А О Какодєй - Методи маркетингового управління екологічними ризиками - страница 47

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89 

В другому підході вчені-економісти розглядають інвестиційні витрати як витрати на створення нових потужностей з виробництва машин, фінансування житлового, промислового і сільськогосподарського будівництва, а також тваринних запасів.

Інші автори, а саме Райзберг Б.А. [2], Лаврушин О.І. [3] під інвестиціями розуміють лише довгострокові вкладення. При такому розгляді за рамками інвестиційної діяльності залишаються короткострокові фінансові вкладення.

Дуже часто інвестиції трактуються як набір благ, цінностей, вкладених у підприємницьку діяльність з метою одержання доходу в майбутньому [4;5;6].

Двоїстий характер інвестицій розкрито в теоріїї Дж. Кейнса: «інвестиції - це поточний приріст цінності капітального майна в результаті виробничої діяльності даного періоду та частина доходу за даний період, що не була використання для споживання». З одного боку вони відбивають інвестиційний попит, а з іншого - виступають у формі витрат, що визначають приріст вартості капіталу майна. Зазначимо також, що двоїста сутність категорії інвестицій нормативно закріплена в Законі України «Про інвестиційну діяльність» - «інвестиції - це усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об' єкти підприємницької діяльності з метою одержання прибутку чи доходу, або соціального результату»

Проаналізувавши різні підходи, вважаємо доцільним запропонувати таке визначення: «інвестиції - це грошові, майнові, інноваційні та інтелектуальні цінності, що вкладаються в об' єкти усіх видів діяльності, з метою одержання поточного доходу,забезпечення росту капіталу в планованому періоді чи досягнення соціального ефекту»

Відновлення повноцінного інвестиційного процесу в АПК є важливою економічною національною проблемою, вирішення якої сприятиме підвищенню продовольчої безпеки держави і виходу агропромислового виробництва з кризового стану.

Національна програма розвитку агропромислового комплексу на 1999-2010 роки передбачала «значно збільшити виробництво продуктів землеробства й тваринництва з метою кращого задоволення зростаючих потреб населення в продуктах харчування, а промисловості - в сільськогосподарській сировині». Вирішення цього завдання можливо за рахунок прискорення реформування та розвитку аграрного сектору економіки на засадах приватної власності. Як свідчить світовий та вітчизняний досвід, ефективне реформування економіки можливо за умови активізації інвестиційної діяльності, консолідації всіх джерел інвестування, а також істотного збільшення обсягу інвестицій.

Сутність інвестицій найбільш повно розкривають їхні види. В економічній літературі надано багато схем класифікацій інвестицій. Як правило інвестиції класифікуються за такими ознаками:

1. видами;

2. суб'єктами інвестиційної діяльності;

3. об'єктами застосування;

4. характером участі в інвестиційному процесі;

5. формою власності на інвестиційні ресурси;

6. ступенем ризику;

7. регіональною належністю;

8. термінами застосування.

Класифікація інвестицій, представлена Загороднім О.І. та Стадницьким Ю., містить лише загальні ознаки, що не повною мірою відображають економічну сутність категорії "інвестиції". Класифікація інвестицій підприємства, надана професором Бланком І.О. [7] не враховує характер відтворення об'єктів інвестування.

Достатньо детально надано класифікацію інвестицій вітчизняними науковцями Свірідовою Н. Д. [8] та Хрущ Н.А. [9]. Ми підтримуємо їхню точку зору. На нашу думку, у класифікацію надану Свірідовою Н.Д. доцільно врахувати фактор ризику, а до класифікації Хрущ Н.А. Додати за періодом здійснення та розширити за характером відтворення об'єктів інвестування. Запропонована класифікація враховує вищезазначені недоліки та зображена на рис. 1.

дасерелоа:

1£С ї -Г. І. ^ В ?/1-І

. "■ "7" "45^гцт

ХОр(ГГЕОСТрОЕОЕІ

 

н

середнисгрониві

 

 

 

ЭОЕТОСГРОЕЛБ!

 

 

 

^я:-±п:-і

 

:1а : фер -

 

 

 

 

 

 

 

 

□оргфельї-гі

За еидлме

бермою шашкісті

:1а :■

реальні

 

 

 

 

 

 

 

 

ГГРНЕ-ЗТШ

державні

 

 

тч-іт-™і

ЇЙЛЕЕТНЕ.

 

 

 

 

гвр нг ар ілль екьз лапнк гр з гньш

\ара:ьігвром

~Т^:і"1 і'-"-"^1 "

р€тюва_ть:чі

талузеві

 

 

 

 

рп і~гтг~!Р-рг-"Я в ] Гр-ГііЦ~ГВї.

реЕтаїЛТ^ВІГШ

ЛСТОЧНВ РБОБ-ЄХ>_С С І

гїтс-ат-се- онр^сасссвЕхя

мсг-їрі-из.-.иїт

злт][]>1я>_

1-13 г_т с

"^а стулвяем резину

ЕНЕИЕ-ГрВТІНЕВЕат

 

 

серваньоркзнвРБШі

 

 

 

ННІве-!0р□ ]-НЕ'!С'в ДНІ

Рис. 1. Класифікація інвестицій

Фінансово-господарська діяльність будь-якого підприємства є неможливою без вкладення коштів, які можуть мати власний та залучений характер, тобто без залучення власних та залучених інвестиційних ресурсів. Питання залучення інвестиційних ресурсів є важливим на будь-якому етапі функціонування підприємства: починаючи із етапу створення та закінчуючи його ліквідацією. Підприємство, яке використовує залучені інвестиційні ресурси, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, проте в більшій мірі утворює фінансовий ризик і загрозу банкрутства, які зростають при зростання питомої ваги залучених засобів в загальній сумі капіталу, що використовується.

Для отримання залучених інвестиційних ресурсів підприємство повинно відповідати ряду характеристик, тобто бути інвестиційно привабливим. Розробити інвестиційну стратегію підприємства неможливо без оцінки інвестиційної привабливості підприємства.

Оцінці інвестиційної привабливості підприємств передую оцінка інвестиційного клімату країни, регіону, галузі. Під інвестиційним кліматом прийнято розуміти сукупність об' єктивних та суб' єктивних умов, які впливають на процес інвестування народного господарства та окремих підприємств, компаній, галузей. Слід особливо наголосити, що в даному визначенні не проводиться поділу між вітчизняними та іноземними інвестиціями.

У даному контексті слід зауважити, що, коли розглядати інвестиції як придбання реальних активів для здійснення виробничої діяльності, а не як суто фінансову операцію, умови стабільності та передбачуваності економічного середовища вкладання капіталів і поведінки потенційних реципієнтів повинні носити вже довготерміновий характер. Виходячи з цього, сукупність чинників, які складають інвестиційний клімат, слід, на нашу думку, розділити на дві основні групи: регуляторні та макроекономічні.

Регуляторні чинники відображають вплив на інвестицію з боку органів державної влади різного рівня у вигляді вимог щодо реєстрації, оподаткування, ліцензування, сертифікації підприємницької діяльності тощо. Ризики інвестиціям з боку регуляторних чинників можуть бути подолані в ході безпосередніх домовленостей між інвестором та представниками державної влади.

Макроекономічні чинники відображають значно більш глибинні залежності та стосуються характеристик макроекономічного (а також інституційного) середовища, в якому розгортається інвестиція - динаміки грошово-кредитної сфери, стану внутрішнього ринку, рівня ресурсної забезпеченості тощо. Вплив з боку цього середовища є не персоніфікованим та обумовлений дією об' єктивних ринкових законів, а відтак є довгостроковим та практично не підлягає врегулюванню, а отже -просто враховується в процесі розробки інвестиційного проекту. Надання інвестору певних пільг чи преференцій може тимчасово перевести проблему на регуляторний рівень. Проте в цьому разі ефективність реалізації інвестиції стає цілком залежною від адміністративних рішень органів державної влади.

Як вже зазначалося вище, оскільки базовою метою будь-якого інвестора є отримання належної віддачі від вкладення капітальних ресурсів, головною характеристикою інвестиційного клімату є саме спроможність економіко-правового середовища до забезпечення цієї віддачі. В цьому параметрі поняття інвестиційного клімату збігається з поняттям підприємницького клімату. Проте ці два поняття в жодному разі не можуть бути тотожними. Адже цілком можливою є ситуація, за якої економіко-правові умови є несприятливими для отримання високого прибутку, проте інвестиції розглядаються інвестором як такі, що можуть дати значну віддачу у стратегічній перспективі за рахунок оволодіння ринками збуту, ресурсами, зайняття вигідного геостратегічного положення. І навпаки, умови можуть сприяти швидкому збагаченню внаслідок спекулятивної, або й напівзаконної діяльності, користування пільговими умовами, наданими іноземному інвестору, проте останній не розглядатиме своє вкладення як довгострокове і прагнутиме до якнайскорішої репатріації максимальної частки прибутку. Таким чином, одним з базових орієнтирів державної економічної стратегії має бути максимальне зближення параметрів підприємницького та інвестиційного клімату.

Інвестиційний клімат в Україні залишається несприятливим. За оцінками Міністерства економіки, загальна потреба в інвестиціях для структурної перебудови економіки України становить від 140 до 200 млрд. дол. США, а щорічна потреба - близько 20 млрд. дол. США. Обсяг необхідних іноземних інвестицій в економіку України становить 40-б0 млрд. дол. США. За оцінками експертів Всесвітнього банку, для досягнення рівня розвитку США Україні потрібно загалом 4 трлн. дол. США. Порівняно з цими цифрами фактичні обсяги інвестицій в Україну є мізерними.

Це пояснюється тим, що потенційного іноземного інвестора лякають не стільки проблеми технічного характеру, які він може мати в нашій країні, а невизначеність, робота в постійно мінливому політичному і економічному середовищі. Так, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну на 01.01.2011 р. складає 349 доларів США на одного мешканця України. Цей показник значно відстає від аналогічних показників держав Центральної і Східної Європи.

Разом з цим, наша країна залишається привабливою для іноземних інвесторів. Бажання вкладати капітал в нашу економіку зумовлено метою закріпитися на перспективному ринку збуту України; прагненням отримувати прибутки на довгостроковій основі; доступом до порівняно дешевих джерел сировини та ресурсів, що підвищує конкурентоспроможність продукції за рахунок економії витрат виробництва і наближеності до джерел сировини; використання відносно дешевої і кваліфікованої робочої сили, як важливого фактору зниження витрат виробництва і, відповідно, собівартості продукції.

Вступ України до СОТ дав можливість значно розширити кордони співробітництва, як на рівні учасників зовнішньоекономічної діяльності, так і на рівні держав. Досвід інших країн-учасниць СОТ підтверджує, що в середньому за рік вступу країн в СОТ іноземні інвестиції збільшуються на 1-1,5% від валового внутрішнього продукту.

Кабінет Міністрів України затвердив Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року. Згідно прогнозу економічного і соціального розвитку України на 2010 р. зростання ВВП у 2010 р. повинно становити 3%. Світовий банк чекає в 2010 році зростання ВВП всього на 1% при погіршенні умов для зовнішньої торгівлі - темпи зростання імпорту товарів і послуг (2,4%) випередять приріст експорту (1,1%). Експерти консенсус-прогнозу Мінекономіки розраховують, що зростання реального ВВП в 2010 році становитиме 1,7%, а споживчих цін - 14,б%. Так чином загальний обсяг інвестицій в 2010 р. може становити 304 726 млн. грн. , а прямі іноземні інвестиції 7154 млн. дол. США, або 5,4 % від ВВП.

Інформацію про інвестиційний клімат можна отримати завдяки рейтинговим агенціям. Так, наприклад, завдяки рейтингам Standard&Poor's, Moody's та Fitch інвестор вивчає перспективність капіталовкладень у той чи інший проект. Трапляється, що будівничі рейтингів помиляються, й інвестор програє. Проте це не привід нехтувати оцінками «аналітичної трійки», адже альтернативи цим впливовим агенціям наразі не існує.

Правове середовище є одним з найважливіших факторів формування інвестиційного клімату. З досвіду багатьох країн стало очевидним, що збалансованого бюджету, сучасних технологій та сильного Національного банку недостатньо щоб гарантувати нормальну інвестиційну діяльність. Повинні бути також ефективні суди, контракти, що мають правову силу, справедливі закони, захист прав власності, передбачувані правила та процедури. Підприємці в усіх країнах мають труднощі з податками, митними процедурами, стандартами та іншими вимогами. Але привабливий інвестиційний клімат пропонує підприємцям певні права і гарантії: право на отримання попереднього повідомлення про запропоновані зміни у правилах, нормативах, стандартах та законах, що регулюють економічну і комерційну діяльність, право публічних коментарів та відкритих дебатів, право вимагати підзвітністності і подавати апеляції.

Для інвестора важлива наявність:

• цивільного, контрактного і корпоративного права як основи правил гри (в Україні особливо недосконале корпоративне

право);

• права власності на землю і нерухомість, оскільки ніхто не захоче вкладати інвестиції, якщо ці права у будь-який момент можуть бути заперечені;

• надійної системи земельної реєстрації;

• права на використання землі як додаткового забезпечення (застави) під кредит, який надає банк або кредитор дебітору;

• гарантії на випадок неспроможності дебітора.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Розенберг Дж. М. Инвестиции: Терминологаческий словарь. - М.: ИНФРА-М, 1997. - 400 с.

2. Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь. - 5-е изд., перераб. и доп. М.: ИНФРА-М, 2006. — 495 с.

3. Лаврушин О.И. Кредит І Российская банковская энциклопедия. М.,199б.

4. Ананьев М. А. Экономика и география международного туризма. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975. - 298 с.

5. Беренс В., Хавренек П.М. Руководство по оценке эффективности инвестиций: Пер. с англ. - М.: Инфра-М, 1995.

6. Гаврись А.Н., Лучная М.В. Стимулирование и защита иностранных инвестиций в базове отрасли Украины ІІ Технічний прогрес та ефективність виробництва: Вісник НТУ «ХПІ».-2003.- Вип 20. Том. 1. - С. 21-23.

7. Бланк І.О., Гуляєва Н.М. Інвестиційний менеджмент : підручник І за ред. А.А. Мазаракі. - К. : КНТЕУ, 2003. - 398 с.

8. Свірідова Н.Д. Прямі іноземні інвестиції: світовий досвід та стратегія залучення в економіку України: Монографія. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2004. - 169 с.

9. Хрущ Н.А. Інвестиційна діяльність: сучасні стратегії і технології. І Н.А. Хрущ. -Хмельницький: ХНУ, 2004. - 309 с..

РЕЗЮМЕ

В статті досліджуються проблеми пов' язані з визначенням і класифікацією інвестицій та впливом їх складових на розвиток сільського господарства. Встановлено, що існує декілька підходів до визначення категорії «інвестиції» жодне з яких в сучасних умовах не відповідає реаліям і потребує уточнення. Доведено, що інвестиційний процес в сільському господарстві є важливою економічною національною проблемою, вирішення якої сприятиме підвищенню продовольчої безпеки держави і виходу агропромислового виробництва з кризового стану.

РЕЗЮМЕ

В статье исследуются проблемы связанные с определением и классификацией инвестиций, а также влиянием их составляющих на развитие сельского хозяйства. Установлено, что существует несколько подходов к определению категории «инвестиции», ни одно из них в современных условиях не отражает реалии и требует уточнения. Доказано, что инвестиционный процесс, в сельском хозяйстве, является важной национальной экономической проблемой, решение которой будет способствовать повышению продовольственной безопасности государства и выходу агропромышленного комплекса из кризиса.

SUMMARY

In article are researched problems connected with determination and categorization investment, as well as influence their forming on development of the agriculture. It Is Installed that exists several approaches to determination of the categories "investments", nor one of them in modern condition does not reflect реалии and requires revision. It is proved that investment process, in agricultures, is an important national economic problem, decision which will promote increasing to food safety state and output агропромышленного complex from crisis.

УДК 339.9 (100)

СОВРЕМЕННЫЕ ТЕНДЕНЦИИ ГЛОБАЛЬНЫХ ТРАНСФОРМАЦИЙ: ГЛОБАЛИЗАЦИЯ И

ТРАНСНАЦИОНАЛИЗАЦИЯ

Денисова Е.Ю., аспирант кафедры международной экономики, Донецкий национальный университет

Актуальность темы. Новой характерной чертой функционирования мирового хозяйства становится глобализация всей системы международных отношений, которая носит всеобщий характер и охватывает не только сферу экономики, но и все остальные сферы общественной жизни: политику, социальную сферу, систему информации, образование, культуру и идеологию, безопасность, окружающую среду.

Глобализация мировой экономики оказывает все возрастающее воздействие на функционирование национальных экономик. Экономическое измерение глобализации включает многократно возросшие за последние десятилетия межстрановые потоки товаров и услуг, капитала, труда и информации, а также интернационализацию производственных процессов вплоть до международного разделения отдельных технологических операций.

Цель исследования состоит в изучении подходов к определению степени влияния глобализации на развитие мировой экономики в условиях транснационализации и регионализации.

Анализ научных публикаций свидетельствует, что исследованию проблем глобального развития мировой экономики посвящены работы ученых и практиков: Б. Губского, Я.А.Жалило, А.А. Пересады, Ю.В. Макогона, С. Шмидта, М.Д. Джонка и многих других.

Основная часть. Исследователи считают, что в экономической науке термин глобализация впервые был предложен профессором Гарвардской школы бизнеса Т. Левиттом в статье «Глобализация рынков», опубликованной в 1983г. [1, с. 1242]. Первоначально под этим термином понималось образование единых мировых рынков, на которых действуют крупные корпорации, производящие аналогичные товары и услуги. В настоящее время существует большое количество определений этого процесса, зачастую вступающих в противоречие друг с другом.

На макроэкономическом уровне глобализация проявляется в стремлении государств и интеграционных объединений к экономической активности вне своих границ за счет либерализации торговли, снятия торговых и инвестиционных барьеров, создания зон свободной торговли и т.п. Кроме того, процессы глобализации и интеграции охватывают межгосударственные согласованные меры по целенаправленному формированию мирохозяйственного рыночного (экономического, правового, информационного, политического) пространства в крупных регионах мира [2, с. 410].

© Денисова С.Ю., 20ll

На микроэкономическом уровне глобализация проявляется в расширении деятельности компаний за пределы внутреннего рынка. Большинству крупнейших транснациональных корпораций приходится действовать в глобальных масштабах: их рынком становится любой район с высоким уровнем потребления, они должны быть способны удовлетворять спрос потребителей везде, независимо от границ и национальной принадлежности. Компании мыслят в глобальных категориях покупателей, технологий, издержек, поставок, стратегических альянсов и конкурентов. Различные звенья и стадии проектирования, производства и сбыта продукции размещаются в разных странах, унифицируясь в международном масштабе. Создание и развитие транснациональных фирм позволяет обойти множество барьеров (за счет использования трансфертных поставок, цен, благоприятных условий воспроизводства, лучшего учета рыночной ситуации, приложения прибыли и т.д.) [2, с. 411].

Глобализация, охватившая все регионы и секторы мирового хозяйства, принципиально изменяет соотношение между внешними и внутренними факторами развития национальных хозяйств в пользу первых. Ни одна национальная экономика независимо от размеров стран и уровня развития не может больше быть самодостаточной, исходя из имеющихся факторов производства, технологий и потребности в капитале. Ни одно государство не в состоянии рационально формировать и реализовывать экономическую стратегию развития, не учитывая приоритеты и нормы поведения основных участников мирохозяйственной деятельности. В этих условиях экономическое развитие стран зависит от способности интегрироваться в мировую экономику. Особое значение это обстоятельство приобретает для стран, которые одновременно решают проблемы трансформации в систему мирохозяйственных связей в качестве равноправного партнера.

Мировое экономическое пространство остается существенно неоднородным из-за увеличения технологического разрыва между странами по сравнению с началом индустриальной эры. В развитых странах преобладают четвертый и пятый технологические уклады, в странах среднего уровня развития — уклады третий и четвертый, а в странах мировой периферии сохраняются доиндустриальные технологии. На этой почве вырвавшиеся вперед страны, используя наиболее эффективные технологии, экспортируют наукоемкие товары и услуги (например, компьютеры, программное обеспечение, мобильные телефоны, услуги космической связи и т. п.) в страны с низким и средним уровнем развития, получая при этом огромные сверхприбыли.

Рис. 1.1. Структура современного процесса глобализации

Характерной чертой глобализации в экономике становится сочетание процессов автономизации и интеграции. Это нашло отражение в парадоксе Нейсбитта: Чем выше уровень глобализации экономики, тем сильнее ее мельчайшие участники. Дж. Нейсбитт отмечает движение, с одной стороны, к политической независимости и самоуправлению, с другой, к формированию экономических альянсов [2, с. 411].

Следовательно, парадокс глобализации в том, что чем богаче и крепче внутренние связи общества, тем выше степень его экономической и социальной консолидации, и чем полнее реализуются его внутренние ресурсы, тем успешнее оно способно использовать преимущества интеграционных связей и адаптироваться к условиям глобального рынка.

Глобализация стала доминирующим фактором новой эры. Стремительное ускорение глобальных процессов является результатом интенсификации ряда экономических, политических и технологических факторов. Среди них следует особо отметить

[3]:

засилье ТНК в мировом хозяйстве;

либерализация и усиление международной конкуренции;

• рост международной торговли и инвестиций;

• консолидация активов и преобразование международных глобализации;

• повышение уровня интеграции информационных, коммуникационных экономической глобализации мира и как следствие - развитие глобальных сетей;

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89 


Похожие статьи

А О Какодєй - Методи маркетингового управління екологічними ризиками