А О Какодєй - Методи маркетингового управління екологічними ризиками - страница 66

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89 

- орієнтація всієї діяльності на споживача, на його повне задоволення;

- безперервне вдосконалювання виробництва та процесів підвищення якості;

- участь усього персоналу в вирішенні проблем якості;

- переміщення центру зусиль у сфері якості в бік активізації людського фактора;

- наголошення на попередженні невідповідностей;

- забезпечення якості як безперервного процесу, коли якість кінцевого об'єкта є наслідком досягнення якості на попередніх етапах.

Говорячи про висновки з викладеного, загальним визначенням комплексної системи менеджменту якості як узгодженої робочої структури є чітко організована діяльність усіх працівників підприємства.

Однак, окрім наданих об' єктивних параметрів продукції, яка пропонується виробником, має місце поняття сприйнятої споживачем суб' єктивної якості. Керуючись таким твердженням, російський вчений С. Помітов дійшов висновку, що розробити єдиний еталон цінності практично неможливо, а для визначення величини та складу цінності конкретного продукту або послуги необхідно, передусім знати його споживача. Тому його дослідження спрямовані на вивчення складових елементів поняття споживчої цінності, в тому числі фізичних властивостей товару або послуги, оперативності виконання замовлення, нематеріальних характеристик та індивідуального підходу до споживача [2]. Досліджуючи цінність продукції, створеної на підприємстві, С. Помітов використовує поняття «додана цінність», яке вчений визначає як різницю між початковою цінністю ресурсів на вході і кінцевою цінністю продукту праці на виході з соціально-економічної системи (підприємства). При цьому роль «оцінювачів» виконують не лише замовники (кінцеві споживачі), але й найближчі споживачі по технологічному ланцюжку (наступне робоче місце, наступний підрозділ). Це зумовлює введення понять «внутрішня додана цінність» і «зовнішня додана цінність», які означають прирощення доданої цінності всередині підприємства і приріст доданої цінності у зовнішньому середовищі підприємства відповідно [2].

Науковці в області маркетингу визначають якість товару як ступінь відповідності його характеристик очікуванням споживачів або й ступенем розбіжності між очікуваннями споживачів і їх сприйняттям продукції або послуги [3]. У [4] виділено такі рівні якості, сформовані під впливом конкуренції [5]:

1. Відповідність стандарту - рівень якості достатній за умов ненасиченого ринку, тобто невисокого рівня конкуренції та недостатньо жорсткої боротьби за споживача.

2. Відповідність використанню - припускає поступове насичення ринку товарами, що спонукає підприємців шукати нових способів виділити свої пропозиції серед аналогічних, а з метою утримання або збільшення частки ринку змушує їх підвищити вимоги своїх стандартів, порівняно з стандартами конкурентів.

3. Відповідність фактичним потребам ринку - актуальний за умови подальшого зростання конкуренції, яка змушує підприємств диференціювати свою пропозицію та, по-перше, пропонувати вищим сегментам, що готові платити високу ціну, принципово нові товари найвищої якості, а по-друге, шукати нові сегменти споживачів, у т.ч. виходити на ті ринки, де попит суттєво еластичний по ціні.

4. Відповідність латентним (прихованим) потребам - передбачає, що виробники промислової продукції, задовольнивши дійсні (актуальні на певний момент) потреби, переходять до формування і стимулювання нових потреб, про які споживачі ще не знають, та може бути досягнутий шляхом (1) впровадження принципово нових продуктів, що доступно лише лідерам ринку, та (2) підвищення споживчої цінності існуючих товарів за допомогою впровадження концепції маркетингу співпраці, програм лояльності, розроблення стандартів якості обслуговування тощо.

Нематеріальна цінність. Враховуючи факт сприйняття споживачами суб'єктивної якості науковці зосередили свою увагу на способах створення такої цінності, яка сприймається споживачем та максимально відповідає їх очікуванням. Досліджуючи нематеріальну складову товарів Р. Мірошник визначив наступні складові нематеріальних активів маркетингового забезпечення товару: репутація підприємства, імідж та торгова марка організації, бренд та постійний контингент споживачів (клієнтський ресурс) [6]. Однак, на нашу думку, основу створення нематеріальної складової продукції складає бренд, оскільки він є інтегративною категорією і включає в себе комплекс інформації про виробника та його продукцію, а також являє собою своєрідною «обіцянкою» вигід для споживача.

Досліджуючи методологію та інструментарій брендингу можна стверджувати про справедливість тверджень української науковця-маркетолога М. Лео щодо визначення брендингу як системного та обгрунтованого процесу, що передбачає впровадження маркетингового комплексу заходів, та технологій розробки бренду (рис. 2) [6].

Варто відмітити, що при розробці бренду підприємству потрібно враховувати факт існування прогресивних споживачів, через який роль брендів у якості фактора диференціації продуктів суттєво знижується на противагу тому, що підвищується значимість брендів як джерела справжності, гарантії та моралі. Така функція бренду як зменшення маркетингових ризиків набуває все меншого значення, оскільки в умовах існування сучасних підприємств на ринку все важче отримати довіру споживачів і дуже легко її втратити.

технології брендингу

сутність технології

можливості технології

"сутність бренду" від "The Decision Shop"

шлях сприйняття бренду споживач — атрибути — вигоди цінність — індивідуальність — сутність бренду

дозволяє точно описати відчуття споживачів, визначити на чому у вони базуються і розробити план застосування отриманої інформації для подальшого розвитку бренду

концентрація уваги на комунікаціях бренду, основа брендингу -композиція з трьох його компонентів: чуттєвих, раціональних та емоційних, об'єднання яких утворює особистість

бренду надає можливість визначити загальне враження споживача від бренду, отримати зворотній зв'язок з цільовою аудиторією

бренду

технологія "Brand Alignment Process" від "Enterprise IG" процес розробки бренду включає

чотири етапи:

відкриття — обіцянка — вираження — дія

перевагами     є використання

тільки на достовірних даних,

якісних маркетингових

дослідженнях , глибинного розуміння бізнес-процесів та механізмів маркетингу

методика компанії

"вгаї Кео"

в технології класифікація брендів за їх

знанням   (незнанням) споживачами,

дійсна позиція

аналізу іміджу бренду, формування профілю сприйняття бренду за допомогою карт сприйняття

існує можливість систематичного порівняння результатів аналізу з бренду,методика | ^[конкуруючими брендами, завдяки чому можна вимірювати вплив маркетингових комунікацій

Рис. 2. Технології розробки бренду [6]

Емоційна цінність. Досліджуючи питання емоційної цінності варто відмітити, що передусім заслуговує на увагу робота закордонних вчених К. Прахалада та В. Рамасвамі «Майбутнє конкуренції», в якій спростовано традиційне поняття цінності, зокрема його положення про те, що компанії створюють цінність і обмінюються нею зі споживачами. Науковці запропонували нову парадигму створення цінності, згідно з якою спільні зусилля споживача і компанії разом формують цінність у точках їх взаємодії через індивідуалізований, унікальний для кожного споживача досвід. На основі цього вони виділяють наступні засади бізнесу:

• будь-яка компанія чи галузь не можуть створювати цінність одноосібно;

• носіями цінності є тільки продукти та послуги компанії (галузі) [7].

>

І

З

4

Вихідним положенням нового концептуального підходу творення цінності є таке твердження: споживач і компанія створюють цінність у безпосередній взаємодії, причому процес спільного творення цінності зосереджується навколо споживача та його досвіду, який і є основою унікальної цінності для споживача.

Новий вимір спільного творення цінності - це конкурентоспроможний простір, зосереджений на індивідуалізованому досвіді спільного творення, розвинутий через продумані взаємодії між окремими споживачами, мережею компаній та споживчими групами.

Цінність не виникає з самого продукту чи інформаційної мережі, що підтримує систему, і навіть не з соціальної мережі або мережі фахівців, а міститься в основі досвіду, що його спільно творять з кожним споживачем у визначений час, у визначеному місці та в контексті визначеної дії. Спільне творення цінності виявляє розрив між «мисленням компанії» та «мисленням споживача» в «точках взаємодії» компанії з споживачами.

У традиційному процесі створення цінності компанії та споживачі мали визначені ролі - виготовлення та споживання. Продукти та послуги містили цінність, а на ринках здійснювалась їх передача - від виробника до споживача. Творення цінності відбувалось за межами ринків. Однак, на етапі спільного творення цінності відмінність між цими процесами зникає. Споживачі кожного разу все більше долучаються до процесу як визначення, так і творення цінності [7, с. 12].

Продовжуючи вчення К. Прахалада і В. Рамасвамі, а також поглиблюючи їх науковці [7] визначили наступні ключові положення щодо споживчого досвіду СД:

- споживчий досвід - комбінація фізичних показників діяльності компаній та емоцій, які вони викликають;

- вступаючи у взаємодію з організацією споживачі набувають нового досвіду спілкування з нею, на основі якого формують свою думку;

- СД є первинним постачальником інформації про переваги компанії, впливає на подальшу його поведінку, а тому набуває великого значення для підприємства;

- унікальний СД виникає шляхом поєднання таких елементів як поява у свідомості споживача цінності та індивідуальності бренду, товарів та пропозицій, якість надання послуг і взаємодію з суспільством [8, с. 68-69].

Підходи до створення «спільної цінності»

 

 

 

 

 

 

 

 

Переосмислення продуктів та ринків

 

Перегляд продуктивності

ланцюга створення

вартості

 

Будівництво та підтримка промислових кластерів

Створення

екологічних

продуктів

Відкриття нових можливостей для інновацій

Обслуговування ринків з низьким

рівнем доходів

Ефективне використання енергії та переосмислення логістичних систем

Оптимальне

використання ресурсів

Закупівлі - розширення доступів до засобів виробництва

Створення нових прибуткових систем розподілу

Продуктивність праці -надати працівникам

І_І прожиткового мінімуму,

безпеку, здоров'я, навчання та можливості просування

Розташування ближче до

ринків збуту

Усунення недоліків в рамках

зовнішнього

кластеру

залучення надійних постачальників

Формування

відкритих і прозорих ринків

Побудова кластеру в найбільш

ефективних регіонах

Рис. 3. Способи створення спільної цінності [Структуровано авторами на основі 1]

З метою проникнення у психологію споживача та визначення унікального споживчого досвіду була побудована структура споживчого досвіду.

Більш детально вивчаючи «точки взаємодії» автори вводять поняття «шлях споживача», яке визначають як ряд сукупних подій, під час яких споживач «взаємодіє» з організацією і, за умови задоволення його бажань та появи прив'язаності споживача, виступає прихильником компанії і створює її привабливий образ. «Шлях споживача» описує як споживач переходить від однієї «точки взаємодії» до іншої, рухаючись по описаному маршруту. Головною задачею компанії є визначення «критичних» точок взаємодії, а також управління ними таким чином, щоб пропоновані товари або послуги в кожній з описаних точок посилювали накопичений споживачами досвід.

Соціальна цінність. Окрім матеріальної та нематеріальної цінності товар тією чи іншою мірою входить в соціокультурне життя людей, де набуває соціальної складової, нової якості, яку можна детермінувати як соціальний конструкт. За визначеннямнауковців у галузі соціології соціальне конструювання - це процес перетворення уявлення людей про товар у відносно стійкі форми поведінки, пов' язаної з ним.

Спільна цінність. Створення спільної цінності супроводжується переглядом традиційних поглядів щодо управління компанією. На основі наукових висновків М. Портера та Р. Крамера, можна розглядати спільну цінність як основний спосіб переосмислення взаємодії суспільства і корпоративної ефективності. Це означає, що керівникам підприємств потрібно переглянути свої цілі та використовувати свій потенціал не тільки для задоволення нагальних потреб (своїх та споживачів), але й розвивати нові навички і знання вирішення більш широких завдань суспільства, такі як більш глибоке задоволення суспільних потреб, розуміння істинної основи продуктивності компанії і здатності до співпраці через неприбуткові підходи, що приведе до наступної хвилі інновацій і зростання продуктивності праці в глобальній економіці. Узагальнюючи такі складові спільної цінності як створення економічної цінності для підприємств та задоволення суспільних потреб, було запропоновано три підходи до створення спільних цінностей.

Три шляхи для створення спільних цінностей взаємно доповнюють один одного. Наприклад, побудова кластеру дозволить здійснювати місцеві закупівлі в більшій кількості і менше розсіювати ланцюг поставок. Нові продукти і послуги, які відповідають соціальним потребам, потребуватимуть вибір нових ланцюгів в таких сферах, як виробництво, маркетинг і розподіл. А нові конфігурації ланцюга будуть створювати попит на обладнання і технології, які економлять енергію, ресурсів, а також підтримують співробітників. Створення спільних цінностей потребує конкретних і відповідних показників для кожної бізнес-одиниці в кожній з трьох областей та включає нові і більш складні форми співробітництва.

Висновки та пропозиції. Спільні цінності обумовлюють появу наступної хвилі інновацій, бізнесу та зростання. Вони також будуть відновлювати успіх компанії та успіх суспільства способами, які були втрачені в період вузьких підходів до управління, короткострокового мислення, і поглиблення різниці між інститутами суспільства. Тому подальшого вивчення потребують питання розроблення інструментарію створення спільної цінності, аналізу її складових та сценаріїв поведінки всіх учасників її розробки.

РЕЗЮМЕ

В статье на основе рассмотренных научных взглядов изучения потребительской ценности была проанализирована ее структуру,

обобщены существующие и разработаны нове подходы к ее формированию.

Ключевые слова: потребительская ценность, потребительский опыт, бренд, общая ценность.

РЕЗЮМЕ

В статті на основі розглянутих наукових поглядів щодо вивчення споживчої цінності була проаналізована її структуру, узагальнені існуючі та розроблені нові підходи до її формування.

Ключові слова: споживча цінність, споживчий досвід, бренд, спільна цінність.

SUMMARY

The article based on the examined scientific views on the study of consumer value its structure was analyzed, the existing its formation approaches were generalized and new methods were developed.

Keywords:

СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Porter M., M. Kramer The Big Idea: Creating Shared Value [Електронний ресурс]. - Електорон. дан. (1 файл). Режим доступу: https://archive.harvardbusiness.org/cla/web/pl/product.seam?c=80б2&i=80б4&cs=1bб4dfac8e4d2ef4da59Убb5бб5c5540 - Назва з екрану

2. Помитов С. А. Создание добавленной ценности как одна изцелейфункционированиярыночно-ориентированнойорганизации[Електронний ресурс] / Информационный сайт по экономикеEKportal.ru, 2011-04-23 - Електорон. дан. (1 файл). Режим доступа: http://www.ekportal.ru/page-id-1880.html - Название с экрана

3.Ілющенко Б.М., Шаповал І.А., Контурова С.М. Методика визначення рівня задоволеності замовників [Електронний ресурс] / Вісник Доцецького національного університету, сер. В: Економіка і право, вип. 1, 2010 р- Електорон. дан. (1 файл). Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/VDU_ekon/2010_1/vdu1-2010/149.pdf - Назва з екрану

4. Юданов А.Ю. Конкуренция: теория и практика [Текст]/ 3-е изд., М.: «Гном и Д», 2001, - 304с. - ISBN 5-29б-00Уб-5

5. Шульгіна Л.М. Маркетинг у туристичній індустрії : [Текст]/ конспект лекцій. - К.: Київський національний торгівельно-економічний університет, 2010. - 83 с.

6. Лео М.В. Брендинг в системі маркетингу підприємств на ринку комерційної нерухомості: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.00.04 «Економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності) » / М. В. Лео. — Київ, 2011. — 19, [1] с.

У.Прахалад К.К., Рамасвамі, Векант. Майбутнє конкуренції. Творення унікальної цінності спільно з клієнтами [Текст] : пер. з англ. - К.: Видавництво Олексія Капусти (підрозділ «Агенція «Стандарт»), 2005. - 258 с. - ISBN 9бб-89б1-02-1

8.Гембл Поль Р., Тапп Алан, Марселла Ентоні, Стоун Мерлін. Маркетингова революція: Радикально новий підхід до перетворення бізнесу, торгової марки та отримання практичних результатів : [Текст]/ пер. з англ. занаук. ред. І.В. Тараненко. - Дніпропетровськ: БалансБізнес Букс, 200У. - 448 с. - ISBN 9У8-9бб-415-010-8

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ В СУЧАСНИХ

ЕКОНОМІЧНИХ УМОВАХ

УДК 657.4

КОНЦЕПЦІЇ УПРАВЛІННЯ ЗАТРАТАМИ ПІДПРИЄМСТВА Ахновська І. О., доцент кафедри економіки підприємства Донецького національного університету

Затрати підприємства відіграють важливу роль у його господарській діяльності. Значення має не тільки загальна величина затрат підприємства, а і їхня структура, що, з одного боку, вказує на особливості діяльності підприємства та її недоліки, а з іншого - характеризує можливості його розвитку й потенційні ризики. Значення затрат у діяльності підприємств зумовлюють необхідність з'ясування їхньої сутності. Розуміння затрат в історії економічної думки не залишалося постійним, а змінювалося разом із загальним розвитком економічної теорії та теоретичних і практичних аспектів управління затратами. Теоретичні дослідження затрат у межах трудової теорії вартості, маржиналізму, теорії виробництва і затрат, неоінституціоналізму сприяли тому, що затрати перетворилися на важливу економічну категорію та, відповідно, об'єкт управління. Сьогодні відомо багато методів управління затратами, але вибрати той чи інший з них буває надто складно. Незважаючи на чисельність методів управління затратами, розробки з обгрунтованого їх вибору майже відсутні. Це пов'язано передусім з невивченістю умов найбільш доцільного використання конкретних методів, максимально можливого використання їх переваг, нівелювання недоліків і відсутністю процедур вибору методів. Тому вивчення передумов і порядку вибору методів управління затратами підприємства - актуальне науково-практичне завдання, що потребує відповідного вирішення.

У науковій літературі та публікаціях в економічних виданнях достатньо широко висвітлено питання управління витратами. Різноманіття класифікаційних ознак затрат і методів управління ними знайшли відображення в працях таких вчених, як Е. Гутенберга, М. Грещака, В. Дерія, О. Коцюби, О. Олійник, К.Руммеля, М. Трубочкиної, Г. Фанделя. Однак, незважаючи на значну кількість досліджень у цій галузі, багато проблем залишаються дискусійними і недостатньо розробленими, що впливає на ефективність управління затратами.

Метою статті є розробка концептуальних засад управління затратами підприємства, а також аналіз методів управління затратами для подальшого вибору найбільш необхідних з них в управлінні собівартістю продукції.

У наш час вчені-економісти дискутують щодо того, коли і як вживати терміни «витрати» і «затрати». Суперечливість думок зумовлена насамперед вживанням у російській мов трьох термінів, близьких за змістом до українських: «расходы», «затраты», «издержки».

Вчені-політекономи розглядають витрати у загальноекономічному аспекті як одну з важливих економічних категорій. Проте переважна більшість цих науковців вживає категорії «затрати на виробництво», «витрати на виробництво». В «Економічній енциклопедії» за редакцією С В. Мочерного зазначено, що «витрати виробництва - спожиті в процесі виробництва продукту виробничі фонди підприємства» [1, с 203]. Німецький учений Г. Фандель у праці «Теорія виробництва і витрат» зазначає, що витрати - це «затрати факторів виробництва у вартісному вимірі». Термін «затрати» він тлумачить як «участь факторів виробництва у виробничому процесі шляхом їхнього поглинання або часткової віддачі виробничого потенціалу» [2, с 460]. У праці «Особливості бухгалтерського обліку в США» за редакцією Ф. Ф. Бутинця вказано, що «витрати - це те, що фірма платить для того, щоб вести діло і отримувати доход» [3, с 197].

Вчені-фінансисти оцінюють витрати з точки зору їхньої відповідності доходам звітного періоду та рівня впливу цих витрат на формування фінансових результатів діяльності, зокрема чистого прибутку. Проте, у фінансовій науці часто застосовують аналог терміна «витрати», який називають «видатки».

Вчені-економісти, які спеціалізуються на науковій проблематиці щодо економіки підприємств, вважають, що витрати - це важливий чинник, котрий забезпечує організацію виробництва і збуту продукції. Л. Г. Мельник та О. І. Корінцева зазначають, що витрати - це прямі і непрямі, фактичні та можливі виплати або упущена вигода, необхідні для того, щоб залучити й отримати ресурси в межах певного напрямку [4, с 369].

Значну увагу витратам приділяють вчені-економісти, які досліджують проблеми менеджменту. їх цікавить насамперед питання управління витратами підприємства, Зокрема, М. Г. Грещак та О. С. Коцюба трактують витрати підприємства як обсяг використаних ресурсів підприємства у грошовому вимірі для досягнення певної мети... Як відомо, витрати бувають інвестиційні (разові) та поточні [5, с 16].

М. І. Трубочкіна, вивчаючи проблеми управління затратами підприємства, вказує на аксіому тотожності понять «витрати» і «затрати». На думку дослідниці, «...витрати матеріальних, трудових, фінансових, природних, інформаційних та інших видів ресурсів у вартісному виразі і є затратами підприємства» [6, с.17]. Л. В. Нападовська стверджує, що термін «витрати» згідно з національними стандартами означає використання (відплив) грошових коштів. Вона вважає, що затрати слід розуміти насамперед як сукупність затрат на виробництво продукції та її реалізацію. Термін «затрати» має інший економічний зміст і призначення, на відміну від поняття «витрати», що використовується в фінансовому обліку. В системі управлінського обліку варто застосовувати термін «затрати» [7, с 64,65]. Н. Цвєткова зазначає, що затрати слід розуміти як ресурси, які використовуються для виготовлення продукції та включаються в її собівартість. Затрати на продукт відображають у балансі як активи на рахунку 23 «Виробництво» і не застосовують при визначенні фінансового результату. Термін «витрати» не застосовують у виробничій діяльності, оскільки витрати не включають у собівартість продукції, вони є витратами періоду і їх вираховують із суми доходів при визначенні фінансового результату виходячи із принципу нарахування і відповідності доходів і витрат [8, с.16]. Г. В. Нашкерська розглядає термін «витрати» з точки зору «...споживання або використання матеріалів, товарів, робіт, послуг у процесі одержання доходу». Вчена зауважує, що здійснення витрат так чи інакше пов'язане з виробництвом і реалізацією продукції [9, с 390].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89 


Похожие статьи

А О Какодєй - Методи маркетингового управління екологічними ризиками