А О Какодєй - Методи маркетингового управління екологічними ризиками - страница 88

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89 

Найбільш популярним інструментом оцінки інтелектуального капіталу на теперішній час є коефіцієнт, запропонований лауреатом Нобелевської премії в області економіки Джеймсом Тобіном [5]. Тобін запропонував порівнювати ринкову вартість фондів підприємства з вартістю їх заміни. Коефіцієнт Тобіна не був призначений для вимірювання інтелектуального капіталу. Однак, значення коефіцієнту, що значно перевищує одиницю, відображають ефективність вкладень у людський капітал та новітні технології.

Застосування як вартісної моделі визначення інтелектуального капіталу, так і коефіцієнта Тобіна на практиці, зокрема в реаліях української економіки, ускладнюється практичною неможливістю визначення реальної ринкової вартості підприємства. Це пов'язано з нерозвиненістю фондового ринку, дією непрозорих, часто корупційних схем продажу підприємств. За цих умов вважати вартість продажу підприємства об'єктивною, такою, що характеризує у тому числі і інтелектуальний капітал, неможливо.

Недостатньо проробленими є також питання визначення і відображення в обліку нематеріальних активів, об' єктів інтелектуальної власності як складових інтелектуального капіталу. Облік нематеріальних активів ведеться у відповідності до «Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» [8]. Спірними, на нашу думку, є положення стандарту, згідно яких не визнаються матеріальними активами, а підлягають відображенню в обліку в складі витрат звітного періоду витратина дослідження, на підготовку і перепідготовку кадрів, на реорганізацію підприємства та інші витрати, що безпосередньо формують інтелектуальний капітал підприємства, створюють нематеріальні активи підприємства. Те, що зараз нематеріальні активи обліковуються по первісній вартості їх придбання або створення не дає можливість оцінити їх участь у формування додаткової вартості.

Оригінальний спосіб оцінки матеріальних активів розроблено групою дослідників під керівництвом Томаса Паркінсона [5]. Розрахункова вартість нематеріальних активів (CIV - calculated intangible value) визначається згідно з цим методом за таким алгоритмом:

1. Визначається середній операційний дохід (EBIT) за три роки.

2. Визначається на основі балансів за три роки середня вартість матеріальних активів.

3. Розраховується рентабельність матеріальних активів (ROA) шляхом ділення середніх доходів на середні матеріальні

активи.

4. Визначається середньогалузева рентабельність матеріальних активів за аналогічний період часу.

5. Визначається «зайвий» або «надлишковий» прибуток шляхом віднімання з середнього операційного доходу (крок 1) добутку середньої вартості матеріальних активів (крок 2) на середньогалузеву рентабельність (крок 4).

6. Визначається середня ставка податку за три роки. Надлишковий прибуток зменшується на податок - це премія, отримана завдяки використанню нематеріальних фондів.

7. Чиста поточна вартість нематеріальних фондів визначається шляхом ділення результату, отриманого на кроці 6, на прийнятну ставку дисконтування.

Метод CIV надає можливість визначити зв' язок між вартістю нематеріальних активів підприємства і можливістю виробляти і отримувати знання, порівнювати між собою різні підприємства певної галузі. Разом з тим, метод має певні недоліки, зокрема:

- Не може бути використаний для підприємств, що не мають аналогів.

- Не застосовується до підприємств, що не мають прибутку.

Для українських підприємств застосування даного методу ускладнюється також відсутністю достовірної статистичної інформації по галузях економіки, у тому числі щодо середньогалузевої рентабельності.

Модель визначення доходу від капіталу знань KCE (Knowledge Capital Earnings) розробив професор Нью-Йоркського університету Барух Лев. Модель ґрунтується на таких положеннях:

<