Р М Дупай - Оцінка ролі іноземних інвестицій в процесі структурної модернізації економіки україни - страница 49

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69 

Російський науковець О. Т. Коньков у докторській роботі «Соціальний капітал як концепція економічної соціології та його роль в системі економічної взаємодії» [1] фактично констатує підходи до вивчення соціального капіталу, які подано вище (комунітарний, мережевий, сенергетичний). Він виокремлює також ціннісно-нормативний підхід, який базується на зумовленості соціальної дії мотиваційною і нормативною системами суб' єктів, тобто взаємозв' язками та інститутами. А відтак, його підхід є аналогом інституціонального (див. Рис. 1 ). Специфікою типології підходів до вивчення соціального капіталу (за О. Т. Коньковим) є те, що її зроблено через призму науки соціології. Варто також відмітити, що в класифікації підходів до вивчення соціального капіталу, які виявлено аналізом наукових працях і публікаціях вказаних вище авторів, характеризуються певною однаковістю.

Наведені вище підходи до вивчення соціального капіталу в тій чи іншій мірі мають слабкі сторони, певні вади. Основним їх недоліком є відсутність чіткого визначення поняття «соціальний капітал» і дотичних до нього понять, а також зв' язку з іншими концепціями. В комунітарному та мережевому підходах (див. Рис. 1 ) соціальний капітал досліджується, не виходить за межі даної категорії системи та без врахування впливу інших чинників, зокрема соціальних зв' язків та інституціонального середовища. Крім цього окремі підходи до дослідження соціального капіталу втратили частково свою практичну значимість з огляду на реалії сьогодення.

Інституційний і синергетичний підходи до дослідження соціального капіталу, на думку автора, мають переваги, оскільки вони базуються на здійснення комплексного аналізу всіх компонентів даної категорії, як порізно, так і цілісно - в їх єдності та взаємозв' язку. Інтегрування елементів соціального капіталу й утворення системи зв' язків між ними дає змогу більш ширше та глибше проникнути в суть досліджуваних реалій цього соціального феномену.

Дійсно, соціальний капітал є, передусім, різновидом соціальних явищ, формою соціальних зв' язків. А відтак, не сповна виправданими, об' єктивними та адекватними видаються підходи до його дослідження, що проводяться відмежовано від відповідних інститутів та інституціонального середовища. Адже вони детермінують поведінку економічних суб' єктів та умови господарювання. Соціальний капітал накопичується та реалізується в «павутині» економічних інститутів і через них впливає на господарську діяльність, економічний розвиток. Соціальний капітал сприяє зниженню трансакційних витрат, підвищує продуктивність ринкової економічної системи. Роль соціальних зв' язків, мереж підвищується в умовах соціалізації економіки.

З перерахованих вище підходів до вивчення соціального капіталу, як економічної категорії найбільш релевантним видається інституційний підхід. Це обґрунтовується, насамперед, з огляду на потребу у комплексному дослідженні зв'язків соціального капіталу. Тобто, не обмежуючись аналізом тільки економічних категорій і процесів, важливо висвітлити відповідні інститути, взаємозв' язок міжними та враховувати позаекономічні чинники. Інституційний підхід дає змогу дослідити парадигму соціального капіталу, її взаємозв' язок з економічними системами і процесами.

Аналіз вітчизняних і зарубіжних електронних баз даних наукових праць, публікацій дав автору змогу виявити підходи до дослідження концепції соціального капіталу, які за специфікою їх проведення в різних галузях науки можна виокремити в такі основні і

соціологічний, в якому соціальний капітал розглядається як соціальні норми, взаємозв' язки та мережі, організації, участь у яких дає їх учасникам змогу отримувати вигоди;

економіко-інституціональний, який базується на наукових положеннях, що покращення взаємодії між економічними агентами призводить до максимізації прибутків, зменшення трансакційних витрат, отримання доступу до ресурсів, інформації, підвищення продуктивності й ефективності господарської діяльності та економічного зростання.

політологічно-управлінський, в якому акцент робиться ролі інститутів, соціальних і правових норм у формуванні людської поведінки; у даному підході базовою є теза, що розвиток соціального капіталу призводить до підвищення рівня довіри громадян до інститутів держави, ефективності державного управління, розбудови демократичного, громадянського суспільства;

психологічний та філософський.

Результати проведеного в статті дослідження дають автору змогу сформулювати такі висновки і

1. Аналізом наявних джерельної бази виявлено низку різних підходів до дослідження соціального капіталу, основними з яких є комунітарний, мережевий, синергетичний та інституційний. Встановлено, що відмінності в підходах зумовлені специфікою галузі наук, в якій дана категорія аналізується.

2. На підставі результатів аналізу визначено, що найбільш адекватним і релевантним підходом до дослідження соціального капіталу, як економічної категорії видається інституційний підхід. Це аргументується, передусім, тим, що соціальний капітал має соціальну природу, він накопичується і реалізується в «павутині» суспільних інститутів і через них впливає на господарську діяльність, економічний розвиток. А відтак інституційний підхід, який базується на комплексному аналізі сукупності відповідних інститутів, інституціонального середовища (політичного, соціального, правового та ін.), економічних процесів, впливу неекономічних чинників, їх взаємозв' язку і взаємодії, дає змогу більш ширше, ґрунтовно і якісно дослідити соціальний капітал .

Перспективами проведення подальших розвідок у підходах до вивчення соціального капіталу є і аналіз виявлених дослідженням даної статті підходів, зокрема мережевого, синергетичного, інституційного, а також пов' язаних з ними аспектів і суміжних питань.

РЕЗЮМЕ

Здійсненим у статті аналізом джерельної бази виявлено низку підходів до дослідження соціального капіталу, основними з яких є комунітарний, мережевий, синергетичний та інституційний. Встановлено, що існування різноманітність у підходах зумовлені специфікою галузі наук, в якій дана категорія аналізується. Визначено, що найбільш адекватним і релевантним підходом до дослідження соціального капіталу, як економічної категорії, є інституційний підхід.

Ключові слова: соціальний капітал, підходи до дослідження, економічний розвиток. РЕЗЮМЕ

Осуществленным в статье анализом научных источников выявлен ряд подходов к исследованию социального капитала, основными из которых являются коммунитарный, сетевой, синергетический, институциональный. Установлено, что существование разнообразие в подходах обусловлены спецификой отрасли наук, в которой данная категория анализируется. Определено, что наиболее адекватным и релевантным подходом к исследованию социального капитала, как экономической категории, является институциональный подход.. Ключевые слова : социальный капитал, подходы к изучению, экономическое развитие. SUMMARY

Based on the analysis of sources conducted in the article, there have been revealed many approaches to research on social capital concept. The main research approaches are і Communitarian, Networks, Institutional, and Synergy. It was ascertained that the existence of diversity in the approaches is due to the area research in specific science in which this category is subject to analyze. It was determined that the most appropriate and relevant approach to the study of social capital as an economic category is Institutional approach. Key words : Social Capital, research approaches, economic development.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Коньков А. Т. Социальный капитал как концепция экономической социологии и его роль в системе экономического взаимодействия і автореф. дис. ... докт. социолог. наук і [спец.] 22.00.03 І А. Т. Коньков; Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова. - М., [б. и.], 2006. - 39 с.

2. Bourdieu P. Le capital social і notes provisoires І P. Bourdieu   Actes Rech. Sci. Soc. - 19S0. - Vol. 31. - P. 2-3.

3. Granovetter M. The strength of weak ties І M. Granovetter   American Journal of Sociology. - 1973. - No. 78. - P. 1350-13S0.

4. Woolcock M. Social Capital і Implications for Development Theory І M. Woolcock, D. Narayan The World Bank Research Observer. - 2000. - № 15. - Р. 225-251.

УДК ЗЗ8.515

ЕВОЛЮЦІЯ СУТНОСТІ ПРИБУТКУ, ТЕОРІЇ І ФУНКЦІЇ

Шаховалова Є.О., менеджер ТОВ "Лінія комфорту", м. Київ '

Постановка проблеми та її актуальність. У процесі переходу України до ринкових умов господарювання та виходу з фінансової кризи зростає роль суб' єктів господарювання як основи та первинної ланки економіки. Функціонування підприємств значно впливає як на добробут власників, споживачів, так і на економічну ситуацію в країні. Все це неможливе без здійснення ними ефективної виробничої, маркетингової та фінансової діяльності. Найважливішою фінансовою категорією, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і свідчить про обсяг і якість виробленої і реалізованої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості, є прибуток.

Значна роль прибутку в розвитку підприємства і забезпеченні інтересів його власників та персоналу, а також держави визначають необхідність дослідження питань його економічної сутності та теоретичних основ.

Як написав у енциклопедичній статті відомий дослідник проблеми управління прибутком Френк Найт «Можливо жоден економічний термін чи поняття не використовується в такій неймовірній кількості загальновживаних значень як прибуток» [1, с. 311]. З того часу пройшло багато років, але ситуація тільки ще більше ускладнилася. Відомо, і це визнається як зарубіжними, так і вітчизняними вченими, що прибутком можна легко маніпулювати з метою отримання фальсифікованих фінансових результатів. Альфред М. Кінг з цього приводу писав і « Прибуток як результуюча значення може варіюватися залежно від того, хто веде звітність... Для більшості компанійчистий прибуток складає 3-4% від доходу, дійсний чистий прибуток може бути подвоєний, або взагалі зведений до нуля, залежно того, хто складає звітні документи» [2, с. 20].

Мета статті - розглянути еволюцію економічної сутності та теорій прибутку, виявити функції прибутку з урахуванням його багатофакторності.

Результати дослідження.

А. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ПРИБУТКУ І ЙОГО ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ.

В економічній і фінансовій теорії в різні періоди розвитку категорія прибутку була об' єктом глибокого вивчення. Прибуток - це складна фінансова категорія, яка є дискусійною. В даний час серед науковців не існує єдиної думки щодо поняття категорії прибутку, його сутності.

Для виявлення сутності прибутку, на наш погляд, необхідно розглянути історію його розвитку. Кожна епоха, залежно від рівня розвитку економічних відносин, тлумачила це поняття по-своєму. У 16 ст. в Європі бурхливо формувались капіталістичні відносини, особливістю яких було первісне накопичення капіталу, що стало в свою чергу передумовою до створення нових економічних течій, однією з яких був меркантилізм. Основними представниками цієї течії були такі відомі економісти як Т. Мен, Д. Юм, Ж. Кольбер та Й. Бехер [3, с.112]. Джерелом прибутку меркантилісти вважали зовнішню торгівлю. Вони стверджували, що прибуток утворюється у сфері обігу і визначали його як різницю між продажною і покупною вартістю товару.

Вже у XVII ст. в Англії виникла класична школа політичної економії, засновником її був У. Петті , який стверджував про „виробниче" походження прибутку, джерелом якого є не сфера обігу, а праця(виробництво). У. Петті не вивчав прибуток як самостійну категорію. Він пов' язував прибуток з рентою, яка розглядалась у двох її проявах: рента з землі і рента з грошей (відсоток), що становили основні форми додаткового продукту.

У XVIIІ ст. набула розвитку школа фізіократів. Представниками цієї школи були Ф. Кене та А. Тюрго, які стверджували, що прибуток створюється лише в сільському господарстві, а не в процесі обміну. Вони дотримувалися думки, що обмін насправді нічого не створює, оскільки покупці та продавці в кінцевому результаті є рівноважними [4, с. 86]. Основною формою доданої вартості виступає земельна рента, яку фізіократи ототожнюють з „чистим продуктом", що є результатом додаткової праці робітника [3, с. 125].

На відміну від фізіократів, представники класичної політичної економії В. Петті, А. Сміт та Д. Рикардо стверджували, що багатство нації створюється у всіх сферах матеріального виробництва, а праця - єдина основа цього багатства [5, с 524].

Надалі прибуток досліджував Ж.Б. Сей. Він підкреслював, що дані фактори виробництва мають самостійне значення у створенні доходів капіталістів та землевласників. Прибуток розглядався ним як винагорода підприємця за його промислові здібності в процесі поєднання всіх факторів виробництва [4, с. 138].

У середині 19 ст. Н. Сеніор сформулював власний погляд на прибуток. На його думку, власники підприємств заради забезпечення виробничого процесу приносять у жертву свій добробут, стримуючись у повсякденному використанні коштів на особисте споживання, виявляють ощадливість, не витрачаючи власні доходи, а вкладаючи їх у виробництво. Отже, винагородою за їхню стриманість і є прибуток

[6, с. 250].

У середині 19 ст. набуває розвитку і вчення К. Маркса [7, с. 28]. Прибуток виступає у вигляді перетвореної форми додаткової вартості, який є мотивом діяльності капіталіста та показником ефективності розвитку капіталістичного виробництва. Він утворюється як надлишок виручки над витратами капіталу, який безоплатно привласнюється власниками засобів виробництва. Джерелом прибутку К. Маркс вважав додатковий продукт, створений в сфері виробництва і реалізований у сфері обігу.

А у вченні А. Маршалла [8, с. 222] прибуток - це дохід підприємця, або комплексний дохід, що включає відсоток на власний капітал та винагорода за ризик. Таким чином, він вважав, що прибуток не є винагородою особливого фактора, а зводиться до плати за різні фактори, у тому числі землю і «праця». В теоріях англійських неокласиків [9, с. 102] сукупний дохід підприємця отримує назву «нормальний» прибуток і включається у витрати виробництва. «Нормальний» прибуток вони вважають винагородою підприємця за його працю і вкладені ним грошові капітали і ресурси.

Дж. С. Мілль уточнив, що «причиною прибутку є те, що праця виробляє більше, ніж потрібно для утримання його працівників» [10, с. 143]. На його думку заробітна плата і вартість праці є різними поняттями. Якщо перше - це те, що праця приносить робітникові, то друге - у що він обходиться капіталісту. За Міллем [10, с. 143], прибуток залежить не від заробітної плати, а від вартості праці.

Й. Шумпетер як видатна особистість в фінансовій науці приділяв проблемі визначення сутності прибутку велику увагу. Він вважав, що економічна сутність підприємницького прибутку - надлишок над усіма зобов'язаннями дістається підприємцям за те, що вони здійснили «нові комбінації» [11, с. 79]. Й. Шумпетер високо оцінював роль підприємців у розвитку виробництва, називаючи підприємницьку діяльність головною умовою економічного прогресу в суспільстві. А оскільки стимулом до підприємництва служить отримання прибутку, то саме він і є показником і умовою економічного розвитку і процвітання підприємства. Все це знайшло відображення у формулі Шумпетера - «Без розвитку немає прибутку, без прибутку немає розвитку».

Услід за Й. Шумпетером вчений Ф. Перру [12, с. 132] визначає функціональний прибуток як винагороду за функції нововведень та економічної вигоди.

Представник сучасних вчень П. Хейне писав: «Оскільки у світі без невизначеності не було б ні прибутків, ні збитків, ми можемо зробити висновок, що прибутки (або збитки) є наслідком невизначеності. Тим самим прибуток не є платою за отримання тих або інших ресурсів. Це - залишок; це те, що залишається з виручки, коли сплачені всі витрати; це результат більш точного, в порівнянні з більшістю людей, пророкування майбутнього» [8, с. 474].

Вчений Ф. Найт [12, с. 128] розглядав відмінність між ризиком, величину якого можна розрахувати методами теорії ймовірності, і невизначеністю, величина якої не піддається розрахунку. Згідно думки Найта, невизначеність і прибуток - нерозривно пов'язані поняття. Джерелом справжнього прибутку є невизначеність, яка може розглядатися як винагорода підприємця за прийняття рішень в умовах невизначеності. Виходячи з цього, підприємець повинен проявляти постійну готовність йти на ризик, щоб отримати більший прибуток. Ф. Найт пов' язував походження прибутку не тільки із підприємницькою діяльністю, але і з іншим її аспектом, а саме - з фактором. На думку Ф. Найта, І. Фішера, П. Мюрделя прибуток - це винагорода за певний ризик, який підприємець бере на себе в процесі здійснення виробничої діяльності.

Видатний економіст Е. Чемберлен [13, с. 55] вивчав прибуток в умовах монополістичної конкуренції. Він вважає, що джерелом монопольного прибутку є різниця між монопольної ціною і рівноважною ціною попиту і пропозиції. Він стверджував, що панування на галузевому ринку незначної кількості крупних виробників призводить до формування ринкової та цінової політики, проявом якої є завищення цін. А ось П. Самуельсон [14, с. 385], в якості джерел прибутку називає «безумовний» дохід від факторів виробництва, винагорода за підприємницьку діяльність і введення технічних удосконалень. Розмір прибутку на його думку залежить і від уміння переконати покупців у тому, що їм варто заплатити за товар більш високу ціну, оскільки він є кориснішим, ніж вони «самі спочатку думали». Він визначає прибуток як «надзвичайно різносторонню категорію». Він вважав, що джерелом прибутку є дохід від факторів виробництва, винагорода за підприємницьку діяльність та впровадження технічних нововведень. До прибутку також відносять розбіжність між очікуваним та фактичним доходом у зв' язку з невизначеністю(ризиком), монопольний дохід тощо.

Такі фахівці, як Х. Андерсен та Д. Колдуел розуміють під прибутком збільшення капіталу в результаті ведення господарської діяльності [15, с.45]. Таку ж думку поділяє й Р. К. Мертон, лауреат Нобелівської премії 1997 р. в галузі економіки: «Прибуток-це певна сума грошових коштів, що надійшли до власника на початок певного періоду, витративши яку, в нього на кінець цього періоду залишиться стільки ж грошей, скільки було спочатку» [16, с. 125].

_Визначення концепцій прибутку з точки зору різних теорій та авторів_

Течії__Представники__Теорії__Погляди_

1~2 3 " 4

Меркантилісти і класики

Т. Мен, Д. Юм, Ж. Кольбер, Й. Бехер

Теорія

меркантилістів

Джерело прибутку - зовнішня торгівля. Прибуток утворюється у сфері обігу, він визначається як різниця між продажною і покупною вартістю товару.

 

Ф. Кене, А. Тюрго

Теорія фізіократів

Джерело прибутку - сільське господарство. Основною формою доданої вартості вони вважали земельну ренту, яку ототожнювали з „чистим продуктом", що є результатом додаткової праці робітника.

 

В. Петті, Д. Локка

Теорія праці

Джерело прибутку - праця. Пов' язували прибуток з рентою, яка розглядалась у двох її проявах: рента з землі і рента з грошей (відсоток), що становили основну форму додаткового продукту.

 

А. Сміт, Д. Рікардо

Теорія трудової вартості

Джерело прибутку - праця. Багатство нації створюється у всіх сферах матеріального виробництва, а праця - єдина основа цього багатства.

Прагматична політико-економічна школа

Ж. Б. Сей

Теорія 3 факторів

Прибуток - винагорода підприємця за його промислові здібності в процесі поєднання всіх факторів виробництва.

 

Н. Сеніор

Теорія стриманості

Вважав, що власники підприємств заради забезпечення виробничого процесу приносять у жертву свій добробут, виявляють ощадливість, не витрачаючи власні доходи, а вкладаючи їх у виробництво. Винагородою за їхню стриманість і є прибутком.

 

К. Маркс

Теорія додаткової вартості

Джерело прибутку - додатковий продукт, створений в сфері виробництва і реалізований у сфері обігу. Прибуток -перетворена форма додаткової вартості, яка є мотивом діяльності капіталіста та показником ефективності розвитку капіталістичного виробництва.

 

Дж. С. Мілль

Теорія трудового доходу

Прибуток залежить не від заробітної плати, а від вартості праці. Заробітна плата - це те, що праця приносить робітникові, вартість праці - у що він обходиться капіталісту.

 

А. Маршалл

Теорія

англійських

неокласиків

Прибуток не є винагородою особливого фактора, а зводиться до плати за різні фактори, у тому числі землю і «праця». Прибуток - винагорода підприємця за його працю і вкладені ним грошові капітали і природні ресурси.

Сучасні теорії

Й. Шумпетер

Теорія

економічного розвитку

Прибуток - надлишок над усіма зобов'язаннями підприємців

за те, що вони здійснили «нові комбінації».

«Без   розвитку   немає   прибутку,   без   прибутку немає

розвитку».

 

Ф. Перру, П. Хейне, Ф. Найт, І. Фішер, П. Мюрдель

Теорія ризику

Прибуток - це винагорода за певний ризик, який підприємець бере на себе в процесі здійснення виробничої діяльності.

Прибуток - винагорода за функції нововведень та економічної влади.

 

Е. Чемберлен

Теорія

монопольного капіталу

Вважав, що джерелом монопольного прибутку є різниця між монопольною ціною і рівноважною ціною попиту і пропозиції.

 

П. Самуельсон (лауреат Нобелівської премії 1970 р.)

Психологічна теорія

Джерело прибутку - дохід від факторів виробництва, винагорода за підприємницьку діяльність та впровадження технічних нововведень. До прибутку також відносять розбіжність між очікуваним та фактичним доходом у зв' язку з невизначеністю(ризиком), монопольний дохід тощо.

 

Х. Андерсен, Д. Колдуел, Р. К. Мертон (лауреат Нобелівської премії 1997 р.)

 

Прибуток - збільшення капіталу в результаті ведення господарської діяльності

 

А. Бабо

 

Прибуток - представляє собою різницю, відхилення, залишок. Прибуток міститься у виручці.

 

Дж.   Хікс  ( лауреат Нобелівської премії 1972 р.)

Індивідуальна теорія

Прибуток - максимальна сума, яку людина може витратити на протязі тижня за умови, що її добробут до кінця даного тижня не зменшиться порівняно з початком.

 

Д. Голбрєйс, А. Бєрлі, Е. Хансен, С. Кузнець

Теорія революції в доходах

Рушійним мотивом виробництва стає не прибуток сам по собі, а задоволення потреб усього суспільства. На цій основі прибуток зникає як економічна категорія, відбувається вирівнювання доходів різних соціальних верств населення. Всі отримують справедливі доходи відповідно до участі кожного у виробництві.

З таким твердженням не можна повністю погодитися, оскільки прибуток - це поняття досить абстрактне і не можна говорити про нього як про «щось» матеріальне, що можна « пощупати», до нього не можна доторкнутись.

У 1985 р. А. Бабо у своїй праці «Прибуток» узагальнив існуючі погляди на зміст даної категорії. Він [17, с. 8] відзначив, що «всі автори сходяться в тому, що прибуток представляє собою різницю, відхилення, залишок». І ми погоджуємося із цією думкою. Дослідники одностайно розглядають прибуток як «щось», що міститься у виручці від продажу. Розбіжності, причому досить істотні, виникають при спробі встановити, з яких же компонентів складається це «щось».

Сучасні західні економісти визначають прибуток категорією добробуту, тобто ступенем поліпшення добробуту господарюючого суб' єкта за даний період часу. Так, на думку Дж. Хікса [18, с. 12], мета визначення прибутку на практиці полягає в тому, щоб дати людям уявлення про суму, яку вони можуть витратити на споживання, не стаючи біднішими. Згідно з цією ідеєю, прибуток тієї чи іншої людини слід визначати як максимальну суму, яку вона може витратити на протязі тижня за умови, що її добробут до кінця даного тижня не зменшиться порівняно з початком. Дане індивідуальне визначення прибутку може бути застосоване до будь-якого суб' єкта господарювання. На мою думку, це твердження, при певному припущенні, є досить влучним. Оскільки, якщо розглядати прибуток в індивідуальній площині, то можна дійсно стверджувати, що це частка яка додається до суми, яка необхідна для задоволення певних первинних потреб і яка дає можливість нам отримати більше та покращити умови свого існування. Адже будь-які надлишкові кошти нами витрачаються на вдосконалення і покращення умов свого існування, забезпечуючи інтелектуальні і матеріальні потреби людини.

Глибоке дослідження фінансової і економічної літератури щодо розкриття і пізнання сутності категорії прибутку дозволило зробити спробу згрупувати точки зору і погляди авторів на фінансову категорію прибутку (табл. 1).

Через віки економічне співтовариство і окремих суб' єктів господарювання «хвилює» прибуток і механізм управління ним, тому що прибуток є джерелом розвитку, фінансовим ресурсом.

Б. ТЕОРІЇ ТА ФУНКЦІЇ ПРИБУТКУ.

До ХХ ст. у західній економічній думці була відсутня самостійна теорія прибутку, а її виникнення пов' язане з тим, що було обґрунтовано коло чинників, під впливом яких формується прибуток.

Зусиллями таких вчених, як Ф. Найт та Й. Шумпетер і почала розвиватися теорія прибутку. Був сформований новий підхід до визначення сутності прибутку, який почали трактувати як породження особливих підприємницьких талантів, адаптації до потреб динамічного розвитку підприємницької діяльності за двома визначальними напрямами: гнучка й адекватна відповідь на передбачений ризик і своєчасне освоєння нововведень на всіх визначальних ділянках бізнесу [19, с. 22].

Сучасні економічні теорії характеризуються тим, що найчастіше вони є об' єднанням кількох теорій водночас. Так, відомий американський економіст П. Самуельсон визначає прибуток з позицій теорії «продуктивності капіталу», тобто прибуток є результатом функціонування капіталу; теорії «утримання» - прибуток є винагородою капіталіста за утримання від споживання та за підприємницьку активність; теорії «виробничої функції» та ін.

Відбувається повернення до пояснення механізму утворення прибутку та його сутності за допомогою «трудової теорії вартості». Прибічником таких поглядів є професор М. Павлишенко Такий погляд висвітлюється в ряді його публікацій [20, 21, 22]. Він піддає критиці ринкову концепцію утворення прибутку і вважає, що прибуток як категорія товарного виробництва є формою вираження додаткової вартості, що створюється затратами додаткової праці [22].

У розвинених країнах світу, в сьогоднішніх ринкових умовах, прибуток стає і соціальною категорією, що відображає відносини між зростаючим усуспільненням засобів виробництва та суспільним характером праці. З такої точки зору, прибуток відображає приріст капіталу господарюючого суб' єкта за певний період [23]. Дослідження Т. Є. Кучеренко показують, що в зарубіжній та вітчизняній фінансовій теорії виділяють такі концепції визнання прибутку, як податкова, юридична, етична, психологічна, макроекономічна, мікроекономічна, соціально-корпоративна [24].

К. Макконнелл та С. Брю зазначали, що прибуток - дохід тих, хто пропонує економіці підприємницькі здібності і стверджували, що він є винагородою підприємця за ризик і виконання ним організаційної функції [25, с. 955].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69 


Похожие статьи

Р М Дупай - Проблеми та перспективи іноземного інвестування в економіку україні

Р М Дупай - Оцінка ролі іноземних інвестицій в процесі структурної модернізації економіки україни