Р М Дупай - Оцінка ролі іноземних інвестицій в процесі структурної модернізації економіки україни - страница 60

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69 

По-друге, слід констатувати невідповідність положень ст. 15 КУпАП та змісту Дисциплінарного статуту ОВС, адже ст. 5 Статуту встановлює дисциплінарну відповідальність згідно із цим Статутом лише за вчинення дисциплінарних проступків працівниками ОВС і, до того ж, передбачає, що особи, яких в установленому законодавством порядку були притягнуті до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності водночас можуть нести й дисциплінарну відповідальність згідно із цим Статутом. Тобто, по суті адміністративний проступок, який скоєно працівником ОВС, взагалі не розглядається взагалі як підстава для притягнення до дисциплінарної відповідальності цієї категорії працівників. Зміст окремих видів правопорушень та їхня чітка галузева диференціація є надзвичайно важливими в контексті розмежування їх між собою, а також для гарантування прав і законних інтересів людини найманої праці, принципів «справедливого покарання й у кінцевому підсумку — для втілення ідеї справедливості в праві» [12, с. 67]. Крім того, за ст. 5 Дисциплінарного статуту ОВС дисциплінарна відповідальність на винних у скоєнні адміністративних правопорушень осіб покладається не «замість», а «поряд», «паралельно» (себто, одночасно) із притягненням їх до адміністративної відповідальності. Відтак, Статутом передбачено виключно механізм «кумулювання» різних видів юридичної відповідальності, що повною мірою відповідає приписам ст. 61 Конституції України, а не їхню вибіркову за характером трансформацію, заміну одного виду (у нашому випадку — адміністративної відповідальності) на інший (у нашому випадку — дисциплінарну відповідальність) у певних випадках.

По-третє, попри щойно значене, слід констатувати, що певним нормативним підґрунтям для застосування на практиці «субститутної» відповідальності, установленої ст. 15 КУпАП, є невдала редакція ст.ст. 1 і 2 Дисциплінарного статуту ОВС, де необґрунтовано розширено тлумачиться зміст такого ключового поняття, як «дисциплінарний проступок», що дає можливість віднести до його об' єктивної сторони вчинення не лише дисциплінарного, а по суті будь-якого проступку (правопорушення), у тому числі адміністративного. З такою позицією законодавця погодитися категорично не можна, оскільки дисциплінарний проступок полягає в невиконанні лише й тільки службово-трудової функції працівника, тобто службово-трудових обов' язків, установлених сторонами під час укладення договору про службу й закріплених у його функціональних (посадових) обов' язках за конкретно займаною штатною посадою. А тому законодавче тлумачення дисциплінарного проступку повинне мати тісний і нерозривний зв' язок зі змістом саме трудових обов' язків, покладених на працівника ОВС, а не відсильною вказівкою на недотримання особою вцьому випадку невичерпного кілька тисячного переліку нормативних актів (як-от «...Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України» (ст. 1 Статуту)). Отож, редакція ст.ст. 1 і 2 Дисциплінарного статуту ОВС має зазнати відповідних уточнень і змін.

По-четверте, законодавцеві слід всебічно проаналізувати доцільність нормативного закріплення можливості беззастережного звільнення працівників ОВС із органів внутрішніх справ як «крайнього заходу дисциплінарного впливу» (ч. 15 ст. 14 Дисциплінарного статуту ОВС) за встановленим судом фактом скоєння окремих видів адміністративних проступків на кшталт того, як це встановлено п. 67 Положення про проходження служби в ОВС України, де передбачено обов' язкове звільнення працівника за скоєння злочину, установленого вироком суду, що вступив у законну силу. Але при цьому слід взяти до уваги, що таке звільнення (за скоєння певного адміністративного правопорушення) працівника ОВС, як і звільнення за скоєння злочину, установленого вироком суду, чи звільнення за дискредитацію спеціального звання, є недисциплінарним, не вважається заходом дисциплінарного стягнення. Звільнення в щойно перелічених випадках здійснюється виключно в силу того, що скоєння особою певного правопорушення є несумісним зі спеціальним статусом працівника ОВС України, специфікою виконуваної ним трудової трудової функції в межах службово-трудового правовідношення.

РЕЗЮМЕ

На основі дослідження наукових підходів, положень нормативних актів у сфері адміністративної та дисциплінарної відповідальності виявлено й досліджено проблеми притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників органів внутрішніх справ України за вчинення адміністративного правопорушення. Обґрунтовано доцільність: внесення змін і доповнень у спеціальне дисциплінарне законодавство, скасування механізму трансформації адміністративної відповідальності в дисциплінарну та визнання звільнення зі служби в органах внутрішніх справ за скоєння особою адміністративного правопорушення недисциплінарним звільненням.

Ключові слова: звільнення з органів внутрішніх справ, адміністративне правопорушення, дисциплінарний проступок, трансформація відповідальності, дисциплінарні стягнення.

РЕЗЮМЕ

На основе исследования научных подходов, положений нормативных актов в сфере административной и дисциплинарной ответственности выявлены и исследованы проблемы привлечения к дисциплинарной ответственности работников органов внутренних дел Украины за совершение административного правонарушения. Обоснована целесообразность: внесения изменений и дополнений в специальное дисциплинарное законодательство, отмена механизма трансформации административной ответственности в дисциплинарную, а также признание увольнения со службы в органах внутренних дел за совершение лицом административного правонарушения недисциплинарным увольнением.

Ключевые слова: увольнение из органов внутренних дел, административное правонарушение, дисциплинарный проступок, трансформация ответственности, дисциплинарные взыскания.

SUMMARY

On the basis of research of scientific approaches, positions of statutory acts in sphere administrative and a disciplinary responsibility attraction problems to a disciplinary responsibility of workers of of internal affairs bodies of Ukraine for fulfilment of an administrative offence are revealed and investigated. The expediency is proved: modification and additions of the special disciplinary legislation, cancellation of the mechanism of transformation of administrative responsibility in disciplinary, and also a recognition of dismissal from service in internal affairs bodies for fulfilment by the person of an administrative offence by not disciplinary dismissal.

Keywords: dismissal from internal affairs bodies, an administrative offence, a minor offence, responsibility transformation, summary punishments.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Венедіктов B. C. Юридична відповідальність працівників ОВС України : монографія І В. С. Венедіктов. — Х. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. — 269 с.

2. Венедиктов В. С. Основания и юридические гарантии прекращения служебно-трудовых отношений с работниками органов внутренних дел : науч.-практ. пос. І В. С. Венедиктов, С. В. Попов. — Симферополь : ДОЛЯ, 2000. — 88 с.

3. Комзюк А. Т. Застосування заходів дисциплінарного впливу до працівників органів внутрішніх справ, які вчинили адміністративні проступки І А. Т. Комзюк ІІ Вісник Університету внутрішніх справ. — 1999. — № 8. — С. 101-104.

4. Кузнєцов В. О. Відповідальність працівників податкової міліції за адміністративні проступки та порядок її реалізації : навч.-практ. пос. І В. О. Кузнєцов. — К. : Центр навч. літ-ри, 2004. — 248 с.

5. Лавриненко О. В. Дисциплинарная и морально-юридическая ответственность І О. В. Лавриненко ІІ Бизнес-Информ. — 1997. — № 19. — С. 16­18.

6. Лавриненко О. В. Служебная (трудовая) дисциплина в органах внутренних Украины : науч.-практ. пос. І О. В. Лавриненко. — Харьков : Знание,

1999. — 44 с.

7. Лавріненко О. В. Культурно-етичні засади правового регулювання діяльності співробітників органів внутрішніх справ І О. В. Лавріненко II Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. — 1999. — № 3. — С. 69-72.

8. Лавріненко О. В. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди працівникам органів внутрішніх справ І О. В. Лавріненко II Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. 2000. — № 2. С. 97-105.

9. Лавріненко О. В. Оціночні поняття у системі спеціального законодавства України про працю: їх зміст, значення й проблеми тлумачення у судовій практиці І О. В. Лавріненко II Економіка. Фінанси. Право. — 2007. — № 5. — С. 35-39; № 6. — С. 27-39; № 7. — С. 24-39; № 8. — С. 21-25.

10. Лавріненко О. В. Поняття, правова природа, причини й значення службово-трудових спорів: дослідження теоретичних та прикладних аспектів І О. В. Лавріненко ІІ Економіка. Фінанси. Право. — 2006. — № 8. — С. 15-30.

11. Лавріненко О. В. Особливості дисциплінарної відповідальності працівників органів внутрішніх справ України: питання теорії та напрями вдосконалення спеціального законодавства І О. В. Лавріненко ІІ Вісник Донецького національного університету. Серія В : Економіка і право. — 2006. — Т. 2, Вин. 2. — С. 438-446.

12. Хавронюк М. І. Дисциплінарні правопорушення і дисциплінарна відповідальність : навч. пос. І М. І. Хавронюк. — К. : Атіка, 2003. — 240 с.

13. Щербина В. І. Дисциплінарна відповідальність державних службовців органів внутрішніх справ : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.05 «Трудове право ; право соціального забезпечення» І В. І. Щербина. — Харків, 1998. — 24 с.

14. Щербина В. І. Дисциплінарна відповідальність державних службовців органів внутрішніх справ : дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.05 І В. І. Щербина. — Харків : Ун-т внутр. справ, 1998. — 202 с.

15. Пшонка А. І. Дисциплінарна відповідальність прокурора: деякі проблеми доказування та індивідуалізації І А. І. Пшонка ІІ Вісник Донецького університету. Серія В : Економіка і право. — 2005. — Вип. 2. — С. 344-348.

16. Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен : монографія І В. К. Колпаков. — К. : Юрінком Інтер, 2004. — 312 с.

17. Адушкин Ю. С. Нормы о дисциплинарном производстве в системе советского права І Ю. С. Адушкин ІІ Хозяйство. Право. Управление. — 1983. — Вып. 4. — С. 121-124.

18. Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу : монографія І О. В. Кузьменко. — К. : Атіка, 2005. — 352 с.

19. Щербина В. С. Теоретичні проблеми охоронної функції трудового права в умовах ринкових відносин : монографія І В. С. Щербина. — Дніпропетровськ : Академія митної служби, 2004. — 211 с.

20. Артамонов Н. В. Проблемы правового статуса военнослужащих СССР І Н. В. Артамонов, Г. В. Орлов ІІ Советское государство и право. —

1990. — № 11. — С. 47-50.

21. Шамрай В. О. Військові формування та військова служба (організаційно-правові та управлінські аспекти): монографія / В. О. Шамрай. К. :

Вид-во «КВІЦ», 1998. — 184 с.

22. Военное право / под ред. А Г. Горного. М. : Воениздат, 1984. — 280 с.

23. Бахрах Д. Н. Административная ответственность граждан в СССР : монография / Д. Н. Бахрах. Свердловск : Изд-во Урал. ун-та, 1989. — 246 с.

24. Матвеев С. В. Индивидуальные субъекты административной ответственности / С. В. Матвеев // Правоведение. 1988. — № 1. С. 80-83.

25. Иванов В. И. Материально-правовые и процессуальные гарантии законности привлечения к административной ответственности : дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.07 / В. И. Иванов. Одесса, 2001. — 192 с

26. Венедиктов В. С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве : монография / В. С. Венедиктов. — Харьков : Консум, 1996. — 137 с.

27. Угрюмова Г. Загальна характеристика дисциплінарної відповідальності та дисциплінарного проступку за українським трудовим правом / Г. Угрюмова // Право України. — 2005. — № 5. — С. 78-81.

28. Хуторян Н. М. Теоретичні проблеми матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин : монографія / Н. М. Хуторян. — К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. — 264 с.

29. Шишко Г. Б. Трудовая дисциплина : монография / Г. Б. Шишко. — Минск : Молодежное научное общество, 2000. — 127 с.

30. Печеницин В. А. Актуальные проблемы административной ответственности // Вестник Омского государственного университета. — 1999. — Вып. 1. — С. 106-109.

31. Энциклопедический словарь / изд. Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон ; под ред. К. К. Арсенъева и О. О. Петрушевского. СПб. : Типолитография И. А. Ефрона, 1897. — Т. 12. — 1194 с.

32. Жеребкін В. Є. Логіка : підр. / В. Є. Жеребкін. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2001. — 187 с.

33. Бельский К. С. Административная ответственность: генезис, основные признаки, структура / К. С. Бельский // Государство и право. — 1999. —

№ 12. — С. 11-14.

34. Кондаков Н. И. Логический словарь-справочник / Н. И. Кондаков. — М. : Наука, 1975. — 782 с.

35. Туманов В. М. Административная ответственность предпринимателя : автореф. дис.. канд. юрид. наук : 12.00.07 / В. М. Туманов. Одесса, 1993. — 24 с.

36. Ноздрачев А. Ф. Государственная служба / А. Ф. Ноздрачев. — М. : Статут, 1999. — 724 с.

37. Административное право / под ред. А П. Коренева. М.: МВШМ МВД СССР, 1986. — 372 с.

38. Венедіктов В. С. Організаційно-правові засади проходження служби в органах внутрішніх справ України : наук.-практ. пос. / В. С. Венедіктов, М. І. Іншин. Харків : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. — 164 с.

УДК 343.985:004.056

ПРАВОВА КВАЛІФІКАЦІЯ ТА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ЗНЯТТЯ ІНФОРМАЦІЇ З ТРАНСПОРТНИХ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ МЕРЕЖ ЗА НОВИМ КПК УКРАЇНИ

Меживой О.В., кандидат юридичних наук, викладач кафедри оперативно-розшукової діяльності Донецького юридичного інституту МВС України '

У зв' язку з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), появою нових інститутів кримінально-процесуального законодавства, назріла об'єктивна необхідність фундаментальних досліджень правових новел та розробка ефективних механізмів їх застосування у практичній діяльності правоохоронних органів.

Особливої уваги потребують питання правової кваліфікації та регламентації провадження негласних слідчих (розшукових) дій, однією з яких є зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (у термінології КПК 1960 року - «зняття інформації з каналів зв' язку»).

Дослідженню кримінально-процесуальних і криміналістичних засад зняття інформації з каналів зв' язку присвячені дослідження О.М. Бандурки, Г.М. Бірюкова, Ю.В. Гавриліна, В.О. Глушкова, В.Г. Гончаренка, Є.А. Долі, В.П. Захарова, Л.М. Лобойка, В.З. Лукашевича, Є.Д. Лук'янчикова, Д.Й. Никифорчука, В.Т. Нора, Ю.Ю. Орлова, В.Л. Ортинського, Д.П. Письменного, М.А. Погорецького, К.І. Попова, М.В. Салтевського, Д.Б. Сергєєвої, В.М. Тертишника, Є.Д. Скулиша, П.Л. Фріса, І.Ф. Хараберюша, С.А. Шейфера, М.Є. Шумила, Л. Г. Юріної та ін. Розробки науковців торкалися окремих питань контролю телефонних переговорів в якості слідчої дії, а також оперативно-розшукового аспекту зняття інформації з каналів зв' язку. Водночас крізь призму реформ кримінального судочинства, теперішніх соціально-економічних умов виникає необхідність переосмислення положень законодавства у цій сфері. Існуючі правові норми, що регулюють зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж недосконалі, а тому потребують комплексного дослідження і наукового аналізу з метою їх правильного застосування у правоохоронній та правозахисній діяльності.

Мета статті полягає в наданні фахової правової оцінки (кваліфікації) зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, визначення стану правової регламентації цієї діяльності відповідно до сучасних соціально-економічних умов, реалій криміногенної обстановки та правозастосовчої практики.

Коло завдань, які можна вирішити шляхом зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, є досить широким: установлення осіб, що вчинили злочин; встановлення вини та ролі кожного учасника у вчиненні злочину; встановлення мотивів вчинення злочину; розшук підозрюваного (обвинуваченого) або осіб, що пропали безвісті, тощо. Використання сучасних телекомунікаційних технологій забезпечує можливість документування злочинної діяльності - технічний (електронний) контроль за особою підозрюваного (обвинуваченого) через засоби комунікацій та електронно-обчислювальної техніки, якими він користується. Пізнавальне значення при провадженні даної слідчої дії може мати не тільки зміст інформації, що передається каналами зв' язку, але й її емоційне забарвлення, фонова та інша інформація, що може супроводжувати мову. Тож практична доказова цінність інформації, отриманої з мереж телекомунікацій, не викликає сумнівів.

Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (або зняття інформації з каналів зв' язку) як метод отримання інформації про злочини у формі слідчої дії не є новим у вітчизняному кримінальному судочинстві. Прослуховування телефонних та інших розмов, що мали значення в кримінальних справах, було передбачено ще Основами кримінального судочинства СРСР. Законом від 12 червня 1990 року їх доповнено ст. 35-1, що допускала прослуховування та звукозапис телефонних переговорів [1].

Поява нових систем зв' язку в різні періоди часу обумовлювали необхідність створення механізмів ефективного регулювання суспільних відносин у сфері телекомунікацій. Пропозиції щодо доповнення КПК новою слідчою дією щодо контролю, фіксації телефонних переговорів із застосуванням технічних засобів висувалися вченими ще з початку 90-х рр. Так, Є.А. Доля наполягав на тому, що сутність цієї слідчої дії має полягати не в прослуховуванні слідчим (уповноваженою особою, прокурором, судом), телефонних переговорів, а в контролі та фіксації за їх рішенням за допомогою записуючих технічних пристроїв змісту цих переговорів, створенню можливості для використання зафіксованих при цьому відомостей у процесі доказування [2, с. 12-13].

© Меживой О.В., 2013

З приводу сутності зняття інформації з каналів зв'язку вчені висловлюють різні думки: В.М. Тертишник визначає цю процедуру як самостійну слідчу дію, що полягає в технічному документуванні розмов та іншої інформації, що передається по технічним каналам зв'язку [4, с. 631]. О.Г. Філіппов, активно висловлюючи своє бачення сутності даної слідчої дії, розглядає її як прослуховування і звукозапис переговорів з метою отримання фактичних даних, що мають значення для розкриття та розслідування злочинів [5, с. 216]. М. Щеглов зазначає, що ця дія полягає у конспіративному отриманні інформації від учасників процесу, яка становить інтерес для слідства [6, с. 74-78]. Л.Г. Юріна вважає, що її сутністю є контроль і запис переговорів конкретних осіб, що ведуться по каналам зв'язку [7, с. 12-13]. На думку Ю.В. Гавриліна та Є.С. Дубоносова, контроль і запис переговорів - це слідча дія, метою якої є отримання речового доказу - фонограми, що містить запис переговорів підозрюваного, обвинуваченого та інших осіб, що може містити відомості, які мають значення для кримінальної справи. Крім того вони також зазначають, що контроль і запис переговорів можуть розглядатися як різновид аудіоконтролю, під час якого може бути отримана процесуально значуща для розслідування інформація [8, с. 12-14]. К.І. Попов визначає контроль і запис переговорів як слідчу дію, частіше всього невідкладну, сутність якої полягає в контролі та фіксації переговорів, що ведуться з телефонів та інших переговорних пристроїв підозрюваного, обвинуваченого та інших осіб, а також свідків, потерпілих при наявності погрози застосування насилля, вимагання або інших протиправних дій [9, с. 13].

Аналізуючи ці твердження можна дійти висновку, що сутність даної слідчої дії полягає в контролі, що здійснюється шляхом прослуховування (деякі автори наголошують на її конспіративному характері) та фіксації шляхом запису (або ж конкретизується його вид -звукозапису) переговорів, що ведуться по телефонному чи іншому виду зв' язку. Зняття інформації з каналів зв' язку є засобом пізнавальної діяльності слідчого. Пізнання в цьому випадку забезпечується фіксацією переговорів на матеріальний носій та подальшим їх вивченням. Проведення даної слідчої дії дає можливість отримати нову інформацію про злочин або інші обставини, що мають значення для кримінального провадження, а також вирішити ряд важливих завдань.

Виконання завдань кримінального провадження залежить від розвитку наукових засад протидії злочинності відповідно до потреб практики, які, в свою чергу, цілком закономірно спричиняють зміни кримінально-процесуального законодавства, пов'язані з розширенням кола слідчих дій та введення нових інститутів кримінального процесу тощо [10, с. 36].

Регламентація цього заходу в КПК як слідчої дії послугувала підставою для дискусії про правову природу прослуховування. При цьому переважна більшість дослідників переконані в необхідності існування як оперативного, так і слідчого виду зняття інформації з каналів зв'язку (транспортних телекомунікаційних мереж), адже це б надало можливість конкретному практичному співробітнику приймати рішення залежно від конкретної практичної ситуації, який вид зняття інформації з каналів зв'язку доцільно застосувати для отримання необхідної інформації - процесуальний чи оперативний (не процесуальний). Водночас питання в межах якого провадження більш доцільно проводити зняття інформації з каналів зв'язку (кримінально-процесуального чи оперативно-розшукового) було неврегульованим.

Існування двох видів зняття інформації з каналів зв' язку (процесуального і непроцесуального) дало працівникам правоохоронних органів можливість вибору. Аналізуючи зв' язок між слідчою дією зняття інформації з каналів зв' язку та подібним за метою оперативно-розшуковим заходом, слід погодитися з Д.Б. Сергєєвою, яка зазначає, що для ефективної боротьби зі злочинністю, а особливо з організованими її формами, необхідна наявність цих двох форм отримання інформації. При цьому, як вважає дослідник, повинен зберігатися пріоритет слідчого виду над оперативним, проведення якого вважається доцільним за відсутності підстав для провадження слідчої дії [3, с. 31]. Але протягом тривалого часу пріоритетним було оперативне прослуховування. Як слідча дія у межах кримінального провадження ця процедура, що потребувала дотримання складного комплексу дій організаційного, процесуального характеру, практично не проводилась або здійснювалася вкрай рідко.

Так, проведене Д.Б. Сергєєвою ще до прийняття 13.04.2012 КПК України дослідження показало, що лише 8% слідчих ОВС проводили зняття інформації з каналів зв'язку, лише 18,5% слідчих ознайомлюються зі змістом практичних рекомендацій щодо процедури проведення даної слідчої дії, 86% вважають необхідною розробку методичних рекомендацій та забезпечення ними слідчих [3, с. 33], що свідчило про низьку обізнаність слідчих про порядок проведення цієї слідчої дії. Водночас учені та практики дійшли висновку, що вміле та грамотне використання у практиці переваг кожного виду одержання інформації повинно сприяти виконанню завдань кримінального судочинства [3, с. 32]. Зазначені чинники слугували підставою для розроблення рекомендацій щодо можливості використання в доказуванні непроцесуальних засобів, інтегрування слідчої та оперативно-розшукової діяльності.

Чинний КПК, поєднавши різні за сутністю процесуальні та оперативно-розшукові заходи в єдиний вид слідчої діяльності, фактично усунув підстави для сумнівів щодо вибору в межах якої діяльності проводити контроль телефонних розмов та повідомлень, що передаються засобами зв' язку. Прийняття рішення про провадження зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж тепер належить до повноважень слідчого (прокурора, суду).

Згідно ч. 2 ст. 41 КПК України, що визначає всю концепцію взаємодії суб' єктів кримінального судочинства під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора [11].

Як бачимо, регламентації порядку провадження процесуальної (але водночас негласної) слідчої (розшукової) діяльності відведено важливе місце у новому КПК. За КПК України від 14.04.2012 зняття інформації з каналів зв'язку отримало не лише нову назву («зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж»), але й сутність, набувши конкретних рис (особливостей). Пропонуємо розглянути основні положення нормативно-правових актів, що регламентують зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж.

Конституція України, норми якої є нормами прямої дії та мають найвищу юридичну силу, є основним джерелом регулювання кримінально-процесуальної діяльності. Конституційні положення, що стосуються кримінального судочинства, зосереджені головним чином у розділах 2 і 8 Конституції, що присвячені правам і свободам людини та громадянина, а також діяльності судової влади. Ці розпорядження містять найбільш принципові положення, що знаходяться в основі кримінального процесу в цілому (рівність усіх перед законом і судом; свобода і недоторканість особи; недоторканність приватного життя; охорона таємниці листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних та інших повідомлень тощо). Зокрема, ст.ст. 30-32 Конституції України гарантують охорону таємниці телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передається технічними засобами телекомунікацій, та інформаційну безпеку телекомунікаційних мереж [12].

Кримінальний кодекс України встановлює кримінальну відповідальність за порушення наведених вище прав громадян [13]. Інститути кримінального права, процесу та оперативно-розшукової діяльності в їх органічному зв' язку формують кримінальну політику держави, що визначає основні поняття, межі об'єкта впливу, об'єм, основні принципи та прийоми впливу на злочинність [14, с. 26].

Як влучно зазначає Г.О. Душейко, процесуальна діяльність без застосування непроцесуальних методів була б неможливою, а непроцесуальна діяльність без подальшого використання її результатів у кримінальному процесі - безцільною [15, с. 19]. Тому важливу роль у регулюванні суспільних відносин, що виникають під час зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, відіграє КПК України. КПК України визначає, що транспортні телекомунікаційні мережі - це мережі, що забезпечують передавання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду між підключеними до неї телекомунікаційними мережами доступу (ч. 1 ст. 263 КПК України). У свою чергу зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж - це різновид втручання в приватне спілкування, яке проводиться без відома осіб, які використовують засоби телекомунікацій для передавання інформації, якщо під час його проведення можна встановити обставини, які мають значення для кримінального провадження [11].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69 


Похожие статьи

Р М Дупай - Проблеми та перспективи іноземного інвестування в економіку україні

Р М Дупай - Оцінка ролі іноземних інвестицій в процесі структурної модернізації економіки україни