Б С Панов, О О Кущ, Ю Б Панов - Корисні копалини - страница 42

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50 

В общем случае под месторождением полезного ископаемого понимают при­родное обособленное компактное скоп­ление полезного компонента в земной коре, занимающее определенный объем и приуроченное обычно к какой-либо еди­ной тектонической структуре или серии однотипных структур. Оно имеет естест­венные геологические границы: выкли­нивание, контуры кондиционных пара­метров, тектонические и литологические экраны и т. п. Размеры отдельных место­рождений составляют от единиц до не­скольких десятков и даже сотен км2.

Месторождение угля является про­мышленным, если извлечение полезного ископаемого на данном уровне развития производительных сил является эконо­мически выгодным. В ряде случаев на каком-то этапе развития общества от это­го принципа отступают и ведут разра­ботку  нерентабельных месторождений,сотні і тисячі км2, то границі родовищ визначаються не геологічними факто­рами, а технічними можливостями витягу корисної викопного, тобто границями шахт. У свою чергу групи шахт на основі спільності геологічної будівлі й умов розвитку промислової інфраструктури поєднують у геолого-промислові райони.

Геолого-промислові райони є складо­вою частиною вугільних басейнів, що ви­діляють по спільності геологічних умов. У свою чергу басейни і провінції вугле-накопичення поєднуються в пояси вугле-накопичення - карбоновий, нижньоперм-ський (мал.5.2), юрський і ін.

Переважне більшість вугленосних ба­сейнів і родовищ, залягаючи переважно в синклінальних структурах, перекрива­ється більш молодими, а іноді (при насу­ваннях) і більш древніми відкладеннями. Якщо вугленосні відкладення басейну перекриті безвугільними осадами і ма­ються лише одиничні ізольовані оголен­ня вугленосних порід, такий басейн на­зивається закритим; при виході на ден­ну поверхню переважної частини вугле­носної товщі басейн називається відкри­тим.

При описі вугленосності басейнів ко-ристаються наступними термінами.

исходя из общественной необходимости. Т.к. угольные пласты могут непрерывно простираться сотни и тысячи км2, то гра­ницы месторождений определяются не геологическими факторами, а техниче­скими возможностями извлечения полез­ного ископаемого, т. е. границами шахт. В свою очередь группы шахт на основе общности геологического строения и ус­ловий развития промышленной инфра­структуры объединяют в геолого-про­мышленные районы.

Геолого-промышленные районы яв­ляются составной частью угольных бас­сейнов, которые выделяют по общности геологических условий. В свою очередь бассейны и провинции угленакопления объединяются в пояса угленакопления -карбоновый, нижнепермский (рис.5.2), юрский и др.

Преобладающее большинство угле­носных бассейнов и месторождений, за­легая преимущественно в синклинальных структурах, перекрывается более моло­дыми, а иногда (при надвигах) и более древними отложениями. Если угленосные отложения бассейна перекрыты без­угольными осадками и имеются лишь еди­ничные изолированные обнажения угле­носных пород, такой бассейн называется закрытым; при выходе на дневную по­верхность преобладающей части угле­носной толщи бассейн называется откры­тым.

При описании угленосности бассейнов пользуются следующими терминами.

Мал.5.2. Нижньопермські пояси вуглеутворення (К.В.Миронов, 1992). 1 - пояси вуглеутворення: I - Північний; II - Екваторіальний; III - Південний; 2 - вузли вуглеутворення (цифри в кружках): 1 - Печорський; 2 - Тунгуський; 3 - Катазийський;

4 - Південноафриканський; 5 - Австралійський 3 - аридні зони; 4 - вугільні басейни; 5 - родовища. Рис.5.2. Нижнепермские пояса углеобразования (К.В.Миронов, 1992). 1 - пояса углеобразования: I - Северный; II - Экваториальный; III - Южный; 2 - узлы углеобразования (цифры в кружках): 1 - Печорский; 2 - Тунгусский; 3 - Катазийский;

4 - Южноафриканский; 5 - Австралийский 3 - аридные зоны; 4 - угольные бассейны; 5 - месторождения.

Сумарна потужність шарів вугілля т - сума потужностей шарів вугілля, за-ключнних у вугленосних відкладеннях чи басейну в їхнє частині. Її можна підраху­вати для всіх шарів, включаючи і мало­потужні неробочі шари (прошаруй), чи тільки для робочих шарів вугілля.

Коефіцієнтом вугленосності К нази­вається відношення сумарної потужності шарів вугілля т до загальної потужності вугленосних відкладень М, що укладає ці шари, виражене у відсотках:

Суммарная мощность пластов угля т -сумма мощностей пластов угля, заклю­ченных в угленосных отложениях бассейна или в их части. Ее можно подсчитать для всех пластов, включая и маломощные не­рабочие пласты (прослои), или только для рабочих пластов угля.

Коэффициентом угленосности К на­зывается отношение суммарной мощности пластов угля т к общей мощности угле­носных отложений М, заключающей эти пласты, выраженное в процентах:к=— 100 %

м

Коефіцієнт вугленосності підрахову­ється для всіх шарів вугілля, включаючи і неробочі (загальна вугленосність), чи тільки для робочих шарів вугілля (робо­чий коефіцієнт вугленосності). Підраху­нок його виробляється для досить могут­ніх і щодо витриманих (геосинклінальних і проміжного типу) вугленосних форма­цій.

Вуглещільністю називається кількість вугільної маси (у тоннах), що прихо­диться на 1 км2 горизонтальній поверхні родовища. Її звичайно використовують для оцінки ресурсів у платформних родо­вищах з лінзоподібними й іншими непо­стійними по потужності покладами ву-гіль і для слчи вивчених вугленосних об­ластей.

т

К = т 100%

м

Коэффициент угленосности подсчи-тывается для всех пластов угля, включая и нерабочие (общая угленосность), или толь­ко для рабочих пластов угля (рабочий ко­эффициент угленосности). Подсчет его производится для достаточно мощных и относительно выдержанных (гео­синклинальных и промежуточного типа) угленосных формаций.

Углеплотностью называется количе­ство угольной массы (в тоннах), прихо­дящееся на 1км2 горизонтальной поверх­ности месторождения. Ее обычно исполь­зуют для оценки ресурсов в платформен­ных месторождениях с линзообразными и другими непостоянными по мощности за­лежами углей и для слабоизученных угле­носных областей.

5.12 Формування вугільного шару і ву­гленосної формації

5.12.1 Форми залягання викопних ву-гіль

Найбільш характерною формою заля­гання викопних вугіль є шар (мал.5.3), рідше вугілля залягають у виді лінз (мал.5.4) чи тіл більш складної форми. Вугільні шари можуть складатися цілком з вугілля від ґрунту до покрівлі, але часто вугільна маса включає тонкі мінеральні прошаруй, що розділяють шар на два-три і кілька шарів, називаних пачками (мал.5.5). Шар вугілля, що не має мінера­льних прошарків, називають шаром прос­тої чи будівлі простим, при наявності двох-трьох прошарків шар відноситься до складних, при більшому числі прошарків - до дуже складного. Прошаруй породи у вугільних шарах мають різну потужність і довжину, тому той самий вугільний шар 5.12 Формирование угольного пласта и угленосной формации

5.12.1 Формы залегания ископаемых углей

Наиболее характерной формой залега­ния ископаемых углей является пласт (рис.5.3), реже угли залегают в виде линз (рис.5.4) или тел более сложной формы. Угольные пласты могут состоять полно­стью из угля от почвы до кровли, но час­то угольная масса включает тонкие ми­неральные прослои, разделяющие пласт на два-три и несколько слоев, на­зываемых пачками (рис.5.5). Пласт угля, не имеющий минеральных прослоев, на­зывают пластом простого строения или простым, при наличии двух-трех про­слоев пласт относится к сложным, при большем числе прослоев - к очень слож­ным. Прослои породы в угольных пла­стах имеют различную мощность и про­у різних частинах може мати просту і складну будівлю. Іноді потужність про­шарків збільшується настільки, що один шар розділяється (розщеплюється) на два і більш самостійних. Таке явище часте спостерігається в басейнах платформних і перехідних областей.

тяженность, поэтому один и тот же угольный пласт в разных частях может иметь простое и сложное строение. Ино­гда мощность прослоев увеличивается настолько, что один пласт разделяется (расщепляется) на два и более самостоя­тельных. Такое явление часто наблюда­ется в бассейнах платформенных и пере­ходных областей.

Мал.5.3. Морфологія вугільних шарів к71 і 13 на Головній антикліналі Донбасу, по

М.Л.Левенштейну (1972). 1 — вугільна пачка і її потужність; 2 — вуглистий сланець; 3 — аргіліт; 4 — алевроліт;

5 — пісковик; 6 — вапняк. Рис.5.3. Морфология угольных пластов к71 и 13 на Главной антиклинали Донбасса, по

М.Л.Левенштейну (1972): 1 — угольная   пачка и ее   мощность; 2 — углистый   сланец;   3 — аргиллит; 4 — алевролит; 5 — песчаник; 6 — известняк

Мал.5.4. Лінзообразний поклад Кривльовського родовища. Південно-Уральський басейн. По

О.С.Адріановій (1964).

1 - вугілля; 2 - глини вуглисті; 3 - глини; 4 - глини піщані; 5 - піски; 6 - піщано-галечникові від­кладення; 7 - покривні відкладення. Рис.5.4. Линзообразная залежь Кривлевского месторождения. Южно-Уральский бассейн. По

О.С.Адриановой (1964).

1 - уголь; 2 - глины углистые; 3 - глины; 4 - глины песчаные; 5 - пески; 6 - песчано-галечниковые

отложения; 7 - покровные отложения.

Мал. 5.5. Типова структура вугільного шару. Рис. 5.5. Типовая структура угольного пласта.

У ґрунті вугільних шарів частіше заля­гають глинисті породи з грудкуватою те­кстурою, що нагадує ґрунтовий шар зі скланоперепльгтаючимися коріннями ро­слин. У Донбасі такі ґрунти шарів нази­вають «кучерявчиками». Покрівля може бути складена будь-якою осадовою поро­дою, частіше глинистої чи алевритовий, але нерідко піщаниками, гравелітами і вапняками.

По потужності вугільні шари різнома­нітні: від міліметрових слойків до могут­ніх (у кілька десятків метрів) і надпотуж­них. Наприклад, складний шар - 330м, родовище Латроб-Веллі, Австралія чи пакет зближених шарів «Чорний Голіаф» - 450м, родовище Хат-Крик, Канада. В Україні для кам'яних вугіль прийнятий наступне підрозділ шарів по потужності: тонкі (менш 0,7м), середньої потужності (0,71-1,2м), потужні (більш 1,2м). Для бурих вугіль ці межі відповідно станов­лять 2, 2,1-4 і більш 4м.

В почве угольных пластов чаще всего залегают глинистые породы с комковатой текстурой, напоминающей почвенный слой со сложнопереплетающимися кор­нями растений. В Донбассе такие почвы пластов называют «кучерявчиками». Кров­ля может быть сложена любой осадочной породой, чаще всего глинистой или алев­ритовой, но нередко песчаниками, граве­литами и известняками.

По мощности угольные пласты разно­образны: от миллиметровых слойков до мощных (в несколько десятков метров) и сверхмощных. Например, сложный пласт -330м, месторождение Латроб-Велли, Авст­ралия или пакет сближенных пластов «Черный Голиаф» - 450м, месторождение Хат-Крик, Канада. В Украине для камен­ных углей принято следующее подразде­ление пластов по мощности: тонкие (менее 0,7м), средней мощности (0,71-1,2м), мощ­ные (более 1,2м). Для бурых углей эти пре­делы составляют соответственно 2, 2,1-4 и более 4м.

Нижня межа, при якому вважається економічно доцільної видобуток вугіль називається мінімальною робочою чи по­тужністю кондиційної. Вона встановлю -ється на підставі техніко-економічних розрахунків з урахуванням гірничо-гео­логічних умов відпрацьовування. У різ­них країнах вона різна. У середньому во­на варіює для бурих вугіль 0,7-1,0м, для кам'яних і антрацитів 0,55-2,0м.

Згідно нормативних документів ДКЗ (Державна комісія України по запасах, 2004р) для цілей розвідки шари поділя­ють на витримані, відносно витримані і невитримані.

Витримані шари на площі оцінки (не менш 4 км2) мають відхилення в окремих шаропересіченнях від середнього значен­ня для шарів середньої потужності не більш 20%, а для потужних - не більш 25%. Відносно витримані відповідно не більш 35 і 50%.

Невитриманими вважаються шари які на площі оцінки внаслідок різкої зміни потужності чи будови чи показників яко­сті на багатьох локальних ділянках втра­чають робоче значення. Всі шари з поту­жністю до 0,7м відносяться до невитри­маних.

Нижний предел, при котором считается экономически целесообразной добыча уг­лей, называется минимальной рабочей мощностью или кондиционной. Она уста­навливается на основании технико-экономических расчетов с учетом горно­геологических условий отработки. В раз­ных странах она различна. В среднем она варьирует для бурых углей 0,7-1,0м, для каменных и антрацитов - 0,55-2,0м.

Согласно нормативным документам ГКЗ (Государственная комиссия Украины по запасам, 2004г) для целей разведки пласты подразделяются на выдержанные, относительно выдержанные и невыдер­жанные.

Выдержанные пласты на площади оценки (не меньше 4 км2) имеют отклоне­ния в отдельных пластопересечениях от среднего значения для пластов средней мощности не более 20%, а для мощных -не более 25%. Относительно выдержан­ные соответственно не более 35 и 50%.

Невыдержанными считаются пласты которые на площади оценки вследствие резкой изменчивости мощности или строения или показателей качества на многих локальных участках теряют рабо­чее значение. Все пласты с мощностью до 0,7м относятся к невыдержанным.

5.12.2 Умови формування вугільного шару

Основною умовою нагромадження ву­гільного шару є наявність достатньої кі­лькості вихідного матеріалу, що відпові­дає (теплий) клімат, а також геотектоніч­ний режим тривалого прогинання, ком-пенсуемий торфонакопиченням. Найбі­льше часто сприятливе сполучення всіх цих факторів спостерігається в прибере­жно-морський (мал.5.6) і озерно-болотній обстановці (мал.5.7).

5.12.2 Условия формирования уголь­ного пласта

Основным условием накопления уголь­ного пласта является наличие достаточного количества исходного материала, соответ­ствующий (теплый) климат, а также гео­тектонический режим длительного проги­бания, компенсируемый торфонакоплени-ем. Наиболее часто благоприятное сочета­ние всех этих факторов наблюдается в прибрежно-морской (рис.5.6) и озерно-болотной обстановке (рис.5.7).

Пески Аллевриты   Ил      Органичный ил

Мал. 5.6. Схема-розріз розташування фацій прибережно-континентальної (А), прибережно-морської (Б) морської (У) обстановок осадконакопичення, по Г.А.Іванову (1967). Рис. 5.6. Схема-разрез расположения фаций прибрежно-континентальной (А), прибрежно-морской (Б) морской (В) обстановок осадконакрпления, по Г.А.Иванову (1967).

Мал.5.7. Схема заілювання озера, по В.Р.Вільямсу (І.С.Пільдяков, 1954). 1 стадія - у центрі на поверхні озера розвиваються водяні рослини у виді плаваючого планктону, а на дні накопичується сапропель, що утвориться з планктону, що відмирає; 2 стадія - у центрі озера на дні нагромадження сапропелю, утворення торфу в береговій зоні; 3 стадія - розширення процесу торфоутворення в центральній частині водойми; 4 стадія - повне заростання озера і перетворення його в торф'яне болото. Рис.5.7. Схема заиливания озера, по В.Р.Вильямсу (И.С.Пельдякову, 1954). 1 стадия - в центре на поверхности озера развиваются водные растения в виде плавающегопланк-тона, а на дне скапливается сапропель, образующийся из отмирающего планктона; 2 стадия - в центре озеоа на дне увеличение накопившегося сапропеля, образование торфа в береговой зоне; 3 стадия - расширение процесса торфообразования в центральной части водоема; 4 стадия - полное зарастание озера и превращение его в торфяное болото.

Однак при тривалому нагромадженні останків рослин водойма заповнюється, як би великий він не був і ріст торфовища припиняється. Для росту останнього по­винне відбуватися постійне занурення його ложа. Однак тектонічний процес протікає не односпрямовано, і рівномі­рно, а з чи зміною швидкості чи зану­рення навіть напрямку знака руху. При зменшенні швидкості прогинання ложа ріст торфовища чи сповільнюється при­пиняється, верхній шар його виявляється над рівнем води. При збільшенні швид­кості торфовище навпаки іде на значну глибину і ріст його також припиняється. В обох випадках над ним починає фор­муватися шар мінеральних утворень. Якщо чи швидкість знак тектонічних ру­хів відновлюються ріст торфовища від­новляється, але усередині його з'явля­ється прошарок гірської породи. Так фо­рмуються шари різної потужності і різної будови (мал.5.8).

Однако при длительном накоплении ос­танков растений водоем заполняется, как бы обширен он не был, и рост торфяника прекращается. Для роста последнего долж­но происходить постоянное погружение его ложа. Однако тектонический процесс протекает не однонаправлено и равномер­но, а с изменением или скорости погруже­ния или даже направления знака движения. При уменьшении скорости прогибания ло­жа рост торфяника замедляется или пре­кращается, верхний слой его оказывается над уровнем воды. При увеличении скоро­сти торфяник наоборот уходит на значи­тельную глубину и рост его также прекра­щается. В обоих случаях над ним начинает формироваться слой минеральных образо­ваний. Если скорость или знак тектониче­ских движений восстанавливаются рост торфяника возобновляется, но внутри его появляется прослой горной породы. Так формируются пласты различной мощности и различного строения (рис.5.8).

37     207    86 263 329       210     226_221 885_234

Ш'      Ш' ^<

Мал.5.8. Геологічний розріз Коркинського родовища Челябінського басейну, по А. Д.Рубану (К.В.Миронов, 1992). 1 - свердловини; 2 - покривні відкладення; 3 - безвугільні від­кладення коркинськой свити; 4 - вугільні шари. Рисунок 5.8. Геологический разрез Коркинского месторождения Челябинского бассейна, по А.Д.Рубану (К.В.Миронов, 1992). 1 - скважины; 2 - покровные отложения; 3 - безугольные отло­жения коркинской свиты; 4 - угольные пласты.

Тривалі перерви опадонакопичення і значні підйоми приведуть до частковому, а іноді і повному розмиву торфовища.

Таким чином, шари вугілля являють собою складні геологічні тіла, що скла­даються з чергуючихся прошарків міне­рального й органічного матеріалу. При цьому органічний матеріал навіть у ме­жах одного шару якісно неоднорідний унаслідок зміни складових його рослин, що відмирають, і внаслідок умов первин­ного розкладання, що змінюються, вихід­ного матеріалу.

Продолжительные перерывы осадко-накопления и значительные подъемы приводят к частичному, а иногда и пол­ному размыву торфяника.

Таким образом, пласты угля представ­ляют собой сложные геологические тела, состоящие из чередующихся прослоев минерального и органического мате­риала. При этом органический материал даже в пределах одного пласта качест­венно неоднороден вследствие изменения составляющих его отмирающих растений и вследствие изменяющихся условий пер­вичного разложения исходного мате­риала.

5.12.3 Вугленосна формація й умови її формування

Під вугленосною формацією варто ро­зуміти ритмічну товщу парагенетично зв'язаних між собою комплексів осадових вугленосних порід. Загальна потужність вугленосної формації визначається гли­биною занурення басейну опадонакопи-чення, а потужність шарів і послідовність чергування складу порід у розрізі і по площі залежать від амплітуд, періодич­ного і локального чи широкого розвитку накладених більш дрібних коливань.

Характер коливальних рухів різний у геосинклінальних, платформних і в обла­стях з перехідним режимом розвитку. У зв'язку з цим у вугільній геології прийн­ято класифікувати вугленосні формації на геосинклінальні, перехідні і платфор-мні.

5.12.3 Угленосная формация и условия её формирования

Под угленосной формацией следует понимать ритмическую толщу парагене-тически связанных между собой ком­плексов осадочных угленосных пород. Общая мощность угленосной формации определяется глубиной погружения бас­сейна осадконакопления, а мощность пластов и последовательность чередова­ния состава пород в разрезе и по площади зависят от амплитуд, периодического и локального или широкого развития на­ложенных более мелких колебаний.

Характер колебательных движений различен в геосинклинальных, платфор­менных и в областях с переходным ре­жимом развития. В связи с этим в уголь­ной геологии принято классифицировать угленосные формации на геосинклиналь­ные, переходные и платформенные.

5.12.4 Зміни вугленосних формацій

Усі зміни вугленосних формацій роз­діляються на первинні, що відбуваються в процесі їх утворення, і вторинні, вини­каючі після утворення формації. До пер­шого відноситься регіональний метамор­фізм вугіль і порід, що вміщають, до других - складчасті і розривні дислока­ції, магматизм, що супроводжується те­рмальним і контактовим метаморфізмом, і руйнування вугленосних формацій.

Регіональний метаморфізм вугіль і порід, що вміщають, викликаний підви­щенням температури і тиску в міру зану­рення осадків вугленосної товщі, що на­копичуються. У тому самому районі сту­пінь метаморфізму зростає зі стратигра­фічною глибиною (правило Хільту). Ве­ртикальна зональність визначається ве­личиною геотермического градієнта в даній ділянці земної кори, глибиною за­нурення і відповідно потужністю вище-залягаючих осадків. При цьому змен­шення з глибиною виходу летучих речо­вин - одного з показників ступеня мета­морфізму - відбувається нерівномірно. Прийнято вважати, що зони слабкомета-морфізованих вугіль (марок Д и Г) ма­ють потужність близько 4500м, а зона коксівних вугіль (ЖК, ОС) складає від

1200 до 1500м.

Поява складчастості і розривів у ре­зультаті підняття і скорочення довжини шарів, що випробували при прогинанні розтягання, схематично показане на мал.5.9. Найбільше чітко це явище ви­ражене у власне-геосинклінальних зо­нах, де найбільшим амплітудам їх про­гинання відповідають порівнянні з ними по амплітудах підняття і максимальне скорочення довжини шарів. Тут виникає типова лінійна складчастість, супрово-

5.12.4 Изменения угленосных формаций

Все изменения угленосных формаций разделяются на первичные, происходящие в процессе их образования, и вторичные, возникающие после образования форма­ции. К первым относится региональный метаморфизм углей и вмещающих пород, ко вторым - складчатые и разрывные дис­локации, магматизм, сопровождающийся термальным и контактовым метаморфиз­мом, и разрушение угленосных формаций.

Региональный метаморфизм углей и вмещающих пород вызван повышением температуры и давления по мере погру­жения накапливающихся осадков угле­носной толщи. В одном и том же районе степень метаморфизма возрастает со стра­тиграфической глубиной (правило Хиль-та). Вертикальная зональность оп­ределяется величиной геотермического градиента в данном участке земной коры, глубиной погружения и соответственно мощностью вышележащих осадков. При этом уменьшение с глубиной выхода ле­тучих веществ - одного из показателей степени метаморфизма - происходит не­равномерно. Принято считать, что зоны слабометаморфизованных углей (марок Д и Г) имеют мощность около 4500м, а зона коксующихся углей (ЖК, ОС) составляет от 1200 до 1500м.

Появление складчатости и разрывов в результате поднятия и сокращения про­тяженности слоев, испытавших при про­гибании растяжение, схематично показано на рис.5.9. Наиболее четко это явление вы­ражено в собственно-геосинклинальных зонах, где наибольшим амплитудам их прогибания соответствуют соизмеримые с ними по амплитудам поднятия и макси­мальное сокращение протяженности слоев. Здесь возникает типичная линейная склад­джувана поруч розривів насувного і ски­дового типу. У субгеосинклінальній зоні вона змінюється менш орієнтованої, але зберігаючі ще лінійність, брахіскладча-тостью, поступово загасаючої і перехід­ний у хвилясте і горизонтальне заляган­ня шарів у субплатформній частини гео­синклінального хвильового прогину.

У молодих рухливих платформах, що виникають на місці геосинкліналей, що замкнулися, основною формою заляган­ня вугленосних формацій є брахісинклі­налі, витягнуті зі складчастістю фунда­менту і звичайно обмежені з однієї чи з двох сторін великими розламами скид­ного чи скидового характеру.

Вулканізм. Прояв вулканізму під час утворення вугленосних формацій неха­рактерно і фіксується скоріше як виклю­чення. Більш широко розвите впрова­дження різноманітних за формою і скла­дом, переважно основних і інших, вивер­жених порід у вугленосні відкладення, що сформувалися вже. Вони утворять пластові (сіли), що січуть (дайки) чи ма­сивні тіла, усі разом створюючи іноді усередині вугленосної формації просто­рово досить складну систему.

чатость, сопровождаемая рядом разрывов взбросового и надвигового типа. В субгео-синклинальной зоне она сменяется менее ориентированной, но сохраняющей еще линейность, брахискладчатостью, посте­пенно затухающей и переходящей в волни­стое и горизонтальное залегание слоев в субплатформенной части геосинклиналь­ного волнового прогиба.

В молодых подвижных платформах, возникающих на месте замкнувшихся гео­синклиналей, основной формой залегания угленосных формаций являются брахи-синклинали, вытянутые согласно со склад­чатостью фундамента и обычно ог­раниченные с одной или с двух сторон крупными разломами сбросового или взбросового характера.

Вулканизм. Проявление вулканизма во время образования угленосных формаций нехарактерно и фиксируется скорее как исключение. Более широко развито вне­дрение разнообразных по форме и составу, преимущественно основных и других из­верженных пород в сформировавшиеся уже угленосные отложения. Они образуют пластовые (силлы), секущие (дайки) или массивные тела, все вместе создавая ино­гда внутри угленосной формации про­странственно довольно сложную систему.

Мал.5.9. Схема утворення і зміни вугленосних формацій протягом геотектонічного циклу, по Г.А.Іванову (1978). 1 - вугленосні формації; 2- утворення, що їх підстилають; 3 - відкладення, що їх перекривають; 4 - карбонатні формації; 5 - теригенні формації; 6 - дрібнозернисті теригенні від­кладення; 7 - грубозернисті теригенні відкладення; 8 - конгломерати; 9 - вугленосні формації між-гірських прогинів; 10 - утворення, що їх підстилають; 11 - вилив лав; 12 - дайки і сілли основних порід; 13 - гранітні батоліти й інші вогнища кислої магми; 15 - амплітуди опускання;

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50 


Похожие статьи

Б С Панов, О О Кущ, Ю Б Панов - Корисні копалини