Р М Дупай - Оцінка ролі іноземних інвестицій в процесі структурної модернізації економіки україни - страница 17

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69 

С позиций структурно-функционального анализа выделяются два основных типа собственности: частная, которой имманентно наличие монопольного пользователя объектом собственности, и общественная, которая лишена такового. Эмпирически это обнаруживается в отношениях индивидов, возникающих по поводу пользования объектами собственности.

Ретроспективный анализ форм собственности в условиях доиндустриального общества выявляет общинную форму собственности, которая предполагала условную реализацию статуса пользователя каждым из членов общины относительно некоей части объекта собственности (чаще всего - надела земли) и ведомого на нем индивидуального хозяйства. Условием реализации этого статуса служило членство в общине, сопряженное с несением определенных повинностей и выполнения обязанностей. Таким образом, статус пользователя определённой частью объекта узаконивается и экономически реализуется не сам по себе, а в качестве производного от статуса совокупного монопольного пользователя объектами общинной собственности. Эта форма собственности реализовалась позднее в практике колхозной системы СССР, испытывая при этом гораздо более сильное давление со стороны государственных органов (и экономическое, и внеэкономическое), нежели дореволюционный ее аналог.

Формирование частной собственности как монопольного пользования собственника объектом предполагает поначалу упрощенное структурное строение, когда субъект монопольного и немонопольного пользования совмещаются в одном лице, и субъект монопольного пользования функционирует как простой пользователь. Это состояние описывается в литературе как простое товарное производство. По мере перенакопления объекта собственности в соответствии с логикой этого процесса происходит и усложнение структурного строения частной собственности, формирование внутренних структурных уровней простого пользования и владения. Перенакопление материальных элементов производства на определенном этапе неотвратимо влечет за собой применение наемного труда и обусловливает появление наряду с собственником пользователей и владельцев. Увеличение объёма производства и соответственно размеров организации определяет неизбежность роста трансакционных затрат для организации и контроля деятельности простых пользователей со стороны собственника. Это влечет за собой вынужденное делегирование части прав субъектам распоряжения на нижние уровни, передачу прав менеджерам структурных подразделений организации. Это решение не является идеальным, поскольку поведение менеджеров тоже может быть оппортунистическим. Невозможность реализации субъектом монопольного пользования всех функций, имманентных собственнику, обусловливает неизбежность их рассредоточения между несколькими (множеством) субъектов. Снижение степени асимметрии в отношениях собственности, возникающих по поводу ресурсов, находящихся в общем пользовании, и означает переход к общественной форме собственности.

Необходимость снижения растущих трансакционных затрат побуждает собственника (менеджера) к стимулированию формирования групповой рациональности. Но чем больше размеры организации, тем более сложным   и длительным   является процесссближения и агрегирования базових предпочтений работников в силу индивидуальности имманентных систем рациональности. Самым эффективным средством достижения этой цели представляется формирование такой формы собственности, которая не только характеризовалась бы множественностью пользователей (а это неизбежно при определенном уровне развития производства), но при этом непосредственные пользователи выступали бы в качестве собственника некоей части объекта.

Объект собственности, функционирующий как единое целое, находится в собственности общества, каждый из членов которого реализует статус монопольного пользователя по отношению лишь к определенной части объекта совокупного пользования, но не по отношению к объекту в целом. Агент может являться сособственником (ассоциированным собственником) только в том случае, если он выступает как субъект монопольного пользования относительно части (доли) объекта пользования независимо от подформы общественной собственности - кооперативной, коллективной, акционерной.

Общественная собственность, как и другие формы собственности, производна от потребностей накопления и определена ими. Её возникновение обусловливается сравнительно более высокой эффективностью накопления объекта собственности в условиях множественности монопольных пользователей каждой из частей этого объекта, который воспроизводится как единое целое. Соединение факторов производства происходит принципиально иным способом, нежели в условиях общинной и частной собственности, соответственно, формируется иной механизм распоряжения и управления производственным процессом, иной механизм распределения дохода от эксплуатации объекта собственности, иная организация инвестиционного процесса. Таким образом, по мере наделения простого пользователя правами собственника относительно части объекта присвоения, отношения монопольного пользования оказываются смещенными на более низкий уровень. При этом каждый из собственников делегирует прерогативу распоряжения объектом в целом (соответствующий пучок прав собственности) менеджеру, независимо от того, является ли последний одним из субъектов монопольного пользования объектом, либо наемным служащим у совокупности собственников данного объекта. Полное распоряжение соответствующей частью объекта остается за частным его собственником, распоряжение всем объектом - за совокупностью частных собственников (собрание акционеров, кооператива и др.)

Пе община как субъект монопольного пользования (вернее, конкретные персоналии, осуществляющие в общине функции распоряжения) наделяет по своему усмотрению агентов, образующих данную общность, объектами, а, напротив, агент служит созидающим началом. Именно агент авансирует организацию объектом монопольного пользования в виде доли, пая, покупки некоторого количества акций и др. Исходной является частная собственность агента на часть объекта совместного пользования.

Воспроизводственная функция по отношению к объекту в целом делегируется в объеме, соответствующем владельческому статусу, наемному управляющему. Если воспроизводство части объекта технологически теснейшим образом связано с воспроизводством объекта в целом, может быть делегирована и воспроизводственная функция относительно этой части. Этот путь формирования общественной собственности, принципиально противоположный по своему экономическому содержанию процессу огосударствления объектов собственности, начинается снизу, идет от частной собственности как естественной основы любой формы общественной собственности. Внутренняя логика развития процесса обобществления определена не правительственными регламентациями (как в случае с государственной собственностью), но объективными потребностями производственного накопления. Оптимальный же уровень обобществления для конкретных условий есть объект регулирования рыночных механизмов, дополняемых и корректируемых государственной экономической политикой.

В этом случае возникновение общественной собственности явилось следствием существования общественной рациональности субъектов, образующих организацию. Любая организация является целевым союзом, и, если преследуемая цель и способы её достижения соответствуют индивидуальной рациональности субъекта, появляются основания не только для совместного функционирования нескольких (множества) субъектов, но и для соединения объектов их собственности.

В том случае, если объект собственности остается физически неделимым, но его ценность в денежном эквиваленте рассредоточивается между несколькими субъектами (приватизация, аренда с выкупом), то условием и предпосылкой эффективного накопления объекта становится постепенное формирование общественной рациональности субъектов, образующих организацию. Таким образом, независимо от способа формирования отношений общественной собственности, возможность эффективного накопления объекта собственности детерминирована определенным уровнем групповой рациональности агентов, образующих организацию.

Существенным препятствием для создания предпосылок экономического роста является структура государственной собственности, которая воспроизводит структуру общинной собственности. Концентрация экономической власти бюрократией и захват ею совокупности правомочий, адекватных статусу собственника; отсутствие инструментов перераспределения правомочий распоряжения между субъектами производственного процесса; возрастание асимметрии экономических отношений и пр. представляют собой серьезные препятствия для формирования общественной рациональности. Между тем только достижение определенной степени общественной рациональности может обеспечить стабильность экономического и политического развития общества, подвести прочный фундамент под институциональную конструкцию.

В зависимости от особенностей ценностных установок населения и траектории развития общества формирование общественной рациональности имеет дискретный характер, протекает с различной интенсивностью, отражая и интегрируя воздействие множества идеологических, экономических и политических, внутренних и внешних факторов. В случае рассогласованности формальных и неформальных норм происходит их взаимное ослабление, чреватое возможным доминированием неэффективной неформальной нормы, модифицирующей сопрягаемые правила и привычки. Образуется «коридор» неэффективных норм, блокирующих возможность рационального поведения: слишком велики издержки, которые несёт субъект, желающий нейтрализовать такое рассогласование. Певозможно достижение общественной рациональности в отсутствие взвешенной и комплексной государственной политики в области институционального устройства экономической системы.

Для социально-экономического развития Украины ныне нет проблемы более важной, чем стимулирование восхождения к общественной рациональности. Противостояние общества и властных структур, кризис доверия к общественным институтам, борьба между финансово-олигархическими группами в украинской экономике, искусственно подогреваемые противоречия между населением регионов страны, имеющим разные ценности и приоритеты (региональная рациональность), блокируют возможность эффективных экономических и социальных преобразований. Жизненно необходимой для украинского общества является не только всесторонне обоснованная стратегия социально-экономического развития страны, но и внятная институциональная политика государства с четко артикулируемым идеологическим основанием, направленным на формирование общественной рациональности. В отсутствие этих условий богатейший потенциал экономического развития Украины остается нереализованным на протяжении более чем двадцатилетия.

РЕЗЮМЕ

В статті досліджується механізм взаємодії раціональності економічних агентів і структури різних форм власності. Ключові слова: індивідуальна раціональність, суспільна раціональність, приватна, суспільна, общинна форми власності. РЕЗЮМЕ

В статье исследуется механизм взаимодействия рациональности экономических агентов и структуры различных форм собственности. Ключевые   слова:   индивидуальная   рациональность,   общественная   рациональность,   частная,   общественная,   общинная формы собственности. SUMMARY

This article is devoted to the interaction of economic agent's rationality and the structure of the

б7

different forms of ownership.

Keywords: individual rationality, social rationality, private, public, community ownership. СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Билимович А. Два подхода к научной картине экономического мира. Цит. по: «Истоки. Из опыта изучения экономики как структуры и как процесса». М.: Издательский Дом ГУ ВПЭ, 2006.

2. Ходжсон Дж. Скрытые механизмы убеждения: институты и индивиды в экономической теории. - Экономический вестник Ростовского Государственного Университета. Том 1. 2003, №4. с. 11 - 30.

3. Гайденко П., Давыдов Ю. История и рациональность: Социология М. Вебера и веберовский ренессанс. М.: Политиздат, 1991.

4. Маслоу А.Дальние пределы человеческой психики. - СПб, издательская группа «Евразия».1997.

5. Шумейкер П. Модель ожидаемой полезности: разновидности, подходы, результаты, пределы возможностей. Thesis, 1994, № 5, с.29-81. Национальный исследовательский университет «Высшая школа экономики».

6. Иноземцев В. Переосмысливая грядущее. Крупнейшие американские экономисты и социологи о перспективах и противоречиях современного развития. - Мировая экономика и международные отношения,1998, №11.С.5-26.

7. Hodgson G. M. Journal of Economics Issues, 2000, June, Vol. 34, Issue 2. рр.317 - 330.

8. Райзберг Б.,Лозовский Л., Стародубцева Е. Современный экономический словарь. - 2 изд., исправл. - М., Инфра-М, 1998.

9. Шаститко А. Модели рационального экономического поведения человека. - Вопросы экономики, 1998, № 5. с. 53 - 68.

10. Маркс К. Экономическо-философские рукописи 1844 года. Том 44. - Маркс К., Энгельс Ф. Соч., 2-е издание. М., Государственное издательство политической литературы. 1977.

УДК ЗЗ2Л22 (477.6l/.62)

СОЦІАЛЬНИЙ РОЗВИТОК СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ СХОДУ УКРАЇНИ

Кокора Н.В., науковий співробітник Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень в м. Донецьку

Стабільний соціальний розвиток сільських територій України є невід'ємною складовою економічного розвитку села і реалізації її потужного аграрного потенціалу. Враховуючи, з одного боку, пожвавлення державної політики щодо розвитку села, а з іншого актуалізацію питання про асоціацію України з Європейським Союзом і, як наслідок відкриття широких можливостей для реалізації сільськогосподарської продукції на європейському ринку, питання соціального розвитку сільських територій набуває актуальності і потребує Ґрунтовного аналізу.

Відсутність єдиного системного підходу до трансформації і модернізації агропромислового комплексу України призвела до загострення проблем у соціальному розвитку сільських територій. Проблеми у соціальному розвитку сільських територій Сходу України загалом співпадають з проблемами в інших регіонах та в Україні, в цілому (погіршення демографічних показників, сільська бідність, безробіття, низький рівень заробітної плати, занепад соціальної та інженерної інфраструктур) але разом з тим мають свої особливості, пов' язані з тим, що східні регіони традиційно є територіями з високою концентрацією промислового виробництва у містах, а тому мають ширші можливості для відтоку трудових ресурсів із сіл у міста.

Вивченням питання соціального розвитку села займалися відому українські вчені О. Бородіна [1], С. Біла [3], О. Бугуцький [4], М. Вдовиченко, Я. Жаліло [5], Г. Костромін, Г. Купалова [4], І. Прокопа [2], П. Саблук [6]. Вони займалися як розробкою підходів до соціального розвитку сільських населених пунктів, так і аналізом загальних соціально-економічних тенденцій на селі. Але в проведених дослідження недостатньо уваги приділено регіональним аспектам проблеми.

Метою наукової розвідки є аналіз стану та ключових тенденцій соціального розвитку сільських територій Донецької і Луганської областей, окреслення основних соціальних проблем українського села, надання пропозицій щодо їх подолання.

-6,4

1

Луганська область

-6,3__

Доненька область

-3,1

Україна

9,6

9,8

11,4

16

16,1

114,5

-10

-бо б

10

20

□ Коефіцієнт народжуваності □ Коефіцієнт смертності □ Природний приріст, скорочення

Джерело: Дані Державної служби статистики України, Експрес-випуск Демографічна ситуація в Україні в 2012 році [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.

Рис 1. Загальний коефіцієнт природного руху населення (на 1000 осіб) по Україні, Донецькій, Луганській областях у 2012 році

Останнім часом соціальний розвиток сільських територій Донецької і Луганської областей характеризується погіршенням демографічних показників, що негативно впливає на стимулювання економічного зростання. Слід сказати, що така ситуація зберігається в

© Кокора Н.В., 2OO

6Sмежах всієї держави. В Україні перспективою на майбутні двадцять років є «демографічна яма» у 5 млн. осіб за рахунок ненароджених дітей за 21 рік незалежності України. Так, за підрахунками Інституту демографії і соціальних досліджень ім. М.В. Птухи, чисельність українців віком до 25 років станом на 2010 рік була 13 млн проти 18 млн у 1990 році.

Разом з тим у східному регіоні не лише зменшується загальна чисельність населення, а відбуваються зміни у його структурі -старіння населення.

Демографічна ситуація, що у цілому склалася в Донецькій і Луганській областях набула кризового характеру. Як вже було зазначено вище, високими темпами відбувається процес постаріння населення. За підсумками Держкомстату України станом на 1 січня 2012 року питома вага дітей в Донецькій і Луганській областей у віці від 0 до 17 років залишається найменшою в країні і становить 15,1% і 14,8 % відповідно, високою залишається питома вага осіб старіше працездатного віку і становить 23,2 % в Донецькій області та 22,7 % у Луганській області.[7]

Не дивлячись на поступове збільшення рівня народжуваності, східні регіони мають нижчий за середній коефіцієнт народжуваності по Україні і залишаються серед регіонів аутсайдерів за цим показником. Так, якщо станом на 1 грудня 2012 року середній коефіцієнт народжуваності по Україні становив 11,4 на 1000 осіб, в Донецькій області він був на рівні 9,8 на 1000 осіб, в Луганській області 9,6 на 1000 осіб. При цьому, коефіцієнт народжуваності залишається набагато нижчим ніж коефіцієнт смертності, що не дозволяє забезпечити навіть просте відтворення населення (рис.1)

Високими темпами відбувається природнє зменшення населення й сільських територій Сходу України. Показники скорочення сільського населення Донецької і Луганської областей більше ніж у 1,5 рази перевищують середній коефіцієнт по Україні. Так, якщо коефіцієнт скорочення чисельності сільського населення по Україні в 2012 році становив (- 5,1) на 1000 осіб то в Донецькій області коефіцієнт скорочення дорівнював (- 8,4 ) на 1000 осіб а в Луганській області (-9,5) на 1000 осіб (рис. 2).

-9,;

і

1

 

 

 

 

5,8 ,7

 

Іуганська

область

 

 

 

1

 

 

 

 

 

9

',3

 

 

 

Іоненцька -5,1

область

 

 

 

18

 

 

 

 

 

 

110,3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Україна

 

 

 

17,7

 

 

 

 

 

 

12,6

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

-15 -10 -5 0 5 10 15 20 25

| □ Коефіцієнт народясуваності □ Коефіцієнт смертності □ Природний приріст, скорочення |

Джерело: Дані Державної служби статистики України, Експрес-випуск Демографічна ситуація в Україні в 2012 році [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.

Рис 2. Загальний коефіцієнт природного руху сільського населення (на 1000 осіб) в Україні, Донецькій, Луганській областях у 2012

році

Постійне скорочення сільського населення за останнє десятиліття стало однією з причин зменшенням частки сільського населення і збільшення частки міського в загальній структурі населення Донецької і Луганської областей (рис.3, рис.4).

2000 рік

2012 рік

9,80%

□ Міське населеннч

□ Сільське населення

90,20%

9,40%

90,60%

Джерело: авторські розрахунки на основі даних Головного управління статистики у Донецькій області. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://donetskstat.gov.ua/statinform/nasel.php

Рис. 3. Розподіл міського і сільського населення у Донецькій області

2000 рік 2012 рік

13,20%

86,30% 86,80%

Джерело: авторські розрахунки на основі даних Головного управління статистики у Луганській області. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.lugastat.lg.ua/sinf/demograf/demogr0712_4.php

Рис. 4. Розподіл міського і сільського населення у Луганській області

В результаті від'ємного природнього росту зменшення чисельності Донецької і Луганської областей за останні десять років склало понад 490 тис осіб і 325 тис осіб відповідно. Серед цієї кількості сільське населення Донецької області становило 75900 осіб, сільське населення Луганської області - 63200 осіб. Втрата частки сільського населення призвела до зникнення ряду сільських населених пунктів. З 2003 по 2013 рік в Донецькій області кількість сільських населених пунктів зменшилась на 6 адміністративно-територіальних одиниць з 1124 до 1118, в Луганській області за цей період з адміністративно-територіальної карти зникло 10 сільських населених пунктів, з 792 сіл залишилось 781.

В Україні, взагалі, і в східних регіонах, зокрема, залишається низькою середня тривалість життя. Загалом середня тривалість в Україні за останнє десятиліття життя зросла надто мало (на 0,96 року при її скороченні на 1,02 року для чоловіків), і за цим показником Україна посідає передостаннє місце в регіоні Європа та Центральна Азія [8].

Станом на 1 серпня 2012 року середня тривалість життя по Донецькій області склала 70 років, у тому числі для жінок - 75 років, для чоловіків 64 роки. Важливим аспектом збільшення середньої тривалості життя є зниження рівня передчасної смертності. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров' я, до передчасної відноситься смерть людини у віці до 65 років. За даними Головного управління статистики у Донецькій області, із 71 тис. померлих у Донецькій області в 2011 році 24,1 тис. осіб (33,9 %) померли не досягнувши 65 років, серед них жінки склали 7,4 тис. (31 %), чоловіки - 16,7 тис. (69 %). Серед померлих жінок не дожила до 65 років кожна п'ята (21 %), а серед померлих чоловіків - майже половина (47 %) [9]. Основною причиною передчасної смертності є захворювання системи кровообігу, від яких лише у 2011 році померло 8,2 тис осіб.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69 


Похожие статьи

Р М Дупай - Проблеми та перспективи іноземного інвестування в економіку україні

Р М Дупай - Оцінка ролі іноземних інвестицій в процесі структурної модернізації економіки україни