Р М Дупай - Оцінка ролі іноземних інвестицій в процесі структурної модернізації економіки україни - страница 43

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69 

68

39

3

15

74

192

485

3065

1984-1986

147

569

69

33

3

17

81

212

510

3206

1997-1999

159

588

66

3

4

20

88

212

516

3380

2015

158

630

63

32

4

22

96

217

540

3440

2030

159

667

61

32

4

23

100

221

550

3500

 

 

 

 

Країни з перехідною

економікою

 

 

 

 

1964-1966

211

556

148

37

5

7

43

157

288

3223

1974-1976

191

719

132

45

4

8

60

192

356

3386

1984-1986

183

766

114

46

3

10

66

181

384

3379

1997-1999

173

510

104

34

1

9

46

159

306

2906

2015

176

596

102

35

1

12

54

169

330

3060

2030

173

685

100

36

1

14

61

179

350

3180

В даний час на світових ринках посилюється орієнтація на якість продукції і багатофункціональність сільського господарства, що викликає модифікацію категорії конкурентоспроможності. Це означає, що необхідно враховувати не тільки ефективність виробництва, а всю сукупність чинників розвитку сільської інфраструктури як середовища проживання.

Результатом зміни кон'юнктури світового продовольчого ринку останнім часом є неможливість для більшості країн, які залежать від імпорту, закуповувати необхідну кількість продовольства, що викликає загострення внутрішньої продовольчої кризи.

Після тривалої тенденції абсолютного зростання виробництва сільськогосподарської сировини і готових продуктів харчування при зниженні частки аграрного сектора в світовому товарному виробництві настав період довгострокового зниження обсягів виробництва на душу населення, що поряд з низьким рівнем загальної забезпеченості викличе диспропорції попиту та пропозиції продовольства в деяких регіонах світу.

Зростання виробництва в світовому сільському господарстві в кінці минулого століття досягнуто як за рахунок інтенсивних, так і екстенсивних факторів, найважливіші з яких наступні:

- Поглиблення в розвинених країнах процесів НТП, включаючи механізацію, селекцію, хімізацію, а також розповсюдження їх в аграрний сектор окремих країн, що розвиваються;

- «Зелена» революція, яка означає не тільки інтенсифікацію виробництва, а й впровадження спеціально створених високоврожайних сортів при одночасній зміні технології їх вирощування;

- Збільшення площі зрошуваних земель;

- Розширення розмірів ріллі і земель постійної культивації;

- Розвиток змішаних фермерських систем з високим рівнем використання біомаси, тобто передбачається поєднання рослинництва, тваринництва, лісівництва, ставкового рибальства та ін.

Динаміку світового виробництва продовольства в сучасних умовах визначають і інші закономірності. У першу чергу до них відноситься тенденція скорочення пасовищного скотарства і ресурсів світового океану.

За розрахунками експертів ФАО, до 2030 р. виробництво зерна збільшиться на 20-21%, і загальний обсяг його досягне 2149-2150 млн. тонн при потребі 2675 млн. тонн. Виробництво м'яса зросте (головним чином за рахунок свинини і бройлерів) на 50-80 млн. тонн, тобто на 230-260 млн. тонн при потребі 300 млн. тонн. Використання морепродуктів збережеться на рівні 100 млн. тонн при потребі 168 млн. тонн [4].

Скорочується виробництво продовольчих товарів, яке складало до 1985 р. 30 млн. тонн на рік, а в 1985-1995 рр. - 12 млн. тонн, в 1996-2030 рр. передбачається не більше 9 млн. тонн на рік [5]. Динаміка попиту при цьому буде прямо протилежною, оскільки населення планети в 2030 р. складе приблизно 8,9 млрд. осіб (щорічний приріст - 90 млн. осіб) При загальній нерівномірності його розподілу по регіонах світу. Становище з продовольчим забезпеченням ускладнюється ще й з причини прагнення держав підвищити якість харчування, недоступного в даний час приблизно для мільярда людей.

Надаючи винятково важливого значення білково-калорійному харчуванню, ФАО і ВОЗ прийняли для позначення дефіциту білка й енергії в харчуванні людини термін «білково-калорійна недостатність». Дефіцит білка призводить до надто важких захворювань, втрати здоров'я і працездатності. Сучасні раціональні норми харчування рекомендують споживання людиною мінімум 2/3 білка рослинного походження, 1/3 - тваринного. За даними ФАО щоденне споживання харчового білка у світі становить 71 г на людину при середній потребі 100 г. дефіцит білка - 29 %.

У світі за останні 1/3 століття споживання білка з розрахунку на душу збільшилося від 62,6 до 70,8 г, або на 13,1%. За цей період відбулися зміни в структурі споживання білка на душу населення практично на всіх континентах.

У кінці другого тисячоліття споживання білка на душу населення становить 71 г за добу. Якщо взяти в сумі оптимальну і допустиму норми забезпеченості потреби людини білком, то вже 85 % країн досягли допустимого рівня споживання білка населенням, У 8 — 10 % країн його дефіцит перевищує 50 %. Через нестачу білка близько половини населення різною мірою недоїдає.

У харчуванні населення продукти тваринного походження — м'ясо, молоко, яйця та інші — це значно більше, ніж делікатесна і смачна їжа. Ці продукти у США, наприклад, забезпечують 2/3 потреби у білку, 1/3 - загальної кількості енергії, 4/5 - кальцію, 2/3 - фосфору, повну потребу у вітаміні В12, який не утворюється в продуктах рослинного походження, а міститься тільки в джерелах тваринного походження і продуктах ферментації. У м' ясі вміст заліза удвічі більший, ніж у рослинах.

Важливо, що від забезпечення в першу чергу білком, а також й іншими поживними речовинами, залежить здоров' я людини, зростання народонаселення, кількість довгожителів. Обстеження показали, що найдовше живуть люди в таких регіонах, де забезпечене їхнє повноцінне харчування, передусім білком, та досягається оптимальне поєднання в раціоні рослинного і тваринного білка.

Ось чому вкрай важливо розробляти і розв'язувати цю глобальну і життєво необхідну білкову проблему. Протягом останніх 50 років у світі спостерігається тенденція до збільшення виробництва на землі продовольчих білкових продуктів рослинного і тваринного походження, а також використання для цього ресурсів Світового океану і лісів. Розробляються штучні замінники білка.

Вже не можна не помічати, що у багатьох розвинених країнах у зв' язку з гострою проблемою білка різко змінили землекористування і структуру посівів у бік розширення посівів зернових, зернобобових, олійних, зернофуражних культур, багаторічних бобових трав тощо. Ці стратегічні зміни охопили великі регіони, континенти, країни, а також ключові галузі землеробство, кормовиробництво і кормоприготування. Це вже характерно як для розвинутих країн Західної Європи, Північної Америки, Південно-Східної Азії, так і багатьох країн, що розвиваються.

За останні 100 років світове середньорічне виробництво білка зростає, причому, як і раніше, виробляється більше білка рослинного походження, ніж тваринного. Якщо брати мінімальну потребу людини в білку, то вона в переважній частині країн в основному вже задовольняється. А коли брати оптимальну потребу в білку, то щоденне споживання його задовольняється в середньому в країнах Європи, Північної Америки і Океанії, не задовольняється — в Азії, Південній Америці й Африці. Вчені приходять до важливого висновку: у світі рівень виробництва білка навіть після відрахування тієї частини, яка фактично направляється на кормові цілі і насіння, вже знаходиться на рівні, близькому до середньорічної норми. Теоретично синтезовані ресурси рослинного і тваринного білка повинні були б забезпечити оптимальний, навіть надлишковий рівень білкового харчування всього населення світу.

Найкраще харчування людини забезпечується при поєднанні їжі рослинного і тваринного походження. Фактичне надходження білка з рослинною їжею становило 65,3 %, тваринного - 34,7 %. Як бачимо, у світі в харчуванні людини вже близько 2/3 харчового білка становить білок рослинний і 1/3 - білок тваринний. Аналіз показує, що у другій половині XX століття в споживанні людини спостерігається загальна тенденція певного збільшення частки білка тваринного, зменшення - білка рослинного. Так, у 1970 р. у середньому кожним жителем планети споживалося 65,1 г білка, в тому числі білка рослинного походження — 43,9 г (67,4 %), тваринного - 21,2 г (32,6 %); в 1992 р. споживалося всього білка 70,8 г, рослинного - 46,2 г (65,3 %), тваринного - 24,6 г (34,7 %). Отже, дещо збільшилася частка білка тваринного походження на душу населення, хоч переважає білок рослинного походження.

У більшості країн світу практично досягнуто оптимальне споживання енергії людиною, одночасно ще існує дефіцит білка. Це не сприяє здоровому харчуванню, росту народонаселення. Виробництво і споживання білка відстає від виробництва і споживання енергії. Важливим завданням науки є збільшення виробництва білка, покращання співвідношення в раціоні енергії і білка до науково-обгрунтованої норми.

Хоча у світі й спостерігається тенденція росту споживання білка та певне підвищення частки білка тваринного походження, однак це ще не говорить про те, що в усіх країнах аналогічна тенденція. Наприклад, у найбільшій за населенням країні Китаї у структурі щоденного споживання рослинний білок становить 76,4 %, тваринний — 23,6 %. А в Японії, де найдовше живуть люди, частка рослинного білка становить 43,1 %, тваринного - 56,9 %, у США - відповідно 34,9% і 65,1%. Це співвідношення залежить від рівня виробництва білка, його ресурсів, економіки країни, культури харчування, національних традицій, тривалості життя людей, їхніх вікових груп, виконуваної роботи та інших чинників.

Вже в багатьох країнах споживання білка досягло норми або наблизилося до неї: в Австралії - 100,4 г, Австрії - 100,8, Аргентині -99,3, Ізраїлі - 98,7, Ісландії - 123,3, Італії - 108,7, Канаді - 96,1, Німеччині - 100,2, Польщі - 99,3, США - 112,9, Туреччині - 100,5, Угорщині -93,6, Фінляндії - 94,2, Франції - 116, Швеції - 94, Японії - 98 г. Як бачимо, стало можливим розв'язання проблеми харчового білка на цілих континентах, в багатьох країнах, хоча в деяких з них споживання білка низьке і не відповідає науково обгрунтованим нормам, зокрема в Мозамбіку - 30,8 г, Ліберії - 32,5, Заїрі - 32,8, С'єра Леоні - 34, Анголі - 39,6, Гаїті - 40,3, Комаросі - 41,8, Бангладеші - 42,5, Афганістані -43, Нігерії - 43, Сомалі - 43,5, Шрі Ланці - 46,9, Камеруні - 48, Танзанії - 48,8, Папуа Новій Гвінеї - 48,9, Перу - 49, Гвінеї Бісау - 49,9, Непалі - 50,1, Домініканській Республіці - 50,1, Мадагаскарі - 50,6, В'єтнамі - 52,1, Еквадорі - 52,2, Філіппінах - 52,4, Болівії - 52,5 г.

Для забезпечення населення білком тваринного походження важливо надати пріоритетного значення розвитку найбільш інтенсивних галузей тваринництва, створити сучасну кормову базу і забезпечити збалансовану годівлю тварин та птиці. У багатьох країнах на це витрачено значні кошти, матеріально-технічні засоби, що й забезпечило вирішення питання кормового білка та інтенсивний розвиток провідних галузей тваринництва.

Розвиток тваринництва і виробництво тваринного білка може забезпечуватися при випереджаючому розвиткові кормової бази і збалансованій годівлі тварин.

Головною метою утримання тварин є перетворення кормів у продукти, придатні для споживання людиною: м'ясо, молоко, яйця та ін. Для цього в США, наприклад, створено потужну кормову індустрію, на виробництві кормів спеціалізовано великий регіон із родючими землями, де вирощують такі зернофуражні культури, як кукурудзу, сою і багаторічні трави (люцерна). Сюди спрямовано значні фінансові ресурси, техніку, добрива, пестициди, сформовано комп'ютеризовану комбікормову промисловість. Ці тенденції в розвитку кормовиробництва і тваринництва вже характерні не тільки для розвинених, а й для країн, що розвиваються.

При зміні стратегії розвитку кормовиробництва і тваринництва високі темпи буде забезпечено, передусім, завдяки реформуванню, інтенсифікації і структурним змінам, новим технологіям, сортам кормових культур і породам тварин з врахуванням потреб ринку. Нині в передових країнах світу пріоритет надається найбільш інтенсивним галузям — птахівництву, свинарству, молочному скотарству й ін. При розробці стратегії розвитку тваринництва враховують продуктивність видів і порід тварин та птиці, конверсію кормів, сухої речовини, енергії і протеїну, а також харчову повноцінність одержуваної продукції та попит на неї на внутрішньому і світовому ринках.

Як правило, найвищими темпами розвиваються ті галузі тваринництва і птахівництва, які за короткий термін виростають, швидко розмножуються, споживають менше кормів на виробництво одиниці продукції, мають попит на ринку, високу харчову якість.

У тварин нормальна життєдіяльність можлива, безумовно, тільки за постійного споживання якісних кормів, до складу яких входять білки, жири, вуглеводи, вода, вітаміни, мінеральні солі та ін. Більшість поживних речовин тварини одержують з рослинними кормами, з яких утворюють тваринні білки, жири та інші цінні речовини. Синтезуються білки в тканинах із амінокислот, що надходять у кров як кінцеві продукти харчування або утворюються в організмі тварин у процесі складного обміну речовин.

Виробництво тваринного білка пов'язане із затратами величезної кількості рослинного білка і незамінних амінокислот. Щоб одержати тваринний білок, необхідно згодувати у 5 - 10 разів і більше рослинного білка. Перетравність тваринами білка рослинного походження становить від 54 до 75 %, тваринного - 69 - 96 %. Біоконверсія рослинного білка у тваринний при виробництві, наприклад, баранини становить 5 %, яловичини - 7, свинини - 14,4, риби - 16,3, бройлерів - 23, молока - 26,9 %. А це значить, що для одержання 1 кг тваринного білка необхідно затратити від 5 до 20 кг рослинного. Ось чому вчені вивчають рослинні білкові ресурси, які близькі або аналогічні білкам тваринного походження, сприйнятливі людиною і можуть використовуватися в її харчуванні.

Тварини ні в якому разі не конкурують з голодуючим населенням планети у питанні того, хто повинен споживати таке продовольче зерно як, наприклад, рис або пшениця. їх, безумовно, повинні споживати люди. А тварини краще їдять кормове зерно кукурудзи, сорго, ячменю, вівса, а також побічні продукти помелу зерна, відходи рослинництва, овочівництва, виноробних заводів, на які попит невеликий, у більшості країн вони зовсім не використовуються або мало використовуються людиною. А тварини їх охоче поїдають. Крім того, зернофуражні і кормові культури, сіяні багаторічні й однорічні трави, зелена маса природних кормових угідь, пасовищ, кормові ресурси лісів мало або зовсім не використовуються у харчуванні людей.

Жуйні ж тварини - велика рогата худоба, вівці і кози - ефективно використовують значну кількість грубих кормів з високим вмістом клітковини, включаючи сіно, післязбиральні рештки, солому, стебла і виробляють цінну продукцію для харчування людини.

При відносно сприятливих тенденціях розвитку світового сільського господарства дефіцит зерна складе 526 млн. тонн, м'яса та морепродуктів - 40 і 68 млн. тонн відповідно. За іншими оцінками продовольча ситуація в перспективі буде ще більш напруженою. Зокрема, в Доповіді про світовий розвиток 2008, підготовленій співробітниками Міжнародного банку реконструкції та розвитку, вказується, що для вирішення проблеми продовольства в період 2000-2030 рр. потрібно збільшити виробництво зерна на 50%, м'яса на 85% [4].

Необхідність задоволення зростаючої потреби приведе до підвищення попиту продовольства на світових ринках. За оцінками експертів, сумарна потреба планети в продуктах харчування зросте до 2025 р. в два рази.

Поряд зі зниженням рівня забезпеченості слід очікувати збільшення диспропорцій виробництва продовольства в окремих регіонах світу, наприклад Китаї, Індії, Пакистані, Ірані та ін. Знижується рівень стабільності на продовольчому ринку, обумовлений наявністю резервів, що дозволяють урівноважувати кон'юнктурні коливання.

В рамках загальносвітової тенденції глобалізації економіки особливу роль у формуванні відносин між елементами світової продовольчої системи відіграє міжнародна торгівля продовольством. За оцінками аналітиків ФАО, близько чверті виробленого у світі продовольства в сирому або переробленому вигляді поставляється за межі країни походження.

Поряд з міжнародним поділом праці на основі природно-кліматичних факторів з' явилися нові мотиви для нарощування товарообігу, такі як: зростання потреб в імпорті в ряді країн, що розвиваються і країн з перехідною економікою через тривале відставання вітчизняного виробництва від поточних потреб населення; стійке розширення споживчого попиту у розвинених країнах внаслідок диверсифікації асортименту продовольства; зростання внутрішньофірмових поставок сировини і напівфабрикатів у рамках діяльності транснаціональних корпорацій.

Однією з основних тенденцій функціонування світової продовольчої системи XXI століття, також визначальною закономірністю формування продовольчого ринку, є проникнення в галузь нової продукції аграрних біотехнологій - генних модифікацій.

До переваг сільськогосподарської продукції, отриманої за допомогою біотехнологій, науковці та представники агробізнесу, які оперують генетично модифікованими продуктами, відносять: збільшення врожайності культур за рахунок надання їм заданих властивостей і зниження втратою від хвороб і шкідників; зниження використання пестицидів та гербіцидів і зменшення, таким чином, хімічного впливу на грунт; вивільнення поновлюваних природних ресурсів для використання їх у промисловості та заміщення цих ресурсів більш продуктивними видами і сортами, отриманими за допомогою біотехнологій; створення продуктів харчування з наперед заданими медикаментозними властивостями: продуктів для людей із захворюваннями системи травлення, для хворих на рак та СНІД, замінників молока для немовлят; зменшення ступеня впливу на навколишнє середовище в результаті застосування більш сприятливих методів обробки грунту; зниження захворювань рослин і тварин.

Характерною рисою сучасного розвитку світової продовольчої системи є її екологізація, що виражається не тільки у формуванні та реалізації спеціальних регіональних програм екологічного землеробства, виробленні стандартів екологічного харчування, розробці освітніх і навчальних проектів по охороні навколишнього середовища аграрного виробництва, але і зростанні обороту органічних продуктів.

В органічному секторі сільського господарства рівень наукоємності до кінця XX століття також значно зріс. У розвинених країнах склалася мережа, наукових центрів, зайнятих дослідженнями агротехнічних, біологічних, виробничих, економічних, екологічних аспектів застосування даного методу. Принципова відмінність НДДКР в органічному секторі від аналогічних робіт в галузі генетично модифікованих продуктів полягає, в економічних особливостях створеного товару і в характері власності на результати таких досліджень. Якщо результатом НДДКР в секторі генетично модифікованих продуктів є товар з унікальними властивостями, то в органічному - група товарів поліпшеної якості за рахунок відсутності хімічних речовин та інших негативних властивостей НТП. У першому випадку товар і процес його виробництва жорстко охороняються законодавством про захист прав інтелектуальної властивості, у другому такий захист перебуває на більш низькому рівні.

В даний час продукти, забезпечені торговими знаками «біо», широко відомі споживачеві. Органічний знак показує споживачеві, що продукт виготовлений із застосуванням певних методів, тобто він позначає скоріше вимоги до процесу, ніж до товару. Сам же товар абсолютно ідентичний аналогічної продукції, отриманої традиційним способом. Тим не менш, споживча вартість органічних продуктів відрізняється від традиційних аналогів.

Світова торгівля органічними продуктами харчування за десятиліття активного розвитку набула характерних рис й особливостей, які не властиві секторам генетично модифікованих і традиційних товарів.

В органічному секторі ринку постачання носять переважно комплексний характер.

Це означає, що виробничі структури, як правило, поставляють контрагентам на внутрішній і зовнішній ринки широкий асортимент продовольства рослинного і тваринного походження. Такий перехід від тенденції до спеціалізації пояснюється сутністю та особливостями самого методу здійснення органічного виробництва.

Специфічний характер носить географічний розподіл світової торгівлі органічними продуктами. Через більш високу ціну вони ввозяться в основному в розвинуті держави з високим ступенем самозабезпечення продовольством, як з розвинених країн, так і з країн, що розвиваються. Причому останні експортують високоякісні продукти при значному внутрішньому недоспоживанні продовольства.

Потенціал розвитку органічного сектору світового сільськогосподарського ринку досить високий. Успішно формується і його інфраструктура. По відношенню до цього типу продуктів склалася стійка позитивна реакція споживачів, незважаючи на те, що ціни на них у світі вище в середньому на 20-40% в порівнянні з традиційними товарами. Поетапно розробляються правила регулювання виробництва і обігу органічних продуктів на міжнародному та національному рівнях. Все це дозволяє вважати, що тенденція збільшення частки органічного сектору в світовій продовольчій системі збережеться як в короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі.

В залежності від того, сформується чи ні до цього моменту на продовольчому ринку система ідентифікації товарів та сегрегації товаропотоків, будуть визначені контури майбутньої моделі продовольчого ринку в цілому і його трьох секторів: традиційного, органічного, генетично модифікованого.

Висновки. Сучасна світова продовольча система може бути охарактеризована по ряду розглянутих нами економічних, технологічних, торгово-політичних, соціальних, екологічних параметрів. При цьому по кожному з них найбільш поширеною характеристикою системи в цілому є певні диспропорції і розрив між окремими категоріями. Проблеми розвитку світової продовольчої системи, які визначаються її глобальним значенням для людства, не втрачають актуальності й, більше того, виходять на інші, більш високі рівні.

У зв'язку з цим, пріоритетними є завдання забезпечення раціонального функціонування продовольчої системи, тобто комплексна взаємодія її функцій з метою забезпечення населення продовольством при збереженні навколишнього середовища, біологічного різноманіття та культурно-побутових традицій.

Прогнози зарубіжних вчених, розроблені на основі вивчення залежностей, характерних для ринкових умов, дають уявлення про стратегічні напрямки формування світових ринків. Товарні ринки в цілому все більше залежать від постачання енергоресурсів і цін на них. Форс-мажорні обставини в сільському господарстві (стихійні лиха, природні аномалії, техногенні катастрофи, епідемії та епізоотії), їх висока повторюваність, сприяючи підвищенню цін на основні види сільськогосподарської продукції, визначають ступінь і стабільність їх зростання. В першу чергу, це стосується зерна та продуктів його переробки, на які очікується перевищення попиту над пропозицією і подальше скорочення запасів. Потенціал світового експорту зерна в обсязі 200 млн. тонн на рік формують кілька країн (СШA - 50%, Канада - 12-15%, Aвстрaлiя - 5-б%, Aргeнтинa, Франція, Aнглiя, Італія - інше). Haйбiльш істотним імпорт очікується для зерна і цукру, дещо менше для м'яса. В максимальній залежності від імпорту зерна (до 70% потреби) виявилися в останні роки Японія, Південна Корея, Тайвань, Куба. Haйбiльш вагомий і довготривалий чинник динаміки попиту на зерно - зростання чисельності населення. Крім того, в найбільш населених країнах (Китаї, Індії) на тлі значного економічного зростання стрімко підвищується рівень життя, все більше споживається м'яса, що, в свою чергу, підвищує загальний попит на зернофураж. У ряді країн зростання цін на зерно та продукти його переробки пов'язаний зі збільшенням виробництва біопалива. За прогнозами Miжнaродної ради по зерну, в нинішньому сільськогосподарському році в непродовольчих цілях в світі буде перероблено 229 млн. тонн зерна, що на 23% більше рівня минулого сезону. Maйжe половина цього обсягу (107 млн. тонн) піде на виробництво етанолу.

Слід нагадати, що в умовах глобального потепління, глибинного впливу на навколишнє середовище, нестабільності виробництва, а також зростаючого попиту на сільськогосподарську сировину для біопалива вирішення проблеми продовольчої безпеки посилюється. Для країн, орієнтованих на імпорт продовольства, обсяги якого до 2030 р. зростуть в два рази, гарантувати доступність продовольства, а відповідно, і продовольчу безпеку буде особливо складно. Для того щоб сільське господарство могло задовольняти зростаючий попит на продовольство, необхідна раціональна політика та інвестиції, що забезпечують інноваційний розвиток галузі.

Розвиток світового господарства з урахуванням обмежуючих факторів, викликаючи глибинні процеси в світовій економіці, не дозволяє прогнозувати високі темпи приросту продовольчих і сировинних ресурсів навіть у віддаленій перспективі. Очікується, що приріст продовольчих товарів до 2030 р. щодо досягнутого рівня скоротиться більш ніж в три рази при стабільному збільшенні попиту. Отже, світова продовольча система, забезпечуючи певне зближення в споживанні продовольства за групами країн, вирішити проблему збалансованості попиту і пропозиції на глобальному рівні не зможе.

РЕЗЮМЕ

В статті проаналізовано тенденції та закономірності розвитку світової продовольчої системи. Визначено основні напрямки та критерії забезпеченя продовольчої безпеки в сучасних умовах.

Ключові слова: світова продовольча система, світова продовольча безпека, продовольство, світовий сільськогосподарський ринок.

РЕЗЮМЕ

В статье проанализированы тенденции и закономерности развития мировой продовольственной системы. Определены основные направления и критерии обеспечения продовольственной безопасности в современных условиях.

Ключевые слова: мировая продовольственная система, мировая продовольственная безопасность, продовольствие, мировой сельскохозяйственный рынок.

SUMMARY

In this article the analyze trends and patterns of the global food system. The basic directions and criteria of food security in the modern world. Keywords: world food system, global food security, the food, the world agricultural market.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Бабич A^., Побережна A.A. Haродонaсeлeння і продовольство на рубежі другого і третього тисячоліть. - К.: Aгрaрнa наука, 2000. - 158 с.

2. Офіційний сайт Продовольчої та сільськогосподарської організації OOH - www.fao.org.

3. World agriculture: towards 2015/2030 an FAO perspective. - www.fao.org.ua

4. Доклад о мировом развитии. Сельское хозяйство на службе развития. Обзор. / Meждyнaродный банк реконструкции и развития // URL: http://www.worldbank.org.

5. на рубеже тысячелетий (прогноз развития мировой экономики до 2015 года).^., 2001.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69 


Похожие статьи

Р М Дупай - Проблеми та перспективи іноземного інвестування в економіку україні

Р М Дупай - Оцінка ролі іноземних інвестицій в процесі структурної модернізації економіки україни