистими породами. Най­більш поширеними є масивні фосфори­ти, рідше зустрічаються зернисті і жов-нові. Родовища цього типу відомі серед кембрійських порід хребта Кара-Тау (Казахстан), на Південному Уралі і Да­лекому Сході. До них відносяться також родовища Скелястих гір (США) і північ­но-західної частини Африки (Марокко, Туніс, Алжир).

Родовища хребта Кара-Тау витягнуті смугою в 120км при ширині її до 25км (мал.4.5). У районі розвинуті дуже дис­локовані осадові породи протерозою і нижнього палеозою, на розмитій повер­хні яких залягають відкладення девону, карбону і кайнозою. Породи фосфатоно-сної серії потужністю 75м відносяться до нижнього кембрію. Вони представ­ляють собою чергування пластів фосфо­ритів, фосфатизованих кременистих сла­нців і фосфатно-карбонатних порід. По­тужність окремих фосфоритових пластів доходить до 14м, а кількість пластів - до семи. Вміст Р205 складає в середньому 28%, тобто руди мають високу якість. У районі, що має дуже великі запаси фос­форитів, відомо кілька десятків родо­вищ, з них розробляли родовища Чулак-тау й Аксай.

Родовища платформного типу мають широке площадне поширення і характе­ризується горизонтальним заляганням одного-двох пластів фосфоритів, що ма-

Наиболее важное промышленное зна­чение из всех генетических типов фосфо­ритных месторождений имеют морские оса­дочные месторождения. Они делятся на геосинклинальные и платформенные.

Месторождения геосинклинального ти­па приурочены к узким вытянутым дисло­цированным зонам. Складчато залегающие пласты фосфоритов переслаиваются с кар­бонатными или кремнистыми породами. Наибольшим распространением пользуются массивные фосфориты, реже встречаются зернистые и желваковые. Месторождения этого типа известны среди кембрийских по­род хребта Кара-Тау (Казахстан), на Юж­ном Урале и Дальнем Востоке. К ним отно­сятся также месторождения Скалистых гор (США) и северо-западной части Африки (Марокко, Тунис, Алжир).

Месторождения хребта Кара-Тау вы­тянуты полосой в 120км при ширине её до 25км (рис.4.5). В районе развиты сильно дислоцированные осадочные породы про­терозоя и нижнего палеозоя, на размытой поверхности которых залегают отложения девона, карбона и кайнозоя. Породы фосфа-тоносной серии мощностью 75м относятся к нижнему кембрию. Они представляют собой чередование пластов фосфоритов, фосфатизированных кремнистых сланцев и фосфатно-карбонатных пород. Мощность отдельных фосфоритовых пластов доходит до 14м, а количество пластов - до семи. Со­держание Р205 составляет в среднем 28%, т. е. руды имеют высокое качество. В рай­оне, обладающем очень крупными запасами фосфоритов, известно несколько десятков месторождений, из них разрабатывали ме­сторождения Чулактау и Аксай.

Месторождения платформенного типа имеют широкое площадное распро­странение и характеризуется горизон­тальным залеганием одного-двух пластовють невелику потужність (0,5-1 м). Вміст Р205 складає від 6 до 16%.

фосфоритов, имеющих небольшую мощ­ность (0,5-1 м). Содержание Р205 составляет

от 6 до 16%.

Мал. 4.5. Схематична геологічна карта фосфоритових родовищ Кара-Тау (по В.Г. Сагунову, 1967 р.): 1 - четвертинні відкладення: галечники, піски, суглинки, глини; 2 - палеогенові відкладення: глини пісчаністі, карбонатні, піски кварцові, пісчаники; 3 - середній карбон: конгломерати, пісчаники, алев­роліти, аргиліти, вапняки; 4 - нижній карбон, візейський ярус: вапняки, мергелі, аргиліти, конгломера­ти; 5 - нижній карбон, турнейський ярус: вапняки глиністі, кремністі, аргиліти, пісковики; 6 - верхній девон: конгломерати, пісковики аркозові і кварцові, аргиліти; 7 - родовища фосфоритів. Рис. 4.5. Схематическая геологическая карта фосфоритовых месторождений Кара-Тау

(по В.Г. Сагунову, 1967 г.) 1 - четвертичные отложения: галечники, пески, суглинки, глины; 2 - палеогеновые отложения: гли­ны песчанистые, карбонатные, пески кварцевые, песчаники; 3 - средний карбон: конгломераты, песча­ники, алевролиты, аргиллиты, известняки; 4 - нижний карбон, визейский ярус: известняки, мергели, аргиллиты, конгломераты; 5 - нижний карбон, турнейский ярус: известняки глинистые, кремнистые, аргиллиты, песчаники; 6 - верхний девон: конгломераты, песчаники аркозовые и кварцевые;

7 - месторождения фосфаритов.

Представлені фосфорити переважно конкреційними, рідше черепашковими і масивними різ-новидами. Родовища цього типу зустрічаються як правило серед піс­ково-глинистих осадових порід різного віку - від протерозою до кайнозою. Вони розвинуті на Східно-Європейській та ін­ших платформах (Підмосковні, Курські, В'ятсько-Камські, а також Донецькі, По­дільські та інші родовища України), в Ес­тонії, Ленінградській області, у Північно­му Казахстані, Красноярському краї і т.д.

Представлены фосфориты обычно кон­креционными, реже ракушечниковыми и массивными разностями. Месторождения этого типа встречаются обычно среди песча-но-глинистых осадочных пород различного возраста - от протерозоя до кайнозоя. Они развиты на Восточно-Европейской и других платформах (Подмосковные, Курские, Вят-ско-Камские, а также Донецкие, Подольские и другие месторождения Украины), в Эсто­нии, Ленинградской области, в Северном Казахстане, Красноярском крае и т.д.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50 


Похожие статьи

Б С Панов, О О Кущ, Ю Б Панов - Корисні копалини