А О Какодєй - Методи маркетингового управління екологічними ризиками - страница 87

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89 

РЕЗЮМЕ

У статті досліджуються підходи до створення служби економічної безпеки акціонерного товариства та видові її функції. Ключові слова: акціонерне товариство, служба економічної безпеки, видові функції економічної безпеки.

SUMMARY

Going near creation of economic security of joint-stock company service and its specific functions is probed in the article. Keywords: joint-stock company, economic security service, specific functions of economic security.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Безопасность предпринимательской деятельности: учебник І под общей ред. Шарого Л. Д. - М. : „ВК". - 2005. - 480 с.

2. Коноплева И.А. Управление безопасностью и безопасность бизнеса : учеб. пособие для вузов ІИ.А. Коноплева, И.А. БогдановІ Под ред. И.А. Коноплевой. - М. : ИНФРА-М, 2008. - 448 с.

3. Крутов В.В. Становлення та розвиток недержавної системи безпеки підприємництва. - К.: "Фенікс" 2008. - 406с.

4. Лошаков А. С. Формирование механизмов обеспечения экономической безопасности организации: дис. на соискание учёной степени канд. экон. наук : 08.00.05 І Лошаков Андрей Сергеевич. М., 2005. - 155 с.

5. Ніколаюк CI., Никифорчук Д.Й. Безпека суб'єктів підприємницької діяльності: курс лекцій ICI. Ніколаюк, Д.Й. НикифорчукІСерія: Бібліотека оперативного працівника. - К.: КНТ, 2005. - 320с.

6.Одинцов А. А. Экономическая и информационная безопасность предпринимательства : учеб. пособие для вузов І А. А. Одинцов. - М. : «Академия», 2006. - 336 с.

7.Организационные меры защиты информации [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:llwww.akona.netlstatl.htm.

8.Панин О.П. Служба безопасности и ее роль в обеспечении комплексной защиты предприятия ІО.П. ПанинІ. [електронний

ресурс]- Режим доступу: http:llwww.hr-portal.rulnodel7509.

УДК 338.5:622(477)

МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ РИНКОВОЇ ЦІНИ НА ПРОДУКЦІЮ ГІРНИЧОДОБУВНИХ ПІДПРИЄМСТВ З УРАХУВАННЯМ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВУГІЛЬНОГО РИНКУ УКРАЇНИ

Чернікова Я.В., Донецький національний університет

Для України вугільна промисловість є стратегічною галуззю, вугільні підприємства - градо- і навіть регіоностворюючими, а вугілля, відповідно, є стратегічною сировиною країни, значення якої зростає сьогодні в світлі прийдешнього з початку 2009 року підвищення цін на російський газ. А тому всі заходи, що стосуються галузі і що роблять вплив на її розвиток, мають бути ретельно продумані, зважені «за і проти».

Нинішній критичний стан вугільної галузі країни пояснюється багатьма чинниками. Основним чинником є неефективна схема роботи вугільного ринку України. Державні шахти продають вугілля через спеціалізований оптовий ринок. Вартість продажу вугілля для таких шахт встановлюється чиновниками з Мінвуглепрому. При цьому собівартість видобутку вугілля різних шахт може відрізнятися у декілька разів.

В умовах світової кризи вартість вугілля істотно знижується, так з початку кризи ціна впала майже втричі, ставши на рівні з собівартістю його видобутку. У цьому зв' язку актуалізуються питання розробки ефективного механізму формування ринкової ціни на вугільну продукцію гірничодобувних підприємств України.

Розробка науково-методичних рекомендацій з вдосконалення методології ціноутворення на вугільну продукцію можлива на підґрунті використання теорії та практики ціноутворення, у розвитку якої значний внесок зробили зарубіжні та вітчизняні вчені та спеціалісти М.М. Гурен, Я.В. Моссаковський, І.К. Салімжанов, Л.М. Рассуждай, Є.М. Братков, Н.В. Алишева, Ю.П. Ященко, В.І. Полтавець. Аналіз їх праць показав, що в економічній теорії та господарський практиці недостатньо опрацьовані питання формування цін на вугілля в умовах вільного ринкового ціноутворення.

Мета роботи - удосконалити механізм формування ціни на вугілля в ринкових умовах господарювання, з врахуванням особливостей функціонування вугільного ринку України.

Вугільна промисловість покриває зростаючу потребу в паливі таких споживачів, як енергетика, чорна металургія, комунально-побутовий сектор, населення й ін. Вугілля як паливо характеризується рядом очевидних переваг: величезні запаси, простота зберігання, транспортування й використання в побуті, можливість вирішити проблеми високої ефективності й екологічності на більшості ТЕС. Ці переваги дозволять йому зберегти своє положення, щонайменше, до 2030-2050 р. і далі, якщо не будуть знайдені інші ефективні рішення проблем нетрадиційної енергетики.

Отже, вугілля - це найбільш забезпечений розвіданими і промисловими запасами паливний ресурс, який всі провідні країни світу використовують для зміцнення національної енергетики.

Як відомо, енергетичні ресурси - основа економічної безпеки та політичної незалежності держави. Незважаючи на це, в Україні продовжує формуватися негативний імідж відношення до вугільної галузі. Спостерігається повільна адаптація її до ринкових умов господарювання, що виявляється перш за все в зниженні темпів реформування управління, приватизації, відсутності ефективної цінової політики. У зв'язку з цим по ряду економічних, фінансових, технічних і соціальних причин галузь знаходиться у важкому фінансовому положенні. Всі заходи, які здійснює уряд, не змогли вивести вугільну промисловість України з глибокої кризи, в якій вона перебуває вже більш ніж десять років, а рівень енергетичної безпеки постійно знижується.

В 2009 році вугледобувними підприємствами України було видобуто 72,3 млн. тонн вугілля, що на 5,5 млн. тонн (на 7,1%) - менше показника за аналогічний період 2008 року, у тому числі енергетичного вугілля - 46,5 млн. тонн, а об' єм коксівного вугілля склав 25,8 млн. тонн [1].

Україна забезпечує свої потреби власними енергоресурсами не більш, ніж на 45%, хоча має великий потенціал. Необхідно вказати, що жодна країна миру не будує свою енергетичну стратегію на імпортному паливі, ігноруючи власні енергоносії. Для України ця проблема надзвичайно складна. Від її вірного рішення залежить у майбутньому енергетична безпека нашої країни; бездіяльність у цій сфері приведе до того, що через 15 років наша країна буде змушена імпортувати всю необхідну їй енергію. Для того, щоб уникнути такої долі, варто зменшити обсяг споживання природного газу з одночасним збільшенням обсягу й частки споживання вугілля й продуктів його переробки. Це дозволить знизити зовнішню залежність України від поставок

© Чернікова Я.В., 2О11

" блакитного" палива й вирішити ряд соціально-економічних проблем.

В умовах розвитку ринкових відносин для обслуговування процесу купівлі-продажу об'єктивно виникає необхідність регульованої лібералізації цін на вугільну продукцію і заміни адміністративного механізму ціноутворення на ринковий механізм. Основною рисою ринкової системи ціноутворення на вугільну продукцію є не встановлення цін, як це було при планово-адміністративній системі, а їх формування виходячи з цінових чинників. Так, не можна не погодитися з думкою авторів статті [2; с. 123], що основні цінові фактори можно звести у наступні групи:

- пропозиції - кількість і ціна факторів виробництва, необхідний рівень прибутковості (рентабельності) підприємства;

- попиту - купівельна спроможність, цінність вугільної продукції для споживачів;

- співвідношення цін на альтернативні види палива (газ, топковий мазут), внутрішніх цін і цін світового ринку;

- методів державного регулювання - державна підтримка, митні збори, амортизаційні пільги, транспортні пільги, фінансово-кредитні пільги.

Проте процес ринкового ціноутворення в гірничодобувній галузі стримується умовами які склалися на самому ринку вугільної продукції та у країні в цілому. В України ринок вугілля має низку відхилень від нормального конкурентного ринку та характеризується наступними особливостями, що негативно впливають на формування ринкової ціни на продукцію вугільних підприємств.

■ Так, гірничодобувна галузь промисловості характеризується наявністю великої кількості однотипних підприємств, які добувають продукції однакового призначення. Причому кожне з цих підприємств працює у різних гірничо-геологічних та кліматичних умовах. Вони мають різні за розміром запаси корисних копалин, потужності пластів, що розробляють, різну глибину розробки. Як наслідок, суттєві різниці в витратах виробництва конкретних підприємств на видобуток практично однакової продукції [3; с. 395].

■ Підприємства гірничодобувної промисловості розробляють не поновні запаси корисних копалин. У міру виїмки запасів необхідно витрачати матеріальні, трудові і грошові ресурси для пошуку і розвідки нових родовищ корисних копалин, які розташовані частіше вже в більш віддалених районах і таких, що мають, складні умови залягання. Все це призводить до додаткових витрат або їх зростанню і як наслідок до ускладнення формування ціни на гірничу продукцію [3; с. 396].

■ В Україні на ринку вугільної продукції діє велика кількість виробників, споживачів та посередників. На перший погляд можна зробити висновок, що це ринок чистої конкуренції, але тільки на перший погляд, бо глибше бачимо, що на ньому діє певна кількість привілейованих шахт з кращими над усіма технічним озброєнням, гірничо-геологічними умовами видобутку вугілля, кращими якісними характеристиками вугілля, а також зі зручним географічним розташуванням; також окремі види вугільної продукції можуть постачатися невеликою кількістю шахт. Крім того, вугільний ринок не є повністю прозорим завдяки невизначеності обсягів пропозиції та попиту окремих видів продукції, відсутності вірогідної цінової інформації. Викладені обставини свідчать про те, що ринку вугільної продукції більш притаманна не чиста, а монополістична конкуренція, яка припускає контроль над цінами та дозволяє вести політику цін всім учасникам ринку.

■ Негативно на процес формування ціни на вугілля впливають посередники. Дуже часто вугільна продукція перш ніж потрапити до свого безпосереднього споживача, проходить великий ланцюг посередників, в результаті чого ціна виявляється суттєво завищеною [4; с. 182]. Аналіз показує, що на ринку вугільної продукції її виробники, у відмінності від посередників і споживачів, не ведуть активної цінової політики і погоджуються на встановлення договірних цін, що диктуються покупцями без належного урахування реальної цінності вугільної продукції.

■ Однією з проблем успішного реформування галузі продовжує залишатися недосконалість системи державної підтримки вуглевидобувних підприємств. Порядок держпідтримки постійно уточнювався, але його основний принцип - розподіл засобів на часткове покриття витрат за собівартістю пропорційно збиткам шахт - зберігся. Це абсолютно не стимулює пошук резервів, підтримує прагнення зберегти збитковість, аби мати право на держпідтримку, і поліпшенню показників галузі не сприяє. Нерідка засоби прямують на інші цілі: погашення боргів минулих років по заробітній платі, за кредити, за використану електроенергію [5]. Таким чином, така система не гарантована від суб'єктивізму при визначенні об'єктів і розмірів державного фінансування, блокує стимули до поліпшення роботи, перешкоджає припливу в галузь приватного капіталу [6; с. 14].

■ В Україні формування цін на вугільну продукцію законодавчо не врегульоване, а підзаконні акти, часто лише погіршують ситуацію. Єдиним документом є Закон України «Про ціни і ціноутворення», проте він має узагальнений характер, не враховує специфіки вугільної галузі і не може служити керівництвом для вуглевидобувних підприємств при формуванні цін на продукцію, що випускається. Як приклад, можна розглянути ситуацію, коли по рекомендаціях Меморандуму взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів і підприємствами гірничо-металургійного комплексу (листопад 2008 р.) ціни на вугільну продукцію стали встановлювати виходячи з рівня ціни квадратної заготівки українського виробництва на зовнішньому ринку. А в результаті в кінці 2008-го - початку 2009-го рр. різко знизилися ціни коксівного вугілля на внутрішньому ринку, об'єми його реалізації і видобутку [5].

■ В країні існує дуже велика проблема пов' язана з ринком постачання обладнання та матеріалів. Так головними постачальниками обладнання є недержавні підприємства - не виробники цієї продукції, а фактично посередники, які реалізують товарно-матеріальні цінності за завищеними цінами. Таким чином, ринок постачання устаткування є монополізованим крупними посередницькими структурами, які своєю діяльністю постійно збільшують собівартість вугільної продукції, а це, як відомо, сприяє збільшенню збитків і як наслідок, призводить більшість шахт до банкрутства.

■ Через те, що шахти в основному знаходяться у державній власності та одержують державну фінансову підтримку своєї діяльності, держава має право також втручатись в процеси формування цін на вугільну продукцію.

■ Ще одна негативна обставина існування компанії «Вугілля України», яка зараз на монопольних умовах виконує функції оператора вугільного ринку [7]. За власною думкою, «Вугілля України» виконує функцію регуляції ринку вугільної продукції, забезпечує фінансове балансування галузі шляхом формування оптимальної ціни на вугілля, яке реалізується споживачам. Проте, фактично це відбувається незаконно. Немає жодного нормативного документа, який надавав би компанії права бути оператором і здійснювати регуляцію згаданого ринку [8].

Наведені дані дають підстави для висновку про те, що і ринок збуту вугільної продукції, і ринок постачання обладнання фактично монополізовані крупними посередницькими структурами. Механізм ціноутворення на вугільну продукцію не відповідає ринковим принципам, продовжує зростати диспаритет в динаміці цін на вугілля і гірничошахтне устаткування та матеріально-технічні ресурси для видобутку вугілля. Існуючий низький рівень цін не забезпечує покриття навіть поточних витрат на виробництво, подальший розвиток шахт, штучно поглиблює їх збитковість, створює хибне уявлення про не конкурентоспроможність вугледобувних підприємств.

Рис. l. Механізм формування ціни на вугільну продукцію в ринкових умовах господарювання

На міжгалузевому ринку працює, досить проста замкнена схема: вугільна промисловість (вугілля за заниженою ціною) -металургійна промисловість (експорт металу), електроенергетика - машинобудування (обладнання за завищеною ціною) - вугільна промисловість. Збитки державних підприємств відшкодовуються за рахунок Державного бюджету, а якщо ні - то сприяють накопиченню боргів підприємства, з метою подальшої його приватизації за борги. Бюджетні кошти використовуються неефективно, їх об'єм недостатній для забезпечення позитивних зрушень в галузі. Відсутні дієві механізми і стимули для підвищення ефективності роботи вугільних підприємств державної форми власності.

Нами удосконалено механізм формування ціни на вугільну продукцію в ринкових умовах господарювання, який дозволить запобігти негативному впливу перерахованих умов і особливостей ціноутворення на ринку вугільної продукції (рис. 1). Як відомо, ринкова ціна визначається взаємодією попиту і пропозиції між собою, без будь-якого впливу на цей процес держави. Такі вихідні позиції при формуванні ціни і процесу ціноутворення є найбільш визнаними в сучасній ринковій економіці та незмінними за умов нормального конкурентного ринку [9; c. 9]. Проте, виходячи з того, що вугільна промисловість є однією з базових для економіки України, від стабільності якої залежить робота суміжних базових галузей - електроенергетики і металургії, а також забезпечення паливом і енергією комунально-побутового сектора країни, держава не може повністю відсторонитися від існуючих проблем в діяльності цієї галузі, та процесів ціноутворення зокрема.

Тому роль держави повинна полягати в дієвому законодавчому забезпеченні галузі, в контролі за діяльністю багаточисельних посередників, а також в регулюванні діяльності підприємств виробників обладнання для шахт з метою демонополізації ринку гірничошахтного устаткування. Оскільки ціна формуватиметься ринковим шляхом на основі попиту і пропозиції, то вона через деякий час зможе виконувати одну зі своїх ринкових функцій - кумулятивну: тобто за допомогою ціни суб'єкт господарювання зможе впливати на процес кількісного збільшення споживачів своєї продукції або орієнтуватися на певний шар споживачів [10; с. 125].

Таким чином, дія даної функції дозволить усунути одну з проблем, що нині існує, наявність на ринку вугільної продукції монопольного оператора компанії «Вугілля України», яка незаконно, за власною ініціативою забезпечує фінансове балансування галузі шляхом формування оптимальної ціни на вугілля, яке реалізується споживачам. Ринкова ціна самостійно сформує коло споживачів вугільної продукції, та допоможе вугільному ринку стати більш прозорим та наблизитися до умов досконалого конкурентного ринку.

РЕЗЮМЕ

В статье рассмотрены особенности функционирования угольного рынка Украины. Усовершенствовано механизм формирования цены на уголь в рыночных условиях хозяйствования, с учетом особенностей сложившихся на рынке.

Ключевые слова: горнодобывающая отрасль, уголь, рыночная цена, рынок угольной продукции, условия функционирования, механизм.

РЕЗЮМЕ

В статті розглянуто особливості функціонування вугільного ринку України. Удосконалено механізм формування ціни на вугілля в ринкових умовах господарювання, з врахуванням особливостей, що склалися на ринку.

Ключові слова: гірничодобувна галузь, вугілля, ринкова ціна, ринок вугільної продукції, умови функціонування, механізм.

SUMMARY

The features of functioning of coal market of Ukraine are considered in the article. Improved mechanism of forming of price on coal in the

market conditions of management, taking into account the features of folded at the market.

Keywords: mining industry, coal, market price, market of coal products, operating conditions, mechanism.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

информаційно-аналітичний звіт про розвиток вугільної промисловості України у 2009 році [Електронний ресурс]: Міністерство вугільної промисловості. - Режим доступу: http:llwww.mvp.gov.ualmvplcontrolluklpublishlcategory?cat_id=52294

2.Рассуждай Л.Н.      Ценообразование на угольную продукцию на основе взаимовыгодных отношений между шахтами итеплоэлектростанциями [текст] / Л.Н. Рассуждай, Е.Н. Братков, В.В. Цыкарева // Економіка промисловості. - 2002. - № 2 (16). -С. 123-128.

3. Моссаковский Я.В. Экономика горной промышленности: Учебник для вузов. [текст] / Я.В. Моссаковский. - М.: Издательство Московского государственного горного университета, 2004. - 525 с.: ил.

4. Рассуждай Л.Н. Методологические положення по совершенствованию цен на коксующиеся угли на основе взаимовыгодных отношений между производителями и потребителями угольной продукции [текст] / Л.Н. Рассуждай, Е.Н. Братков, Н.В. Алышева // Економіка промисловості. - 2003. - № 1 (19). - С. 181-187.

5. Угольная промышленность Украины: факты, цифры, перспективы [Электронный ресурс]: Еженедельник 2000 - Режим доступа: http://2000.net.ua/2000/derzhava/ekonomika/66995

6. Полтавец В.И. Альтернативы реформирования угольной промышленности Украины [текст]/ В.И. Полтавец, Б.А. Грядущий, Г.Л. Майдуков // Уголь. - 2008. - № 7. - С. 10-16.

7. Стратегическая цель - возрождение углепрома [Электронный ресурс]: Международный деловой журнал "Инвест-Украина" №3 (42). - 2010. - Режим доступа: http://investukr.com.ua/get-news/405/

8. АМКУ против монополизации угольного рынка [Электронный ресурс]: E-Finance - Режим доступа: пр://є-finance.com.ua/ru/commodities/2008/03/27/

9. Ляшенко О.Ф. Особливості умов формування ринкових цін на енергетичне вугілля для ТЕС [текст] / О.Ф. Ляшенко // Уголь

Украины. - 2007. - № 6. - С. 9-10.

10.Чернікова Яна. Теоретичні основи функцій ціни та системи цін в умовах ринкової економіки [текст] / Яна Чернікова // Економічний аналіз: зб. наук. праць. - Тернопіль: Видавництво Тернопільського національного економічного університету «Економічна думка», 2010. - Вип. 7. - С. 124-128.

УДК 330.142: 330.356.2/.4

ПРОБЛЕМИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Щетініна О.К., зав. кафедри вищої і прикладної математики ДонНУЕТ ім. М. Туган-Барановського

Палагута К.О., доцент кафедри інформаційних систем і технологій управління ДонНУЕТ ім. М. Туган-Барановського

В умовах інформаційної економіки, економіки знань інтелектуальний капітал є найважливішим фактором економічного зростання, соціального розвитку суспільства. В інформаційній економіці на відміну від попереднього періоду вирішальним фактором розвитку є не матеріально-речовинний і фінансовий капітали, а інтелектуальний капітал. Вирішення проблем розвитку інноваційної економіки потребує поглиблення знань про високі, наукоємні та інформаційні технології, управління інтелектуальним потенціалом персоналу, економічну сутність інтелектуального капіталу, особливості його формування, відтворення та використання, інструменти і методи ефективного управління інтелектуальним капіталом на всіх рівнях економіки - мікрорівні, мезорівні та макрорівні.

Теоретичні і методологічні проблеми формування, накопичення, ефективного використання інтелектуального капіталу досліджувалися у наукових працях багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів. Серед них: Г. Беккер, Л.С. Бляхман, Е. Брукінг, О. Бутрик-Сіверський, К. Віг, Дж. Гелбрейт, З.А. Грандберг, П. Дракер, Л. Едвінсон, В.Л. Іноцемцев, О. Кендюхов, Д. Клейн, М.Д. Кондратьєв, Л.І. Лукічева, Х. Мак-Дональд, М.Мелоун, О.Ф. Морозов, М. Полані, Л. Прусак, Н. Ромер, П. Салліван, К. Свейби, М.И. Скаржинскій, Р. Солоу, П. Страссман, Т. Стюарт, В.О. Супрун, І. Хіроякі, Т. Шульц, Й. Шумпетер та інші. Разом з тим, проблеми оцінки і управління інтелектуальним капіталом ще далеко не вирішені.

Метою статті є аналіз методів оцінки інтелектуального капіталу на макрорівні, аналіз можливостей застосування різних методів для оцінки інтелектуального капіталу підприємств України.

Існують різні визначення поняття «інтелектуальний капітал». Зокрема, «інтелектуальний капітал - це капітал, створений людським і / або машинним інтелектом і представлений інтелектуальними ресурсами, але тільки тими, що здатні створювати нову вартість» [1, с. 40]. Професор Морозов О.Ф. дає таке визначення: «Інтелектуальний капітал - це економічні відносини з приводу відтворення і відчуження результатів інтелектуальної (креативної) діяльності, що виникають між носіями інтелектуальних здібностей, що приймають форму інтелектуальної власності, та її потенційними споживачами» [2, с. 40]. Більш детальне визначення надала Супрун В. О.: «с экономической точки зрения интеллектуальный капитал представляет собой совокупность знаний, навыков, умений человека, его мобильности (способности к восприятию новой информации, обучению, переподготовке, адаптации к новым условиям) и способности к творчеству (как уникальной деятельности человека), обеспечивающих возможность создания продукта в процессе движения интеллектуального капитала и нематериального потенциала общества, в том числе и в виде нематериальных активов» [3, с. 102].

На теперішній час більшість науковців у структурі інтелектуального капіталу виділяють такі складові, як людський капітал, організаційний капітал і клієнтський або споживацький капітал, між якими існують зв' язки. Людський капітал - частина інтелектуального капіталу, що має безпосереднє відношення до людей, персоналу підприємства, важливий при проведені інновацій і оновленні, не є власністю підприємства. Організаційний капітал - процедури, технології, системи управління, технічне та програмне забезпечення, оргструктура, патенти і торговельні знаки, це організаційні можливості підприємства відповідати потребам ринку. Організаційний капітал надає можливість використовувати людський капітал у організаційних системах, у більшому ступені є власністю підприємства. Споживацький або клієнтський капітал складається із тривалих зв' язків з клієнтами і споживачами персоналу підприємства. Загальна структура інтелектуального капіталу подана на рисунку 1.

Слід відмітити, що проблемам оцінки і управління інтелектуальним капіталом на мікрорівні - рівні підприємств присвячена значна кількість праць науковців-економістів, ці проблеми також вирішуються у багатьох практичних розробках. Складність оцінки інтелектуального капіталу пов' язана з такими факторами:

- Невизначеність як основна властивість процесу створення нового знання, коли цінність нового знання не пов'язана з досвідом і попередніми подіями, стає відомою лише після застосування нового знання на практиці.

- Можливість копіювання знань як елементів інтелектуального капіталу з мінімальними витратами для імітаторів, що знижує вартість капіталу для первинного володаря.

- Неліквідність компонентів інтелектуального капіталу, пов' язана, в першу чергу, із відсутністю ліквідних ринків інтелектуального капіталу.

- Інтелектуальний капітал характеризується значними неповернутими втратами, що є причиною підвищеного ризику.

- Взаємозалежність, взаємопов' язаність між собою компонентів інтелектуального капіталу призводить до того, що загальна вартість інтелектуального капіталу перевищує вартість окремих його елементів.

На теперішній час для оцінки інтелектуального капіталу використовуються різні інструменти і методи, зокрема такі, як:

© Щетініна О.К., Палагута К.О., 2011вартісна модель визначення інтелектуального капіталу;

коефіцієнт Тобіна - вимірює інтелектуальний капітал як відношення між ринковою і обліковою (балансовою) вартістю підприємства [4, 5];

метод визначення розрахункової вартості нематеріальних активів (CIV) (аналогічний розрахунку вартості торгівельної

марки);

модель визначення доходу від капіталу знань KCE; критеріальна оцінка людського капіталу; критеріальна оцінка споживацького капіталу [5];

методологія обліку для обчислення і розподілення вартості інтелектуального капіталу між п'ятьма видами активів: активами; навичками і неявними знаннями; колективними цінностями і нормами; технологіями і явними знаннями; основними і управлінськими процесами (The Value Explorer TM) [6] та ін.

Рис. l. Структура інтелектуального капіталу

Часто у різних літературних джерелах [6, 7] використовується вартісна модель визначення інтелектуального капіталу як виміру інтелектуальних переваг підприємства, згідно з якою вартість інтелектуального капіталу визначається за формулою:

Уік = Ук-(Ул -Унмл), (1)

де Уік - вартість інтелектуального капіталу; - ринкова вартість компанії; У А - вартість активів компанії; УнМА — вартість нематеріальних активів.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89 


Похожие статьи

А О Какодєй - Методи маркетингового управління екологічними ризиками