А О Какодєй - Методи маркетингового управління екологічними ризиками - страница 88

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89 

Найбільш популярним інструментом оцінки інтелектуального капіталу на теперішній час є коефіцієнт, запропонований лауреатом Нобелевської премії в області економіки Джеймсом Тобіном [5]. Тобін запропонував порівнювати ринкову вартість фондів підприємства з вартістю їх заміни. Коефіцієнт Тобіна не був призначений для вимірювання інтелектуального капіталу. Однак, значення коефіцієнту, що значно перевищує одиницю, відображають ефективність вкладень у людський капітал та новітні технології.

Застосування як вартісної моделі визначення інтелектуального капіталу, так і коефіцієнта Тобіна на практиці, зокрема в реаліях української економіки, ускладнюється практичною неможливістю визначення реальної ринкової вартості підприємства. Це пов'язано з нерозвиненістю фондового ринку, дією непрозорих, часто корупційних схем продажу підприємств. За цих умов вважати вартість продажу підприємства об'єктивною, такою, що характеризує у тому числі і інтелектуальний капітал, неможливо.

Недостатньо проробленими є також питання визначення і відображення в обліку нематеріальних активів, об' єктів інтелектуальної власності як складових інтелектуального капіталу. Облік нематеріальних активів ведеться у відповідності до «Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» [8]. Спірними, на нашу думку, є положення стандарту, згідно яких не визнаються матеріальними активами, а підлягають відображенню в обліку в складі витрат звітного періоду витратина дослідження, на підготовку і перепідготовку кадрів, на реорганізацію підприємства та інші витрати, що безпосередньо формують інтелектуальний капітал підприємства, створюють нематеріальні активи підприємства. Те, що зараз нематеріальні активи обліковуються по первісній вартості їх придбання або створення не дає можливість оцінити їх участь у формування додаткової вартості.

Оригінальний спосіб оцінки матеріальних активів розроблено групою дослідників під керівництвом Томаса Паркінсона [5]. Розрахункова вартість нематеріальних активів (CIV - calculated intangible value) визначається згідно з цим методом за таким алгоритмом:

1. Визначається середній операційний дохід (EBIT) за три роки.

2. Визначається на основі балансів за три роки середня вартість матеріальних активів.

3. Розраховується рентабельність матеріальних активів (ROA) шляхом ділення середніх доходів на середні матеріальні

активи.

4. Визначається середньогалузева рентабельність матеріальних активів за аналогічний період часу.

5. Визначається «зайвий» або «надлишковий» прибуток шляхом віднімання з середнього операційного доходу (крок 1) добутку середньої вартості матеріальних активів (крок 2) на середньогалузеву рентабельність (крок 4).

6. Визначається середня ставка податку за три роки. Надлишковий прибуток зменшується на податок - це премія, отримана завдяки використанню нематеріальних фондів.

7. Чиста поточна вартість нематеріальних фондів визначається шляхом ділення результату, отриманого на кроці 6, на прийнятну ставку дисконтування.

Метод CIV надає можливість визначити зв' язок між вартістю нематеріальних активів підприємства і можливістю виробляти і отримувати знання, порівнювати між собою різні підприємства певної галузі. Разом з тим, метод має певні недоліки, зокрема:

- Не може бути використаний для підприємств, що не мають аналогів.

- Не застосовується до підприємств, що не мають прибутку.

Для українських підприємств застосування даного методу ускладнюється також відсутністю достовірної статистичної інформації по галузях економіки, у тому числі щодо середньогалузевої рентабельності.

Модель визначення доходу від капіталу знань KCE (Knowledge Capital Earnings) розробив професор Нью-Йоркського університету Барух Лев. Модель ґрунтується на таких положеннях:

- Снують три джерела формування доходу - фізичні, фінансові, невловимі.

- Усе, що не відноситься до фізичних і матеріальних активів, пов' язано зі знаннями і відповідно з активами знань.

- На відміну від матеріальних фізичних і фінансових активів, невловимі активи не можуть обліковуватися агрегованими сумами грошей, витрачених на придбання, оскільки не існує транс акційного ринку для даних активів.

Сутність методу полягає у розподіленні прибутку між активами, що генерують дохід. Б. Лев запропонував новаторський підхід до оцінки знань і ідей, відповідно до якого «капитал знаний компании может быть рассчитан как разность нормализованных доходов и суммы материальных и финансовых активов, поделенная на ставку дисконтирования интеллектуального капитала» [9, c. 225]. Розрахунок вартості інтелектуального капіталу виконується за формулою:

V    -  РН РНФА

S д     S д

де     Рн - нормований прибуток;

S д — ставка дисконтування інтелектуального капіталу; РнФА — прибуток матеріальних і фінансових активів.

Перевагами даної моделі є відображення вкладу невловимих активів у формування виручки, відсутність необхідності компаній - аналогів, використання публічної, відносно доступної інформації. Модель KCE має такі недоліки:

- Використання аналітичних прогнозів і, відповідно, вплив суб' єктивних оцінок.

- Модель не враховує синергетичний ефект від використання трьох джерел формування доходу.

- Складність визначення ставки дисконтування для капіталу знань.

На основі аналізу вартісних оцінок інтелектуального капіталу можна зробити висновок, що найбільш прийнятний, на нашу думку, є метод CIV.

Для оцінки людського та споживацького капіталу, як складових інтелектуального капіталу, застосовувати вартісні показники практично неможливо. Слід погодитися з думкою Ыоземцева В.Л., що на теперішній час «происходит сложное переплетение различных по своей природе оценок. Как отдельные материальные блага, так и способности человека, представленные в виде «интеллектуального капитала», а в последнее время во все возрастающей степени и социальные институту оцениваются в привычной денежной форме, не обладая при этом той стоимостью, которая всегда считалась содержанием таковой» [4, c. 349]. Оцінка людського капіталу може здійснюватися за різними критеріями, зокрема такими:

- Аналіз інноваційної активності. Оскільки результатом застосування нових знань є новизна, одним з критеріїв ефективності людського капіталу може бути частка нових виробів і послуг у загальному обсязі продажів. Аналіз динаміки даного показника дає уяву про ефективність використання людського капіталу підприємства.

- Аналіз трудового стажу, досвіду, кадрів.

- Аналіз рівня освіти персоналу, розвитку нових технологічних навичок, підвищення кваліфікації.

- Аналіз рівня задоволення співробітників роботою, умовами праці, культурою підприємства.

- Аналіз використання робочого часу.

Оцінка споживацького капіталу також виконується переважно із застосуванням поєднання кількісних і якісних методів. Це визначення долі постійних клієнтів у доході підприємства, аналіз динаміки цього показника, аналіз задоволеності споживачів, аналіз ринку тощо.

Важливою складовою управління інтелектуальним капіталом є також постійний моніторинг структурного капіталу, у першу чергу банку знань. Для цієї мети може використовуватися, наприклад, оціночна матриця У. Енсона, за допомогою якої з використанням двадцяти показників можна оцінити кожний інтелектуальний актив підприємства.

Оцінка інтелектуального капіталу може виконуватися також із застосуванням методу The Value Explorer, побудованому на основі ідентифікації ключових компетенцій як стратегічно важливих складових інтелектуального капіталу підприємства. Сутність методу  полягає  у  проведенні  оцінки  вартості  з  використанням  опитувань  за рахунок  визначення  доданої вартості,конкурентоспроможності, потенціалу, сталості і надійності кожної з виділених ключових компонент, проведенні фінансової оцінки інтелектуального капіталу шляхом розподілення частки прибутку підприємства по ключовим компетенціям, розробці плану заходів для менеджменту по удосконаленню управлінням інтелектуальним капіталом. До недоліків методу слід віднести складність, неможливість однозначного визначення ключових компетенцій, наявність суб' єктивних підходів. Висновки.

Розглянуто різні методи оцінки інтелектуального капіталу підприємства: вартісна модель, коефіцієнт Тобіна, метод визначення розрахункової вартості нематеріальних активів (CIV), модель визначення доходу від капіталу знань KCE, критеріальні оцінки людського та споживацького капіталів, метод The Value Explorer, відмічені сильні та слабкі сторони кожного з методів.

Для оцінки інтелектуального капіталу українських підприємств найбільш доцільно використовувати вартісну модель, метод CIV і критеріальні методи.

Перспективами подальших досліджень у цьому напрямку є розробка нових методів оцінки інтелектуального капіталу, що ґрунтуються на українських економічних реаліях.

РЕЗЮМЕ

В статье рассмотрена структура интеллектуального капитала, проанализированы различные методы оценки интеллектуального капитала, возможности применения разных методов для оценки интеллектуального капитала предприятий Украины. Ключевые слова: интеллектуальный капитал, структура интеллектуального капитала, оценка интеллектуального капитала.

РЕЗЮМЕ

У статті розглянуто структуру інтелектуального капіталу, проаналізовані різні методи оцінки інтелектуального капіталу,

можливості застосування різних методів для оцінки інтелектуального капіталу підприємств України.

Ключові слова: інтелектуальний капітал, структура інтелектуального капіталу, оцінка інтелектуального капіталу.

SUMMARY

In the article the structure of the intellectual capital is considered, methods of an estimation of the intellectual capital, possibility of application of different methods for estimation of the intellectual capital of the enterprises of Ukraine are analysed. Keywords: the intellectual capital, structure of the intellectual capital, an estimation of the intellectual capital.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Кендюхов О.В. Iнтелектуальний капітал підприємства: методологія формування механізму управління: Монографія І НАН України; Ыститут економіки промисловості; ДонУЕП. - Донецьк: ДонУЕП, 2006. - 307 с.

2. Морозов О.Ф. Ціна думки - інтелектуальний капітал: Монографія. - Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2005. - 352 с.

3. Супрун В.А. Интеллектуальный капитал: Главный фактор конкурентоспособности экономики в XXI веке. - М.: КомКнига, 2006.

- 192 с.

4. Иноцемцев В.Л. За пределами экономического общества: постиндустриальные теории и постэкономические тенденции в современном мире. - М.: ACADEMIA, Наука, 1998 . - 639 с.

5. Стюарт Томас А. Интеллектуальный капитал. Новый источник богатства организации І Пер. с англ. - М.: Поколение, 2007. - 368 с.

6. Лукичева Л.И. Управление интеллектуальным капиталом: [учеб. пособие] І Л.И. Лукичева. - М.: Омега-Л, 2007. - 552 с.

7. Интеллектуальный капитал - стратегический потенциал организации: Учебное пособие. Под ред. д.э.н. проф. Гапоненко А.Л., д. э. н. Орловой Т. М. - М.: Издательский Дом «Социальные отношения», 2003. - 184 с.

8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи». Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 р. № 242. Зареєстровано і Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 р. № 750І4043. - [Електронний ресурс]. -Режим доступу: < http:llzakon.rada.gov.ua>

9. Харрингтон Дж., Воул Ф. Совершенство управления знаниями І Пер. с англ. А.Л. Раскина; под науч. ред. А.Б. Болдина. - М.: РИА «Стандарты и качество», 2008. - 272 с.

УДК 33О.342.146

СУТНІСТЬ ПРОЦЕСУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Щетинська Я.В., к.е.н., ст. викл.

Нагромаджений досвід трансформації економіки свідчить про складність, тривалість і високі соціальні витрати переходу до ринкової економіки. Більшість пострадянських країн з перехідною економікою за сімнадцятирічний період не тільки не перевершили, а й не досягли дореформених показників рівня життя. Незавершеність процесу соціально-економічних реформ та їх недостатня соціальна результативність зумовили підвищення інтересу до дослідження довгострокових чинників сталого соціально-орієнтованого економічного зростання. Це відповідає загальносвітовим тенденціям, що підтверджують неможливість переходу до сталих темпів економічного розвитку без створення основ для такого ж сталого соціального розвитку. Крім того в останні двадцять років в більшості розвинутих країн світу якість життя людини почала займати пріоритетне місце як об' єкт в державному регулюванні та політиці. Заходи з розвитку людини та якості його життя реалізуються відповідно до концепції людського розвитку та цілей розвитку тисячоліття ООН [1]. Це можливо тільки в умовах соціалізації економічних суспільних процесів, відносин та розбудови соціальної економіки і громадянського суспільства, що регламентується Конституцією України [2] та потребує пріоритет її розвитку в напрямку євроінтеграції.

Незважаючи на певний розвиток теорії і практики соціальної економіки в Україні існують різноманітні уявлення щодо сутності, ролі та місця соціалізації в процесі трансформації економіки, що має пряме відношення до з' ясування соціальної економіки.

Метою данної статті є аналіз теоретичної і практичної бази процесу соціалізації та соціальної економіки.

Соціалізація є поняттям, яке пов' язане з питанням соціальної економіки завдяки процесу еволюції та соціальній трансформації перехідної економіки. Соціалізація економіки стала спеціальним об' єктом розгляду відносно недавно, хоча існує з моменту перших кроків розвитку благодійності. Різні наукові школи наповнюють цей термін авторським змістом, відповідно до цілей дослідження. У результаті один і той же термін "соціалізація" відносять до різних сфер об' єктивної економічної дійсності.

Вперше поняття соціалізації виникло в соціології. Як свідчить В. Осипов [3] для уникнення нескінченного розширення цього поняття, коли кожне нове соціальне явище в економіці включається в його зміст і внаслідок цього втрачаються залишки спочатку прийнятого в соціології значення, як процесу щодо інтеграції індивіда в суспільство через засвоєння ним цінностей, норм

© Щетинська Я.В., 2О11поведінки, установок, а також і всієї сукупності знань суспільства. Поширення терміну на економічні процеси та відношення потребують поширеного його обгрунтування.

На думку Ю.К. Зайцева сутність соціалізації суспільного та економічного життя полягає в тому, що створюється інформаційне суспільство, завдяки якому присутній високий рівень знань, що формує нові потреби не лише економічного, а й соціального спрямування і забезпеченні політичної, економічної, екологічної, культурної та духовної безпеки [4].

На думку С. Ліндерберга, процес соціалізації, як найважливіший етап взаємодії людей в процесі економічної діяльності, пов'язаний з досить високими «внутрішніми» трансакційними витратами, зумовленими особливостями людини: здібністю до навчання, рівнем освіти, комунікабельністю [5].

Таким чином, можливо підтримати точку зору до розгляду соціалізації економіки як процесу: „соціалізація економічних відносин на макрорівні полягає в узгодженні і координації індивідуальних та суспільних інтересів за допомогою вироблених суспільством норм і цінностей у напрямі досягнення економікою суспільного оптимуму та підвищення соціального добробуту». Система соціалізації економіки України представлена на рис. 1, вона характеризується соціальною трансформацією у напрямах труда, соціального захисту, освіти, житла, екології, науки.

Процес соціалізації

Соціальна ринкова

економіка Нові якості ринкової

економіки

Цілі:

1. Максимізація прибутку.

2. Соціальна безпека за рахунок соціальних гарантій та страхування на рівні політичної

безпеки

Соціалізація Напрямки   —   труд,   соціальний захист, освіта,    житло,    екологія,    наука, фізична культура і спорт.

Завдання: соціальна переорієнтація виробництва,   гуманізація   праці   і життя,

скорочення    соціальних диференціацій,

розвиток соціальної сфери, розвиток творчих здібностей працівників, розширення освітнього потенціалу, зменшення соціальних,

екологічних, культурних ризиків, розвиток колективної  власності  — кооперативів,

соціальних підприємств, об'єднань

взаємодопомоги.

Цілі:

1. Забезпечення

соціального оптиміму економіки

2. Підвищення соціального добро­буту: гідна якість

життя населення

Рис. 1. Система соціалізації економіки

Практичні проблеми сучасного періоду реформування українського суспільства ставлять питання про доцільність цілеспрямованого формування соціальної економіки, як одного із найбільш необхідних пріоритетів розвитку.

Як пише І. Савченко соціальна держава не може бути віднесена до аксіоматичних і незаперечних характеристик державності. Цьому перешкоджає невизначеність самих понять «соціальна держава» та «соціальна економіка.

Розглянемо погляди на ці явища представників різноманітних наукових напрямків. У західноєвропейській науці проблеми соціальної економіки активно вивчаються вже півтора століття. Вперше ввів у науковий обіг дефініцію «соціальна держава» («^оЕІакгааІ») німецький вчений Л. Штайн. Але сам термін соціальна економіка вперше з'явився у Франції у продовж першої третини 19 століття. На протязі тривалого часу це поняття було набагато ширше ніж сьогодні. Кожен дослідник розвивав свою власну концепцію соціальної економіки, підкреслюючи її соціальні або економічні напрямки.

Сприйнятливе відношення до соціальної економіки також існувало серед ліберальних теорій. Виносячи економічні інтереси на перше місце, виступаючи і супротив втручання держави, адепти лібералізму наполягали на принципі самодопомоги. Подальший розвиток цих теорій, концепції та практики соціально ринкової економіки знайшли своє відображення у Германії в 20 ст.

Таким чином, в Германії, у свою чергу, науковцями для визначення економіки, яка має соціальні цілі розвитку, використовувалось два поняття. Неоліберали застосовували термін «соціальна ринкова економіка», а ордоліберали — «соціальна економіка».

Сьогодні подальшим розвитком вивчення соціальної економіки та її форм займаються зарубіжні та вітчизняні вчені такі як В. Антропов, В. Єременко, Ю. Зайцев, А. Мельник, Ю. Саєнко, В. Куценко, О. Мартякова, О. Лях, В. Новіков, Т. Ганслі, Г. Слезингер та інші.

В. Єременко у своїх роботах стверджує, що «соціальна економіка вивчає закони й закономірності «громадського співробітництва», досягнення «соціального консенсусу», пошуку «соціального компромісу» з метою створення «загального добробуту» в нашому складному і суперечливому світі» [6].

Ю. Зайцев розглядає це питання з боку існування метасистем — як взаємодія економічної та соціальної систем, а сьогодні це метасоціальні системи країн, що знаходяться на різних рівнях єдиного цивілізаційного процесу.

На думку Г. Слезингера, соціальна економіка — це економіка, формування і розвиток якої підпорядковані пріоритетній меті забезпечення добробуту кожної людини і суспільства в цілому, яка формується в рамках соціальної держави.

В. Антропов також пов' язує соціальну економіку з соціальною ринковою економікою, яку трактує як «концептуальну модель соціально-економічної системи. Така система грунтується на сумісництві економічної ефективності та соціального компромісу» [7].

О. Мартякова розглядає соціальну ринкову економіку з боку побудови держави загального добробуту, яка спрямована на зменшення соціальних ризиків та регулювання допомоги незахищеним групам населення, а також соціального розвитку на підставіінвестування виробництва громадських благ в сфері освіти, охорони здоров' я, фізичної культури та спорту і інших напрямів соціального розвитку

З точки зору А. Бутенко соціально орієнтована ринкова економіка як «особлива форма ринкового господарювання, свідомо спрямована державою і суспільством на вирішення певних соціальних завдань» [8], тобто мова йде про особливу форму господарювання, що поєднує економічні і соціальні цілі розвитку.

Аналіз та структурування теоретичних підходів до визначення соціальної економіки дозволив розробити їх класифікацію

(табл.1):

Таблиця 1.

Класифікація підходів до визначення соціальної економіки

№ піп

Підхід

Автори

Зміст соціальної економіки

1.

Єдність

А.Сміт, О.Рюстов,

Економіка та її цілі розвитку, а також інші інститути. Соціальні та економічні

 

економічного і

В.Ойкен

цілі, які мають значення для розвитку суспільства, держави і людини.

 

соціального

 

 

2.

Форми соціального

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89 


Похожие статьи

А О Какодєй - Методи маркетингового управління екологічними ризиками