А О Какодєй - Методи маркетингового управління екологічними ризиками - страница 33

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89 

Зважаючи на це, особливого значення у освітній сфері набуває використання маркетингового інструментарію, зокрема прийомів сегментування споживачів та методик оцінки попиту, що, в свою чергу, зумовлює необхідність ретельного аналізу вітчизняної і зарубіжної теорії та практики, розробки найбільш ефективного комплексу заходів з формування попиту та стимулювання збуту освітніх послуг.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Теоретико-методологічні основи маркетингу вищої освіти було закладено ще в середині 20 сторіччя. З того часу зарубіжними вченими приділялось багато уваги дослідженням в області маркетингового управління освітніми закладами.

© Саєнко О.О., 2Oll

Різним аспектам аналізу попиту на ринку освітніх послуг присвячені роботи зарубіжних і вітчизняних вчених-економістів: І. Ванькіної, О. Єгоршина, У. Зінурова, С. Ілляшенка, Ю. Кириліної, В. Кучеренко, Є. Крикавського, М. Матвіїва, Т. Оболенської, О. Панкрухіна, І. Решетнікової, Є. Савельєва, А. Сагінової, Д. Шевченка та інших.

Так, І. Ванькіна, О. Єгоршин і В. Кучеренко досліджували особливості формування попиту і пропозиції на ринку додаткової професійної освіти на прикладі магістерської програми «Бізнес-адміністрування». Автори зазначають, що потенціал попиту ринку додаткової освіти може бути визначений, виходячи з чисельності керівників органів влади, підприємств та організацій, а попит у грошовому вираженні розраховується добутком чисельності керівників в країні, питомої ваги керівників з вищою освітою та річної вартості навчання за програмою МБА [1, с. 53].

В свою чергу, М. Матвіїв досліджує особливості прогнозування попиту на знання як на новий товар сфери маркетингу. Вчений стверджує невідповідність знань системі ринкових відносин, потребам національної економіки і структурі виробництва у зв'язку з їх швидким моральним зносом, тому обґрунтовує необхідність розробки науково-практичного прогнозу попиту на знання як частини загального соціально-економічного прогнозу розвитку держави [2, с. 95].

Г. Колеснікова розглядає попит на освітні послуги з точки зору джерел його формування (потреб), які пов'язує або з психологічним бажанням споживача затвердитися у суспільстві, належати до певного класу людей, або з матеріальним бажанням -займати кращу посаду, щоб отримувати вищу заробітну платню. Крім цього, автор виділяє шість груп факторів зовнішнього середовища, які значною мірою впливають на формування попиту на освітні послуги. До їх числа Г. Колеснікова відносить природно-географічні, соціально-географічні, соціально-економічні, соціально-демографічні, соціально-політичні та історико-культурологічні чинники [3, с. 16].

Однак, незважаючи на велику кількість наукових поглядів, аналіз спеціалізованої літератури дозволяє стверджувати, що стан наукової розробленості теорії оцінки освітнього ринку на сьогоднішній день не відповідає практичним потребам ринку. Більш того, практичне застосування методології оцінки і прогнозування попиту споживачів освітніх послуг має поодинокий характер, особливо в діяльності державних освітніх закладів. Тож, існує об' єктивна необхідність узагальнення зарубіжного і вітчизняного досвіду за даною проблематикою з метою формування оптимальної методології оцінки та прогнозування ринку, розробки найбільш ефективного комплексу заходів з активізації попиту на освітні послуги.

Постановка невирішених частин проблеми. Мета і завдання статті. Не дивлячись на багаточисельність наукових досліджень в області менеджменту і маркетингу освітньої сфери, проблема створення ефективної методології оцінки і прогнозування попиту споживачів послуг вищої освіти залишається актуальною. Таким чином, метою подальшого дослідження є розробка і обґрунтування науково-практичного підходу щодо оцінки попиту на освітньому ринку України, базованого на результатах його сегментації з урахуванням зарубіжного і вітчизняного досвіду маркетингового управління вищими навчальними закладами.

Основний матеріал дослідження. Основу всебічного аналізу попиту на освітні послуги складає теорія споживання та загальна теорія попиту і пропозиції.

Згідно з теорією Ф. Котлера, будь-яка потреба має 5 інтерпретацій: заявлена потреба, дійсна потреба, незаявлена потреба, потреба в захопленні і таємна потреба [4, с. 51]. Якщо перенести дану теорію у сферу освітніх послуг, отримаємо наступні типи потреби:

1. Заявлена потреба - абітурієнт хоче вступити до університету, щоб здобути вищу освіту.

2. Дійсна потреба - абітурієнт хоче вступити до престижного вищого навчального закладу на конкретний напрям підготовки конкретної форми навчання.

3. Незаявлена потреба - абітурієнт очікує набуття всіх необхідних знань та практичних навичок у процесі навчання в університеті.

4. Потреба в захопленні - абітурієнт хоче вступити до кращого вузу регіону (країни) на престижний напрям підготовки, щоб відчувати самоповагу та захоплення друзів.

5. Таємна потреба - абітурієнт хоче отримати диплом вищого навчального закладу, щоб успішно працевлаштуватися, почати кар' єру і забезпечити собі матеріально незалежне життя.

20000-

15000-

10000-

5000-

/

 

_/—і г~л

 

7

г

7

 

 

 

 

 

г

 

 

 

 

 

 

 

 

г

 

 

 

 

 

 

 

 

г

І

 

 

 

с

 

//

денне заочне

□ перший

14404

1562

15966

□ другий

82

81

163

□ взагалі

14486

1643

16129

взагалі

0

Рис.1 Кількість поданих заяв і документів на навчання на ОКР «Бакалавр» у першому і другому потоці вступної кампанії 2010 року до Донецького національного університету

Так чи інакше, попит на освітні послуги на мікрорівні (рівні навчального закладу) відображається через показники кількості поданих заяв та кількості зарахованих осіб на усі форми навчання та всі напрямки підготовки. При цьому, показник кількості поданих заяв цілком відповідає заявленій потребі вступника (заявленому попиту), тоді як дійсну потребу (дійсний попит) відображає кількість зарахованих осіб.

Розглянемо, попит на послуги вищої освіти на мікрорівні за результатами вступної кампанії 2010 року Донецького національного університету, як типового класичного університету IV рівня акредитації. Для цього проаналізуємо вищезазначені показники за наступними сегментами споживачів освітніх послуг:

1. Вступники на денну форму навчання і навчання без відриву від виробництва для здобуття ОКР «Бакалавр» на основі повної загальної середньої освіти.

2. Вступники на скорочений термін навчання для здобуття ОКР «Бакалавр» на основі освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст».

3. Вступники на денну форму навчання і навчання без відриву від виробництва на основі базової та повної вищої освіти для здобуття ОКР «Магістр», «Спеціаліст».

4. Вступники на навчання для здобуття другої вищої освіти на основі освітньо-кваліфікаційних рівнів «Бакалавр», «Магістр», «Спеціаліст».

Так, прийом заяв і документів від вступників на навчання на ОКР «Бакалавр» у 2010 році відбувся у два етапи: перший потік з 15.07.2010 р. по 5.08.2010 р.; другий потік з 16.08.2010 р. по 21.08.2010 р.

Загальна кількість заяв і документів (рис.1) у першому і другому потоці на денну та заочну форми навчання склала 16 129 од., в тому числі 14 486 од. - на денну форму навчання та 1 643 од. - на заочну.

Кількість поданих заяв і документів у першому потоці на денну та заочну форму навчання склала 15 966 од., в тому числі: 14 404 од. - на денну форму навчання та 1 562 од. - на заочну.

Кількість поданих заяв і документів у другому потоці на денну та заочну форму навчання склала 163 од., в тому числі 82 од. - на денну форму навчання та 81 од. - на заочну.

Що стосується вступників для здобуття ОКР «Магістр» і «Спеціаліст», то загальна кількість заяв і документів відображена на рис. 2. Так, у першому і другому потоці вступної кампанії 2010 року на денну та заочну форми навчання для здобуття ОКР «Спеціаліст» було подано 2 263 заяв, в тому числі 879 од. - на денну форму навчання та 1384 од. - на заочну. Натомість, кількість заяв, поданих у першому і другому потоці для здобуття ОКР «Магістр» на денну та заочну форми навчання склала 1932 од., в тому числі 871 од., - на денну форму навчання та 1061 од. - на заочну.

2500. 2000 ■ 1500. 1000. 500

денна

□ магістр

871

1061

1932

□ спеціаліст

879

1384

2263

взагалі

Рис. 2 Кількість поданих заяв і документів на навчання на ОКР «Спеціаліст», «Магістр» у першому і другому потоці вступної кампанії 2010 року до Донецького національного університету

Що стосується показника зарахованих осіб, то він відображає дійсний попит на освітні послуги вищого навчального

закладу.

Зарахування на ОКР «Бакалавр» денної та заочної форми навчання за кошти державного бюджету, фізичних та юридичних осіб показано на рис. 3. Так, до числа студентів Донецького національного університету на денну форму навчання у 2010 році було зараховано 1 267 осіб - за кошти державного бюджету, 902 - за кошти фізичних та юридичних осіб. На заочну форму навчання було зараховано за кошти держбюджету - 191 особа, за кошти юридичних та фізичних осіб - 289 осіб.

0

заочна

Рис.3 Структура зарахування абітурієнтів до Донецького національного університету на навчання за ОКР «Бакалавр» у

2010 р.

Слід зазначити, що у загальній структурі зарахування у розрізі факультетів за формами навчання найбільша частка зарахованих абітурієнтів припала на:

математичний факультет (16% або 190 осіб) за денною формою навчання за кошти держбюджету; економіко-правовий (32% або 59 осіб) за денною формою навчання за кошти юридичних та фізичних осіб; філологічний (21% або 40 осіб) за заочною формою навчання за кошти держбюджету; філологічний (37% або 89 осіб) за заочною формою навчання за кошти юридичних та фізичних осіб.

Що стосується зарахування на ОКР «Бакалавр» за скороченим терміном навчання денної та заочної форми навчання за кошти державного бюджету, фізичних та юридичних осіб (рис. 4), то до числа студентів Донецького національного університету на денну форму навчання було зараховано 58 осіб за кошти державного бюджету, 47 договірників. На заочну форму було зараховано за кошти держбюджету - 25 осіб, за кошти юридичних та фізичних осіб - 453.

У загальній структурі зарахування у розрізі факультетів за формами навчання найбільша частка зарахованих абітурієнтів припала на:

фізичний факультет (53% або 31 особа) за денною формою навчання за кошти держбюджету; обліково-фінансовий (41% або 19 осіб) за денною формою навчання за кошти юридичних та фізичних осіб; обліково-фінансовий (80% або 20 осіб) за заочною формою навчання за кошти держбюджету; економічний (37% або 112 осіб) за заочною формою навчання за кошти юридичних та фізичних осіб.

заочна бюджет;

191; 7%

902; 34%

Рис. 4 Структура зарахування абітурієнтів до Донецького національного університету на навчання за ОКР «Бакалавр» прискорена форма або скорочений термін у 2010 р. (без НКЦ)

До НКЦ за ОКР «Бакалавр» було зараховано 152 особи. З них 15% до Костянтинівського НКЦ, 11% до Маріупольського НКЦ, 32% до Горлівського НКЦ та 42% до Єнакіївського НКЦ.

Що стосується зарахування на ОКР «Спеціаліст» денної та заочної форми навчання за кошти державного бюджету, фізичних та юридичних осіб (рис. 5), то до числа студентів Донецького національного університету на денну форму навчання було зараховано 431 особу - за кошти державного бюджету та 208 договірників. На заочну форму було зараховано за кошти держбюджету 158 осіб, за кошти юридичних та фізичних осіб - 289.

У загальній структурі зарахування у розрізі факультетів за формами навчання найбільша частка зарахованих абітурієнтів припала на:

математичний факультет (19% або 86 осіб) за денною формою навчання за кошти держбюджету; економіко-правовий (55% або 113 осіб) за денною формою навчання за кошти юридичних та фізичних осіб; обліково-фінансовий (23% або 34 особи) за заочною формою навчання за кошти держбюджету; економіко-правовий (32% або 214 осіб) за заочною формою навчання за кошти юридичних та фізичних осіб.

заочна бюджет;

431; 40%

Рис. 5 Структура зарахування абітурієнтів до Донецького національного університету на навчання за ОКР «Спеціаліст» у

2010 р. (без НКЦ)

До НКЦ за ОКР «Спеціаліст» було зараховано 294 особи. З них 23% до Костянтинівського НКЦ, 37% до Маріупольського НКЦ, 19% до Горлівського НКЦ, 16% до Єнакіївського НКЦ та 5% до Алуштинського НКЦ.

Зарахування на ОКР «Магістр» денної та заочної форми навчання за кошти державного бюджету, фізичних та юридичних осіб (рис. 6) характеризувалося наступними показниками: на денну форму навчання - 759 осіб за кошти державного бюджету, 299 - договірників. На заочну форму було зараховано за кошти держбюджету 108 осіб, за кошти юридичних та фізичних осіб - 647.

Рис. 6 Структура зарахування абітурієнтів до Донецького національного університету на навчання за ОКР «бакалавр» у

2010 р. (без НКЦ)

У загальній структурі зарахування у розрізі факультетів за формами навчання найбільша частка зарахованих абітурієнтів припадає на:

економічний факультет (20% або 157 осіб) за денною формою навчання за кошти держбюджету; економічний (38% або 113 осіб) за денною формою навчання за кошти юридичних та фізичних осіб; економічний (40% або 43 особи) за заочною формою навчання за кошти держбюджету; економічний (40% або 260 осіб) за заочною формою навчання за кошти юридичних та фізичних осіб.

Сукупний попит на послуги вищої освіти Донецького національного університету доцільно розрахувати як суму показників дійсного попиту вищезазначених сегментів освітнього ринку. Таким, чином у 2010 році сукупний попит на всі напрями підготовки усіх форм навчання склав 7 396 абітурієнтів, в тому числі на місця державного замовлення денної форми навчання -2525 осіб (34%) та 484 (7%) - на місця державного замовлення заочної форми. За кошти юридичних та фізичних осіб було зараховано 1 478 осіб (20%) - на денну форму навчання та 2 909 (39%) - на заочну.

Динаміку попиту на освітні послуги конкретного навчального закладу у розрізі напрямів підготовки відображає показник конкурсу заяв на місця державного замовлення.

Однак, слід зазначити, що у зв'язку з тим, що абітурієнти в 2010 році мали право подавати заяви на 3 спеціальності на денну і заочну форми навчання (6 заяв), то поняття конкурсу на місця стає дещо абстрактною величиною.

Таке твердження є слушним, бо тільки 5% абітурієнтів (за результатами аналізу звернень абітурієнтів та їх батьків за допомогою до консультаційного пункту приймальної комісії ДонНУ під час подання документів) мали намір подавати документи лише на одну спеціальність, про яку вони мали чітку уяву.

Проведене експрес-опитування абітурієнтів під час подання ними документів свідчить про те, що близько 40% від їх загальної кількості не мають повного уявлення про спеціальності на які вони мають намір подати документи і при виборі тієї чи іншої спеціальності орієнтуються більше на наявний перелік сертифікатів.

Загалом, заявлений попит на послуги Донецького національного університетув 2010 році дещо знизився у порівнянні з 2009 роком набору (табл.1), що пояснюється зміною демографічної складової зовнішнього середовища (скороченням кількості вступників на базі повної загальної середньої освіти в результаті падіння народжуваності в 1992-1993 рр.).

Таблиця 1

Конкурсна ситуація за факультетами Донецького національного університету (заяв на місце державного

Факультет

замовлення)

Конкурс у 2009 році

Конкурс у 2010 році

Математичний

5,12

6,72

Фізичний

6,05

7,6

Хімічний

4,31

5,13

Біологічний

7,85

4,86

Філологічний

11,51

7,83

Іноземних мов

9,97

9,35

Історичний

17,64

11,68

Економічний

17,02

14,97

Обліково-фінансовий

13,54

10,35

Економіко-правовий

13,54

13,0

Взагалі

10,65

9,1

Висновки та пропозиції. За умови диференціації потреб споживачів, поглиблення неоднорідності освітнього ринку України, оцінка попиту на послуги вищої освіти має здійснюватися у розрізі попиту окремих сегментів ринку, що дозволяє не лише більш точно оцінити ємність та потенціал ринку, але і сформувати комплекс ефективних заходів, спрямованих на активізацію попиту певного сегменту ринку. Такий підхід довів свою ефективність у процесі маркетингового управління вступною кампанією 2010 року до Донецького національного університету.

РЕЗЮМЕ

Проанализирован спрос на образовательные услуги высшего учебного заведения четвертого уровня аккредитации. Выявлены факторы, которые на него влияют. Рассчитано значение совокупного спроса в период вступительной кампании. Ключевые слова: образовательные услуги, спрос, вступительная кампания, конкурсная ситуация.

РЕЗЮМЕ

Проаналізовано попит на освітні послуги вищого навчального закладу четвертого рівня акредитації. Виявлено фактори, які на нього впливають. Розраховано значення сукупного попиту у період вступної кампанії.вісник донецького університету, сер. в: економіка і право, спецвип., т.1, 2Oll

Ключові слова: освітні послуги, попит, вступна кампанія, конкурсна ситуація.

SUMMARY

Analyzed the demand for educational services of a higher educational institution of the fourth level of accreditation. Identified factors that impact on it. Calculated value of aggregate demand during the initial campaign. Keywords: educational services, demand the opening campaign of the competitive situation.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ:

1.Ванькина И.В., Егоршин А.П., Кучеренко В.И. Маркетинг образования: учебное пособие. - М.: Университетская книга. Логос. -2007. - С. 51-59.

2. Матвіїв М.Я. Маркетинг знань: методологічний та організаційний аспекти: монографія. - Тернопіль: Економічна думка, 2007. -

С. 95 - 108

3. Колесникова Г. А. Особенности спроса на образовательные услуги I Колесникова Г. А. II Вестник Челябинского государственного университета. - 2009. - № 3 (141). Экономика. Вып. 19. - С. 16-18

4. Котлер Ф., Келлер К.Л. Маркетинг менеджмент. - 12 изд. - СПб: Питер, 2007. - С. 51

5. Панкрухин А. П. Маркетинг образовательных услуг: методология, теорія и практика.

6. Кириллина Ю. Сегментирование рынка образовательных услугИ Высшее образование в России. - 2001. - № 3. - С. 30-33

7. Проненко Г. Какая сегментация работает? II Новый маркетинг. - 2007. - №7. - С. 48 - 51.

8.Оболенська Т.Є. Маркетинг у сфері освітніх послуг: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. екон. наук: спец. 08.06.02 «Підприємництво, менеджмент та маркетинг» I Харків, 2002.

УДК 331.105.6

УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА В УКРАЇНІ: МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ

ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ

Соколов Д.Є., аспірант кафедри управління персоналом та економіки праці Донецького національного університету

Постановка проблеми. У процесі еволюції соціально-трудових відносин людство виробило ефективний механізм, за допомогою якого спільні інтереси найманих працівників і власників засобів виробництва здійснюються мирним і цивілізованим шляхом. Однією з найважливіших частин цього механізму є соціальне партнерство, що є процесом узгодження на різних рівнях напрямків розвитку країни, регіону або окремих підприємств, при цьому принциповим елементом є можливість приділення уваги різноманітним інтересам соціальних груп, встановлення стратегічних цілей і розробка програм розвитку. Розвиток соціального партнерства за сучасних умов є актуальним завданням з погляду надання можливості працівникам і роботодавцям здійснювати вплив на економічну владу органів державного управління.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання соціального партнерства вивчали А. Базилюк, Д. Богиня, І. Василюк, М. Ведерников, А. Колот, Е. Лібанова, О. Новікова [1], В. Новіков [2], Р. Тульчинський, О. Чала [3]. Значну увагу дослідники приділяли проблемам підвищення ефективності діяльності профспілок, розвитку системи соціального партнерства. Проте аналіз багатьох наукових розробок, присвячених системі соціального партнерства, свідчить про недостатню розробленість теоретичних досліджень, присвячених вивченню економіко-організаційних аспектів зарубіжного досвіду функціонування та розвитку цієї системи. Динамічні процеси соціально-економічного розвитку України потребують розробки нових підходів до вирішення цих завдань з урахуванням реального стану справ у сфері державного регулювання соціального партнерства в Україні в сучасних умовах.

Метою дослідження є аналіз зарубіжного досвіду функціонування та розвитку системи соціального партнерства, визначення актуальних проблем в цій сфері в Україні та виокремлення напрямів її удосконалення.

Результати дослідження. Більшість країн з розвинутою економікою поступово створила добре організовану систему регулювання соціально-трудових відносин і використання трудових ресурсів, хоча суб' єкти, форми і методи регулювання нерідко суттєво різняться. Аналіз світової практики соціально-партнерських відносин свідчить про наявні особливості та відмінності в різних країнах. Вони пов' язані з економічними, соціальними та політичними факторами, інтересами певних соціальних груп.

Система соціального партнерства почала розвиватися в окремих країнах у 1950-х рр. і остаточно сформувалася в 60-70 рр. ХХ ст. Нині найбільш розвинена система соціального партнерства існує в таких європейських країнах, як Німеччина, Швеція, Австрія. Менш розвиненою вона є, наприклад, у США, Японії, Італії.

Становлення інституту соціального партнерства та профспілкового руху в різних країнах проходило по-різному. Об' єднавчою була боротьба найманих працівників, профспілок за кращі умови праці, гідну заробітну плату. Проте вирішення конфліктів відбувалося за різними сценаріями, які визначали тип моделі соціального партнерства.

Ефективність соціального партнерства насамперед пов' язана саме з вибором її моделі. Але конкретна модель соціального партнерства має враховувати національну специфіку країни, характер і рівень розвитку економіки, ступінь асоціювання, розвитку і авторитету суб' єктів партнерства, особливості регулювання і пріоритетів трудових відносин, культурні та політичні традиції країни, якість соціального і трудового законодавства. У сукупності ці чинники по-різному впливають на вибір тієї чи іншої моделі партнерства.

Про значний досвід, накопичений розвиненими країнами, в площині соціального партнерства свідчить різноманіття його моделей, обумовлене національними й регіональними особливостями кожної з країн. Моделі соціального партнерства можуть різнитися за ступенем конфліктності і консенсусу, способами забезпечення, рівнями ведення колективних переговорів, діапазоном об' єктів і предметів, кількістю і автономністю суб' єктів переговорного процесу, специфікою механізму попередження і розв' язання трудових конфліктів. МОП у своїх документах притримується позиції, що єдиної моделі соціального партнерства, яка була б придатна для всіх країн, не існує.

Найпоширенішою класифікацією моделей соціального партнерства є поділ їх за кількістю суб' єктів, що беруть участь у колективно-договірному процесі. Відомі дві моделі соціального партнерства - трипартизм (роботодавці та їх організації - держава - профспілки як представники працівників) і біпартизм (роботодавці - наймані працівники). У тих країнах, де роль держави у регулюванні трудових відносин невелика (США, Канада, Великобританія), практикується двостороння співпраця між об' єднаннями роботодавців і організаціями трудящих. Держава за такої соціальної моделі є лише арбітром або посередником у разі виникнення соціальних конфліктів.

© Соколов Д.Є., 2Oll

Нині найбільш розвинена система соціального партнерства трипартизму існує у таких європейських країнах, як Німеччина, Швеція, Австрія та інших. В Україні у сфері соціально-трудових відносин також склалася система трипартизму. Тобто, за такої системи, у регулюванні соціально-трудових відносин беруть однаково важливу участь три сторони: організації, що представляють інтереси найманих працівників; об'єднання роботодавців; держава.

Деякі науковці розподіляють моделі соціального партнерства за ідеолого-політичними ознаками спеціальних заходів, що застосовуються його сторонами для пом' якшення протиріч і створення ефективних механізмів регулювання конфліктів. Так, розрізняють консервативну (американську), соціал-демократичну (скандинавську) та демократичну (європейсько-континентальну) моделі [4].

Частина вчених пропонує визначитись із моделями соціального партнерства за країно-географічними або національно-культурними ознаками, поєднаними із державно-економічними чинниками. Так, окрема група науковців вважає, що в світі на сьогоднішній день є три основні моделі трудових відносин: європейська (континентальна), англосаксонська та китайська, які різняться співвідношенням ринкових і державних механізмів [5]. Інші науковці вважають, що існує не три, а більше моделей: американська, німецько-скандинавська, південноєвропейська, східноєвропейська та модель країн, що розвиваються, які відрізняються методами врегулювання трудових відносин [6].

На нашу думку, теоретичну і практичну значимість може мати класифікація, побудована на аналізі досвіду соціального партнерства найбільш розвинених країн світу, оскільки це дозволяє судити про їх довершеність. З огляду на це, доцільно навести наступну спрощену класифікацію моделей соціального партнерства: узгоджувальну (скандинавські країни, Австралія, Нідерланди, частково Німеччина і Швейцарія), конфліктну (Франція та Італія), плюралістичну (Велика Британія, Канада, США та Японія) [7].

В найзагальнішому вигляді сформовані моделі соціального партнерства можна розділити на наступні: «американська», яка ґрунтується на широкій участі найманих працівників у власності підприємства; «німецька» - що базується на залученні найманих працівників в управління виробництвом через спеціально створені органи, на тарифній автономії; «скандинавська», яка полягає в залученні персоналу в розподіл результатів виробництва. Також доцільно виділити такі національні моделі, як: англійська, французька та японська (рис. 1). Інституційні основи регулювання запропонованих національних моделей соціального партнерства представлено в табл. 1.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89 


Похожие статьи

А О Какодєй - Методи маркетингового управління екологічними ризиками