В Грушко - Вплив несвідомого на суспільне життя - страница 1

Страницы:
1 

Серія: Філософія

УДК 316:273

Віктор Грушко ВПЛИВ НЕСВІДОМОГО НА СУСПІЛЬНЕ ЖИТТЯ

Розкриваються деякі неусвідомлені установки у різних суспільствах, які впливають на особливості протікання як внутрішнього життя, так і взаємодії з навколишнім світом.

З часу відкриттів Зиґмунда Фройда інтерес до людського несвідомого невпинно зростає. Ідеї цього революційного мислителя хоч зазнавали і продовжують зазнавати значної та часто справедливої критики як з боку консервативно мислячих вчених, так і з боку тих, хто вважав чи вважає себе його учнями, проте, очевидно, що таємничий і прихований простір неусвідомленої інформації у глибинах людського підсвідомого вже потратив під пильну увагу вчених і перебуває в очікуванні нових великих відкриттів. Безумовно, що головні наукові досягнення будуть здійснені в психології. Проте й інші дисципліни, які активно використовують здобутки дослідників людських душ, не можуть залишатись осторонь від процесу вивчення механізмів, що впливають на формування поведінки людей, зокрема, це стосується і соціології. У той же час у соціологів методика вивчення суспільного несвідомого, фактично, лише на початку свого становлення, а тому можна очікувати на певний інформаційний різнобій при дослідженні даних проблем. Незважаючи на складнощі, потреба у відповідних знаннях дуже швидко зростає, адже соціальні, етнічні, релігійні та інші суперечності у світі безперервно загострюються, втягуючи людство у глобальне протистояння всіх і зі всіма, що, очевидно, потребує ефективного реагування на потенційну небезпеку.

Видатний філолог Тартуської школи Ю.Лотман, аналізуючи культуру як явище, дійшов висновку, що вона виступає механізмом вироблення і збереження інформації, де акумульований досвід попередніх поколінь, що володіє властивістю зреалізовувати у суспільному житті не окремі свої прояви, а відразу всі, кожен з яких не вмирає з плином часу, як це відбувається з біологічними видами чи технікою, а безперервно взаємодіє з іншими, впливаючи на них і зазнаючи впливу з їхнього боку. Носіями цих культурних проявів виступають расові, етнічні, релігійні, соціальні людські спільноти. Очевидно, що на їх формування здійснюють свій вплив, у тому числі і як правило, неусвідомлені схильності.

У даній роботі здійснений аналіз деяких неусвідомлених суспільних установок, які суттєво впливають на формування різних моделей соціальної поведінки: по-перше -це виявлення домінування чоловічих чи жіночих рис; по-друге - з'ясування особливостей розвитку трьох психічних процесів: відчуттів, мислення і волі; по-третє -розкодування панівного архетипу суспільства, що визначає головний соціальний зв'язок і механізм соціальної реалізації та виживання; по-четверте - встановлення історичного етапу, якому відповідає ментальність соціуму

Для виявлення величини впливу на якості суспільства двох статей слід більш чітко з'ясувати відмінності у їх психології та поведінці. Згідно теорії В.Геодакана, жіноча стать відповідає за таку біологічну властивість, як спадковість, тобто за збереження, що знаходить своє відображення і в соціальній поведінці, для якої притаманний консерватизм і прив'язаність до перевіреного практикою способу життя. Чоловіча, у свою чергу, - за мінливість, а отже за пошук альтернативних способів самореалізації. Якщо використовувати ідеї З.Фройда, О.Вейнінгера та ін., то можна доповнити протиставлення лібідо і танатоса, які у двох статях проявляють себе по-різному: у жіночій більш яскраво себе виявляє лібідо (увага до своєї зовнішності, важливість знаків уваги з боку представників протилежної половини людства), у той час як у чоловічій - танатос (вищи агресивність, часті прояви нехтування як чужим, так і своїм здоров'ям і життям, у сублімованих формах утвердження своєї переваги через силу, матеріальні здобутки, розум, талант).

Що стосується господарського життя, то соціуми, де переважає чи переважало, у свій час, збиральництво чи землеробство, мають більш виражені жіночі риси. Вони миролюбніші, життєлюбніші, м'якші, гедоністичніші, традиціоналістичніші. Чоловічаекономічна діяльність була пов'язана з полюванням і скотарством, відповідно спільноти, що виросли з цих форм господарювання, войовничіші, жорсткіші, аскетичніші та періодично стають джерелом дестабілізації і суспільних зрушень.

Історично скотарі були зосереджені лише у трьох регіонах планети: 1) Великий Євразійський степ, який починається на Північному Причорномор'ї і тягнеться майже до Тихого океану; 2) Тибет; 3) Північна Африка разом з Південно-Західною Азією. Очевидно, саме ці частини світу переважно породжували „чоловічі" суспільні утворення. У той же час, на сьогодні лише Північна, Східна і Південна периферії Євразії зберегли жіночі риси, тоді коли Захід і Центр - більш виражено „чоловічі".

Другий пласт неусвідомленого пов'язаний з особливостями розвитку відчуваючої, інтелектуальної та вольової або діяльної сфер. Хоч в цілому фізіологи обґрунтовують, що існує певний взаємовплив і взаємозалежність між ними, проте вони не є абсолютними, а тому за оцінками психологів (Е.Берн, К.Г.Юнг та ін.) у різних людей вони розвинуті неоднаково, безумовно, це справедливо і щодо суспільств.

Одним із важливих засобів визначення особливостей суспільств є мови, адже відома істина „не назване - не пізнане" і навпаки. Зокрема, існування широкої гами певної частини мови або деталізованого переліку понять щодо тих чи інших аспектів життя, порівняно з іншими мовами, дає підстави робити висновки відносно пануючих етнічних зацікавлень. Наприклад, велика кількість часів в англійській мові, очевидно, свідчить про їх діяльну спрямованість, прикметників в українській - про емоційну, абстрактних понять у грецькій - інтелектуальну.

Відчуваюча сфера розвивається від сенсорного або тілесного відчуття на першій стадії до емоційного рівня на другій і до почуттєвого (тривалі глибокі емоції) на третій. Найбільшого розвитку почуттєвість набула, очевидно, у романських і слов'янських народів. На сильно виражену емоційність слов'ян звертали увагу російські слов'янофіли та українські кордоцентристи. Можна виявити ще певну спеціалізацію на вищих почуттях: естетичні почуття, пов'язані із сприйняттям прекрасного (музичних творів, архітектури, природних ландшафтів тощо) більш помітно проявились у романських народів; моральні - в основі яких емпатія (співчуття) - у слов'ян; інтелектуальні почуття (допитливість, цікавість, здивування і т.д.) - у греків, які подарували людству непропорційно до чисельності народу велику плеяду видатних мислителів (Піфагор, Платон, Аристотель, Сократ та багато інших).

Інтелектуальна сфера розвивається від конкретного мислення на перших етапах до абстрактного на наступному і до інтуїтивного рівня на завершальному, який дозволяє миттєво без вибудови логічних рядів вловлювати суть предмету досліджень, виявляти приховане, пов'язувати різнопланове, помічати закономірності там, де для більшості - невпорядкований хаос. Те, що інтуїція безпосередньо пов'язана саме з мисленням, можна виявити на основі безлічі фактів. Інтуїція дозволяє людям робити відкриття лише у тих ділянках досліджень, над якими вони працюють: композитор інтуїтивно виявляє гармонію звуків, а не відкриває новий літальний апарат; хіміку у стані інтуїтивного осяяння приходить в голову думка про те, як одержати сполуку з необхідними властивостями, а не поема; закохана жінка інтуїтивно вловлює зміну у ставленні до себе свого улюбленого навіть, якщо у його поведінці нічого не змінилось і т. п. Інтуїція або здатність до геніальних осяянь, за оцінками Ч.Ломброзо, чи не найчастіше проявляє себе у євреїв .

Окрім того виявили, що мислення має ще одну особливість, яка полягає у тому, що звичне для сучасної цивілізованої Європи причинне мислення, яке керується тим, що кожна подія породжується певною причиною, панувало не завжди. До утвердження нинішнього способу думання у древніх цивілізаціях віддавали перевагу корелятивному мисленню, яке виходило з позиції, що між різнорідними явищами існують зв'язки спорідненості (симпатії). Згідно даного підходу подібне взаємодіє з подібним, формуючи синхронність між відповідними явищами дійсності. В основі такої системи роботи з інформацією лежить принцип: „що наверху, те й внизу і навпаки". Дана технологія думання на сьогодні зустрічається переважно в окультних вченнях, таких як астрологія, хіромантія, фізіономіка, нумерологія тощо, які обґрунтовують, що міжзірками на небі, лініями на долоні, формами обличчя, цифрами і т.д. з одного боку і особливостями людини та її долею з іншого існує зв'язок. Нині корелятивне мислення у більшій мірі зберегло себе на сході, зокрема у китайському даосизмі. Його витіснення зумовлене обвинуваченнями у лженаукових підходах, хоч на сьогодні деякі здобутки стародавньої системи пізнання світу одержали визнання офіційною наукою, наприклад: вчення про біоритми, гомеопатія, рефлексотерапія тощо.

Вольова (діяльна) сфера утворює ряд різноспрямованих векторів. На першому етапі, очевидно, панувало протистояння інстинктивно-імпульсивної поведінки (хаос), найхарактернішими носіями якої на сьогодні, насамперед, залишаються чорношкірі африканці та аскетично-вольової (порядок і дисципліна) - спрямованої на контроль біологічної природи людини, яку реалізують, у більшій мірі, монголоїдні народи (схожі думки висловлював Ж.А.Гобіно). Свої окремі вектори формують ті, хто діє не всупереч, а з певною метою, надаючи сенсу людському життю. У першу чергу тут можна виділити арабів, які зуміли за собою повести близько мільярда мусульман, і германські народи, які, за висловом Х.Чемберлена, стали головною організуючою силою сучасної європейсько-християнської цивілізації.

Відчуття, інтелект і воля по-різному поєднуються між собою і, як наслідок, породжують різні типи людей і різні суспільства. Нерозвиненість усіх трьох сфер знаходить своє поширення серед представників соціального дна, які не мають ні сил піднятись звідти, ні розуміння того, як. Навпаки, найвищого рівня розвитку усі три параметри досягають у святих. Цікаво, що у християнських чеснотах вірі, надії і любові можна помітити прояви відповідно інтуїції, незламної волі і глибокого почуття. Цілком ймовірно, що у християнському символі віри Пресвятій Тройці представлені три складові буття: інформаційна, яка осягає інтелект, енергетична, що проявляє себе через дію та психологічна, дана людям у переживаннях. У свою чергу, розвиненість однієї емоційної сфери зустрічається у добрих, простих, проте безпорадних у житті людей, які постійно страждають через свою довірливість і соціальну слабкість. Сильні вольові якості поряд з нерозвинутими емоціями (співчуттям) та інтелектом дає тип агресивно-брутального злочинця. Інтелектуал без волі та повноцінної емоційності стає прислужником деспотичних персон.

Емоційно-інтелектуальні типи реалізовують себе найчастіше у мистецькій, культурній, педагогічній, гуманітарній, релігійній сферах діяльності. Емоційно-вольові люди - у військовій справі, боротьбі зі злочинністю та наслідками надзвичайних ситуацій, спорті, схильні до бунтарства та героїзму. Інтелектуально-вольові індивіди - у бізнесі, політиці, управлінській діяльності, науці.

У більшості європейських народів переважно розвинуті дві сфери, при певних проблемах у третій. Зокрема, для більшості романських (в Європі) і слов'янських етносів характерне панування емоцій та інтелекту, для германських - інтелекту і волі, для росіян і латиноамериканців - емоцій і волі. Нерозвиненість вольової сфери у більшості слов'ян позначилась на тривалих бездержавних періодах; романські нації компенсовували відносну слабкість волі значним політичним досвідом, збереженим і примноженим з часів Древнього Риму; германці, в силу менш розвинутої емоційної сфери, періодично відзначаються то знищенням корінного населення в Америці, то нацизмом в Німеччині, то апартеїдом на півдні Африки; росіяни, у свою чергу, настільки піддаються емоційним поривам, що у них дія частенько випереджає думку, звідси ж прислів'я: „хорошая мысля приходит опосля". Тому Україна перебуває у постійному очікуванні нових „варягів", а Росія - у пошуку світоглядної концепції, яка дасть відповіді відразу на всі питання, або „заморських" вчителів, які будуть вчити „що, коли і як слід робити", а разом з цим „твердої руки", яка спрямовуватиме емоційні пориви у єдине русло, щоб вони не розірвали суспільство.

Третя складова несвідомого містить панівну технологію включення у соціальне середовище і спосіб реалізації людини в ньому, що забезпечується через головний соціальний зв'язок, якому суспільство на рівні неосмислених відчуттів надає особливого значення. Сакралізований соціальний зв'язок набуває статусу своєрідної „священної корови", навколо якого організовується життя суспільства. На думку

К. Г.Юнга, причинне мислення неспроможне у повній мірі дослідити глибинні підвалини людської психіки, а тому слід довіритись чутливій інтуїції для проникнення у приховані куточки людської душі, безумовно, це стосується і душі суспільства. Адже у даному випадку за величезним хаотичним потоком емпіричних даних необхідно виявити закономірності, які мають дозволити за окремими деталями, що розсівають увагу, виявити контури оригінального і неповторного цілого. На думку відкривача колективного несвідомого, необхідно звернути пильну увагу на народну міфологію, яка дає завжди достатньо багато інформації, у тому числі, на нашу думку, для виявлення такого зв'язку. Він, у свою чергу, формує стержневий архетип соціуму, який суспільством сприймається за зразок. Даний зразок відіграє роль своєрідної протоптаної стежини в інформаційних „джунглях", рухаючись по якій люди включаються у соціум. Вибір цієї „стежини" невипадковий, оскільки потребує мінімуму затрат сил і енергії з боку людей, і навпаки рух іншими „стежинами" (інших народів) наштовхується на постійні перешкоди, іноді дуже жорсткі.

Наприклад, український суспільний ідеал найбільш повно відтворює образ матері з дитям, архетипу України, в якому концентровано виражений багатогранний комплекс відшліфованих великою кількістю поколінь домінуючих моделей соціалізації, соціальної поведінки, виживання, вирішення проблем, подолання труднощів тощо. У цьому образі одночасно утверджується культ життя, святість материнства і материнської любові, умиротворення, радість і щастя їх гармонійного єднання, емоційна чуйність, домінуюче і діяльне жіноче начало, з яким пов'язана надія на майбутню перспективу. Соціальний зв'язок між матір'ю і дитиною (сином) уявляється українцями найдовершенішим, оскільки позбавлений нещирості, корисливості та інших вад, постійно відтворюється на різних рівнях від сім'ї до місця роботи і держави, де глави сімей і керівники мають уособлювати дбайливих „матусь", а ті, хто їм підпорядковані, їх „діток", що потребують опіки.

Український фасадний, ритуальний патріархат приховує в собі цілий комплекс матеріальних особливостей. В українському суспільстві цінуються у першу чергу жіночі цінності: краса, привабливість, ласкавість, доброта, гарні слова, галантність, тактовність, покладистість, емоційний комфорт тощо. У той же час не поціновані чоловічі здобутки: герої забуваються, відкриття вчених ігноруються, економічні досягнення цікавлять лише під кутом зору збільшення споживання, а не переходу на новий щабель розвитку.

Компенсує до певної міри слабкість чоловічого начала в Україні її Південно-Східна степова частина, регіон поширення в минулому козацтва, яке чи то під впливом степових народів Азії, чи через успадкування з глибини віків, можливо від скіфів, сформувало цікаве і своєрідне явище, як побратимство, суть якого полягає у незвичайному прийнятті одного зі своїх добрих приятелів за найкращого друга і навіть не певне ритуальне включення його до членів своєї родини, а визнання за ним свого другого „я". Після ритуалу „побратимства" кожен з учасників угоди завжди і у всьому діє не лише від себе самого, а одночасно і від імені свого побратима та бере на себе зобов'язання навіть ціною власного життя рятувати свого спільника чи його сім'ю від небезпеки, що суттєво посилювало такий тандем. Як явище „побратимство" в Україні не дожило до сьогоднішнього дня, проте продовжує своє існування на архетиповому рівні, що проявляється у поширеній чоловічій дружбі і на сприйнятті принаймні Південно-Східною Україною Росії, як побратимської країни. Можливо тому значна частина населення цього регіону сприймає себе одночасно і українцями, і росіянами. Проблеми у стосунках між цими народами створює, очевидно, те, що в українців панують горизонтальні соціальні зв'язки, а в Росії - вертикальні, в яких є завжди старші і молодші за статусом, в Україні „низи" грають роль „замовників", „верхи" ж -„виконавців", а в Росії - навпаки.

У Росії панує соціальний зв'язок між закоханим та його коханою, в якому перший в абсолютній більшості казок, легенд, пісень та ін., постає або безпорадним, або не особливо тямущим, або алогічним, або лише виконавцем вказівок якоїсь розумної жінки (Василіси прекрасної, Олени премудрої, Баби Яги тощо). Чоловік у кращому випадкулише діє, думає за нього жінка, в гіршому - очікує свого зоряного часу, коли якась щука, золота рибка, коник-горбунок чи реальна представниця прекрасної статі його організує. Тут домінують прояви сильних емоцій, таких як всепоглинаючі пристрасті та періодичні вибухові афекти, які народною свідомістю трактуються, як вірні ознаки, що визначають за ким правда, справедливі вимоги і щирість у діях, а за їх швидкістю і реактивністю дається оцінка розумності. Кожен бурхливий прояв емоційної нестримності завершується більшим чи меншим періодом апатії та депресії.

У романських народів також соціоформуючим виступає зв'язок між закоханим і його коханою, проте їх взаємини мають свої особливості. Активною, діяльною стороною тут виступає чоловік (юнак), який боготворить свою обраницю (Данте - Беатріче, Петрарка - Лауру) і прагне завоювати її серце неймовірними проявами благородного лицарства (Дон Кіхот, Д'Артаньян) або ж свого таланту (Теодоро, С. Де Бержерак, Жюльєн Сорель).

Германський світ має виразно чоловічі риси, що навіть жінки змушені зреалізовувати себе, як „залізні леді" (Брюнхільда, Джен Ейер, Скарлет О'Хара). Ключовим мірилом життя тут виступає успіх, який має продемонструвати силу, розум, працездатність і навіть особливу прихильність до людини Бога (згідно поширеного серед цих народів протестантизму) кожного, хто претендує на повагу. При цьому в англійців більший акцент робиться на утвердженні рицарської доблесті (король Артур, Робін Гуд, Айвенго), а в американців - матеріальних здобутків, яскраво оспіваних у голлівудському кінематографі (кращі представники американської літератури висловлюють більш тверезі і критичні думки щодо них).

У євреїв найважливішими є стосунки між батьком і сином. Активною стороною тут виступає син, який змушений, часто всупереч обставинам, виборювати визнання у свого батька. Батько при цьому є чимось значно більшим, ніж глава сім'ї, це той, через кого проголошує свою волю сам Бог і хто перебуває під його особливою опікою. Ця надзвичайна здатність передається лише одному спадкоємцю чоловічої статі через батькове благословення (головну якість). У Старому Завіті, де викладена рання історія єврейського народу, можна знайти приклади високого і сповненого драматизму змагання синів за цю священну батькову спадщину (Ісак, Яків, Соломон та ін.).

У той же час, як євреї орієнтуються на розум як головний засіб досягнення мети, їх близькі родичі араби культивують силу духу, що утверджується через подолання страху смерті. Тому екстремальність, жорсткий конфлікт, війна часто виступають поширеними засобами тестування сили і мужності. Сила і мужність, у свою чергу, забезпечують пропуск підростаючих хлопчиків у привілейований світ господарів світу -чоловіків. Ще одним сенсом періодичної конфронтативності є не боротьба за справедливий розподіл чогось і навіть не за максимальний розмір здобичі, а насправді за вибудову ієрархії сили. Сила при цьому утверджує не стільки владу, скільки першість в ініціативі, а суспільство скоряється не стільки окремій особі, скільки уявному ідеалу, а тому переважає не соціальна вертикаль, а мережева система організації суспільства (притаманна і євреям). У той час, коли у германських народів при пануванні чоловічих цінностей можуть реалізовувати себе і жінки, то в арабів це виключно чоловічий світ, в якому жінці відведене місце лише в сім'ї. Тому закономірно, що головний соціальний зв'язок вибудовується між батьком і сином. Для батька його сила значною мірою приростає його синами (орієнтація на їх кількість), а для синів батько є своєрідними дверима у світ чоловіків. Як наслідок, у порівнянні з індивідуалізованим Заходом, в арабів соціум кланово-сімейний.

У Китаї панують вертикальні соціальні зв'язки, формовані значною мірою конфуціанством, серед яких провідна роль також належить стосункам між батьком і сином. У цьому дуеті: батько виступає в якості центру прийняття рішень, син - в якості засобу їх втілення; батько - закон, син - послух; батько - начальник, син - слуга. У той же час, це світ статичності, впорядкованості і послідовних прогнозованих процесів зміни по колу одного стану суспільства іншим та поетапного просування людей ієрархічною драбиною відповідно їх віку. Жіноча стихія також знайшла своє вираження, найповніше проявивши себе у даосизмі. Зокрема, в ідеї порожнечі і першопричинивсього Дао ряд дослідників вбачають материнське лоно, а у даоській технології соціальної поведінки, в основі якої у-вей (не діяння) і твердження, що м'яке перемагає тверде, тихе - гучне, слабке - сильне, можна виявити типово жіночу модель поведінки. Тобто у китайському суспільстві панують чоловіки, але жіночі світосприйняття і ментальність.

В Індії жіноча складова проявила себе чи не найбільш виразно, проте на відміну від життєстверджуючої в Україні виступає одночасно носієм як еротичності, так і смерті, руйнування. Вона діяльна, на що вказує індійська міфологія, де богині схильні проявляти ініціативу у стосунках з богами-чоловіками, виступаючи при цьому носіями їх сили та енергії, так, як наприклад, така знакова богиня, як Деві (Шакті, Калі, Парваті), яка під іменем Джаганмата постає в якості „матері світу" (Великої Богині Матері). Чоловіче начало в образі наймогутнішого бога Шиви перемагає всіх, утверджує свою могутність тривалими аскетичними подвигами, проте в кінці його серце скоряється перед бездоганністю Деві (жіноче начало). В образі цієї богині, очевидно, постає сама природа з усіма її чаруючими та страхітливими проявами.

Що стосується історичних ментальностей, то можна виділити чотири великі групи народів, які на сьогодні виступають носіями світогляду і цінностей різних епохальних хвиль перетворень, що одна за одною змінювали лик людства. Це:

1) негроїдне населення, яке зорієнтоване на общину, на вживання у природне середовище і культивування природного в людині;

2) монголоїдне населення, що найбільшою мірою зберегло установки перших централізованих держав з їх волюнтаристично-деспотичним духом, , для якого суспільне - все, індивідуальне - ніщо, начальник виступає як втілення абсолютної істини - підлеглий постає як слухняно-покірний засіб в руках вищестоячого;

3) індоєвропейці, котрі виявились першими скотарями, що активно втрутились в історичних процес; відповідно стали носіями ідей свободи, індивідуальної неповторності, активними пропагандистами моралі (Будда, Заратуштра, Григорій Сковорода, мати Тереза), незалежної від владоможців і натовпу вільної думки (Сократ, Тарас Шевченко, Махатма Ганді), гармонії і витонченої краси (Антоніо Вівальді і Петро Ілліч Чайковський, Леонардо да Вінчі і Сальвадор Далі, Антоніо Гауді і Крістофер Рен, Нікколо Паганіні і Едіт Піал тощо);

4) семіти (нащадки Авраама), що зуміли першими вирватись за межі земних пріоритетів, за рамки кабального зачарованого кола вічно повторюваних циклів, безперервного руху без поступу вперед; спромоглись відкрити перспективу якісного росту, для яких Бог-Творець став перетвоюючою світ реальністю та центром притягання та до якого згодом потягнулись і інші народи.

Кожна наступна хвиля народів виявляла більший динамізм, пасіонарність, лабільність, здатність до нестандартних дій, а попередня, відповідно, потрапляла під ідейний (а іноді не лише) вплив своєї наступниці (народжений індоєвропейцями буддизм одержав значне поширення серед монголоїдних народів, антисемітські, за походженням християнство та іслам, - серед індоєвропейців).

Доповнює даний аналіз порівняння головних міфологічних ідей у народів, що представляють різні історичні хвилі:

- у китайській - найважливіше місце відводиться подоланню хаосу і встановлення порядку, які здійснює драконоподібна істота (Нюй-ва);

- в індоєвропейському язичництві - центральним сюжетом є перемога світлих, позитивних, небесних сил, що керують цією реальністю над темними, негативними, земними чи водними, як правило змієподібними істотами, що представляють потойбічний світ (Перун - Велеса, Індра - Вітру, Зевс - Посейдона, чи вже християнізований образ - перемоги Георгія над змієм);

- у монотеїзмі семітів - визначальною особливістю стає подолання всемогутності природи, її законів та закономірностей („сліпі прозрівають, криві ходять, очищаються слабі на проказу, і чують глухі, воскресають померлі" Біблія).

Звертає на себе увагу те, що дані світоглядні концепції перебувають у певному взаємозв'язку між собою, адже кожна наступна кидає виклик попередній, а не є простою паралельною доктриною.

Коли ж поглянути на історичний процес з точки зору географічного простору, то привертає увагу особлива роль Близького Сходу, який принаймні двічі давав могутні пасіонарні поштовхи цілому людству. Перший раз - започаткувавши неополітичну революцію і другий - породивши природо-підкоряючий монотеїзм ( перші держави з'явились також тут - Шумер, Єгипет).

Якщо ж піддати аналізу самі монотеїстичні релігії для виявлення головного месиджу, що вони несуть і чим вони вирізняються серед інших, то можна виявити наступне: не першому етапі з'явився іудаїзм, який дав інформацію про першоджерело всього на світі - Бога-Творця та його вимоги до людей (Закони Божі), які не співпадають з тим, що спостерігається у природі (інтелектуальна діяльність); на другому -християнство, яке розкриває внутрішній світ Бога, наповнений вражаючою глибиною, всеосяжною любов'ю (почуття) ; на третьому - іслам, що націлює на результативну дію (воля).

Тобто світ постає як цілісна, жива, динамічна стихія, в якій можна виявити напівавтономні потоки, що рухаються на різних рівнях, з різними швидкостями і прямують, очевидно, до логічного завершення, яке має проявитись у якомусь максимальному розвитку інтелекту, почуттів і волі та їх переходу від сегментованого стану до гармонійно синтезованого, коли думка, переживання і дія зіллються у щось нероздільне ціле, чого досягали святі, і що буде змушене осягнути людство. У процесі синтезу трьох психічних процесів, очевидно, важливу роль відіграють чоловіче і жіноче начала, які забезпечують інкорпорацію якостей одного соціуму в інший через різноманітні механізми (завоювання, міграцію, міжнаціональні шлюби тощо). Ця складна взаємодія суспільств з відмінними якостями формує нові несподівані поєднання, породжуючи цим багату палітру архетипів. А тому, незважаючи на складний, важкий і болісний процес взаємодії і притирання таких різних людей і народів, є підстави сподіватись не лише на вирішення суперечностей, але й виходу людства на якісно новий щабель свого розвитку. Такий стримано-оптимістичний висновок перекликається з думками Тейар де Шардена про майбутню конвергенцію індивідуальних, „мислячих центрів" у єдину планетарну свідомість людства - ноосферу.

Література

І.Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя.-К.: Либідь, 2001. 2.Вейнингер О.Р. Пол и характер.—Ростов-на-Дону: Фенікс, 1998. З.Ломброзо Ч. Гениальность и помешательство.-М.: Просвещение, 1989. 4.Лотлан Ю.М. Семисфера.-СПб.: Искусство-СПб, 2004. 5.Мифы народов мира Энциклопедия/ Под ред. С.А.Токарева.- М.: Советская энциклопедия, 1991. 6.Тихомиров Л.А. Религиозно-философские основы истории.-М.: Айрис-пресс, Лагуна-Арт, 2004. 7.Торчинов Е. Пути философии Востока и Запада: Познане запредельного.- СПб.: Азбука-классика, Петербургское Востоковедение, 2005. 8.Фрейд З. Психология бессознательного.-М.: Просвещение, 1989. 9.Юнг К.Г. Психология бессознательного.-М.: Канон+, 2003. 10.Ясперс К. Смысл и назначение истории.-М.: ООО „Издательство АСТ", 1991.

Viktor Grushko

THE INFLUENCE OF UNKNOWN ON SOCIAL LIFE

The article elucidates certain orientations of different societies which influence the pecularities of their inner life and their interrelation with the outer world

Страницы:
1 


Похожие статьи

В Грушко - Вплив несвідомого на суспільне життя