Р М Дупай - Оцінка ролі іноземних інвестицій в процесі структурної модернізації економіки україни - страница 61

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69 

Згідно порядку, визначеному п. 2 ч. 2 ст. 40, ст. 41, ч. 6 ст. 246, ч. 4 ст. 263 КПК України, слідчий, отримавши ухвалу слідчого судді про дозвіл на зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, письмово доручає проведення цієї негласної слідчої

(розшукової) дії оперативному підрозділу, уповноваженому на проведення оперативно-технічних заходів [16, с. 580]. Уповноважені підрозділи безпосередньо проводять ці дії, застосовуючи відповідні технічні засоби спостереження, відбору та фіксації змісту інформації, яка передається особою (у т.ч. різних видів сигналів, що передаються каналами зв'язку) та має значення для досудового розслідування. Крім того вказана негласна слідча (розшукова) дія передбачає отримання даних про взаємоз' єднання телекомунікаційних мереж [17, с. 667], тобто при її проведенні виконується інша негласна слідча (розшукова) дія - установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу.

Реалізація цього заходу потребує використання допомоги постачальників телекомунікаційних послуг. Тому КПК покладає на керівників та працівників операторів телекомунікацій обов' язок сприяти виконанню дій зі зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, вживати необхідних заходів щодо нерозголошення факту проведення таких дій та змісту отриманої інформації, а також з метою забезпечення подальшого використання у кримінальному судочинстві, зберігати отриману інформацію в незмінному вигляді [17, с. 666, 668].

Прийняття нового КПК збагатило теорію доказування корисною новелою, згідно якої протоколи, аудіозаписи та інші результати негласних слідчих (розшукових) дій можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування. Крім того отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні (ст. 257 КПК України).

Право здійснювати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, електронних інформаційних мереж також надає оперативним підрозділам Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» (п. 9 ч. 1 ст. 8). Згідно ч. 3 ст. 8 вказаного Закону, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та електронних інформаційних мереж проводиться на підставі ухвали слідчого судді, постановленої за клопотанням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника, погодженого з прокурором. Ці заходи застосовуються виключно з метою запобігання вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, запобігання та припинення терористичних актів та інших посягань спеціальних служб іноземних держав та організацій, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо [18]. Зазначені положення слугують процесуальною гарантією від неправомірного застосування цієї негласної слідчої (розшукової) дії.

Закон України «Про телекомунікації» надає визначення телекомунікацій, а також таких загальновживаних термінів як «Інтернет», «мобільний зв'язок», «домен», «голосова телефонія» тощо [19]. Згідно цього Закону, оператори телекомунікацій зобов'язані за власні кошти встановлювати на своїх телекомунікаційних мережах технічні засоби, необхідні для здійснення уповноваженими органами оперативно-розшукових заходів, і забезпечувати функціонування цих технічних засобів, а також у межах своїх повноважень сприяти проведенню оперативно-розшукових заходів та недопущенню розголошення організаційних і тактичних прийомів їх проведення. Також оператори зобов' язані забезпечувати захист зазначених технічних засобів від несанкціонованого доступу (ч. 4 ст. 39 Закону) [19].

Правові підстави документування злочинної діяльності в телекомунікаційних мережах із застосуванням досягнень новітніх технологій були детально розглянуті в проекті Закону «Про моніторинг телекомунікацій» (реєстр. № 4042 від 07.08.2003). Законопроект передбачав створення на підґрунті національного законодавства та міжнародних актів інтегрованої мережі моніторингу мереж передачі даних - складний стаціонарний комплекс апаратно-програмних засобів, які забезпечують можливість доступу до всіх діючих в Україні цифрових систем зв' язку, приєднаних до телефонної мережі загального користування. Така система моніторингу мала б забезпечувати доступ до будь-якого сеансу зв' язку абонента під час користування послугами телекомунікацій [20].

Проте цей законопроект був недостатньо опрацьований з точки зору захисту прав і законних інтересів осіб підзахисних у кримінальному процесі. Він надавав широкі повноваження СБУ, перекладав фінансовий тягар упровадження систем моніторингу на провайдерів, не надавав ясних і чітких правових підстав для проведення моніторингу і не містив надійних гарантій проти зловживань, які могли викликати порушення прав і свобод громадян [21]. Тому закон «Про моніторинг телекомунікацій» так і не було прийнято.

Загальний порядок зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж регламентується міжвідомчою Інструкцією про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні (п. 1.11.5), яка виділяє два види зняття такої інформації:

- контроль за телефонними розмовами (негласні контроль, спостереження, відбір та фіксація змісту телефонних розмов, іншої інформації та сигналів, що передаються телефонним каналом зв' язку);

- зняття інформації з каналів зв' язку (негласне одержання, перетворення і фіксація сигналів, які передаються каналами зв' язку мережі Інтернет та інших мереж передачі даних, що контролюються) [22].

Вказані положення нормативних актів становлять основу організації отримання інформації від операторів телекомунікацій у процесі виявлення та розслідування злочинів. Проте вони не є вичерпними, адже організація роботи підрозділів ОВС за різними напрямами боротьби зі злочинами передбачає інші керівні документи, підзаконні нормативно-правові акти, організаційні документи окремих спецслужб (у т.ч. з грифом обмеження допуску).

Продовжуючи розгляд досліджуваних питань розглянемо їх крізь призму дотримання прав громадян під час проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. У контексті правової регламентації цієї дії важливим питанням є визначення обсягу обмеження громадянських прав, що пов' язане із втручанням у приватне спілкування.

Згідно ст. 9 Закону України «Про телекомунікації», охорона таємниці телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються технічними засобами телекомунікацій, та інформаційна безпека телекомунікаційних мереж гарантуються Конституцією та законами України [19]. Зняття інформації з телекомунікаційних мереж заборонене, крім випадків, передбачених законом (ст. 9 Закону України «Про телекомунікації»; п. 12 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою КМУ від 11.04.2012 № 295) [19; 23]. Оператори, провайдери телекомунікацій зобов'язані вживати відповідно до законодавства технічних та організаційних заходів щодо захисту телекомунікаційних мереж, засобів телекомунікацій, інформації з обмеженим доступом про організацію телекомунікаційних мереж та інформації, що передається цими мережами [19]. Навіть КПК України у ст.ст. 14 і 15 передбачено таємницю спілкування (таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, інших форм спілкування) та невтручання у приватне (особисте і сімейне) життя під час здійснення кримінального судочинства. Тому для того, щоб зробити вірну правову кваліфікацію дій щодо зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж необхідно визначити, що слід розуміти під втручанням у приватне спілкування.

Згідно ч. 4 ст. 258 КПК України, втручанням у приватне спілкування громадян є доступ до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним (коли інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб). При такій постановці питання приватність спілкування по-суті стає оціночною категорією, яку може визначити лише учасник спілкування.

Проте, яким чином субєкт негласної слідчої (розшукової) дії може впевнитися, що учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним (чи учасники самі мають повідомити про це?). Чи захоче фігурант кримінального провадження під час допиту визнати свої розмови, які містять інформацію, що викриває його злочинну діяльність, такими, що носять публічний характер? -риторичне запитання. Вважаємо, що про можливість спростування в кримінальному провадженні твердження конкретного фігуранта щодо приватності його розмови можна говорити лише в разі доведення (пред' явлення неспростовних доказів) того, що в останнього відсутні достатні підстави вважати таку розмову приватною. Проте як це зробити на практиці?

В. О. Глушков та Є. Д. Скулиш у науково-практичному коментарі до КПК України конкретизують при яких обставинах негласна слідча (розшукова) дія не передбачатиме втручання у приватне спілкування:

- якщо у ході негласної слідчої (розшукової) дії здійснюється документування публічних виступів, масових зборів, мітингів тадемонстрацій, де присутні проголошують певну інформацію відкрито, з метою її оприлюднення та розповсюдження;

- якщо негласна слідча (розшукова) дія здійснюється відносно осіб, які перебувають у місцях тимчасового тримання затриманих за підозрою у вчиненні злочину, місцях позбавлення волі [17, с. 657-658].

Це означає, що за вказаних обставин зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж не потребує додаткових спеціальних санкцій і має здійснюватися в іншому правовому режимі. Водночас слід зазначити, що проведення негласної слідчої (розшукової) дії за цих обставин Законодавством не врегульовано.

Аналіз нормативно-правових актів кримінально-процесуального, оперативно-розшукового та телекомунікаційного законодавства, дозволяють здійснити правову кваліфікацію (оцінку) зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, що відображує особливості проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії. Даній негласній слідчій (розшуковій) дії притаманні такі властивості:

- пов' язана з тимчасовим обмеженням конституційних прав громадян, а саме втручанням у приватне спілкування громадян;

- здійснюється щодо тяжких або особливо тяжких злочинів у випадках, якщо іншим шляхом отримати інформацію з метою розслідування злочину неможливо;

- проводиться за ухвалою слідчого судді після погодження з прокурором;

- полягає в застосуванні спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації; тактика проведення аналогічна тактиці проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів негласного отримання інформації;

- полягає у спостереженні (контролі), відборі інформації, фіксації змісту інформації, а також одержанні, перетворенні та фіксації сигналів, що передаються каналами зв' язку; безпосереднє проведення покладається на уповноважені оперативно-технічні підрозділи;

- передбачає отримання інформації, що передавалася особою за допомогою технічних засобів телекомунікацій або каналами зв' язку та має значення для розслідування;

- може бути проведена як у комплексі з іншими негласними слідчими (розшуковими) діями, так і окремо;

- передбачає отримання даних про взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж, що дозволяє одночасно встановити місцезнаходження радіоелектронного засобу;

- результати цієї дії можуть використовуватись у доказуванні на тих самих підставах, що й результати проведення інших слідчих (розшукових) дій. Крім того отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні.

Правова регламентація зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж є важливим питанням, що набуває особливої актуальності з огляду на реформування кримінально-процесуального законодавства. Це перспективний напрямок досліджень, що потребує уваги широкого кола компетентних фахівців різних галузевих наук (кримінальне, інформаційне, телекомунікаційне право, спеціальна техніка ОВС, кримінальний процес, криміналістика, оперативно-розшукова діяльність тощо). Подальші дослідження цієї проблематики мають бути спрямовані на розробку рекомендацій із правильного застосування вказаних норм у правоохоронній діяльності відповідно до сучасних соціально-економічних умов, реалій криміногенної обстановки та протидії злочинності.

РЕЗЮМЕ

Стаття присвячена дослідженню та науковому аналізу стану правової регламентації зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. Визначаються особливості та надається правова кваліфікація зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. Ключові слова: правова кваліфікація, правова регламентація, зняття інформації, транспортні телекомунікаційні мережі, новий КПК України.

РЕЗЮМЕ

Статья посвящена исследованию и научному анализу состояния правовой регламентации снятия информации с транспортных телекоммуникационных сетей. Определяются особенности и предоставляется правовая квалификация снятия информации с транспортных телекоммуникационных сетей.

Ключевые слова: правовая квалификация, правовая регламентация, снятие информации, транспортные телекоммуникационные сети, новый УПК Украины.

SUMMARY

The article is devoted to the research and scientific analysis of the legal regulation of information from transport telecommunication networks. Defined features, and provides legal qualification of information from transport networks.

Keywords: legal qualification, legal regulation, removal of information, transport telecommunications networks, the new Code of Criminal Procedure.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Про внесення змін і доповнень до Основ кримінального судочинства СРСР : Закон СРСР від 12.06.1990 № 1556-І. - М. : ВР СРСР, 1990.

- №26. - Ст. 495.

2. Доля Е. А. Прослушивание телефонных и иных переговоров - следственное ли это действие? І Е.А. Доля ІІ Советская юстиция. - М.,

1992. - № 19-20.

3. Сергєєва Д.Б. Зняття інформації з каналів зв'язку: кримінально-процесуальні і криміналістичні засади : дис. ... к.ю.н. : 12.00.09 І Д.Б. Сергєєва. - К.: КНУВС, 2008. - 194 с.

4. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України І В.М. Тертишник. - К.: А.С.К., 2005.

- 1056 с.

5. Филиппов А.Г. Криминалистика : (учебник) І Под ред. проф. А.Г.Филиппова и доц. А.А. Кузнецова. - Омск : ОВШМ МВД России,

1993. - 557 с.

6. Щеглов М.Е. Правовой, тактико-оперативный, психологический аспекты прослушивания телефонных и иных переговоров І М.Е. Щеглов ІІ Теория и практика криминалистики : сб. науч. ст. І под ред. проф. В.В. Козлова. - Саратов: СГАП, 1998. - 115с.

7. Юрина Л.Г. Контроль и запись переговоров : [учебное пособие] І Л.Г. Юрина, В.М. Юрин. - М.: «Издательство ПРИОР», 2002. - 112 с.

8. Гаврилин Ю.В. Использование контроля и записи телефонных и иных переговоров в раскрытии и расследовании преступлений : [учебное пособие] І Ю.В. Гаврилин, Е.С. Дубоносов. - М. : ЮИ МВД РФ, Книжный мир. - 2003. - 70 с.

9. Понов К.И. Процессуальные аспекты контроля и записи телефонных и иных переговоров: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 I К.И.

Попов. - Челябинск, 2003. - 192 с.

10. Строков І.В. Завдання та тенденції розвитку криміналістики на сучасному етапі І І.В. Строков ІІ Науковий вісник НАВСУ. - К., 2004. -№3. - С. 33-39.

11. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI II Голос України від 19.05.2012. - К., 2012. - № 90-91.

12. Конституція України від 28.06.1996 № 254кІ96-ВР II Відомості Верховної Ради України від 23.07.1996. - К., 1996. - № 30. - Ст. 141.

13. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III II Відомості Верховної Ради України від 29.06.2001. - К., 2001. - № 25. - Ст.

131.

14. Фріс П.Л. Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні, історичні та правові проблеми : (монографія) І П.Л. Фріс. -К.: Атіка, 2005. - 332 с.

15. Душейко Г.О. Реалізація оперативно-розшукової інформації на стадії порушення кримінальної справи : (навчальний посібник) І Г.О.

Душейко. - Київ: КНТ, 2007. - 128 с.

16. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За заг. ред. проф. В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М.Є. Шумила. - К., 2012. - 1224 с., с. 580.

17. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т. Т. 1 / О.М. Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П. Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, А.В. Портнова. - X.: Право, 2012. - 768 с.

18. Про оперативно-розшукову діяльність : Закон України від 18.02.1992 № 2135-ХІІ // Відомості Верховної Ради України від 02.06.1992. -К., 1992. - № 22. - Ст. 303.

19. Про телекомунікації : Закон України від 18.11.2003 № 1280-ІУ // Відомості Верховної Ради України від 19.03.2004. - К., 2004. - № 12. -

Ст. 155.

20. Про моніторинг телекомунікацій : проект Закону від 07.08.2003 № 4042 // Офіційний сайт СБ України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/puЫisrl/article?art_id=39051.

21. Захаров Є. Правові засади моніторингу телекомунікацій : громадські слухання проекту Закону України «Про моніторинг телекомунікацій» (м. Київ, 26.11.2003). [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://khpg.org/index.php?id=1081253258.

22. Інструкція про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затверджена спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Міністерства фінансів України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства юстиції України від 16.11.2012 № 114/1042/516/1199/936/1687/5.

23. Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг : Постанова Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295 // Офіційний вісник України від 23.04.2012. - К., 2012. - № 29. - С. 21. - Ст. 1074.

УДК 342.l2:94(477+lGG)]7ll.7(G45)

ГЕНЕЗИС ОРГАНІЗАЦІЇ ДОРОЖНЬОГО РУХУ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Сараєв Є. І. , здобувач кафедри ОСДП ДАІ ДЮІ МВС України, інспектор УДАІ ГУМВС України в Донецькій області '

Постановка проблеми. Виникнення організації дорожнього руху як самостійного наукового напрямку безпосередньо пов' язано з розвитком автомобільного транспорту та зростанням обсягів дорожнього руху. Враховуючи зростання обсягів руху, необхідно було обрати новий підхід до проектування шляхів сполучення, виходячи з руху визначених груп або всього потоку, із взаємодії транспортних засобів у транспортному потоці та пропускної здатності вулиць і доріг. Тому в 1930-і роки в США, а пізніше і у країнах Європи виник новий напрямок, що розглядав ці якісно та кількісно нові умови. Для цього напрямку, який у США отримав назву Traffic Engineering, у нас поступово вкоренилася назва «Організація дорожнього руху» [1, с. 25].

Інтенсивна автомобілізація на сучасному етапі розвитку суспільства породжує, разом з позитивними, цілу низку негативних моментів. Темпи зростання інтенсивності руху набагато перевищують темпи зростання протяжності та розвитку ВДМ. Це приводить до перевантаження існуючої мережі, збільшенню часу затримок транспортних засобів (далі - ТЗ) на перехрестях і в заторах, зростання кількості дорожньо-транспортних пригод (далі - ДТП), а також збільшення економічних втрат виробничо-споживчого комплексу і населення країни. В.П. Поліщук вважає, що всі ці проблеми покликана розглядати і вирішувати «галузь техніки - організація дорожнього руху». На його думку організація дорожнього руху (далі - ОДР) можлива на основі системного підходу та передбачає вивчення системи «дорожні умови - транспортні потоки» [2. с. 3]. Організація руху транспорту в містах є сукупністю заходів, що мають за мету активно впливати на формування та напрям транспортних і пішохідних потоків для забезпечення заданого рівня швидкості і безпеки руху, найбільших зручностей та економічності перевезень вантажів і пасажирів в умовах тієї вулично-дорожньої мережі (далі - ВДМ), що склалася та принципово не змінюється [2, с. 4].

У наведеному В. П. Поліщуком визначенні питання виникають саме з приводу останніх слів: «. в умовах тієї ВДМ, що склалася та принципово не змінюється», адже процес розвитку автомобілізації не можливо законсервувати у часі. Навіть якщо дорожні умови та стан ОДР залишати не змінними, інші процеси - погіршення стану безпеки дорожнього руху, зручності та комфортності пересування і т. ін., вимагатимуть внесення певних коректив, зокрема правового характеру. Безумовно ОДР як у всьому світі, так і в Україні має свої історичні етапи становлення та розвитку. При цьому, разом з удосконаленням інженерно-технічних заходів відбувалося становлення та розвиток організаційно-правових аспектів ОДР.

Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. Об' єкт нашого дослідження знаходиться на межі правової, історичної та технічної наук, отже, базове підґрунтя змісту статі склали роботи правознавців, істориків та інших фахівців у галузі транспорту, безпеки дорожнього руху, діяльності Державтоінспекції. Серед них можна визначити праці Е. В. Гаврилова, М. Ф. Дмитриченка, В.К. Долі, В.П. Поліщука, А.Є. Шевченка, В.Т. Нізамова, Г.П. Ріфицького, О.Л. Міленіна, С.М. Гусарова, П.В. Коховського, В.А. Головка, М.Ю. Веселова, Л. І. Сопільника тощо.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69 


Похожие статьи

Р М Дупай - Проблеми та перспективи іноземного інвестування в економіку україні

Р М Дупай - Оцінка ролі іноземних інвестицій в процесі структурної модернізації економіки україни