А О Какодєй - Методи маркетингового управління екологічними ризиками - страница 79

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89 

Все це свідчить про необхідність аналізу інституційного середовища функціонування вуглевидобувних підприємств і удосконалення засобів інституційного забезпечення економічного зростання.

Проблематику інституціоналізму вперше дослідили західні вчені: Т. Веблен, Дж. Коммонс, У.-К. Літгель, Дж. Гелбрейт (60-і роки XXct.), на думку яких, саме інституціоналізм пояснює специфіку трансформаційних перетворень. Саме Т.Вебленом інститути (економічні, правові, політичні, соціальні, етичні) трактувались як результат та наслідки громадського життя і як фактори соціальної та психологічної інерції.

Інституціоналізм і сьогодні залишається єдиною науковою концепцією, що акцентує увагу на зв'язок між економікою, правом, соціологією, психологією та іншими науками. У другій половині XXct. роль інститутів у житті суспільства досліджували Г. Мюрдаль, Дж. Б' юкенен, Р. Коуз, Д. Норт та інші лауреати Нобелівської премії. Розробки цих вчених розширили сферу економічного аналізу за рахунок досліджень впливу неекономічних факторів на господарське життя. Так, Дж. Б' юкенен підкреслював, що досконалі політичні інститути - найважливі умови стабільності і добробуту країни.

В той же час Д. Норт стверджував, що тільки за рахунок еволюційного розвитку економічних систем паралельно з розвитком інституціональної структури створюються умови для ефективного використання матеріальних ресурсів на всіх рівнях національної економіки.

Слід підкреслити, що Д. Норт при аналізі реальних економічних явищ і подій використовував аналітичний апарат неоінституціоналізму, який дозволив зробити висновок про наявність протистояння державно-бюрократичного апарату і приватного інтересу, що знаходить прояв у зміні правил «економічної гри» і далі виливається у політичний «торг». Неоінституціоналізм виходить з того, що трансформація економічних відносин на всіх рівнях управління (національному, галузевому і рівні підприємства) означає встановлення нових правил гри, відповідно до яких змінюються формальні інститути (закони, стратегії, програмні документи тощо). Але успіх економічних трансформацій буде залежати і від того, наскільки вдається змінити неформальні інституції - ціннісні орієнтири, настанови, звичаї, психологію поведінки людини відповідно до нових умов господарювання.

Слід констатувати, що інституційна основа промислової економічної системи на всіх рівнях ієрархії в Україні досі не сформована. Сучасна ринкова кон' юнктура, динамічність попиту, виникнення нових ринкових умов потребують формування різних механізмів адаптації всіх промислових підприємств, в тому числі підприємств вугільної промисловості до інституційного середовища. Узгодження повноважень різних рівнів управління економічними системами може бути продуктивним на засадах методології інституціонального підходу і концепції інституціонального середовища.

Основними чинниками інституціонального середовища суспільства в цілому і окремих його підсистем (включаючи підприємства) має бути плотність та ієрархічна структура середовища [3, С.7]. При цьому під показником плотності або інвестиційної насиченості, російський вчений Г.Б. Клейнер розуміє ступінь достатньої урегульованості суб'єктів господарювання в тій сфері, де вони здійснюють свою діяльність.

Аналіз літератури [4-8] дозволив виділити наступні фактори інституційної сфери, а саме:

наявність різних інститутів у суспільстві (фірми, підприємства, фінансові та страхові компанії, інноваційні центри, органи регіональної та місцевої влади тощо);

рівень взаємозв' язку та контактів між інститутами, які закріплені у правилах та нормах поведінки, різноманітні угоди та контракти;

спроможність інтитутів до узгодженого реагування, адаптації у відповідь на змінні умови.

Недостатня насиченість інституційного середовища призводить до неповноти контрактних відносин, неурегульованості ситуацій у бік окремих сторін, порушенням у неформальних угодах при зміні обставин, що створює підгрунтя для можливих порушень. В той же час недостатня кількість формальних інститутів сприяє утворенню неформальних норм та правил, відображаючи інтереси окремих груп, які мають силові переваги (мафіозні структури, тіньова економіка). В цих умовах регулююча роль держави характеризується інституційною слабкістю. Але необхідно враховувати й той факт, що надлишок формальних інститутів може призвести до повернення командно-адміністративної системи, тобто до імовірності виникнення протирічь при встановленні норм та правил. Тому існуюче інституційне середовище має забезпечувати верховенство права, основними критеріями якого є: прозорість, відкритість, стабільність, відсутність зворотньої сили законів та ін. У зв' язку з цим потрібні дослідження у аналізі та виявленні закономірностей у розвитку інституційного середовища.

Структурно-функціональний підхід до вивчення інституційного середовища має включати наступні акспекти:

виявлення компонентів, складаючих систему (держава, галузь, регіон, підприємство) та зв' язків між ними;

дослідження внутрішнього організаційно-економічного механізму функціонування системи та окремих її частин, тобто визначення складових матриці економічної поведінки та обмежень для господарюючих суб' єктів.

Ієрархічний порядок взаємодії інститутів може визначатись тим, що окремі більш значимі та крупні (інститут власності, приватизації, банкротства та ін.) являють собою складові частини більш крупних (наприклад, похідні від інституту ринку -контракти, бюджетні відносини). Значення системи базових інститутів полягає в тому, що вони повинні давати орієнтири та індикатори змін у всіх похідних даних: стратегічних цілях розвитку суспільства, пріоритетах державної та соціальної політики. Інституційне середовище може бути структурованим (макроінституційне, мезоінституційне, мікроінституційне та наноінституційне - середовище окремих індивідів).

У вказаному контексті підприємство можна розглядати як мікроінституційну категорію, яка визначає рамки конкретної взаємодії, має достатньо постійний склад учасників та заснована на ієрархіії і власних відносинах. З позиції менеджменту для підприємств також можна виділити рівні інституційного середовища [9, С. 110]:

зовнішнє інституційне середовище може бути представлено інститутами: права; власності; ринку, що регулює взаємовідносини між економічними агентами; організації, що регулює спільну діяльність людей; індикативного планування, що регулює взаємовідносини між державою та економічними агентами(підприємствами); фінансів, що регулює кредитно-грошові відносини та ін.;

інституційне середовище найближчого оточення підприємства може представляти партнерів по угодам, інститут контрактів, а також можливе лобіювання інтересів окремих груп.

На основі вище наведеного у дослідженні необхідно сформулювати вимоги до необхідного інституційного середовища функціонування промислових підприємств: спрямованість на досягнення очікуваних результатів з урахуванням сформованих інститутів макрорівня; інформаційна доступність; одностайне розуміння правил та норм; адаптивність інституційного середовища більш низького рівня до змін середовища більш високого рівня.

Проблеми економічного зростання, перш за все, передбачають оцінку інтитуційних компонентів та змін, які можна розглядати з позицій поточних та довгострокових задач.

Інституційне середовище в Україні, яке отримало розвиток на початку 2000-х рр XXct., характеризується такими критеріями як: приватизація, законодавство (правові інститути), стан банківської системи та ін.

З позиції інституціоналізму вагомими перешкодами на шляху до впровадження кардинальних реформ як на макро, мезо та мікрорівнях в Україні є: привалювання інтересів влади над інтересами суспільства; поширення практики нехтування правами економічних агентів; використання владних повноважень для одержання надприбутків представниками бізнесу та інші.

Інституціоналізм передбачає вплив на економічне зростання шляхом введення нових норм та правил поведінки господарюючих суб' єктів, диференціації прав власності, зниження трансакційних витрат, розподілення ресурсів.

Зміни інституційного середовища мають передбачати чіткі межі та правила цих змін, тобто мають розроблятись механізми, які здатні здійснити такі зміни. Відсутність господарчих механізмів, які могли б забезпечити контрактні права, права власності, обмежує протікання інституційних процесів та формування більш ефективних структур власності, захист прав власності, умови ведення бізнесу, державне втручання у бізнес, контроль ціноутворення, доступ до аукціонів на право розробки копалин тощо. Ефективна модель корпоративного управління також є одним з основних інституційних компонентів економічного розвитку. Ключовими довгостроковими задачами у подальших дослідженнях мають стати забезпечення стійкості наявних інститутів та адаптивність створених інститутів до змінних економічних реалій, в іншому випадку економічне зростання буде носити короткостроковий характер [10, С.178].

1. Вуглевидобне підприємство (шахта)

2. Державне вугільне підприємство ДП (горизонтальні структури)

3. Приватні вуглевидобувні підприємства у складі

холдингів, концернів (вертикальна інтеграція)

/

4. Малі вугільні

підприємства

Економіка шахтарських

міст

/

Економіка вугільної галузі, країни

Товарно-сировинні ринки

Ринок праці

Ринок капіталу

Ринок грошей

Ринок прав та зобов'язань (концесія, оренда, приватизація

Ринок страхових послуг

Ринок прав на екологічні

виброси

Рис.2. Інституційна структура зв'язків вуглевидобувних підприємств із іншими підприємствами та установами

Потрібні дослідження й у системі майнових відносин, а саме: у розходженнях між формальними правами власності та реальними можливостями контролю; неефективністю процедур банкрутства та ін.

Слід зазначити, що інституційні зміни у вугільній промисловості здійснюються з відставанням від інших галузей економіки, про що свідчить той факт, що більша частина шахт залишається у державній власності; зміни організаційних структур управління проводяться непослідовно; на ринку вугільної продукції відсутня еластичність попиту; організація вугільного ринку непрозора; використання державної фінансової підтримки відбувається недостатньо ефективно.

Основними економічними інститутами з якими взаємодіють всі вуглевидобувні підприємства є ринки збуту товарної продукції та придбання факторів виробництва (технології, інновації тощо). Крім комерційних та фінансових операцій, вуглевидобувні підприємства взаємодіють з державними та місцевими органами управління в частині податкових платежів, рентних відносин, охорони навколишнього середовища.

Інституційна структура звязків вуглевидобувних підприємств наведена на рис.2

Таким чином, для підвищення капіталізації вуглевидобувних підприємств необхідно:

вдосконалити інструменти та методи формування регуляторної політики в галузі;

визначити фактори економічного зростання виходячи з потреб національної економіки у вугільній продукції;

підвищити ефективність регулювання інноваційних процесів та процесів реструктуризації у вугільній промисловості (закриття шахт) і передачі шахт у комунальну власність;

В Україні створена нормативно-правова база державного регулювання економіки та її галузей, проте необхідно враховувати особливості господарювання вуглевидобувних підприємств, до яких відносяться: значна відмінність у рентабельності шахт; наявність диференційованої гірничої ренти; висока трудо і фондомісткість вугільного виробництва; підвищена соціальна, технологічна та екологічна небезпека галузі; приналежність запасів вугілля у надрах до власності народу України.

РЕЗЮМЕ

Исследовано специфические основы капитализации предприятий угольной промышленности и выявлено основные направления усовершенствования институциональной среды и усиления факторов, направленных на экономический рост угледобывающих предприятий.

Ключевые слова: институциональное обеспечение, институциональная среда, капитализация, институциональные факторы, экономическое развитие, угольная промышленность.

РЕЗЮМЕ

Досліджено специфічні засади капіталізації підприємств вугільної промисловості та виявлено основні напрямки вдосконалення інституційного середовища та посилення чинників, спрямованих на економічне зростання вуглевидобувних підприємств. Ключові слова: інституційне забезпечення, інституційне середовище, капіталізація, інституційні чинники, економічний розвиток, вугільна промисловість.

SUMMARY

Specific bases of capitalization of enterprises of coal industry are investigational and basic directions of improvement of institutional environment and strengthening of factors, directed on the economy growing of coal enterprises are exposed.

Keywords: institutional providing, institutional environment, capitalization, institutional factors, economic development, coal industry.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1.Дементьев В. Экономическая власть и институциональная теория І В. Дементьев ІІ Вопросы экономики.-№3.-2004.-С.50-65 2.Василенко Н.В. Институциональная среда организаций: характеристики и уровни регулирования І Н.В. Василенко ІІ Проблемы современной экономики.-№3(27).-2008.-С.35-42

3. Кузьминов Я. Институты: от заимствования к выращиванию І Я. Кузьминов, В. Радаев, А. Яковлев, Е. Ясин ІІ Вопросы экономики.- №5.-2005.-С.5-27

4. Решетило В.П. Біфуркаційний характер інституційних змін соціально-економічних систем перехідного типу І В.П. Решетило ІІ Економічна теорія .-№4.-2007.- С.49-58

5. Ущаповський Ю.В. Структура економіки в контексті системного підходу до інституційного аналізу І Ю.В. Ущаповський ІІ Научные труды ДонНТУ. Сер.:экономическая.-2009.-Вып.37-3.-С.31-36

6. Мельник Т.М. Інституційні чинники економічного розвитку: теорія і практика І Т.М.Мельник ІІ Вісник Донецького національного університету. Сер.: Економіка і право.-2010.-Вип.2.-Т.1.-С.245-251

7.Чугунов І.Я. Бюджетна система в інституційному середовищі суспільства І І.Я. Чугунов, Л.В. Лисяк ІІ Фінанси України.-№11.-

2009.-С.3-11

8. Дубовой О.Ф. Вплив чинників інституційного середовища на механізм державного регулювання динаміки економічного зростання І О.Ф. Дубовой, Б.І. Кабаці ІІ Науковий вісник НЛТУ України.-2010.-Вип.20,8.-С.212-216

9. Дрозд Н.В. Інституційна структура ринку фінансового капіталу І Н.В. Дрозд ІІ Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України.-№1.-2010.-С.110-117

10. Стадник В.В. Вплив інституційних змін на еволюцію принципів управління І В.В. Стадник ІІ Вісник Xмельницького інституту регіонального управління та права.- 2004.-Вип.16.-С.176-181

УДК 339.9 (477)

ПЕРСПЕКТИВИ УЧАСТІ УКРАЇНИ В РЕГІОНАЛЬНИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ Ревенко С.А., аспірант кафедри «МЕ», Донецький національний університет

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі інтеграція України до сучасного економічного простору є актуальною темою економічних досліджень, тому що чітко виявляється прогресивна динаміка розвитку світової економіки, зокрема, швидкий економічний ріст у країнах, що розвиваються, а також глобалізація та посилення взаємозалежності країн, що свідчить про необхідність входження України у світове господарство.

Україна як молода держава заінтересована в активній участі в процесах регіональної інтеграції. В основному пріоритети інтеграційних відносин України визначаються сусідніми країнами, в першу чергу, Російською Федерацією, та країнами Західної Європи. Важливішим елементом зовнішньоекономічних зв'язків є торгові відносини, і в цьому аспекті значення відносин України з Росією дуже велике - Росія лідирує у торговому обороті України.

Мета дослідження полягає в визначенні перспектив участі України в регіональних інтеграційних процесах на основі оцінки соціально-економічних наслідків інтеграційної взаємодії.

Проблемам регіональної інтеграції присвячені праці провідних вітчизняних учених, серед яких: І. Бакаєва, О. Білорус, В. Будкін, І. Бузько, Ф. Верба, І. Гладій, Б. Губський, В. Денисюк, В. Захарова, С. Кваша, Ю. Макогон, А. Мокій, В. Новицький, В. Олефір, А. Поручник, М. Румянцев, А. Філіпенко, Г. Черніченко й ін.

Основна частина. Україна визначила своїми стратегічними партнерами США, країни-учасниці Організації Чорноморського економічного співробітництва, ГУАМ, СНД та Європейського Союзу.

Розглядаючи перспективи інтеграційних відносин у рамках СНД, слід чітко розуміти, що цей вектор інтеграції має на увазі інтеграцію з Росією. Незважаючи на труднощі, якими супроводжується співробітництво членів Співдружності Незалежних Держав в його межах, ця організація має для України важливе значення. Для нас економічний простір СНД являє потенційно широкий ринок збуту наших товарів і джерело постачання необхідної сировини (особливо енергоносіїв), машин і обладнання, товарів широкого вжитку [1, с. 39].

Збереглося ще чимало виробничих зв'язків між підприємствами України і колишніх республік СРСР. Хоч і дуже повільно, але здійснюються просування до утворення економічного простору в межах СНД. Багато товарних груп користуються пільговими тарифами. Більшість країн має безвізовий режим, що полегшує вільне пересування робочої сили. Налагоджуються на новій, ринковій основі виробничі й комерційні зв' язки між підприємствами країн-членів, розвивається співробітництво в кредитно-фінансовій сфері [2, с. 46].

Домінування Росії у зовнішньоекономічних зв' язках України пояснюється, в першу чергу, географічною близькістю, тим, що країни СНД мають від СРСР ряд взаємозв'язків, які підштовхують їх до активного співробітництва. Це єдина інфраструктура, енергетична система, система транспорту, зв' язку та телекомунікацій, єдині нафто- та газопроводи.

Формування системи ЧЕС має закономірності, які відрізняють її від інтеграційних процесів у Європейській спільноті. Система ЧЕС не ставить за мету створення відповідних структур військового і політичного типу. Йдеться лише про сприятливий клімат підприємництва та формування системи вільної торгівлі в регіоні. Але і в такому вигляді ця організація сприяє розбудові системи європейської безпеки та створює неабиякі можливості для економічного розвитку в Чорноморському і Балканському

© Ревенко С.А.., 2О11регіонах. У результаті розвитку ЧЕС можуть бути закладені підвалини трансрегіональної стабільності, яка охоплювала б не тільки Чорноморський регіон, але й інші регіони Європи, Середземномор'я, Азії.

Стосовно України причорноморське співробітництво слід розглядати у вузькому і широкому розумінні. У вузькому передбачається співробітництво територій, які безпосередньо прилягають до Чорного моря і в господарському відношенні тісно з ним пов'язані. Цей рівень регіонального співробітництва сягає корінням у колишню прикордонну і прибережну торгівлю. У ширшому розумінні йдеться про залучення до причорноморського співробітництва всього економічного простору України. Базисом для такого регіонального співробітництва є урізноманітнення напрямів і зростання гнучкості підприємницької діяльності по всій країні. На цьому рівні мають бути визначені загальні принципи інтеграційного співробітництва, розроблені й уведені до дії відповідні закони, що регулюють поведінку юридичних і фізичних осіб у зовнішньоекономічній сфері, зокрема, й економічні механізми заохочення регіонального співробітництва.

Найбільшу зацікавленість до здійснення чорноморської інтеграції висловлювали місцеві органи влади територій, які прилягають до Чорного моря. Але для поглиблення інтеграції їм необхідно збільшити в своїх регіонах виробництво експортних товарів, яке повинно перевищувати середній український рівень. Органи місцевої влади мають усіляко сприяти пожвавленню процесу чорноморської інтеграції через активне залучення банківських структур до реалізації значних проектів у галузі промисловості, транспорту, телекомунікацій, туризму, охорони навколишнього середовища. Роль місцевих органів управління у формуванні зони економічного співробітництва може також посилитися завдяки створенню асоціації або союзу чорноморських портів і регіонів.

Україна виявляє зацікавленість у реалізації в рамках ЧЕС проектів щодо модернізації нафтопереробних заводів, створення нових потужностей, зокрема терміналів на берегах Чорного моря для прийняття нафти і газу, здійснення наукових досліджень з іноземними фірмами щодо використання нетрадиційних джерел енергії, технічного переозброєння металургійних підприємств та багатосторонньої програми виробництва електронної техніки для різних галузей народного господарства [3].

У рамках ОЧЕС в Україні схвалені й поступово реалізуються наступні інвестиційні проекти:

- проект з реконструкції готельного комплексу «Ореанда»;

- будівництво рекреаційного комплексу «Аквапарк» (Ялта);

- виробництво, зберігання і переробка сільгосппродукції;

- розвиток вилову морської риби в Азово-Чорноморському басейні та оптимізація промислового виробництва рибної продукції ВАТ «Керченський рибокомбінат».

Україна зацікавлена в реалізації в рамках Організації Чорноморського економічного співробітництва проектів щодо модернізації нафтопереробних заводів, створення нових потужностей, зокрема терміналів на берегах Чорного моря для прийняття нафти й газу, здійснення наукових досліджень спільно з іноземними фірмами щодо використання нетрадиційних джерел енергії тощо [4].

Варто вважати перспективним співробітництво України у рамках ГУАМ. Це об'єднання стало важливою структурою, яке прагне до розширення економічного співробітництва Європейсько-Кавказько-Азіатського коридору. Крім того, воно стало форумом для обговорення проблем безпеки на різних рівнях.

Поглибленню співробітництва країн ГУАМ повинні сприяти наступні фактори: активізація торгово-економічних зв'язків на основі лібералізації торгівлі, узгодження концепцій структурного розвитку національних економік, активна зовнішня політика з метою залучення інвестицій, реалізація проектів у сфері енергетики та транспортної інфраструктури.

Для поглиблення економічного співробітництва в рамках ГУАМ потрібно прийняти наступні заходи:

• укласти угоди щодо проведення економічної політики у багатьох галузях;

• укласти угоди про визначення правил транспортування по території України транзитних вантажів країн-учасниць;

• створити спеціалізовані органи з залученням бізнес-структур для конкретних проектів в енергетичній, торгово-економічній, транспортній, фінансовій, науковій, туристичній сферах.

Світова фінансова криза значно прискорила пошук нових шляхів розширення ЄС. Потрібно врахувати й геополітичний вимір його розширення, а також його динаміку в контексті глобальних трансформацій від однополярного до багатополярного світу. Події на близькому сході суттєво прискорили процес посилення геополітичної достатності Євросоюзу та перспективи становлення Європи визнаним лідером світового цивілізаційного процесу. Провідними формами економічного співробітництва між Україною і ЄС дедалі частіше стають торгівля, інвестиційна діяльність та технічна допомога. Торгівлі належить центральне місце в загальній системі економічної взаємодії.

Має місце ціла низка аргументів на користь розвитку співпраці з ЄС:

1. Економічний потенціал ЄС та динаміка його розвитку дають можливість дійти висновку про те, що ЄС являє собою великий ринок збуту виробів та джерело задоволення потреб України в найрізноманітніших споживчих та інвестиційних товарах. До того ж торгівля з ЄС є важливим джерелом надходження вільно конвертованої валюти, що дозволяє обмежувати бартер, масштаби якого сьогодні загрожують не тільки збільшення негативного впливу світової кризи на економіку України, а й економічній безпеці країн ЄС в цілому.

2. Співробітництво України з ЄС необхідне для технологічного оновлення українського виробництва. Виробничі технології українських підприємств відстають від тих, що їх використовують передові європейські країни, Україна не має капіталу, необхідного для модернізації наявних та створення нових сучасних підприємств. А без модернізації успадкованих від СРСР виробничих структур Україна навряд чи може сподіватися вийти на траєкторію стійкого економічного розвитку та подолати зростаюче відставання від економічно розвинутих країн, які визначають напрями та масштаби динаміки світової економіки. Іншими словами, йдеться про створення виробничо-технологічного укладу, порівнянного з європейським.

3. Протягом десятиліть українські підприємства були фактично відрізані від світового ринку. Тому їх вихід на європейський ринок має велике значення як джерело досвіду та практичних вмінь конкурувати з виробниками інших країн, розробляти та реалізовувати стратегію виробничо-комерційної діяльності, зорієнтованої на світову кон' юнктуру відповідних ринків. При цьому слід окремо зазначити, що вміння успішно діяти на міжнародних ринках веде до підвищення рівня та якості задоволення потреб національних споживачів.

4. Розвиток співробітництва з ЄС сприятиме повнішому використанню потенціалу України як транзитної держави, що означає збільшення надходжень від експорту транспортних послуг та розвиток відповідних галузей промисловості.

5. Однією з тенденцій сучасного промислового розвитку є формування виробничо-комерційних ланцюгів, учасниками яких є фірми та підприємства різних країн. Інтеграція українських виробників у такі ланцюги дасть змогу виходити на нові перспективні ринки збуту, раціоналізувати власне виробництво, гнучкіше реагувати на зміни міжнародної економічної кон' юнктури, забезпечувати стабільний розвиток відповідних виробництв.

6. Європейський Союз - це невичерпне джерело досвіду функціонування ринкової соціально-зорієнтованої економіки та державного регулювання економічних процесів. Очевидно, саме тут Україна може отримати знання щодо розробки та реалізації антимонопольної політики та здійснення контролю за концентрацією економічної діяльності, регулюванням фондового ринку, політики в галузі зайнятості.

7. Розвиток співробітництва з ЄС неминуче означає необхідність запроваджувати відповідні правила та стандарти вироблення та реалізації економічної політики, поведінки первинних економічних агентів. А це, в свою чергу, сприятимеформуванню прозорого середовища виробничо-комерційної діяльності на національному ринку, що має надзвичайно велике значення для України.

8. Розвиток міжнародного співробітництва в цілому та економічних зв' язків з ЄС зокрема безпосередньо впливає на більш раціональний розподіл ресурсів, підвищення ефективності економічних процесів, тобто має позитивні наслідки в довготерміновому плані [5].

В який спосіб співпрацювати Україні з ЄС і бути чи не бути їй членом ЄС - залежатиме насамперед від того, що відбуватиметься у самій об' єднаній Європі. Велике значення матиме й те, як складатимуться відносини України з впливовими регіональними об' єднаннями.

У грудні 2009 року під час чергового саміту Україна - Європейський Союз не було підписано Угоду про асоціацію. Переговори про її підписання тривають 2 роки (з часу закінчення дії Угоди про партнерство та співпрацю). Серед основних причин відмови - висока корупція, повільний темп впровадження реформ, зростаючий зовнішній борг країни, постійні конфлікти у владі. Угода про асоціацію передбачає прийняття зобов' язань країною-партнером щодо реалізації політичних, торгівельно-економічних реформ та реформ права. Зі своєї сторони ЄС зобов' язується дозволити користуватись преференційним доступом до власних ринків, надавати фінансову та технічну підтримку.

Умова про асоціацію буде визначати не тільки правові відносини України та ЄС, а й стимулювати Київ до суспільних та економічних реформ. Документ передбачає співпрацю сторін у різноманітних напрямках, хоча перевага надається звісно економічній сфері. Як уже зазначалося, основна складова умови - зона вільної торгівлі.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89 


Похожие статьи

А О Какодєй - Методи маркетингового управління екологічними ризиками