Р М Дупай - Оцінка ролі іноземних інвестицій в процесі структурної модернізації економіки україни - страница 8

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69 

Рис. 1. Пріоритетні заходи, які необхідні для вирішення основних проблем інноваційного розвитку промислового підприємства

За даними анкетного опитування, здійсненого Інститутом економіки промисловості НАН України існують наступні проблеми та чинники технічного, економічного, інституціонального характеру, які перешкоджають інноваційному розвитку промислових підприємств [1, с.68]:

- низький технічний рівень виробництва - 49,6% респондентів;

- відсутність дієвої системи стимулювання інноваційної активності - 48,9;

- недосконалість державної інноваційної політики - 41,6%

- недостатня державна організація та підтримка інноваційних процесів - 38,0%;

- недосконалість законодавства щодо підтримки та захисту інноваційної діяльності - 25,8;

- високий ступінь ризику інноваційної діяльності - 28,5;

- дефіцит фінансів на розвиток інновацій - 27,7%

- повільне формування в Україні ринку інноваційної продукції, недостатній попит на інновації - 21,2%.

За результатами здійсненої нами рангової оцінки основних проблем інноваційного розвитку промислового підприємства найбільш вагомими серед них були: відстала галузева структура економіки, висока енергомісткість і низька наукомісткість продукції (середній ранг -2,40 ± 0,02); нерозвинена інноваційна інфраструктура, відсутність сучасних форм і стимулів розвитку науки (2,50 ± 0,04); низький рівень регулювання економічних процесів у цілому та інноваційної діяльності зокрема (3,00 ± 0,04); недостатній рівень фінансування інноваційної діяльності із усіх потенційних джерел її фінансування (3,10 ± 0,03); наявні вкрай обмежені науково-технічні ресурси розпорошуються, а частка ресурсів, що виділяється на розвиток інноваційної інфраструктури підприємства, не здатна забезпечити інноваційного прориву (3,20 ± 0,02); бракує реалістичних програм інноваційного розвитку, поширені розмиті, часто помилкові уявлення щодо специфіки; складності та тривалості інноваційних процесів (3,30 ± 0,04). Найменшу оцінку вагомості існуючих проблем інноваційного розвитку підприємства отримали наступні з них: контроль за реалізацією інновацій здійснюється без участі економічних служб (5,7 ± 0,04); вітчизняна та галузева наука значною мірою ізольована від світової (5,5 ± 0,03); зберігаються розриви між академічною, вузівською, галузевою наукою і виробництвом (5,4 ± 0,02); нерозробленість технології моніторингу за впровадженням інновацій (4,8 ± 0,03); низький рівень інноваційної культури персоналу підприємства (4,6 ± 0,02).

З метою вирішення фундаментальних проблем інноваційного розвитку підприємства в умовах трансформаційної економіки визначені пріоритетні заходи, які потрібно запроваджувати в рамках інноваційної стратегії його розвитку (рис. 1). Найбільш суттєвими в цьому напрямі є наступні: обмін досвідом у сфері інноваційної діяльності, реалізація транснаціонального навчання (10,1% респондентів); визначення пріоритетних напрямів державної політики в сфері економічного розвитку на основі інновацій, інвестицій та знань (10,1%); забезпечення створення інноваційного та науково-технологічного потенціалу підприємства (9,0%); стимулювання та заохочення інноваційної діяльності на усіх стадіях (розробка та впровадження інноваційних розробок) - 6,7%; об'єднання різних суб'єктів інноваційної діяльності для забезпечення інноваційного процесу на усіх рівнях.

Найменшу оцінку з боку опитуваних отримали наступні заходи: формування пільг за напрямом інноваційного розвитку з лідируючих позицій (1,1%); підтримка та відтворення кадрів інноваційно-технологічної сфери (3,4%); ефективна взаємодія в тріаді «університети - бізнес - промисловість» (4,5%); розробка та запровадження ефективних механізмів інформаційного обміну між потенційними партнерами інноваційного процесу (4,5%); створення маркетингової системи для забезпечення інноваційної діяльності

(4,5%).

Запровадження розроблених пріоритетних заходів для вирішення проблем інноваційного розвитку промислового підприємства необхідно здійснювати в рамках складових інноваційної діяльності (рис. 2), використовуючи системний, інтеграційний, комплексний, процесний, маркетинговий, функціональний, структурний, ситуаційний, оптимізаційний та інші сучасні наукові підходи інноваційного менеджменту [6].

Системна спрямованість заходів інноваційної політики економічного розвитку промислового підприємства в умовах трансформаційної економіки передбачає постійне змістовне наповнення основних її блоків: формуючого, ресурсного, реалізуючого та контролюючого, пов'язаних один з іншим за допомогою прямих та зворотних зв'язків (рис. 3). Формуючий блок охоплює ідеологію та функції  інноваційної  політики  розвитку  підприємства,   структуру  нормативно-правового  регулювання,   регулюючі  дії стосовноекономічного його розвитку. У рамках ресурсного блоку здійснюється оцінка усіх наявних ресурсів підприємства (людські, фінансові, кадрові, інформаційні, технічні, технологічні, структурно-організаційні та інші), необхідних для вдосконалення його інноваційного

розвитку.

Цінність для всіх учасників в ланцюзі «маркетинг -виробництво інноваційної продукції та послуг»

Показники результативності інноваційної діяльності

II

7

/

/

/

/

/

/

/

/

П

 

 

П

 

 

3

 

 

3

 

 

П

Р

 

 

Р

 

 

м

 

 

н

 

 

0

о

 

 

о

 

 

і

 

 

а

 

 

т

е

 

 

Ц

 

 

н

 

 

н

 

 

е

к

 

 

е

 

 

И

 

 

н

 

 

н

т

 

 

с

 

 

 

 

 

я

 

 

Ц

И

'—2*5"

/

 

И

—2*5-

/

 

 

/

 

 

/

 

і

а л

Інноваційний менеджмент

Рис. 2. Складові інноваційної діяльності сучасного підприємства

Реалізуючий блок найбільш різноманітний та структурно неоднорідний. Він включає дії, механізми та процедури, обумовлені блоком формування, і у тій чи іншій мірі забезпечених ресурсним блоком.

Контролюючий блок включає передбачені у блоці формування заходи послідовного та постійного моніторингу реалізації кожного охарактеризованого реалізуючого блоку. При цьому мова йде про контроль за своєчасним доведенням рішень та за їх ефективним

елемента виконанням.

Висновки. Інноваційний розвиток промислового підприємства в умовах трансформаційної економіки повинен здійснюватися на засадах виваженої, обгрунтованої, довгострокової інноваційної політики, що передбачає вибір стратегії, оцінку наявного інноваційного потенціалу, виокремлення провідних проблем інноваційного розвитку підприємства, розробки та реалізації системних пріоритетних заходів щодо їх вирішення. Все це обумовлює врахування складових інноваційної діяльності сучасного підприємства в ланцюзі «маркетинг -виробництво інноваційної продукції і послуг» та змістовне наповнення основних блоків інноваційної політики економічного розвитку підприємства в системі інноваційного менеджменту.

Формуючий блок

1. Концепція інноваційної політики економічного розвитку підприємства.

2. Інформаційно-аналітична оцінка складових інновацій­ного потенціалу підприєм­ства.

3. Мета та основні завдання інноваційної політики.

4. Пріоритетні напрями і положення інноваційної політики в стратегії економічного розвитку підприємства.

5. Нормативно-правове регулювання інноваційної політики.

6. Обгрунтування регулюю­чих дій стосовно економіч­ного розвитку підприємства.

А

Ресурсний блок

1. Експертно-аналітична оцінка фінансових, мате­ріально-технічних, інформа­ційних, майнових та інших видів ресурсів.

2. Створення належної інно­ваційної інфраструктури для забезпечення інноваційної політики.

3. Підтримка інноваційного розвитку підприємства з боку державних та неурядо­вих організацій.

4. Розподіл ресурсів іннова­ційного потенціалу підпри­ємства стосовно мети і зав­дань інноваційної політики.

5. Визначення дій, механіз­мів та процедур, обумовле­них завданнями формуючо­го блоку і забезпечених ресурсним блоком.

Реалізуючий блок

1. Розробка загального ме­ханізму реалізації іннова­ційної продукції на ринку товарів і послуг.

2. Забезпечення інновацій-ності маркетингових страте­гій на ринку товарів і пос­луг.

3. Орієнтація на великі обсяги ринків без частої зміни товарів і послуг.

4. Врахування чинників внутрішнього і зовнішнього середовища на ринку товарів і послуг і внесення змін до механізму реалізації інноваційної політики економічного розвитку підприємства.

5. Забезпечення синергії чинників в ланцюгу «виробництво - маркетинг» при реалізації заходів інноваційної політики.

Контролюючий блок

ДЕ

Зворотний зв'язок

1. Розробка механізмів моніторингу реалізації напрямів інноваційної політики на ринках товарів і послуг різного рівня.

2. Визначення регламенту проведення моніторингу напрямів інноваційної політики.

3. Узагальнення результатів моніторингу, передача та обмін інформацією в межах формуючого, ресурсного і реалізуючого блоків інноваційної політики.

4. Оцінка прогнозованих (очікуваних) показників реалізації положень інноваційної політики за її основними етапами.

її

Рис. 3. Зміст основних блоків інноваційної політики економічного розвитку підприємства

Перспективи подальших наукових досліджень полягають у розробці структурно-логічної системної моделі інноваційної політики економічного розвитку промислового підприємства, що враховує інноваційний потенціал, інноваційно-інвестиційну інфраструктуру, чинники розвитку факторів внутрішнього і зовнішнього середовища, коефіцієнти еластичності впливу різноманітних чинників на інноваційну діяльність підприємства.

В статье рассмотрены основные проблемы инновационного развития промышленного предприятия в условиях трансформационной экономики, проведена их ранговая оценка по критерию значимости, предложены приоритетные меры по их решению. Ключевые слова: проблемы, инновационное развитие предприятия, трансформационная экономика

РЕЗЮМЕ

У статті розглянуто основні проблеми інноваційного розвитку промислового підприємства в умовах трансформаційної економіки, здійснена їх рангова оцінка за критерієм вагомості, запропоновано пріоритетні заходи щодо їх вирішення. Ключові слова: проблеми, інноваційний розвиток підприємства, трансформаційна економіка

SUMMARY

In the article the main problems of industrial enterprise innovative development under conditions of transformational economy are considered, their rank assessment on the criterion of significance is conducted, priority measures of their solving are suggested. Кеу-words: problems, enterprise innovative development, transformational economy

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Активізація інноваційної діяльності: організаційно-правове та соціально-економічне забезпечення: Монографія / О.І. Амоша, В.П. Антонюк, А. І. Землянкін та ін. / НАН України. Ін-т економіки пром-сті. - Донецьк, 2007. - З28 с.

2. Концепція розвитку регіональної інноваційної системи Харківщини / Під науковою редакцією докт. екон. наук, професора В.С. Пономаренка. - Х.: вД «ІЖНЕК», 2011. - 142 с.

3. Ляшенко В.І. Інтеграційні форми взаємодії в інноваційному ланцюжку: стан і перспективи розвитку в Україні / В.І. Ляшенко, А.І. Землянкін, І.Ю. Підоричева, Т.Ф. Бережна // Економічний вісник Донбасу. - 2012. - №2(28). - С.162-184.

4. Багрова І. В. Удосконалення використання інноваційного потенціалу промислових підприємств на засадах урахування його властивостей / І.В. Багрова, Т.І. Тищенко // Вісник економічної науки України. - 2012. - №1(21). - С.18-23.

5. Шконда В.В. Корпоративні стратегії розвитку підприємств в умовах ринкової економіки і соціальної сфери України // Стратегія інноваційного розвитку економіки і соціальної сфери України: Матеріали Другої міжнародної науково-практичної конференції вчених, студентів і практиків, м. Донецьк, 8 квітня 2010 року. - С.16-24.

6. Управління якістю: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / В.Б. Захожай, Н.Г. Салухіна, О.М. Язвінська, А.Ю. Чорний; за наук. ред. В.Б. Захожая. - К.: ДП «Вид. дім «Персонал», 2011. - 936 с.

УДК 331.5(301.19)

ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТЕНДЕРНОЇ

РІВНОСТІ

Гургула ОМ., здобувач кафедри фінансів та банківської справи Ужгородського національного університету '

Актуальність теми Робота стосовно утвердження тендерної рівності становить в Україні один із складових напрямів соціальної політики держави та її співпраці з Європейським Союзом. Тендерна політика України сфери нормотворчої діяльності держави, національної ідентичності, розвитку основ політичної спільноти та громадянського суспільства, міжнародного співробітництва.

Засади нормотворчої діяльності стосовно гендерної політики визначаються Конституцією України, Законами України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» та іншими документами, що належать законодавчому та нормативно-правовому регулюванню трудових, економічних і соціо-політичних відносин у суспільстві. Реалізація, контроль та координація дій тут здійснюється через центральні органи виконавчої влади, міністерства й комісії, органи місцевої влади та самоврядування. Державну гендерну політику спрямовано на створення для чоловіків і жінок однакових умов для реалізації їхніх громадських прав, забезпечення рівнозначного потенціалу для здійснення ними свого внеску у національний, політичний, соціальний, економічний та культурний розвиток країни, а також на утвердження рівних прав на користування результатами свого розвитку.

Аналіз чинного законодавства України свідчить, що воно є анти-дискримінаційним щодо жінок і створює певні передумови для їхньої рівноправності, але не забезпечує її. Розвиток ринкових економічних відносин в Україні й досі тісно пов'язаний з гендерною проблемою.

Упровадження соціально-гендерних підходів у роботу центральних і місцевих державних структур є запорукою розвитку справжньої демократії в Україні. Інтегрування концепції гендерної рівності як складової соціальної справедливості в загальнодержавну та місцеву політику забезпечує її соціальну та гендерну чутливість, відповідність інтересам та потребам усіх громадян (особливо соціально-вразливих груп населення, які відчувають вразливість за ознаками віку, статі, фізичного стану, етнічної належності, віросповідання, соціального статусу тощо). Об'єктами соціально-гендерної діяльності усіх державних структур є діти, молодь, жінки, чоловіки, які зазнають дискримінації за ознакою віку, статі, фізичного стану, етнічної належності, віросповідання, соціального статусу тощо.

Структурування суспільства за гендерною ознакою, що відбувається у сфері соціально- трудових відносин, закріплює за статтями певні соціальні статуси, ролі, норми поведінки, таким чином детермінуючи «чоловічі» та «жіночі» професії, а також диспропорції у посадовій ієрархії[1].

Тендерна рівність є процесом справедливого ставлення до жінок і чоловіків. Для забезпечення справедливості її критерії часто повинні компенсувати історичні та соціальні перешкоди, які не дають жінкам і чоловікам існувати в рівних умовах. Справедливість веде до рівноправності. Ідеал Тендерної рівності означає, що жінки й чоловіки мають однаковий суспільний статус, однакові умови для реалізації всіх своїх прав, однакові можливості для здійснення внеску в національний, політичний, економічний, соціальний розвиток та користування його результатами.

Мета статті Проблема гендерної нерівності залишається для українського суспільства актуальною, причому це все більше усвідомлюється і чоловіками, й жінками. За оцінками експертів з гендерних питань, триває недооцінювання ролі жінки в суспільно-політичному та громадському житті. Найкраще принцип гендерної рівності дотримується у сфері освіти й науки, а найгірше - у сфері сімейно-побутових відносин, де, як і раніше, питання гендерного паритету розв' язуються не на користь жінки.

Аналіз останніх досліджень та публікацій Значний внесок у дослідження явища професійної гендерної сегрегації зробили такі науковці, як О. Трішнова[2], М. Баскакова, К. Возьний, І. Мальцева, С. Рощин, Т. Сілласте та інші.

Виклад основного матеріалу Останніми роками точиться багато розмов на тему гендерної рівності в усіх сферах суспільного життя. Але ці питання - щодо ролі і місця представників протилежних статей як у веденні домашнього господарства, так і їхньої участі у трудовій діяльності, дохід від якої забезпечував би статки сім'ї- не нові, позаяк, у різні періоди прямо чи завуальовано вони слугували предметом активного обговорення.

© Гургула О.М., 2Ol3

Поза тим прогресуючі еволюційні зміни вносять значні корективи у працю і побут громадськості загалом і взаємовідносини членів кожної родини зокрема. Сьогочасні ринкові реформи відчутно позначилися на різних сферах життєдіяльності, у ому числі й на сфері зайнятості. Відтак особливої актуальності набуло питання врегулювання рівноправності жінок і чоловіків.

Гендерну картину сучасного суспільства важко визначити як однорідну та чітко структуровану, вона характеризується полярними Тендерними стереотипами, появу і функціонування яких спричинили економічні, політичні, культурні зміни в суспільстві, що трансформуються.

Соціальний стереотип відіграє важливу роль у формуванні оцінки людиною навколишнього світу, хоча використання його може спричинити двоякий наслідок, оскільки приводить, з одного боку, до звуження пізнавального процесу, що в деяких ситуаціях може мати позитивне значення, а з другого - до вироблення різного роду упереджень[3]. Упередження є особливо шкідливим і навіть небезпечними в оцінці міжнаціональних, політичних, міжгрупових і економічних відносин, тому що породжують соціальну напруженість, глибокі соціальні конфлікти. Зокрема, гендерні стереотипи визначають статусні характеристики чоловіків і жінок, закріплюючи домінування чоловіків та дискримінаційні практики стосовно жінок.

Побутуючі в суспільстві гендерні стереотипи заважають ефективному розвиткові сучасного ринку праці і спричинюють низку проблем: низьку зарплатню жінок у порівнянні з чоловіками, вікову дискримінацію, низький соціальний статус жінки в суспільстві тощо.

До основних гендерних стереотипів в економічній сфері можна віднести стереотипи розподілу сімейних та професійних ролей і стереотипи змісту праці:

1. Стереотипи розподілу сімейних та професійних ролей. Для жінки найбільш

значущою соціальною роллю є роль матері і господині. Жінці приписується існування в приватній сфері життя - дім, народження дітей, ведення домогосподарства, налагодження сімейних стосунків, а чоловікам - активна участь у соціальному житті, досягнення професійних успіхів, відповідальність за забезпечення сім'ї. Найбільш істотними для чоловіків є саме професійні ролі. Чоловік є більш значущим для суспільства, тому що він зорієнтований на професійну сферу, на трудову діяльність, а жінка - вторинна, тому що вона зорієнтована на менш значущу сферу - побут, діти, сім'я.

Таке ставлення як чоловікам, так і самим жінкам і зумовлене такими стереотипами:

- чоловік повинен забезпечувати родину, тому він має отримувати більшу заробітну

плату, ніж жінка, за однакову роботу (заниження оцінки результатів праці жінок, а відповідно й оплати порівняно з чоловіками за однакового рівня освіти);

- жінки за природою менш орієнтовані на професійну діяльність, і більш на - сім'ю, дітей;

- жінці важче влаштуватися на роботу, оскільки вона має нижчий рівень освіти;

- жінка повинна не лише працювати на роботі, але й бути гарною господинею (подвійна завантаженість жінки: робота в професійній сфері та домашня праця);

- насильство стосовно жінок на робочому місці, а особливо в сім'ї, викликане провокаціями з боку самої жінки.

2. Стереотипи змісту праці Згідно з тендерними стереотипами прийнято

розподіляти   види робіт на «жіночі» та «чоловічі». «Жіноча» праця має більш виконавчий, обслуговуючий характер, визначається експресивною сферою діяльності. Жінки найчастіше працюють у сфері обслуговування, торгівлі, освіти, охорони здоров'я. Для чоловіків можлива робота на керівних посадах, їхня праця визначається в інструментальній сфері діяльності. У науковій практиці подібний розподіл гендерних ролей підтверджується концепцією взаємодоповнюваності статей Т. Патронса, Р. Бейлза. Найбільш поширеними серед стереотипів змісту праці є такі:

- професії поділяються на «чоловічі» й «жіночі». Робота за «жіночою» професією є легшою, тому й заробітна плата на таких роботах є нижчою;

- чоловік за своєю природою є значно кращим керівником/лідером, ніж жінка;

- політика - не жіноча сфера діяльності;

- жінкам важче конкурувати з чоловіками на ринку праці, тому що вони менш кваліфіковані, мають нижчий рівень професійної освіти;

- жінки менш активні у пошуку роботи.

Найбільш вираженою в Україні формою гендерної нерівності у сфері зайнятості є гендерна професійна сегрегація. Її негативна суть виявляється в тому, що жінки концентруються у тих секторах, де оплата праці є нижчою.

Щодо видів гендерної сегрегації, то прийнято виділяти горизонтальну та вертикальну сегрегацію. Вертикальна сегрегація має місце у разі нерівномірного розподілу представників різної статі в межах посадової ієрархії. Під горизонтальною сегрегацією розуміють професійну, а також галузеву сегрегацію - розподіл чоловіків та жінок за професіями та галузями. Однак професійна сегрегація не є виключно горизонтальною. Горизонтальна професійна сегрегація має ще й вертикальний вимір, тобто вертикальну посадову сегрегацію.

У сфері економіки гендерна сегрегація є однією із характеристик ринку праці. Значною мірою вона формується під впливом стереотипів суспільства стосовно місця та ролі жінок та чоловіків в економіці країни, що призводить до формування в роботодавця та працівників переконання стосовно «чоловічих» та «жіночих» сфер діяльності.

Гендерна сегрегація присутня на рівнях секторів економіки, галузей, підприємств, посад у вигляді домінування представників однієї або іншої статі. При цьому в наукових дослідженнях це явище часто трактується як одна з форм дискримінації щодо жінок на ринку праці. Проте гендерна професійна сегрегація має не менш значні наслідки для чоловіків. Так, механізми регулювання ринку праці викликають потребу в різному освітньому рівні чоловіків та жінок. У чоловіків менша мотивація до здобуття вищої освіти, тому вони частіше обмежуються середньою професійною освітою. У результаті знижується рівень освіченості чоловіків. Закріплення за чоловіками робочих місць з більш важкими та напруженими умовами праці веде до більш високої смертності чоловічого населення. Таким чином, за свою перевагу в оплаті праці, в економічних показниках чоловіки «програють» в показниках соціальних та демографічних.

За останніми опублікованими даними Головного управління статистики в Закарпатській області, динаміка статево-вікової структури населення області свідчить про стабільну перевагу жінок у його загальній чисельності (станом на початок 2012 року 649,8 тис. жінок або 52,08 % серед постійного населення (1247,9 тис. осіб).

Найбільш сприятливими за умовами та використанням праці жінок є установи охорони здоров'я та соціальної допомоги, заклади освіти, фінансової діяльності, підприємства готельно-ресторанного господарства, установи державного управління. При цьому, в закладах освіти, культури і мистецтва, на підприємствах роздрібної торгівлі, ресторанного господарства, охорони здоров' я та соціальної допомоги, сфері статистики із загальної чисельності працюючих жінки складають понад три чверті.

Забезпечення зайнятістю жінок є важливим напрямком роботи Закарпатської обласної служби зайнятості, адже жінки складають 53,5 % від загальної чисельності осіб, які перебували на обліку служби зайнятості упродовж 2012 року. Служба зайнятості Закарпаття проводить певну роботу, спрямовану на гендерну рівність жінок у суспільстві, включення їх до професійної сфери та досягнення значного соціального статусу.

2006 2007 2008 2СЮ9 2 010 2011 2012

Рівень зайнятості жінок працездатного вік/

Рі вень за йнятості чолові кі в п ра нездатного в! ку

Рис. 1 Рівень зайнятості населення у Закарпатській області у 2006-2012 р.р. (%)

Джерело: складено автором 4,5,6

Основними напрямками роботи служби зайнятості спрямованої на забезпечення зайнятості жінок є: -надання інформаційних та консультаційних послуг, пов'язаних з працевлаштуванням;

- сприяння у працевлаштуванні в тому числі на новостворені робочі місця шляхом надання роботодавцю дотації та заброньовані робочі місця для жінок, які мають дітей віком до шести років, та одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

- виплата одноразової допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності;

- організація оплачуваних громадських робіт;

- професійне навчання на замовлення роботодавців під конкретні робочі місця як у навчальних закладах, так і безпосередньо на виробництві.

Упродовж 2012 року на обліку в Закарпатській службі зайнятості перебувало понад 17,3 тис. жінок, що складає 53,5% від загальної чисельності незайнятих громадян, які перебували на обліку. За сприянням служби зайнятості працевлаштовано 5,2 тис. жінок, у т. ч. шляхом надання дотацій роботодавцям із коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття - 2,0 тис. осіб. Виплату допомоги по безробіттю одноразово для організації підприємницької діяльності отримали 55 жінок. Брали участь у виконанні оплачуваних громадських робіт майже 2,1 тис. жінок. Із них 44 % займали робітничі місця, 26 % - посади службовців і 30 % - не мали професії або працювали на місцях, що не потребують професії.

Серед шукачів роботи жінок статус безробітного мали 18,2 тис. жінок або 75 % (серед чоловіків - 67 %).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69 


Похожие статьи

Р М Дупай - Проблеми та перспективи іноземного інвестування в економіку україні

Р М Дупай - Оцінка ролі іноземних інвестицій в процесі структурної модернізації економіки україни