Ю К Зайцев, О В Буряк - Бюджетна політика в україні як відбиття протиріч у системі цілеполагання - страница 1

Страницы:
1  2 

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ

УДК 330.3; 336.142.6

Ю. К. Зайцев, д-р екон. наук, професор, О. В. Буряк, здобувач, ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ ЯК ВІДБИТТЯ ПРОТИРІЧ У СИСТЕМІ ЦІЛЕПОЛАГАННЯ

У статті аналізуються деякі причини, чинники та форми прояву супе­речностей у системі цілеполагання при визначенні стратегічних зав­дань економічної та, зокрема, бюджетної і соціальної політики, роз­в'язання яких сприяло би становленню нової якості конкурентоспро­можності національного господарства, соціально-економічних відно­син, добробуту громадян.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: бюджетна політика, інноваційна економіка, ціле­полагання, інститути, інституціональне середовище, суперечності, влада, мотивація, принципи прийняття рішень, голландська хво­роба.

Суперечливість процесу становлення та розвитку відносин, пов'язаних із масовим функціонуванням соціального та інтелек­туального капіталу, реалізацією інтелектуальної власності, усклад­ненням механізму реалізації інших форм та видів власності вима­гає існування певної рівноважної сили, суб'єкта соціально-еконо­мічних відносин, який би забезпечував не лише економічну, але й соціальну спрямованість і справедливість відтворювального про­цесу. Такою силою, суб'єктом в економічному та соціальному середовищі може виступати лише держава, як носій потреби у зміцненні цілісності існуючої метасистеми. За цих обставин ви­значальними економічними функціями сучасної держави у роз­винених капіталістичних країнах стають функції, безпосередньо пов' язані із забезпеченням соціальної орієнтації розвитку націо­нальної господарської системи, формуванням системної іннова-

© Ю. К. Зайцев, О. В. Буряк, 2008ційної ідеології в усіх сферах економічного та суспільного життя, адаптацією національної економіки у глобалізованому економіч­ному, політичному, інформаційному та соціальному просторі. Ре­алізувати такі функції поза активною бюджетною політикою не­можливо.

На жаль, таке розуміння функцій держави, принципів форму­вання стратегічних основ і напрямів бюджетної політики фактич­но відсутнє в Україні ще й зараз. Пояснюється це домінуванням низки чинників, які визначають особливості формування концеп­туальної моделі економічної політики у трансформаційному, а сьогодні вже й у посттрансформаційному періоді. Саме на цьому етапі, на думку вчених, повинні відбутися надзвичайно важливі для подальшого розвитку процеси — переорієнтація якісних змін у системі від ядра до периферії з метою утворення однорідного технолого-економічного простору, забезпечення цілісності від-творювального процесу, конструктивної поведінки всіх суб' єктів господарювання. У разі неспроможності, з боку суспільства, за­безпечити таку системну переорієнтацію економіка не отримує ефективних самовідновлюваних джерел руху, отже процес від­творення буде відбуватися на основі позаекономічних примусо­вих чинників, постійно породжуючи все нові й нові флуктуації в економічному та суспільному житті.

До чинників, що гальмують формування ефективної моделі економічного та соціального розвитку України у посттрансфор-маційному періоді, можна віднести існування своєрідного муль­типлікатора проблем і протиріч, пов' язаного із відсутністю кон­солідуючої суспільство теоретичної концептуальної доктрини, а також, певної консолідуючої політичної сили, достатнього управлінського досвіду, різнонаправленість економічних і полі­тичних інтересів основних гравців на політичному та економіч­ному полі, оскільки ці інтереси замикаються в основному на кор­поративному рівні. Таке становище багато в чому пояснюється як тим, що сама «політика є видом ризикованої (негарантованої) ді­яльності у сфері відносин влади» [1], так і тим, що «політична ді­яльність пов' язана із суб' єктивною уявою тих чи інших політи­ків, політичних сил про реальний стан соціально-економічних проблем у суспільстві, про своє місце у розв' язанні цих проблем, тобто охоплює специфічне, суб' єктивне бачення, як сукупності самих проблем, так і механізмів їх розв' язання з метою задово­лення власних потреб та інтересів, потреб та інтересів різних верств населення, соціальних груп, суспільства в цілому». До то­го ж, «на характер та зміст суб' єктивних уявлень про сутність по­треб та інтересів суспільства, можливі форми та методи їх розв' язання, безпосередньо і досить сильно впливають такі фак­тори, як рівень загальної культури, інформованості, ерудиції са­мих політиків та політичних партій, представниками яких вони виступають, розгалуженість та якість інституціональних і позаін-ституціональних структур» [2].

Наявність внутрішніх суперечливих чинників формування ме­ханізмів управління процесами системної трансформації суспіль­ства визначила особливості переходу до ринкової системи, за яких швидка ліквідація інститутів попередньої економічної сис­теми не супроводжувалася появою адекватних вимогам часу (за суттю, структурою та функціями) нових базових інститутів. До того ж, втрата державою контролю за процесами формування та­ких інститутів, як і за процесами заміни, або трансформації, ста­рих інститутів, створила умови для становлення «мутантного», «дикого» капіталізму в країні. Використання ж у якості концеп­туальної основи системного реформування суспільства «Маніфе­сту неоліберальної політики» — так званого Вашингтонського консенсусу, застосованого наднаціональними фінансовими ін­ститутами в якості методологічної регуляторної бази в економіці слабо розвинених країн Латинської Америки, забезпечило фор­мування алогічного, з позицій національних інтересів, алгоритму теоретичних підходів і практичних дій влади щодо визначення системи стратегічних цілей та інструментів реалізації національ­ної за змістом економічної політики в умовах системної транс­формації країни.

Як наслідок, основна увага влади була спрямована, та й то до­сить непослідовно, на розв' язання тактичних цілей, нагальних зав­дань виживання на шкоду реальним стратегічним цілям економі­чної та соціальної трансформації країни. Водночас, інституціо-нальні основи економічної політики передбачають свідомо узго­джений підхід до розуміння та використання певної системи ін-ституціональних принципів, правил, норм, які визначають її сут­ність, спрямованість та інструменти з позицій відповідності реальним потребам економіки та суспільства на даному конкрет­ному етапі історичного життєвого циклу країни. Домінуючими, у даному разі, є такі інституціональні форми, як цілеполагання, принципи прийняття рішень, пріоритети, визначені на основі уз­годження інтересів основних соціально та економічно активних груп населення, бізнесу та держави, інструментальні важелівпливу останньої на мотивацію діяльності суб' єктів господарсь­кої діяльності.

Одним із найважливіших завдань економічної політики взага­лі є забезпечення умов формування інституціонального середо­вища, в якому б могли ефективно та конструктивно взаємодіяти носії найрізноманітніших економічних і соціальних груп інтере­сів, отже, проблема визначення сутності цілеполагання, механіз­мів прийняття рішень щодо узгодження, розвитку та реалізації цих інтересів має неабияке теоретичне та практичне значення. Виступаючи інтегратором сукупності дій у конкретну синергетич­ну систему мети, засобів і результату, цілеполагання, зокрема, стає фундаментальним поняттям у теорії діяльності людини, пов' язаним із вибором та реальним визначенням цілі, яка висту­пає, фактично, образом майбутнього результату діяльності [3]. Визначальним принципом цілеполагання при цьому є визначення мети через засіб.

За цих умов, саме згадані вище чинники, пов' язані із незріліс­тю, несформованістю та невизначеністю політичних та еконо­мічних відносин в Україні, породжували таку «суспільну «свідо­мість» при визначенні конкретних цілей стратегічного характеру, зокрема й у бюджетній політиці, і таку уяву про оптимізацію за­собів реалізації цих цілей, які спровокували не лише стан соці­альної депривації у суспільстві, політику «клаптикового» соці­ального захисту, становлення дикого, мутантного ринку та капі­талізму, але й небезпеку формування та перетворення на епіде­мію так званої «голландської хвороби».

Незрілість влади, пов' язана до того ж із відсутністю, тривалий час, системного наукового прогнозування, спричинили форму­вання, у процесі вибору оптимальних цілей та засобів їх реаліза­ції, моделі трансформації, яка поєднувала у собі несумісні явища: з одного боку, ставилося завдання стрімкого переходу до ринко­вої економіки на засадах принципів неолібералізму, з іншого, — «соціальна спрямованість економіки», яка, до того ж, розумілася як добре відома, стара система «соціалістичного державного па­терналізму», коли за рахунок державного бюджету, можливості якого постійно скорочувалися, намагалися зупинити вже згаду­вану соціальну депривацію — збільшення числа різних соціаль­них груп населення, які або позбавлені, або мають явно недостат­ні умови, необхідні для нормального життя. Відповідно до такої уяви про соціальну роль держави формувалася й бюджетна та со­ціальна політика, сутність, стратегічні цілі та засоби реалізації якої визначалися однобоко.

Більшість дослідників до останнього часу розглядали бюджет­ну та соціальну політику як систему інструментів і дій урядів, націлену на забезпечення соціального захисту, тобто пов' язували її лише із визначенням принципів, форм, методів перерозподілу ВВП і бюджету в інтересах знедолених верств населення [4; 5]. Водночас, розвиток НТР, потреби забезпечення конкурентоспро­можності національної економіки, добробуту громадян і якісних трансформацій у сукупній робочій силі викликають до життя по­требу в активній системній, багатоцільовій бюджетній, отже й соціальній політиці, коли навіть соціальний захист стає не просто актом гуманності суспільства, а незаперечним мотивом, стиму­лом діяльності працюючих [6]. Сама бюджетна та соціальна полі­тика за цих умов стає невід' ємною, навіть домінуючою ланкою системи «економічна політика», виконуючи позитивну регулюю­чу та стимулюючу роль у забезпеченні динамічного розвитку на­ціонального господарства держави.

Таке розуміння бюджетної політики дозволяє виділити кілька пріоритетних її напрямів: насамперед, це напрям, пов' язаний із забезпеченням реалізації цілей інших видів економічної полі­тики. Ефективна бюджетна політика у цій системі координат безпосередньо впливає не тільки на розвиток виробництва, але й, що принципово важливо, на розвиток, трансформацію систе­ми економічних відносин суспільства, забезпечуючи процес фор­мування не тільки людського, інтелектуального, але й соціально­го капіталу, виникнення якого змінює характер економічних від­носин між основними суб' єктами суспільного виробництва, трансформує систему інтересів, мотивації до праці, безпосеред­ньо впливає на можливості та динаміку становлення інноваційної економіки.

Важливим інструментом визначення ефективності такого на­пряму бюджетної та соціальної політики служить створена у Єв­ропі на початку ХХІ ст. так звана система Європейського іннова­ційного табло (ЄІТ) — European Innovation Scoreboard (EIS), або «карта європейського науково-інноваційного простору», голов­ною функцією якої стало аналітичне забезпечення процесу фор­мування «раціональної стратегії гармонізації розвитку в рамках «єдиної Європи». Основу цієї системи складають індикатори на­уково-технічного розвитку, розроблені на базі стандартних ста­тистичних показників EUROSTAT, які об'єднані в 2005 р. у п'ять груп, що характеризують пріоритетні чинники інноваційного розвитку [7]: 1. «Рушійні сили інновацій» — індикатори, що ві­дображають стан і структуру інноваційного потенціалу; 2. «Створення нових знань» — індикатори, що відображають рівні фінансування НДДКР; 3. «Інновації та підприємництво» — інди­катори, що відображають рівні інноваційної активності на під­приємствах (фірмах); 4. «Застосування» — індикатори, що відоб­ражають зайнятість та комерційну діяльність в інноваційних сек­торах; 5. «Інтелектуальна власність» — індикатори, що відобра­жають патентну активність.

Основні групи індикаторів Європейського інноваційного таб­ло наведені нами з однією метою — підкреслити роль, яку віді­грає активна бюджетна політика у формуванні інституціональних основ, умов інноваційної спрямованості економічного розвитку, отже зростання добробуту значної частини працездатних грома­дян будь-якої країни, де економічна політика держави орієнтова­на на створення системних засад «нової економіки» та нового су­спільства. Адже саме ефективна бюджетна політика держави, спрямована на забезпечення доступної та якісної освіти всім без винятку верствам населення, на зростання якості здоров' я грома­дян усіх вікових груп, на розвиток і відкритість справжніх куль­турних і моральних цінностей, забезпечує поле розширеного від­творення людського, інтелектуального та соціального капіталу, як умови реалізації усієї сукупності індикаторів, що свідчать про рівень виробничих можливостей економіки інноваційного типу (табл. 1).

Наведені у таблиці дані свідчать, по-перше, про те, що запо­рукою інноваційного розвитку у сучасному суспільному вироб­ництві виступає масовий, «тотальний» характер високого сту­пеню освіти громадян, який досягається, багато у чому завдяки бюджетній політиці держави, і, по-друге, що основні суб' єкти господарювання (держава та приватний бізнес) активно йдуть на співпрацю щодо фінансування проектів, пов' язаних із роз­витком освіти, науки, науково-дослідних і дослідницько-кон­структорських робіт, поза якими неможливо забезпечити інно-ваційність національної економіки, отже її конкурентоспромож­ність, результатом чого стає зростання доходів усіх учасників проектів.а

00

О

<! Н

Японія

 

13,2

37,4

12,7

 

 

США

 

10,9

38,4

11,2

1

І

вропейські лідери

 

Велика Британія 21,0

Норвегія 32,3

Нідерланди 14,7

Швейца-рія 28,6

Чеська Республіка

90,9

 

или інновацій

Франція 22,2

Данія 32,9

Ісландія 15,5

Ісландія 31,7

Словацька Республіка

91,3

0

ія

ді 2

н 4,

лан 24

Ір

ія ді

н я

Фін

,2 4,

3

нія ,6

ан 5 Д1

ія

іц ,8 е 5,

в5

Шв 3

я гі

ег 3

рв 5, ор 9 Но

ЄС-15

и Є.

о а и

13,1

23,1

,6 ,7

10,7

73,8

ЄС-25

1. «Вхідні» ін,

12,2

21,2

,5 6,

,9 9,

76,7

Індикатор

 

Частка осіб з вищою освітою в галузі технічних та природни­чих наук серед населення у ві­ці 20-29 років (кількість на 1000 мешканців)

Частка осіб, що мають закін­чену вищу освіту серед насе­лення у віці 25-64 років

Ступінь використання широ­кополосного  інтернету насе­ленням (кількість ліній на 100 мешканців)

Частка осіб, що беруть участь у програмах підвищення ква­ліфікації (навчання) для дорос­лих (для населення у віці 25— 64 років на 100 мешканців від­повідного віку)

Рівень освіти юнацтва (частка молоді у віці 20-24 роки, що має як мінімум повну середню спеціальну освіту)

2

 

-1

 

 

 

 

S

'is о с 00

о"

00

40 00

0

2. «Вхідні» індикатори — створенні

Ісландія 1,37

Швеція 2.93

Швеція 93,7

Австрія 19,2

Латвія 23,9

ЄС-15

 

0,70

1,30

89,2

1

40

ЄС-25

 

0,69

1,26

і

1

 

Індикатор

 

Частка державних витрат на НДДКР у ВВП

Частка витрат комерційного сек­тору на НДДКР у ВВП

Частка витрат на НДДКР у ви-сокотехнологічному та серед­ню-високотехнологічному сек­торах промисловості у загаль­них витратах на НДДКР оброб­ної промисловості

Частка підприємств, що отри­мують кошти на інноваційну діяльність з некомерційних дже­рел

Частка досліджень у секторі вищої освіти, що фінансують­ся комерційними структурами

2

 

 

.2 2.

.3 2.

2.

 

Про стійкий інтерес до інноваційного розвитку з боку держави та приватного капіталу високу віддачу цього сектору економіки у розвинених країнах може свідчити доля експорту високотехноло-гічної продукції як частки від загального експорту національних господарств. Вона складала: у ЄС-25 — 17,8 %; в ЄС-15 — 17,2 %; на Мальті — 55,5 %; в Ірландії — 29,9 %; в Люксембурзі — 29,3 %; у США — 26,9 %; в Японії — 22,7 % [9]. Навіть у Ки­таї цей показник складав понад 25 % [10]. Водночас, в Україні ці показники свідчать про вкрай незадовільне становище щодо ро­зуміння суті, ролі та функцій інноваційного розвитку у реалізації стратегічних цілей системної трансформації, значення активної бюджетної політики у його забезпеченні (табл. 2 ).

Таблиця 2

ДИНАМІКА ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ ВИСОКОТЕХНОЛОГІЧНИМИ ТОВАРАМИ (тис. дол. сша) [11]

Найменування категорій

Імпорт

Експорт

 

2003 р.   2004 р.   2005 р.

2003 р.

2004 р.   2005 р.

Питома вага висо-котехнологічних товарів, %

5,45

6,74

6,48

2,35

4,04

4,29

Така динаміка свідчить про латентний, неефективний харак­тер процесів структурних змін у цілеполаганні економічної полі­тики держави та в засобах виправлення ситуації, яка, в умовах глобалізованої економіки, дуже швидко консервується, оскільки інші країни не стоять на місці.

Розвиток протиріч у системі цілеполагання економічної полі­тики в Україні взагалі, і бюджетної, зокрема, знаходить свій про­яв у реальних процесах функціонування промисловості та окре­мих її секторів і галузей. Зокрема, статистика свідчить про постійне зростання кількості промислових підприємств у країні, що власне, можна визначити як позитивну тенденцію. Однак, на жаль, подібної тенденції не спостерігається щодо зростання кіль­кості підприємств, пов'язаних із розробкою та впровадженням проектів інноваційного характеру, а в окремі періоди можна по­бачити навіть зворотну тенденцію саме у тих галузях поза якими системні зміни в існуючому нині технологічному способі вироб­ництва неможливі (табл. 3).

Таблиця 3

КІЛЬКІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ ЗА ВИДАМИ ДІЯЛЬНОСТІ [12]

 

2001

2004

Уся промисловість

47348

53497

Добувна промисловість

1057

1271

Обробна промисловість

44583

49584

Хімічна та нафтохімічна промисловість

2802

3419

Хімічне виробництво

1443

1641

Металургія та оброблення металу

2910

3572

Машинобудування, ремонт та монтаж машин і устатко-вання

10345

11267

Виробництво машин і устатковання

4842

5303

Виробництво електричного та електронного устатко­вання

4471

4764

Виробництво транспортного устатковання

1032

1200

Таблиця 4

КІЛЬКІСТЬ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ, ЩО ВПРОВАДЖУВАЛИ ІННОВАЦІЇ [13]

 

2000

2002

2003

2004

Всього, у тому числі:

1491

1506

1120

958

Проводили комплексну механізацію та автоматизацію виробництва

174

209

315

356

Впроваджували нові технологічні процеси

416

354

476

473

Освоювали виробництво нових ви­дів продукції (із 2003 р. — видів ін­новаційної продукції)

1372

1362

917

742

Із них нові види техніки

202

179

185

192

Досить незначним слід визнати й обсяг реалізованої іннова­ційної продукції: її доля у валовому внутрішньому продукті кра­їни практично не зростає, коливаючись у межах одного значен­ня — 5,0 — 5,5 %. Так, у 2000 р. обсяг реалізованої інноваційної продукції відносно загального обсягу виробленого ВВП складав

7,1 %; у 2001 р. — 5,0 %; у 2002 р. — 5,6 %; у 2003 р. — 4,8 %;

у 2004 р. — 5,4 %. Подібним чином виглядає картина щодо спів­відношення обсягу промислової продукції та долі в ній іннова­ційної продукції.

Наведені вище дані свідчать про вкрай тривожну картину із забезпеченням не тільки економічної безпеки України, безпосе­редньо пов' язаної із перспективами її конкурентоспроможності, але й, що не менш важливо, із проблемами формування якісно нової системи економічних відносин, основу яких мають склада­ти процеси соціалізації пов' язані із стрімким зростанням потреби у висококваліфікованій, отже високооплачуваній праці, розвит­ком нових форм співпраці основних суб' єктів господарювання. За умов, коли із 55,5 тис. промислових підприємств лише близько 1,0 тис. (2 %) звертаються до інноваційних проектів говорити про стале зростання потреби національної економіки у працівниках високої та надвисокої кваліфікації неможливо. Однак це означає і відповідну спрямованість економічної політики в оплаті праці, освіти, науки тощо, тобто орієнтованість бюджетної, інвестицій­ної політики на підтримку рівноваги економічного розвитку екс­тенсивного типу. Сьогодні такий характер розвитку означає шлях у животіння та зубожілість у всіх секторах економічного та соці­ального життя.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Ю К Зайцев, О В Буряк - Бюджетна політика в україні як відбиття протиріч у системі цілеполагання